Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького бусол олена юріївна



Сторінка2/4
Дата конвертації16.04.2017
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес. Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки були використані:

– у практичній діяльності Ради національної безпеки і оборони України. Дисертант працювала членом робочих груп з питань аналізу чинного законодавства щодо виявлення системних вад, які сприяють вчиненню корупційних дій; з розробки проекту Положення про Національний антикорупційний комітет; з питань реформування судової системи в Україні; підготовки матеріалів до засідання Національного антикорупційного комітету з питання «Стан координації та взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції» (акт впровадження МНДЦ при РНБО України від 20 листопада 2012 р.);

– у науково-дослідній діяльності: при дослідженні наукових тем «Проблеми реалізації програми порогових країн фонду «Виклики нового тисячоліття» (зниження рівня корупції в державному секторі)» (2008 р.); «Запобігання і протидія організованій злочинності та корупції у сфері господарської діяльності» (2009 р.); «Проблеми запобігання та протидії корупції в правоохоронних та судових органах України» (2010 р.); «Детермінація організованої злочинності в Україні та визначення шляхів протидії» (2011 р.); при здійсненні наукового керівництва та за безпосередньої участі в науковому дослідженні «Корупція в Україні: стан і тенденції» (2012 р.); при підготовці наукових матеріалів «Аналіз правопорядку в Україні у 2005–2009 роках та першої половини 2010 року» Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України та Науково-дослідного інституту МВС України, «Злочинність та корупція в Україні за 2005–2010 роки в контексті проблем забезпечення національної безпеки» РНБО України (акт впровадження МНДЦ при РНБО України від 20 листопада 2012 р.);

– у законотворчій діяльності, спрямованій на протидію корупційній злочинності в Україні, при підготовці проектів нормативно-правових актів, законів України, наукових висновків до Апарату РНБО України, Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України, Генеральної прокуратури України (акт впровадження МНДЦ при РНБО України від 29 листопада 2012 р.);

– практичній діяльності Служби інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського Національної академії наук України – дисертант є автором статей, оглядів, інформаційно-аналітичних матеріалів з тематики протидії корупції в Україні, опублікованих у спеціалізованих виданнях наукових підрозділів НБУВ, орієнтованих на задоволення інформаційних запитів членів Конституційної Асамблеї, органів державної влади, громадських організацій, наукових працівників та експертів (акт впровадження НБУВ НАН України від 12 лютого 2015 р.);

– навчальному процесі під час викладання в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України при навчанні державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 26 грудня 2013 р.; довідка про впровадження та апробацію результатів дисертаційного дослідження НАДУ від 4 грудня 2013 р. № 18-09/777).



Матеріали дисертації можуть бути використані під час підготовки підручників і навчальних посібників, підготовки та проведення лекцій, семінарських занять з курсу кримінології, в науково-дослідній роботі викладачів, студентів, ад’юнктів, курсантів та слухачів. Запропонована дисертантом концепція може бути використана для корегування Національної стратегії протидії корупції, а також внесення відповідних змін до законодавчих та інших нормативно-правових актів України з цього напрямку.

Особистий внесок здобувача. Положення, викладені в дисертації, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, не використовуються. Висновки та положення дисертації мають самостійний характер. В опублікованих у співавторстві наукових працях особистим внеском здобувача є власні теоретичні розробки, які полягають у формулюванні авторських понять «вимірювання рівня корупції» та «оцінювання корупції», визначенні ключових критеріїв оцінювання корупції; удосконалення контролю за дотриманням стандартів етики українською владою; виокремленні позитивного досвіду зарубіжних країн у боротьбі з корупцією; висновках щодо формального характеру нормативних актів щодо протидії корупції, їх неефективності; відсутності прогресу та якісних змін у законодавчому та інституційному забезпеченні реалізації національної антикорупційної політики; механізмів і тактики протиправної діяльності з участю посадових осіб митних органів; аналізі причин та умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь в органах прокуратури України, пропозиціях щодо мінімізації корупції в цих органах; аналізі видів і класифікації корупційних схем, висновках з пропозиціями щодо використання механізму проведення реформ Польщі у галузі медицини для України.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: 1) міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми протидії корупції» (Бєлгород, Росія, 14 жовтня 2010 р.); «Юридична наука України: історія, сучасність, майбутнє» (м. Донецьк, 18–19 жовтня 2013 р.); «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права» (м. Львів, 18–19 жовтня 2013 р.); «Теорія і практика сучасної юриспруденції» (м. Херсон, 13–14 грудня 2013 р.); «Правові реформи в пострадянських країнах: досягнення та проблеми» (м. Кишинів, Республіка Молдова, 28–29 березня 2014 р.); «Práva a slobody človeka a občana: mechanizmus ich implementácie a ochrany rôznych oblastiach práva» (м. Братислава, Словацька Республіка, 19–20 вересня 2014 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Поняття та категорії юридичної науки»; 2) IX звітній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності», присвяченій 10 річниці заснування Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (м. Кіровоград, 5–6 травня 2011 р.); 3) щорічній науково-практичній конференції «Правовий світогляд: людина і право» (м. Київ, 22 квітня 2014 р.); 4) міжнародному круглому столі «Моделі колективної безпеки: інформаційний вимір» (м. Київ, 27 квітня 2011 р.); 5) семінарі «Організація контролю та виконавської дисципліни в органах влади» (Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, 28–29 листопада 2013 р.; 6) засіданні робочої групи «Перспективи співробітництва України та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки» (4 сесійне засідання, проект «Національний Конвент України щодо ЄС на тему «Актуальні питання реалізації антикорупційної політики в державах – членах ЄС та країнах Східного партнерства: досвід для України» (м. Київ, 7 грудня 2011 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 51 публікації, в тому числі в 3 монографіях (1 – одноособова), 1 навчальному посібнику, 1 навчально-методичному матеріалі, 21 науковій статті у фахових виданнях України, 6 зарубіжних виданнях, 9 тезах доповідей на конференціях і семінарах, 10 працях, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, розділів, які поділені на 21 підрозділ, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 479 сторінок, з них список використаних джерел (590 найменувань) на 66 сторінках, додатки – на 30 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки цієї тематики, сформульовано мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, розкривається наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дисертації та кількість публікацій.

Розділ 1 «Теоретико-методологічна база дослідження проблеми протидії корупційній злочинності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми протидії корупційній злочинності» зазначено, що проблеми «корупції» у минулий період, це – проблеми непорушності інституту власності, які відображено у працях зазначених вчених і мислителів. Розглянуто дані вчених щодо розвитку «корупційної тематики» протягом усього періоду публікаційної Інтернет-активності. Першим вченим, робота якого з’явилася у всесвітній мережі та присвячена проблемі політичної корупції, є Дж. Г. Форд (1904 р.). Окремі аспекти протидії корупції в дореволюційний і радянський періоди розглядалися переважно в контексті боротьби з хабарництвом. Лише на початку 90-х років минулого століття відбувається формування законодавчої бази протидії корупції, що почасти пояснює обмеженість охоплення вченими проблем протидії корупційній злочинності.

Аналізуються наукові праці щодо проблем протидії корупційній злочинності таких вчених: П. П. Андрушка, В. В. Астаніна, А. І. Долгової, М. І. Камлика, О. М. Костенка, О. Г. Кулика, О. М. Литвинова, М. І. Мельника, А. А. Музики, Є. В. Невмержицького, Б. В. Романюка, А. В. Савченка, Є. Д. Скулиша, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка та інших. Критичному аналізу піддані позиції вчених щодо понятійно-термінологічного апарату досліджуваної проблеми; розробки стратегії протидії злочинності в сучасний період; реформування антикорупційного законодавства України; напрямів антикорупційної політики України в сучасних умовах; інституційного забезпечення корупції; вдосконалення національного кримінального законодавства у сфері протидії корупційній злочинності; проблем сучасної кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинністю у світлі концепції реформування кримінальної юстиції.



У підрозділі 1.2 «Методологічні засади дослідження протидії корупційній злочинності» зазначено, що залежно від тієї ролі, що надавалася каральним і некаральним засобам, і уявлень про ці засоби існують такі концепції протидії злочинності, які можна умовно класифікувати на три групи: 1) каральні; 2) некаральні; 3) карально-некаральні.

Шляхом реконструкції підходів до вивчення феномена «корупція» в минулий період дисертантом виокремлено методи та періоди, для яких характерне застосування цих методів. Підкреслено, що нині вчені застосовують переважно правовий, соціологічний, державно-управлінський, економічний і політологічний підходи до аналізу корупції. Зазначено, що при дослідженні проблем корупційної злочинності, кримінологи віддають перевагу вивченню офіційної статистики, проте важливим є дослідження корупційної злочинності, яке ґрунтується на вивченні об’єктивної дійсності, безпосереднього спостереження. Корупційну злочинність як сукупність зв’язків і відносин у суспільстві кримінологи розглядають з різних позицій у межах науки про суспільство і людину. Обов’язковим при цьому є врахування результатів, отриманих в інших науках. Тож ефективним, з точки зору кримінології, є міждисциплінарний підхід, який враховує неоднозначність такого явища, як корупція. Автор доводить доцільність використання в роботі синергетичного, феноменологічного, компаративістського, математичного, історичного методів, методу експертних оцінок, системного аналізу, вивчення документів. Дисертант обґрунтовує, що аналітичну розвідку можна вважати інструментом такого спеціального методу, як вивчення документів при дослідженні проблеми протидії корупційній злочинності. Глобальна інформатизація суспільства робить актуальною ідею використання ЗМІ як джерела кримінологічної інформації про корупційну злочинність.

Автор, використовуючи комплекс сучасних методів дослідження корупції та корупційної злочинності, вважає доцільним виокремлення культурологічно-репресивного підходу як такого, що найбільше розкриває причини і дає можливість визначити адекватні заходи протидії корупції.


Розділ 2 «Концептуальні засади визначення сутності корупції та її ознаки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Сутність і генеза понять «корупція» та «протидія корупції» зроблено висновок, що умовно до заходів «протидії» корупції, які проводилися державою у XV–XX століттях на території сучасної України, можна віднести правові, каральні, соціальні. Як випливає з аналізу наукових досліджень щодо корупції в зазначений період, термін «протидія» вченими не використовувався. Найбільш вживаними термінами, які відображали антикорупційні заходи, були «боротьба» та «викорінення». Масштаби і характер участі населення та громадян на різних історичних етапах відрізняються. Спираючись на фундаментальні положення кримінологічної теорії протидії корупції, обґрунтовано некоректність застосування вченими терміна «протидія» під час кримінологічних досліджень, які відображають інші суспільні відносини. Розглянуто зміст та визначено поняття «суб’єкти протидії корупції» для цілей Закону України «Про запобігання корупції». Аргументами на користь таких змін є те, що узагальнене поняття суб’єктів протидії корупції наводиться різними вченими країн СНД і в міжнародних документах щодо протидії корупції, а також виходячи з визначення «протидії корупції», що запропоновано автором у дисертації, та для його однозначного застосування усіма суб’єктами (і спеціальними, і загальними), які здійснюють протидію корупції. Діяльність спеціалізованих суб’єктів випливає з їх передбачених законом обов’язків або суспільних повноважень, закріплених в установчих документах. Загальними суб’єктами слід вважати усіх інших, діяльність яких спрямована на протидію корупційній злочинності.

Обґрунтовується необхідність внесення до Закону України «Про запобігання корупції» визначення терміна «протидія корупції». Враховуючи думки вчених і конвенційне закріплення термінів «протидія корупції» та «протидія корупційній злочинності», сформульовано їх авторські визначення.



У підрозділі 2.2 «Класифікація моделей еволюції та форм проявів корупції» для визначення шляхів мінімізації рівня корупційної злочинності в Україні автор уважає за потрібне визначитися з моделлю її розвитку в державі, для чого розглядає відомі моделі еволюції, характерні для певних країн світу. Зазначено, що моделі еволюції корупції характеризують сутність перетворення її форм за певний період. Аналіз характеру проявів корупції в різних державах дає підстави стверджувати, що сьогодні в Україні найбільш виразно спостерігається олігархічна модель, що підтверджують також результати дослідження, викладені в підрозділі 4.4 дисертації. Розглянувши види корупції, які застосовують дослідники, автор узагальнює, аналізує й уточнює класифікацію видів корупції. Характерним для України є стійкість проявів корупції на нижньому рівні державної влади та збільшення проявів корупції на вищому рівні державної влади. Загальна тенденція еволюції корупційних відносин в Україні в сучасний період – це поступове перетворення їх форм в олігархічну модель.

У підрозділі 2.3 «Сутність і поняття вимірювання та оцінювання рівня корупції» розглянуто підходи зарубіжних та вітчизняних фахівців і науковців до використання методик вимірювання рівня корупції, узагальнено індикатори вимірювання корупції, які застосовуються в різних державах, доведено необхідність їх класифікації та уніфікації в масштабі країни. При дослідженні рівня корупції слід розрізняти поняття її «вимірювання» та «оцінювання». Вимірювання корупції здійснюється за допомогою соціальних індикаторів або індексів (кількісний показник), а оцінювання слід розуміти як узагальнення результатів вимірювання та надання відповідної оцінки корупції, формулювання висновків тощо (якісний показник). Вимірювання рівня (характеристика) корупції здійснюється при оцінюванні: взаємовідносин між країнами; в окремо взятій країні; у кожній сфері соціального життя країни окремо. Автор класифікує, відповідно, глобальне, державне та локальне вимірювання. Ключовими критеріями оцінювання можна вважати: реальний стан корупції (поширеність); сприйняття корупції населенням; ефективність заходів протидії корупції. Для реалізації антикорупційної стратегії в Україні потрібно розробити національну систему вимірювання та оцінювання рівня корупції. Для цього запропоновано запровадити систему моніторингу корупції, яка б базувалася на загальних для усіх органів державної влади показниках та методиках дослідження.

Розділ 3 «Загальна характеристика сучасної антикорупційної стратегії України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Розвиток антикорупційного законодавства за часів незалежності України» автор виходить з того, що законодавча політика України у сфері протидії корупційній злочинності є частиною загальної політики нашої держави у протидії злочинності. Сучасний період у дисертації розуміється як часи існування України як незалежної держави (1991–2015 рр.). Звертається увага, що незважаючи на те, що протягом періоду, що розглядається, в Україні на державному рівні було прийнято багато нормативних актів, розроблено та затверджено ряд концепцій і програм у сфері протидії корупційній злочинності, масштаби корупції в Україні залишалися досить значними. Наведено ретроспективу нормотворчості у сфері протидії корупційній злочинності в Україні в сучасний період, підкреслено її характерні особливості в певні періоди, проводиться аналіз українського антикорупційного законодавства в контексті його виконання згідно з міжнародними рекомендаціями України, зокрема Ради Європи. Аналізуються прийняті останнім часом закони, що містять новації у сфері протидії корупційній злочинності. Проект Закону України «Про засади державної антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 рр.)», за висновками дисертанта, характеризується декларативністю, не має пріоритетів у вирішенні проблем корупції та містить неконкретні заходи щодо її мінімізації. Зважаючи на те, що всі корупційні правопорушення, пов’язані з отриманням неправомірної вигоди, згідно з внесеними до КК України змінами належать до злочинів, підкреслено необхідність єдиного для законодавства України про кримінальну відповідальність визначення неправомірної вигоди. Розглянуто думки українських вчених щодо норм проекту Закону України «Про внесення змін до чинного законодавства України щодо прав громадян в боротьбі з корупцією та зловживанням владою» від 31 березня 2014 р. Автор вважає цілком виправданим впровадження в кримінально-процесуальне право України інституту приватного кримінального переслідування корупційних діянь. Ідея залучити громадян до безпосередньої протидії корупційній злочинності автором підтримується, зокрема тому, що узгоджується з ключовою пропозицією дисертанта вважати «протидією корупції» заходи, які проводять і фізичні особи з власної ініціативи. Проте спосіб реалізації такої ідеї, викладеної в проекті Закону України № 4607, який було розроблено з метою одержання державою реальної допомоги громадянського суспільства в протидії корупції, обраний неправильно. Отже, це питання потребує подальшого вивчення. Обґрунтовується недоцільність включення в одну норму переліку усіх статей, які передбачають кримінальну відповідальність за корупційні злочини, на основі чого запропоновано виключити зі ст. 45 КК України примітку, яка містить перелік корупційних злочинів, передбачених окремими нормами кримінального законодавства. Наводяться аргументи щодо доцільності включення до статті 44 КК України частини третьої такого змісту: «Звільнення від кримінальної відповідальності не застосовується у випадку вчинення суб’єктом кримінального правопорушення (злочину), яке містить ознаки корупції і корупційного правопорушення», та виключення зі статей 45–48 КК України словосполучення «крім корупційних злочинів».

Виділено основні риси законодавчої антикорупційної політики України в сучасний період, яка характеризується формальним підходом, декларативністю, непослідовністю, зволіканням з прийняттям законів, заполітизованістю. Аналіз розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період свідчить про його неефективність, що дає підстави для висунення, зокрема, гіпотези про неврахування рівня соціальної культури громадян при розробці державної антикорупційної політики, що обумовлює розгляд цього питання в розділі 6 дисертації. Для вироблення ефективної державної політики протидії корупційній злочинності має бути побудовано концепцію комплексного впливу на прояви корупції, яка, серед іншого, включає: підвищення рівня соціальної культури громадян, соціальні заходи, наукове супроводження вироблення і реалізації державних заходів протидії; забезпечення ефективності кримінальної юстиції.



У підрозділі 3.2 «Проблеми антикорупційної експертизи нормативно-правових актів України» досліджено історію розробки концепції антикорупційної експертизи в Україні, базовою моделлю для якої слугує кримінологічна експертиза. Розглянуто досвід Вірменії, Молдови, Російської Федерації щодо аналізу нормативно-правових актів на корупціогенність.

Серед багатьох корупційних ризиків, що виникають у процесі застосування законодавства України, автор відмічає його нестабільність. Більшість законів, які приймаються Верховною Радою України, спрямовані на внесення змін і доповнень до чинних законів. За сферами регулювання значну перевагу при цьому мають законопроекти економічного характеру та з питань галузевого розвитку. Підкреслено, що, за оцінками експертів, низка законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України та вже ухвалених, має лобістське спрямування. Наводиться узагальнена практика Міністерства юстиції України щодо проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на наявність корупціогенних факторів. Вказується на обмеженість сфер, відносно яких здійснюється антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів. Автор робить висновок про необхідність розглянути подібні сфери з метою зазначеної експертизи також у вузькому розумінні. Наголошується на потребі в розробці методик визначення ризиків виникнення корупції в конкретних сферах суспільного життя з урахуванням специфіки кожної з них та норм законодавства, що регулюють суспільні відносини у цих сферах. З метою вдосконалення механізму застосування антикорупційної експертизи в Україні автор пропонує передбачити кримінальну відповідальність за підготовку завідомо неправдивого експертного висновку щодо наявності або відсутності в законопроекті корупціогенних факторів. Розглянувши підстави і умови криміналізації, дисертант вважає, що підготовка неякісного законопроекту в контексті його корупціогенності, є достатньо суспільно небезпечним для криміналізації цього протиправного діяння. Автор пропонує розширити перелік корупціогенних факторів, визначених у Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, включивши фактори, які встановлюють для правозастосувача необґрунтовано широкі межі угляду (розсуду) або можливість необґрунтованого виключення із загальних правил, та фактори, які містять невизначені, важко виконувані та (або) обтяжуючі вимоги до громадських організацій.



Розділ 4 «Специфіка організованої корупційної злочинності в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Поняття «організована корупційна злочинність» та проблеми співвідношення складових терміна» розглянуто зміст і значення понять «корупційна злочинність», «організована корупційна злочинність», «організована економічна злочинність» та проблеми співвідношення цих термінів. Враховуючи думки вчених і конвенційне закріплення терміна «корупційна злочинність», дисертант пропонує його визначення. Зазначено, що науковцями широко застосовується поняття «організована економічна злочинність» та є приклади вживання термінів «організована корупційна злочинність», «корупційні злочини організованого характеру», «організована корупція», але не надається їх визначення. Автор пропонує ввести в науковий обіг і дає визначення поняття «організована корупційна злочинність».

У підрозділі 4.2. «Характеристика та проблеми класифікації корупційних загроз національній безпеці України» розглянуто види та класифікацію корупційних загроз у різних сферах життєдіяльності держави і суспільства як чинників, що негативно впливають на національну безпеку України в сучасний період. Це дозволило виділити окремі з них, нейтралізація яких входить до сфери компетенції правоохоронних органів: загрози правам і свободам громадян, духовним цінностям і моралі в суспільстві; конституційному ладові; суверенітету і територіальній цілісності держави; економіці країни. Обґрунтовується, що корупційна злочинність тісно пов’язана з порушенням прав людини, бо захист своїх прав у корумпованому суспільстві громадяни часто вимушені здійснювати через вчинення ними корупційних діянь. Кожна із загроз у будь-якій сфері може бути наслідком корупції в певній галузі. Отже, корупційна злочинність є порушенням прав і свобод людини не тільки у сфері державної безпеки, але й в інших сферах. Проте в Законі України «Про основи національної безпеки України» порушення прав і свобод людини визначається лише у сфері державної безпеки, внутрішньополітичній сфері та опосередковано – в інформаційній сфері. Тож, виходячи, зокрема, із соціально-натуралістичної концепції права, можна зробити висновок, що всі існуючі види корупційних загроз національній безпеці України в будь-яких сферах об’єктивно охоплюються ширшим поняттям – «порушення прав і свобод людини». Дисертант пропонує цей факт врахувати при побудові класифікації загроз національній безпеці в Законі України «Про основи національної безпеки України».

У підрозділі 4.3 «Чинники поширення організованої корупційної злочинності» аналіз розвитку соціально-політичної та економічної ситуації за часів незалежності України дозволив автору виділити ряд внутрішніх і зовнішніх чинників, які сприяють підвищенню криміналізації суспільства і зростанню проявів організованої корупційної злочинності. На основі кримінологічного аналізу основних чинників, що впливають на зовнішньополітичну, соціальну, політичну, військову, економічну безпеку та сприяють поширенню організованої корупційної злочинності в Україні, зроблено висновки, що усі розглянуті процеси, що призвели до тотального поширення корупції, відбувалися на основі та в період перебудови держави, розглянуто причини і наслідки цього.

У підрозділі 4.4 «Олігархізація як специфічна форма організованої корупційної злочинності в Україні» зазначено, що Україні притаманна олігархічна модель корупції, тому автор детальніше розглядає феномен олігархізації політичної влади в Україні в сучасний період. Розглянувши поняття і зміст олігархії з часів Платона та Аристотеля та за часів незалежності України, автором розкрито політичний зміст корупції. У 1991 р. Україна законодавчо задекларувала демократичний політичний вибір, проте соціальною базою олігархічних структур була колишня партійно-радянська номенклатура, яка здійснювала фактичний контроль за ключовими сферами економічної діяльності. До середини 90 років минулого століття в Україні йшлося переважно про регіональні «клани», які боролися за вплив на центральну владу, представлену так званою «партією влади». Після президентських виборів 1999 р. і референдуму 2000 р. основними впливовими політичними фігурами стають олігархічні групи. Типовим для олігархічного угруповання є наявність політичного синдикату, що поєднує в собі друковані видання, контроль над телеканалами, має прямий вплив на відповідні політичні структури, партії, блоки. Акцентовано, що за 24 роки Україна досягла критичного рівня олігархізації. За висновками автора, олігархізація в Україні – це одна зі специфічних форм організованої, і за своєю суттю та наслідками, економічної злочинності та корупції. Враховуючи виокремлення в суспільстві еліти, що і є проявом «залізного закону олігархії», розробленого Р. Міхельсом, дисертант робить висновок, що специфіка олігархізації в Україні полягає в тому, що для неї характерно наявність еліт, яка бере на себе функцію керівництва масами в державі завдяки пасивності, недосконалості соціальної культури громадян. Наявна проблема порушення законів етики і моралі з обох сторін – народу та олігархічного керівництва держави сприяє поширенню корупційної злочинності.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка