Національна академія наук україни



Скачати 186.43 Kb.
Дата конвертації15.12.2016
Розмір186.43 Kb.



НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи

Цикл наукових праць



на здобуття щорічної премії Президента України
для молодих вчених

Інноваційні виміри соціального партнерства

в контексті реформування

соціальної сфери в Україні


ЗВОНАР Віктор Павлович –

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України



Реферат

2012

Актуальність теми роботи, що об’єднує праці циклу. Активізація досліджень проблем розвитку соціальної сфери і формування механізмів реалізації соціальної політики в Україні зумовлена трансформаційними, соціалізаційними, децентралізаційними та іншими новітніми процесами в економіці, системі державного управління і соціальній інфраструктурі. Пріоритети людського розвитку змінюють якість суспільного життя, породжують нові види діяльності, визначають специфіку поділу праці й актуалізують пошук нових способів задоволення соціальних потреб населення. Цей процес в умовах запровадження концепції соціально орієнтованої ринкової економіки та проголошення євроінтеграційного курсу реформ в Україні робить необхідною і водночас уможливлює розробку гнучких моделей соціальної політики, змінюючи поведінку її суб’єктів, їх статус і методи взаємодії.

Соціальне партнерство як визнаний ефективний інструмент соціальної політики, зокрема у сфері праці, еволюціонуючи, залучає до ділового співробітництва нових учасників, розширює предмет спільних зусиль соціальних партнерів, визначає нові способи впливу на соціальний розвиток загалом, а тому є невід’ємним елементом процесу змін, що відбуваються.


Мету роботи становить формування теоретико-економічних засад і розроблення науково-методичних рекомендацій щодо впровадження й використання у процесі реформування соціальної сфери України механізму багатостороннього соціального партнерства (міжсекторного партнерства).
Наукова новизна:

  • сформульовано цілісну економічну концепцію багатостороннього соціального партнерства як новітнього механізму реалізації першочергових завдань соціальної політики; в межах цієї концепції здійснено обґрунтування ресурсоутворюючої і ресурсооптимізаційної ролі багатостороннього соціального партнерства, доведена його спроможність нейтралізувати негативні зовнішні ефекти, встановлено його взаємозв’язок із ключовими поняттями і явищами соціальної політики (соціальний діалог, соціально-трудові відносини, соціальний і людський капітал), а також досліджено його інституційну структуру і систему економіко-організаційних форм.

  • уточнено ознаки критеріїв, що застосовуються для ідентифікації та диференціації учасників багатостороннього партнерства; вказані критерії мають включати економічні характеристики (прибуток), визначати рівень інституційного розвитку системи партнерства, ділову активність, ступінь її ризикованості тощо.

  • побудовано прикладну комунікативну модель організації соціальної політики, яка заснована на співробітництві суб’єктів багатостороннього соціального партнерства та використанні технологій соціального замовлення і соціального гранту, венчурної філантропії, а також аутсорсінгу програм корпоративної соціальної відповідальності.

  • удосконалено технологію і структуру державного соціального замовлення, зокрема, пропонується розширити його функціональне призначення за рахунок включення об’єктів соціальної інфраструктури, процесів та явищ, важливих для соціального розвитку в цілому;

  • поліпшено методику фінансової оцінки проектів державного соціального замовлення; з цією метою, зокрема, пропонується використовувати низку інвестиційних (вартісних) показників;

  • запропоновано систему економіко-регуляторних інструментів формування в Україні механізму міжсекторного партнерства з метою лібералізації адміністративних і податкових елементів цієї системи, а також використання переваг міжсекторного партнерства в процесі реформування соціальної сфери;

  • набули розвитку методи реалізації корпоративних соціальних програм, які зорієнтовані на максимізацію соціальної віддачі, мінімізацію витрат, пов’язаних із здійсненням намічених заходів. При цьому рекомендується застосовувати аутсорсінгову схему організації виконання цих програм за участю спеціалізованих громадських установ;

  • визначено перспективні напрями розвитку соціально-трудових відносин в структурі багатостороннього соціального партнерства.

Наведені положення наукової новизни відображені у кожній із праць циклу і у своїй смисловій єдності формують комплексність та визначають наукову цінність представленої роботи.


Обґрунтування положення наукової новизни. Генезис багатостороннього соціального партнерства об’єктивізований еволюційними модифікаціями концепції соціальної держави, які утверджують полісуб’єктність у соціальній політиці у відповідь на поглиблення і зростання різноманіття соціальних проблем у сучасному світі. Ці зміни разом із процесом соціалізації всіх сфер людської життєдіяльності наповнюють глибшим змістом соціальне партнерство, що, виникнувши історично як практичний спосіб вирішення протиріч між працею і капіталом, у сучасних умовах розширює межі свого предмету. Зміст нового механізму реалізації соціальної політики – складає системна взаємодія трьох суспільних секторів (державного, громадського та бізнес-сектору) з метою вирішення актуальних проблем соціального розвитку. З цієї причини багатостороннє соціальне партнерство часто йменують міжсекторним соціальним партнерством. Внутрішню структуру кожного сектору утворюють його організовані елементи – організації й установи.

Ресурсоутворююча і ресурсооптимізаційна роль багатостороннього соціального партнерства полягає у тому, що воно забезпечує досягнення і спрямування у соціальну політику нових продуктивних комбінацій ресурсів та додаткових (порівняно з ситуацією поза партнерством) Паретто-покращень, усуваючи необхідність критичного вибору між виробництвом однаково необхідних благ соціального призначення. Вигоди соціальних партнерів у результаті таких комбінацій носять взаємний характер. Натомість виробництво соціальних благ кожним із секторів окремо є безперспективним через виробничі обмеження кожного сектору, що роблять цей процес неефективним або недоцільним з економічної чи соціальної точок зору. З цих же міркувань безперспективною є й міжсекторна конкуренція.

Багатостороннє соціальне партнерство позиціонується як найбільш прийнятний з можливих механізмів нейтралізації (інтерналізації) негативних зовнішніх ефектів (екстерналій), породжених діяльністю суб’єктів, найбільше схильних до їх виробництва і неготових (нездатних) їх нейтралізувати. Воно уможливлює добровільну участь останніх в інтерналізаційних процесах, а також вирішує проблему додаткових екстерналій, які породжуються недосконалістю інших способів їх нейтралізації.

Через свою ресурсоутворюючу природу багатостороннє соціальне партнерство є однією з форм соціального капіталу, яка втілюється у механізмах мобілізації ресурсів для потреб соціальної сфери. Крім того, воно визначальне і як власне ресурс соціального капіталу, найперше, на індивідуальному й організаційному рівнях останнього, оскільки саме особистості та організації визначають конструкцію партнерства й є виразниками міжсекторної солідарності. Цей унікальний ресурс використовується ними для досягнення своєї приватної вигоди в межах партнерства, яке є взаємокорисним для його учасників за визначенням.

Багатостороннє соціальне партнерство розуміється нами як один із найважливіших чинників зростання людського капіталу. Це проявляється в опосередкованому процесом соціального розвитку позитивному впливові міжсекторного партнерства на всі основні елементи людського капіталу, а також в безпосередньому його впливові – на розвиток навичок соціального самозахисту та самодопомоги непрацездатних і малозабезпечених осіб як одного з малодосліджених активів людського капіталу.

Поряд із категорією «соціальне партнерство» в сучасній економічній літературі широко використовується термін «соціальний діалог». При цьому однозначної позиції щодо їх співвідношення простежити неможливо. Поширеним є цілковите їх ототожнення, як це має місце в термінології Міжнародної організації праці та в сучасному трудовому законодавстві України. Припускаємо, що практичною основою для цього послужило переважання переговорних форм взаємодії (консультації, узгодження, арбітраж, обмін інформацією) серед усіх форм соціально-трудового партнерства. Разом з тим, в науковому дискурсі, поряд із наведеним співвідношенням, також побутує взаємовизначення вказаних понять як ідеології (соціальний діалог як світоглядна система) та її практичного втілення (соціальне партнерство як спосіб соціальної взаємодії). Крім того, існує науково обґрунтована позиція, де діалог сприймається у якості смислоутворюючого елементу партнерської взаємодії. Виходячи з етимології іменника „діалог” – розмова між двома або кількома особами; обмін думками; переговори; бесіди в порядку взаємного зондажу, – в контексті нашого дослідження маємо всі підстави підтримати цю позицію, припускаючи таке співвідношення соціального діалогу і соціального партнерства, за якого перше є передумовою реалізації другого. З цих міркувань багатостороннє соціальне партнерство передбачає не стільки акт комунікації, скільки спільні практичні дії, успіх або невдача яких обумовлена ступенем з’ясування взаємних очікувань і позицій партнерів (діалогом між ними). Налагоджений соціальний діалог – у цьому розумінні – є також обов’язковою умовою соціально-трудового партнерства.

Багатостороннє соціальне партнерство як економічна взаємодія здійснюється відповідно до соціальних норм і правил. Тому розробка його інституціональних засад є невід’ємною частиною його економічного дослідження. Міжсекторне партнерство відбувається в інституційному середовищі, заданому діалектичною єдністю процесів соціалізації економічної сфери та раціоналізації соціальної дійсності. Під їх впливом формується його інституційна структура, яку утворюють інститути-норми, що поділяються на зовнішні і внутрішні, та інститути-субмеханізми, що диференціюються залежно від виконуваних ними функцій як комбінаційні та оптимізаційні. Зовнішні норми інституційної структури становлять основні елементи конституції ринку. Необхідність використання цих елементів зумовлена імперативом раціоналізації соціальної дійсності й є відображенням важливого методологічного принципу інституціональної економіки – економічного імперіалізму. Основою для побудови системи внутрішніх норм та інститутів-субмеханізмів багатостороннього соціального партнерства стали особливості основних принципів та процедурних елементів взаємодії органів державної влади і громадських організацій, розроблених зарубіжними вченими, які з урахуванням положень інституціональної теорії поширено нами на весь загал учасників міжсекторної взаємодії.

Внутрішні норми інституційної структури партнерства безпосередньо впорядковують взаємодію партнерів. Серед них ми виділили: інститут цільової програми; інститут конкуренції; інститут експертизи; інститут контрактації. Інституційні субмеханізми міжсекторного партнерства забезпечують реалізацію його зовнішніх та внутрішніх норм. В структурі комбінаційних субмеханізмів багатостороннього партнерства породжується синергетичний ефект від сполучення ресурсів агентів взаємодії. Це – механізм соціального замовлення; державні і муніципальні гранти; громадські слухання; інститут легального лобізму; ініціативи корпоративної соціальної відповідальності. Особливістю оптимізаційних субмеханізмів є здатність сприяти найкращій ресурсній комбінації, або каталізувати її синергетичний ефект. Їх поділяємо на формальні, зафіксовані у правових актах, та неформальні, представлені нормами суспільної етики й моралі.

Інститути-норми й інститути-субмеханізми партнерства задають рамки для розвитку його економіко-організаційних форм. Виділено дві їх сукупності: бінарні й інтегральні. Перші будуються на двокомпонентних комбінаціях партнерів, другі – на пропорційній участі їх усіх. Ці форми можуть бути взаємоконверсійними. Серед них найскладнішою і найбільш дієвою формою є фонд розвитку громади, що передбачає створення в певному територіальному утворенні специфічної інституції – для підтримки соціальних проектів через акумулювання і раціональне використання переважно місцевих ресурсів за участю органів влади, бізнесових і громадських організацій. Її виняткова результативність визначена тим, що вона – єдина серед форм міжсекторного партнерства – реалізується у строгій відповідності до всіх внутрішніх норм його інституційної структури і застосовує більшість його комбінаційних й оптимізаційних субмеханізмів. У роботі підкреслюється першочерговість не стільки територіальної, скільки соціальної зосередженості ефекту дії фонду. Саме така зосередженість перетворює цей ефект в клубне благо й є умовою ресурсної економії.

Попри усталеність більшості своїх організаційних форм, міжсекторне партнерство не обмежується ними й здатне набувати різної конфігурації і ступеня організації – залежно від поставлених цілей. Природа цих форм пояснюється нами крізь призму теорії ігор. Основна теза цього пояснення полягає в тому, що для досягнення кращого результату організації всіх суспільних секторів повинні організовуватися для спільних дій.

У якості ключового елементу механізму багатостороннього партнерства в Україні та її регіонах пропонується модель фондів розвитку громади. Організації такого роду через невисокий ступінь розвитку партнерства в периферійних ареалах рекомендується сформувати найперше у найбільших містах. Пропонується визначити два основних напрями діяльності фондів розвитку громади: підтримка благодійних ініціатив місцевого бізнесу і зміцнення організаційного потенціалу громадських організацій. Формування фондів розвитку громади пропонується здійснювати у три етапи, які визначатимуть способи і масштаби реалізації кожного з указаних напрямів їх діяльності.

У діяльності фондів розвитку громади особливе місце належить соціальному замовленню і гранту. На основі синтезу зарубіжного і вітчизняного досвіду їх реалізації пропонуються способи удосконалення їх технології, основні з яких передбачають: чітке розмежування механізмів соціального замовлення і гранту відповідно як конкурсу виконавців соціальних проектів та як конкурсу самих проектів і перебудови першого на засадах аутсорсінгу; розширення предмету соціального замовлення і гранту за рахунок об’єктів соціальної інфраструктури (сьогодні воно спрямоване лише на окремі верстви населення); розширення спектру замовників соціального замовлення за рахунок фондів розвитку громади; поглиблення диференціації етапів алгоритму соціального замовлення і гранту за виконавцями; пріоритет внутрішньої оцінки якості виконання проектів через неможливість уникнення суб’єктивності зовнішнього аудитора; обов’язковість винагороди виконавця соціального замовлення; удосконалення методики фінансової оцінки проектів шляхом використання, зокрема, показника „соціальної рентабельності”.

Аналіз зарубіжного досвіду управління корпоративною соціальною відповідальністю який засвідчив, що через об’єктивну функціональну другорядність благодійної діяльності для кожної бізнесової структури алокація ресурсів на цьому напрямку може не збільшити, а навпаки – зменшити ефективність основного виробництва. Водночас складність процесу управління соціальною відповідальністю обумовлює збільшення трансакційних витрат і витрат, пов’язаних із залученням додаткових факторних ресурсів. Це послаблює стимули практикувати стратегічні підходи до благодійності або займатися нею взагалі, позбавляючи соціальну сферу потенційно значних засобів для розвитку. З метою зменшення альтернативної вартості використання благодійниками ресурсів, які спрямовуються ними у соціальну сферу, автор висуває пропозицію про аутсорсінг благодійної діяльності. У роботі обґрунтовуються масштаби і способи його здійснення фондами розвитку громади. Значний потенціал аутсорсінгу благодійних аспектів корпоративної соціальної відповідальності міститься передусім у повній і частковій його формах. Такий аутсорсінг може бути елементом більш складної аутсорсінгової взаємодії, яка передбачає передачу стороннім агентам (насамперед фондам розвитку громади) також інших ініціатив корпоративної соціальної відповідальності.

Адаптація фондами розвитку громади венчурних технологій не тільки зміцнить організаційний потенціал громадських структур у регіонах України, але й призведе до збільшення кількості серед них таких, що мають соціальний профіль діяльності. Венчурні ініціативи фондів розвитку громади пропонується реалізовувати відповідно до стандартної схеми, яка детально описується у роботі на основі аналізу зарубіжного досвіду. Вона передбачає формування фондом портфелю громадських організацій за визначеними критеріями і застосування щодо них цільових заходів за участю широкого кола залучених експертів. Слід розглянути можливості використання у цьому процесі об’єктів незавершеного будівництва і створення на цій основі інкубаційних структур, діяльністю яких опікуватимуться фонди. Їх завдання – через зміцнення організаційного потенціалу організацій третього сектору культивувати сильних партнерів для бізнесу у справі благодійності. Фонди розвитку громади можуть здійснювати торгівлю такими організаціями, пропонуючи бізнесу співпрацю з ними на стадії завершення венчурного процесу, а виторг – знову-таки спрямовувати на свої потреби. В умовах сусідства України з країнами Європейського Союзу для ресурсного забезпечення механізму венчурної філантропії рекомендується використати транскордонні та інші ініціативи, передбачені програмами Інструменту Європейського Сусідства та Партнерства.

Корекція системи правового регулювання міжсекторного партнерства є необхідною умовою реалізації його економіко-організаційної моделі. У цьому контексті наші пропозиції прямовані: 1) на створення законодавчих передумов активізації соціальної політики громадських організацій шляхом фіксації переліку конкретних дозволених видів їх діяльності та уніфікації режиму оподаткування (звільнення від нього) всього їх загалу за умови відповідності їх профілю такому переліку; делегування низки державних соціальних функцій у громадський сектор із передачею громадським організаціям частини державного майна і поширенням звільнення від сплати податку на додану вартість на операції з передачі об’єктів будь-якої форми власності на баланс громадської організації; встановлення пріоритету громадських організацій як аутсорсерів у соціальному замовленні; 2) на посилення законодавчих стимулів благодійної діяльності (і місцевої філантропії зокрема) шляхом диференціації меж суми благодійного внеску, здійснення якого приносить благодійникові податкові преференції, з урахуванням пріоритетності благодійних внесків у місцеві соціальні заклади; запровадження можливості представників бізнесу самостійно визначати сферу використання сплачених ними податків, зокрема тих, що надходять до місцевих бюджетів; обмеження здійснення благодійних внесків до державних установ і організацій, якщо вони використовуються не в партнерстві з відповідною громадською організацією; 3) на законодавче закріплення можливості створення фондів розвитку громади як особливого виду юридичних осіб – комунітарних структур, а також закріплення їх статусу як замовників державного замовлення у соціальній сфері; 4) на законодавче визначення соціального гранту; 5) на усунення фрагментарності й обтічності формулювань типової регіональної програми міжсекторного партнерства і поширення практики прийняття таких програм у всіх регіонах України.

Спільність позицій, намірів та інтересів учасників партнерства, що на їх основі реалізується його економічна функція, є наслідком еволюції соціального партнерства під впливом соціалізаційних процесів. Адже відправною точкою вчення про консервативне – трудове – соціальне партнерство, вважається конфлікт, об’єктивна розбіжність інтересів партнерів та необхідність солідарності насамперед в структурі кожного з них (т. зв. класової солідарності). Тоді як економічна сутність багатостороннього соціального партнерства розкривається через досягнення солідарності всіх суб’єктів соціальної політики в реалізації її цілей. З цих міркувань соціально-трудові відносини мають нову перспективу для розвитку в контексті багатостороннього партнерства, в структурі якого опортуністична (непартнерська) поведінка втрачає будь-який сенс, а відтак – попереджуються і конфлікти. За таких умов соціально-трудові відносини можуть зосереджуватися не на вирішенні спорів, а на практичних заходах щодо подолання дійсних проблем, пов’язаних із функціонуванням сфери праці. Предмет спільної діяльності партнерів у сфері праці крізь призму багатостороннього соціального партнерства набуває якісно нових рис: взаємні консультації, переговори, залагодження трудових конфліктів поступаються по значимості діяльним заходам з покращення якості трудового життя, а також розвитку виробничої демократії.

Розвиток соціально-трудових відносин у межах багатостороннього соціального партнерства пов’язується із поглибленням трудових аспектів корпоративної соціальної відповідальності, що відображається, зокрема, у концепції соціально-захисного напряму соціальної відповідальності бізнесу. Аналіз діяльності із соціального захисту працівників як частини системи заходів соціальної відповідальності вітчизняних роботодавців, свідчить, що на підприємствах різні форми і напрями здійснення такого захисту об’єктивно розвиваються в тому числі і як реакція на недосконалість системи державного соціального захисту. Система заходів соцзахисту у рамках корпоративної соціальної відповідальності включає компенсаційні, превентивні, паліативні та реабілітаційні заходи, які можуть поділятися на патерналістські та інтерактивні, реактивні та проактивні. Вони передбачають різні види соціальної допомоги працівникам, програми їхнього навчання, пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, корпоративну політику щодо мінімальних гарантій в оплаті праці тощо. На вітчизняних підприємствах різні форми, напрями та методи здійснення такого захисту об’єктивно існують і розвиваються через недосконалість державної соціальної політики. Проте проактивна та превентивна корпоративна соціальна відповідальність поки що не стала масовою практикою. Витрати та діяльність щодо додаткового соцзахисту працівників не завжди офіційно відображаються з метою уникнення сплати податків і додаткових соцстрахвнесків. Це ще раз свідчить про необхідність солідарної участі соціальних партнерів в реалізації пріоритетів соціальної політики, зокрема, соціального захисту.

Багатостороннє соціальне партнерство є потенційним засобом подолання зарплатної інституційної пастки, суть якої – неспроможність учасників соціально-трудових відносин подолати неефективність формальних та неформальних суспільних норм, які призвели до масштабної тінізації трудових доходів. Зарплатна інституційна пастка сформувалася історично на ґрунті фактично постійного чужоземного панування і деяких поширених релігійних стереотипів.

Існування феномену «тіньової» зарплати у сьогоднішніх умовах є результатом логічного спільного рішення роботодавця та працівника в умовах штучності, непостійності, подекуди ворожості формальних норм, що підтверджується висновками як авторитетних міжнародних рейтингів, так і знаних вітчизняних експертів. Тим часом працююче населення погоджується отримувати «конвертовану» заробітну плату з огляду на сформовану віками впевненість (і не завжди безпідставну) у тому, що держава як арбітр і гарант не зможе забезпечити необхідний захист людині праці. Звідси – поширений народний скептицизм щодо будь-яких реформаторських зусиль, відсутність мотивації і бажання очікувати віддалені результати реформ. На цій основі масштаби «тіньового» обміну зростають по інерції.

Проте загальновідомо, що ефективність такого обміну для їх учасників нетривала, а в масштабах суспільства навіть сумнівна. Водночас «витягти» із цієї пастки суспільство держава як менеджер в силу різних причин не в змозі. Для цього потрібна солідарність та активна участь усіх соціальних партнерів, передусім відповідального бізнесу та організацій дієвого громадянського контролю, що досягається в межах саме багатостороннього соціального партнерства, де формуються відповідні мотивації й існують необхідні інструменти.

У структурі багатостороннього соціального партнерства з’являються резерви покращення регулювання мінімальної заробітної плати, тією чи іншою мірою орієнтованою на прожитковий мінімум. Воно можливе через розширення експертного поля громадської експертизи прожиткового мінімуму за рахунок максимально широкого спектру громадських об’єднань (молодіжних, жіночих, ветеранських, асоціацій органів місцевого самоврядування) – для врахування інтересів різних вікових і соціально-демографічних груп, його достовірної соціально-економічної та регіональної оцінки. Залучення ширшого кола експертів до процесу формування прожиткового мінімуму є необхідним, бо соціальні питання національної ваги (одним з яких є розмір і структура прожиткового мінімуму) об’єктивно не можуть вирішуватися обмеженим колом експертів.

Публікації циклу в сукупності сприяють розв’язанню важливої наукової проблеми розвитку багатостороннього соціального партнерства у контексті потреб реформування соціальної сфери України.


Практична значимість роботи. Пропозиції щодо способів організації міжсекторної взаємодії було враховано на етапі заснування Волинської обласної громадської організації „Фонд місцевого розвитку”, яка уособлює основну інтегральну економіко-організаційну форму міжсекторного партнерства в одній із соціально проблемних областей України (Акт впровадження від 21 березня 2007 р., виданий МГО „Асоціація захисту прав молоді Волині”), а також під час реалізації проекту „Створення Громадської ради міжсекторного партнерства для вирішення соціальних проблем міста Луцька” (Громадська рада міжсекторного партнерства в контексті цілей проекту позиціонується як організаційна основа для створення ВОГО „Фонд розвитку громади”), (Акт впровадження відповідно від 20 березня 2007 р. і 27 березня 2007 р., виданий МГО „Асоціація захисту прав молоді Волині”) та проекту „Вчимося проектному менеджменту задля налагодження ефективної співпраці з бізнесом” (Акт впровадження від 30 березня 2007 р., виданий ВОГО „Фонд місцевого розвитку”). Отримані результати також використано під час розробки Програми економічного і соціального розвитку м. Луцька на 2007 рік (Акт впровадження від 03.04.2007, виданий Луцькою міською радою).

У 2008–2009 рр. наукові розробки претендента було використано у діяльності постійних комісій Волинської обласної ради. Впроваджені розробки стосувалися питань розвитку багатостороннього соціального партнерства у Волинській області.

У 2009-2011 рр. наукові результати, викладені у представленому циклі праць, було використано при підготовці колективом Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України низки науково-дослідних робіт, виконаних на замовлення окремих органів центральної виконавчої влади.

Одержані автором нові наукові результати розширюють і доповнюють існуючі нині знання про можливості реформування соціальної сфери Україні за допомогою технологій багатостороннього партнерства, збагачують теорію і практику новими підходами до вирішення сучасних проблем соціально-трудових відносин, впровадження соціально-економічної політики, стратегічним орієнтиром якої є людський розвиток в найширшому розумінні.

Основні наукові положення, висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть використовуватися у практичній діяльності Міністерства соціальної політики, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства освіти, науки, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Комітету з питань бюджету, Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Комітету з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України, в роботі органів місцевого самоврядування, підприємств та громадських організацій в регіонах України, в малих та великих громадах для налагодження ефективного міжсекторного співробітництва і вирішення актуальних соціальних проблем. Матеріали дослідження доцільно застосовувати в процесі викладання навчальних дисциплін „Управління державними фінансами”, „Менеджмент персоналу”, „Теорія регіонального розвитку”, „Соціальна економіка”, „Соціальна політика”, „Корпоративна соціальна відповідальність”.
Загальна кількість публікацій автора становить 54, в тому числі за темою роботи – 24, з них 1 авторська монографія, матеріали у 3 колективних монографіях, 11 статей (в тому числі – 1 у зарубіжних журналах), 9 тез доповідей.

Автор _____________________ /_____________________________/



07.02.2012




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка