Навчальний посібник за змістом навчального матеріалу відповідає базовому курсу кафедри суспільних наук



Сторінка5/13
Дата конвертації06.11.2016
Розмір2.01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Комп­лексний вплив знакових систем мистецтва на формування свідо­мості людини спостерігається на всьому протязі його еволюції. Майже у всі часи таким синтезом мистецтв була архітектура. Ось що пише Віктор Гюго у своєму відомому романі «Собор Парижської Богоматері”: «В те времена каждый, родившийся позтом, і становился зодчим. Рассеянные в массах дарования, придавленньїе со всех сторон феодализмом...не видя иного исхода, кроме зодчества, открывали себе дорогу с помощью зтого искусства, и их илиады выливались в форму соборов. Все прочие искусства повиновались зодчеству и подчинялись эго требованиям. Они бьыли рабочими, создавшими великое творение. Архитектор — позт — мастер в себе одном объединял скульптуру, покривавшую резьбой, созданные им фасады и живопись, расцвечивающую его витражи, и музику, приводящую в движение колокола и гудящую в органных трубах. Даже бедная поззия, подлинная поззия, столь упорно прозябавшая в рукописях, вынуждена была под формой гимна или хорала заключить себя в оправу здания... Итак, вплоть до Гутенберга зодчество было преобладающей формой письменности, общей для всех народов. До XV столетия зодчество было главной летописью человечества».

У наш час на основі інтеграції мистецтв виділяється ще один тип мистецтва — синтетичне мистецтво. До нього відносяться ак­торська гра, театр, кіно, цирк та інші. Розвиток комп'ютерної техніки сприяв виникненню нового мистецтва — «віртуальної ре­альності». Можливо, що цей вид з часом стане принципово новим видом мистецтва, у якому зникає межа між мистецтвом і дійсністю. Якщо засобами комп'ютерної техніки буде імітуватися вплив зовнішніх стимулів на всі інформаційні канали людини, то це буде сприйматися нею як повна ілюзія реальності. Твір «віртуального» мистецтва стане еквівалентом реального життя.



4. Соціальні функції мистецтва

Оскільки культура впливає на суб'єкта через навколишнє сере­довище, людину з метою її культурного розвитку треба «оточува­ти» світом духовних цінностей, переживання і розуміння яких спри­ятиме культурному становленню, формуватиме власну точку зору на зміст культури. Таку ситуацію створює мистецтво, що надає особливої соціальної ролі художній культурі — сукупності про­цесів і явищ духовної практичної діяльності людини, яка створює й опановує твори мистецтва і також матеріальні предмети, які є есте­тично цінними. Всі ці завдання культури відбиваються у мистецтві як одному із духовних феноменів культури, у його функціях.



Рекреативна функція. Найбільш простий й найменш вимогливий підхід до мистецтва, бо воно служить для відпочинку й розваги. У ньо­му шукають засіб психічної розрядки, закуток, де людина може усамітнюватися від напруг і турбот буденного трудового життя. Щоб виконувати цю функцію, мистецтво має бути легко доступним, не вимагаючим особливих зусиль для сприйняття і декодування йо­го знакових смислів. Воно має бути «приємним», захоплювати і у якійсь мірі забавляти людину. Прикладом такого розуміння за­вдань була творчість видатного французького художника А. Маріса. Своїм мистецтвом він бажав «надати» людині спокій і картину художника він порівнював з покійним кріслом. Не забуваючи про те, що картина повинна «нести» думку, він постійно повторював, що розглядаючи картину, людина повинна отримати у ній те відчуття Гармонії, якої в житті їй не дістає. Багато людей нічого іншого від мистецтва не чекають. їх спілкування з мистецтвом обмежено тим, щоб посидіти ввечері біля телевізора, послухати легку інструмен­тальну музику або естрадну пісню, потанцювати на дискотеці тощо. Більше того, якщо для сприйняття і розуміння художнього твору потрібно поміркувати, хто це викликає у них незадоволення.

На рекреативну функцію орієнтується масова культура. До неї відносяться, наприклад, багато телесеріалів («мильні опери»), кіно-бойовики, детективна література, багато чисельні вокально-інстру­ментальні ансамблі.



Світоглядна функція. Художнім творам властива висока «чут­ливість» до всього, що відбувається навколо, до тих історичних зру­шень, які тільки-но народжуються. Вони завжди узагальнюють й інтересують найсуттєвіші й найвизначніші проблеми людського життя, викликають до них суспільний інтерес, а також обумовлює можливість їх особистого усвідомлення. Глибина мистецьких творів полягає в здатності акумулювати людський досвід, підніма­ючи його до такого рівня, на якому він одночасно проявляється і як універсальна загальність і як неповторна індивідуальність, завдяки чому стає доступним для засвоєння. Сприймаючи твори, людина пізнає духовні цінності суспільства, вони ж у свою чергу стають над­банням її власного досвіду. Тим самим мистецтво залучає суб'єкта сприйняття до світу художньої реальності, формує його світогляд.

У формуванні світогляд, який грунтується на розумінні самоцінності людської особистості, почуття власної гідності, національ­ної самосвідомості, повазі до інших народів значну роль відіграють емоційні форми ставлення людини до навколишнього світу. Світо­гляд — це не лише система «чистих», абстрактно-логічних знань. Це система поглядів на життя, природу і суспільство, яка є емоційно-забарвленою і, виражає життєву позицію соціального суб'єкта, концентрує в собі й органічно поєднує разом думки, по­чуття, прагнення, внутрішню готовність діяти.

Це підтверджує і структура світогляду, що складається з елемен­тів світорозуміння, світовідчуття, світоставлення, світосприймання. Неважко помітити що ці останні три складові наведеної структури відтворюють емоційно-почуттєвий прошарок світогляду, який за­кріплює у свідомості людини знання, перетворюючи їх в особистісні переживання, стереотипи поведінки та відображає загальнокультур­ний зміст світоглядної свідомості, яка надана окремим індивідом.

У мистецьких творах відбито різні типи світоспоглядання, пси­хологічні й моральні особливості людини тієї чи іншої епохи, того чи іншого народу, «серцевину» його способу життя та мислення. Відображаючи буття з певних позицій, мистецтво виробляє іде­альні прообрази пізнавальної і предметно-практичної діяльності особистості.



Пізнавально-евристична функція, (мистецтво як знання й просвіта). Платон вважав необхідним вигнати із ідеальної держави усіх істинних художників (навіть Гомера, щоправда увінчавши йо­го заздалегідь лавровим вінком). Для Платона мистецтво нижча форма осягнення ідеї. Матеріальні речі — тіні ідей. Мистецтво — тінь матеріальних речей, тому воно тінь тіні. Так уже, щойно наро­джуючись, філософське мислення ідеалізму висловило свою не­довіру до пізнавальних можливостей мистецтва. Для Гегеля мис­тецтво також було нижчою формою пізнання істини, вступаючи місце філософії та релігії.

Проте, насправді, пізнавальні можливості й мистецтва досить великі, його не можна замінити іншими сферами людського духов­ного життя. Ф. Енгельс відмічав що із романів Бальзака можна дізнатися про життя французького суспільства більш, ніж із праць усіх істориків, економістів, статистів тієї епохи разом взятих.

Мистецтво спроможне до відображення та освоєння тих сторін життя, які недоступні науці. У наукових формулах поступово втра­чається та емоційно-піднесена забарвленість краси сприймання дійсності, яка завжди вражала людину своєю неповторною безпо­середністю: шепіт листочків на дереві, пісня коника, дзюрчання весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків жайворонка у бездонному небі, шелест сніжинок й завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвиль і урочиста тиша літньої ночі, непо­вторність барв і запахів квітів, шепіт трав та духмяний запах свіжо­го сіна тощо. Сотні цих властивостей, всі їх конкретно-чуттєві оз­наки й багатство залишаються за межами наукового узагальнення. Мистецтво відображає багатство предметно-чуттєвого світу, роз­криває його естетичну багатогранність, розкриває нове в уже знай­омих речах, в буденному — незвичне (наприклад, Л.М. Толстой відкрив «діалектику душі»). Зображення явища у мистецтві є у якійсь мірі його відкриттям. Кожен справжній твір мистецтва — це нова реальність, бо «аrts» — мистецтво з латинської мови, — це те, що доповнюється до правди. Великі художники, як усі великі дослідники, беруть у свої руки світ й повертають нам його зміне­ним, спочатку незрозумілим і незвичним, але завжди безмежно роз­критим. Мистецтво загострює наші відчуття, воно стає ніби приз­мою цивілізації між оком людини і природою.

Мистецтво — засіб просвітництва (передача досвіду, фактів) і освіти (передача навичок мислення, узагальнення системи поглядів). Воно виступає «книгою життя», яку читають навіть ті, хто не любить інших підручників. Пізнавальна інформація, що містить­ся у мистецтві, дуже велика. Воно істотне поповнює наші знання про світ. Відомий англійський теоретик мистецтва Дж. Рескін вва­жав, що: Великі нації записують свою автобіографію у трьох кни­гах — у книзі слів, у книзі справ і у книзі мистецтва. Але, вказував він, лише остання заслуговує повної довіри. У цьому судженні, ха­рактерному не тільки націям, але і епохам, характерно те, що мис­тецтво найбільш наочно і правдиво, найбільш безпосередньо відо­бражує ідеали, сумніви, взлети, поривання і загальне світовідчуття є засобом пізнання світу й самопізнання особистості.



Художньо-концептуальна функція, (мистецтво як аналіз стану світу). Гегель вважав, що мистецтво підпорядковано філософії і релігії як нижча форма осягнення абсолютної ідеї, як менш доско­нала форма пізнання істини. Він писав: «...релігія, як всезагальна відомість істини складає істотну передумову мистецтва...» Проте, і вир мистецтва не є ілюстрацією до філософських або політичних ідей. Художник відбиває у свідомості власні спостереження й роз­думи над життям, створюючи цілісну художню концепцію.

Італійський філософ Б. Кроче визначає мистецтво як інтуїцію й заперечує його спроможність до концептуального знання, яке мо­же бути сформоване лише у логічних поняттях. Кроче вважає мистецтво «більш простою та елементарною формою пізнання». Проте мистецтво прагне до концептуальності, воно намагається також «мислити глобально», приймати участь у вирішенні загальносвітових проблем, до усвідомлення стану світу.

Загадки буття вирішували Софокл і Еврипід. Данте в «Божественній комедії» створив модель всесвіту. Вольтер розвивав жанр філософській повісті. Гете дав у «Фаусті» глибоку концепцію люди­ни й людства. А наскільки філософічно відображує суть своєї епохи музика Бетховена, Вагнера, Шостаковича, скульптури Мікеланджело, живопис Рембранда і Рафаеля, кінематограф Ейзенштейна, Тарковського і Фелині. Прикладом художньо — концептуальної функції мистецтва може бути архітектура християнського храму, яка ввібрала в себе особливості середньовічного світосприймання. Ступінчастість, пірамідальність об'єкту храму втілювала верти­кальну орієнтацію гармонійно упорядкованого простору, образом якого в Середньовіччі була «ліствиця святого Іакова. Домінантою архітектурного образу були купол як символ небесної сфери або башта як знак духовного поривання до «горнього світу» .

Храм синтезував в єдиному цілому літургії вплив живопису, му­зики, театрального дійства. Так музика з її канонічним підкорен­ням богослужбовому тексту позбавляла людину від відчуття буден­ної реальності: звуки линули «з неба» завдяки вертикальній ор­ганізації мелодики, двошаровість якої в поєднанні хоральної й кон­трапунктної мелодій відображала присутність часу земного життя й часу вічності (Перотін Великий).

В духовному житті сучасного суспільства сильна й анти інтелектуальна хвиля, що відображена у філософії А.Бергмсона, в психології З.Фрейда, в мистецтві –від сюрреалізму, з його “епідемією сновидінь” і відключенням розуму”. Проте в культурно-духовній ситуації сучасності переважають тенденції до філософічності. Мистецтво не зникає під тиском думки, як це уявлялося Гегелю, воно інтелектуалізується.

Випереджувально - просвітницька функція («кассандрівське нача­ло», або мистецтво як передбачення). Кассандра пророкувала заги­бель Трої у дні розквіту й могутності міста. У мистецтві завжди жило «кассандрівське начало» — здатність провіщати майбутнє. Інте­лект людини спроможний зробити стрибок через розрив інфор­мації, розкривати дійсність сучасних і, навіть, майбутніх явищ із її відсутності або недостатній повноті вихідних даних. З часів Юма утвердилась думка, що мислення людини індуктивне, спроможне до логічних висновків на основі узагальнення фактів, що повторюються. Проте сучасна нейрофізіологія й психологія вказують на рибкоподібний характер мислення, яке здатне робити висновки не тільки індуктивним шляхом, але й на основі неодноразового спостереження чи екстраполяції — вірогіднісного продовження (перенесення) тенденцій сучасного у майбутнє. У реальному про­цесі всі шляхи прогнозування переплітаються і взаємодоповнюють один одного. При цьому вчений може робити умовиводи про май­бутнє, а художник його образно уявити.

У літературі живе дух Кассандри. Вона часто пророчила майбутнє. Задовго до першого підводного човна «Наутілус» пройшов 80 тис. льє під водою в романі Жуля Верна. Політ у космос чи дія лазерного проміння, раніше, аніж реалізуватися в житті, здійснюва­лись на сторінках «Аеліти» і «Гіперболоїда інженера Гаріна». У 1920-х роках І. Еренбург у романі «Хулю Хуроніто» створює ге­роя, який за допомогою радія віднаходить засіб, що чудово полегшує і прискорює справу зникнення людства: за одну годину можна вбити 50 тисяч людей. Подібний засіб — атомна бомба, — винай­дений людиною у 1945 році. Фантастична література прогнозує технічне майбутнє людства, намагається проникнути у його май­бутню соціальну структуру і передбачити долю особистості.

Існує фантастика попередження. Яка пробуджує в людях насто­рогу й активність у відношенні до тієї чи іншої тенденції суспільно­го розвитку. Досить часто художні передбачення наповнені спусто­шуючою душу безнадійністю. Для роману Ф. Кафки «Процес» ха­рактерне різке зміщення логіки, перехід від описаних виразних подій до ірреального. Кафку займає проблема відчужених від осо­бистості, ворожих їй та керуючих її сил. На думку письменника світ приречений, тому що він антигуманний, а особистість не спромож­на протистояти метафізичному злу буття. Безнадійність, відчай, відчуття руйнації особистості та абсурдності світу — такий загаль­ний зміст передбачень Кафки, який подібно Дельфійському ораку­лу пророчив наскрізь туманні, багатозначно — невизначені видіння й сновидіння.

Всупереч песимізму Ф. Кафки, Т. Манн передбачає майбутнє, спираючись на систему просвітлених думкою образів. В своєму ро­мані «Доктор Фаустус» він не тільки аналізує стан сучасного світу та його культури, але і прогнозує майбутнє. Т. Манн стверджує, що особистість і народ залишаються, які б не важкі випробування ви­пали на їх долю; свобода і щастя людства безповоротні, як доля, і це може бути основою відродження гуманістичних напрямків у культурі і мистецтві.



Виховна функція (мистецтво як катарсис; формування цілісної особистості). Мистецтво формує комплекс відчуттів й думок лю­дей. Якщо виховне значення інших форм суспільної свідомості но­сить частковий характер (мораль формує моральні норми, політи­ка — політичні погляди, філософія — світогляд, наука готує з лю­дини спеціаліста), то мистецтво впливає комплексно на розум й серце, і немає такого куточку людського духу, якого б воно б не торкнулось своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість Мистецтво виступає засобом морального, духовного, соціального вдосконалення людини.

Карсично - компенсаторна функція. Піфагорійці говорили, що мистецтво очищує людину. Аристотель розробив і ввів в естетику категорію катарсису — очищення під впливом «подібних ефектів». Карсично-компенсаторна функція мистецтва має три основних ас­пекти: 1) гедоністично-ігровий, розважальний; 2) компенсаторний; 3) катарсичний. Мистецтво своєю гармонією впливає на внутріш­ню гармонію особистості, сприяючи збереженню і відновленню психічної рівноваги. При цьому характер психічного ефекту, що виникає у результаті сприйняття творів, залежить й від семіотично-знакової структури твору, і від життєвого досвіду, культурного рівня й духовного стану особистості. Катарсично-компенсатори функції є найважливішими аспектами виховного впливу мистецтва на особистість.

Досвід відношення до світу, відображений мистецтвом примно­жує й розширює реальний життєвий досвід особистості. Це при­множення реального досвіду має свої якісні особливості. Мис­тецтво розширює історично обмежені рамки досвіду особистості та передає їй історично багатоманітний досвід всього людства; пере­дає художньо організований, узагальнений і усвідомлений худож­ником досвід, що дає можливість окремо взятій людині виробити власні установки й ціннісні орієнтації у відношенні до типо­логічних життєвих обставин.

Перефразовуючи О.С. Пушкіна, можна сказати, що мистецтво «сокращает нам опыт быстротекущей жизни»: воно допомагає пе­режити багато чужих життів як своє і збагатитися досвідом інших людей, запозичити його як приклад до свого життя.

Сугестивна функція, (мистецтво як сугестія, вплив на спів підсвідомість). Мистецтво — це навіювання відповідного устрою думок і почуттів, майже гіпнотичного впливу на людську психіку. Твір мистецтва досить часто ніби заворожує людину. Сугестія (навіювання, вплив) була характерна вже первісному мистецтву. Австралійські племена у ніч перед битвою викликали у собі прилив мужності піснями й танцями. Давньогрецька легенда розповідає: спартанці, знесилені довгою і тривалою війною, звернулися за до­помогою до афінян. Ті у насміх послали замість воїнів кульгавого похилого музиканта Тиртея. Проте, виявилося, що це і була сама дієва допомога: Тартей своїми піснями підняв бойовий дух спартанців, і вони перемогли ворогів.

Розмірковуючи про особливості художньої культури Індії, індійський дослідник К.К. Панді стверджував, що твір мистецтва буде лише тоді справжнім, коли у ньому буде домінувати вплив на підсвідомість, навіювання. Європейська храмова архітектура наві­ювала глядачеві священний трепіт перед божими силами. Навію вальна гіпнотична сила мистецтва виразно виявляється у маршах, покликаних вселяти бадьорість у крокуючі колонії бійців.

Сугестивна функція мистецтва набуває особливо важливої ролі в напружені, важкі години випробування долі і життя народу. Так було в період Великої Вітчизняної Війни. Один із перших зарубіж­них виконавців Сьомої симфонії Д.Д. Шостаковича — С. Кусевицький зазначав: «З часів Бетховена ще не було композитора, якій міг би з такою силою впливу розмовляти з масами». В поезії цього часу у дієвості слова, його знакових смислах відроджуються такі древні форми, як заклинання, прокляття, заповіт тощо.

Установка на сугестивний вплив характерна й ліриці цього пе­ріоду. Прикладом цього може бути широковідомий вірш К. Сімонова «Жди меня»:


Жди меня, и я вернусь,

Только очень жди.

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара,

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

В 12 рядках вісім разів повторюється як закляття слово «жди». Усе смислове значення цього повтору, уся його суггестивно-логічна дія відображена у фіналі вірша:

Не понять не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Автором була відображена поетична думка, дуже важлива для мільйонів розлучених війною людей. Солдати посилали ці вірші жінкам або коханим додому.

Впливова сила мистецтва, подібна до виховної, але не співпадає і нею. Сугестивна функція в напружені періоди історії відіграє велику, навіть ведучу роль у загальній системі функції мистецтва.

Естетична функція, (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних орієнтацій). Естетична функція нічим не замінила спе­цифічна властивість мистецтва: 1) формувати естетичні смаки, здібності і потреби людини; 2) формувати ціннісні орієнтації люди­ни у світі; 3) пробуджувати творчий, творче начало особистості, бажання і вміння творити за законами краси.

Мистецтво пробуджує в людині художника. Мова йде про діяльність людини, співвіднесеної з внутрішньою мірою кожного предмету, тобто про освоєння світу за законами краси. Виставляю­чи, навіть, лише утилітарні речі (стіл, люстру, посуд), людина піклується не лише про корисність, а й красу будь-якої речі. Неда­ремно існує думка, що першими художниками на землі були гон­чарі. У мистецтва відсутня монополія на красу. За її законами ство­рюється все, що виготовляє людина. А для цього їй необхідно відчуття прекрасного, яке формується під впливом різних видів ми­стецтва.

Естетична функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність. Ця сутнісна функція пронизує і дублює вплив усіх форм суспільної свідомості на всі інші
Розділ 4. Творчі течії у мистецтві

1.Образотворче мистецтво



О ,не покину ,музи ,я олтар ваш!

Правдивого життя не буде без мистецтва.


Еврипід

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка