Навчальний посібник для студентів вищих фармацевтичних навчальних закладів та



Сторінка10/12
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.47 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
ТЕМА 24 : ФАРМАЦЕВТИЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
УКРАЇНИ.


Мета заняття: засвоїти особливості розвитку фармацевтичної
промисловості України, виділити й узагальнити етапи
розвитку.

Першими підприємствами промислового типу були аптекарські двори. З організацією Аптекарського наказу (1581р.) почав функціонувати двір («старий»), а в 1670р. був побудований «новий». Двори проводили заготовку лікарських трав, їх подрібнення, сушку і зберігання. З лікарських форм виготовляли пластирі, мазі, масла, екстракти, сиропи, соки, настойки. Також проводилася перегонка ефірних масел і здобуття спиртів.


Бурхливий розвиток аптечної справи у 18ст. сприяв не лише розширенню аптечної мережі, але і зміні функцій аптек: аптеки стають дослідницькими, хімічними і виробничими лабораторіями.

Першою великою аптекою виробничого типу на Україні стала Лубненська аптека, яка була відкрита в 1720р. у Полтавській губернії. Вона була центром заготовки ліків, в основному рослинного походження. Окрім забезпечення українського населення, Лубненська аптека забезпечувала і аптеки Москви.

У першій половині 19ст. фармацевтичне виробництво, вже досить розвинене, зосередилося в аптеці. При кожній аптеці були обладнані лабораторії для приготування галенових препаратів, здобуття ефірних масел, ароматичних вод, солей. Впродовж першої половини 19ст. аптеки зберігали профіль складного фармацевтичного підприємства, що функціонувало за принципом самообслуговування. Оскільки у той час ще не існувало фармацевтичної промисловості, можна зробити висновок, що в аптеках готувалися лікарські засоби не лише для рецептурного відпуску і мілкорознічного продажу, але і для оптової торгівлі.

Умови для розвитку хіміко-фармацевтичної галузі Галичини були сприятливішими. У 1900р. була створена фірма «Петро Миколяш і Компанія», що встановила партнерські стосунки з такими відомими європейськими підприємствами, як « Шерінг», « Байєр» і « Ля Рош». Все це дозволило в 1910р. виділити один з підрозділів фірми в окреме підприємство «Лаокоон» (надалі назване «Галичфарм»).

Хіміко - фармацевтична промисловість тих регіонів України, які входили до складу Російської Імперії, розвивалася досить повільно, і на те був ряд причин, зумовлених задовго до народження галузі. По-перше, аптечне виробництво в Росії підкорялося застарілим законам, прийнятим ще при Петрі I. По-друге, в аграрній Росії практично була відсутня хімічна промисловість, на базі якої могло б розвиватися фармвиробництво. Фармацевтичний ринок був наповнений імпортною продукцією ( до 90%), і цьому немало сприяли митні тарифи. Так, мито на готові лікарські засоби було удесятеро меншим, ніж мито на сировину, необхідну для їх виготовлення.

Традиційну номенклатуру медикаментів (водні та водно-спиртові розчини, краплі, настоянки, мазі) виробляють фармацевтичні фабрики. За основними критеріями (зростання рівня технології виробництва, забезпечення його нормативно-аналітичною та технологічною документацією) провідними є Тернопільська, Артемівська та Київська фармацевтичні фабрики. За роки незалежності на ринок виробників лікарських засобів вийшли нові підприємства з високим рівнем технологічного та технічного забезпечення. Серед них: ЗАТ "Індар", ВАТ "Стиролфарм" концерн "Стирол", концерн "Грамед", СП "Сперко Україна", АТ "Лекхім Харків" та інші, а також виробники оригінальних препаратів на основі лікарської рослинної сировини, продуктів бджільництва, гомеопатичних препаратів (ТОВ "ЕЙМ", ТОВ "Апітек", ТОВ "Арніка") і такі, що здійснюють синтез нових для України хімічних субстанцій (СП "Інтерхім", НДІ "Хімтехнологія", НВФ "Мікрохім") та фасування продукції з in bulk (ТОВ "У-Фарма", ТОВ "Відродження ЛТД")


На початок Першої Світової війни припинилося постачання ліків з Німеччини, і війна, що почалася, остаточно зруйнувала традиційні канали постачань медикаментів. Намагаючись хоч якось компенсувати катастрофічний брак ліків, уряд прийняв ряд постанов, стимулюючих розвиток галузі, зокрема, були скасовані існуючі заборони на приватну фармацевтичну діяльність.

У січні 1918р. в Україні почалася націоналізація фармацевтичної промисловості. У 20-х роках почалося інтенсивне відкриття великих підприємств і за 3 роки випуск продукції збільшився більш ніж в 5 разів. Вдалося розширити асортимент продукції і налагодити виробництво лікарських препаратів, що не випускалися в царській Росії ( йоду, барбітуратів, інсуліну, анастезину, амідопірину). Велику роль в становленні української фармпромисловості зіграв створений в 1920р. Український інститут експериментальної фармації. Ще з середини 20-х років доля приватного виробництва була максимально скорочена, і виготовлення ліків в країні проходило виключно в рамках державного замовлення. Але потреби населення в медикаментах задовільнялися лише на 58%. Формування національної системи медичного страхування також поліпшить й упорядкує існуючий ринок фармацевтичної промисловості, консолідує виробників фармацевтичної продукції, а також оптової й роздрібної ланки в середньостроковому періоді.

Основною макроекономічною метою наступних років, яку українські фармацевтичні компанії ставлять перед собою, є ріст співробітництва українських виробників фармацевтичної продукції з виробниками аналогічної продукції країн ЄС. Співробітництво може здійснюватися у вигляді спільних підприємств, альянсів, спільного маркетингу й просування продукції, переносу безрецептурних препаратів в Україну. Основною мотивацією цього переносу буде не проникнення на ринок України, а експорт на ринки Західної, Центральної та Східної Європи.

Напередодні Великої Вітчизняної війни фармпромисловість України була сформованою галуззю (працювало 20 підприємств), що інтенсивно розвивалася, але війна все зруйнувала (знищено 96тис.м2 виробничих площ).


Після закінчення війни попит на лікарські препарати був колосальним, до кінця 1945р. на Україні було відновлено 10 галенових лабораторій. Відновлені українські підприємства освоювали випуск нових лікарських засобів (з 1945 по 1950рр. освоєно виробництво 170 назв продукції), особлива увага була приділена випуску антибіотиків, вітамінів, органопрепаратів. До 1960р. виробництво зросло в 5 разів, але ці об'єми не покривали зростаючий попит. В Україні розміщувалося 14% підприємств медичної промисловості СРСР. Впродовж 60-х років щорічний приріст обсягів виробництва складав 15-18%.

Впродовж тривалого періоду зростання галузі досягалося не стільки за рахунок капіталовкладень і модернізації виробництва, скільки завдяки інтенсивності науково-дослідних розробок, що забезпечували впровадження нових препаратів і оптимізацію технологічних процесів їх виготовлення. У 70-80х рр. спостерігається занепад в галузі, чому немало сприяли загальнополітичні і соціальні події. На початок 90-х років криза галузі стала очевидною. В Україні вироблялося лише 11% від споживаних нею медикаментів, Україна імпортувала більше 80% наявної в ній сировини для виготовлення лікарських засобів.

Виробнича фармацевтична сфера на кінець 20 ст. характеризується технічною і моральною деградацією устаткування (знос основних засобів 70-80%, рівень ручної праці 40%), недостатнім бюджетним фінансуванням галузевої науки. Держкоммедбіопром України прийняв рішення, на підставі якого проектування і будівництво нових підприємств галузі з 1 січня 1997р., а їх реконструкція з 1 червня 1998р. повинно проводитися відповідно до вимог GMP ( Good Manufacturing Practice). З 1 січня 2002 р. перераховані правила обов'язкові на Україні.

Ядром фармацевтичної сфери є вітчизняне виробництво лікарських засобів, що динамічно розвивається. Питома вага медико-біологічного виробничого комплексу в загальних обсягах промислового виробництва України на початку 2000 року становила 0,9%. На сьогодні цей показник перевищує 1,1%. За останні два роки індекс споживчих цін на медикаменти утримується на рівні, нижчому від загальнодержавного. Виконання національних цільових медичних програм та збільшення їх фінансування за рахунок коштів Державного бюджету в 2000 році дали змогу підвищити загальний рівень забезпечення хворих на інсулінозалежний цукровий діабет препаратами інсулінів - з 34% від загальної потреби у 1999 році до 59% у 2000 році. За прогнозними показниками на 2001 рік, забезпеченість інсулінами може досягти 90%. Крім того, забезпеченість хворих протитуберкульозними препаратами на сьогодні вже досягла 100%.

На сьогоднішній день в Україні працює більше 50 фармацевтичних фабрик, 21 завод і близько 120 фірм. У ряду основних виробників лікарських засобів в Україні - ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" (14,9% загального обсягу вітчизняного виробництва в грошовому вираженні), АТ "Київмедпрепарат" (14,4%), АТ "ФФ "Здоров'я" (12,9%), АТ "Фармак" (11%), АТ "Борщагівський ХФЗ" (7,6%), АТЗТ "Індар" (5,4%), ДП "Біостимулятор" (4,9%), АТ "Галичфарм" (3,9%), АТ "Київський вітамінний завод" (3,5%), Дослідний завод ДНЦЛЗ (3,3%).

Щорічний ріст українського фармацевтичного ринку становить не менше 10% уже протягом декількох років. Сьогодні на ринку із зареєстрованих лікарських засобів 34% – препарати українського виробництва, інші – іноземного. У вартісному вираженні близько 70% ринку займають імпортні препарати, 30% – вітчизняні. У пакуваннях навпаки: українські препарати – 70%, імпортні – 30%.

Серед зарубіжних лікарських засобів преважають препарати, що походять з Німеччини, Індії, Польщі, Франції, Угорщини, Швейцарії, Словенії, Великої Британії, Італії, Чехії, США, Австрії, Бельгії. За січень-вересень 2001 року обсяг імпорту в Україну фармацевтичних продуктів становив 221,9 млн. дол. США і перевищив аналогічний показник 2000 року на 45%. Імпортних лікарських засобів завезено в Україну за 9 місяців 2001 року в обсязі 45,7 млн. дол. США, що на 44% більше порівняно з відповідним періодом 2000 року.

Оскільки практично всі лікарські препарати, що випускаються, зорієнтовані на внутрішній ринок, перспективи розвитку української фармпромисловості полягають не лише в збільшенні ринкової долі вітчизняних виробників, але і в їх виході на зовнішні ринки. Цьому сприяє сертифікація українських фармацевтичних ліній відповідно до стандартів GMP.

Збереження наукової бази, створення розвинених і спеціалізованих детермінантів конкурентної переваги держави, а також залучення іноземних інвестицій для розвитку фармацевтичної галузі, – все це створює довгострокову основу для конкурентної переваги й сприяє переорієнтації експорту українських підприємств із ринків країн з перехідною економікою в країни Західної, Центральної та Східної Європи, посиленню їхньої конкурентноздатності. Крім того, гармонізація основних технічних вимог з вимогами Європейського Союзу може одночасно слугувати заходом щодо захисту українського виробника фармацевтичної продукції від конкуренції з низькоякісною фармацевтичною продукцією.

Станом на 20 січня 2011 року в Україні зареєстровано 6038 пропозицій медичної техніки та виробів медичного призначення, з них 898 (14,9%) позицій вітчизняного виробництва та 5140 (85,1%) позицій закордонного виробництва:




рік

2006

2007

2008

2009

2010

разом

вітчизняні

130

230

166

143

229

898

закордоні

834

967

1247

973

1119

5140

Разом

964

1197

1413

1116

1348

6038

З них 5140 (85,1%) – закордонні, решта- 898 (14,9%) – вітчизняні. Найбільша кількість зареєстрованих ВМП з Німеччини (1 106), США (938), вітчизняні (898), Китай (535), Російської Федерації (482), Італії (339), Франції (296), Японії (294), Великобританії (271), Польщі (242).

Протягом 2010 р. завдяки благодійній допомозі в Україну було ввезено: інвалідних візків – 1701 шт.; рентгенівських апаратів – 23 шт.; шприців – 57100 шт.; перев’язувального матеріалу – 55400 шт.

Впродовж 2010р. гуманітарні вантажі найчастіше отримували: благодійні та громадські організації – 53, 2%; релігійні організації – 18,2%; лікувально-профілактичні установи – 15,4 %; державні організації – 4,0%;організації Червоного Хреста – 3,5%; школи та будинки-інтернати – 0,7%; організації інвалідів – 0,9%.

Серед країн, які надають гуманітарну допомогу Україні у вигляді медичних виробів провідне місце належить Німеччині, з якої поставлено 37,8% ввезеного гуманітарного вантажу. Із США надійшло – 12,1%. Нідерланди утримують третю позицію із показником – 10%.

Підсумовуючи роботу протягом 2010 року, Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів публікує інформацію щодо суб’єктів господарської діяльності та країн, фармацевтична продукція яких найчастіше вилучалася з обігу через її невідповідність вимогам діючого в Україні законодавства.

Прем'єр-міністр України Микола Азаров нещодавно поставив завдання НАМНУ разом з Національним комітетом інноваційних технологій та вітчизняними виробниками ліків підготувати програму збільшення частки ліків власного виробництва з нинішніх 23% до 45-50%. При цьому глава уряду підкреслив, що українські лікарські препарати мають бути конкурентоспроможними на міжнародній арені. "Колись таке було, ми маємо до цього повернутися", - зазначив А.Сердюк. Також він запевнив, що в інститутах системи НАНУ і НАМНУ наразі розроблено сотні різних лікарських препаратів, вакцин і сироваток. "Напрацювань маса, вони мають бути впроваджені. Повірте, що це буде набагато дешевше (ніж закуповувати імпортні. - Ред.) і не гірше", - переконаний президент НАМНУ.

Голова Державної служби України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками Олексій Соловйов вручив керівництву ТОВ «Фалбі» перший в Україні сертифікат Належної практики дистрибуції (GDP), який став найважливою подією для фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я. Це – перша ластівка невпинного процесу України на шляху до інтеграції міжнародних стандартів якості в Україні. Це – офіційне визнання того факту, що в Україні вже з’явилися компанії, які забезпечують дотримання найвищих європейських стандартів якості не тільки на етапі виробництва, але й на етапі оптової торгівлі, чим забезпечується висока якість лікарських засобів під час транспортування, зберігання та реалізації лікарських засобів», – зауважив Голова Державної служби.

У 2011р. Відділ клінічного аналізу Національного центру експертизи безпеки лікарських засобів, що функціонує у складі Національного інституту з контролю фармацевтичних та біологічних продуктів, отримав акредитацію Коледжу американських патологів після проходження інспекції, що здійснювалася експертами Коледжу американських патологів (CAP).
Контрольні питання:

1. Значення аптекарських дворів, як перших промислових підприємств.


2. Аптеки виробничого типу.
3. Фармацевтичний ринок України на рубежі 20ст.
4. Фармацевтична промисловість в перші роки Радянської влади.
5. Фармацевтична промисловість в довоєнний період.
6. Відновлення фармацевтичного виробництва в післявоєнний період.
7. Стан української фармпромисловості в 60-80-ті роки 20ст.
8. Криза фармацевтичної галузі в 90-х роках.
9. Вимоги відповідності матеріально-технічної бази фармпідприємств міжнародним стандартам.
10. Сучасний стан фармацевтичної промисловості України і перспективи її розвитку.

11.Вручення сертифіката Належної практики дистрибуції.



Перелік рекомендованої літератури:
1. Зелінський А.М. Дослідження фармацевтичної науки і практики на

Україні за 60 років Радянської влади / Фармац. журн.-1977.-№5.-С.12-14.

2. Історія фармації України /Р.В. Богатирьова,Ю.П.Спіженко, В.П. Черних та

ін.-Х.:прапор,Видавництво Укр ФА, 1999.- с. 597-713.

3.Національна політика ліків в Україні: сучасний стан та перспективи на

майбутнє / Вісник фармакології та фармації.-2003.-№1.-С.2-11.

4.Фармацевтическая промышленность в России до 1914г.// Шиманко А.И,
Мельниченко А.К. Организация фармацевтического дела. - М.,1961.с.254-
256.

5.Фармация в цифрах: [ Офиц. Статистика: торговля и производство

мк.средств в Украине] / Провизор .-2002.-№9.- С.11-13.
ТЕМА 25: ФАРМАЦІЯ ЗА КОРДОНОМ

Мета заняття: ознайомитися із принципами організації лікарської допомоги
в окремих закордонних країнах; зрозуміти значення
закордонного досвіду для сучасної української фармації.

Кардинальні політичні й економічні зміни, які трапилися на початку 90 - х років на Україні спричинили й зміни в галузі фармації. Використовуючи досвід розвитку фармації інших країн, у галузі були встановлені ринкові закони й почався процес демонополізації й перекладу аптечних підприємств із власності держави в інші форми власності. Частина аптек перейшла в комунальну власність міст. Колективи деяких аптек взяли свої аптеки в оренду, крім того, почалося інтенсивне проникнення в сферу фармації приватних комерційних структур. Відразу ж виявилася неконкурентоспроможність аптек державної форми власності в порівнянні із власними. Досвід закордонних країн підтверджував закономірності, виявлені в умовах ринку - приватна форма власності у фармації має ряд переваг, пов'язаних з :

1) відсутністю затовареності неходовою продукцією;

2) можливістю вільного вибору постачальника;

3) матеріальною зацікавленістю в кінцевому результаті праці.
Таким чином, згідно із законами ринку, кількість комерційних фармацевтичних структур на Україні стрімко росло завдяки гнучкому ціноутворенню й організації власної мілкорознічної мережі.

Розвиток охорони здоров’я – одна з найважливіших задач сучасності, котра сприяє усе більшому поширенню та розвитку фармаціі в усіх державах світу. Кожна країна має свої особливості вирішення фармацевтичного питання, тому якщо зрівняти фармацевтичну структуру України з іншими країнами, можна знайти масу спільного та відмінного.


Лікарське забезпечення за кордоном має три напрямки: державне, власне й страхове забезпечення населення. У деяких країнах ці напрямки сполучаються між собою, як наприклад у США, має місце приватне й страхове забезпечення. У багатьох країнах Західної Європи (Данія, Швеція) уведена обов'язкова система державного соціального страхування. При покупці лікарського засобу, частина його вартості оплачується з фондів соціального страхування. Джерелами фондів соціального страхування є відрахування страхових внесків приватних осіб, відрахування підприємств і державне фінансування.

Сполучені Штати Америки

В США домінує приватна система охорони здоров’я. В даному випадку усі витрати на медичну та лікарську допомогу покривають пацієнти та хворі. Також існуює багато приватних страхових компаній, що займаються страхуванням здоров’я , але вони частіше не вбачають забезпечення хворих лікарськими засобами.

В США управління аптечною справою не централізовано, в США не існує спільного для усієї країни фармацевтичного законодавства. Вони мають лише обов’язкові для усіх штатів федеральні закони, що стосуються якості медикаментів, продажу отруйних та наркотичних засобів. В кожному з 50 штатів існує автономне фармацевтичне управління штатом, в функції якого входить: реєстрація фармацевтів та видача їм ліцензій.

Фармацевтичне управління штатів не займається питаннями розміщення аптечної мережі, розподілу кадрів, не контролює ціни на лікарські засоби. Члени фармацевтичного управління не являють собою посадових осіб, серед них зокрема володарі аптек. Ціни на одні й ті ж самі лікарські засоби в різних аптеках США можуть дуже сильно коливатись. Існують визначні відмінності в способі організації аптечної торгівлі США та України:



  1. Зникаючі кордони між фармацевтичною та нефармацевтичною роздрібною торгівлею в США порівняно з традиційно жорсткою структурованою роздрібною торгівлею фармацевтикою в Україні.

  2. Масштаб процесу консолідації в США в порівнянні з роздробленою українською роздрібною діяльністю. Консолідація відбувається не лише на рівні індивідуальних аптек, но також і на рівні

В США існує 5 видів аптек:

  1. Традиційні аптеки комерційного характеру : drugstore (драгстор), торгуючі окрім лікарських засобів великою кількістю інших товарів. Будучи основним каналом роздрібної торгівлі фармацевтичними товарами, драгстори, на відміну від аптек України, мають не дуже велику домінуючу роль. Через драгстори продається лише 65% всього об’єму рецептурних та 45% всього об’єму безрецептурних препаратів. Решта ліків реалізується через інші типи аптек, а також супермаркети, продовольчі та інші магазини, та навіть по пошті. В свою чергу асортимент драгсторів значно виходить за смужку чистої фармацевтики, на долю якої приходиться лише 2/3 обігу. 1/3 що залишилась від продажу нагадує структуру універмагу. На відміну від українських аптек в драгсторах широко розповсюджене самообслуговування. Торгівельний зал звичайно складається з 3 основних відділів: рецептурні препарати, дорога косметика та парфумерія, а також все інше. В перших двох відділах торгівля може здійснюватися через прилавок. Для драгсторів характерні великі розміри . Таким чином, драгстор – це не аптека або аптечний магазин, а скоріш за все аптечний супермаркет.

  2. Професійні аптеки, розміщені частіше у клініках , які відпускають лише ліки, предмети санітарії та гігієни, засоби догляду за хворими.

  3. Так звані фармацевтичні центри. Головна відмінність фармацевтичного центру від інших аптек полягає в тому, що фармацевтичні центри мають більш суворий інтер’єр, у них відсутні скляні вітрини та не виставлені напоказ лікарські та медичні засоби.

  4. Фірмові або цепні аптеки, що належать компаніям, які централізовано постачають медикаменти та інші товари, у тому числі немедичного призначення, через рецептурний відділ невеликої площі , що далі реалізуються через відділи для самообслуговування.

  5. Аптеки при лікарнях, що відпускають лікарські засоби амбулаторним хворим та хворим стаціонару.

Існують також аптеки, що належать профспілкам. Вони відпускають рецептурні лікарські засоби членам відповідних організацій за знижкою.

Перші 3 види перелічених аптек являють собою приватні. У ряді штатів володіти аптекою може не фармацевт, але управляти нею повинен лише фармацевт.

В США діє система контактних згод (франчайзинг). По типу організації ця система являє собою різновид ланцюгового об’єднання підприємств. У фармацевтичній галузі велика фірма звичайно заключає угоду з володарями діючих аптек.

Кажучи про консолідацію , необхідно підкреслити , що не дивлячись на збільшення обсягу продаж через драгстори, кількість магазинів зменшується. По-друге, роль мереж стає більш важливою. Так, кількість немережевих драгсторів скоротилась на 1/3 , в той час, як кількість магазинів , що входять до мереж практично не змінилась, але їх продаж товарів значно збільшився. По-третє, консолідація проходе не лише на рівні індивідуальних магазинів, але і на рівні мереж (з’єднання мереж). На відміну від США , в континентальній Європі організація аптечних мереж заборонена, там стимулюється розвиток індивідуальних аптек.

Лікарське обслуговування стаціонарних хворих здійснюється лікарнями та найближчими роздрібними аптеками. В лікарнях існують комітети з питань фармації та терапії. Мета комітету – забезпечити раціональний вибір та використання лікарських засобів в даній лікарні. В його компетенцію також входить організація при лікарні центру інформації про лікарські засоби. В США функціонує система, яка передбачає розподіл лікарських засобів в однодозових упаковках.

Стосовно питання фармацевтичної освіти та кваліфікації фармацевтів, США не мають єдиного федерального закону, в кожному штаті існують окремі вимоги до цього. Після завершення фармацевтичного коледжу випускники отримують ступінь бакалавра фармації, а по закінченні вищих фармацевтичних навчальних закладів отримують статус доктора фармації. Перед тим як отримати ліцензію на практичну діяльність, студент повинен успішно скласти екзамени при фармацевтичних управліннях штатів та пройти виробничу практику.

В багатьох коледжах існують курси з клінічної фармації. Клінічна фармація викладається за 2 напрямками : підготовка консультанта лікаря з лікарських засобів та підготовка консультанта хворого з лікарських засобів. Фармацевтична служба в клініці організована таким чином, що забезпечує зв'язок між фармацевтом, хворим та лікарем. Лікарський засіб за рецептом відпускається хворому в кабінеті фармацевта , при цьому фармацевт надає інструкцію хворому відносно дози, терміну лікування та побічної дії.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка