Навчальний посібник-коментар Ч. 1 (АН) Редакційно-видавничий відділ "Вежа" Волинського національного університету



Скачати 12.45 Mb.
Сторінка63/63
Дата конвертації03.04.2017
Розмір12.45 Mb.
1   ...   55   56   57   58   59   60   61   62   63

Я



ЯБЛОНÓВСЬКИЙ Олек­сандр Валеріан (Валер’ян; 9.ІV.1829−22.VІІІ.1913) – відо­мий польський історик та етно­граф. Походив зі шляхетської родини на Підляшші. Середню освіту здобув у повітовій школі в Дорогичині (1837−1842) та у гімназії в Білостоку (1843−1847). Згодом вступив на історико-філологічний факультет Київ­ського університету Св. Володи­мира, де в 1847−1849 рр. вивчав славістичні дисципліни. Продов­жував навчання у Дерптському (Тартуському) університеті, сту­діював класичну та германську філософію, історію. 1853−1858 рр. працював учителем на Київщині та Брацлавщині. Намагаючись поглибити свої знання, вивчав загальну історію в Берлінсь­кому університеті, Британському му­зеї в Лондоні, а також в універ­ситетах Парижа, Праги та Відня. Із 1861 р. проживав у Києві. Брав участь у польському національ­ному русі, за що 1867 р. був висланий у Пензенську губер­нію. 1868 р. одержав дозвіл на проживання у Варшаві. Здійснив подорожі на Близький Схід і до Північної Африки. Після повер­нення 1875 р. разом з А. Пав­леським почав публікувати дже­рела з історії Польсько-Ли­товської держави, зокрема й укр. земель у складі Речі Посполитої (1876−1910). Низка праць Я. присвячена проблемам історії, етнографії та географії України. Видав історичний атлас земель Речі Посполитої 16−17 ст., а та­кож дослідження історії Києво-Могилянської академії. З 1892 р. – член Історичного товариства Нестора Літописця у Києві. З 1894 р. – член Краківської акаде­мії наук, доктор Львівського університету (з 1912), з 1913 р. – член Королівського історичного товариства у Лондоні. Похова­ний у Варшаві.

ЯВÓРСЬКИЙ Стефан Івано­вич (світське ім’я – Симеон; 1658−27.ХІ.1722) – укр. церков­ний діяч, письменник-полеміст, проповідник. Нар. у Яворові (нині Львівська обл.) у шляхет­ській родині. 1684 р. закінчив Києво-Могилянську академію. Виїхав до Речі Посполитої, де навчався в єзуїтських школах Львова, Любліна, Познані, Віль­но. Пере­йшов у католицтво. Близько 1689 р. (за ін. даними – 1687) повернувся до Києва. Знову прийняв православ’я і по­стригся у ченці. Був професором і пре­фектом Києво-Могилян­ської академії. У квітні 1700 р. висвячений на митрополита Ря­зан­ського і Муромського. 1700 р. після смерті Московського патрі­арха Адріана був призначений екзархом і блюстителем патріар­шого престолу. 1701 р. очолив Слов’яно-греко-латинську акаде­мію у Москві. Реформував на­вчальний процес у цьому нав­чальному закладі за зразком Києво-Могилянської академії, заснував при академії театр. Був прихильником політики І. Мазе­пи, однак після виступу укр. гетьмана на боці Карла ХІІ став одним із найзапекліших його противників. Я. не підтримав проведення церковної реформи, головним ініціатором якої був Ф. Прокопович. У своїх філософ­ських творах у завуальованій формі виступав проти підпоряд­кування церкви світській владі. У 1721 р. призначений прези­дентом Синоду, хоча впливу на його справи не мав. Автор філо­софських трактатів, проповідей, віршів (у т. ч. латинською мо­вою), зокрема “Виноград Хри­стов...” (1698), “Знаменія при­шес­твія антіхрістова...” (1728). 1718 р. Я. написав свій найви­значніший полемічний твір “Ка­мінь віри...” (опубл. 1728), спря­мований про­ти протестантизму (лютеранства).

ЯЗBЧІЄ (зневажливо) – по­лемічна назва мови, якою корис­тувалися мос­квофіли на західно­укр. землях (Галичина, Букови­на, Закарпаття) у 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст., відстоюючи тезу національно-культурної та мов­ної єдності українців і росіян. Основу Я. становила церковно­слов’янська мова в суміші з елементами російської, але з домішкою українізмів і полоніз­мів та з укр. вимовою. Я. вийшло з ужитку наприкінці 19 – поч. 20 ст. після переходу провідних москвофільських видань на російську літературну мову.

ЯРОШÉНКО Микола Олек­сандрович (1(13).XII.1846− 25.VI(7.VII)1898) – укр. худож­ник. Нар. у Полтаві. 1870 р. за­кінчив Михайлівську артилерій­ську академію у Петербурзі. Працював на Петербурзькому патронному заводі. З 1892 р. – у відставці, генерал-майор. У 1867− 1874 рр. навчався як вільний слухач у Петербурзькій академії наук у О. Волкова та І. Крам­ського. З 1876 р. належав до Товариства пересувних художніх виставок. У 1880−1895 рр. здій­снив ряд подорожей у країни Західної Європи, Палестину, Єгипет. Автор картин “Невський проспект вночі” (1875), “Коче­гар”, “В’язень” (обидві − 1881), “Студент”, “Старе і молоде” (обидві – 1881), “Курсистка” (1883), “Всюди життя”, “На гой­далці” (обидві – 1888), “В теплих краях” (1890), “Селянська дів­чина” (1891), “Хор” (1894) та ін. У 1880−1890-х рр. Я. написав низку психологічних портретів І. Крамського (1876), В. Макси­мова (1878), Г. Успенського (1884), П. Стрепетової (1884), М. Салтикова-Щедріна (1886), Д. Менделєєва (1885, 1886), В. Короленка (1898); пейзажів “В горах Кавказу” (1888), “Ель­брус у хмарах” (1894) та ін. Приїздив в Україну, де, живучи у Києві, на Полтавщині й Черні­гівщині, створив полотна “Єврей і українець”, “Сліпі каліки під Києвом” (1879), “Жебраки в Киє­во-Печерській лаврі” (1879−1880) та ін.

ZССЬКИЙ МBРНИЙ ДÓ­ГОВІР 1791 – договір, укладе­ний між Росією і Туреччиною 29.ХІІ.1791 (9.І.1792) в м. Яссах після російсько-турецької війни 1787−1791 рр. Підтвердив Кю­чук-Кайнарджийський мирний договір 1774 р. Туреччина визна­вала приєднання Криму до Росії (проголошене царським уря­дом 1783 р.). Росія повернула Туреч­чині Молдавію і Волощину, зайняті під час війни. Новий кордон між Росією і Туреччиною встановлювався на Південному Заході по р. Дністру, на Кавказі – по р. Кубані. До Росії перехо­дили південноукр. землі між річками Південним Бугом і Дніс­тром. Я. м. д. зміцнив становище Російської держави на Півдні і забезпечив свободу російської торгівлі на Чорному морі.

ЯХИМОВИЧ Григорій (16.II.1792 − квітень 1863) – укр. церковний і громадсько-політич­ний діяч, учений-теолог, греко-католицький митрополит Га­лицький. Нар. у с. Підбірці по­близу Львова. Навчався у Львів­ській гімназії. Богословську освіту здобув у Відні. В 1818− 1819 рр. служив у парохії Св. Варвари у Відні, одночасно на­вчаючись в інституті Св. Авгус­тина. Отримав ступінь доктора богослов’я, філософії і вільних мистецтв. Після повернення був професором теології та педагогі­ки у Львівському університеті (з 1819), обирався його ректором. Виконував обов’язки директора Львівської духовної семінарії та крилошанина митрополичої капі­тули. У липні 1841 р. Папа Римський Григорій VI призначив Я. єпископом-помічником ми­трополита Львівського. 1848 р. призначений єпископом Пе­ремишльської єпархії. Під час революції 1848 р. очолив Голов­ну руську раду. Став одним із провідних діячів укр. національ­ного відродження середини 19 ст. Брав участь у роботі Собору руських учених. Добивався за­провадження викладання укр. мови у школах Галичини, вима­гав від духовенства вживання укр. мови під час проповідей. Із 1860 р. – Львівський митро­полит. Як член Палати панів австрійського парламенту та ім­перський радник відстоював права укр. насе­лення Галичини.

ЯХНÉНКИ – укр. цукропро­мисловці. Походили із заможних селян-кріпаків м. Сміли (нині Черкаської обл.). Викупилися з кріпацтва. У 1820−1830-х рр. брати Я. − Терентій, Кіндрат і Степан − разом із Ф. Симирен­ком (був одружений з їхньою се­строю Анастасією) займалися торгівлею борошном, збіж­жям, шкірами, орендували млини в Умані та Смілі. Під час голоду 1830 р. протягом тривалого часу годували кілька тисяч бідних селян. Із початку 1840-х рр. по­чали торгувати цукром. На поч. 40-х рр. 19 ст. заснували про­мислову фірму “Брати Яхненки і Симиренко”, яка 1843 р. збуду­вала в с. Ташлику (нині Смілян­ського р-ну Черкаської обл.) пер­шу в Україні парову цукровар­ню. У 1848 р. поблизу с. Млієва (нині Городищенського р-ну Черкаської обл.) заснували цу­кровий і машинобудівний заво­ди. Керували фірмою К. М. Ях­ненко (1783−1863) і Ф. С. Сими­ренко. 1861 р. фірма мала майна на суму бл. 4 млн крб, володіла рафінадним заводом у Городищі (Київська губ.), цукроварнями у с. Руська Поляна і Ташлику, млинами, двома пароплавами та будинками в Києві, Харкові, Одесі, Ростові. Кіндрат Я. 1859 р. познайомився з Т. Шевченком під час перебування поета у Млієві. У зв’язку з промисловою кризою і конкуренцією фірма “Брати Яхненки і Симиренко” у 80-х рр. 19 ст. збанкрутувала.

Список використаної літератури


  1. Аркас М. Історія України-Русі.− К., 1990.

  2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України.− Х., 1990.

  3. Борисенко В. Курс української історії. З найдавніших часів до ХХ ст.: Навч. посіб.− К., 1996.

  4. Бойко О. Історія України у ХХ ст.− Ніжин, 1994; К., 2005.

  5. Брайчевський М. Ю. Конспект історії України // Старожит­ності.− 1991.− № 2−6.

  6. Велика історія України: У 2-х т. / За ред. М. Голубця.− Л., 1935; К., 1993.

  7. Верстюк В., Дзюба О., Репринцев В. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронол. довід.− К., 1995.

  8. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII − поч. ХХ ст.).− Л., 1996.

  9. Гончарук П. С. Історія України: Курс лекцій з найдавніших ча­сів до початку ХХ століття.− К., 2005.

  10. Грицак Я. Нарис історії України ХІХ−ХХ ст.: Навч. посіб.− К., 1996.

  11. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн.− К., 1991.

  12. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України.− К., 1990.

  13. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа.− К., 1990.

  14. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст.− К., 1993.

  15. Дорошенко Д. Нарис історії України.− Л., 1991.

  16. Ефименко А. Я. История украинского народа.− К., 1990.

  17. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України.− Л., 1991.

  18. История русов или Малой России.− К., 1991.

  19. Історія України. Курс лекцій: У 2 кн. / За ред. Л. Г. Мельника.− К., 1991−1992.

  20. Історія України: Навч. посіб. / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев.− Л., 1996.

  21. Історія України / Кер. авт. кол. В. Смолій.− К., 1997.

  22. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В. Смолія.− К., 1995−1996.

  23. Історія українського мистецтва: У 6 т., 7 кн.− К., 1966−1970.

  24. Історія української культури / За ред. І. Крип’якевича.− К., 1994.

  25. Котляр Н. Ф., Смолий Д. А. История в жизнеописаниях.− К., 1990.

  26. Короткий довідник з історії України.− К., 1994.

  27. Крип’якевич І. П. Історія України.− К., 1990.

  28. Культура і побут населення України: Навч. посіб.− К., 1991.

  29. Культура українського народу: Навч. посіб.− К., 1994.

  30. Малий словник історії України.− К., 1997.

  31. Малик Я., Вол В., Чуприна В. Історія української державності: Навч. посіб.− Л., 1994.

  32. Полянська-Василенко Н. Історія України: У 2 т.− К., 1992.

  33. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII− XVIII століть проблеми формування, еволюції, реалізації.− К., 1997.

  34. Субтельний О. Україна. Історія.− К., 1992.

  35. Сторінки історії України. ХХ століття.− К., 1992.

  36. Терещенко Ю., Курило В. Історія України: У 2 кн.− К., 1995.

  37. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посіб.− Л., 1994.

  38. Цвєтков Г. М. Міжнародні відносини і зовнішня політика в 1917−1945 рр.: Навч. посіб.− К., 1997.

  39. Шляхами віків: Довід. з історії України.− К., 1993.

  40. Яковенко Н. Нарис історії України: Навч. посіб.− К., 1997.

Навчальне видання


Гайдай Лідія Іванівна

Історія України

в особах, термінах, назвах і поняттях

(1648−1917)
Навчальний посібник-коментар

Редактор Л. С. Пащук

Коректори: Л. С. Пащук, В. Є. Сикора

Оператори: М. Б. Філіпович, Л. С. Ярощук

Підп. до друку 29.01.2009. Формат 60×841/16. Папір офс. Гарн. Таймс. Друк цифровий. Обсяг 50,68 ум. друк. арк., 54,8 обл.-вид. арк. Наклад 500 пр.

Зам. 2141. Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського національного університету ім. Лесі Українки (43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13). Друк  РВВ “Вежа” ВНУ ім. Лесі Українки (Луцьк, просп. Волі, 13). Свідоцтво Держ. комітету телебачення та радіомовлення України ДК № 3156 від 04.04.2008 р.



1   ...   55   56   57   58   59   60   61   62   63


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка