Найдавніші часи в історії України. Східні слов’яни



Сторінка1/14
Дата конвертації18.04.2017
Розмір1.55 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Передмова
Важливою ознакою розвитку суспільства є знання його членами вітчизняної історії. Багато “білих плям” було заповнено за роки незалежності України. Цей процес стимулював інтерес до історії з її героїкою і трагізмом.

Сучасний етап світового розвитку, становлення Української держави неможливо зрозуміти, не знаючи минулого. Термін “історія” позначає науку, що досліджує минуле, розглядає процес розвитку людського суспільства в цілому, аналізує сукупність всіх явищ суспільного життя (економіку, політику, культуру, побут тощо), їх взаємозв’язки і взаємозумовленості.

Цей посібник дає можливість ознайомитися з основними подіями в історії України, формуванням українського народу, його держави, зробити спробу проаналізувати хід подій та їх наслідки.

Розділ 1.

Тема: Найдавніші часи в історії України. Східні слов’яни.

План


1. Предмет, завдання курсу.

2. Джерела та історіографія.

3. Первісні люди на території сучасної України.

4. Родоплемінний лад.

5. Кімерійці. Скіфи. Сармати.

6. Грецькі колонії у Північному Причорномор’ї.

7. Східні слов’яни.

1. Предмет, завдання курсу.

“Україна” досить часто тлумачиться як “прикордоння”, “порубіжна земля”. Це досить точно відображає її місцерозташування: південно-східний край Європи, поріг Азії. Вона знаходиться вздовж основних шляхів з Європи в Азію. Важливою є близкість (через Чорне море) до Греції й інших середземноморських країн, але Україна – західна окраїна степів Євразії й часто бувала жертвою нападу кочовиків.

Площа України приблизно 600 тисяч квадратних кілометрів. Найбільша відстань з заходу на схід приблизно 1300 кілометрів, а з півдня на північ – 900 кілометрів.

Корисні копалини. Річки (Дніпро, Дністер, Південний Буг). Клімат.



2. Джерела та історіографія.

Для вивчення історії України використовуються джерела речові та писемні і, звичайно, літо-писи( велика кількість редакцій кожного).

Маємо велику спадщину історичної літератури: Костомарів М. Історія України.

Грушевський М. Історія України-Руси. – К.,1991

Аркас М. Історія України-Руси. – К.,1990.

Субтельний О. Україна:історія. – К.:Либідь,1993.

Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХст. – К.:Либідь,1993.

Ярославин С. Визвольна боротьба на Західно-Українських землях у 1918-1923 роках. –Філаделфія,1956.



3. Первісні люди на території сучасної України.
150 тисяч років тому з’явивилися перші люди на території сучасної України.

Заняттями первісних людей були збиральництво і полювання.

Знаряддя праці: кам’яні скребла, рубила, списи, гарпуни тощо.

За 10 тисяч років до Різдва Христового останній льдовик відступив на північ, залишивши після себе той ландшафт, що ми бачимо в Україні сьогодні.

Перші поселення землеробів з’явилися біля V і IV тисячоліття до нашої ери в межиріччі Дністра і Бугу.

Найбільш відома землеробна культура на території сучасної України – трипільська куль-тура (відкрита 1893р. київським археологом Вікентієм Хвойком біля с.Трипілля на Київщині). Це найбільш відома землеробна культура на території сучасної України.

Трипільці селилися в басейнах рік, жили невеликими поселеннями, але зустрічалися і поселення “велети”, у яких могли одночасно мешкати від 10 до 20 тисяч чоловік. Житло: 1-2-х поверхові чотирикутні будинки з дубових стовпів, між якими ставили стіни з плетеного хмизу обмазаного глиною. Дах – з соломи або очерету.

Основним заняттям трипільців було землеробство (ячмінь, просо, пшениця, жито, боби, коноплі); землю обробляли мотикою з кам’яним або кістяним наконечником, дерев’яним ралом, мали парну упряж великої рогатої худоби. Тримали свійських тварин: кіз, овевць, свиней, коней. Займалися полюванням, рибальством. Були розвинуті ткацтво, гончарство, виготовлення прикрас.

В степовій зоні провідною галуззю було скотарство (кочове).

4. Родоплемінний лад.
Для всіх членів роду була спільна праця (спочатку не було і розподілу за статтю, й брати участь в загальній роботі доводилося з достатньо раннього віку), спільне майно.

Етапами розвитку людського суспільства були:

І. Людське стадо. II. Родова община. III. Сусідська община.

На чолі роду і племені стояли старійшини. На час війни обиралися вожді. На загальних зборах вирішувалися найважливіші питання життя суспільства.



5. Кіммерійці. Скіфи. Сармати.

Кіммерія. IX – VII століття до нашої ери.

Територія: від Дністра до Дону, частина північного Криму, Таманський і Керченський пів-острови.

Кіммерік – місто на Керченському півострові.

Заняття: скотарство, в басейнах рік – землеробство. Знаряддя праці і зброя – з бронзи й заліза. Скловиробництво.

Племінні союзи на чолі з царями. Здійснювали походи на Близький Схід – в Ассірію, Урарту, Лідію.

Таврика. IX – I століття до нашої ери.

Територія: південний Крим (таври – корінне населення).

Заняття: землеробство, скотарство (відповідно до рельєфу місцевості), рибальство на узбережжі.

Скіфія. VII - III століття до нашої ери.

Територія: Північне Причорномор’я, частина Криму. Прийшли з глибин Азії.

Поділ суспільства: воїни, жреці, рядові общинники (землероби і скотарі). Мали священні атрибути: воїн – бойова сокира, жрец – чаша, общинники – плуг з ярмом.

Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів полишив нам Геродот.

Скіфи – войовничий народ, який вів постійні війни.

Сарматія. III століття до нашої ери – III століття нашої ери.

Територія: Північне та Східне Причорномор’я. Прийшли з Волги.

Заняття: скотарство, полювання, рибальство – кочовики; землероби – на рівнинах і в долинах річок Дону, Дніпра, Дунаю. Ремесла. Торгівля (китайський шовк, кавказський кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії). Основні продукти харчування: м’ясо, молоко, сир.

6. Грецькі колонії у Північному Причорномор’ї.
З’явилися в середині VII століття до нашої ери.

Територія: там, де була вода для пиття, зручний порт, місцевість, яку було б зручно захищати.

Причини виникнення колоній: шукали вільних земель, ринків збуту, вигідних партнерів для торгівлі, притулок після поразок у політичній боротьбі в Елладі.

Міста – добре укріплені фортеці. Житлові будівлі розміщувалися кварталами; у центрі міста – центральна площа – агора´ (тут відбувалися збори, церемонії, торги, гуляння). Навколо агори – будівлі органів управління, лавки для торгів, суди, гімназії; тут же теменоси (спеціальні обкладені стінами священні ділянки), де знаходилися храми, святилища, жертовники, священні дерева, державна скарбниця.

Одне з перших міст – Ольвія (“Щаслива”); VI-V століття до н. е. виникли: Херсонес, Пантікапей, Тіра, Теодосія, Танаіс, інші.

Грецькі міста були державами-республіками.

Заняття: хліборобство, виноградство, винокуріння, садівництво; різноманітні ремесла, торгівля з місцевими племенами та Грецією.

Рабовласництво.

Протягом III-IV століття під ударами готів та гуннів припиняють своє існування.

7. Східні слов’яни.
а)Походження та розселення слов’ян.

Існують дві основні теорії походження:

1) міграційна теорія (слов’яни прийшли з берегів Дунаю або з території між Віслою й Одером);

2) теорія автохтонного походження слов’ян (слов’яни є корінні жителі Європи від Дністра до Вісли).



Східні слов’яни поділяються на три групи: південно-західна (українці), західна (білоруси), східна (росіяни).

Територія розселення слов’ян: від Балтійського до Чорного моря; від річки Прут, Карпат-ських гір, річки Західний Буг на заході до річки Дон, верхів’їв річки Волги – на сході.



б)Господарське життя...

Слов’яни використовували залізні знаряддя праці: наконечники до дерев’яного рала, серп, сокира, ніж, свердло, інше. Частина речей – з кісток тварин (гребінка, приколка). Виготовляли прикраси – з заліза, бронзи, рідше – срібла (сережки, браслети, застібки, шийні гривні).



Заняття: землеробство (вирощували всі зараз відомі зернові культури), скотарство, садів-ництво, полювання, рибальство, промисли (бортництво). Волів використовували як тяглову силу. Застосовували перелогову систему землеробства та парову з двопільною та трипільною сівозмінами. Були розвинуті ремесла: залізоплавильне, ковальське, теслярське, гончарне, ткацьке, кушнірське (обробіток шкіри).

Торгівля відігравала важливу роль. За гроші правили срібні монети. В арабські країни вивозили хутра, мед, віск, хліб, рибу, шкури. Торгували з Візантією, провінціями Західної Римської імперії, грецькими містами-державами, країнами Азії та Близького Сходу.



...й суспільний устрій.

Ранні слов’яни жили ще за традиціями родоплемінного устрою. У них існували патрі-архальні сім’ї, що спільно володіли майном, насамперед, землею. Але поступово утверджується сусідська община. Суспільний устрій ранніх слов’ян мав перехідний характер: на зміну первісному демократизму приходить нова форма суспільної організації – військово-племінний союз, де влада зосереджувалась у руках сильних вождів (князів), яких спочатку обирали на народних зборах (вічі) разом із старійшинами (тобто ми спостерігаємо народовладдя: на чолі стояли князь та старійшини, основні питання вирішували народні збори – віче), а згодом їх влада стає спадковою.



в)Побут та звичаї і вірування.

Житло (V-VIIстоліття): основний тип – напівземлянка; двосхилий дах, покритий шаром землі, спирався на стіни, що були сплетені з хмизу, обмазані глиною; долівка – з материкової глини; в одному з кутків – піч, вздовж стін – лави або лежанки; підвальні ями для зберігання харчових припасів. Поруч з житлами – господарські приміщення та майстерні.

Пишно святкувалися обрядові свята. Релігією, що сповідували слов’яни було язичниство (культ обожнення сил природи):

– Даждьбог (Сонце-бог) – Бог Сонця.

– Сварог – Бог Неба.

– Дана – Богиня води.

– Жива – Богиня життя.

– Коляда – Богиня неба, мати Сонця, дружина Даждьбога.

– Стрибог – Бог вітрів.

– Купайло – Бог врожайності, родючості.

– Лель – Бог кохання і бджолярства.

– Мара – Богиня зла, хвороб, смерті.

– Макоша – Богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води.

Жреці у слов’ян – волхви були носіями астрономічних, медичних, математичних знань, мови, докириличної писемності.



Капище – місце для вшанування богів, жертвоприношень.

г)Племенні союзи слов’ян.

VII – IX століття – завершальний етап розпаду первісного ладу й виникнення військово-племенних союзів. Кожен складався з десятків мілких племен на чолі з князями й старій-шинами. Це був важливий крок на шляху до утворення держави.

Було утворено 15 союзів племен. Українська група складалася з 8 союзів: древляни, поляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати.

Одним з найперших відомих військово-племінних союзів був антський союз. Анти не лише оборонялися, а й самі вели постійні війни.

421 року анти, підкорені гуннами, брали участь у походах на Візантію. Після розпаду гуннського племінного союзу анти беруть активну участь у Балканських війнах та переселенні на Балкани. Вони допомагали Візантії у боротьбі проти готів, остготів, а у Візантії відвоювали майже весь Балканський пів-острів.

д)Заснування Києва.

II половина V століття. Кий, Щек, Хорив, Либідь.



ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

1.Охарактеризуйте життя первісних людей на території сучасної України.

2.Які племена проживали на цих землях (IX ст. до н.е. – III ст.н.е.)?

3.Грецькі колонії у Північному Причорномор’ї: території, причини виникнення, заняття.

4.Якими були господарське життя і суспільний устрій східних слов’ян?

5.Коли виникають племінні союзи і як?


Тема: Київська Русь та її місце в історії людства.

План:

1. Виникнення Київського князівства.

2. Етимологія понять “Україна ”, “Русь ”, “Мала Русь”.

3. Концепція походження держави та її назви.

4. Українська національна символіка.

5. Політична система.

6. Зовнішня політика київських князів.

7. Історичне значення Київської Русі.



1.Виникнення Київського князівства.

На межі VIII-IX ст. у східних словян формуються основи державності. На сторінках

візантійських та європейських хронік з’являються відомості про русів, країну русів, яких очолює каган, або цар.

Першим князем – правителем Київа, був Кий. Київ був центром племені полян. У IX ст. була розповсюджена влада київських князів на землі сусідів. Перші київські князі – Аскольд і Дір (IX ст.) – нащадки Кия, представники місцевої Київської династії (за іншими джерелами – із Рюрикової дружини, тобто, мають варязьке походження).



Виникнення IX ст. Київської держави мало велике історичне значення. Протягом 500 років свого існування вона була одною з могутніших й величезних держав Європи. Київською державою було закладено традиції створення держави на території сучасної України, дано сильний поштовх розвитку української народності, її самобутньої культури.

2.Етимологія понять “Україна ”, “Русь ”, “Мала Русь”.
Слово “український” вперше використовується в Проповідях теолога Григорія ще в середині XI ст.

Термін “Україна” з’являється в Київському літописі 1187 р. як синонім поняття країна, тобто край, рідна земля. “Русь” – цей термін в кінці VIII – на початкуXIVст. Вживався тільки щодо території сучасної України. Пізніше московські царі називали себе керівниками Мос-ковської держави, а також “всєя Русі”. І лише 1713р. Петро І видає наказ про перейме-нування Московії у Росію , а 1721р. – Російську імперію.

З 1335 р. для Галичини почало використовуватись позичене у греків поняття “Мала Русь”, що пізніше перетворилося на “Малоросія”.

3.Концепція походження держави та її назви
Київська Русь – це не тільки політичний союз споріднених племен. Це – одна з інте-лектуально найрозвинутіших й економічно процвітаючих цивілізацій в Європі тих часів.

Теорії походження держави :


  1. Норманська (німецькі вчені: Байєр, Міллер, Шльоцер – XVIII ст.): фундамент Київської Русі було закладено варягами – германо-скандинавським народом, відомим на Заході під ім’ям вікінгів, або норманів.

  2. Автохтонна – (М.Костомарів, М.Грушевський): Київську Русь було засновано слов’яна-ми (автохтонний – місцевий).

Теорії походження назви “Русь”:

– норманська: були варязькі племена, що називалися руссю (або це фінська назва шведів);

– автохтонна : “Русь” – від річок Рось, Русна в Центральній Україні;

– іранська : від кочового племені роксолан (іранське слово rokhs означає “світло”).

Але жодна з концепцій не має загального визнання.

4.Українська національна символіка.
Українська національна символіка є, фактично, державною символікою України.

Герб.

На сьогоднішній день в Україні законодавчо закріплено лише зображення Малого Державного Герба України: знака Княжої Держави Володимира Великого – Тризуба.

Створено й проект Великого Державного Герба, який включає зображення Малого Герба у центрі, по боках від нього – фігури лева (коронований лев – герб Галицько-Волин-ської держави) і запорозького козака з мушкетом, знизу – синьо-жовта стрічка й переплетені з гроною калини колосся пшениці, а зверху – княжа корона. На жаль, у проекті є низка геральдичних помилок і неточностей. Тому його так і не було внесено на розгляд Верховної Ради.

1918 р. – тризуб на синьому фоні – Герб Української Народної Республіки.

15.09.39 р. тризуб стає гербом Карпатської України.


Прапор.

Українське синьо – жовте кольорове сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів і походить з герба Галицько – Волинського князівства землі якого літописці називали в XII ст. “Украйною”. В II пол. XIII ст. тут з’являється золотий лев на синьому фоні (1410 р. відбувається Грюнвальдська битва, в якій галицькі полки з’являються під цим прапором).

1918 р. – державний прапор УНР (з жовтою смугою зверху).

Після перевороту П. Скоропадського порядок кольорів було змінено, таким він залишався й

в часи Директорії.

Гімн.

Слова Павло Чубинський написав біля 1862 р. Надруковано 1863 року в журналі «Мета» разом з віршем Шевченка.

Музика М.Вербицького: 1864 р.(у виставі Гейнча «Запорожці» – «Ще не вмерло Запорож-жя»). Як державний гімн був закріплений сеймом Карпатської України 1939 р.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка