"Народне волевиявлення"



Скачати 250.57 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір250.57 Kb.




МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Кафедра конституційного та міжнародного права
ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник

кафедри конституційного та

міжнародного права

підполковник міліції

Б.В. Калиновський

“____” ________2015 р.

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “Конституційне право України”

на тему: "Народне волевиявлення"
Для слухачів та студентів НАВС
Навчальний час – 2 години
Обговорено та схвалено на

засіданні кафедри конституційного та міжнародного права

30 серпня 2015 року, протокол № 1

Київ – 2015 р.


Вид лекції: інформаційна, лекція конкретизація.

Дедактивні цілі:

- навчальні: домогтися міцного засвоєння знань та форм практичних умінь навчального матеріалу теми лекції конституційно-правових основ організації та здійснення публічної влади, безпосереднього народовладдя, виборів та референдумів в Україні.

- розвиваючі: розвивати здібності, мовлення, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність курсантів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності щодо виборчого права, виборчої системи, принципів виборчого права, референдумів в Україні.

- виховні: сприяти формуванню наукового світогляду моральних, естетичних та інших якостей курсанта та колективізму.

Міжпредметний та міждисциплінарний зв’язки: забезпечуючі дисципліни, які передували вивченню, спеціальний курс - права свободи людини і громадянина.

Забезпечувані дисципліни: конституційне (державне) право зарубіжних країн; державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні

Навчально-методологічне забезпечення лекції: наочність мультимедійні матеріали.

Технічні засоби навчання: ноутбук, проектор.
ПЛАН

1. Поняття та види виборів в Україні.

2. Виборче право: поняття, види та принципи.

3. Виборчі системи України.

4. Виборчий процес і його стадії.

5. Поняття та види референдумів.


Рекомендовані джерела:

1. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 р. № 4061-VI // Відомості Верховної Ради. – 2012. - № 10-11. - Стор. 416

2. Закон України «Про вибори Президента України» від 05.03.1999 р. № 474-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 14. – Ст. 81.

3. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10.07.2010 р. № 2487-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 35. - Стор. 1220.

4. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №36. – Ст. 448.

5. Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 р. № 5475-VI // Офіційний вісник України. – 2012. - № 92. - Стор. 7. – Ст. 3729

6. Коментар до Конституції України. Науково-популярне видання. Інститут законодавства Верховної Ради України.-К., 1996.-376 с.

7. Конституція незалежної України. У трьох книгах. Книга перша. Документи, коментарі, статті. Українська правнича фундація. - К., 1995.- 380с.

8. Конституційні акти України. 1917 - 1920. Невідомі конституції України. - Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992. - 272с.

9. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2т. – Т.2 / За загальною редакцією Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 800 с.

10. Марцеляк О.В. Вибори народних депутатів України: Навчальний посібник. – Харків: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007. – 620 с.

11. Науково-практичний коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України» / За ред. Ю.Б. Ключковського. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 680 с.

12. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. К.: Атака, 2009.
Вступ

Iдея народовладдя - одна iз загальнолюдських цiнностей. Вона є вихiдною точкою до розумiння того, що є демократiя. Вiдповiдно до неї у суспiльствi й державi в уявленнi людей проходить межа мiж демократiєю i реакцiєю. Iдейною основою народовладдя є концепцiя суверенiтету, тобто верховенства влади народу, яка здiйснюється в його iнтересах. Саме iдея народного суверенiтету вiдiграла стимулюючу роль у розвитку суспiльства, формуваннi демократичних цiнностей полiтичного життя у рiзних країнах.

Однак проголосити принцип народовладдя - це важлива, але тiльки частина справи. Великого значення набуває питання про механiзм його реалiзацiї, щоб воля народу вiдображувала його дiйснi iнтереси, не вступала у протирiччя iз загальновизнаними принципами демократiї, гуманiзму, справедливостi. Багато фiлософiв, правознавцiв протягом усiєї iсторiї розвитку людства звертались до цього питання, намагаючись його вирiшити. Недаремно Платон i Аристотель висловлювались у свiй час про урегульовану демократiю, яка протистоїть охлократiї - владi натовпу.

Жити по-людськи - це жити серед особистостей. Взаємовiдносини людей - основний елемент будь-якого спiвтовариства. Вiдтак, форма i структура влади безпосередньо бiльш впливають на спосiб життя, нiж будь-яка iнша сфера суспiльства.

Народовладдя - це влада, що здiйснюється народом задля своїх iнтересiв. Найiстотнiше питання цiєї проблеми - наскiльки реальна влада народу, наскiльки народовладдя є дiйсним, якi класи, нацiї, соцiальнi групи чи весь народ ним користуються..

Природно виникає питання про найважливiшi позитивнi риси, якi мають бути притаманнi народовладдю. Ймовiрно, найсуттєвiшою ознакою має бути спiввiдношення народовладдя iз статусом особистостi, людини i громадянина. Справа у тому, що народ - це не якась безлика маса, а соцiальна структура, в якiй кожен iндивiд окремо визначений, є об'єктом вiдповiдних соцiальних взаємодiй, у тому числi пов'язаних з державними функцiями, якi мають управлiнський характер1.

Iсторiя розвитку людства свiдчить, що демократичне вирiшення проблеми можливе тодi, коли у центр розвитку всiєі суспiльної системи ставиться людина, коли соцiальна цiннiсть народовладдя розглядається в органiчному зв'язку з iнтересами, потребами i волею членiв суспiльства, коли народовладдя є вираженням дiйсно колективної волi, яка базується на урахуваннi рiзних точок зору i позицiй. За такого пiдходу народовладдя не тiльки не iгнорує приватнi iнтереси особи, а навпаки, уможливлює їх максимальне задоволення. Тiльки за цiєї умови можна визнати народовладдя за полiтичний режим, державний устрiй у цiлому, як такий, що вiдповiдає загальновизнаним стандартам соцiальної справедливостi i гуманiзму.

Основними рисами, притаманними народовладдю саме у цьому конкретному розумiннi слiд вважати: а) рiвне виконання усiма громадянами тих громадянських обов'язкiв, якi пов'язанi для них з самим фактом громадянства i якi дiйсно необхiднi, виходячи з потреб життя у суспiльствi i державi. Для розумiння сутi цiєї ознаки, можна навести слова I.Канта, який, висловлюючись про справедливий державний устрiй, зазначав, що цей державний устрiй заснований на "найбiльшiй людськiй свободi, вiдповiдно до законiв, завдяки яким свобода кожного поєднується iз свободою усiх iнших"; б) рiвнiсть громадян перед законом; в) дiючi у державi закони не упередженi на користь або проти будь-яких громадян чи суспiльних груп, класiв; г) у державi дiє справедливий суд; д) рiвний розподiл мiж усiма громадянами благ, якi пов'язанi з їх життям у вiдповiднiй державi2.

“Легітимізація” влади у цивiлiзованому суспiльствi вiдбувається, насамперед, через загальнi демократичнi вибори. Як результат їх проведення є створення загальнонародного i разом з тим загальнодержавного представницького органу влади. Отже, легiтимiзацiя державної влади повинна вiдбуватися шляхом її делегування вiд одного суб’єкта - народу, iншому суб'єкту - державi, до якої переходить влада народу.
1. Поняття та види виборів в Україні.

Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням. Представницька демократія - це засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів, Президента, інколи суддів.

Отже, вибори - це передбачене Конституцією та законами України волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.

В теорії конституційного права існує декілька визначень розуміння поняття виборів. У вузькому розумінні це голосування громадян, що проживають на відповідній території по кандидатурам, висунутим до складу представницького органу або на заміщення вакантної посади.

У широкому розумінні під виборами розуміють техніку голосування, яка використовується в галузі публічного та приватного права, з метою визначення хто буде обіймати певну посаду.

І поєднуючи перше і друге визначення можна сформулювати наступне визначення поняття виборів:

Вибори це визначена законодавством масова політична компанія, яка проводиться в масштабах держави чи на відповідній її території, за допомогою встановленої техніки голосування, що використовується в галузі публічного та приватного права, шляхом голосування уповноважених осіб та визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб по кандидатурам висунутим до складу представницького органу або на заміщення виборної вакантної посади (чи вакантних посад) за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів, з метою наділення їх певними повноваженнями.

До соціальних функцій виборів відносять:

1) вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету;

2) вибори є способом легітимізації влади державних органів та органів місцевого самоврядування;

3) вибори є однією з форм здійснення права національного суверенітету (наприклад, вибори в Автономній Республіці Крим);

4) вибори є однією з форм якісного відбору до державних органів та органів місцевого самоврядування;

5) вибори є способом формування і вираження суспільної думки.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою:

1) загальнонаціональні;

2) місцеві.

За об'єктом виборів:

1) вибори парламенту;

2) вибори Президента України;

3) вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування - міських, сільських, селищних, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних міських голів;

За часом:

1) чергові;

2) позачергові або дострокові;

3) повторні;

4) замість депутатів, голів які вибули (проміжні);

5) що проводяться у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
2. Виборче право: поняття, види та принципи.

Усі норми законодавства, що регламентують порядок виборів у своїй сукупності складають виборче право (в об'єктивному його розумінні). Об’єктивне виборче право – це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких органів публічної влади. Для нього характерні такі особливості: 1) він більшою мірою зазнає впливу норм міжнародного права; 2) значна частина його норм є полівалентними, тобто такими, що належать до двох та більше галузей права; 3) переважна більшість його норм є процесуальними.

Головними його джерелами являються Конституція України, Закон України “Про вибори народних депутатів України" від 7.07. 2005р., Закон України “Про вибори Президента України" від 18.03.2004 р., Закон України "Про вибори Верховної ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6.04.2004р. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 30.06.2004 р. Укази Президента України. Постанови КМУ. Рішення Конституційного Суду України. Міжнародні договори. Постанови ЦВК.

Суб’єктивне виборче право - це закріплене КУ (ст.38) і гарантоване державою право громадянина вільно обирати та бути обраним до виборних органів чи на виборну посаду. Тобто сама можливість громадянина приймати участь у виборах (завдяки наявності об’єктивного виборчого права).

Суб’єктивне виборче право поділяється на активне (право обирати) та пасивне (право бути обраним).

У нормативно-правових актах сформульовані такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності і відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають всі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги або обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять, непередбачені цими Законами, забороняються.

Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, не молодший 21 року на день виборів, і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті та обласної Ради може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18 років, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної Ради.

Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а само голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня у кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитись тільки виборець.

Принцип обов’язковості проведення виборів. Він випливає із конституційних норм, що визначають термін повноважень органів державної влади та визначення суб’єкта права на призначення виборів.

Принцип вільного і рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право, як безпосередньо, так і через політичні партії та їх виборчі блоки.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що завжди підготовка і проведення виборів депутатів здійснюється відкрито і гласно.

Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що усім кандидатам з часу їх офіційної реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування вживається і обумовлює існування таких інститутів виборчого права, як звільнення кандидата від виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної плати за місцем роботи, кандидати не можуть бути під час виборчої кампанії звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їх згоди, притягнуті до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, які накладаються у судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

До того ж, особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підлог виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства несуть відповідальність, передбачену законодавством. До відповідальності притягуються також особи, що опублікували або іншим способом розповсюдили завідомо неправдиві відомості про кандидата.

І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їх об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно і безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їх якості, а також платформи та програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію, як за так і проти кандидата у всіх засобах масової інформації.

У свою чергу кандидати також мають право на зустрічі з виборцями, як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах і будь-якими засобами.
3. Виборчі системи України

Термін виборча система в науці конституційного права використовується у двох значеннях.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв’язку з порядком формуванням органів публічної влади. Ці відносини врегульовуються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами, партіями чи блоками партій залежно від результатів голосування виборців.

Найбільш поширеною виборчою системою є: мажоритарна суть її полягає у принципі більшості, а саме обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому окрузі чи в масштабах всієї держави.

Ця виборча система поділяється на кілька різновидів:

1) Мажоритарна виборча система відносної більшості (англійська модель), за якої обраним вважається кандидат, який набирає більше голосів, ніж окремо взяті всі інші претенденти на виборну посаду. 2) Мажоритарна система абсолютної більшості (французька модель) передбачає, що обраним вважається кандидат, який набрав більш як половину (50% голосів виборців плюс 1 голос) голосів виборців.

3) Мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості (азербайджанська модель).

Наступним різновидом виборчої систем в Україні є пропорційна виборча система. Суть її полягає у пропорційному співвідношенні голосів виборців відданих за партію блок партій до кількості отриманих нею мандатів у виборному органі. Для цієї виборчої системи характерно наявність обмежувального бар’єру, (квоти) розмір якого визначається законом, та може становити певний відсоток кількості голосів виборців під час проведення конкретного виду виборів, для допуску конкретного суб’єкта виборчого процесу до розподілу депутатських мандатів. У різних країнах він становить різну кількість в Україні дорівнює 3% та 5 %. А також наявність партійних списків партій блоків партій суб’єктів виборчого процесу. В Україні такий список вважається жорстким та закритим. Суть його полягає в тому, що послідовність розташування кандидатів у виборчому списку змінювати не можливо, з моменту реєстрації партії чи блоку партій у Центральній виборчій комісії.

Для визначення результатів голосування за пропорційною виборчою системою існують певні формули для визначення виборчої квоти (виборчого метра). В Україні застосовується формула Хейре, суть якої полягає у поділі загальної кількості голосів виборців відданих за партії, блоки партій, що подолали обмежувальну квоту, на кількість депутатських мандатів.

В юридичній літературі з конституційного права вживається термін, що характеризує третій різновид виборчої системи яку називають змішаною. На нашу думку вона не є самостійною виборчою системою а поєднується, змішується з кількома самостійними виборчими системами.

Отже під виборчою системою України розуміється загальний передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави.


4. Виборчий процес і його стадії.

Виборчий процес - це врегульована правовими нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп з підготовки та проведення виборів до виборних органів публічної влади. Ця діяльність здійснюється у визначеній виборчим законодавством послідовності та складається з етапів – стадій виборчого процесу.

Суб’єкти виборчого процесу визначаються в конкретному законі, що визначає порядок формування конкретного органі чи обрання на відповідну посаду. Ними визнаються особи, виборці, органи і організації, що наділені КУ та виборчим законодавством України правами та обов’язками стосовно участі а також організації та проведення виборів. До них відносяться: виборці, зареєстровані кандидати, партії, блоки партій, виборчі комісії, органи державної влади, офіційні спостерігачі від партій блоків партій та від іноземних держав та міжнародних організацій. Суб’єкти виборчого процесу поділяють індивідуальні і колективні та ті, що реалізують виборче право і ті, що забезпечують реалізацію виборчого права, а інші.

Засадами виборчого процесу є відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб’єктів виборчого процесу.



  1. Законність та заборона незаконного втручання будь-кого у виборчий процес.

  2. Політичний плюралізм.

  3. Гласність і відкритість виборчого процесу – що включає в себе а) надання виборчими комісіями громадянам інформації про хід підготовки та проведення виборів; б) забезпечення ознайомлення виборців із списками виборців; в) доведення рішень стосовно виборів до виборців; г) об’єктивним висвітленням ходу виборчої компанії засобами масової інформації.

  4. Рівність прав партій (блоків) та всіх кандидатів.

  5. Свобода передвиборної агітації.

  6. Рівний доступ до засобів масової інформації.

  7. Неупередженість до партій (блоків партій), кандидатів органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Стадії виборчого процесу:

1). Призначення виборів є першою стадією. Вона полягає у встановленні уповноваженим органом дати для голосування.

2). Утворення виборчих органів. Функції виборчих органів здійснюють виборчі комісії – спеціальні колегіальні виборчі органи, що утворюються для підготовки і проведення виборів до органів публічної влади, що обираються виборцями. Систему виборчих комісій становлять:



  • Центральна виборча комісія Це головний виборчий орган, який очолює систему виборчих комісій по підготовці та проведенню виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнських референдумів. Центральна виборча комісія складається із 15 членів які призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Центральна виборча комісія працює на постійній основі. Члени комісії обирають із свого складу голову двох заступників та секретаря. Голова Комісії, заступники, секретар Комісії, а також не менше п’яти інших членів К. повинні мати вищу юр. освіту (9 осіб). Строк повноважень члена комісії 7 років. Основною організаційною формою діяльності комісії є засідання. За результатами розгляду питань на засіданні комісія ухвалює рішення у формі постанов. Рішення комісії, прийняте в межах її повноважень, обов’язковим для виконання всіма суб’єктами відповідного виборчого процесу чи процесу референдуму, в тому числі відповідними виборчими комісіями і комісіями з референдумів нижчого рівня, а також органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами України. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також державні підприємства, установи і організації зобов’язані сприяти Комісії та її членам у здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні повноваження комісії:

  • Забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян;

  • Здійснює контроль за додержанням вимог законодавства про вибори;

  • Здійснює консультативно – методичне забезпечення діяльності виборчих комісій та інше.

Територіальна виборча комісія – утворюється для проведення виборів Президента України, виборів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів; Окружна виборча комісія по виборах народних депутатів України. Окружна та територіальна виборча комісія є юридичною особою, та вищого рівня щодо всіх дільничних виборчих комісій. Вони здійснюють підготовку та проведення відповідних виборів.

Дільнична виборча комісія діє у межах виборчої дільниці.

Дільнична виборча комісія:


  • перевіряє точність списку виборців;

  • організовує проведення голосування;

  • підраховує голоси та встановлює результати голосування та інше.

Утворення виборчих округів та виборчих одиниць.

Виборчий округ – це територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об’єднуються виборці для обрання депутатів, Президента України, відповідних голів.

Законодавство передбачає формування виборчих округів лише за територіальною ознакою.

Залежно від того, скільки депутатів обирається у виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) – обирається лише один депутат, характерно для мажоритарної виборчої системи. Та багатомандатні (плюрономінальні або поліномінальні) обирається два і більше депутатів, такі округи утворюються як правило, при застосуванні пропорційної системи.

Виборчі дільниці – це територіальні одиниці, що об’єднують виборців спільним місцем для голосування. Вони створюються територіальними виборчими та окружними виборчими комісіями. Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України, виборчі комісії поділяються на: звичайні, спеціальні, закордонні, щодо кількості виборців то вони поділяються на малі, середні, та великі. Кількість виборців, які входять до виборчої дільниці становить від 20 до 2500 виборців (від 20 до 3000).

Складання списків виборців. Список виборців є документом, на підставі якого виборцям у день виборів видаються виборчі бюлетені. Для складання списків створюються у трьох екземплярах на паперовому та електронному носіях такі списки передаються не пізніше 40 днів (оскаржують бездіяльність голови, до суду). Списки складаються з метою:

- надати можливість проголосувати кожному виборцю;

- виключити участь у виборах осіб, які не мають права голосу. Виборець включається до списку лише на одній виборчій дільниці (за місцем постійного проживання або постійного перебування). В Україні існує обов’язкова реєстрація виборців.

Висування і реєстрація кандидатів. На цій стадії визначається коло осіб з поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати відповідних рад та відповідні голови. Суб’єктами права висування кандидатів є громадяни України через: самовисування та висування політичними партіями, виборчими блоками партій. Законодавство України вимагає відповідно зібрання певної кількості голосів виборців чи внесення грошової застави. Реєстрація кандидатів та списків кандидатів здійснюється відповідними виборчими комісіями.

Передвиборна агітація це стадія виборчого процесу в ході якої виборці знайомляться з кандидатами та їх передвиборчими програмами. Агітація це визначена законодавством України діяльність громадян, політичних партій, інших об’єднань громадян, колективів, засобів масової інформації, спрямована на формування громадської думки і поведінки виборців на користь конкретних кандидатів, партій чи блоків партій. Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах, через засоби масової інформації, проведення передвиборних заходів (зустрічі з виборцями, публічних передвиборчих дебатів, мітингів та інше) і будь-якими засобами, що не суперечать закону. Використання ЗМІ передбачає розповсюдження політичної реклами та інформації. Під політичною інформацією розуміють систему документованих або публічно оголошених відомостей про діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій, виборчих блоків партій, політичних діячів суб’єктів та учасників виборчого процесу, які мають відношення до формування та здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Політична реклама – це спосіб передачі переконуючої інформації політичного характеру про суб’єктів політичних відносин (пов’язаних з формуванням і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування) метою поширення якої є: створення громадської думки, вплив на поведінку учасників політичного процесу, пропагування ідей, поглядів, програмних документів політичних організацій, а також окремих політиків чи політичних лідерів для формування їх відповідного політичного іміджу, - популяризація політичних ідей.

Голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів.

Ця стадія є кульмінаційним етапом виборчого процесу на ній волевиявлення виборців матеріалізуються в кінцевий результат. Визначення тих кандидатів, що будуть представляти інтереси народу. Організація та проведення голосування покладається на виборчу комісію. За результатами голосування дільнична виборча комісія складаються протоколи. На підставі яких в кінцевому рахунку будуть визначені результати голосування.


5. Поняття та види референдумів

Референдум - це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.

Це важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців, шляхом якого приймається рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом не можуть бути прийняті на референдумі, що обов’язкове для виконання всіма, щодо яких це рішення має імперативний характер. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення - голосування але розрізняються по своєму предмету. Вибори проводяться для визначення особи, яка з точки зору більшості виборців найдостойніша займати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань не пов’язаних з наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи відміна законів, вирішення проблем територіаального устрою в межах держави тощо.

В науковій літературі та в законотворчій практиці поряд з терміном "референдум" інколи застосовується термін "плебісцит".

У багатьох випадках їх зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави і порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.

В залежності від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види:

1) за юридичною силою рішення, прийнятого на референдумі. а) імперативний б) консультативний,

Імперативний і консультативний референдум розрізняються за юридичними наслідками їх результатів. Рішення, прийняте імперативним референдумом, має вище, загальнообов’язкове, конкретне і остаточне значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 року в ході якого визначалось бути чи не бути Україні незалежною державою.

Консультативний проводиться з метою виявлення позиції виборців з питання, вирішення якого залишається за органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає у встановленні думки виборців щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою при вирішенні державними органами відповідної проблеми. В ряді країн консультативний референдум здійснюється під назвою "всенародного обговорення".

2. За предметом (формулою) референдуму він поділяється на а) конституційний б) законодавчий в) міжнародно-правовий г) адміністративний.

Конституційним називається референдум в результаті якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються по відношенню до звичайного закону, то референдум називається законодавчим, у разі прийняття рішення з питань міжнародно-правового характеру проводиться міжнародно-правовий, а з адміністративних питань проводиться відповідний.

3. В залежності від способу проведення референдуму він поділяється на:

а) Обов'язковий – проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене виключно шляхом референдуму.


У відповідності зі ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський референдум при вирішенні питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов’язкового референдуму визначаються, наприклад, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та зміни до неї, розв’язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один з можливих, але необов'язкових шляхів вирішення певних питань, то він називається факультативним він проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене як через референдум так і в інший спосіб. Це може стосуватись, наприклад, затвердження законів, міжнародних угод і т.п.



  1. За часом проведення референдуму поділяються на:

а) допарламеньський – проводиться до прийняття закону парламентом з метою з’ясувння думки виборців з даного питання; б) після парламентський – проводиться після прийняття закону парламентом з метою його затвердження; в) позапарламентський – закон приймається на референдумі в обхід парламенту.

  1. За ініціатором проведення референдуму вони поділяються на:

а) з ініціативи органу державної влади або місцевого самоврядування; б) петиційний – референдум, який проводиться на вимогу громадян.

7. За характером прийнятого рішення на референдумі вони поділяються на: а) затверджуючий (ратифікаційний) – шляхом референдуму виборці затверджують рішення парламенту чи органу м/с. б) скасовуючий – виборцям пропонується скасувати акт парламенту (органу місцевого самоврядування), який вже набув чинності.



  1. За територією проведення референдуми поділяються на:

а) загальнодержавний – проводиться на всій території держави; та б) місцевий – проводиться на відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Незважаючи на те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну та політичну недоцільність вирішення певних питань шляхом референдуму. Виходячи з цього, Конституції ряду держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов’язаних з фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями помилуваннями та з деяких інших проблем.

Такий підхід пояснюється рядом причин. Якщо уявити, наприклад, ситуацію в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватись декілька разів. Крім того, проведення референдуму потребує витрати суттєвих коштів, а організація - значного часу. Отже, кінець кінцем, держава може залишитись без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в нашій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатись Верховною Радою або Президентом України, які можуть це робити лише в межах визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада України уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо законопроектів про внесення змін до розділів I, IIІ, XIIІ Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою.



Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народною, а значить і обов’язковою до втілення у життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу. Для того, щоб ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців та різним громадським об’єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї у випадках протидії з боку державних структур шляхом надання через референдум цим ідеям всенародної підтримки.



1 Сорокин П.А. Система социологии. - М., 1993. - Т.1. - С.300--305.

2 Поппер К. Открытое общество и его враги. - Т.1. - С. 128.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка