Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького бусол олена юріївна



Сторінка1/4
Дата конвертації26.12.2016
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4




НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО


БУСОЛ ОЛЕНА ЮРІЇВНА

УДК 343 (477)



ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЙНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ

СТРАТЕГІЇ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня


доктора юридичних наук

Київ – 2015


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.


Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України,

заслужений діяч науки і техніки України

КОСТЕНКО Олександр Миколайович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України,

завідувач відділом проблем кримінального права,

кримінології та судоустрою.


Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

КУЛИК Олександр Георгійович,

Державний науково-дослідний інститут

МВС України,

т.в.о. начальника науково-дослідної лабораторії

кримінологічних досліджень;
доктор юридичних наук, професор

САВЧЕНКО Андрій Володимирович,

Національна академія внутрішніх справ,

начальник кафедри кримінального права;
доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України



СКУЛИШ Євген Діонізійович,

Науково-дослідний інститут інформатики і права

НАПрН України,

головний науковий співробітник.


Захист відбудеться “28” вересня 2015 року об 11:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “27” серпня 2015 року.
Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,



доктор юридичних наук О. О. КвашаЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Індекси сприйняття корупції, розраховані фахівцями Transparency International, показують, що впродовж останнього десятиріччя рівень корупції в Україні залишається високим. Найбільш корумпованими українці називають саме ті інституції, які покликані боротися з корупцією – суди (66%), правоохоронні органи (64%), державну службу (56%), а також сферу охорони здоров’я (54%), Парламент (53%), політичні партії (45%), ЗМІ (22%), громадські організації (20%). У сучасних умовах перед українською державою поставлено важливе завдання мінімізації рівня корупційної злочинності, що є умовою вступу України до ЄС. За висновками спільної зустрічі експертної місії Ради Європи з українськими фахівцями з питань антикорупційної політики, план антикорупційних реформ України повинен враховувати специфіку стану корупції в державі, насамперед її високий рівень, проникнення в усі сфери суспільного життя та єдність політичної влади і бізнесу. Законодавча база протидії корупційній злочинності почала формуватися тільки на початку 90-х років минулого століття, що й обумовило її дослідження в сучасний період. Вирішенню різних аспектів проблем корупційної злочинності та вдосконаленню вітчизняного антикорупційного законодавства, зокрема кримінального, присвячено праці вчених у галузі кримінології та кримінального права: П. П. Андрушка, Л. В. Багрія-Шахматова, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, В. О. Глушкова, В. В. Голіни, І. М. Даньшина, О. М. Джужі, О. О. Дудорова, С. В. Дрьомова, А. П. Закалюка, В. С. Зеленецького, О. Г. Кальмана, О. О. Кваші, О. М. Костенка, О. Г. Кулика, О. М. Литвинова, П. С. Матишевського, А. В. Савченка, О. Я. Свєтлова, Є. Д. Скулиша, В. В. Сташиса, І. К. Туркевича, Г. О. Усатого, М. І. Хавронюка, В. І. Шакуна, С. А. Шалгунової та інших, а також учених інших спеціальностей: Л. І. Аркуші, П. Д. Біленчука, А. В. Гайдука, В. Д. Гвоздецького, В. М. Гаращука, О. Ф. Долженкова, Н. С. Карпова, Ю. Г. Кальниша, Г. А. Матусовського, Є. В. Невмержицького, С. С. Рогульського, Б. В. Романюка, О. В. Терещука, В. М. Трепака та інших. Серед зарубіжних учених, які досліджували окремі аспекти корупції, слід виділити В. В. Астаніна, Б. В. Волженкіна, С. А. Головка, А. І. Долгову, П. А. Кабанова, В. С. Комісарова, В. М. Кудрявцева, О. І. Кірпічникова, Н. О. Лопашенко, В. В. Лунєєва, С. В. Максимова, О. І. Мизерія, А. В. Наумова, Г. А. Сатарова, О. Гределанда, Д. Джонса, Д. Кауфмана, В. Лаптеакру, Н. Леффа, М. Превезера, С. Пундея, С. Пуффера, С. Роуз-Аккерман, Д. Хелмана, Л. Шеллі, С. Естрина та інших. Проблема протидії корупції на докторському дисертаційному рівні досліджувалася вітчизняним вченим М. І. Мельником («Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції», 2002 р.). Питання протидії корупції в докторських дослідженнях інших науковців розглядалися переважно через призму адміністративного права і процесу, фінансового, кримінально-виконавчого, інформаційного права, політичних інститутів і процесів тощо.

Протидія корупційній злочинності потребує вивчення умов, в яких формується і реалізовується антикорупційна стратегія в Україні в сучасний період, оцінки політики держави в цьому напрямі, а також виокремлення кримінологічно-значущих проблем застосування конкретних механізмів такої протидії. До того ж деякі вчені не вкладають у поняття «протидія корупції» заходи, які проводять і фізичні особи з власної ініціативи. Основні антикорупційні доктрини, прийняті в Україні в сучасний період, не дають однозначної відповіді на питання, яким чином мінімізувати корупційну злочинність у державі. Тож ключовим у виробленні стратегічних підходів до протидії корупції є встановлення кола суб’єктів, які повинні відігравати провідну роль у цьому процесі – спеціалізовані органи по боротьбі з корупцією, правоохоронні органи, інші інститути громадянського суспільства або окремі громадяни.

Представлена робота є спробою запропонувати науково обґрунтовані шляхи розв’язання порушеної кримінологічної проблеми з урахуванням положень культурологічно-репресивної концепції протидії злочинності, яку розвиває професор О. М. Костенко.

При дослідженні корупційної злочинності кримінологи не завжди приділяють увагу вивченню суспільства, процесів, явищ, які відбуваються в ньому, а концентрують свої зусилля переважно на кримінально-правових аспектах проблеми. Комплексно кримінологічна проблема протидії корупційній злочинності в Україні за порівняно тривалий період (1991–2015 рр.) не розглядалася. Враховуючи викладене, тема протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії є актуальною для юридичної науки та практики.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось у межах планових тем відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України – «Протидія корупційній злочинності в Україні в умовах реформування кримінальної юстиції» на 2012–2014 рр. (номер державної реєстрації 0112U007120), «Проблеми забезпечення правопорядку засобами кримінальної юстиції (в контексті європейських стандартів)» на 2014–2016 рр. (номер державної реєстрації 0114U003872).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних кримінологічних і низки кримінально-правових засад протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії, формулювання пропозицій, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності діяльності у сфері протидії корупційній злочинності в Україні.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

– реконструювати підходи до вивчення феномена «корупція» та методи дослідження корупційної злочинності, які застосовувалися вченими в минулий та сучасний періоди, уточнити понятійно-категорійний апарат;

– розглянути відомі в кримінології моделі еволюції та форми проявів корупції та виокремити модель, яка характерна для України в сучасний період;


– на основі аналізу розвитку вітчизняного антикорупційного законодавства в сучасний період оцінити ефективність антикорупційної політики України;

– окреслити проблеми класифікації корупційних загроз національній безпеці України;

– узагальнити чинники, які сприяють поширенню організованої корупційної злочинності, що становить загрозу національній безпеці України в сучасний період;

– розглянути зміст організованих форм корупційної злочинності, встановити співвідношення понять «корупційна злочинність» та «організована корупційна злочинність»;

– окреслити теоретичні та практичні проблеми щодо механізмів зменшення негативного впливу корупційної злочинності на суспільство;

– визначити основні чинники протидії корупції в зарубіжних державах і дослідити ступінь їх впливу на її загальний рівень;

– встановити ступінь поширеності, причини корупційної злочинності та запропонувати шляхи протидії цьому явищу в окремих сферах життєдіяльності суспільства в сучасний період;

– на основі зарубіжного досвіду визначити основні напрямки підвищення ефективності Національної антикорупційної стратегії.



Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі протидії корупційній злочинності в Україні.

Предметом дослідження є кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс загальнонаукових та спеціальнонаукових методів. Загальнофілософська методологія як концептуальний підхід наукового дослідження допомогла визначити загальну стратегію дослідження та інтерпретацію його результатів. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило розглянути корупційну злочинність як сукупність злочинних діянь, визначити її соціальну обумовленість, закономірності та тенденції розвитку, вплив на суспільство (розділи 2–6). Історичний та історико-правовий методи застосовано для розкриття генези основних понять і тенденцій розвитку антикорупційного законодавства за часів незалежності України (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2), змісту олігархізації політичної влади в Україні у сучасний період (підрозділ 4.4), характеристики сучасного стану корупційної злочинності в окремих сферах суспільного життя (розділ 5). Метод системного аналізу дав змогу розглянути певні співвідношення між складовими елементами корупційної злочинності, а також її зв’язки з іншими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї (розділ 4, підрозділ 6.2). Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури правових норм антикорупційного спрямування, їх класифікації, відповідності правилам законотворчої техніки (розділ 2,  підрозділи 5.1, 6.6). Порівняльно-правовий метод використано під час порівняння норм кримінального законодавства України з відповідними нормами кримінальних законів інших держав (підрозділи 3.1, 6.3). Синергетичний метод дозволив вивчити суспільство, його інститути у протидії корупційній злочинності як системи, що характеризуються відкритістю, взаємопроникненням, нерегулярністю зв’язків, функціональною нестабільністю, розвиток яких відбувається нелінійно під впливом широкого спектра чинників, часто випадкових, особливо в їх кризових, нестабільних станах (розділ 5). Феноменологічний метод використаний при з’ясуванні природи та механізму індивідуальної злочинної поведінки корупціонера, впливу визначених автором чинників протидії корупційній злочинності на її загальний рівень і рівень ефективності протидії корупції в окремих державах (підрозділ 6.3). Метод експертних оцінок дозволив сформулювати висновки щодо заходів протидії корупційній злочинності (розділ 5, підрозділи 6.4, 6.5). Математичний метод урахований при розгляді проблеми застосування комп’ютерного моделювання до аналізу організованої корупційної злочинної діяльності (підрозділ 6.1). Застосовано методи аналогії, статистичного аналізу, соціологічні (анкетування; спостереження; вивчення документів). Анкетування використовувалося для дослідження причин поширення корупційної злочинності в органах внутрішніх справ і медичних закладах системи охорони здоров’я України (підрозділи 5.2, 5.4). Метод спостереження використовувався через безпосереднє сприйняття дисертантом під час її роботи в органах внутрішніх справ України соціальних процесів, пов’язаних з корупцією, які відбуваються в суспільстві, вивчення особи злочинця та реєстрації конкретних подій і ситуацій (підрозділи 5.1, 5.2, 5.3, 6.5). Вивчення документів, зокрема, ЗМІ, як джерела кримінологічно-значущої інформації дало можливість визначити основні напрями та окреслити проблеми протидії корупційній злочинності в сучасний період (розділ 5, підрозділ 6.6).

Емпіричну основу становлять результати анкетування дисертантом респондентів: 335 атестованих працівників служб БОЗ, БЕЗ, БНОН, КР, ОТВ УМВС України в м. Севастополь та районних відділів (усього 148 осіб), ГУБОЗ МВС України, ГУ МВС України в Київській області, ДДСБЕЗ МВС України та Міжвідомчого НДЦ при РНБО України (усього 136 осіб). Крім того, було анкетовано 51 особу – групу з представників усіх обласних управлінь МВС України. На основі розробленої дисертантом анкети проведено анкетування 680 громадян різних регіонів, професій і соціальних груп щодо з’ясування причин корупції в галузі охорони здоров’я в Україні. Вивчено матеріали судової практики та статистичні дані правоохоронних органів. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, нормативно-правових актів Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, підзаконних нормативно-правових актів щодо протидії корупції, міжнародно-правових документів у сфері протидії корупції. Джерельну базу дослідження становлять також політична, правова публіцистика, довідкові видання і статистичні матеріали. У процесі підготовки дисертації поряд із роботами з кримінології використовувалась філософська, соціологічна, кримінально-правова, кримінально-процесуальна та інша література за темою дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в юридичній науці комплексним дослідженням кримінологічних і низки кримінально-правових проблем протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії, основаним на культурологічно-репресивній концепції. Такий підхід дає можливість встановити причини та визначити дієві заходи протидії корупційній злочинності в Україні, що важливо для вирішення тактичних і стратегічних завдань держави та суспільства в цьому напрямі. У дисертації висунуто і обґрунтовано ряд теоретичних і прикладних понять, положень та висновків, зокрема:

уперше:

1) виділено значимі чинники (критерії) протидії корупційній злочинності в окремих зарубіжних країнах, за якими можна порівнювати ефективність їх впливу на загальний рівень корупції. Встановлено, що наявність спеціалізованих антикорупційних органів та етичних стандартів державних службовців не є показовими чинниками запобігання вчиненню корупційних діянь. Існує пряма залежність між економічним рівнем розвитку держави та рівнем корупції в країні – чим вище такий рівень, тим менший рівень корупції. Кримінальна відповідальність за корупційні діяння є обов’язковим чинником протидії явищу для всіх країн. Частково дієвими є заходи профілактики. Залучення населення і громадських організацій до протидії корупційній злочинності та політична воля уряду для проведення відповідних реформ є важливими чинниками, які суттєво мінімізують корупцію;

2) систематизовано відомі в кримінології моделі еволюції та форми проявів корупції та доведено, що Україна характеризується олігархічною моделлю корупційних відносин, що необхідно в першу чергу враховувати при визначенні заходів протидії корупційній злочинності;

3) сформульовано авторські поняття «вимірювання рівня корупції» та «оцінювання корупції». Вимірювання рівня корупції (характеристика) здійснюється при оцінюванні корупційних взаємовідносин: між країнами; в окремо взятій країні; в кожній сфері соціального життя країни (глобальний, державний та локальний виміри). Ключовими критеріями для оцінювання визначено: реальний стан корупції (поширеність); сприйняття корупції населенням; ефективність заходів протидії корупції;

4) виявлено основні риси законодавчої антикорупційної політики України в сучасний період, яка характеризується формальним підходом, декларативністю, непослідовністю, зволіканням з прийняттям законів, заполітизованістю. Аналіз розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період свідчить про його неефективність, що дає підстави для висунення гіпотези про недостатність врахування проблеми формування рівня правової культури та правосвідомості громадян при розробці державної антикорупційної політики;

5) запропоновано введення в науковий обіг поняття «організована корупційна злочинність» як різновид економічної злочинності – статистично обумовлена сукупність злочинних діянь осіб і груп, які відповідно до кримінального закону є корупційними злочинами та кваліфікуються за ознаками, притаманними організованій злочинній групі та злочинній організації;

6) визначено корупційні ризики в діяльності прокурорів, слідчих при формуванні Єдиного реєстру досудових розслідувань. Обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності за умисне невнесення прокурором, слідчим відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, в тому числі, якщо ці протиправні діяння було вчинено з метою отримання неправомірної вигоди;

7) встановлено поширеність і причини корупційної злочинності в ОВС України в сучасний період. Кримінологічно-значущою причиною корупційної злочинності в ОВС України згідно з культурологічною концепцією протидії злочинності є низька соціальна культура працівників міліції;

8) доведено неефективність діяльності антикорупційних підрозділів органів державної влади в Україні у протидії корупційній злочинності в сучасний період, а тому недоцільність включення їх до штатів органів виконавчої влади при формуванні антикорупційної стратегії України;

9) обґрунтовано необхідність криміналізації таких діянь, як поширення завідомо недостовірної інформації на замовлення представником засобу масової інформації та замовлення йому виготовлення інформаційного продукту неправдивого змісту;

10) на основі культурологічно-репресивного підходу запропоновано шляхи підвищення ефективності національної антикорупційної стратегії, які полягають у створенні координуючих і моніторингових органів, а також у забезпеченні реальної, а не формальної участі громадянського суспільства в протидії корупційній злочинності, зокрема за допомогою просвітницьких методів, що сприяють формуванню антикорупційної культури в суспільстві;

11) доведено, що назва Закону України «Про запобігання корупції» не відповідає його змісту, адже є констатацією заперечення існування корупційної злочинності в Україні. Виходячи з того, що корупція в Україні об’єктивно існує, а також семантичного тлумачення слів «запобігання» та «протидія» запропоновано при визначенні суспільних відносин, метою яких є мінімізація рівня корупційної злочинності, застосовувати термін «протидія», а не «запобігання»;

12) запропоновано доповнити статтю 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначеннями термінів «протидія корупції» та «суб’єкти протидії корупції»;

13) запропоновано доповнити статтю 44 КК України частиною третьою, в якій передбачити, що звільнення від кримінальної відповідальності не застосовується у випадку вчинення суб’єктом кримінального правопорушення (злочину), яке містить ознаки корупції та корупційного правопорушення;



удосконалено:

14) обґрунтування недоцільності визначення у примітці до однієї статті КК України переліку корупційних злочинів, на основі чого запропоновано виключити примітку до ст. 45 КК України;

15) класифікація корупційних загроз у Законі України «Про основи національної безпеки України». Корупцію слід вважати загрозою національній безпеці України та порушенням прав і свобод людини не лише у сфері державної безпеки, але й в інших сферах, зазначених у цьому Законі;

дістали подальшого розвитку:

16) реконструкція підходів до вивчення феномена «корупція» в минулий період, а саме, виокремлено періоди, для яких характерне застосування таких методів: давніх часів – політичний, натуралістичний, філософський, початок XIX ст. – політологічний, правовий, середина XIX ст. – ревізіоністський, кінець XIX ст. – економічний, початок XX ст. – структурний, середина XX ст. – відбуваються ревізії розроблених раніше теорій і методів дослідження корупційної злочинності, які застосовуються вченими в сучасний період – історичний, економічний, соціально-натуралістичний, державно-управлінський, структурний, кібернетичний, синергетичний, феноменологічний, правовий, соціологічний;

17) уточнення понятійно-категорійного апарату у сфері дослідження протидії корупції: запропоновано кримінологічні визначення понять «корупційна злочинність»; «протидія корупційній злочинності»;

18) наукові положення культурологічно-репресивної концепції протидії злочинності, що становить систему організаційних, правових, а також соціально-культурних заходів, спрямованих на створення в суспільстві негативного ставлення до корупції шляхом формування у громадян високого рівня соціальної культури (політичної, економічної, правової, релігійної, наукової тощо). Доведено, що досягти мінімізації корупційної злочинності в Україні можна виключно в поєднанні законодавчих заходів, кримінального судочинства з просвітницькими методами, які мають підвищити соціальну культуру громадян;

19) конкретизація чинників поширення організованої корупційної злочинності в Україні в сучасний період, що становлять загрозу національній безпеці України (широкий перелік);

20) науковий підхід щодо застосування методів математичного моделювання до аналізу організованої корупційної злочинності. Зроблено висновок, що одним із механізмів протидії корупційній злочинності є застосування кібернетики, а саме: методів математичного моделювання, що недостатньо використовується в Україні, однак може сприяти глибшому розумінню найважливіших соціальних процесів, що відбуваються в українському суспільстві, зокрема, слугувати методом вирішення проблем протидії корупційній злочинності;

21) науковий погляд на можливості використання потенціалу громадянського суспільства України у протидії корупційній злочинності. Резерв впливу громадських організацій у протидії корупційним правопорушенням недостатньо використовується державою з ініціативи самої держави, яка має активніше залучати їх до формування державної політики у сфері протидії корупції;

22) науковий підхід до проблеми функціонування ЗМІ в умовах корупційного суспільства, яка полягає у використанні засобів масової інформації як політичного впливу влади, що призводить до підвищення криміналізації суспільства;

23) позиції кримінології щодо політичного змісту корупції. Доведено, що олігархізація політичної влади в Україні в сучасний період є однією із специфічних форм організованої корупційної злочинності. Специфіка олігархізації полягає в тому, що для неї характерна наявність еліти, яка бере на себе функцію керівництва масами в державі завдяки пасивності, недосконалості правової свідомості та культури громадян. Наявна проблема порушення законів етики і моралі з обох сторін – народу та олігархічного керівництва, унеможливлює розвиток демократії, що сприяє поширенню корупційної злочинності;

24) уявлення про корупцію «українського зразка», яке обумовлює, що для ефективної протидії їй слід розробити адекватну саме цьому типу корупції (а не корупції взагалі) технологію протидії. Виокремлена автором специфічна форма корупції для України – олігархічна, дає можливість сконцентрувати зусилля держави у протидії корупційній злочинності саме в цьому напрямі та застосувати саме ті механізми, які є найефективнішими;

25) концептуальні позиції щодо «люстрації» суддівського корпусу та доведено доцільність її використання як засобу протидії корупції. Для цілей «люстраційного» закону сформульовано поняття «порушення присяги» як учинення суб’єктом «люстрації» корупційних правопорушень, відповідальність за які передбачена КК України та КУпАП, порушення ним норм процесуального та матеріального права, морально-етичних засад, конвенційних документів Ради Європи щодо захисту прав людини і основоположних свобод тощо;

26) теза, що корупційна злочинність у галузі охорони здоров’я України є однією з найгостріших проблем українського суспільства, загрозою національній безпеці держави. На основі проведеного соціологічного дослідження підтверджено гіпотези дисертанта, що 1) корупція є системним і поширеним явищем у сфері медичного обслуговування населення України; 2) однією з причин корупційних зловживань у діяльності лікарів є недостатнє фінансування медичної галузі; 3) корупція у відомчих медичних закладах є нижчою, ніж в інших лікувальних установах; 4) низька якість наявного медичного обладнання в українських лікарнях є результатом використання корупційних схем особами, які мають доступ до закупівлі та розподілу медичної техніки; 5) висока ціна на лікарські засоби та розповсюдження великої кількості аптек є результатом корупційних правопорушень з метою наживи недобросовісних бізнесменів і вищого керівництва Міністерства охорони здоров’я України. Причини та умови, що породжують корупційну злочинність у сфері охорони здоров’я, класифіковано на: економічні, організаційно-управлінські, соціальні, морально-психологічні, правові.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка