Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів



Сторінка1/22
Дата конвертації14.12.2016
Розмір5.63 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


с.в.глущик, о.в.дияк, с.в. шевчук


Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів

3-тє видання, перероблене і доповнене



Рекомендовано Міністерством освіти України

ББК 81.2УКР-9 Г 55

Рекомендовано Міністерством освіти України

як навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів (Лист № 784 від 08.07.97)

Рецензенти: Німчук BJB., доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент HAH України; Козачук Г.О., кандидат філологічних наук, професор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Глущик С.В. та інші Г 55 Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед, спец. навч. закладів/С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. — 3-тє вид., переробл. і допов. — К.: A.C.K., 2002. — 400 с.

ISBN 966-539-254-9

У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового стилю та розглядається писемна форма його реалізації ділові папери. Наведено зразки документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад основного матеріа­лу доповнюють словник ділової людини, правила орфографії та пунктуації в таблицях.

Для студентів вищих навчальних закладів та всіх, хто ціка­виться діловим мовленням.

ББК 81.2УКР-9
Навчальне видання

ГЛУЩИК Сергій Васильович ДИЯК Олена Володимирівна ШЕВЧУК Світлана Володимирівна

СУЧАСНІ ДІЛОВІ ПАПЕРИ



3-тє видання, перероблене, доповнене

Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів

Відповідальна за випуск Г. Кошманенко Коректор Н. Кунцевська

Підписано до друку 14.01.01. Формат 84x108 1/32. Друк високий. Папір друкарський. Умовн.-друк.арк. 21,0. Тираж 50 000. Зам. 1-514.

А.С.К.», 04112, Київ-112, вул. Шамрила, 26.



Свідоцтво серія ДК № 66 від 29.05.2000 р.

Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання "Поліграфкнига", 03057, Киів-57, вул. Довженка, 3.
ISBN 966-539-254-9 ©С.В. Глущик, O.B. Дияк, С.В. Шевчук, 2000.

©"А.К.", 2001.

ПЕРЕДМОВА

Перед сучасним українських суспільством, яке нарешті дістало можливість будувати самостійну державу, постало чимало проблем, що потребують нагального вирішення. Одна з них впровадження української мови у всі сфери життєдіяльності держави: політику, економіку, науку, адміністрування, вищу школу, засоби масової комунікації тощо. Загальновідомо, що українська мова тривалий час була і, на жаль, залишається й понині падчеркою в офіційних кабінетах, на кафедрах багатьох вищих закладів освіти, у лабораторіях академічних інститутів, на шпальтах газет і журналів, на радіо та телебаченні. Серед низки причин, що зумовили таку ситуацію, не останнє місце посідає брак відповідної літератури, насамперед навчального характеру. Така література могла б забезпечити належний рівень володіння українським діловим мовленням.

Пропонований нами посібник покликаний заповнити цю прогалину. У ньому послідовно і детально висвітлюються питання сучасного ділового мовлення, починаючи від загальних понять мовної норми, офіційно-ділового стилю та класифікації документів, подаються характеристики основних вимог до складання й оформлення документів поряд з аналізом кожного окремого виду документа. Цей аналіз включає в себе ознайом­лення читача із структурою документа, порядком його складання. Щоб вибрати потрібне слово, форму слова чи при­йменникову конструкцію, слід скористатися матеріалом, уміщеним у розділі "Культура ділового мовлення ". У посібнику подано у вигляді таблиць матеріали про правописні норми су­часної української мови: правила вживання апострофа та м'якого знака, великої літери у власних назвах тощо, а також вживання розділових знаків. У кінці книжки вміщено "Словник ділової людини" та "Тлумачний словник".

Оскільки з курсу ділової української мови й понині немає програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, у посібнику подано програму, затверджену вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П Драгоманова.

Використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях під час створення документів з дотриманням етикету ділового спілкування;

4) виховати повагу до української літературної мови.

Для цього на практичних заняттях рекомендується вико­нувати зі студентами такі типи завдань: написання докумен­тів, усні вправи до кожної теми, редагування текстів документів, відтворення їх на бланках, різні види диктантів (словниковий, вибірковий, пояснювальний, попереджуваль­ний, диктант-переклад, контрольний). Окрім таких тра­диційних завдань, радимо практикувати виконання вправ з використанням різних типів словників, переклади з росій­ської мови на українську типових мовних зворотів, кліше, найуживаніших у ділових документах; вправи на заміну одних синтаксичних конструкцій іншими — синонімічними; скорочення й поширення тексту. На практичних заняттях з ділової української мови студенти також повинні засвоїти відомості про ділові документи (класифікація документів та їх види за класифікаційними ознаками, формуляр документа, основні правила оформлення, вимоги до тексту). Аудиторні й домашні завдання не можна будувати на заучуванні цих відомостей та їх автоматичному відтворенні, а треба дбати про активізацію розумової діяльності студентів і підбирати цікаві, оригінальні вправи, урізноманітнюючи їх тексти й форми виконання.

Під час вивчення курсу ділової української мови програ­мою передбачається повторення вивчених у школі тем з ор­фографії та пунктуації. У програмі немає окремих розділів з лексикології, фразеології, орфоепії, але вони не повинні бути поза увагою викладача і студентів. Збагачення лексичного запасу студентів здійснюється систематично у процесі засвоєння будь-якої теми (вправи на синонімію, багато­значність слів, робота із словниками).

На заняттях здійснюється також робота, скерована на підвищення культури усного мовлення. Для досягнення цієї мети рекомендуємо проводити читання вголос, монологічні усні перекази та діалоги, бесіди, прослуховування радіо- і телепередач, виступи перед аудиторією з повідомленням чи доповіддю.

Ділова українська мова є курсом практичним, тому потрібно систематично організовувати самостійну роботу студентів з навчальними посібниками, зі словниками іншою довідковою літературою.

На основі програми викладач самостійно визначає теоре­тичний матеріал для індивідуального опрацювання, розроб­ляє систему вправ і через аудиторні заняття, консультації, індивідуальні бесіди здійснює контроль за його засвоєнням.

Ділова українська мова вивчається впродовж двох се­местрів. За цей час студенти виконують чотири контрольні роботи, які включають комплексні завдання: написання та редагування документів, визначення їх класифікаційних ознак, заповнення формулярів-бланків; завдання на пояснен­ня орфограм та пунктограм.

Програма визначає тільки загальну спрямованість викла­дання курсу та обов'язковий обсяг знань, якими повинні оволодіти студенти. Викладачі ж мають можливість працю­вати з програмою творчо, вносити корективи в її зміст, роз­робляти індивідуальні завдання, але вся робота з ділової української мови мусить бути спрямована на підготовку кваліфікованого працівника, що має необхідні теоретичні знання і вміє застосовувати їх на практиці.

Отже, ділова українська мова допоможе студентам запов­нити прогалини в знаннях з української мови, сприятиме розвитку їхньої загальної культури мовлення, а також усвідомленому та ґрунтовному оволодінню мистецтвом ве­дення ділової кореспонденції.

Години, передбачені навчальним планом на вивчення курсу ділової української мови, орієнтовно можна розподілити так:



№ п/п

Розділи програми

Кількість годин

Лекцій­ні за­няття

Прак­тичні занят­тя

Самос­тійні занят­тя

1

2

3

4

5

1.

Вступ

4

2

2

2.

Організаційні й розпорядчі документи

2

6

2

3.

Документація щодо особового складу

2

8

4

4.

Інформаційні документи

2

10

6

5.

Етикет ділового листування

2

6

2

6.

Документи з господарсько-договірної діяльності

2

6

4

7.

Обліково-фінансові документи

2

6

2

8.

Усне ділове спілкування

4

6

2

9.

Орфографія і пунктуація до всіх розділів програми













Всього

20

50

24

Тематичний план



Орієнтовна тематика лекцій

  1. Вступ. Завдання й обсяг курсу ділової української мови. Українська мова як єдина національна мова укра­їнського народу і форма його національної культури. По­няття літературної мови. Мовна норма.

  2. Офіційно-діловий стиль. Найважливіші риси, які визна­чають діловий стиль. Основні вимоги до мовлення. Сучасні вимоги до складання та оформлення документів. Кла­сифікація ділових паперів. Правила викладу матеріалу і логічної побудови тексту документа.

  3. Організаційні й розпорядчі документи. Інструкція. Положення. Постанова. Статут. Розпорядження.

  4. Документація щодо особового складу. Заява. Характе­ристика. Автобіографія. Наказ. Правила оформлення доку­ментів та порядок розміщення реквізитів.

  5. Довідково-інформаційні документи. Адреса, телеграма, телефонограма, радіограма. Довідка. Доповідні та поясню­вальні записки. Протокол. Резолюція. Звіт. Оголошення та повідомлення про захід.

Оформлення листа. Листи-підтвердження. Листи-прохання та відповіді на них, листи-пропозиції. Листи-нагадування.

Рекламаційні листи і листи-претензії. Супровідні листи. Листи-запрошення й листи-вітання. Рекомендаційні листи.


  1. Документи з господарсько-договірної діяльності. Кон­тракт. Договір. Трудова угода.

  2. Обліково-фінансові документи. Таблиця. Список та перелік. Накладна. Акт. Доручення. Розписка.

  3. Усне ділове спілкування. Протокольні вимоги щодо організації та методики проведення прийомів, зустрічей, бесід, переговорів.

10. Усне ділове спілкування. Прийом відвідувачів. Теле­фонна розмова. Ділові засідання (наради). Жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція.
Орієнтовна тематика практичних занять

  1. Мовна норма. Офіційно-діловий стиль. Вимоги до складання та оформлення ділових документів. Класифікація ділових паперів. Текст документа.

  2. Організаційні документи. Положення (типові та індивідуальні). Інструкції (посадова, з техніки безпеки, з ек­сплуатації різного обладнання). Структура тексту та основні реквізити положення й інструкції.

  3. Організаційні документи. Статут (типовий, індивіду­альний). Структура тексту та реквізити статуту. Типові мовні звороти, вживані в організаційних документах.

  4. Розпорядчі документи та їх реквізити. Постанова. Ух­вала (нормативна та індивідуальна). Розпорядження (за­гальні, часткові). Типові мовні звороти, вживані у розпорядчих документах.

  5. Документи щодо особового складу. Заява, тили заяв. Правила оформлення заяв та їх основні реквізити. Правопис власних назв.

  6. Документи щодо особового складу. Характеристика та її реквізити. Правопис прізвищ та географічних назв іншомовного походження.

  7. Документи щодо особового складу. Автобіографія та її реквізити. Правила вживання м'якого знака. Тире між підметом і присудком.

8. Документи щодо особового, складу. Накази та їх
основні види (про прийняття на роботу, про переведення на
іншу роботу, про надання відпустки, про звільнення). Рек-
візити наказу та вимоги до викладу тексту. Правила вживання апострофа. Розділові знаки при однорідних членах речення.

9. Довідково-інформаційні документи та правила їх оформлення. Адреса, телеграма, телефонограма, радіограма. Подвоєння приголосних на письмі. Розділові знаки при відо­кремлених означеннях.

10. Довідково-інформаційні документи. Довідка та її ос­новні реквізити. Спрощення у групах приголосних. Розділові знаки при відокремлених прикладках.

П. Довідково-інформаційні документи. Доповідні та по­яснювальні записки, їх реквізити. Правопис префіксів. Розділові знаки при відокремлених обставинах та додатках.



  1. Довідково-інформаційні документи. Протокол та витяг з протоколу. Групи протоколів (стислі, повні, стено­графічні). Вимоги до тексту протоколу. Реквізити витягу з протоколу. Зміни приголосних при словотворенні. Розділові знаки при звертаннях.

  2. Довідково-інформаційні документи. Звіти та їх різно­види (статистичні, текстові). Вимоги до тексту звіту. Типові мовні звороти, вживані у довідково-інформаційних докумен­тах. Особливості відмінювання іменників II відміни. Розділові знаки при уточнювальних членах речення.

  3. Етикет ділового листування. Службові листи та їх стиль. Лист-запит, відповідь на запит. Супровідний лист. Га­рантійний лист. Початкові та завершальні речення листів. Правопис слів іншомовного походження. Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях, реченнях і вставле­них компонентах.

  4. Етикет ділового листування. Службові листи: листи-прохання та відповіді на них; листи-пропозиції, листи-відмови. Типові звороти та фрази, які вживаються у цих листах. Правопис складних іменників.

  5. Етикет ділового листування. Листи-нагадування. Рек­ламаційні листи. Листи-претензії та відповіді на "сердиті" листи. Листи-вибачення. Листи-запрошення. Типові мовні звороти, вживані у цих листах.

  6. Документи з господарсько-договірної діяльності. Кон­тракт та його реквізити. Структура тексту контракту. Право­пис складних прикметників. Розділові знаки в складно­сурядних реченнях.

  7. Документи з господарсько-договірної діяльності. Договір та його реквізити. Типи договорів (договір постав­ки, підряду, купівлі-продажу, про спільну діяльність, договір оренди, трудовий договір). Правопис прислівників.

  1. Документи з господарсько-договірної діяльності. Тру­дова угода та її реквізити. Розділові знаки у складнопідряд­них реченнях.

  2. Обліково-фінансові документи. Акт та його реквізити. Акт прийому-передачі, обстеження чи ревізії, проведення випробувань нової техніки. Вимоги до текстів актів. Право­пис прийменників.

  3. Обліково-фінансові документи. Таблиця, список, пере­лік та їх реквізити. Накладна та її реквізити. Зв'язок числівників з іменниками.

  4. Обліково-фінансові документи. Доручення, розписка та їх реквізити. Типові мовні звороти, вживані в обліково-фінансових документах. Написання частки не з різними час­тинами мови. Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях.

  5. Усне ділове спілкування. Організація прийому делегації:. 1) загальна програма (зустріч, ділова частина програми, куль­турна програма); 2) детальна програма (персональний склад тих, хто зустрічає; участь преси, радіо, телебачення; вітальна програма; забезпечення транспортом; розміщення в готелі). Організація та проведення переговорів.

  6. Усне ділове спілкування. Публічний виступ. Жанри публічних виступів. Доповідь (політична, звітна, ділова).

  7. Усне ділове спілкування. Бесіда. Підготовка до бе­сіди. Телефонна розмова.


Теми, винесені на самостійне опрацювання

  1. Формування української національної мови. Статус укра­їнської мови як державної в світлі Закону про мови в Україні.

  2. Організаційні документи. Правила (внутрішнього трудо­вого розпорядку, підготовки документації для здачі до архіву тощо) та їх реквізити. Принципи української орфографії.

  3. Розпорядчі документи. Вказівки та їх реквізити. Україн­ська орфоепія та її основні норми.

  4. Документи щодо особового складу. Трудова книжка. Особовий листок з обліку кадрів. Українська графіка.

5. Довідково-інформаційні документи. План роботи (пер­спективний, квартальний, місячний, тижневий, денний). Фо­нетика. Чергування голосних.

  1. Довідково-інформаційні документи. Реферат. Рецензія. Анотація. Багатство словника української мови. Лексичне зна­чення слова.

  2. Етикет ділового листування. Заохочувальні та спону­кальні листи. Рекомендаційні листи. Фразеологія української літературної мови.

  3. Документи з господарсько-договірної діяльності. Банківська діяльність. Договір про депозитний вклад, кредит­ний договір, договір про пайовий внесок. Особливості відмінювання іменників та поділ їх на відміни.

  4. Обліково-фінансові документи. Відомість. Квитанція. Накладна. Числівник та його відмінювання.

  1. Обліково-фінансові документи. Заповіт. Оформлення відкриття рахунка у банку. Відмінювання числівників.

  2. Усне ділове спілкування. Стиль усного спілкування. Форми ввічливості.

  3. Усне ділове спілкування. Візитна картка як одна із форм протокольних контактів. Правила оформлення візит­них карток та їх використання. Дієслово як частина мови. Творення форм дієслів наказового способу.

ВСТУП
§1. Поняття літературної мови
Українська мова — слов'янська мова. Вона є національ­ною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його сус­пільної діяльності.

За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мис­тецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", "На­талка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим вико­ристав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича, Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, за­клав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови". Традиції Т.Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменни­ки й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки-Основ'яненка — на харківську, мова І.Вагилевича, ( М.Шашкевича, Я.Головацького — на говірки Галичини тощо. Т.Шевченко першим "піднісся до розуміння синтетич­ності і соборності" літературної мови. Проте ще довго точи­лася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами виступали О.Пчілка, М.Драгоманов, В.Мова (Лиманський), М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський. Проти були П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, А.Кримський. Через певний час дискусія привела до засу­дження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак су­часна літературна мова широко використовує галицькі елементи: в абстрактній лексиці (засада, властивість, заро­зумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); в адміністра­тивно-канцелярській сфері (звіт, уряд); подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді).

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм.


§ 2. Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загальнона­родної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які с обов'язко­вими для всіх її носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, закріплених в про­цесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опануван­ня якими сприяє підвищенню культури мови.



Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, зву­косполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих зву­косполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всере­дині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є пору­шенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповні­ший список слів з літерою ґ подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

біографія ґатунок

монографія але ґрунт

організація підґрунтя

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформо­вана, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській нові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, «к правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, оди­надцять, чотирнадцять, рукдпис, машинопис, перепис, книж-чі. шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970—1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983—1985); Орфо­графічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова — кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма

постачальник

навчальний

численний

нечисленний

захід

збігатися

зіставляти

наступний

ставитися

Калька


поставщик учбовий

багаточисельний

малочисельний

міроприемство

співпадати

співставляти

слідуючий

відноситися




Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими мо­делями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, заміню­ються прикметниками або іменниками:


Українські відповідники

вирішальний

наступний

попередній

бездіяльний

вступник

завідувач

службовець

Російські дієприкметники



решающий

последующий

предшествующий

бездействующий

поступающий

заведующий

служащий

На особливу увагу заслуговують прийменникові конст­рукції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушен­ням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:


Українські відповідники

на ваш погляд

у службових справах

зі службового обов'язку

за наказом

після закінчення терміну

через недбалість

за законом

Російські конструкції



по вашему усмотрению

по делам службы

по долгу службы

по приказу

по истечении срока

по небрежности

по закону


Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма

укладати угоду

брати участь

впроваджувати у виробництво

відшкодувати збитки

витяг із протоколу

чинне законодавство

обіймати посаду

Порушення норми



заключати угоду

приймати участь

внедряти у виробництво

возмістити убитки

виписка із протоколу

діюче законодавство

займати посаду


Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

  1. фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випро­бувати, підрозділ, дата, бланк;

  2. морфологічним (позначення на письмі складових час­тин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укла­дається, безстроковий, зчитувати;

  3. історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пи­шуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

  4. смисловим (диференціюючим) (різне написання одно­звучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять — на пам'ять, вишневе — Вишневе, проте — про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крап­ки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони по­легшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматич­ному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою ре­чення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак окли­ку, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у просто­му реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). На­приклад: Особисті офіційні документи це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, про­хання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо от­римання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий при­клад порушення смислового принципу розстановки розді­лових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовня­ний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію — можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу його нелегку історію. Цей принцип е допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соці­альною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літе­ратурні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розу­міють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфо­логічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідни­ках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто корис­тується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і по­слідовно дотримуватись їх.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка