Навчальний посібник за змістом навчального матеріалу відповідає базовому курсу кафедри суспільних наук



Сторінка4/13
Дата конвертації06.11.2016
Розмір2.01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Первісне мистецтво

чисте” мистецтво



Міфологічний аспект



Практичний аспект
Ігровий аспект


Прикладне мистецтво



Самодіяльно-розважальне мистецтво

Інтеграція та диференціація мистецтва

Перший — це «чисте мистецтво», яке започатковане міфологічним світоглядом первісної людини. Його особливістю є те, що воно відокремлено від утилітарних практичних завдань (наприклад, .станковий живопис, художня проза і поезія, театральна вистава, концертна музика). Твори мистецтва такого роду не призначені для якогось іншого використання, окрім отримання духовної та естетнчної насолоди у ході їх сприйняття (щоправда їх можна використовувати для завдань — політичних, виховних, рекламних, і врешті, як товар для продажу). Культурна значимість цих творів визначається виключно їх художніми цінностями, як товар вони можуть мати ще й іншу цінність.

«Чисте мистецтво» — це мистецтво професійне. Його створю­ють майстри — художники для показу, слухання, читання, що пе­редбачає існування відповідної публіки. Творці мистецтва тут відо­кремлені від споживачів. Творці — це в основному професіонали. Художня творчість в сфері «чистого» мистецтва набуває суспільно­го, культурного смислу тільки тоді, коли знаходяться споживачі та цінителі його продуктів. Творчий успіх неможливий без суспільно­го визнання — якщо не у сучасників, то у нащадків. Тому для роз­витку «чистого» мистецтва потрібні не тільки його творці, але й зацікавлена у ньому публіка.

Другий напрямок — це прикладне мистецтво. Воно зберігає і розвиває започатковану у глибокій давнині художньо-практичну діяльність. На протязі всієї історії суспільства мистецтво було і є за­собом надання естетичної зовнішності процесам і продуктам людсь­кої діяльності. У будь-якій культурі зберігаються такі традиційні мистецтва, як художнє оздоблення практично корисних речей — одежі, посуду, меблів, знарядь праці, зброї, ювелірних прикрас, архітектури тощо. Це твори декоративно-прикладного мистецтва.

Поряд з цим у зонах дотику мистецтва з соціальною практикою виникають і нові напрямки прикладного мистецтва, пов'язані з роз­витком суспільного життя, техніки, науки. За останні декілька століть народилась художньо-публіцистична і художньо-наукова література, поліграфічне мистецтво книжкова графіка, технічний дизайн, мис­тецтво реклами і багато інших варіантів прикладного мистецтва.

Вироби прикладного мистецтва, на відміну від «чистого», при­значені для утилітарних функцій. В прикладному мистецтві значне місце займають традиційні народні промисли (петриківський роз­пис, опішнянська й косівська кераміка, художня вишивка, палехсь­ка мініатюра, хохломський розпис та інші.) Шедеври його створю­ються руками народних майстрів. Проте і тут значну роль відіграє професіоналізм, який поступово віддаляє творців від споживачів.

Третім напрямком є самодіяльно-розважальне мистецтво. Сю­ди можна віднести народну хореографію, пісні, різноманітні ху­дожні захоплення, у яких досить часто досягається достатньо висо­ка майстерність й артистизм. Тут відсутній поділ на професіо­налів — творців і професіоналів — споживачів мистецтва: розва­жально-ігрове мистецтво не професійне. Зміст його існування—не у створенні високо художніх творів, а у «творчому самовираженні» особистості, актуалізації її потреб і смаків.

Аналіз диференційних та інтеграційних процесів в мистецтві може відбуватися і на основі іншого підходу, коли виділяються візуальні, аудіальні, мовні й синтетичні мистецтва. Це способи розрізнення у залежності від того, які семіотичні засоби у них вико­ристовуються (тобто у якому знаковому матеріалі кодується соціальна інформація, що міститься у продуктах художньої діяль­ності). Для мистецтва першочергове знання має специфіка знаків, зумовлена особливостями їх сприйняття людьми. Мова живопи­су — це візуальне сприйняття семіотичних засобів, мова музики — семіотичні засоби, які сприймаються на слух .

В процесі вдосконалення способів використання семіотичних засобів художньої діяльності, відбувається їх виділення із синкре­тичної єдності. Внаслідок цього ці способи перетворюються в особливі віднос­но самостійні види мистецтва, які відрізняються за свої­ми семіотичними засобами. В одних використовуються візуальні семіотичні засо­би — видимий, сприймаю­чий очима візуальний ма­теріал. Відповідно можна виділити два типи мистецтва: візуальні і аудіальні. Візуальні мистецтва най­більш багаті за різноманіт­ністю застосування знако­вого матеріалу (наприклад, через очі ми отримуємо, за даними психологічних досліджень, понад 90% інформації). Візуальні мистецтва поділяються на два класи — ста­тичні, або «матеріальні», коли художні твори втілються у нерухомому знаковому матеріалі; зміна його розруй­новує ці твори і ди­намічні, або проце­суальні — це твори, у яких рух є голо­вним семіотичним засобом. Динамічні мистецтва втілюю­ться, головним чи­ном, у пластиці рухів людського тіла (пантоміма, та­нець).

Аудіальні мис­тецтва оперують тільки одним типом знакового матеріалу — комбінаціями звуків, що розрізняються за їх силою, тоном, ритмом, тембром тощо. Художня організація цього матеріалу — це музика (інструментальна, вокальна).

У порівнянні із зором, слухом інформаційний об'єм дотику, кінетичних (м'язових) відчуттів, нюху, смаку значно менший і тому можливості використання цих інформаційних каналів для створен­ня творів мистецтва обмежені, за винятком може парфумерного мистецтва, в основі якого лежать художні зразки естетичної оцінки ароматів (романтичних, мужніх, вишукано жіночих тощо).

Дотиково-кінестичні відчуття форми, ваги, розмірів, фактури, температури об'єктів може відігравати допоміжну роль у їх візу­альній оцінці, їх оцінка у цьому плані є лише доповнення до візу­альних суджень на основі попереднього досвіду. Проте у чистому вигляді будувати художні образи лише на основі дотиково-кінетичної інформації не вдається і цей канал до сих пор використову­вався лише у синкретичній єдності з іншими.

Велике значення має мовне мистецтво, усне й письмове. Не зва­жаючи на те, що вербальні, мовні знаки — слова, фрази — сприй­маються нами візуально (у письмовому тексті) і аудіально (в усній мові), мовне мистецтво не є ні візуальним, ні аудіальним, бо зримий або відчутний на слух зміст слова сам по собі не є ще його знако­вим матеріалом. Художня цінність візуально сприймаючого літера­турного тексту все-таки визначається не його зовнішнім виглядом, а вербальними засобами, тобто з мовними знаками разом з їх зна­ченням. Сутність цього виду мистецтва полягає у зв'язку слів з їх значенням, а не просто зі звучанням слів.



Звукова мова і графічний її знак (письмо) — це лише різні зовнішні форми вербальної мови як особливої знакової системи. Мова як знакова система відрізняється від інших семіотичних за­собів не за своєю аудіальною і візуальною формою, а тим, що її зна­ки нерозривно зв'язані з відповідними значеннями. Припустимо, що окремий музичний звук чи окремо проведена лінія олівцем відповідного смислу не мають і набувають його лише у контексті цілісної композиції, то окреме взяте слово несе у собі закріплений за ними смисл. Знаковий матеріал мовного мистецтва — це мовні знаки, які не сприймаються зором або слухом, а беруться одночасно з їх значеннями. Тому мовне мистецтво — це особливий тип мистецтва, основою якого є знаковий матеріал вербальної мови.

Диференціація мистецтва полягає у тому, що з виникненням класового суспільства та професій виникають традиції, які обмежують творця художнього твору у виборі художньо-виражальних за­собів. Синкретизм у сфері художньої діяльності поступово відхо­дить у минуле. На зміну йому приходить людина із новими ідеала­ми і світоглядом, з новим характером суспільних відносин (напри­клад, давньогрецькі скульптори розфарбували свої статуї. Створе­на Фідієм статуя покровительки Афін — Афіна Промахос була ви­конана в хризоелефантинній техніці — гр. хризос — золото, елефас — слонова кістка. Але уже в римські часи скульптори переста­ли покривати поверхню скульптури іншим матеріалом. Ця відмова від фарбування статуй дала можливість скульптору зосередитись па виявлені краси мармуру чи бронзи і звернути увагу глядача на художньо-виражальні засоби скульптури — пластику об'ємів, форм, гармонійне співвідношення пропорцій, рух, характер тощо). Отже, знакові засоби, які використовуються у різних видах, жа­нрах, стилях мистецтва утворюють характерну для них, специфічну художню мову. Диференціація мистецтва призводить до розробки багаточисельних художньо-виражальних засобів. А це збагачує ви­разні можливості мистецтва у цілому. Паралельно з диференціацією мистецтва на окремі види в історії культури йде протилежний процес його інтеграції. На відміну від первісного синкретизму, пов'язаного з недостатньою розвинутістю семіотичних засобів мистецтва, ця інтеграція відбувається на ос­нові можливостей синтезу мистецтв, як результату історичного розвитку, збагачення і вдосконалення семіотично-знакових форм мистецтва та панівних ціннісних орієнтацій у суспільстві.

Класифікація видів мистецтва у залежності від використання у них знакового матеріалу

ВИДИ МИСТЕЦТВА

ЗНАКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Візуальні мистецтва

Художня організація сприйняття візуального знакового матеріалу

Статистичні (матеріальні)

Графіка (оригі­нальна, друкована)

Зображення на площині за допомогою лінії, штриха, крапки, плями.

Живопис

Зображення на площині картин реального світу перевтілених творчою уявою художника (колір, простір, світло)

Пластика (скульптура)

Об'ємне зображення на площині або в просторі (дерево, мармур, глина, гіпс, бронза, каміння)

Художня фотографія

Створення хіміко-технічними засобами художнього образу на площині (папір, тканина, кераміка)

Прикладне мистецтво

Предмети побуту, які окрім естетичної цінності мають утилітарне значення (форма, декор)

Архітектура

Формування дійсності при створені будівель для об -слуговування потреб людини в житлі й суспільних приміщеннях (пластика об'ємів, декору і кольору)

Дизайн

Творча проектна - конструкторська діяльність, спрямована на вдосконалення предметного середовища людини (форма, колір, фактура, об'єм)

Динамічні (процесуальні)

Мистецтво пантоміми та хореографії

Пластика рухів людського тіла, жести, міміка.

Кінематичні ху­дожні конструкції

Візуально рухомі художні образи людини, речей, об'єктів природи (простір, рух, образ, колір)

Комп'ютерна графіка

Технічно створені статичні ефекти

Аудіальні мистецтва

Художня організація сприймаючого на слух знакового матеріалу (звукових знаків)

Музика

Відображення реальної дійсності в емоційно зафарбованих образах та ідеях, відображених через звуки

Вокальна

(без текстова)



Звучання людського голосу

Інструментальна

Звучання музичних інструментів

Мовні мистецтва

Художня організація засобів вербальної мови

Література -художня проза, поезія

Естетичне освоєння світу за допомогою художнього слова (письмова мова в поезії з ритмікою і римами)

Живе слово, імпровізація, художнє читання

Усна мова і паралінгвистичні, тобто невербальні мовні засоби (інтонація, ритміка, темп)

Синтетичні мистецтва

Синтез візуального, аудіального, вербального знакового матеріалу.

Мовно-музичне мистецтво (во­кальне і вокально-інструментальне)

Синтез музичних й мовних засобів

Акторська гра

Синтез живого слова й процесуальних мистецтв

Сценічні мистецтва

Синтез живого слова, музики, пантоміми, танцю, статичних мистецтв.

Екранні мистецтва (кіно і телемистецтво)

Синтез техніко-оптичних засобів з усіма іншими.

Створення "вірту­альної реальності"

Синтез усіх засобів мистецтва з новими технічними можливостями імітації реальності.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка