Навчальний посібник для студентів вищих фармацевтичних навчальних закладів та



Сторінка1/12
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.47 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Міністерство охорони здоров’я України

Запорізький державний медичний університет

Кафедра токсикологічної та неорганічної хімії

Історія медицини і фармації
Навчальний посібник

для студентів вищих фармацевтичних

навчальних закладів та

фармацевтичних факультетів

вищих медичних навчальних закладів

Запоріжжя

2012
УДК 61(09) (075.8)

ББК 5 гя 73

І 90

Рекомендовано Міністерством охорони здоров’я України як навчальний посібник для студентів вищих фармацевтичних навчальних закладів

(Лист МОЗ України від 27.11.2012 г. № 23-01-25/307).

Авторський колектив:

Панасенко О.І, Книш Є.Г., Буряк В.П., Кремзер О.А., Мельник І.В., Парченко В.В., Постол Н.А., Гоцуля А.С., Куліш С.М., Щербина Р.О., Сафонов А.А.



Рецензенты:

Петюнін Г.П. доктор фарм. наук, професор, завідувач кафедри клінічної біохімії, суд.-мед. Токсикології та фармації Харківської медичної академії післядипломної освіти;

Ветютнева Н.О. доктор фарм. наук, професор, завідувач кафедри контролю якісті і стандартизації лікарських засобів Национальної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.

Історія медицини і фармації: Навчальний посібник / Панасенко О.І, Книш Є.Г., Буряк В.П., Кремзер О.А., Мельник І.В та ін.Запоріжжя, 2012.-214 с.

ISBN 978-966-417-106-9

Навальний посібник складено відповідно до програми з історії медицини і фармації для студентів вищих фармацевтичних навчальних закладів і фармацевтичних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-ІV рівнів акредитації для спеціальності 7.110201 «Фармація» затвердженої наказом МОН. Посібник складено відповідно до загальних тем програми з історії медицини і фармації.

Посібник рекомендовано для використання при вивченні дисципліни, підготовці студентів очної і заочної форми навчання до практичних занять з історії медицини і фармації.

УДК 61(09) (075.8)

ББК 5 гя 73

Запорізький державний медичний університет

Панасенко О.І, Книш Є.Г., Буряк В.П.

Кремзер О.А., Мельник І.В.,2012

Навчальний посібник складений співробітниками кафедри токсикологічної та неорганічної хімії Запорізького державного медичного університету:


  • д. фарм. н., професором Панасенко О.І.,

  • д. фарм. н., професором Книшом Є.Г.,

  • д. фарм. н., професором Буряком В.П.,

  • к. фарм. н., доцентом Кремзером О.А.,

  • к. фарм. н., доцентом Мельником І.В.,

  • к. фарм. н., доцентом Каплаушенко А.Г.,

  • к. фарм. н., доцентом Парченко В.В.,

  • к. фарм. н., ст. викладачем Постол Н.А.,

  • к. фарм. н., асистентом Кулішом С.М.,

  • к. фарм. н., асистентом Гоцулею А.С.,

  • асистентом Щербиною Р.О.,

- асистентом Сафоновим А.А.,

  • під загальним керівництвом завідувача кафедри, д. фарм.н., професора Панасенко О.І.

ПЕРЕДМОВА

Медицина і фармація є невід’ємною складовою економіки країни, яка формувалася впродовж століть як частина загальної історії і культури людства. Вони мають глибоке коріння і багату історію,що вимагає сучасного узагальнення й осмислення. Історія фармації і медицини вивчає закономірності розвитку та історію медичних знань та медичної діяльності народів протягом всієї історії людства (с давніх часів до сучасності) у нерозривному зв’язку зі всесвітньою історією, філософією, досягненнями науки та культури. Як складова частина всесвітньої історії та культури, історія медицини і фармації відображує розвиток логіки та наукової думки як у минулому, так і в сучасному світі, визначає об’єктивну оцінку теорій медицини і фармації та розуміння сучасного етапу розвитку медичної і фармацевтичної науки та практики охорони здоров’я.

Історія медицини і фармації є обов’язковою нормативною дисципліною для всіх закладів вищої медичної та фармацевтичної освіти.

Вивчення студентами історії медицини та фармації сприяє формуванню наукового світогляду та навичок історичного мислення , наукового уявлення про взаємозв’язок природних і спеціальних дисциплін, дозволяє підвищити загальнокультурний рівень сучасного молодого фахівця. Значення історії фармації полягає в тому, що вона робить наочними роль і досягнення вітчизняних учених у розвитку фармацевтичної науки, визначає їх місце в світовому і науково-технічному прогресі, вивчає вплив фармації на суміжні галузі науки та практики, сприяє осмисленню завдань, що стоять перед фармацевтичним сектором і охороною здоров’я в цілому.

Необхідність знання історії своєї спеціальності обумовлена ще й тим, що в даний час центральне місце у виробничий діяльності відводиться людині. Діяльність провізора була і все більшою мірою, ніж раніше, стає гуманістичною, спрямованою на дбайливе ставлення і збереження здоров’я людини, впливу на неї навколишнього середовища, на опанування знань справжньої історії людини, на вивчення тих суспільно-економічних, соціальних і культурних умов, в яких зародилися, розвивалися й накопичували свій багатий досвід фармацевтична наука і практика.

Вивчення кожної фармацевтичної дисципліни починають з аналізу історичного шляху її розвитку. Детальне і ґрунтоване ознайомлення з історією окремих напрямів фармацевтичної науки дозволяє більш повно засвоїти матеріал, що вивчається, реалізувати творчий потенціал студента або молодого фахівця. Вивчення історії медицини і фармації в провідних університетах почалося ХІХ столітті. Видатні діячі й учені Д.І. Менделєєв, А.П. Нелюбін, Ю.К. Трапп, Г. Драгендорф, К.А. Тимірязев і багато інших викладали спеціальні курси і проводити науково-дослідну роботу в цій галузі. На цей час, згідно з планом підготовки фахівців фармації, вивчається дисципліна « Історія медицини і фармації ».



  • У запропонованому посібнику в адаптованій формі для студентів молодших курсів викладена історія медицини і фармації від лікознавства Стародавнього світу до наших днів, показаний розвиток фармацевтичної науки та освіти, наведена інформація про стан фармації в зарубіжних країнах


ЗМІСТ:
ТЕМА1: «ВВЕДЕННЯ В СПЕЦІАЛЬНІСТЬ.
ЦІЛИТЕЛЬСТВО В ЕПОХУ ПЕРВІСНОГО
СУСПІЛЬСТВА.»…………………………….… .8

ТЕМА 2: « ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ МЕДИЧНОЇ і


ФАРМАЦЕВТИЧНої ЕМБЛЕМИ»…………… 15

ТЕМА 3 - 4: «МЕДИЦИНА ТА ФАРМАЦІЯ В


РАБОВЛАСНИЦЬКОМУ
СУСПІЛЬСТВІ»………………………………... 29

ТЕМА 5-6: «ЖИТТЯ Й ДІЯЛЬНІСТЬ ГІПпОКРАТА і


ГАЛЕНА, ЇХНЯ РОЛЬ У РОЗВИТКУ
МЕДИЦИНИ Й ФАРМАЦІЇ»…………….….... 60

ТЕМА 7 -8: «МЕДИЦИНА І ФАРМАЦІЯ РАННЬОГО Й


ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ»……………… 73

ТЕМА 9 : «ВИНИКНЕННЯ ЛІКУВАННЯ І


ЛІКОЗНАВСТВА НА РУСІ. МЕДИЦИНА І
ФАРМАЦІЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ І
РОСІЙСЬКОЇ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ
ДЕРЖАВИ (ДО 18 СТ.)»……………………… 88

ТЕМА 10-11: «СТВОРЕНЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ, ЩО


РЕГЛАМЕНТУЮТЬ АПТЕКАРСЬКУ
СПРАВУ. МЕДИЧНА І ФАРМАЦЕВТИЧНА
ОСВІТА (ДО18 СТ.)» …………………………102

ТЕМА 12 : «НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ В ОБЛАСТІ


МЕДИЦИНИ Й ФАРМАЦІЇ В 18-19 СТ.»…....112

ТЕМА 13-14: «ФАРМАЦІЯ В РОСІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА


18 СТОЛІТТЯ – ПОЧАТОК 20 СТОЛІТТЯ)»…..121

ТЕМА 15: «ФАРМАЦІЯ В ПЕРШІ РОКИ РАДЯНСЬКОЇ


ВЛАДИ»……………………………..................... 130

ТЕМА 16 - 17: «ФАРМАЦІЯ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ»…… 136

ТЕМА 18-19: «ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ
УКРАЇНСЬКОЇ ФАРМАЦІЇ 16-18 СТ.

МЕДИЧНА ДОПОМОГА НА ЗАХІДНО-


УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ.СИСТЕМА
МЕДИЧНОЇ ТА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ

ОСВІТИ»………………………………………….146 ТЕМА 20: «ЛІКУВАЛЬНО-ОПІКУВАЛЬНІ


УСТАНОВИ.ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАПОРІЗЬКОЇ
СІЧІ»…………………………………………....... 159

ТЕМА 21 -23: «УКРАЇНСЬКА ФАРМАЦІЯ В 20СТ.


ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ФАРМАЦІЇ»…………………………………….. 166

ТЕМА 24 : «ФАРМАЦЕВТИЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
УКРАЇНИ»……………………………………… 176

ТЕМА 25 : «ФАРМАЦІЯ ЗА КОРДОНОМ»…………….... 185


ТЕМА1: ВВЕДЕННЯ В СПЕЦІАЛЬНІСТЬ. ЦІЛИТЕЛЬСТВО В
ЕПОХУ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА.


Мета заняття: засвоїти теоретичні знання про фармацію як про комплекс науково – практичних дисциплін. Ознайомитися з основними періодами
розвитку первісного лікування.
Термін «фармація» походить від давньоєгипетського слова «фармакі» (у перекладі - даруючий зцілення), що поклало початок грецькому слову «фармакон» (у перекладі - ліки, застосування ліків).

Фармація – це комплекс науково- практичних дисциплін, що вивчають проблеми створення, дослідження, виготовлення, стандартизації, зберігання, відпуску і маркетингу лікарських засобів, а також пошуку природних джерел лікарських субстанцій. Фармація в комплексі з фармакологією становить науку - лікознавство.

Термін «провізор» походить від латинського слова «providere» (у перекладі – заздалегідь турбується, передбачає). Провізор – фахівець із вищою фармацевтичною освітою, що має право займатися приготуванням лікарських засобів в аптечних і заводських умовах, здійснювати контроль за якістю лікарських засобів, зберігання й відпуск лікарських засобів.

Підготовка висококваліфікованого фахівця - провізора є основним завданням фармацевтичних факультетів. Дисципліни, що вивчаються на фармацевтичному факультеті підрозділяються на:

- загальноосвітні: історія медицини й фармації, філософія, економіка, математика, фізика, латинська й іноземна мови, анатомія, фізіологія, мікробіологія, патофізіологія;

- профільні: неорганічна хімія, органічна хімія, аналітична хімія, фізична та колоїдна хімія, біохімія, ботаніка й гігієна;

- спеціальні: фармакогнозія, фармацевтична хімія, технологія ліків, організація й економіка фармації, фармакологія, клінічна фармакологія й фармакотерапія.



Історія фармації – це наука, що вивчає зародження й розвиток фармацевтичної діяльності в нерозривному зв'язку із загальною історією людства, з розвитком і зміною суспільно – економічних формацій.

В основі періодизації історії фармації лежить прийнятий в загальній історії розподіл на 5 періодів: первісне суспільство, стародавній світ, середні століття, нова й новітня історія.

Первіснообщинний лад є першим й універсальним, тому що він характерний для всіх країн і народностей.

В історії первісного суспільства виділяють 3 етапи:



  1. Становлення первісного суспільства ( понад 2 млн. років тому - близько 40 тис.років тому);

  2. Розквіт первісного суспільства (близько 40 тис.років тому -10 тисячоліття до н.е.)

  3. Розкладання первісного суспільства (10 -5 тисячоріччя до н.е.).

Цим трьом історичним етапам відповідають наступні періоди в розвитку первісного лікування:

  1. У період становлення первісного суспільства й первісного лікування відбувалося первісне нагромадження й узагальнення емпіричних знань про лікарські засоби природного походження (рослинних, тваринних , мінеральних);

  2. У період розквіту первісного суспільства емпіричні знання починають застосовуватися цілеспрямовано, зароджується колективне лікування;

  3. У період розкладання первісного суспільства тривало нагромадження й узагальнення емпіричного досвіду лікування; зародження класів і розподіл праці сприяло розвитку ремесел і виділенню медицини з їхнього числа.

Відомості про медицину первісного ладу отримані й підтверджуються археологічними, антропологічними, етнографічними й іншими джерелами.

За археологічними знахідками останніх часів, первісна людина виникла 3 - 4 мільйони років тому. В розвитку людини розрізняють два переломних моменти. Перший найважливіший момент характеризується початком трудової діяльності з застосуванням знаряддя та переходом від стадії тваринних попередників людини до стадії формування, людей. До цього періоду в найбільш ранній стадії відносять такі типи людей, як архантропи та палеоантропи.

Другий переломний період на межі раннього і пізнього палеоліту характеризує перетворення палеоантропів з переходом від стадії первісного людського стада до первісної родової общини (40-35 тис. р. тому).

Впливаючи своєю працею за допомогою виготовлених нею знарядь на природу навколо себе, людина змінювала і свою власну природу. При цьому людина природно прагнула зберегти свої фізичні сили, тобто здоров’я. Елементарні заходи захисту від несприятливих зовнішніх умов – холоду, негоди, це: прикриття тіла або окремих його частин одежею, влаштування найпростіших жител, хоча б самого лише даху, - все це примітивні зачатки гігієни.

Тяжкі умови існування, трудність добування їжі спряли виникненню захворювань. Вже на скелетах тварин і людей, що їх наука відносить до найстародавніших часів історії, знаходять сліди як перенесених хвороб, так і лікувальних втручань.

З цими ж умовами життя пов’язані і початки лікувальної діяльності, передусім самолікування. До найдавніших лікувальних галузей, очевидно, належать: допомога при пологах (особливо жінці, що родить уперше), при травмах (забиті місця, падіння з висоти, зіткнення з дикою твариною), деякі розлади травлення, явні зовнішні ураження на шкірі. І.П. Павлов писав, що лікувальна діяльність у своїх початках ровесниця першої людини; було б несправедливо починати історію медицини з писемного її періоду.

Лікувальні засоби первісної медицини змінювались за первіснообщинного ладу залежно від поступового вдосконалення продуктивних сил і розвитку первісного людського суспільства. Живилася первісна людина до винаходу засобів добування вогню продуктами рослинного походження: різними ягодами, горіхами, корінням. Людина вишукувала і їла їх у природному вигляді. За такого харчування людина змушена була ознайомитися з отруйними і лікувальними властивостями їх.

З часом людина почала розрізняти суто лікувальні рослини (проносні, блювотні тощо) і користуватися ними в разі потреби. Оскільки відшукували і збирали рослинні продукти живлення в основному жінки, то можна вважати, що вони й були першими знавцями. У переказах і стародавніх писемних пам’ятках деяких народів збереглись навіть імена перших таких жінок – знавців лікувальних засобів: у Кавказькій Колхіді – Медеї, у чехів – Кази. В “Іліаді” Гомер згадує “золотоволосу Агамеду”, яка зналась на всьому лікувальному зіллі, що росте на землі.

Поживні речовини в разі потреби почали використовувати як лікувальні. Переконавшись, наприклад, у блювотній, проносній, потогінній, снодійній, болезаспокійливій, збуджувальній та інших діях деяких рослин, використовуваних для заспокоєння голоду, люди почали згодом, у міру потреби, використовувати їх спеціально для полегшення того чи іншого страждання. Досвід навчав їх використовувати певні речовини в певних кількостях, у певному стані й вигляді, піддавати належній обробці. Справедливо кажуть, що аптека виникла з кухні.

Суто дослідним шляхом людина навчилася також використовувати з лікувальною метою воду, сонячне тепло, розтирати, розминати хворі місця, спиняти тиском кровотечу, знерухомлювати місця перелому, прив’язуючи до ушкоджень кінцівки палку чи шматок кори дерева. Коли первісна людина вдосконалила свої знаряддя, користувалася вже списом, луком, ножем, що дало їй змогу полювати на більших тварин, займатися рибальством, вона почала вживати ліки і тваринного походження: кров, жир, окремі органи тварин та їхніх утробних плодів. Наступне оволодіння гончарним ремеслом (VІ- ІV тис. до н.е.) дало змогу не лише краще готувати і зберігати їжу, а й заготовлювати лікувальні засоби.

Коли ж людина почала займатися скотарством, то допомога тваринам під час травм, родів, спостереження над тим, як діють на них різні трави, збільшували лікувальний досвід людини. Пізніше з лікувальною метою почали застосовувати і мінеральні речовини.

До цієї суто дослідної, емпіричної медицини з часом почали долучатися засоби, які ґрунтувалися на вірі людини в існування надприродних сил. Як доведено наукою, в початковому періоді своєї історії людство не знало релігії. Зародки релігії сягають періоду розвитку первісного людського суспільства, який характеризується вже родовим ладом. У цей період людина не відокремлює себе від природи, наділяє природу таким же життям, яким живе сама. Людина шукає для себе пояснень виникнення навколишніх явищ природи, таких як: зміни дня і ночі, виникнення вітру, грому, пояснення, чому людина спить, хворіє, вмирає та ін.

Оскільки досвідні знання людини в цей час були дуже обмежені, то пояснити всі ці явища людина могла, лише допустивши існування надприродних сил, надавши їм, і всім явищам природи, і тваринам своїх властивостей. З часом у людини створюється примітивний комплекс уявлень про незрозумілі явища, своєрідний світогляд. Так виникають релігійні вірування: тотемізм – віра людини в існування надприродного зв’язку між даною родовою групою людей і певним видом тварин і рослин; анімізм – віра в наявність духів і душі, і магія – віра в існування надприродних, невидимих зв’язків і впливів окремих явищ природи на людину і зворотного впливу людини на природу, та людини на людину. При такому світогляді створюється переконання у можливості впливу на природу і на людей за своїм бажанням, для чого лише потрібно застосовувати відповідні засоби, дії, наприклад: щоб пішов дощ - розбризкувати навколо себе воду, щоб прискорити роди – розв’язувати вузлики або пролазити крізь обруч та ін. Ці дії завжди супроводжувалися певними словами. З часом самим словам почали надавати певного значення, що привело до виникнення замовлянь, примов, заклинань, пізніше – молитов.

За такого світогляду хвороба, якщо вона не мала видимої причини – поранення, удару, падіння, - вважалася наслідком вселення в людину ворожої сили, яку можна вигнати : або благанням, або подарунком-жертвою, погрозою, або прийманням огидних на смак, і маючих неприємний запах речовин (полин, кал). Цю ворожу силу можна примусити залишити хвору людину: налякавши її своїм незвичним одягом (шаманський одяг), криком, свистом, грюканням, можна переманити в іншу тварину, предмет, які потім спалити, кинути в річку чи закопати в землю.

Первісна людина була глибоко переконена у істиності своїх вірувань, і спочатку сама виконувала всі лікувальні заходи та різні магічні дії. З часом, навчена досвідом своїх особистих невдач, почала звертатися до окремих осіб, які “знали” кращі засоби , “вміли” краще входити у зв’язок з надприродними силами. Так поступово виділяються віщуни, знахарі, чаклуни, яким було “відкрито” усі таємниці природи, які розуміли “шелест і гомін трав”, “шепіт матері-землі”, знали і вміли знаходити лікувальні й отруйні речовини і виготовляти з них відповідні ліки.

Так подвійним шляхом – стихійно-матеріалістичним і містичним– тисячоріччями нагромаджувалися лікувальні засоби, якими користувалось людство в своєму трудовому житті. Цей розвиток, в основному однаковий в усіх народів, мав свої особливості залежно від зовнішніх умов, розвитку продуктивних сил та інших факторів, які зумовлюють суспільний лад людського колективу.




Контрольні питання:

  1. Визначення фармації як комплексу науково - практичних дисциплін.

  2. Система дисциплін, необхідних при підготовці провізора.

  3. Основні періоди розвитку медицини й фармації.

  4. Основні періоди розвитку лікування в первісному суспільстві.

  5. Коли, та з яких причин з’явилися перші лікувальні втручання.

  6. Які речовини використовували первісні люди для полегшеня стану хворого.

Перелік рекомендованої літератури:

1.Верхратский С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини: Нав. Посібник.- 4-е вид., випр. і допов. -.: Вища шк..1991.- С.5 – 14.

2.Возникновение медицины и ее развитие в первобытном обществе // БМЭ. –
М.,1980. – Т.14.-С. 10 - 23.

3.Заблудовский П.Е., Крючок Г.Р., Кузьмин М.К. – М.: Медицина, 1981.-

С. 3 -16.

4.Медицина // Малая мед. энциклопедия. – 1992.- Т.3. – С.203 – 210.

5.Мультановский М.П. История медицины. – М-ва: Медицина., 1967. – С.3-18.

6.Сорокина Т.С. История медицины: Краткий курс лекций. – 2 изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во РУДН, 1988. – С. 13 – 24.

7.Сорокина Т.С. Медицина доклассового общества // Фельдшер и акушерка.- 1983. - №1. – С. 49 – 52.


ТЕМА 2 : ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ МЕДИЧНОЇ і

фАРМАЦЕВТИЧНОЇ ЕМБЛЕМИ.

Мета заняття: ознайомитися з історією виникнення медичних і фармацевтичних символів і емблем. Вивчити їхню еволюцію й класифікацію.
Протягом свого розвитку медицина мала багато символічних зображень, насамперед тому, що вона ближче всього асоціювалася з радістю, благом або горем людей. Одні із цих символів пішли в давню давнину й забуті назавжди, інші існують і понині.

Медична символіка постійно залучала й привертала увагу людей самих різних професій: лікарів, істориків, археологів, мовознавців, мистецтвознавців і багатьох інших. Недостатність публікацій з даної теми, а також різночитання в тлумаченні тих самих символів спонукали до поглибленого вивчання питання про їхнє походження й зміст. Дійсна робота є лише частиною дослідження, присвяченого відображенню медицини миру в малих формах образотворчого мистецтва. Дослідження базується на експонатах , серед яких монети, банкноти, медалі, ордена, значки, марки, екслібриси й інші предмети матеріальної культури різних країн і народів.

Вивчення й виникнення внутрішнього змісту символу - досить складне, але захоплююче заняття. Любий символ, маючи свою власну історію, у різний час здобуває різні значеннєві відтінки.

Символ у звичайному розумінні (від грецьк. simbolon) - умовний знак, широко відомий і використовуваний для чисто практичних цілей. Але він може виявитися й таємним знаком, зміст якого відомий тільки присвяченим. Наприклад, як указується в Енциклопедичному словнику Брокгауза й Эфрона, у стародавніх греків символ означав речовинний знак, відомий певній суспільній групі людей, таємному суспільству й т.п. Згодом символ придбав природу емблеми, він став видимим відображенням якогось явища, ідеї або предмета.

По визначенню видатного російського лікаря XVIII ст. Н. М. Максимовича-Амбодика, автора першого в нашій країні посібника з акушерства "Мистецтво сповивання" (1784 р.), що випустив також два видання книги "Емблеми й символи" (1788р., 1811р.), "...символ є коротка напис, що складається в дотепному вислові небагатьох слів, що укладають у собі досконалий сенс, і будучи з'єднані з емблемою, спрямовують нас до пізнання іншої речі ..., історичний, політичний, моральний або таємничий сенс, або подібне цьому ознаменування містить ".

Емблема ж "...є дотепне зображення або ... картина, очам уявляючи яке не є ... речовина ..., із приналежної до неї написом, що складається в короткому слів виреченні".

Більше розгорнуте визначення емблеми й символу дає вищезгаданий словник, у якому говориться, що емблема - умовне зображення якого-небудь поняття, ідеї в малюнку й пластику. Від символу емблема відрізняється тим, що зміст її іносказання встановлений і не підлягає тлумаченням. Емблеми повинні бути ясні й прості, глядач повинен бачити в них те, що йому хотіли сказати. Навпроти, символ можна розуміти зовсім по-різному, незалежно від задуму художника, тобто символ втілює ідею, а емблема - умовний знак, що її заміняє, її ієрогліф. У стародавніх греків і римлян слово "емблема" означало рельєфні прикраси на предметі з дорогого матеріалу.

У цей час прийнято, що емблема (від грецьк. emblema) є умовним зображенням якого-небудь поняття, ідеї. Наприклад, серп і молот - емблема союзу робітників і селян; вулик - емблема працьовитості; якір - емблема надії; ліра - емблема поезії й музики й т.п.

Стара, як мир, символіка пов'язана з рослинами й тваринами. Ще в далекій давнині рослини й тварини стали символами певних якостей. Дуб і лев персоніфікували силу й міцність, кедр і ворон - довголіття, лавр і пальма - перемогу й торжество. Квітучий гранат став знаком дружби, голуб - символом миру, а два голуби - вічної любові.

Символіка була відома кожному й відігравала важливу роль у житті людини, у його спілкуванні з іншими людьми. Вона відбилася в численних емблемах, серед яких особливе місце займають зображення рослин. Наприклад, у книзі Н. М. Максимовича - Амбодика, де кожна емблема супроводжується написом на п'ятьох мовах (російській, латинській, французькій, німецькій та англійській), указується, що вічнозелені рослини - лавр, ялина й ін. - символізують незмінність і сталість; троянда означає все піднесене, милість і справедливість.

Отже, аналізуючи усе це, маємо:

Символ - це умовний знак, що має певне трактування.

Емблема - це умовна позначка й зображення певного поняття, ідеї, що має чітке смислове трактування.

Свої специфічні символи й емблеми має й медицина. У світовій літературі опубліковані дані, що вказують на залежність виникнення символів у медицині від певних історичних умов розвитку людського суспільства, їхній прямий зв'язок із джерелами емпіричної медицини. З'ясування цих зв'язків, безумовно, сприяє розкриттю первісного значення змісту символів медицини, що з'явилися, ймовірно, як образний вислів подань древньої людини про природні й побутові явища, що роблять на нього як позитивний, так і негативний вплив. Не розуміючи сутністі цих невблаганних і могутніх явищ, людина ототожнювала їх з різними одушевленими й неживими предметами.

З розвитком суспільства й нагромадженням знань про навколишній світ початкові подання переосмислювалися, а символи, що персоніфікують різні явища, здобували нові форми й значення. Внаслідок цього символіка на різних етапах історичного розвитку суспільства містила в собі різний ідейний зміст. У цей час існує багатопланове трактування змісту символів і емблем медицини, що дійшли до нас, за їх значенням.

У процесі вивчення вдалося виявити й зібрати більш ніж 50 умовних відображень найдавнішої із професій - лікування. Спроби дешифрувати їх за допомогою якого-небудь одного методу дослідження (історичного, лінгвістичного або будь-якого іншого), як це робилося раніше, сьогодні приводять до однобічного, обмеженого, а часом і помилкового роз'яснення. Дійсний рівень розвитку наукової думки характеризується взаємодією, взаємопроникненням і синтезом на перший погляд далеких друг від друга дисциплін.

Вивчаючи історію виникнення й розвитку медичної символіки, доводиться звертатися до наук і мистецтва багатьох країн і народів, тому що медицина (а разом з нею її символи й емблеми) розвивалась протягом усього свого існування в тісному зв'язку з матеріальним станом і загальною культурою всіх країн і народів.

Поряд з використанням багатьох наукових методів вивчення медичної символіки за основу був узятий історичний метод дослідження, що дозволяє розглянути проблему у всіх її зв'язках і взаємовідносинах з явищами історії, культури, науки й мистецтва.

Коштовними джерелами для вивчення історії символів й емблем медицини є нумізматика - допоміжна історична дисципліна, що вивчає монети, медалі, ордена й жетони, а також боністика, предметом досліджень якої є грошові знаки в економічному, історичному, і художньому відносинах. Термін "нумізматика" походить від латинського слова Numisma - монета. Перші відомі у світі монети з'явилися в Лідії (Мала Азія) в VII ст. до н.е. Грецькі й римські монети, наприклад, є одним з основних матеріальних джерел вивчення культури античного миру. Саме про їх Ґете сказав: "На цих монетах нас радує нескінченна весна квітів і весна мистецтва". Як галузь історичної науки, нумізматика розвилася тільки в XV ст. На монетах різних епох можна знайти багато символів й емблем лікування, а в деяких випадках монети є їхніми єдиними свідченнями, що дійшли до нас.

Медичні емблеми класифікують на загальні і приватні. Загальні медичні емблеми символізують лікування взагалі, відображують єдині цілі й ідеї, властиві медицині вцілому, а приватні є символами окремих напрямків лікарської діяльності і відображують поняття й ідеї, характерні для різних галузей медицини. До загальних медичних емблем відносять різні зображення палаючого вогню, а також змії.

У сучасної людини змія асоціюється, скоріше, із чимось неприємним. Проте саме змія є загальноприйнятим символом медицини в усьому світі, причому з давніх часів. У первісному суспільстві, коли складалися тотемізм й анімалізм, що відбивали безпорадність первісної людини перед навколишнім світом, змія була одним з основних тотемних тварин. З виникненням культу змії їй приписувалася подвійна роль: зла й добра. З одного боку, змія була символом хитрості й підступництва, з іншого боку - безсмертя, мудрості й знань. Змія в багатьох народів символізує добрі початки, що забезпечують добробут будинку й здоров'я живучих там, а також має магічну силу зціляти рани й учити людей лікарській майстерності.

Характерно, що в античному світі медицину символізувала не отрутна змія, а необразливий вуж. Саме вужі – ескулапові змії – жили в центрах культу бога лікування Ескулапа - в Греції й Римі. Записи античних авторів-медиків указують, що вужі плазували по будинку під час "священного сну", часто вилизували хворі місця – ока, рани. Римляни дуже любили цих змій, містили їх при лазнях і купальнях. Вважають, що в деякі країни Європи Эскулапова змія потрапила завдяки римським завойовникам. Можна по-різному пояснювати те, що багато народів здавна зв'язували змій зі зціленням хворих.

У міфології країн Древнього Сходу змії фігурували часто, звичайно разом з божествами, яких зв'язували зі здоров'ям людей і лікуванням їх. В африканських народів змія теж часто була пов'язана з лікуванням. Вважається це, мабуть, через те, що в Африці лікуванням займалися чаклуни, вони ж, як правило, були й заклинателями змій. Символом чаклуна була змія. Від так і виходило: змія, чаклун - лікувальна магія. Потім чаклун чомусь випав із цього ланцюжка, і залишилися змія й лікувальна магія.

У Європі ж змія не просто символізувала лікаря, як в Африці - чаклуна, вона символізувала мудрість і знання вцілому. Можливо, лікарі, як представники особливої професії раніше інших виділилися із середовища «вчених людей» а, може бути, і зовсім були першими вченими на Землі. Тому саме змія залишилася їхньою професійною емблемою.

І всеж-таки, важко з остаточною визначеністю сказати, чому так трапилося: у нас немає майже ніяких фактів, крім одного факту - символу медицини - змії.
Передбачається, що як емблема лікування символ змії вперше був використаний біля II тисячоріччя до нашої ери в Древньому Вавилоні, де в епоху рабовласництва зберігалося поклоніння твариною.

Як емблема медицини спочатку змія зображувалася без яких-небудь атрибутів. Пізніше з'явилися зображення змії в сполученні з різними предметами. Відома емблема медицини у вигляді триніжка Аполлона, оповитого змією. У Європі (Франція, Бельгія, Греція й ін.) з 18 ст. існувала медична емблема у вигляді дзеркала, оповитого змією. Дзеркало було символом чистоти й обережності - якостей, необхідних лікареві.


Однак найвідомішими стали три емблеми медицини: посох Асклепія, кадуцей і чаша зі змією.

Посох Асклепія – сукуватий ціпок, навколо якого оповилася змія головою нагору - є одним з найбільш пізнаваних символів медицини приблизно з VIII ст.до.н.е.


Грецькі міфи оповідають, що Асклепій (у римлян – Ескулап, сход. до фінікійського Эшмуну) – син бога світла, правди й пророцтв Аполлона – що навчився своїй майстерності зцілення в кентавра Хирона й був відомий як найвправніший лікар, що вмів воскрешати мертвих. Однак Зевс, злякавшись того, що завдяки мистецтву Асклепія люди стануть безсмертними, убив його ударом блискавки. Асклепій став шануватися як бог лікування.

В одному з давньогрецьких міфів розповідається, що Асклепій був запрошений у палац Міноса — царя Криту, щоб воскресити його померлого сина. Лікар йшов, опираючись на ціпок, і раптом посох оповила змія. Злякавшись, Асклепій убив змію. Але ледь він це зробив, як з'явилася друга змія, тримаючи в роті якусь траву. Ця трава воскресила вбиту. Очевидно, Асклепію вже було визначено долею стати богом, тому він, маючи нелюдську прозорливість, відразу все зрозумів, знайшов траву, що принесла змія, зібрав її й, прибувши на Крит, воскресив нею сина царя Міноса.




Посох Асклепія.
Ця легенда пояснює, чому в більшості випадків Асклепій зображується стоячи, у довгому плащі, що тримає в руках посох, оповитий змією. Його фігура стала першою міжнародною емблемою медицини.

У цей час вертикально розташований ціпок, оповитий змією, зображений на тлі облямованої лавровими гілками земної кулі, є емблемою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) при Організації Об'єднаних Націй. Ця емблема була прийнята на I Всесвітній асамблеї охорони здоров'я в 1948 р. і складається в сутності із двох емблем: емблеми ООН (земна куля в обрамленні лаврових гілок) і емблеми медицини (посох, оповитий змією). Символіка цієї емблеми відбиває панування медицини над цілющими, що охороняють життя силами природи (змія).




Кадуцей (жезл Меркурія)

Грецьким словом «кадуцей» («знак повноважень вісника») називали чарівний жезл посланника грецьких богів Гермеса (у римлян – Меркурія), оповитий двома зміями, звичайно увінчаний парою крил.


Змії, що оповили кадуцей, символізували взаємодію протилежних сил. У римській міфології Меркурій використав жезл, щоб помирити двох змій, що б'ються, - причина, з якій він став у Древньому Римі символом урівноваженого й доброчесного поводження.

Кадуцей стали використати як знак, що захищає таємницю комерційної або політичної переписки. У наш час це – емблема медицини або комерції, однак колись кадуцей являв собою інтригуючи різноманітну символічну фігуру.


Жезл, оповитий двома зміями, сполучає в собі відразу кілька фундаментальних символічних елементів: центральний стрижень символізує Древо Життя (у значенні зв'язку між небесами й землею); подвійна спіраль, сформована зміями, — символ космічної енергії, подвійності, а також єдності протилежностей; самі змії — плідні сили земного й потойбічного світів.

Протягом останніх 4000 років цей символ асоціювався з божественними силами (а іноді й з вісниками богів) у Фінікії й Вавилоні, у Єгипті й Індії (де кадуцей став позначенням кундаліні — енергії пробудження). В алхімії кадуцей — символ єдності протилежностей (ртуті й сірки). Він може символізувати рівновагу, а в західному мистецтві — бути атрибутом алегоричної фігури Миру.

Асоціація з медициною відбулася через присутність у кадуцеї змій - як у ціпку Ескулапа. Знаменитий психолог Карл Юнг уважав кадуцей емблемою гомеопатичної медицини - змія позначає одночасно отруту й лікувальне зілля.


Чаша зі змією

Ця емблема протягом багатьох століть символізувала працю представників самої гуманної професії у світі. Не можна не погодитися з думкою, висловленою в журналі "Здоров'я миру" (травень 1970 р.), що емблемою лікування в античному світі стала не отрутна змія, а необразливий, добре повзаючий, водоплавний вуж, що латинською зветься "Асклепієв вуж" (coluber flavescens aesculapii). Саме цих змій знаходять дотепер на місцях колишніх будівель римських легіонерів біля цілющих джерел у тих країнах, де така змія звичайно не водиться: у Швейцарії (у Валиссе й Нижньому Тессине), в Австрії (у Бадена біля Відня), у Німеччині (у Шлагенбада). Їх завезли сюди римляни.

Вужі, а не отрутні змії жили в центрах культу Асклепія (Ескулапа) у Греції й Римі. Дані численних античних авторів указують на те, що змії плазували по абатону під час "священного сну", і вважалося навіть необхідним, щоб хворі доторкалися до них, тому що в їхньому вигляді нібито з'являвся сам бог Асклепій. Вище вже згадувалося, що спочатку в Греції Асклепій зображувався у вигляді змії й тільки пізніше прийняв вигляд людини. В одному з міфів у вигляді змії виступає навіть мати Асклепія, тобто відбувалося поступове олюднення тварин, у той час як самі вони перетворювалися в атрибути олюднених божеств. Г.В. Плеханов писав: "Коли твариноподібні подання про бога поступаються місцем людиноподібному поданню про нього, тоді тварина, що була колись тотемом, стає так називаним атрибутом". (Плеханов Г. В. Соч. М., 1923/27, т. XVII, с. 220.)

Таким чином можна із упевненістю сказати, що в емблемі чаші зі змією змія символізує мудрість, знання, безсмертя й взагалі всі добрі початки. Проте окремі автори вважають, що в емблемі чаші зі змією останнє персоніфікує зло. "Зображення змій у медичній емблемі, мабуть, символізує собою початок, що приносить людям страждання, хвороба й смерть, тому що змія позначає все те, проти чого бореться медицина", - пише, наприклад, В. М. Тарасонов. Подібна думка, на наш погляд, нелогічна, тому що важко собі уявити, щоб символом такої гуманної справи, як лікування, було обрано зло, щоб змія - злий геній була використана як єдина прикраса на кришках бронзових кишенькових аптечок римських лікарів, щоб бога лікування Асклепія, що зображувався у вигляді змії, представляли в образі зла, і т.п.

Що ж означає в емблемі чаша? На цей рахунок існують різні думки. Одні вчені думають, що це посудина для води, інших - посудина для лікарської отрути, тобто протиотрути, треті - посудина зі спеціальним жертовним складом (меликратоном) і т.п.

Припущення деяких дослідників про те, що чаша являє собою посудину для зберігання води, що мала життєво важливе значення для людей, а її добування вимагало великої мудрості, малопереконливі. Це пояснення правомірно лише стосовно безводних місцевостей, пустелей, де, дійсно, вода представляла виключну цінність для життя й де особливо шанувалися люди, що вміли знаходити воду (наприклад, так звані Кую-Устає в пустелі Кара-Кум). Однак людина здавна селилась на берегах рік, озер, морів, де для добування води не вимагалося ніякої мудрості.

Набагато певніша точка зору, що чаша - це посудина із протиотрутою. Стародавні греки терміном "фармакос" називали й отрути, і ліки. Зміїна отрута збиралася й зберігалася в спеціальних чашах. Ліки в стародавності були дуже складного складу, іноді включали понад 70 інгредієнтів, і як протиотрута в них входила зміїна отрута.

З розвитком рабовласницького ладу чаша перетворюється із символу мудрості вищих сил природи в символ шанування мудрості жерців, фараонів і царів, що діють на землі як би від імені й з доручення богів, що передали долі людей у їхні руки. Грецька чаша без ніжки (фіала) використовувалася в різних ритуалах. Саме з нею найчастіше зображена Гігієя й дуже рідко Асклепій. Вона виготовлялася з дорогих матеріалів і прикрашалася зсередини пелюстками лотоса, що був символом життя.

Ф.Р.Бородулін – один з перших радянських істориків медицини, що звернувся до аналізу змісту символу чаші, оповитою змією, як медичної емблеми, пише: "Ми схильні розглядати цю емблему як нагадування лікареві про необхідність бути мудрим, а мудрість черпати із чаші пізнання природи". Тобто в наш час чаша в медичній емблемі визначена ним як чаша людського розуму, поглинаючого увесь світ.

Крім емблеми “Гіппократова чаша” до загальних медичних емблем також відносять:

- змія, що обвиває посох (посох Асклепія);

- змія, що обвиває триніжок Аполона;

- змія, що обвиває олефалос (Дельфійський пуп);

- дві змії, що обвивають посох (жезл Гермеса-Меркурія);

- змія (або дві змії), що обвивають дзеркало;

- яйце;


- палаючий смолоскип;

- палаюча свіча;

- світильник;

- півень;

- серце на долоні.
Приватні медичні емблеми позначають окремі галузі або напрямки в медицині:

- зображення квітки конвалії є емблемою кардіології;

- зображення руки, що прощупує пульс, - символ терапії;

- зображення краплі крові, а також зображення деяких хірургічних інструментів (скальпеля, ножиців) - емблеми хірургічного профілю;

- зображення “флорентійської дитини” стало емблемою педіатрії;

- зображення аптекарської ступки з товкачиком із періоду середньовіччя є емблемою аптекарів.



Фармацевтичні емблеми й символи.

У середньовічній Європі аптекарі окремо від лікарів і хірургів створювали гільдії (або цехи). Причому спочатку вони поєднувалися з бакалійниками. Найімовірніше, це було пов'язане з тим, що й ті й інші торгували своїм товаром. Але із часом аптекарі відокремилися від бакалійників у самостійні цехи. В Англії, наприклад, це відбулося в 1617 р., коли лондонські аптекарі виділилися із загальної з бакалійниками гільдії. На їхньому гербі був зображений бог Аполлон з луком і стрілою, від якого виходить сяйво, що зневажає хворобу в образі дракона, а призначення Аполлона підкреслювалося однією з 1251 метаморфози Овідія: "І назвуть мене всюди на землі надаючим допомогу".

Зображення на гербі суспільства аптекарів Лондона єдинорогів (носорогів) ставиться, очевидно, до медичних атрибутів через ріг, що був у той час лікарською сировиною. Як емблеми фармацевтів використовув×алися зображення руки з аптекарською лопаточкою (як, наприклад, на емблемі аптекарів Амстердама, XVII ст., Голландія), різних тварин (наприклад, крокодила) і рослин, з яких вироблялися лікарські препарати (лілії й ін.), перегінного куба, що був символом дистиляції води, рога достатку й ін. Але найчастіше емблемою аптекарів було зображення аптекарської ступки з товкачиком; іноді це була одна ступка, іноді - ступка із двома товкачиками. Зустрічаються варіанти емблеми, коли товкачик перебуває в лапах якої-небудь тварини (лева, ведмедя, мавпи й ін.).

Всі ці фармацевтичні емблеми добре представлені на так званих монетоподібних жетонах, що випускалися в Західній Європі й служили дрібною розмінною монетою. Наприклад, в одній тільки Англії відомо 315 варіантів аптекарських жетонів, випущених аптеками в різний період з 1648 по 1820р., коли був недолік державних мідних монет низьких номіналів (фартингів, півпенні й пенні). Незважаючи на те, що ці монетоподібні жетони були вилучені з обігу парламентським актом тільки в 1817р., аптекарі продовжували їх випускати, переслідуючи в основному рекламні цілі. З розвитком фармації старі середньовічні емблеми аптекарів стали поступатися місцем основним медичним символам. У XVIII й особливо XIX ст. емблемою фармації у всіх країнах Європи стала змія, що обвиває або чашу Гігієї, або посох Асклепія. Як ми вже згадували, за деяким даними, навіть саме з'єднання зображень змії Асклепія, а чаші Гігієї на емблемі було запропоновано аптекарями Падуї й від приватної фармацевтичної емблеми чаша, оповита змією, стала загально медичною емблемою.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії провізори (фармацевти з вищою освітою) не мали права носити лікарський знак. Для них був заснований також срібний знак герба із зображенням Російської імперії, але замість чаші й двох змій внизу герба була поміщена велика вензелеподібна буква "П" (тобто провізор), покрита позолоттю. Якщо провізор захищав дисертацію, то він одержував ступінь не доктора, як було в медицині, а магістра фармації. Існував спеціальний магістерський знак, на якому замість вензеля "П" стояло "МФ" - магістр фармації. Розміри сюртучних знаків були такі ж, як лікарського й докторського, - 60×41 мм. Існували й так звані фрачні варіанти знаків провізорів і фармацевтів.

У теперішній час до фармацевтичних емблем і символів відносять прийняті в різних країнах зображення хреста зеленого кольору (Франція), заголовної букви “А” червоного кольору (Німеччина) і аптекарської ступки з товкачиком.




Контрольні питання:

  1. Визначення понять “символ” і “емблема”.

  2. Класифікація медичних емблем.

  3. Історія розвитку символів та емблем.

  4. Загальні медичні емблеми.

  5. Приватні медичні емблеми.

  6. Емблеми фармації.


Перелік рекомендованої літератури:

1.Антропология – медицине / Под.ред. Т.И.Алексеевой. –М.: Изд-во МГУ. 1989.- С.5- 15.

2.Асклепий. Т.1. – София, 1970.- С. 23- 49.

3.Грибанов Э.Д. Медицина в символах и эмблемах. – М.: - Медицина.1990. – 208 с. 4.Грибанов Э.Д. Об эмблемах медицины // Фельдшер и акушерка – 1973. - №8.- С.47 – 50.

5.Грибанов Э.Д. Эмблемы // БМЭ.- 3-е изд. – М.: Сов.энциклопедия. 1986. – Т.28. – С.133 – 136.

6.Похлебкин В.В. Международная символика и эмблематика. – М.: Международн. отношения, 1989. -304с.




  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка