Народної творчості І культурно-освітньої роботи на службі богові, церкві І народові



Скачати 323.31 Kb.
Дата конвертації09.12.2016
Розмір323.31 Kb.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР

НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ

НА СЛУЖБІ БОГОВІ, ЦЕРКВІ І НАРОДОВІ
(релігійно-просвітницький захід , присвячений 150-й річниці від дня народження преосвященного Митрополита Андрея Шептицького)

Уклала : М. Грицик

Львів – 2013
У фойє народного дому розгорнуто виставки:

книжкова – «Митрополит Андрей Шептицький – патріот і державний муж».

фотографій – «Служіння Церкві і народу».

народних умільців – «Вінок Великому Митрополиту».

Основними елементами оформлення сцени є Хрест, портрет Митрополита, цифра 150.

Над сценою напис: «Це той, що братів любить і молиться багато



за народ і за святе місто,»…

(2 Маковеї 15, 14)

До постановки сценарію залучені хор, ведучі, читець, одягнені у повний український народний стрій.

Перед початком заходу звучить милозвучна мелодія дзвонів.

Читець


Неначе праведних дітей,
Господь, любя своїх людей,
Послав на землю їм пророка -
Свою любов благовістить,
Святому розуму учить.
Неначе наш Дніпро широкий,
Слова його лились, текли,
І в серце падали глибоко,
І ніби тим огнем пекли
Холодні душі.

Полюбили

Пророка люди, і молились
Йому, і сльози, знай, лили.

(Тарас Шевченко. Пророк)
Ведуча ...«Між найбільшими дарами, якими Господь обдарував український народ – це світла постать Митрополита Андрея Шептицького. Господь дав нам цей дар неначе на завершення першого тисячоліття християнського буття українського Божого люду. Митрополит Андрей уособлює найкращі цінності і вартості Християнства, українського народу – цінності мудрості, богословського мислення, мистецького відчуття, братньої любови, терпеливості, святості… Прецінною спадщиною, яку він у свою чергу нам передав, буде український народ жити століттями. Зовсім оправдано ми його уважаємо за свого рідного Мойсея.»

Михайло Гринчишин, ЧНІ,

Апостольський Екзарх.
Ведучий «Боже Провидіння послало нам Великого Владику Андрея у великий час небувалих світових подій. Півсторіччя двох світових воєн, що буревієм пройшли понад нашою Батьківщиною, Владика Андрей виконував свій уряд, як князь нашої Церкви і Батько нашого народу. У той час важливих рішень, великих надій, гірких розчарувань і тяжких скорб, Він сіяв славою свого всестороннього генія, горів ревністю апостола, боровся вірою борця-героя, будував незламністю мученика, горнув до себе всіх якоюсь надлюдською приманою, а в першу чергу людяністю і любов’ю, якою промінювала його особа, що не знаходила собі рівної».

о. проф. д-р Василь Лаба


Хор і всі учасники заходу виконують молитву

«Отче наш» О. Кошиця.
Ведуча Постать Митрополита Андрея Шептицького є унікальним явищем в історії української духовності ХХ ст. Він був усюди, в самій гущі життя того чи не найтрагічнішого в історії людства періоду – першої половини двадцятого століття. Завжди був з українським народом, який в тих складних світових подіях прагнув здобути свободу, відновити свою державність.
Ведучий Після Тараса Шевченка та постать дорога і відома кожному національно свідомому і по-державному думаючому українцеві. Не дивно, що вже сучасні історики і публіцисти називають Митрополита Андрея «Великий Митрополит».
Ведуча Велика Людина, Геній Добра, Митрополит був рівночасно справжнім Князем Церкви та смирення пастирем свого стада. Виступив як гідний спадкоємець і продовжувач справи Іпатія – Потія, Йосипа-Веніамина Рутського і їх сподвижників, борців за національну Українську католицьку Церкву, за Український Патріярхат.
Ведучий Ніколи не залишався байдужим до жодної ділянки як духовного, так і суспільно-економічного та політичного життя народу, Пастирем якого вибрав його Господь Бог.
Ведуча Із Святоюрської гори Митрополит Андрей охопив усі простори української землі та дав духовний провід українському народові.

Хор виконує Антифон 1-ий – «Благослови, душе моя Господа» і

молитву «Святий Боже» (Трисвяте) О. Кошиця.

Ведучий Народ, який втратив свою державність, мусів знаходити підтримку в Церкві, що єдина давала йому не тільки моральну силу витримати чужий асиміляційний натиск, але також давала змогу робити поступ у стремлінні до незалежності.


Ведуча Митрополит Андрей Шептицький увійде до історії українського народу не тільки як один з найвидатніших ієрархів протягом тисячолітньої його історії, а також як один з найбільших богословів, діячів української культури і науки.
Ведучий З часу заснування Української греко-католицької митрополії в 1596 р. Андрей Шептицький був 28-им Митрополитом, а період його перебування в тому сані один з найтриваліших, понад 45 років: понад 44 роки на пості Львівського Архиєпископа і Галицького Митрополита, і один рік як єпископа Станиславівської Єпархії.
Ведуча За майже півстоліття Митрополит Андрей зробив великі та важливі справи, їх називають подвижницькими, що мають історичне значення.
Ведучий Провидіння Боже поставило Андрея Шептицького в центр жорстокої боротьби між Божою Правдою і сатанинською олжею, яка точилася в першій половині ХХ ст. на просторах Центральної та Східної Європи. Можливо, якраз Бог і посилає мужів сильного духу на тяжку одвічну боротьбу добра і зла. Тому обрав і покликав того шляхетного серцем, сильного духом, високим розумом чоловіка, щоби в той суворий час перемін і непевності, в час випробувань та страждань, що випали на долю нашої нації, він став її духовним Батьком та Провідником.
Ведуча Діє якесь незбагненне правило: люди, котрі від народження немовби прийшли у світ для безтурботного життя, перебування в розкошах, для романтичних пригод і щасливих подорожей, раптом обирають хресний шлях, занурюючись у страждання. То помітно проглядається в життєписах великих отців Східної Церкви – Атанасія Александрійського, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Івана Золотоустого та й інших українських мучеників – Бориса та Гліба, Антонія та Феодосія Печерських, Макарія Київського і багатьох інших. Майже всі вони походили з багатих родин, могли жити в повному забезпеченні, а вибрали страждання, бідність, поневіряння, часто, мученицькі смерті. Такі ситуації не для спрощених суджень, а для постійних роздумів над таємницями буття.
У виконанні хору звучить 2-ий воскресний Антифон і

«Тебе Бога хвалимо» О. Кошиця.

Родове дерево Шептицьких.

Ведучий Звідки йдуть витоки українського Мойсея, в яких коріннях черпав він довготривалу наснагу для діяльності на благо народу?

Рід Шептицьких належить до найдавніших боярських родів Галицької землі. Як і чимало інших знаменитих українських родів (Вишневецькі, Острозькі, Черторийські, Сапіги, Санушки, Дідушицькі, Тишкевичі…) згубив на дорогах історії своє національне коріння, покинув народ, прийнявши католицьку віру і латинський обряд.
Ведуча Шептицькі були земськими боярами і мали свої володіння в Перемишльськім князівстві (між Перемишлем і Самбором, поблизу Комарна). Рід цей ще до ХVІ ст. звався Шептицями, пізніше Шептицькими, а також Шептицькими зі Шептич. Відомі дві лінії в роді Шептицьких – з Шептиць і Угерців. Ще у ХІІІ ст. вони вступили на княжу службу.

Родинний переказ каже, що один із Шептиць на чолі українських бояр оборонив Перемишль і відвернув ватаги татар над Сяном, за те князь Галицький Лев Данилович у році 1284 надав судді перемишльському (мабуть своякові переможця) село Канафости з монастирем Св. Онуфрія і дозволив йому заснувати село Шептиці на Вощанецьких полях.


Ведучий У 1469 р. видано перший урядовий акт, за яким Шептицькі дістали право мати велику земельну власність і займають державні пости. У своїх «Записках» тато Митрополита Андрея згадує, що ту грамоту підтвердили ще королі Владислав Варненьчик і Стефан Баторій (2.Х.1582). з ХVІ ст. Шептицькі активно підтримують Берестейську унію, добре розуміючи історичний стан українського народу.

Треба зауважити, що той боярський український рід найдовше з українських боярських родів тримався своєї віри і національності.


Ведуча З кінця ХVІІ і майже все ХVІІІ ст. з обох віток роду Шептицьких вийшло чимало відомих найвищих церковних Ієрархів Української греко католицької та польської римо-католицької Церков.

Наприкінці ХVІІІ ст. вихідці з роду Шептицьких стають сенаторами. Тато Митрополита Іван Кантій-Ремігій дістав титул графа і входив до Мальтійського ордену. У ХІХ ст. Шептицькі зрівнюються в правах з магнатами.

По жіночій лінії Шептицькі мали родинне коріння з королівським родом Собєських, з австрійським цісарським родом Стюартів. Через Фредрів Шептицькі пов’язали свій родовід і з королями Італії, Португалії, Сардінії.

Ведучий Будучи заможними, з титулами бояр чи згодом шляхти і графів, усі вони йшли на службу Богу і народові з високих надприродних мотивів. Всі вони були глибоко прив’язані до свого східного обряду, його краси та залишили для майбутніх поколінь цінні пам’ятки української культури, для чого не жаліли ні праці, ні коштів, щоб передати нащадкам нашого народу. Хоча самі були монахами, піклувалися про високу освіту для світського духовенства. До сьогодні свідками їх дбайливості про свою Церкву і культуру є величний кафедральний Собор Святого Юра (1745-1770) архітектора Бернарда Меретина у Львові, що століттями чарує вишуканою красою.


Ведуча Шептицькі з часом посвоячувались з різними українськими, а згодом і польськими родами, однак до вищих посад Польща їх не допускала через те, що твердо трималися своєї східної віри і заступалися за українські права.
Ведучий Ті, хто звинувачував Митрополита у зраді «польськості», не хотіли пам’ятати, що саме з його роду вийшли такі заслужені мужі Церкви: єпископ Варлаам Василь Шептицький – перший уніатський владика (1681); Єронім Антоній – латинський єпископ Полоцький (1770 - 1773); Афанасій Антоній – єпископ Львівський, Галицький, почесний Кам’янецький та Архієпископ Київський грецького обряду (1677 – 1746), пізніше ті самі пости займав Лев (1714 – 1779); Афанасій Андрій – єпископ Перемишльський (1734 – 1779), що пожертвував на побудову Собору Святого Юра у Львові сто тисяч золотих.

Ведуча Митрополит Андрей Шептицький передостанній з роду Шептицьких. Про своїх предків-українців дізнався від свого тата. Один із них – Варлаам Василь Шептицький – у листі до гетьмана Адама Сєнявського стверджуючи старовинність українського роду Шептицьких писав: «Ми такі старі, як стара Русь і віра Христова в ній.» Та родинна пам'ять завжди жила в серці Романа. Він її ствердив раз і назавжди вже будучи Станіславівським єпископом у посланні до духовенства «Наша програма (1899): «…я українець з діда-прадіда. А церкву нашу та й святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої слави ціле життя. Отже знаю, що під цим обрядом не міг би бути чужим для людей, що віддані серцем і душею тій самій справі.» В такий спосіб Андрей Шептицький спростував закиди про те, що він, поляк, зрадив свій римо-католицький обряд.


У виконанні хору звучить «Алилуя» – муз. О. М. Вербицького

і «Ми херувимів» - муз. Д. Бортнянського.
Дитячі та юнацькі роки Митрополита Андрея.
Ведучий Митрополит Андрей граф Шептицький народився 29 липня 1865 р. в селі Прилбичі коло Яворова, що на Львівщині, як третій син графа Івана Шептицького і графині Софії з Фредрів. Родина мала там 2 тисячі моргів лісу і поля. У подружжя було семеро синів. Степан і Юрій померли в дитячому віці, граф Лев з 13-ма членами родини і слугами розстріляний працівниками НКВС у Прилбичах у вересні 1939 р., Олександр загинув від куль гестапо 1941 р., Казимир (в чернецтві Климент) помер на засланні у Володимирі над Клязьмою 1951 р.; Станіслав – відомий генерал польської армії, Андрей при хрищенні дістав три імена Роман – Марія – Олександр.

Як то заведено в заможних родинах, домашнє виховання дістав від найнятих високоосвічених учителів, вивчав іноземні мови, мистецтво, літературу, історію, право. Основ малюнку навчала мама. В родині розмовляли польською і французькою мовами.


Ведуча Тато Романа, Іван, хоча почувався поляком та був свідомий свого українського походження. Мав тісні контакти з відомими українськими вченими, д-ром Омеляном Огоновським, проф. Ізидором Шараневичем, д-ром Євгеном Олесницьким та іншими. Мама графиня Софія Шептицька, чеського походження, аристократка, була донькою відомого польського поета і драматурга, графа Олександра Фредра. З природи талановита, високоосвічена, знала крім польської, німецьку, французьку, англійську мови, малювала. Сама виховувала дітей, дбала про їхній всебічний розвиток.

У родині Шептицьких у великій пошані було мистецтво. Софія Фредра не тільки мала велику колекцію живопису – чимало полотен вийшло і з-під її пензля. До речі, полотна її зустрічаються в музеях Польщі та України.


Ведучий Шептицькі часто виїжджали за кордон, брали з собою дітей, щоб вони пізнавали світ, вивчали мови, естетично виховувалися і духовно багатіли.

Мама Митрополита була релігійною, старалася прищепити своїм дітям любов до Бога та страх перед гріхом.


Ведуча Гімназійну освіту Роман розпочав з десяти років у батьківському домі, а іспити складав у Львівській гімназії імені Франца Йосифа. З відзнакою закінчив чотири класи, згодом батьки відвезли його до Кракова, у гімназію св. Анни, яку закінчив 1883 року також з відзнакою. Своєрідною винагородою за учнівську успішність була подорож Венецією, де знайомився з італійською культурою.
Ведучий Обов’язкову військову службу проходив у привілейованому кавалерійському полку імені принца Олександра Гессенського. Під час служби серйозно захворів на скарлатину. Недуга розвинулася у хронічне запалення суглобів, через що його звільнили з війська.
Ведуча 1884 року вступає на правничий факультет Краківського університету, згодом переїжджає до Бреслава (тепер Вроцлав), де відвідує лекції з філософії, славістики, теології. 1887 р. закінчив студії права в Кракові, здобув наукове звання доктора права. У 1889 – 1890 рр. вивчав науки права у Мюнхені, філософії у Відні.
Ведучий Протягом усіх тих студентських років Роман намагався переконати своїх родичів, щоб дозволили йому вступити до монастиря, чому вони виявляли рішучий спротив проти постанови сина, що впевнено йшов за голосом совісті, за голосом Христа, що його кликав: «Ходи за мною!» Того вибору не поділяла мама, не все вона відразу збагнула.
Ведуча Найдраматичнішою (найболючішою) суттю цієї жертви було не стільки те, що Син покидав родину і цей, такий привабливий та повний спокусливих перспектив, світ і йшов у чернечу келію, але найбільше те, що він покидав суспільство, культуру, традиції польської нації, у яких виріс і які виховали його, покидав латинський обряд, що став сутністю релігійного життя графських родин Шептицьких і Фредрів, покидав усе з чим зжився, і йшов до чужих людей, може, навіть йому нерадих. І вона, графиня Фредро мала пожертвувати Сина для служіння у Церкві східного обряду. Але ж про українство того часу говорили, що з ним залишилися тільки «хлопі і попі», то і він там разом з ними також «схлопіє». Чи є ради кого жертвувати? Чи хтось зрозуміє і підтримає цю жертву?
Ведучий А татові Іванові ще тяжче було зрозуміти, що Бог кличе сина на службу. Всіма силами старалися хлопця відвернути від того наміру. Між татом і сином почалося довге і болюче душевне змагання.

Початок покликання проявлявся ще від малого хлопчини, що зложивши руки повторював за мамою молитви. Пізніше, як учень, що на питання ким хотів би бути, без роздумів відповів, що священиком. Кілька років пізніше, той поклик проявляється все виразніше, сміливо висловлює своє рішення посвятити себе чернечому станові.

Божі справи не співпадають з людськими задумами, ні намірами. Боже покликання походить від Бога, але в тому, в особливіший спосіб проявляється Божа воля.
Хор виконує Єктенію Велику О. Кошиця
Ведуча 1880-ті роки були дуже важливими в житті Романа Шептицького. 1886 р. відвідав Рим. В час тієї поїздки остаточно вирішує вступити до чину оо. Василіян, переконливо відчуває, що він «мусить бути при справах Отця». За посередництвом знайомих кардиналів д-р Роман Шептицький був прийнятий на авдієнцію у тодішнього Папи Льва ХІІІ і зізнався про свій намір, на що зворушений Папа сказав: «Мій сину, вибираєш найліпшу частину, яка не відбереться від тебе».
Ведучий Цікавою була поїздка Романа до Києва, де знайомиться з професором історії Київського університету св. Володимира, відомим українським археологом і етнографом Володимиром Антоновичем. Вже тоді, в Києві, рішення Романа Шептицького віддати себе на службу українському народові стало невідкличним. Він глибоко взяв собі до серця все те, що бачив і чув, і вирішив піти слідами того великого вченого.
Ведуча З Києва поїхав до Москви, щоб познайомитися з російською культурою. Там зустрівся з відомим філософом Володимиром Соловйовим, який був прихильником об’єднання Церков і перейшов на католицизм, що також справило на хлопця неабияке враження.

У 1888 р. їде до Італії для ознайомлення з мистецтвом, зокрема церковним і римським. Відвідує Неаполь, Помпеї, Геркулянум, Монте Касіно.

Треба зазначити, що Митрополит сам міг стати великим науковцем, мав всі дані для того, був надзвичайно здібний до науки (три докторські праці: право, філософія, теологія), володів 12-ма мовами, багато читав. Службова та приватна кореспонденція, відвідини, аудієнції, засідання, конференції, лекції з аскетики для богословів – то все не давало йому можливості зосередитися над однією науковою працею.
Ведучий Пізнавши всесторонньо світ і життя у світі, Роман знову повторив родичам своє переконливе рішення вступити до монастиря. Тяжким тягарем для хлопця була мовчанка тата, саме тому він задумав написати листа до нього.
Ведуча Вибраний задумом Божого Провидіння багатий юнак, граф, вчений, доктор наук із смиренністю просить тата, щоб дав згоду і благословіння постригтися в ченці Василіянського Чину.
Читець виконує текст листа (за вибором)

на тихому фоні мелодії «Пресвятая Богородице, спаси нас».
Ведучий Так було зроблено свідомий і остаточний вибір: повернутися до українського поневоленого народу. «Він знає, що той нарід хоч і на своїй землі, та понижений, потоптаний, без ніякого значення в світі і присуджений лихими сусідами на загладу. Він знає, що той великий і багатомільйонний нарід розбитий на різні займанщини. Признатися до народу в такому незавидному положенні, віддатися йому на беззастережну службу було справді з боку молодої людини геройським актом віри, надії і любові до Всемогутнього Бога й любові до того народу, що лежав безпомічний.» (Іван Бучко, Архієпископ).
Ведуча Так відважно молодий граф йшов служити бідному і опущеному майже всіма його кращими і багатими синами українському народові і був свідомий своєї подальшої долі.

Все перейшов, все витримав. Вищою метою життя стає служіння Богові і Церкві.


Хор виконує «Свят, свят, свят» і

«Буде ім’я Господнє» О. Кошиця.

Від монаха до Митрополита.
Ведучий Після виснажливих років боротьби за своє покликання, Роман, маючи 23 роки, 28 травня 1988 р. вступив до Добромильського монастиря, став послушником і почувався щасливим.

Була це зворушлива сцена, коли батьки відвозили сина до монастиря немов би жертву роду Шептицьких для Бога.

Чернече життя він любив і правильно його розумів: «До монашої келії був я прив’язаний цілим серцем і душею, тому й важкою річчю було для мене лишати її. А монаше життя розумів я заєдно лиш так, що першим і останнім заняттям монаха: - сидіти в келії і молитися до Господа Бога.»
Ведуча Особливі дарування, якими наділив його Господь, а при тому шляхетне походження, аристократичність духу, богатирський зріст, врода та родові зв’язки запевнювали йому в Австрійській імперії блискучу кар’єру. Та Роман пішов, залишивши все: своє майно, титули, герби, славу; вдягнув замість вибагливого строю багатого магната звичайну скромну чернечу рясу монаха, щоб прийнявши св. Тайну Священства, стати сівачем Божого Слова до останньої хвилини свого життя.
Ведучий У своїх планах мав тільки залишитися монахом-місіонером і ширити Боже слово серед народу. Провидіння Боже відносно нього мало інші плани.
Читець «А там… - пише його мати, графиня Софія, - у тиші монастирських мурів, під покровом Найсвятішої Діви, беручи на свідоцтво проявлену йому Божу волю, провідника своєї душі, який був свідком його чистої молодости, моє хлоп’я молиться перед Господом і питається: «Господи, чого бажаєш, щоб я вчинив?» А Господь відповідає йому в душі – тим голосом без слів, якого людське ухо не чує, але серце розуміє: «Покинеш батька й матір, братів і свій дім, покинеш обряд, який виховав тебе для Мене й який ти від дитинства полюбив, покинеш звичаї, які вросли у твоє серце і підеш до нового життя, до чужих людей, може, не радих… та візьмеш Мій Хрест на свої рамена, та зазнаєш посуджень, підозрінь у тому, що для тебе найсвятіше і від Мене передане…, зазнаєш, може, й людської погорди…, твої найближчі будуть здвигати раменами й називати тебе шаленим, а мати над тобою плакати буде, і в її плачу покинеш її, але підеш, бо Я тебе кличу й служитимеш Мені аж до смерти, може, навіть мученичої…»

Молодий граф був свідомий своєї долі як служителя українському народові. Ось як він звірився своїй матері про це: «Я знаю, що мене чекає. Поляки вважатимуть мене за Українця, а Українці будуть мене трактувати як Поляка. Та дарма! Господь Бог кличе. Треба йти!»

І він пішов за Христом. І не легким був його життєвий шлях як українського священика, потім єпископа і впродовж 44 років Галицького Митрополита! Це був шлях Христа.
У виконанні хору звучить хороспів

«Блаженні».
Ведучі (перемінно) Скора пристосованість кандидата на монаха скорочує час випробування з шести на один місяць. Вже 1-го липня 1888 р. отримав василіянську рясу.

13 вересня. 1889 р. – Прийняв перші чернечі обіти і ім’я Андрей.

1889 – 1890 Отримав вчений ступінь доктора права Ягеллонського університету в Кракові.

1892, 11 серпня Склав вічні обіти у Василіянському монастирі в Кристинополі (м. Червоноград, Львівська область).

1892, 3 вересня Висвячений на священика єпископом Юліаном Пелешем в Перемишлі.

1892, 11 вересня Відправив першу Святу Літургію в рідному селі Прилбичах у 27-річному віці.

1893 – 1895 Виконував обов’язки учителя новиків (кандидатів до монастиря) у Добромильському монастирі.

1896, 22 червня Став ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові.

1899 Викладав богослов’я в Кристинополі як професор теології.

1899, 17 вересня 34-річний о. Андрей отримав Архієрейську хіротонію у соборі св. Юра у Львові.

1900 Отримав від папи Лева ХІІІ номінацію на єпископа Станіславівського і був хіротонізований.
Народ і духовенство Станиславівської єпархії прийняли свого Владику зворушено і святково. Виразом того є текст привітання:
Читець Ангелом мира, витай між нами,

Новий Владико! Ми перед Тобою

Сердець міліони, горячих чувствами,

Стелим сегодня з радості слезою,

З вірою в тоє, що за Твоїм кроком

Загостить щастє до нас і відрада,

Що Ти любови будеш нам пророком

І отцем щирим для рідного стада,

Що возвістиш нам щасливі години

Для руської Церкви і руської Родини.

Ти не чужий нам, Ти наш споконвіка;

Рід Твій праруський часів Льва сягає.

Тож радість наша щира і велика,

Русь Твоїх предків в Тобі днесь витає.

Будь Варлаамом щирим, богобійним,

Будь Атаназієм сильним і надійним,

Будь Львом могучим і неустрашимим

Для Руси щирим і Руси любимим,

І благодати повним і щедроти:

Кость нашої кости і плоть нашої плоти!

Витай Владико! З преданим синівським

Любов і вірність Тобі присягаєм,

А Ти покровом покрий нас вітцівським;

Ми під покров сей щиро прибігаєм.

В годинах горя, нещастя і грози,

В мінутах болю, плачу і печали,

Стань при нас сильно, отри наші сльози

Як Твої предки все їх отирали.

Ступай тих предків славними слідами,

А будеш вічний, безсмертний між нами.


Ведучий Із творчим поривом увійшов у вир місійного життя. Серед народу того краю ширилися оповідання про красного Владику, що на білому коні об’їздив гуцульські гори і благословив їхніх мешканців. Відвідував лікарні і в’язниці, утішав хворих, ув’язнених, а для вільного спілкування добре вивчив бойківський і гуцульський говір. Дарував щиру любов та духовний провід, цілковито полонив серця вірних. У своїй щирій любові до тих братів і сестер 21 листопада 1900 року написав пастирське послання «До моїх любих Гуцулів» гуцульським діалектом. То були незабутні дні для цілої Гуцульщини. Та діяльність єпископа не тривала довго. Боже Провидіння піднесло Шептицького на ще вищий щабель духовної ієрархії, покликало на Галицького Митрополита.
Ведуча Через рік, прощаючись з вірними єпархії, почуттям батьківської любові визнає: «Маю таку вдачу, що поміж людьми, з якими живу бодай короткий час, лишаю ціле серце. І кожне прощання для мене справді болюча річ!»

Владика прощався зі своєю паствою зі сльозами на очах. На кожній зупинці поїзда його вітали юрби людей, вірні, духовенство, євреї.


Ведучий Відходячи Кир Андрей залишив по собі пам’ятку: підготував умови до заснування Духовної Семінарії, створення великої бібліотеки для духовенства єпархії, яку доповнив книгами з власної бібліотеки в кількості 3870 томів і багато цінних стародруків. Крім того створив фонд із шести тисяч доларів, з чого бібліотека мала в подальшому доповнюватися.
Хор виконує «Хваліте Господа з небес».
Митрополит душпастир
Ведуча Хоч як оборонявся перед чином єпископа і перед митрополичою гідністю, однак змушений був підкоритися приказові Апостольського Престолу. Тільки бажання Папи Лева ХІІІ спричинилося до того, що монах Андрій вийшов із монастирської келії і прийняв гідність Архиєрея. «Уряду єпископа боявся я передусім тому, що є це направду страшною річчю бути відповідальним перед Божим Судом за спасіння тисячів людей».
Ведучий В грудні 1900 р. Папа Лев ХІІІ найменував 35-річного єпископа Андрея Шептицького главою Греко-католицької церкви з осідком у Львові і з титулом Архиєпископа Львова і Галицького Митрополита.

З почуттям великого тягаря, який лягав на нього з новим становищем, Кир Андрей готувався до прийняття тих нелегких обов’язків.


Ведуча Історики української церкви пишуть про виняткове значення того поста у всій тодішній національно-духовній ситуації: «З престолом львівського Архиєпископа пов'язаний старовинний титул Митрополита Галицького – на знак, що це голова і князь усієї Української церкви колишнього королівства Галичини і Володимирії. Митрополит Галицький є, отже, духовним головою та представником українського народу Галичини».
Ведучий «Духовний глава українського народу», «будівничий нації», «князь української церкви», «український Мойсей» - такими високими словами нарекли Митрополита історики, які наголошували на його винятковій ролі в усій національно-історичній ситуації впродовж усього його перебування в резиденції Митрополита Галицького.
Ведуча У своїй привітальній проповіді у церкві св. Юра Митрополит виголосив: «…тільки любов до народу спонукала мене прийняти на себе цей важкий пост».

«Коли я обіймаю становище руського Митрополита, то я ним хочу бути і ним буду».


Ведучий «Приношу Любов до мого стада і бажаю щирою працею і жертвенністю заслужити собі любов цілого народу…»

«Цілим серцем бажаю бути для Вас добрим пастирем, і буду над тим працювати, щоби колись бути в силі сказати про себе, що і Христос сказав: «Знаю я своїх, а вони мене знають» (Ів. 10, 15)


Хор виконує «Єдинородний Сину»

А. Веделя
На службі Богові, Церкві і народу.
Ведуча «Все, що мав у житті він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї».

Ті рядки з поеми «Мойсей» Івана Франка можна по праву віднести і до великої постаті Митрополита Андрея.

Ведуча На митрополичому престолі Андрей Шептицький відчув свою особливу відповідальність за мільйони українців. Ось як він звірився своїй мамі про те в листі:


Читець «Мій виклад, є визов для тих, які вважають, що наш нарід завжди й постійно має комусь служити, а незалежність України належить заховати «на вічну пам'ять» до гробу. Але так не є і так не буде, коліс історії завернути не можна. Йдуть важкі страшні часи, не знаю, яку долю судив Господь цьому народові, що його пастирем назначив мене, але я свідомий цієї відповідальності перед Богом за душі, відкуплені кров’ю Ісуса Христа. Мамо, я ніколи не відречуся свого обов’язку, даного мені Богом і «до кінця днів моїх», кажучи словами псалмопівця, буду здійснювати заповіт св. Павла – бути всім для всіх. Я знаю, мамо, мене відречуться одні, мене проклинатимуть другі, мене, може, аж по відході моїм до Бога зрозуміють мої найближчі. І я свідомий того, що мене називатимуть «політиком на митрополичому престолі» чи «шовіністом у рясі», мені закидатимуть, що я мішаю «сакра кум профаніс», бо світ чомусь уявив собі, що св. Євангелія є і повинна бути тільки духовим кормом, а матеріальний світ до св. Євангелії не належить, під час коли сам Спаситель навчив нас молитися про «щоденний хліб». І тому для мене, місіонера, нема й не буде ні однієї ділянки з життя дорученого мені Богом народу, незалежно, чи це буде промислом чи шкільництвом, мистецтвом чи гігієною, купецтвом чи філософією, наукою чи спортом. Нема, бо й не буде під сонцем науки, котра була б відповіднішою дорогою до ладу і сили економічної, як св. Євангелія Ісуса Христа, бо нема і не буде науки, котра б у рівній мірі, як Євангелія, заховувала рівновагу прав і обов’язків у відношенні до себе, означала межу самолюбства й любові ближнього чи розв’язувала так легко труднощі суспільного життя і свобідної волі, даної Богом кожному з нас особисто й кожному народові загально.

Грядуть часи переслідувань, мамо, часи мучеництва. Ти тепер, мамо, у стіп Христа молися, мамо, за мене й за мій Богом мені повірений народ, молися, щоб Господь дарував мені мучеництво й щоб цією людиною, яка уміла б зі зрілого зробити менше зло, з не дуже доброго – добре, а з доброго – найкраще і Богові наймиліше – був Твій син о. Андрей.


Звучить молитва «Достойно є»
Ведуча Високе становище зобов’язувало Митрополита до ревної і жертовної праці не лише в справах церкви, а й суспільно-громадського, культурного і політичного життя. Освіта народу, боротьба за утвердження української мови в родині, школі, церкві; охорона здоров’я; преса і книгодрукування; музейне будівництво; розвиток образотворчого мистецтва, народної музики; опіка сиріт, хворих, літніх людей; захист прав людини; протест проти репресій і переслідувань українців окупаційними режимами – далеко не повний перелік першочергових проблем у діяльності Митрополита Андрея. Звичайно, він розв’язував їх не як політик чи громадський діяч, а як «Пастир добрий», «Пастир неустрашимий», тобто як духовна особа і голова помісної Церкви. Тих питань торкався у сотнях своїх недільних і святочних проповідей з кафедри Святоюрського собору, численних провінційних храмів під час канонічних візитів до єпархій. Написав понад 150 повчальних послань до вірних Церкви, пов’язуючи в них суто церковні проблеми із соціальними, національними, культурними, психологічними. Щоб піднести духовне життя і свідомість народу старався про будівництво церков, освячував їх при чисельних народних зібраннях. Час приносив рік за роком його великі діла. Ні суші, ні моря не спиняли Митрополита в праці для церкви – Аргентина, Америка, Бразилія, Канада, Палестина, Лондон, Париж, Вільно, Київ, Петербург. Пізніше, бувши прикований до інвалідного крісла, не міг подорожувати і звертався письмовими посланнями.
Ведучий Справді, трудно є назвати якусь із галузей тодішнього життя українців західних земель, до якої не мав би стосунку Митрополит. Був ініціатором і фундатором першої української фахової господарської школи в Західній Україні. Подарував свій великий фільварок «Просвіті», де була заснована в 1910 році однорічна рільнича школа, що мала приміщення для навчання, господарські будинки, сільськогосподарські знаряддя, машини, дослідні поля, стави, пасіки, худобу, птахів. Школа проіснувала до 1939 р., виховала чимало добрих спеціалістів, названих сільською інтелігенцією.
Ведуча У 1910 р. брав участь у Євхаристійному конгресі в Монреалі. Був ініціатором унійних Велеградських з’їздів (1907 – 1928 рр.), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців.
Ведучий У 1901 р. заснував монастир Студійського уставу, ігуменом якого був його рідний брат Казимир – Климентій. 1913 р. запросив до Галичини чин Редемптористів (ЧНІ), які прийняли східний обряд. Опікувався жіночими згромадженнями: Пресвятої Родини, Студиток, Милосердя, свщм. Йосафата. Скликав Синоди та Собори УГКЦ (1905, 1940, 1944 рр.). Митрополит не залишив свого народу в часі Першої та Другої світових воєн.

Звучить Єктенія Благальна.

Коли народ вгинався під тяжким ярмом і насиллям ворогів, то Митрополит Андрей, як колись Ісайя кликав: «Не падай духом, мій народе!»


Читець виконує вірш Богдана Лепкого «В соборі св. Юра».

Я батько Ваш

Народе, вір,

Вір слову моєму!

З мене нині

Тут, серед Божої святині

Слова, мов громи ясні б’ють

В табор ворожий.

Розіб’ють

Заступники святої волі

Насили полчища і в полі,

Немов солому, розметуть.

Се я вам кажу, я се знаю

Знанням Господнім. І колись

За море сліз, що розлились,

За кожен зойк і плач дитини,

За все, що нині в’яне й гине, -

Вони стократно заплатять.

Колись над села, що палять,

Над попелища і могили

Здійметься ясний, сніжнокрилий

Дух правди й волі. Оживе

І зацвіте, й зазелениться,

Що нині кров’ю червониться,

Ген-ген по світі засливе

Насиллям знищена країна,

Воскресне, встане Україна!

Ведуча Усвідомлюючи його міжнародний авторитет та значення праці для УГКЦ, царський російський уряд 19 вересня 1914 р. ув’язнив Митрополита спочатку в Курську, а пізніше у церковній в’язниці Спасо-Єфимівського монастиря в Суздалі, де перебував до 1917 р. коли Святійший Синод російської православної церкви влаштував ганебне судилище над Митрополитом, то в самій Росії піднявся голосний протест: Росія компроментує себе в очах усього світу, бо ж навіть суто формально католик Шептицький не підлягає юрисдикції російського православ’я. Особливо виразно пролунали тоді обурені голоси письменника В. Короленка та юриста О. Керенського.

Довелося Митрополиту бути в’язнем і польських військових властей.
Читець виконує вірш В. Щурата «В суздальській тюрмі».

В монастирську тюрму Заживу у неволи;

Сон до в’язня приходить Аби лиш мій народ

Перед очи йому З рідних хат загород

Ясний образ наводить. Не був гнаний ніколи;

Ніби десь то в ті дні Аби він був щаслив;

Як він вже в чужині… Аби в щастю процвив -

Ніби в Курську вже він За весь біль життя мого.

На заутренній дзвін А коли замала

Встає, молиться Богу, Моя жертва ціла

Щоб за весь його біль І жадаю не в міру,

Зняв грозу з рідних піль, Позволь, Боже, всі дні

З України тривогу. Тим, що йдуть по мені

«Боже, - молить він, - Ти Доповнити офіру;

Свідоміший мети Позволь, Боже, нести

До якої прямую; Й моїм браттям Хреста

Та як воля Твоя, Замість рідного краю!»

Нехай вигнанцем я І мов будиться він

Цілий вік мій горюю; На заутренній дзвін

Нехай сам я всіх лих, І чує: «Позволяю!..»

Переслідувань злих
Ведучий З його ініціативи засновано Львівську Богословську академію (1928 р., ректор о. Йосиф Сліпий), Богословське наукове товариство (1923 р.), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Йосифа-Веніямина Рутського (1939 р.)
Ведуча Вважаючи справу розбудови освіти і культури засобом національної оборони поневоленого народу, засновує Український національний музей (1905 р.), відстоює необхідність утворення українського університету у Львові.

«…Наука і знання – це по християнській вірі і християнській обичайності, найбільша сила народів, це наймогутніша підпора культури, поступу та національної самостійності.»


Ведучий Підтримує приватні народні школи ім. Б. Грінченка, князя Данила, єдину міську українську школу ім. Маркіяна Шашкевича, товариства «Просвіта», «Рідна школа», Наукове товариство ім. Тараса Шевченка, читальні, школи для ремісничої та гімназійної молоді, організації «Пласт», «Луг», «Сокіл-Батько», «Українська молодь – Христові», сприяє видавництву журналів для молоді «Наш приятель», «Поступ», «Українське юнацтво».
Ведуча Здібним дітям та молодим перспективним богословам сприяв, щоб могли навчатися у вищих навчальних закладах, семінаріях. В його особі знайшли надійного покровителя і мецената молоді художники, музиканти. Без його активної присутності в життєвих долях таких митців, як Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Осип Курилас, Микола Стасюк, Михайло Паращук, Яків Струхманчук, їхні творчі біографії могли б бути іншими.
Ведучий Дбаючи про фізичне здоров’я свого народу, відкриває Народну лічницю (1903 р.), Порадню для матерів, дитячі садочки, сиротинці, інтернати. Помагав розбудовувати економічні установи (Іпотечний банк, товариство взаємного страхування «Дністер» та ін.).

На його думку зважали як тодішні лідери іноземних держав, так і провідники українського руху. Зустрічався з керівниками і помічниками найголовніших держав світу, обговорюючи з ними можливість політичного самовизначення Галичини.


Ведуча Рішуче обороняв свій народ перед окупантами. Зокрема, різко виступив проти штучного голоду 1932 – 1933 рр. Пастирське послання «Україна в передсмертних судоргах».

«На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах». Також нищення російським урядом православних Церков на Великій Україні.


Ведучий Передбачаючи наростання репресій проти Церкви, Митрополит таємно 22 грудня 1939 р. висвятив на єпископа з правом наслідництва о. Йосифа Сліпого.

Як Глава УГКЦ своєю наполегливою діяльністю домагався, щоб український національний рух дотримувався правил християнського патріотизму, а Церква відігравала роль духовного і морального авторитету для українського народу. Девізом від його першого пастирського листа і до кінця служіння стає:

«Християнин може і повинен бути патріотом!

Але його патріотизм не сміє бути ненавистю».


Ведуча Метою життя Митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української Держави, «наділеної християнською душею».
Читець виконує «Заповіт владики» Юстини Чуб
Україно, Вітчизно моя!

Все, що маю, даю Тобі я:

І майно, і знання, й усі сили,

Щоб прославу твою голосили.

Щоб, Вітчизно, ти стала міцна, як давно,

І народ твій з’єднався водно.

Щоб в братерській любові і згоді

Сил за правду не бракло в народі.

Це ж отримав від Бога він дар:

Жар любови і мужности жар.

Щоб любов’ю бездольних зогріти

І відважно неправду зустріти.

Проти кривди за людські права –

Він підносив відважні слова.

Заступав непохитно і Щиро Ваш,

Свій народ, свою Церкву і віру.

Скільки витер вдовиних він сліз

Скільки радості хворим приніс.

Скільки круглих сиріт і убогих

Користали з його допомоги!

Сиротинці, музеї, церкви.

Як могли б ви промовити все –

Ви б прославили словом великим

Щедру руку Андрея-Владики.

Серед гуку гармат, серед бур

Він стояв непохитно, як мур.

Не скорили його небезпеки.

Ні тюрма, ні заслання далеке.

Як Мойсей, крізь пустелі, моря.

Він народ свій до Бога-Царя.

Проміж кручі, провалля і скали.

Там, де вічні горять ідеали.


Ведуча Під час Другої світової війни Андрей Шептицький ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату в єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів Церкви і української інтелігенції. Більшу прославу Бога бачив Митрополит тоді, коли всі християни будуть об’єднані в одній Христовій Церкві, що її заснував сам Ісус Христос.

«Ціль моєї праці, зібрати всіх Вас під стягом Христа. Наука Христова, якою я перейнятий сто разів більше з власного переконання, ніж з уряду, це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру сьогодні і в вічності не знайду щастя, щоб тільки Ви, мої браття, були спасенні.» (Перше Послання).

Митрополит глибоко вірив у правдивість слів Ісуса Христа, тому написав оті пророчі слова:

«Устанеться те, чого ніхто не предвиджує й що уважають за неможливе: усі вірні Христу і віруючі в Нього будуть одним в Його св. Церкві і тою своєю єдністю переконають усіх невіруючих, що Всевишній Бог післав Христа, і Він нас посилає до праці над їх добром і над вічним спасінням нез’єдинених і всіх безбожників.»


Ведучий 30 червня 1941 р. благословляє проголошення відновлення Української Держави, яку німецькі окупанти відразу ліквідували. А радянські поневолювачі 27 вересня 1939 р. у с. Прилбичах розстріляли його рідного брата Леона з дружиною, родинний маєток було пограбовано, знищено родові документи.
Ведуча Ніхто з єпископів у всій Європі не виступав настільки відкрито і беззастережно проти нацизму та фашизму. Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся з протестом до Гітлера проти нищення єврейського населення у Галичині, пише листа до папи Пія ХІІ. За згодою Шептицького значну кількість євреїв переховували у монастирях та митрополичій резиденції у Львові. 21 листопада 1942 р. публікує послання «Не убий» із закликом до примирення політичних сил українського суспільства та засудженням політичних злочинів.
Ведучий Митрополит Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 року – через три місяці після того, як радянські війська зайняли Львів (27 липня 1944 р.), пророкуючи спочатку Голготу, а пізніше Воскресіння нашого народу і Церкви, що саме тепер переживаємо.

Віщим своїм духом відчув Митрополит, що день волі українського народу неодмінно настане. Ніби у заповіті духовним провідникам народу передав програму – декрет Архиєпархіяльного собору «Наша Державність», більш відомий під назвою «Як будувати Рідну Хату».


Читець зачитує пророчі слова Митрополита про Церкву.

«Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від св. Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обнімати цілий наш народ.

Україна звільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим бідним змученим народом, який стільки витерпів, і щоб та опіка тривала вічно.

Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі у вірі, витривалі і ревні в служінні Господу Богу! І більше мого голосу не почуєте – аж на страшному суді.»

Ведучий Видатний богослов, знавець богослов’я як східного так і західного, аскет, Учитель Церкви, проповідник духовного життя, його ще за життя український народ визнав «Рідним Мойсеєм».
Читець виконує вірш Уляни Кравченко «Наш архиєрей».

Його життя? Який багатий зміст!

Під тягарем – аж рветься ямб і гнеться рим…

До величі – не надається дитирамб.

В моїй душі– як візія свята –

являється в одно – фрагмент з життя:

З низів землі монах-аскет звертає хід в країну звізд –

туди, де вже щезає суєта суєт,

де розцвітає цвіт вершин: Містична рожа!

Де кожний чин, то – Служба Божа!

Там, де любов кладе на вірі спертий фундамент,

під єдності святої храм…

Там, перед Вишнім, з’єднав і долю він свою

з важкою долею народу свого…


Ведуча Саме оце наше свято – свято велетня духа Українського Народу, вказує на щось небуденне, за що ми вшановуємо особу, яка залишила такі цінності по собі, що їх прийдешні покоління будуть із вдячністю згадувати від роду до роду.
Ведучий Ми вшановуємо постать, яка попри наші всі недоліки, недосконалості, врятувала перед світом та ще більше перед Богом ім’я та, може і долю нашого народу. бо хто знає, чи заслуги тої одної особи чи його найближчого наслідника не вплинули чи не вплинуть перед Богом і перед людством на долю нашого народу. Наша народна мудрість каже, що коли потреба найбільша, нам поміч Божа найближча. Так є і з долею нашого народу, хто в тих часах, напередодні Другої світової війни, міг йому допомогти більше, як особа, що мала всі дані, які могли відкрити найщильніше замкнені перед нами двері. То був Митрополит Андрей Шептицький.
Ведуча А понад усе Він, отой святець зі Святоюрської гори, не переставав підносити свої зболілі руки до Небесного Отця, випрошуючи дарів для свого народу. в окремій Молитві за український народ Слуга Божий просить Господа:

«Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости з неба.

Благослови також і дочасне добро нашого народу.

Благослови його працю на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту та благослови всіх і все…»


Ведучий Це оті скрижалі, які полишив нам наш рідний Новітній Отець Церкви Слуга Божий Кир Андрей Второзванний.

Читець Його ім’я останеться назавжди

благословенне в Христовій Церкві,

яка збереже згадку про його ревність

за спасення душі і його постійну

відвагу в обороні свого народу.

(Папа Пій ХІІ;

17 листопада 1952 р.)


Хор і всі учасники заходу виконують «Вірую» і «Молитву за Україну».
Використана література:
Я. Гнатів. Віра батьків. Повість-есе. Рим – Люблин. 1990.

В. Ленцик. Визначні постаті Української Церкви: Митрополит Андрей і Патріарх Йосиф Сліпий. Наукове т-во ім. Шевченка Українознавча б-ка НТШ, число 11. Львів Монастир Свято-Іванівська Лавра «Свічадо», 2010.

М. Слабошпицький. Із золотого запасу нації. (Андрей Шептицький). Укр. к-ра. 1. 2001.

С. Сеник. Духовний аспект життя і діяльності Митрополита Андрея Шептицького. Львів, 1990.

Д. Степовик «Пастир неустрашимий». Укр. к-ра 7 – 8. 1995.

О. І. Шевців. Духовні читання на неділі і свята для роздумів духовних та мирян. Дрогобич «Відродження», 1996.

Софія з Фредрів Шептицька. Молодість і покликання о. Романа Шептицького. Культурно-мистецький фонд ім. А. Шептицького, четверте видання. Львів. 2001.

М. Француженко-Вірний. Великі митрополити України. К. «Смолоскип», 2013.



Митрополит А. Шептицький. Документи і матеріали 1899-1944. т.1. Пастирські послання. 1899-1914. фундація «Андрей». Видавничий відділ «Артос». Львів – 2007.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка