Навчальний посібник-коментар Ч. 1 (АН) Редакційно-видавничий відділ "Вежа" Волинського національного університету



Скачати 12.45 Mb.
Сторінка49/63
Дата конвертації03.04.2017
Розмір12.45 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   63

РЕСКРBПТ (лат. rescriptum − письмова відповідь) – у фео­дальних і буржуазних державах (зокрема, в Росії) доведений до загального відома лист монарха на ім’я певної особи з вислов­ленням подяки, оголошенням про нагороду тощо.

РЕШЕТBЛІВСЬКІ СТАТ­ТÍ 1709 – законодавчий акт царського уряду щодо управлін­ня Лівобережною Україною. Після Полтавської битви 1709 р. І. Скоропадський, перебуваючи у військовому таборі в Решети­лівці, 17(28).VII.1709 р. звернув­ся до московського уряду з про­ханням підтвердити в “Статтях” основні державні права Гетьман­щини (декларовані царським ма­ніфестом від 1.XI.1708) та допо­могти вирішити деякі важливі практичні пи­тання тодішнього життя України. Подані Петру I договірні умови складалися із 14 статей (зокрема, містили такі пункти – підпорядкування укр. війська під час походів козаць­кому командуванню; повернення укр. армії арти­лерії, захопленої московськими військами у Бату­рині; заборона московським воє­водам втручатися у внутрішні справи Гетьманщини; звільнення укр. населення від військових постоїв московської армії тощо). Щоб зміцнити свої позиції і перетворити козацьку старшину на свою головну соціальну опору в Лівобережній Україні, цар­ський уряд у Р. с. підтвердив привілеї козацької старшини, зберіг за нею адміністративно-судову владу, заборонив росій­ським урядовцям, крім президен­тів колегій, втручатися у справи адміністративного управління, полегшив військові постої, звіль­нив до кінця 1709 р. козацьке війсь­ко від участі у воєнних походах. Однак Р. с. водночас посилили залежність гетьман­ського управління від царського уряду. За Р. с. козацьке військо підпорядковувалося російському командуванню, від козацького війська відібрали частину арти­лерії, в ряді міст Лівобережної України розташувалися російські залоги, встановлювався контроль за збиранням податків, за витра­тами на утримання адміністра­тивного апарату, козацького вій­ська тощо. При І. Скоропадсько­му запроваджувалася посада мі­ністра-резидента, який мав спо­стерігати за діяльністю гетьмана та його уряду. Р. с. були спря­мовані на дальшу поступову лі­квідацію політичної автономії Лівобережної України.

РЖÉГОРЖ Франтішек (16.ІІ.1857−6.Х.1899) – чеський етнограф. Нар. у с. Стежери по­близу м. Градець-Кралове (Че­хія). У 1877−1890 рр. проживав у Галичині, в с. Вовків поблизу Львова, деякий час – у с. Заро­гізно та Стрию. Займався вив­ченням культури, побуту, зви­чаїв, народної медицини, демо­нології та фольклору українців (бойків, гуцулів, лемків). Автор близько 120 праць з україно­знавства, надрукованих у чеській періодиці, та понад 160 україно­знавчих статей в енциклопедич­ному “Науковому словнику Я. Отта”. Основні етногра­фічні праці – “Календарик з народного життя бойків”, “Гуцули”, “По­куття”, “Весілля лем­ків у Кар­патах”, “Народне лікування га­лицьких малорусів”, “З етногра­фічного природознавства Га­лицької Русі”. Зустрічався і листувався з багатьма укр. уче­ними і письменниками, зокрема з І. Франком, М. Павликом, В. Гна­тюком, В. Шухевичем, Н. Ко­бринською, О. Кобилянською, Д. Лук’яновичем, Є. Ярошин­ською, В. Герасимовичем та ін. Р. опублікував у чеській періо­дичній пресі та енциклопедич­них виданнях сотні статей з українознавства, зокрема стат­ті та матеріали про укр. студент­ське товариство “Січ” у Відні, Русь­ку видавничу спілку у Львові, виникнення і розвиток укр. те­атру, 100-літній ювілей “Енеїди” І. Котляревського та 25-річчя літературної діяль­ності І. Франка, про діячів укр. куль­тури В. Білозерського, І. Голо­вацького, І. Торонського, М. Шаш­кевича, відгук на видання творів Т. Шевченка. Зібрав цінну етно­графічну колекцію, на базі якої було створено укр. від­діл у Празькому промисловому музеї, включений потім до етнографіч­ного відділу Національного му­зею у Празі, де зберігається також українознавча бібліотека Р. Багату особисту бібліотеку чеської літератури Р. подарував това­риству “Просвіта”, за що єдиний з іноземців удосто­ївся звання почесного члена товарис­тва. Передана згодом Науковому това­риству ім. Т. Шевченка, нині вона зберігається у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

РBЖСЬКИЙ Іван Степано­вич (7(18).ІХ.1759−14(26).ІІІ.1811) – вітчиз­няний учений, доктор філософії, перший ректор Хар­ківського університету. Нар. у м. Ризі в родині священика. Осві­ту здобув у духовних семінаріях − Псковській та Троїце-Сергієвої лаври. У семінарії лаври протя­гом 1779−1786 рр. викладав ри­торику, поезію, істо­рію і філосо­фію. Із жовтня 1786 р. – викладач Петербурзького гірничого учи­лища (згодом перейменованого в Санкт-Петербурзький гірничий кадетський корпус), де викладав у вищих класах риторику, історію, латинську мо­ву, логіку, географію. Із вересня 1799 р. Р. – штатний секретар Найсвятішого Синоду, із липня 1801 р. – член Державної берг-колегії, водночас продовжував викладацьку діяль­ність. У травні 1802 р. за науко­во-літературні праці Р. було при­своєно почесне звання доктора філософії. Він був обраний членом Російської академії. 1803 р. за рекомендацією попечителя Харківського навчального окру­гу графа С. Потоцького і В. Ка­разіна був призначений професо­ром російської словесності і красномовства Харківського уні­верситету. 1804 р. очолив комі­тет підготовки до відкриття Хар­ківського уні­верситету, після відкриття якого став першим ректором навчального закладу (в 1805 р.). Деякий час був деканом відділення словесних наук (сло­весного факультету) і секретарем ради. Читав лекції з тео­рії словесності, першим в універ­ситетах Російської імперії став читати курс історії російської літератури. В науковій діяльно­сті Р. відбилися передові ідеї вітчизняних діячів науки і куль­тури, зокрема М. В. Ломоносова, М. І. Новикова та ін., а також французьких енциклопедистів. Перша праця – “Политическое состояние в древнем мире во время царей, республики и импе­раторов” (1788). Р. – автор одно­го з перших у Російській імперії підручників із логіки: “Умосло­вие, или Умственная филосо­фия” (1790), а також “Опыт риторики” (1796), “Введение в круг словесности” (1806), “Наука о стихотворстве” (1811). Помер у м. Харкові.

РBЛЬСЬКИЙ Тадей Розе­славович (2.І.1841−7.Х.1902) – укр. культурний діяч та етно­граф. Нар. в с. Романівці (нині Попільнянського р-ну Житомир­ської обл.) у поміщицькій сім’ї. Закінчив Київський університет. Належав до київської “Громади”. Підтримував тісні зв’язки з І. Я. Франком, М. В. Лисенком, В. Г. Короленком та ін. прогре­сивними діячами. У 1860 р. від­мовився від дворянських приві­леїв. У своєму будинку створив школу, вчителював. Опублікував низку статей у журналах “Осно­ва” (під псевдонімом Максим Чорний), “Киевская старина”, “Записках Наукового товариства імені Т. Шевченка” про Коліїв­щину, побут, звичаї, фольклор укр. народу. Деякі праці Р. ви­дані посмертно (“До вивчення українського народного світогля­ду”, К., 1903; “Про херсонські заробітки”, К., 1904).

РBНСЬКИЙ, римський – на західноукр. землях, які перебу­вали під владою Австрії (з 1867 р. – Австро-Угорщини), народна назва монети, що становила один австрійський гульден (з 1857 р. дорівнював 2/3 таляра або 20 срібним грошам, а з 1867 р. – ставши австро-угорською грошо­вою одиницею, − 100 крейце­рам). В Австро-Угорщині гуль­ден був в обігу до 1899 р.

РÍГЕЛЬМАН Микола Андрі­йович (29.ІХ.1817−21.V.1888) – укр. історик, публіцист, мандрів­ник. Нар. у с. Андріївці біля Чер­нігова. Закінчив Московський університет. З листопада 1839 р. перебував на службі у канцелярії Московського цивільного губер­натора. 1840 р. познайомився з Т. Шевченком, матеріально до­помагав поету після повернення його із заслання. Підтримував дружні взаємини з М. Костома­ровим і П. Кулішем. У середині 1840-х рр. продовжував освіту у Празі, Відні та Пресбурзі (Бра­тиславі), де встановив контакти з В. Ганкою, Л. Штуром, В. Карад­жичем, Я. Колларом і П. Шафа­риком. Із червня 1846 р. вступив на службу до канцелярії київ­ського, подільського і волинського генерал-губернатора. 1847 р. Р. допитували у справі кирило-ме­фодіївців, і до 1850 р. він пере­бував під поліцейським нагля­дом. З 1848 р. – секретар канце­лярії, а згодом скарбник Київ­ського інституту шляхетних дів­чат. 13.VІІІ.1848 р. Р. обраний дійсним членом Комісії для роз­бирання давніх актів. Продовжив роботу, розпочату М. Костома­ровим, над підготовкою до друку літо­пису Величка. У 1848−1851 рр. опублікував два томи цього видання під назвою “Летопись событий в Юго-Западной России в 17 ст.”. У серпні 1850 р. при­значений директором 2-ї київської гімназії та директором училищ Київської губернії. 1854 р. вийшов у відставку. В 1857−1858 рр. і 1867 р. здійснив поїздки до Австрії, Німеччини та Франції. Його “Письма из Вены”, пере­друковані згодом у збірнику “Три поездки за границу” (1871), містять докладні відомості про культурне життя слов’ян за ме­жами Російської імперії. Мате­ріально підтримував галицьких москвофілів, сприяв виходу газе­ти “Слово”. Був дійсним членом Товариства любителів російсько­го письменства при Москов­ському університеті, головою (з 1875) Київського слов’янського благодійного товариства та Київ­ського відділення Російського музичного товариства. Помер у Києві.

РÍГЕЛЬМАН Олександр Іва­нович (1720−1789) – російський історик, військовий інженер, то­пограф, генерал-майор росій­ської армії (в 1771). Нар. у Петербурзі. Походив з німецької дворянської сім’ї, що у 30-х рр. 18 ст. переїхала до Росії. Закін­чивши 1738 р. Петербурзький шляхетний корпус, Р. вступив у російську армію. У 1741−1743 рр. у зв’язку зі встановленням росій­сько-турецьких кордонів був на Запоріжжі. Брав участь у росій­сько-турецьких війнах 1735−1739, 1768−1774 рр., у будівництві укріплених ліній у Південній Україні, на узбережжі Азовсько­го моря, у північно-кавказьких степах тощо. Зокрема, під керів­ництвом Р. були збудовані “ре­трашементи” (укріплення) в Киє­ві, фортеці Петровська в гирлі р. Берди (нині с. Старопетрівка Бер­дянського р-ну Запорізької обл.) і Св. Дмитрія у гирлі Дону. У червні 1743 р. одержав чин інже­нера-прапорщика. З 1770 р. – полковник. Після відставки 1782 р. оселився у маєтку своєї дружини (уроджена Лизо­губ) у с. Андріїв­ці (Овдіївці) на Чернігівщині, де в 1785−1786 рр. закінчив напи­сання “Літописного повіствуван­ня про Малу Росію, її народ і козаків” у 4-х частинах. Праця Р. (з додатком двох карт України та 28 портретів представників різ­них соціальних верств населення України) є певною мірою ком­піляцією давньоруських та укр. старшинсько-козацьких літопи­сів, польських хронік та ме­муарів, книги С. І. Мишецького “Історія про козаків запорізь­ких”. У праці використані також документальні матеріали і власні спостереження автора. Незважа­ючи на тенденційне ставлення Р. до трудящих мас селян і козаків та його спроби виправдати лікві­дацію російським царизмом за­порізького козацтва, праця міс­тить цінні відомості про вну­трішній побут і звичаї Запорізь­кої Січі. Р. – автор “Історії або повіству­вання про донських ко­заків” з додатком (17 ілюстрацій і дві карти; 1778 р., видана О. Бо­дянським 1846). Збудував у своє­му селі церкву, де і похований.

РÍДНА ШКÓЛА” – громад­ська культосвітня організація, що діяла в Галичині і Західній Волині до 1939 р. Заснована 1881 р. у Львові під назвою “Руське товариство педагогічне”. У 1912−1926 рр. мала назву “Українське педагогічне това­риство”, а з 1926 р. – “Рідна школа”. Товариство “Р. ш.” ви­ступало проти переслідувань укр. школи владою шляхетської Польщі, орга­нізовувало приватні школи і гімназії, дитячі садки, курси для неписьменних, вида­вало освітню літературу.



РÍДНИЙ КРАЙ” – укр. що­тижневий громадський і літера­турно-науковий журнал. Вихо­див у Полтаві (1905−1907), Києві (1908−1914), Гадячі (1915−1916. Ред. − М. Дмитрієв і Г. Ковален­ко, з 1908 р. – Олена Пчілка. В журналі брали участь прогресив­ні укр. письменники. Тут були опубліковані поезії Панаса Мир­ного “До сучасної музи” (1905, № 1), його поема в прозі “Сон”, твори Лесі Українки (“В ката­комбах”, “Йоганна, жінка Хусо­ва”). У 1906, 1908−1914 рр. при “Р. к.” виходив додаток “Молода Україна”.

РІЗНОЧBНЦІ – прошарок суспільства в Росії кінця 18−19 ст. (юридично неоформлений), ви­хідці з різних станів (купецтва, міщанства, духівництва, селян­ства, а також дрібного чиновниц­тва та збіднілого дворянства), які здобули освіту. Зростання ролі Р. в 40−50-х рр. 19 ст. свідчило про початок формування буржуазної інтелігенції в Росії. Р. відіграли вирішальну роль у визвольному русі 2-ї пол. 19 ст. До Р. у 19 ст. належали Т. Г. Шевченко та ін. революційні демократи, біль­шість революційних народників 70-х рр. 19 ст., чимало видатних діячів науки, літератури, мистец­тва Росії, в т. ч. й України.

РІШЕЛЬI (Richelieu) Ар­ман-Емманюель дю Плессі (14.IX.1766−17.V.1822) – фран­цузький і російський державний діяч, герцог. Нар. у Франції в близькій до королівського двору старовинній аристократичній сім’ї. 1789 р., у зв’язку з бур­жуазною революцією у Франції, емігрував до Росії. В 1790 р. служив у російських військах. Учасник штурму Ізмаїла. В 1793−1794 рр. у складі австро-прусських коаліційних військ брав участь у збройній боротьбі проти революційної Франції. В 1795 р. повернувся до Росії. З 1803 р. – градоначальник Одеси, одночасно в 1805−1814 рр. – генерал-губернатор Новоросій­ського краю. На відміну від багатьох посадових осіб Російсь­кої імперії, був освіченою та культурною людиною. За дору­ченням царського уряду Р. керу­вав заселенням Північного При­чорномор’я, міським будівниц­твом, спорудженням морсь­кого порту в Одесі. 1814 р., після реставрації Бурбонів, повернувся до Франції, де займав державні пости. У вересні 1815 р. Р. призначений Людовіком ХVІІІ головою кабінету міністрів та міністром закордонних справ. За підтримки Р. за проектом абата-єзуїта Ніколя 1817 р. в Одесі відкрито навчальний заклад, названий Рішельєвським ліцеєм. 1818 р. на конгресі Священного союзу добився рішення про виведення окупаційних військ із Франції. 25.ХІІ.1818 р. Р. ви­йшов у відставку. З лютого 1820 до грудня 1821 р. знову очо­лював кабінет міністрів. В Одесі Р. встановлено пам’ятник роботи І. П. Мартоса (1828).

РІШЕЛЬIВСЬКИЙ ЛІЦÉЙ в Одесі – середній навчальний заклад під­вищеного типу. У 1816 р. при підтримці А.-Е. Рішельє за проектом абата-єзуїта Ніколя було відкрито Одеський благо­родний інститут, який у травні 1817 р. реорганізовано у Р. л. Названий на честь колишнього новоросійського генерал-губер­натора А.-Е. Рішельє. Р. л. був закритим становим закладом для дітей аристократичної верхівки і багатого купецтва. У перші роки існування ліцею викладання провадилося французькою мо­вою, а з початку 20-х рр. 19 ст. – і російською. Спочатку Р. л. мав філософське та юридично-полі­тичне відділення. В той час при ліцеї існував також педагогічний інститут. При директорі І. С. Ор­лаї удосконалено навчальні про­грами. У 1837 р. організовано фізико-математичне, юридичне відділення та інститут східних мов; 1843 р. – камеральне відді­лення, яке мало кафедри природ­ничих та еко­номічних наук. Р. л. вважався одним із кращих нав­чальних закладів в Україні і в Російській імперії. У ньому викладали історик С. Єжевський (1853−1854) та видатний учений-хімік Д. Менделєєв (1855−1856). Під час перебування в Одесі ліцей неодноразово відвідував О. Пушкін. Протягом 1840− 1850-х рр. влада та громадськість міста, зокрема опікуни Одеського шкільного округу Д. Кня­жевич та М. Пирогов, докладали зусилль для перетворення ліцею на університет. У червні 1862 р. Олександр ІІ дозволив створити на базі Р. л. Новоросійський уні­верситет, який відкрився 1865 р. (з 1933 – Одеський університет).

РОГÓВИЧ Опанас Семено­вич (30.І.1812−1878) – укр. бота­нік і палеонтолог. Нар. на хуторі Роговлі Стародубського повіту Чернігівської губ. (нині Брян­ської обл.) у сім’ї дрібного помі­щика. 1837 р. закінчив Київський університет. Із 1843 р. – ад’юнкт ботаніки, в 1853−1868 рр. − про­фесор ботаніки Київського уні­верситету, одночасно – директор Ботанічного саду університету. Р. зібрав багатий колекційний матеріал (ботанічний, палеонто­логічний), вивчав буровугільні відклади; подав перші ґрунтовні флористичні списки для Лісо­степу і Полісся, описав ряд но­вих видів рослин; досліджував викопних риб, ссавців, птахів, морських їжаків. Збирав Р. також матеріали з етнографії укр. наро­ду. Твори – “Об ископаемых рыбах губерний Киевского учеб­ного округа” (вип. 1, К., 1860); “Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киев­ского учебного округа” (К., 1869); “Опыт словаря народных назва­ний растений Юго-Западной России с некоторыми повериями и рассказами о них” (“Записки Юго-Западного отдела Русского географического общества”, т. 1, 1874).

РОДЗZНКИ – укр. поміщиць­кий рід, що походив із козацької старшини. У 18 – на поч. 20 ст. Р. володіли значними земельни­ми маєтностями в Полтавській і Катеринославській губерніях.

Василь Р. (р. н. невід − 1734) − хорольський сотник.

Іван Васильович Р. (р. н. не­від. − 1751) – гадяцький полков­ник. Збагатився насильницьким закріпаченням селян і захоплен­ням козацьких та рангових земель.

Аркадій Гаврилович Р. (бл. 1793 − кінець 40-х рр. 19 ст.) – укр. поміщик. Писав вірші.

Михайло Володимирович Р. (1859−1924) – великий поміщик, один із лідерів партії октябрис­тів, монархіст. Був головою ІІІ і IV Державних дум. Емігрував за кордон.

РОЗУМÓВСЬКИЙ Андрій Кирилович (2.ХІ.1752−23.ІХ.1836) – російський дипломат, граф, князь (із 1815). Син К. Г. Розумов­ського. Нар. в м. Глухові. Учився в Страсбурзі. В 1769−1775 рр. служив на флоті. У липні 1770 р. під час морської битви у бухті Чесма в Егейському морі коман­дував фрегатом “Катерина”. З 1772 р. перебував на придворній службі. З 1777 р. на дипломатич­них посадах (з 1777 р. – послан­ник у Неаполі, з 1784 р. – у Ко­пенгагені, з 1786 р. – у Сток­гольмі). З 1792 р. – посол у Відні (до 1807, з перервою 1799− 1801 рр.). За правління Павла І був відкликаний із Відня. Жив у Батурині. Брав участь у перего­ворах з Австрією і Пруссією про поділи Польщі. 1801 р. Олек­сандр І призначив Р. послом у Відні. Був головою російської делегації на Віденському конгре­сі 1814−1815 рр. У 1815 р. пішов у відставку, але до кінця життя мешкав у Відні. Р. був мецена­том мистецтва. Зібрав велику колекцію картин і відкрив гале­рею. Влаштовуючи музичні ве­чори, Р. підтримував дружні стосунки з Л. ван Бетховеном (композитор присвятив Р. три струнних квартети, т. зв. “Квар­тети Розумовського”, 5-ту та 6 ту симфонії), був добре знайо­мий із Ф. Й. Гайдном та В.-А. Мо­цартом. Р., будучи сам прекрас­ним виконавцем, організував і утримував на свої кошти кращий для того часу квартет (1808) і перший у Європі ансамбль із по­стійним складом. Струнний квар­тет (у складі якого виступав і Р.) першим виконував твори Л. ван Бетховена. 1813 р. цар Олек­сандр І повернув Р. на диплома­тичну службу. Підписав Паризь­кий мирний договір 1814 р. За організацію Віденського кон­гресу 1814−1815 рр. отримав ти­тул світлійшого князя. На поч. 1815 р. у палаці Р. сталася по­жежа, внаслідок якої були по­шкоджені або повністю знищені твори мистецтва. З того часу матеріальне становища Р. було скрутним. Під впливом дружини − графині Тюргайм − за кілька років до смерті став католиком. Нині у Відні є вулиця Р., а в музеї-квартирі Л. ван Бетховена – великий портрет Р.

РОЗУМÓВСЬКИЙ Григорій Кирилович (21.XI.1759− 15.VI.1837) – один із перших вітчизняних геологів, почесний член Росій­ської АН. Нар. у Петербурзі. Син К. Г. Розумовського. Вчився у Лейдені (Нідерланди) та ін. на­укових центрах. На світогляд Р. певний вплив мала філософія Г. С. Сковороди. З науковою ме­тою мандрував по Північній Україні, Північній Росії. Друко­вані праці Р. присвячені вивчен­ню мінералів (один мінерал на честь Р. названий розумовскітом), поширенню та походженню оса­дочних порід Європи, зокрема Пів­нічної Росії та Північної України.

РОЗУМÓВСЬКИЙ Кирило Григорович (29.ІІІ.1728−15.І.1803) – останній гетьман Лівобережної України. Нар. на хуторі Лемеші поблизу Козельця на Чернігів­щині в родині простого козака Григорія Розума. Отримав до­машню початкову освіту. Кар’є­ру зробив при підтримці старшо­го брата Олексія, фаворита імпе­ратриці Єлизавети Петрівни. 1743 р. був відправлений цари­цею Єлизаветою Петрівною на навчання в Європу (до Німеччи­ни, Франції, Італії) у супроводі академіка графа Г. Теплова, 1743− 1745 рр. слухав лекції матема­тика Ейлера у Берліні. Після повернення до Петербурга (1745) став дійсним камергером. 1746 р. цього 18-річного юнака, на той час уже графа Російської імперії, Єлизавета призначила президен­том Імператорської академії наук, надала йому величезні земельні володіння. На цій посаді він перебував майже 20 років. Підтримував наукові досліджен­ня М. Ломоносова. 1744 р. під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки О. Розумовського пе­реконала царицю відновити геть­манство. Та погодилась, але зве­ліла вибрати у гетьмани Кирила. 22 лютого 1750 р. старшинська рада у Глухові формально обра­ла його гетьманом України. Сам Р. приїхав до Глухова лише у липні 1751 р. Своєю столицею Р. визначив зруйнований 1708 р. Батурин, де збудував розкішний палац (арх. Ч. Камерон). З само­го початку гетьманування Р. дбав насамперед про власне зба­гачення, роздавав маєтності сво­єму оточенню. Гетьман постійно жив у Петербурзі і Москві. За 14 років свого правління приїз­див в Україну лише кілька разів, та й то на короткий час. В Украї­ні справами керувала гетьман­ська канцелярія на чолі з Г. Те­пловим. І все ж Р. по-своєму дбав про Україну. За Р. Гетьман­щина була виведена з відомства Сенату і передана до Колегії закордонних справ. У жовтні 1750 р. владі гетьмана була під­порядкована Запорізька Січ та Київ, котрий перебував під управ­лінням російських воєвод. З 1760 р. Р. знаходився переважно в Укра­їні і серйозно займався держав­ними справами. Домігся від уряду зменшення податків, скасування митниць на рубежах України з Росією, співчував прагненню старшини розширювати свої воль­ності. Для вдосконалення діючої системи судочинства Р. провів судову реформу 1760−1763 рр., унаслідок якої було створено станові шляхетські суди – зем­ський, гродський і підкомор­ський. Поділив Гетьманщину на 20 судових повітів, у кожному з яких засновувався суд земський (для вирішення цивільних справ) і суд підкоморський (для земель­них справ). За проектом лубен­ського полковника Івана Куляб­ки провів реформу козацького війська. Реформував систему освіти, запро­вадив обов’язкове навчання козацьких дітей і вжи­вав заходів до відкриття у Бату­рині університету. Намагався до­битися права вільних диплома­тичних відносин із чужоземними державами. Р. 1760 р. видав уні­версал, підтверджений царським указом 1763 р., за яким переходи селян дозволялися лише за умо­ви залишання на користь помі­щиків селянського майна. Але російський уряд, незважаючи на добре ставлення імператриці до гетьмана, поступово обмежував його права і владу – встановив контроль над роздачею старшині земельних володінь та урядових посад, вилучив з-під юрисдикції гетьмана Київ, скасував 1754 р. внутрішнє мито, що позбавило гетьманський уряд значних при­бутків, але пожвавило розвиток торгівлі. У 1762 р. Р. брав актив­ну участь у палацовому перево­роті на користь Катерини ІІ. Але його політика, спрямована на зміцнення політичних привілеїв укр. феодалів, суперечила цен­тралістській політиці самодер­жавства. Старшина звернулася до Катерини ІІ з проханням по­вернути Україні колишні права і створити у Гетьманщині парла­мент на зразок польського сей­му. Спроби Р. перетворити ви­борну гетьманську владу на спадкову натрапили на рішучий опір царського уряду. Скори­ставшись проханням про запро­вадження спадкового гетьман­ства в Україні та збереження автономного устрою, Катерина ІІ примусила Р. подати рапорт про відставку. 10.ХІ.1764 р. вийшов царський указ про скасування гетьманства в Україні. Для управ­ління Лівобережною Україною було створено Малоросійську колегію на чолі з графом П. Ру­м’янцевим-Задунайським. Р. одер­жав чин генерал-фельдмаршала, великі володіння в Україні та пожиттєве гетьманське утри­мання. Після ліквідації гетьман­ства Р. деякий час був членом Державної ради (1768−1771). Згодом відійшов від державних справ, жив у Петербурзі, за кор­доном (1765−1767), у підмосков­ному маєтку Петровсько-Розу­мовське. Останні дев’ять років життя провів у Батурині, де і помер 1803 р. Похований там же.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   63


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка