Народногосподарське завдання лісівництва та класифікація рубок загальні поняття



Сторінка2/7
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Інтенсивно-вибіркові рубки. Це повна вирубка у різновікових ялинниках усієї частини деревостану, яку складає старше покоління де­рев. Тонкомірні дерева діаметром до 16 см залишаються на корені. За­пас, що вибирається, становить 75-80% загального. Встановлено, що з врахуванням пошкоджень після вирубки на площі у 1 га залишається 300-400 штта"1 тонкомірних дерев і до 3 тис. штта"1 ялинового підросту. Через 5 років у результаті різкої зміни освітлення і мікрокліматичних умов ще 20% дерев гине, але й тих, що лишилися, досить для форму­вання нового насадження. Найчастіше воно формується як ялиново-листяне. Інтенсивно-вибіркові рубки, в основі яких лежить використання могутніх сил природи по відновленню лісу, з урахуванням лісівницьких вимог будуть давати позитивні результати при значно менших, ніж зви­чайні, витратах на поновлення лісу.

Добровільно-вибіркові рубки. Вони склалися у лісах, де велось інтенсивне господарство, а також у гірських умовах, де сильно зріджу­вати деревостан недоцільно через втрату ґрунтозахисних та інших за­хисних властивостей. У густонаселенних районах забезпечувався пов­ний збут деревини, тому при добровільно-вибіркових рубках вирубалися дерева з фаутними й дефектними стовбурами, перестійні дерева і такі, що відставали у рості. Рубки дозволяли використати деревину, яка зго­дом могла бути відпадом, тобто оздоровлювали ліс. При цьому з'являлася можливість посиленого приросту кращих дерев і забезпечу­валося поновлення лісу. Якщо узагальнювати всі вимоги до призначе­них до рубки дерев, то їх можна об'єднати у такі групи: 1) дерева, які необхідно зрубати з метою оздоровлення насадження; 2) дерева, при­ріст яких зменшився; 3) дерева, які заважають росту молодого поколін­ня; 4) найбільш стиглі дерева; 5) частина дерев небажаних порід. Таким чином, добровільно-вибіркові рубки підтримують ліс у здоровому стані й одночасно дозволяють використати найкрупнішу, а іноді - й найціннішу деревину.

Добровільно-вибіркові рубки поділяють на два види: слабкої та си­льної інтенсивності. У першому випадку кожного разу вирубують 10-15% запасу, а рубку повторюють через 5-10 років. Цей варіант добровільно-вибіркової рубки доцільно застосовувати у особливо захисних лісах. При рубках сильної інтенсивності у перші два прийоми вирубують по 10-35% запасу, але інтервал між прийомами становить 15-30 років. Тут діє принцип: чим більш вибирають маси, тим довшим повинен бути інтер­вал. Якщо деревостан за два прийоми рубки вдалося омолодити, то інтенсивність вибірки у наступні прийоми зменшують, одночасно скоро­чуючи і терміни їх повторюваності. Другий варіант добровільно-вибіркових рубок доцільно застосовувати у різновікових деревостанах. Існує ще одна лісівницька вимога: після проведення рубки зімкнутість пологу насадження не повинна бути меншою за 0,5. За А.В.Побє-дінським, зімкнутість менше 0,5 призводить до різкого погіршення фізи­чних властивостей фунтів, а це, у свою чергу, викликає ерозійні проце­си і порушення водорегулюючої здатності лісу. Посилений доступ світла під полог викликає на багатих фунтах розростання трав'яної рослинно­сті й підліску, що створює несприятливі умови для поновлення лісу.

Як бачимо, добровільно-вибіркові рубки майже не порушують еко­логічний баланс лісу: захищений від ерозії ґрунт постійно задовольняє ліс у поживних речовинах, посилюються захисчі властивості насаджен­ня, безперервно відбувається лісопоновлення природним шляхом, а східчаста зімкнутість пологу дозволяє ефективніше використовувати світловий фактор. Слід також відзначити, що за допомогою добровіль­но-вибіркових рубок можна покращувати лісові ландшафти, а це важли­во для окремих категорій приміських лісів. Рубки забезпечують безпе­рервність користування лісом, майже у 2 рази підвищують вихід крупних сортиментів деревини. Усі зазначені позитивні властивості добровільно-вибіркових рубок, на жаль, часто не реалізуються у широких масштабах через складні умови для застосування механізмів і машин.

Незважаючи на певні труднощі добровільно-вибіркові рубки реко­мендовані Правилами головних рубок для застосування, наприклад, в лісах (деяких категорій) першої групи рівнинної частини України, у гірсь­ких лісах Українських Карпат, де лісова площа мусить бути постійно по­крита насадженнями.

Ідея добровільно-вибіркових рубок закладена в основу системи Да-уервальд, що означає безперервно продукуючий ліс. Метод був запро­понований німецьким професором з Еберсвальдської академії Мелле-ром наприкінці XIX ст. На практиці його застосував Калітш у сосняках Німеччини. Ідея системи Дауервальд виникла тоді, коли німецькі лісів­ники звернули увагу на негативні процеси поновлення лісу після засто сування суцільних рубок. У той час був кинутий заклик "назад до приро­ди", тобто до проведення вибіркових та інших способів рубок з природ­ним поновленням лісу.

Основні принципи ведення господарства за системою Дауервальд, як свідчить проф. В.В.Гуман, зводилися ось до чого. До 20 років у наса­дженні проводилась рубка по розрідженню молодняка, а порубкові за­лишки розкидалися по всій площі для подальшого перегнивання. Протя­гом кількох років ці залишки перетворювалися на лісову підстилку і пе­регнивали. До 50 років верхній полог підтримували у розімкнутому стані за рахунок 3-4 розріджувань через кожні 10 років. Дерева вибирали у певній послідовності, а саме: мертві; дерева, що відмирають; дерева, що захворіли; дерева з різко виявленою неправильністю росту; ті що, за товщиною досягли необхідних розмірів; "умовно стиглі" дерева, які за­важають нормальному зростанню підросту інших, більш цінних порід.

Вести господарство за системою Дауервальд краще у мішаному, а особливо у складному за формою і різновіковому лісі. Перевірка наслід­ків рубок показала високу ефективність системи Дауервальд, яка ви­явилася у надійному лісовідновленні та збільшенні запасу до 40%. Ви­соку оцінку рубкам дав проф. М.М.Орлов, який застосував принципи Дауервальд у одному з господарств Ленінградської області. У майбут­ньому ці принципи повинні знайти широке застосування при веденні го­сподарства у лісах зелених зон.

Оцінка вибіркових рубок. Вибіркові рубки дають неоднакові ре­зультати у. різних природно-економічних умовах. їх успіх залежить від природи лісу. До позитивних сторін таких рубок слід віднести:



  • збереження природи лісових насаджень, що склалася;

  • одержання більшої кількості крупних сортиментів деревини;

  • збереження лісом його захисних, естетичних і рекреаційних вла­стивостей;

  • успішність природного поновлення багатьох деревних порід, у тому числі тих, які чутливі до крайніх температур;

- менша небезпека сніговалу і сніголому. Недоліки вибіркових рубок:

  • труднощі механізації лісосічних робіт, що веде до подорожчання заготівлі деревини, й відсутність спеціальної техніки для вибіркових ру­бок;

  • неповне використання зрубаної деревини у районах з обмеже­ним її збутом;

  • сильне пошкодження частини деревостану, що залишається, а також високорослого підросту;

  • екстенсивні вибіркові рубки погіршують якість майбутніх наса­джень унаслідок негативної селекції, а також викликають збільшення сучкуватості дерев, ексцентриситету стовбурів та ін.;

  • посилюють небезпеку вітровалу і бурелому в сирих лісорослин-них умовах, у старих деревостанах та при нерегульованій рубці;

  • труднощі у поновленні світлолюбних порід;

  • складність організації та технології вибіркових рубок.

Останнім часом у світовій практиці спостерігається тенденція до розширення застосування несуцільних, у тому числі й вибіркових рубок. Промислово розвинені країни прагнуть мати покриті лісом землі, надаю­чи особливого значення багатофункціональному призначенню лісів. Все це збільшує питому вагу вибіркових рубок.

За результатами широкомасштабних досліджень, А.С.Тихонов ре­комендує впроваджувати добровільно-вибіркові рубки у ялинниках зе­лених зон, у захисних смугах вздовж доріг та річок, у двоярусних ялино­во-листяних деревостанах з участю хвойних порід на рівні 3-4 одиниць у складі. Недоцільні рубки у деревостанах ялини, які сильно уражені ко­реневою губкою.



9.2. СУЦІЛЬНОЛІСОСІЧНІ РУБКИ

9.2.1. Поява та особливості суцільних рубок

Тривалий час попит на деревину задовольнявся за рахунок підне­вільно-вибіркових рубок, але вже у другій половині XIX ст. цієї кількості деревини перестало вистачати. Вимоги промисловості зростали, і потрібна була деревина вже не тільки великих розмірів, але й дрібна. За таких умов почали вирубувати на певній площі усі дерева підряд, що дозволило одержувати необхідну деревину просто і швидко. Таку рубку проводили у короткий термін, як правило, упродовж одного року. На лі­сосіці не вирубувався тільки підріст. Суцільні рубки виявилися більш раціональною і закінченою формою експлуатації лісів порівняно з підне­вільно-вибірковими. Вони краще підходять до одновікових насаджень, а після їх проведення знову формується одновіковий чи умовно-одновіковий ліс.

Але з'ясувалося, що забезпечити поновлення лісу на вирубці після суцільних рубок дуже складно через різкі зміни у лісовому середовищі: під впливом повного освітлення і під дією вітру на площі, де були виру­бані дерева, швидко розкладається лісова підстилка. При цьому швидко вимиваються поживні речовини, а поверхня ґрунту ущільнюється під дією крапель дощу. Все це різко змінює властивості ґрунту й гідрологічні умови, що, у свою чергу, веде до зміни рослинності. Типові лісові рос­лини поступаються місцем бур'янам, злакам, а при такому рослинному покриві ускладнюється процес поновлення лісу. Подальша зміна бур'янів лучними травами призводить до появи дернини, яка утруднює попадання насіння на поверхню ґрунту і перешкоджає укоріненню схо­дів.

Дослідженнями Д.І.Товстоліса та В.Д.Огієвського встановлено, що через 2-3 роки після суцільного вирубання деревостану вирубка може покритися товстим шаром відмерлої трави, що може повністю припини­ти поновлення такої породи, як сосна. Саме різка зміна екологічної об­становки після суцільних рубок викликала різку негативну їх оцінку з бо­ку видатного німецького лісівника К.Гайера, який називав суцільні рубки "постійним кровопусканням" для лісу. Саме тоді серед німецьких лісів­ників поширилося гасло "Назад до природи", що було також направлене й проти лісів штучного походження.

Але, незважаючи на всі вади, спосіб суцільних рубок швидко поши­рювався. У Росії суцільні рубки вели ще у середні віки, але не для заго­тівлі деревини, а щоб розчистити землі під сільгоспкористування. По­ступово технологія суцільних рубок і методи поновлення лісу на вируб­ках удосконалилася. У наш час у зоні інтенсивного ведення лісового го­сподарства на суцільних вирубках поновлення лісу, як правило, здійс­нюється або штучним, або комбінованим шляхом.

9.2.2. Суцільнолісосічні рубки

Суцільнолісосічні рубки - найстаріший спосіб суцільних рубок. Це рубка лісу на невеликих площах - лісосіках. При їх проведенні суворо дотримуються правил, що забезпечують природне поновлення лісу, або створюють умови для штучного поновлення вирубок. Лісосіки у не­займаному рубками таксаційному кварталі розміщують уздовж однієї з просік у вигляді стрічки (смуги), довжина якої часто дорівнює довжині кварталу (рис. 43). На практиці застосували також лісосіки квадратної форми, які розташували у шахматному порядку, лісосіки клиновидної форми, бухтоподібні та інших видів, а також лісосіки, що включають не­великі за площею таксаційні виділи. Найбільше поширення набули су­цільнолісосічні рубки вузькими смугами.

Із впровадженням у практику суцільнолісосічних рубок найголовні­шим питанням, що постало перед лісівниками, було поновлення лісу на вирубках. Спочатку зусилля вчених зводилися до забезпечення природ­ного поновлення, і лише набагато пізніше почали застосовувати штучне та комбіноване поновлення. Процес природного поновлення лісу склада­ється з кількох етапів, що включають плодоношення, засівання площі на­сінням, появу сходів і їх закріплення, перетворення у самосів, а потім - у підріст. Закінчується процес зімкненням крон молодняка. Джерелом на­сіння при суцільних рубках є переважно стіни лісу, які межують з вируб­кою. Наліт насіння не завжди буває своєчасним. Це залежить від бага­тьох причин: наявності насіння у певний період, деревної породи, напрям­ку вітру. Багато насіння буває тільки у насіннєвий рік, тому в проміжках між такими роками, коли насіння засіває площу недостатньо, можливе заростання вирубки небажаною рослинністю, або вона починає заболо­чуватися на мокрих місцях. Усе це ускладнює поновлення лісу.

Процес поновлення лісу на вирубках також залежить від деревних порід, які ростуть у материнському насадженні. Якщо з хвойними поро­дами ростуть береза і осика, то ці породи здатні щорічно засівати площу на велику відстань, бо їхнє насіння дрібне, легке і має спеціальне при­стосування для переносу вітром на далекі відстані, у 1 і більше кіломет­рів. Насіння сосни, ялини, ялиці, модрини більш масивне і, хоча має крилатки, не розноситься вітром далі 200-250 м. Важке насіння дуба, бука, кедра не має крилаток і не розноситься вітром, тому воно при опаданні не розповсюджується далі 20-25 м. У зв'язку з цим на практиці суцільні вирубки поновлюються не головною породою, а березою і оси­кою, тобто у процесі рубки проходить зміна порід, що небажано. Засі­вання вирубок насінням дерев, що їх оточують, вивчали багато провід­них вчених-лісівників, професори О.Г.Марченко, А.П.Тольський, О.В.Тюрін та ін.

Для поновлення лісу на вирубках насіння, насамперед, повинно ус­пішно прорости. Для цього потрібна волога, певний рівень тепла і віль­ний доступ повітря. Ці умови на суцільних вирубках, як правило, існу­ють. Однак для зростання сходів умови, на жаль, не завжди сприятливі. На відміну від площі, яка покрита лісом, на суцільній вирубці режим освітлення інший, відкрита сонцю поверхня ґрунту влітку іноді нагріва­ється до 60°С, а це призводить до масової загибелі сходів. У нічні часи навесні та восени сходи можуть побиватися заморозками. Під впливом сонця і вітру верхній шар ґрунту на вирубці сильно висушується, що призводить до загибелі недостатньо укорінених сходів. Часто для сходів виявляється згубною конкуренція з боку трав'яної та іншої рослинності. Особливо сильна конкуренція трав на відносно багатих і багатих ґрун­тах.

Як бачимо, процес поновлення лісу на суцільних вирубках пов'язаний з великими труднощами, його нормальний хід не так просто забезпечити. Одним із заходів, який допомагає у конкурентній боротьбі, є забезпечення появи густих куртин самосіву головної породи. Ці курти­ни більш здатні до виживання порівняно з поодинокими рослинами. Як­що на суцільній вирубці залишився підріст, що його вдалося зберегти у процесі рубки, він знаходиться у перші роки у хворобливому стані через різку зміну зовнішнього середовища. Частково такий підріст гине, част­ково пристосовується до нових умов і починає нормально рости. Для цієї частини підросту умови суцільної вирубки виявляються найбільш сприятливими для росту. Але все ж таки найбільш стійким до умов су­цільної вирубки буде підріст, який сформувався із самосіву, що з'явився після рубки.

Таким чином, процес поновлення лісу на суцільних вирубках по­требує від лісівника продуманих дій, які враховують цілий ряд екологіч­них змін, більшість з яких відбувається не на користь процесові понов­лення лісу.

Для сприяння успішному процесу поновлення лісівники почали за­лишати на площі вирубки природні насінники, кращі за формою стовбу­ри, здорові дерева головної породи з добре розвиненою кроною. Після адаптації до умов відкритого простору через кілька років такі дерева починали рясно плодоносити і краще засівати площу. Кількість насінни­ків змінюється від 10 до 30-40 штта"1 залежно від зони. Вітровальні по­роди, наприклад ялину, слід залишати не поодинокими деревами, а кур­тинами з кількох сот дерев, модрину - групами з кількох дерев. У цьому випадку запилення модрини поліпшується, насіння визріває більш доб­роякісним. Після змикання пологу молодого покоління насінники виру­буються.

Були запропоновані й інші заходи сприяння природному поновлен­ню лісу: спеціальне поранення поверхні ґрунту, догляд за підростом го­ловних порід і т.п.

Поступово ліс на суцільних вирубках почали поновлювати штучно або комбіновано, тобто висаджувати головну породу і використовувати природне поновлення супутніх порід та кущів. Такий метод лісопонов-лення поступово витіснив природне поновлення, особливо в умовах, де воно утруднюється. За умов інтенсивного ведення лісового господарст­ва штучне поновлення на суцільних вирубках стало основним.



9.2.3. Основні організаційно-технічні показники суцільнолісосічних рубок

Труднощі природного поновлення лісу на суцільних вирубках зумо­вили необхідність дотримання певних правил проведення суцільнолісо­січних рубок. За Г.Ф.Морозовим, ці правила називали елементами, а у теперішній час - основними організаційно-технічними показниками су­цільнолісосічних рубок. Крім джерел засівання, які залишилися на виру­бках, до основних показників відносять: напрямок лісосіки; напрямок рубки; ширину і розмір лісосіки; термін примикання; спосіб примикання; довжину лісосічного ряду або кількість зарубів у кварталі.

Під напрямком лісосіки розуміють напрямок довшої сторони віднос­но сторін світу. Напрямок лісосіки впливає на засівання вирубки, стій­кість стіни лісу до вітровалу, а на виражених формах рельєфу - на роз­виток процесів ерозії ґрунту, тому до цього показника не можна стави­тися байдуже. За даними В.Д.Огієвського, напрямок лісосіки створює різні умови освітлення вирубок, що впливає на хід поновлення лісу на них. Наприклад, якщо лісосіка витягнута з заходу на схід , то вирубка примикатиме до стіни незрубаного лісу таким чином, що бу­де захищена від сонця опівдні. Навпаки, якщо вирубка буде спрямована з півночі на південь , то у полудневі години на неї потрапля­тиме найбільша кількість тепла. Ці особливості враховуються при роз­міщенні лісосік у різних регіонах. Так, у лісах, де відчувається брак теп­ла, лісосіку доцільно розміщувати у напрямку з півночі на південь. У пів­денних районах, навпаки, її доцільніше розміщувати довгою стороною з заходу на схід. Урахування конкретних умов і відповідне розміщення лісосіки дозволяє створити на вирубці сприятливий мікроклімат, а зна­чить, і забезпечити краще лісопоновлення. Із загальної схеми можуть бути винятки. Наприклад, у гірських лісах, де дозволені суцільнолісосіч-ні рубки, доцільніше розміщувати лісосіку довгою стороною упоперек схилу.

Встановлено, що екологічний вплив стіни незрубаного лісу на вируб­ках посилиться, якщо її довша сторона буде розміщена перпендикуляр­но напрямку переважаючих вітрів. Оскільки у більшості випадків такса­ційні квартали створені просіками, які тягнуться з півночі на південь і з заходу на схід, то найчастіше лісосіки розміщують паралельно якійсь із просік. При цьому південно-західні, західні і північно-західні вітри вва­жаються домінуючими вітрами західного напрямку, і тому лісосіки спря­мовують з півночі на південь. Стіна лісу краще захищатиме вирубку від несприятливих факторів, якщо вона буде розташована з підвітряного боку. Сама вона у даному випадку буде захищена від дії вітру і можли­вого вітровалу. У зв'язку з цим не байдуже, з якого боку вирубки буде розташована наступна лісосіка.



Напрямок рубки у лісівництві відрізняється від цього поняття у лі­соексплуатації. У лісівництві - це напрямок, у якому розміщується чер­гова лісосіка відносно попередньої. У лісівництві завжди існувало золо­те правило, згідно з яким напрямок рубки повинен бути протилежним напрямку переважаючих вітрів. Воно було основане на припущенні, що у цьому випадку вирубка буде краще засіватися насінням дерев, що утворюють стіну лісу. Однак таке припущення не зовсім правильне, то­му що у момент випадання насіння більшості порід дмуть вітри не пере­важаючого напрямку. Наприклад, при випаданні насіння сосни у лісах України, Білорусі спостерігаються південно-східні вітри, а не переважа­ючі західні. Сухий вітер цього напрямку сприяє швидкому розкриванню шишок і випаданню насіння. Екологічний вплив стіни лісу на рубку буде сильнішим, якщо вирубку спрямувати назустріч переважаючим вітрам. Та й сама стіна лісу буде менше пошкоджуватися вітром. Але із загаль­ного правила є винятки: якщо рубка ведеться вузькими лісосіками - до 50 м і якщо встановлено, що затінюючий вплив стіни лісу буде корисним для лісовідновлення, то напрям рубки краще визначити з півночі на пів­день; у районах з шкідливими, наприклад, південно-східними сухими вітрами, напрям рубки може бути спрямований назустріч їм; для збере­ження лісом захисних функцій у гірських умовах напрям рубки встанов­люється знизу вверх вздовж схилу; напрям рубки у заплавах рік встано­влюється проти течії ріки.

Як довго треба чекати з розміщенням наступної лісосіки після про­ведення рубки на попередній? Саксонський лісівник Юдейх з метою га­рантії лісопоновлення на вирубці довів, що наступну лісосіку не можна рубати до того часу, поки на попередній вирубці не оновиться ліс. Так був установлений термін примикання лісосік, який не може бути мен­шим за період поновлення лісу. Термін примикання лісосік - це інтервал часу, після якого рубалась лісосіка, що примикає до вирубки, не врахо­вуючи року рубки на попередній лісосіці. Ясно, що термін примикання різний для різних порід, бо у них неоднакова частота насіннєвих років. Так, сосна рясно насіннєносить через 4, ялина - через 4-5 років, а бере­за і осика плодоносять щорічно. Але насіннєві роки бувають і через бі­льші інтервали, тому вирубка може оновитися через 8-10 років, а це не тільки гальмує темпи заготівлі деревини, але й негативно впливає на стан стиглих насаджень, які плануються до рубки. У них розвиваються процеси старіння, відбувається знецінювання деревостанів.

З розширенням методу штучного поновлення лісу на вирубках пе­реглянуто і правило про термін примикання лісосік. Тепер дозволяється чергову лісосіку розміщувати через половину терміну повного понов­лення лісу на попередній вирубці. Вважається, що коли молоде поко­ління лісу на вирубці ввійшло у стадію часткового змикання пологу, то можна рубати чергову лісосіку. При цьому ширина лісосіки зменшується проти розрахункової удвічі. У такому випадку під захистом стіни лісу бу­де не одна, а дві вирубки, на першій з яких молоде покоління лісу вже зімкнулося, а на другій - ще не перейшло у стадію змикання. Правила головних рубок встановлюють термін примикання лісосік відповідно до породного складу лісу. У рівнинних умовах України для соснових лісів встановлений термін примикання лісосік у 4 роки, для дубових - у 3, в інших насадженнях - у 2 роки. При поновленні лісу на вирубках шляхом створення лісових культур необхідно дотримуватися термінів примикан­ня, виходячи з екологічних міркувань: молоде покоління лісу краще буде приживатися, рости і формувати свій полог під позитивним впливом сті­ни незрубаного лісу.

Теорією і практикою вироблений певний порядок розміщення на­ступної лісосіки відносно попередньої. Лісосіку можна розмістити безпо­середньо поряд з попередньою або на певній відстані від неї. Порядок розміщення чергових лісосік у межах таксаційного кварталу називають способом примикання лісосік. Поступово склалися три основні способи примикання лісосік: безпосередній, черезсмужний і кулісний. При безпо­середньому способі чергова лісосіка розміщується поряд з попере­дньою, а наступна - третя - поряд з другою і т.д. Таке прими­кання лісосік забезпечує планомірний рух з рубкою стиглого деревоста-ну в таксаційному кварталі і найчастіше застосовується на практиці. У цьому випадку рубки називають суцільнолісосічними з безпосереднім примиканням.

При черезсмужному примиканні чергову лісосіку в таксаційному кварталі розміщують не поряд з посередньою, а через смугу лісу такої ж самої ширини. Причому чергову лісосіку рубають на наступний рік після закінчення рубки на попередній. У цьому разі лісосіку в таксаційному кварталі можна рубати щорічно. Встановлено, що нарізані лісосіки і за­лишені смуги лісу повинні бути зрубані за 10-річний ревізійний період. Здійснюючи такі рубки, вважали, що вони не тільки забезпечують швид­ше вирубування стиглих насаджень, а й поліпшують поновлення на ви­рубках, бо кожна з них засівається насінням дерев з двох стін лісу. Час­то так воно і було при першій вирубці у кварталі. Коли ж вирубувалася друга черга лісосік, на їх місці поновлення лісу часто зовсім не відбува­лося, бо попереднє поновлення не з'являлося, і після вирубки площа виявлялась оточеною з обох боків молодняками. Крім цього, розрізані вирубками смуги лісу руйнувалися вітром, під пологом смуг з'являлась злакова рослинність, на ліс нападали шкідники і т.д. У наслідок через­смужних рубок ліс втрачає звичне внутрішнє середовище, а значить, і стійкість до впливу негативних факторів. У ялинових лісах черезсмужні рубки призводять до великомасштабного вітровалу. У цілому черезсму­жні рубки дуже рідко мають позитивні результати, тому й рідко застосовуються на практиці.

Правилами головних рубок у лісах України передбачене застосу­вання безпосереднього примикання, а черезсмужне примикання лісосік тільки у заплавних лісах.

Якщо чергова суцільна лісосіка розміщується через смугу лісу, яка у 2-3 рази ширша за неї, то такий спосіб примикання вважають кулісним. Передбачається, що залишені смуги лісу будуть зрубані протягом 10 років (рис. 44 в) такими самими за шириною лісосіками, які примикати­муть одна до одної. Відмінність рубок з кулісним примиканням полягає у тому, що при черезсмужних рубках після першої фази залишається не­зрубаною половина лісового насадження у кварталі, а при кулісному при­миканні на останню фазу рубки лишається 1/3 або 1/4 частина насаджен­ня. Недоліки кулісного примикання такі ж самі, як і черезсмужного.

Шириною лісосіки вважають розмір найкоротшої її сторони. Від цього показника залежить розмір майбутньої вирубки. Він впливає не тільки на швидкість експлуатаційного освоєння таксаційного кварталу, а й на успішність поновлення лісу на вирубках. Чим ширша лісосіка, тим більше мікроклімат вирубки буде наближатися до умов відкритого прос­тору, тим менший буде вплив стін лісу, тому для поновлення лісу на ви­рубках перевага надається вузьким лісосікам. При суцільнолісосічних рубках вважали, що ширина вузьких лісосік повинна дорівнювати сере­дній висоті деревостану, який вирубується. Розміри середньої за шири­ною лісосіки дорівнювали подвійній висоті деревостану, а широкої -трьом і більше висотам. Оскільки для вітчизняних лісів із сосни, ялини за середню висоту деревостанів було прийнято 25 м, то середньою вважалась лісосіка шириною 40-60 м, а широкою - більше 60 м.

Як показала практика, дуже вузькі вирубки негативно впливають на хід поновлення лісу. А.П.Тольський для умов Бузулукського бору вста­новив, що ріст молодого покоління лісу гальмується надто високою тем­пературою повітря і ґрунту. Було також встановлено, що за деяких умов на ріст молодого покоління лісу може негативно впливати стіна мате­ринського лісу через висушення ґрунту коренями дорослих дерев. В умовах Півночі вузькі вирубки краще прогріваються у денні часи, але у нічні на них може застоюватися холодне повітря. Крім того, вузькі лісосі­ки ускладнюють лісосічні роботи, особливо при застосуванні механізмів і машин.

Отже, можна зробити висновок, що ширина лісосіки - найважливі­ший показник суцільнолісосічних рубок. Він має теоретичне обґрунту­вання. Раніше ширина лісосіки встановлювалася залежно від дальності засіву насіння стіною лісу. Тепер ширина лісосіки обґрунтовується еко­логічним впливом стіни лісу на вирубку. При цьому враховується зни­ження швидкості вітру, затінення вирубки у полуденні часи, збереження снігового покриву від видування вітром, зниження випаровування вологи з поверхні ґрунту та зменшення транспірації рослинами. Екологічний вплив стіни лісу виявляється, перш за все, у зниженні швидкості вітру, причому таке зниження спостерігається з підвітряного боку на відстані до 15 висот деревостану. Помітне зниження швидкості вітру (до 70%) стіна лісу забезпечує на відстані до 10 висот. Таким чином, ширина лі­сосіки (а) може дорівнювати 10 висотам деревостану (Н): а = 10Н.

Через часті порушення золотого правила лісівництва, яке регламен­тує термін примикання лісосік, з'явилася необхідність захисту стіною лісу не однієї, а двох вирубок, тому ширину лісосіки слід зменшити вдві­чі, тобто: а = 5Н.

Діючі Правила головних рубок у лісах України регламентують ши­рину лісосік залежно від групи лісів, рослинної зони і домінуючої дерев­ної породи (табл. 24).

У тому випадку, коли таксаційний квартал повністю зайнятий стиг­лим лісом і його потрібно зрубати за допомогою суцільнолісосічних ру­бок, залежно від розмірів кварталу можливі один або два заруби. Зару­бом, або інакше - січею, називають першу лісосіку в кварталі. Відстань від першої лісосіки до кінця кварталу чи до другого зарубу називають лісосічним рядом.

Правила головних рубок в лісах України регламентують відстань між лісосіками одного року в одному або суміжних кварталах, яка повин­на бути не менше подвійної ширини лісосіки.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка