Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького бусол олена юріївна



Сторінка3/4
Дата конвертації16.04.2017
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4

Розділ 5 «Кримінологічна характеристика сучасного стану корупційної злочинності в окремих сферах суспільного життя в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 5.1 «Характеристика сучасного стану корупції в органах прокуратури України». На основі аналізу офіційної статистики зроблено висновок, що порівняно з іншими правоохоронними відомствами факти корупції в органах прокуратури майже не викриваються. На основі даних соціологічних опитувань, проведених в Україні щодо корупції в органах прокуратури, зроблено висновок про високий рівень поширеності корупційних практик з участю прокурора, який має специфічний статус у кримінальному провадженні, оскільки наділений значним обсягом контрольних повноважень. Ці повноваження, зокрема, дозволяють активно протидіяти корупційним проявам в інших правоохоронних органах. Однак на основі таких повноважень можуть формуватись і корупційні відносини. Наводяться результати опитування працівників органів прокуратури, які зазначають найпоширеніші види корупційних діянь у системі органів прокуратури, та дані Служби безпеки України, які вказують на основні прояви корупційних правопорушень серед працівників органів прокуратури. Зазначено основні причини корупційних проявів і внесено пропозиції щодо мінімізації корупційної злочинності в органах прокуратури України. Показовим прикладом корупційних практик прокурорами та слідчими слугує умисне невнесення відповідних відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Розглянуто проблемні питання формування ЄРДР, встановлено найпоширеніші схеми ухиляння прокурорів від внесення відповідних відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР, на основі чого виявлено корупційні ризики в роботі прокурорів і слідчих. З огляду на суспільну небезпечність цього діяння автор вносить пропозиції щодо доповнення КК України нормою, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне невнесення прокурором, слідчим відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

У підрозділі 5.2 «Характеристика сучасного стану корупції в органах внутрішніх справ України» розглядаються соціологічні опитування компетентних установ з проведення таких досліджень. Автор аналізує дані засобів масової інформації, які можуть слугувати джерелом кримінологічної інформації про злочинність. На основі проведеного автором анкетування працівників міліції щодо вивчення причинного комплексу поширення корупції в органах внутрішніх справ України автор резюмує мотивацію, причини та фактори виникнення корупційних проявів у цих органах.

У підрозділі 5.3 «Характеристика сучасного стану корупції в органах судової влади України» на основі даних соціологічних досліджень, статистичних даних Генеральної прокуратури України, міжнародних експертних оцінок, результатів моніторингу незалежності судової влади, проведеного Центром суддівських студій та Всеукраїнською незалежною судовою організацією, встановлено найістотніші чинники, що негативно впливають на стан незалежності суддів. Розглянуто основні типи корупційних зловживань у судовій гілці влади; зовнішні прояви корупційної поведінки суддів; найпоширеніші прояви корупційних правопорушень серед суддів; форми корупції, які застосовують судді; основні корупційні ризики в органах судової влади; фактори, що сприяють поширенню корупції в судових органах. Дисертантом окреслено концептуальні позиції щодо «люстрації» суддівського корпусу та доведено доцільність її використання як засобу протидії корупції. Враховуючи, що поняття «порушення присяги», яке містить українське законодавство, є неконкретним, на що Україні вказала Венеціанська комісія, автор пропонує викласти в Законі України про «люстрацію» тлумачення цього терміна.

У підрозділі 5.4 «Характеристика сучасного стану корупції в медичних закладах системи охорони здоров’я України» автор, проаналізувавши статистичні дані правоохоронних органів та інформацію періодичних видань з метою з’ясування стану корупції в медичній сфері, зазначає, що після розпочатої реформи медичної галузі ситуація на сьогодні суттєво не змінилася ні у виявленні та розкритті злочинів, ні в реальному стані корупції, ні в тому, як сприймають таке становище громадяни України. Зазначено умови та результати проведеного автором анкетування, запропоновано шляхи розв’язання проблем корупційної злочинності в системі охорони здоров’я України. Розглянуто досвід протидії корупційній злочинності в системі охорони здоров’я Польщі. Наголошується на доцільності використання Україною досвіду Польщі у протидії корупції в медичних закладах.

Розділ 6 «Теоретичні та практичні проблеми протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії» складається з шести підрозділів.

Підрозділ 6.1 Теоретичні проблеми щодо механізмів зменшення негативного впливу корупційної злочинності на суспільство. Культурологічно-репресивна модель протидії злочинності передбачає, що у протидії корупційній злочинності застосовується два механізми: соціальна культура і репресія. У свою чергу всі засоби, здатні впливати на злочинність, можна класифікувати як безпосередні (засоби протидії злочинності) та опосередковані (засоби підвищення ефективності засобів протидії злочинності шляхом зміни психологічних властивостей людини. Поняття «механізм» вживається автором у контексті протидії корупційній злочинності як сукупність стану і процесів, з яких складається будь-яке явище або внутрішній устрій, система. Зазначено, що кримінологами не визначено чіткого переліку механізмів протидії корупційної злочинності. В роботі узагальнено позиції вітчизняних і зарубіжних вчених щодо сутності та класифікації механізмів протидії корупційній злочинності. Розглянувши антикорупційну політику Республіки Сінгапур, автор визначає основні чинники, які можуть забезпечити успіх у протидії корупційній злочинності для України. Акцентовано на досвіді міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, ОЕСР, МВФ, Всесвітнього банку, Євросоюзу, СОТ та інших) у застосуванні певних механізмів протидії корупційній злочинності. Одним із механізмів протидії корупційній злочинності, на переконання автора, що ґрунтується на власному професійному досвіді, є застосування кібернетики, зокрема методів математичного моделювання, до аналізу організованої корупційної злочинності, що може сприяти глибшому розумінню найважливіших соціальних процесів, що відбуваються в українському суспільстві. Автор розкриває суть та наводить приклади успішного застосування цих методів у зарубіжних країнах, зокрема метода моделювання корумпованих ієрархій. Встановлено конкретні кримінологічно-значущі проблеми застосування таких механізмів протидії корупційній злочинності та шляхи зменшення негативного впливу корупції на суспільство, які класифіковано на репресивні (каральні і некаральні); культурні, опосередковані.

Підрозділ 6.2 Антикорупційна культура суспільства та індивідууму в мінімізації проявів корупційної злочинності. Як свідчать результати дослідження автора у розділах 3 і 6 дисертації, пріоритет в антикорупційній політиці України надається удосконаленню антикорупційного та кримінального законодавства та створенню державних антикорупційних органів. Але досвід показує (розділ 5), що більшість законів і заходів, спрямованих на боротьбу з корупційною злочинністю, на практиці не дає позитивних результатів. Причини такого стану справ, на думку дисертанта, пов’язані з культурою, менталітетом, традиціями корупційної діяльності в органах державної влади і правоохоронних органах.

Автор розглядає думки філософів давніх часів і сучасних вчених щодо понять «правова культура» та «антикорупційна культура», зокрема, натуралістичний підхід до вивчення проблеми. Вивчивши також досвід формування антикримінальної культури громадян у Сінгапурі та Грузії, питання законодавчої регламентації етики державного службовця в Україні, автор дійшла висновку щодо першочергової ролі антикорупційної культури у протидії корупційній злочинності в Україні.



Підрозділ 6.3 «Феноменологія та порівняння чинників ефективності протидії корупції в державах світу». Аналіз праць українських і зарубіжних учених із питань корупції дозволив дисертанту зробити вибірку та окреслити основні показові чинники протидії корупції в різних державах світу. Вибір переліку країн, за якими проводився порівняльний аналіз, обумовлюється критерієм наявності наукових розробок з протидії корупційній злочинності, які підтверджують активне застосування таких заходів у певній державі. Дисертантом розроблена порівняльна таблиця «Наявність чинників протидії корупції в деяких державах світу» (31 країна), яка дає змогу визначити найбільш дієві чинники, що призводять до мінімізації корупції в кожній державі.

Розглянуто проблему ефективності такого чинника протидії корупції, як створення спеціального антикорупційного органу в Україні. Висловлюється припущення, що ефективність такого органу залежить від сукупності різних факторів, зокрема, від наданих йому функцій та типу, за яким він створений. Досліджується досвід функціонування спеціалізованих органів зарубіжних країн. Проведено ретроспективний аналіз створення Національного антикорупційного бюро в Україні у сучасний період. Автор формулює умови ефективності антикорупційного органу, його дієвого впливу на корупційну злочинність.



У підрозділі 6.4 «Антикорупційні стратегії та участь громадськості у протидії корупції в державах Центральної та Східної Європи» розглянуто досвід протидії корупції в деяких зарубіжних країнах і зроблено висновок, що повністю викорінити корупцію не вдалося жодній державі, але знизити її рівень можливо завдяки правильно побудованій та контрольованій стратегії. Методологічною базою в порівняльному аналізі стратегічних підходів до протидії корупції в державах Центральної та Східної Європи слугує метод SWOT-аналізу, який полягає в розподілі чинників і явищ на категорії: сильні та слабкі сторони проекту, можливості, що відкриваються при його реалізації, та загрози, пов’язані з його здійсненням. Розкриваючи організацію антикорупційної діяльності в цих країнах, відзначено певні особливості їх позитивного досвіду. Таким чином, проаналізовано усі антикорупційні стратегії (ретроспектива) Вірменії, Польщі, України, Чехії, Грузії, Молдови та інших держав, які перебувають у стані економічної та суспільної трансформації. Автор дійшла висновку, що в розглянутих антикорупційних стратегіях (у значенні – документ) держав Центральної і Східної Європи в основу покладено «системну стратегію усунення причин», яка на сьогодні є найбільш прийнятним і ефективним засобом протидії корупційній злочинності. Зазначено, що стратегії не реалізуються лише прийняттям нормативно-правових актів. Зарубіжний досвід у підтримці Національної антикорупційної стратегії полягає у створенні координуючих та моніторингових органів, а також у забезпеченні участі громадськості в процесі, ефективній системі моніторингу, сучасному перегляді політики реалізації громадянським суспільством властивих йому функцій. Обираючи ті або інші індикатори для моніторингу реалізації державної політики у сфері протидії корупції, слід виходити з наявних ресурсів і можливостей, інакше можна отримати абстрактні результати та декларативні висновки.

У підрозділі 6.5 «Заходи протидії корупційні злочинності в органах виконавчої влади в Україні» шляхом узагальнення та аналізу матеріалів Ради національної безпеки і оборони України вивчено проблему ефективності роботи підрозділів з питань запобігання і виявлення корупції обласних державних адміністрацій в Україні. Встановлено, що підрозділи, за певними винятками, здійснюють заходи щодо запобігання корупції лише загального характеру. Роль органів виконавчої влади у виконанні Державної програми запобігання і протидії корупції є низькою. Однією з причин такого стану дисертант вважає те, що законодавством не передбачений механізм захисту, соціальних гарантій та відповідного рівня фінансового забезпечення діяльності осіб, які в органах державної влади уповноважені здійснювати заходи щодо запобігання та виявлення корупції. Доведено, що антикорупційні підрозділи не доцільно включати до штатів органів виконавчої влади – у сучасному вигляді вони не становлять «небезпеки» для можливих потенційних порушників – працівників установи, зокрема, свого керівництва, якому прямо підпорядковуються, і тому перебувають у певній залежності, у чому існують корупційні ризики.

У підрозділі 6.6 «Використання потенціалу громадянського суспільства України у протидії корупційній злочинності» дається ретроспектива формування та функціонування українських громадських організацій, серед яких формальні, неформальні, приватні, зареєстровані, недіючі, але існують як суб’єкт права. В 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про об’єднання громадян». Активізація громадськості проти руйнівного впливу на політику та економіку держави корупційних кланів припадає на 2005 р. У 2006 р. було схвалено Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», де корупція визнається однією з проблем, які потребують невідкладного вирішення державою. У лютому 2007 р. низка громадських організацій створила Антикорупційний фронт України, який у результаті не зміг зосередити навколо себе зусилля інших громадських об’єднань і бути рівноправним партнером органів державної влади. Діяльність громадських організацій протягом 2007–2008 рр. можна охарактеризувати як нерішучу та хаотичну. У 2010 р. створюється Народний антикорупційний фронт України, члени якого проголошують про готовність протидії корупційній злочинності радикальними методами. Однією з причин активізації громадського руху в 2014 р. є зміна свідомості громадян за період розбудови незалежної України – виросло нове покоління громадян з ідеологією, що відрізняється від ідеології, яка панувала за радянських часів, близькість та доступність відвідування та навчання української молоді в європейських країнах, яка має можливість порівняти прозорість процедур та виконання законів у цих державах з тотальним і безкарним порушенням законодавства високопосадовцями всіх гілок влади в Україні. Зроблено висновок, що в Україні резерв впливу громадських організацій у протидії корупційним злочинам слабо використовується державою з ініціативи самої держави.

Важливою нині суспільством і вченими визнається і роль засобів масової інформації у протидії корупційній злочинності. Зауважується, що журналістські розслідування та повідомлення у пресі про факти корупції не є затребуваними з боку правоохоронних органів. Наводяться дані Міжнародної неурядової організації «Репортери без кордонів» (2012 р.), яка назвала цей рік найгіршим для журналістів за всі роки її спостережень. Дисертант пропонує вважати корупційним злочином у сфері масово-інформаційної діяльності отримання журналістом неправомірної вигоди за поширення неправдивої, умисно викривленої інформації, виготовлення прихованої реклами, антиреклами тощо. Є суспільно небезпечним злочином розгортання інформаційних кампаній з метою цілеспрямованої дискредитації окремих громадян і структур, зокрема викликаних протистоянням певних суб’єктів у період їх очікувань на суспільну підтримку. Внесено конкретні пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності за поширення завідомо недостовірної інформації на замовлення представником засобу масової інформації та замовлення йому виготовлення інформаційного продукту неправдивого змісту.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та надано нове вирішення наукової проблеми, яке виявилось у комплексному дослідженні протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії, основаним на культурологічно-репресивної концепції. У результаті проведеного дослідження сформульовано висновки і теоретичні положення, спрямовані на протидію корупційній злочинності в Україні.

1. Вирішенню наукової кримінологічної проблеми, сутність якої полягає в аналізі та формуванні нових підходів до протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії сприяє комплексне використання сучасних методів дослідження корупції та корупційної злочинності. Культурологічно-репресивний підхід до протидії корупційній злочинності в сьогоднішніх умовах побудови демократичного правового суспільства можна вважати таким, який з усіх підходів, що використовуються вченими, найбільше розкриває причини і дає можливість визначити шляхи протидії цьому явищу. Аналітичну розвідку можна вважати інструментом такого спеціального методу, як вивчення документів при дослідженні проблеми протидії корупційній злочинності. Аналітична розвідка в кримінологічному дослідженні полягає в пошуку кримінологічно-значущої інформації за допомогою засобів сучасних інформаційних технологій, зокрема, з використанням методів аналізу інформації, що здійснюються апаратно-програмними комплексами, системами, з метою отримання з відомих фактів та інформації нових знань. Застосування методів математичного моделювання до аналізу організованої злочинної діяльності в Україні сприятиме глибшому розумінню найважливіших соціальних процесів, що відбуваються в українському суспільстві, зокрема слугуватиме методом вирішення проблем протидії корупційній злочинності.

2. Суб’єктами протидії корупційній злочинності є не лише особи, наділені адміністративно-розпорядчими функціями, але й всі члени суспільства.

3. Потреба в уніфікації термінів, які використовуються вченими під час досліджень проблеми корупційної злочинності, семантичне тлумачення слів «запобігання» та «протидія», а також факт об’єктивного існування корупції в Україні, дають підстави при позначенні усіх суспільних відносин, метою яких є мінімізація рівня корупційної злочинності, в кримінології, а також у назвах законів антикорупційної спрямованості, застосовувати термін «протидія корупції».

4. На підставі культурологічно-репресивної концепції визначено поняття «протидія корупції», до якої належать заходи, які проводять усі члени суспільства в особі його інститутів, фізичних і юридичних осіб, з метою мінімізації корупції, усунення або нейтралізації її причин та умов відповідно до їх обов’язків з виконання державних функцій, а також із власної ініціативи.

5. Враховуючи думки вчених і конвенційне закріплення терміна «корупційна злочинність», визначення цього терміна надано як статистично обумовлена сукупність злочинних діянь осіб та груп, які відповідно до кримінального закону є корупційними злочинами. При цьому застосовано також підхід до визначення поняття «корупційна злочинність», виходячи із закріплення поняття злочину в КК України як «діяння».

6. Враховуючи поняття протидії корупції та корупційній злочинності, сформульовані автором у дисертації, з використанням методу аналогії термін «протидія корупційній злочинності» визначено як діяльність, яку здійснює суспільство в особі його інститутів, окремих фізичних та юридичних осіб з власної ініціативи або відповідно до своїх обов’язків з виконання державних функцій, з метою мінімізації ризиків вчинення корупційних злочинів і впливу відповідних криміногенних чинників на розвиток правової демократичної держави.

7. При дослідженні рівня корупційної злочинності слід враховувати, що поняття «вимірювання» та «оцінювання» не є тотожними. Ключовими критеріями для оцінювання визначено: реальний стан корупції (поширеність); сприйняття корупції населенням; ефективність заходів протидії корупції. Для реалізації антикорупційної стратегії в Україні доцільно розробити національну систему вимірювання та оцінювання рівня корупції із запровадженням системи моніторингу корупції, яка б ґрунтувалась на загальних для усіх органів державної влади показниках і методиках дослідження.

8. Загальна тенденція еволюції корупційних відносин в Україні в сучасний період – це поступове перетворення їх форм до олігархічної моделі. Олігархізація політичної влади в Україні є однією зі специфічних форм організованої корупційної злочинності. Специфіка полягає в тому, що для олігархізації характерно наявність еліти, яка бере на себе функцію управління масами в державі завдяки пасивності, недосконалості правової свідомості та культури громадян. Існуюча проблема порушення законів етики і моралі з обох сторін – народу та олігархічного керівництва України, унеможливлює розвиток демократії та сприяє поширенню корупційної злочинності.

9. Антикорупційна політика України в сучасний період характеризується формальним підходом, декларативністю, непослідовністю, зволіканням з прийняттям законів, заполітизованістю, частою зміною назв основного антикорупційного закону при збереженні основного змісту його принципових положень. Для вироблення ефективної державної політики протидії корупційній злочинності має бути побудовано концепцію комплексного впливу на прояви корупції, яка, серед іншого, включає: підвищення рівня правової культури та правосвідомості громадян, соціальні заходи, наукове супроводження вироблення і реалізації державних заходів протидії; забезпечення ефективності кримінальної юстиції.

10. Перелік сфер суспільного життя, щодо яких здійснюється антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів Президента України, ВР України та КМУ, обмежений. Є потреба в розробці методик визначення ризиків виникнення корупції в конкретних сферах суспільного життя, з урахуванням специфіки кожної та відповідних норм законодавства, що регулюють суспільні відносини в цих галузях. Доцільним є розширення переліку корупціогенних факторів, визначених у Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, включивши фактори, які встановлюють для правозастосувача необґрунтовано широкі межі угляду (розсуду) або можливість необґрунтованого виключення із загальних правил, та фактори, які містять невизначені, важко виконувані та (або) обтяжуючі вимоги до громадських організацій. Недоцільно включати до Методології умовно корупціогенні фактори через неоднозначність їх характеру та змісту.

11. Види корупції можна класифікувати за сферами діяльності таким чином: 1) корупція у сфері національних інтересів; 2) на державній службі; 3) олігархічна; 4) політична; 5) у сфері бізнесу. Усі інші підвиди цих видів корупції можна поділяти та варіювати: за типами взаємодіючих суб’єктів; за видом суспільних відносин; за способом взаємодії суб’єктів; за видом очікуваної чи отриманої вигоди; за спрямованістю; за метою; залежно від мотивації вчинення; залежно від способу задоволення корисливих інтересів; залежно від характеру застосовуваного виду відповідальності; за ступенем централізації; за місцем вчинення та характером корупційних дій; за професійною ознакою тощо. Деякі поєднання неможливі через несумісність сценаріїв, які входять до них, а деякі сценарії взаємодії збігаються або тісно корелюються між собою.

12. Основні чинники, які сприяють поширенню організованої корупційної злочинності, що становить загрозу національній безпеці України в сучасний період, відбувалися в період політики перебудови України упродовж 1985 –1991 рр., що вплинуло на зміни у свідомості її громадян і призвело до її деформації. Існує постійна тенденція стирання меж між злочинцями та іншими прошарками населення. У період існування незалежної України відбулася фактична легалізація владою держави корупційної злочинної діяльності.

13. В основі діяльності злочинної організації наявна економічна складова. Організована економічна злочинність згідно з багатьма дослідженнями кримінологів включає в себе такий елемент, як корупційна злочинність. Натомість корупційна організована злочинність тісно пов’язана з економічною злочинністю. Враховуючи також поняття «корупційна злочинність», сформульоване дисертантом, запропоновано введення в науковий обіг поняття «організована корупційна злочинність» як різновид економічної злочинності – статистично обумовлена сукупність злочинних діянь осіб і груп, які відповідно до кримінального закону є корупційними злочинами та кваліфікуються за ознаками організованої злочинної групи та злочинної організації.

14. Кримінологічно-значущі проблеми застосування таких механізмів протидії корупційній злочинності в Україні – це: репресивні – кримінальні заходи впливу (карально-некаральні); культурні – забезпечення свободи слова та ЗМІ; просвітництво; підвищення соціальної культури громадян; опосередковані – забезпечення системної державної політики; створення незалежної судової системи; удосконалення антикорупційного законодавства; забезпечення адекватної реаліям українського суспільства кримінальної політики; побудова ефективної системи кримінальної юстиції; забезпечення прозорості інформації та процедур; інформаційне забезпечення громадян; соціальне забезпечення державних службовців; наукове супроводження заходів протидії корупційній злочинності, застосування міжнародного досвіду, напрацювань інших наук, зокрема кібернетики, в протидії корупційній злочинності в Україні тощо.

15. Наявність антикорупційних органів не є стримуючим фактором від учинення корупційних діянь чиновниками. Не можна також говорити про переваги одного типу спеціалізованого інституту в боротьбі з корупцією серед інших. Існує пряма залежність між економічним рівнем розвитку країни та ступенем корупції в ній – чим вищий такий рівень, тим нижчий рівень корупції. Частково дієвими заходами протидії корупційній злочинності є профілактика, а також наявність кримінальної відповідальності за такі злочини.

16. Норми чинного КПК України містять корупціогенні ризики, які полягають, завдяки неоднозначності тлумачення положень КПК України, в можливості умисного невнесення прокурором, слідчим відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

17. Упродовж останніх десяти років рівень корумпованості судової гілки влади та суспільної підтримки діяльності українських судів загалом демонстрував тенденцію постійного зростання і на 2015 р. досяг критичної позначки, що негативно впливає на ефективність функціонування судової системи, підриває довіру громадян до судових органів і, загалом, знижує ефективність боротьби з корупційною злочинністю. Люстрація суддівського корпусу є потрібною умовою і відправною точкою протидії корупції в судових органах України.

18. Поширеність корупції в органах внутрішніх справ України майже однакова в усіх регіонах України і є доволі значною. Лідируючу позицію щодо поширеності корупції серед усіх служб ОВС посідає Державна автомобільна інспекція. Причинами корупції в правоохоронних органах є політичний вплив; суперечливе і неоднозначне законодавство, незадовільне грошове забезпечення; відсутність належного контролю та нагляду; низька загальна культура працівників.

19. Причини та умови, що породжують корупційну злочинність у сфері охорони здоров’я, класифіковано на: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціальні, морально-психологічні, правові. Розв’язанню проблем корупції в системі охорони здоров’я України може сприяти використання позитивного досвіду країн Європейського Союзу, зокрема, вивчення механізму проведення реформ у медичній галузі Польщі.

20. Потенціал громадянського. суспільства недостатньо використовується державою в протидії корупційній злочинності за ініціативи самої держави. Політична воля уряду є ключовим фактором, від якого залежить залучення громадськості в розробку антикорупційної політики.

21. Доведено необхідність встановлення кримінальної відповідальності за поширення завідомо недостовірної інформації представником засобу масової інформації, яка спрямована на дискредитацію фізичної або юридичної особи, з метою отримання неправомірної вигоди. Як професійний корупційний злочин у сфері масово-інформаційної діяльності слід розглядати отримання журналістом певної вигоди за поширення неправдивої, умисно викривленої інформації, виготовлення прихованої реклами, антиреклами тощо. Суспільна небезпечність цих протиправних діянь як умова криміналізації полягає в тому, що відбувається порушення права особи на отримання достовірної інформації; посягання на честь і гідність фізичної чи юридичної особи, щодо якої було поширено неправдиву інформацію; суспільна необхідність – обумовлена вказаною суспільною небезпечністю і соціальною значущістю інформації, яка поширюється за допомогою ЗМІ та безпосередньо впливає на життя і психіку членів суспільства.

22. Створення в центральних органах виконавчої влади підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції не є ефективним заходом держави в забезпеченні протидії корупційній злочинності в цих органах. Підпорядкування антикорупційних підрозділів безпосередньому керівництву створює корупційні ризики.

23. Україна недостатньо використовує зарубіжний досвід у підтримці дієвості Національної антикорупційної стратегії, який полягає у створенні координуючих і моніторингових органів, а також у забезпеченні участі громадянського суспільства. Стратегія повинна мати пов’язаність пріоритетів, цілей і завдань, чіткий зв’язок між завданнями і державним бюджетом, систему індикаторів для моніторингу позитивних змін мінімізації корупційної злочинності, гнучкий і чіткий графік реалізації стратегії.

24. Формування в суспільстві антикорупційної культури повинно бути законодавчо закріплено в Україні як державний пріоритет і ґрунтуватися на основі позитивного зарубіжного досвіду з використанням напрацювань вчених з цього напрямку та урахуванням особливостей існування і розвитку українського суспільства. Репресивні заходи протидії корупційній злочинності є необхідними, але другорядними.

25. Запропоновано такі зміни до Кримінального кодексу України:

1. Доповнити розділ XVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» нормою такого змісту:

«367¹. Умисне невнесення прокурором, слідчим відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань

1. Умисне невнесення прокурором, слідчим відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, – крається...

2. Ті самі дії, вчинені з метою отримання неправомірної вигоди, – карається...».

2. Доповнити розділ XVII «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» нормою такого змісту: «Стаття 366². Умисне створення нормативно-правового акта, який містить корупціогенні фактори та надання неправдивого висновку антикорупційної експертизи


1. Умисне створення службовою особою нормативно-правового акта, який містить корупціогенні фактори, – карається…

2. Надання уповноваженою особою з проведення антикорупційної експертизи (експертом) завідомо неправдивого висновку до проекту нормативно-правового акта щодо наявності або відсутності в ньому корупціогенних факторів, – карається …».

3. Доповнити розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» нормою такого змісту: «Стаття 171¹. Поширення завідомо недостовірної інформації на замовлення представником засобу масової інформації або замовлення йому виготовлення інформаційного продукту неправдивого змісту

1. Виконання представником засобу масової інформації замовлення фізичної або юридичної особи на виготовлення інформаційного продукту неправдивого змісту, поширення недостовірної, викривленої інформації з метою умисної дискредитації іншої фізичної або юридичної особи в інтересах замовника або його посередника, з отриманням за це неправомірної вигоди, якщо це спричинило істотну шкоду об’єкту замовлення, – карається …

2. Замовлення представнику засобу масової інформації інформаційного продукту неправдивого змісту, поширення недостовірної, викривленої інформації з метою умисної дискредитації фізичної або юридичної особи в інтересах замовника або його посередника, з наданням або обіцянкою надати йому за це неправомірну вигоду, – карається …».

4. Виключити зі ст. 45 примітку, яка містить перелік корупційних злочинів, передбачених КК України.

5. Включити до ст. 44 частину третю такого змісту: «Звільнення від кримінальної відповідальності не застосовується у випадку вчинення суб’єктом кримінального правопорушення (злочину), яке містить ознаки корупції і корупційного правопорушення, згідно з абзацом шостим ч. 1 ст. 1, з абзацом п’ятим ч. 1 ст. 1, абзацом шостим ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції».

6. Виключити зі статей 45–48 словосполучення «крім корупційних злочинів».

Запропоновано зміни та доповнення до вітчизняного антикорупційного законодавства та законів України, які опосередковано впливають на ефективність протидії корупції:

1. У статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначити поняття «протидія корупції» – «система правових, організаційних, соціальних, ідеологічних, психологічних заходів, які проводяться як на державному, так і на локальному рівнях, комплексно або окремо, з метою мінімізації небезпечного впливу корупційних проявів на розвиток демократичного суспільства»; «суб’єкти протидії корупції» – «суспільство в особі його інститутів, усі фізичні та юридичні особи, які вживають заходи з метою мінімізації корупції, усунення або нейтралізації її причин та умов, згідно із Законом України «Про запобігання корупції», відповідно до їх обов’язків з виконання державних функцій, а також із власної ініціативи».

2. У Законі України «Про основи національної безпеки України» пропонується при побудові класифікації загроз національній безпеці України вважати корупцію загрозою не лише у сфері державної безпеки, а й в інших сферах – зовнішньополітичній, воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України, внутрішньополітичній, економічній, соціальній і гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сфері та інших. Передбачити, що корупційна злочинність є порушенням прав і свобод людини не тільки у сфері державної безпеки, внутрішньополітичній та інформаційній сферах, але й в інших сферах.

3. Для цілей «люстраційного» закону України щодо суддів сформульовано поняття «порушення присяги» як учинення суб’єктом «люстрації» корупційних правопорушень, відповідальність за які передбачена КК України та КУпАП, порушення ним норм процесуального та матеріального права, морально-етичних засад, конвенційних документів Ради Європи щодо захисту прав людини і основоположних свобод тощо.

Кінцевим результатом реалізації запропонованої концепції протидії злочинності, на якій автор побудувала дисертаційне дослідження, передбачається сприяння формуванню позитивної динаміки зростання рівня антикорупційної культури членів суспільства, мінімізація проявів корупційних діянь, зниження рівня корупційної злочинності в Україні.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка