На допомогу краєзнавцям Аліса Васильєва – методист імцо, старший вчитель сш №43 м. Львова, керівник гуртка „Львів’янин”



Скачати 407.31 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації05.03.2017
Розмір407.31 Kb.
  1   2




На допомогу краєзнавцям

Аліса Васильєва – методист ІМЦО, старший вчитель СШ № 43 м. Львова, керівник гуртка „Львів’янин”.

Ольга Артеменко – методист Центру творчості дітей та юнацтва Галичини.

Франковими місцями Львова
Вступ

Львів – місто Івана Франка. Тут він прожив 40 років із шістдесяти, тут залишив про себе пам’ять, що житиме вічно.

Перший зв’язок Івана Франка зі Львовом з’явився навесні 1874 року, коли юний поет надіслав свої вірші до журналу „Друг”, де вони були надруковані в травні 1874 року. Через рік Іван Франко прибуває до Львова.

Це місто він любив, проклинав, тужив за ним, коли був у розлуці, називав рідним. Вже інші назвуть це місто кафедральним містом Івана Франка. Він був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці рук. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті. Мав замість того Львів і слова для нього: „І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю”. Отже і ми починаємо подорож вулицями Львова, які пам’ятають Івана Франка.


1.Історична довідка

У 1875 році Іван Франко закінчує гімназію і вступає до Львівського університету на філософський факультет. Навчальна програма факультету відповідала програмам філологічного та історичного факультетів. Франко починає слухати лекції з української та класичної філології. Вступив і до „Академічного кружка”. У 1877 р. Франка, запідозреного в приналежності до таємних соціалістичних організацій, було заарештовано. З 12 червня 1877 до 5 березня 1878 р. він перебував у в’язниці.

У листопаді 1879 р. після короткої військової служби І. Франко співпрацює з газетою „Praca”, редактором якої був Йосип Данилюк. 1 березня 1880 р. від’їжджає у Коломию, де його знову заарештовано. І лише у січні 1883 р. Іван Франко остаточно повертається до Львова, працює в газеті „Діло”, журналі „Зоря”. У травні 1886 р. одружується в Києві з Ольгою Хорунжинською і разом повертаються до Львова.

У 1894-95 рр. Іван Франко – доктор філософії, клопотався про надання йому посади доцента кафедри української мови і літератури в університеті. 22 березня 1895 р. він прочитав лекцію про поему Т. Г. Шевченка „Наймичка”. Проте І. Франка не допускають до викладацької роботи.

Ціле десятиріччя (1887-1897 рр.) віддав письменник журналістській праці в газеті „Kurier Lwowski”. З 1895 року І. Франко працює у Науковому Товаристві імені Т. Г. Шевченка, лідер Української Радикальної партії.

28 травня 1916 р. у Львові перестало битися серце Каменяра.

Нинішнього року Україна готується до відзначення 160-річчя Івана Франка. Прямому носієві прізвища Франка, онукові Роланду Тарасовичу, який мешкає у Києві – 84 роки. На жаль, він не має синів. У його покійної сестри Зіновії є син, але він носить інше прізвище. Ще одна онучка І. Я. Франка Любов не має дітей.
2.Біографічні дані

27 серпня 1856 року у сім’ї Якова Франка і його дружини Марії з Кульчицьких, які проживали на хуторі Слобода у селі Нагуєвичі, народився їх перший син Іван – майбутній письменник. Дід по матері Лев був офіцером Австрійської армії, а потім після довгих років служби проживав у Львові з родиною та працював дрібним чиновником – ліквідатором каси. Історичні дослідження родини Франка доводять, що Франко походив з ходачкової шляхти. Тепер ця верства населення практично забута. До 1848 року, коли скасували панщину у Галичині, ці дрібні шляхтичі були вільними хліборобами та дрібними приватними власниками. Більшість з представників ходачкової шляхти негативно поставилася до ліквідації кріпацтва, так як їх було прирівняно до селян. Народження Івана Франка співпало з тим часом, коли представники цієї верстви населення тужили за “добрими, старими ” часами. Великий вплив на формування творчої натури Франка мала його бабця Людвіка Кульчицька. У неї гостив Іван Франко хлопчиком в селі Ясениця-Сільна. Пізніше це село Франко “завоює” своїми творами – “Лис Микита” та “Панськими жартами”. Старші люди з ходачкової шляхти задоволено казали: ”То йому чорт у ту руду голову такого всього напхав. Є, якби-то стара (бабця) встала да послухала!”



У 1885 році хутір згорів, згоріла і садиба Франків. Через рік вітчим письменника Гринь Гаврилик збудував нову хату. У 1910 році хату переставили ближче до річки Збір. Ця хата простояла до 1980 року.

Львів – місто Івана Франка. Тут він прожив 40 років з шістдесяти, тут залишив про себе пам’ять… Перший зв’язок Івана Франка зі Львовом з’явився на весні 1874 року, коли юний поет надіслав свої вірші до журналу “Друг”, який надрукував їх у травня 1874 р. Через рік Іван Франко прибуває до Львова. Яким же було наше місто тоді? Населення його складало лише біля 100 тис. осіб, а площа – приблизно третину сучасного Львова. В ті далекі часи більшість населення була польським, і тільки 16 % припадало на українців. Центральна частина міста обмежувалась вулицею Підвальною та Гетьманськими валами посередині яких текла Полтва, оправлена у камінь та з’єднана багаточисельними містками. В цей час Львів, хоч місто і провінційне, але столиця одинадцятої провінції “Королівства Галичини та Лодомерії”, місто в якому бідність та багатство разом за руку ходили. Не було ще тоді тут ні трамваїв, ні електрики. Але вже було чути гудки перших паровозів з головного Двірця, жовтим світлом мерехкотіли непевні газові ліхтарі на львівських вузьких вулицях, у львівських цукорнях біля зеленого абажура гасової лампи схилялися голова журналіста з під “темної зірки” або якогось творця “сонетів над Полтвою”. Але скільки цікавого чекало молодого юнака у цьому “Вавілоні”. Розповіді про дуелі (хоча б між Теофілем Вісньовським та польським шляхтичем Розвадовським), різноманітні сатисфакції між письменниками, розповіді про нещасні кохання, відбирання життя біля “Гроту самогубців” на Високому Замку, розповіді про романтичне кохання Ванди Монне та Артура Гроттгера… Та багато таких подій, які ми можемо відчитати лише на сторінках пожовклих львівських газет, які давно припали порохом. Неодмінно бував молодий Франко у театрі Скарбека, парках, різноманітних кав’ярнях міста, у місцях не доступних для товариства жінок, у хмарах тютюнового диму редакцій львівських видавництв, на Кракідалах (базарі, який розкинувся вздовж сучасного проспекту В. Чорновола), де вглядався у старі книги та рукописи в крамницях та ятках єврейських букіністів, другом та сердечним приятелем яких був довіку. Франко любив прогулюватися у Єзуїтському городі і Іларіон Свенцинський часто бачив його тут. Деякі дослідники вважають, що якби Франко не став би письменником Франком, то він би неодмінно прославив би наш Львів, як Кафка Прагу, а Дрогобич – Бруно Шульц. Але повернемося до сухої мови фактів. У 1875 році Франко вступає до Львівського університету на філософський факультет. Географічно тепер він буває на вулиці Святого Миколая, проходжується вулицею Академічною, часто дивиться з Святоіванівського мосту на бурхливе з’єднання двох потоків Пасіки і Сороки, які утворюють єдине русло Полтви. Його погляд часто зупиняється на садибі класики польської літератури, драматурга за душею, але солдата за сумлінням Олександра Фредра, десятирічний внук якого, хрещений у Бернардинському монастирі, теж увійде в історію нашого краю як знаний політик, якого Франко згодом нарече “українським Моїсеєм” – митрополит Андрей Шептицький. Навчальна програма в університеті була дуже складною. Одночасно треба було вивчати історію і філософію. Але Франко вступає в “Академічний кружок”. Це був його перший крок до політичної діяльності, яка зробила з Франка революціонера та додала його юнацьким рокам не лише романтичних пригод але й нещасного кохання, про що мова піде згодом. Батько одружив наречену І. Франка – Ольгу Рошкевич зі священиком Володимиром Озаркевичем, братом письменниці Наталії Кобринської. У 1877 році Іван Франко “змінює” адресу проживання – опиняється у Кармелітський тюрмі – отже отримує досвід необхідний для загартування його характеру як літератора та політика. У листопаді 1879 року після короткої військової служби Іван Франко співпрацює з газетою “Praca”, редактором якої був Йосип Данилюк. У січні 1883 року Іван Франко остаточно переселяється до Львова, працює в газеті “Діло”, журналі “Зоря”. У травні 1886 року одружується в Києві з Ольгою Хорунжинською, разом повертаються до Львова.

У 1894-95 роках Іван Франко – доктор філософії, клопотався про надання йому посади доцента кафедри української мови і літератури у Львівському університеті. 22 березня 1895 року він прочитав лекцію про поему Т. Г. Шевченко “Наймичка”. Проте Івана Франка не допускають до викладацької роботи.

Ціле десятиріччя (1887-1897) письменник віддав журналістський праці в газеті “Kurier Lwowski”. Покинув працю журналіста після критичної статті про творчість А. Міцкевича, яка ставила під сумнів патріотичні почуття польського поета. З 1895 року Іван Франко працює у науковому товаристві імені Т. Г. Шевченко, стає лідером першої української партії – руської радикальної партії. Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів, які Франко покладав на Київ та Наддніпрянську Україну не виправдали сподівань. Франко був першим українським письменником, який жив працєю власних рук. В умовах Львова це було майже не можливо. Не вистачало фізичних сил але не зупинило подальшого духовного поступу поета. У 1897 році Франко від перевтоми захворів. “Сильна, уперта натура в своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою”, – писав у 1905 році Михайло Коцюбинський про свою зустріч з Іваном Франком. З 1895 року М. Грушевський – голова НТШ, а І. Франко найактивніший співпрацівник журналу “Наукові записки”. Після 1907 року взаємовідносини погіршились, коли інтелект Франка сильно постраждав, через хворобу, а Грушевський перестав публікувати нові твори Франка.

1908 року Франко знов переживав хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів та паралічу обох рук та пальців. Великою трагедією для батька стала смерть у 1913 році його помічника сина Андрія, якого Франко особисто проводжав в останню путь на Личаківське кладовище. Василь Симович згадує про ці роки Франка: “Людина середнього зросту, голова з багатоповерховим чолом, сині, засмучені очі…”

У 1926 році було вперше опубліковано спогади про письменника. Особисто його знали Сергій Єфремов, Богдан Лепкий, Кирило Студинський. Ось окремі фрагменти спогадів С. Єфремова та Лепкого: “ Іван Франко став прибічником соціалізму, маючи талант агітатора зумів в процесі дискусії зробити українським патріотом польського маркграфа Яна Тарнавського, а понад тим він добре знав Святе письмо, історію церкви, з пам’яті міг співати і співав Службу Божу”.

Початок І Світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Сини Петро і Тарас перебували в Армії, дружина – в лікарні. Позбавлений засобів до існування, тяжкохворий мешкав в домі шкільного товариша, а потім у шпіталі для українських січових стрільців. Перед смертю босоніж у супроводі племінника повернувся до рідного дому на Софіївці, де помер 27 травня 1916 року. Пособі залишив віші слова: ”Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціальних кордонів.” Про це згадувала донька І. Франка – Анна.



Пам’ятник І. Франко (парк ім. І. Франка)

Наша подорож почнеться з символу Франкового Львова – пам’ятника Великому Каменяреві напроти сучасної споруди Львівського національного університету імені Івана Франка за маршрутом “і підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю”. Парк ім. І. Франка. 28 грудня 1879 р. молодий письменник був учасником загальноміських зборів робітників у парку, який тепер носить його ім’я.




8 січня 1940 р. Львівському університету присвоєно ім’я Івана Франка, а 31 жовтня 1964 року відкрито монумент – пам’ятник І. Франку. (скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка, архітектор А. Шуляр)



Вул. Каменярів, 4 (Вул. Кляйнівська).

Тут на квартирі М. Павлика Франко займав фронтову кімнату з кухнею. Напроти будували дім. Франко написав оповідання „Муляр”. Тут з’явилась поезія „Каменярі”. Василь Пачовський писав: “Освячені “Каменярами”, ми учні фотографувались в одязі каменярів”. Згодом, коли Пачовський став вже студентом і приїхав до Львова за книжками, Франко не тільки подарував кілька, але і почастував. У 1978 р. на будинку відкрито горельєфну композицію з написом: „В цьому будинку жив з 1878 до 1879 року великий український письменник, учений та громадський діяч Іван Якович Франко”. Поселився тут Іван Франко після виходу з Кармелітської тюрми, втративши наречену Ольгу Рошкевич, яку батько примусив вийти заміж за іншого. Звідси Іван Франко пішов на недовгу військову службу. На той час, коли І. Франко мешкав на вул. Кляйнівській, студенти позичали різноманітну літературу, у Франка вже тоді потужна бібліотека. Розповідали, що Франко голодував, але в книжках не відмовляв собі ніколи. Студент Іван Куровець пам’ятає, як І. Франко та Павлик давали читати йому цікаві брошури – спереду і ззаду якої різні галицькі публікації, а посередині заборонені женевські видання. До Франка учащав і Ілля Кокурудз, майбутній директор української гімназії у Львові.

Квартира на вул. Кляйнівській належала Карлу Бандрівському (1855-1931) Сам К. Бандрівський довгий час працював податковим інспектором. У 1886 р. одружився та разом зі своєю дружиною Осипою виїхав на роботу до Польщі. Як товариш Франка брав участь в організації похорону поета. Сказав, колись про Франка: “Мав приятелів, друзів, але часто самотній і хворий йшов крізь життя, а творив цілу епоху…”.

Після виходу з в’язниці, молодий І. Франко вступає у переписку з молодими письменницями Клементиною Попович та Юлією Шнайдер. Уляна Кравченко (Ю. Шнайдер) отримала перший лист від І. Франка восени 1883 року. З того часу листування та приязна дружба з Франком перервались лише смертю у 1916 році. Лише половину цих листів вдалося зберегти. У. Кравченко згадує: “Oдного разу я надіслала вірш “Я Ваша”, на що у відповідь отримала…”усе дрянь і не варта Вашого пера”. Загалом, У. Кравченко часто відвідувала Франка у Львові і після одруження поета. Побувала і в останньому найманому помешканні поета – вул. Потоцького. “Мирон” – під таким псевдо знала вона його в роки молодості, сидів у своєму кабінеті і в’язав риболовну сіть.




Пл. Св. Юра. Митрополичі палати. Напередодні І Світової війни Митрополит Андрей Шептицький зустрівся з письменником. Відбулася жвава дискусія на тему дослідження про Йосафата і Варлама.

Вул. Петра Скарги, 2а ( тепер – вул. Є. Озаркевича). Споруда колишнього притулку для вояків та виздоровців УСС. Опікувався лікарнею доктор Б.Овчарський. Взимку 1915 року до лікарні потрапив Іван Франко. Саме тут він написав свій останній вірш „Не мовчи, коли гордо пишаючись”. В цей час його дружина перебувала на Кульпаркові. Восени 1914 року російські війська зайняли будинок Франка на Софіївці. Це ще більше загострило хворобу поета. Останній рік життя Франка він знаходиться під опікою свого племінника Василя. Сини воювали на фронтах, дочка Катерина поїхала до рідних у Київ, не було жодної надії на скоре одуження дружини. Доктор Броніслав Овчарський бере Франка під свою опіку. Спочатку його здоров’я покращилось, але не суттєво. А його небіж Василь, навіть вважав, що лікування призвело до погіршення здоров’я. Коли поету ставало краще він спілкувався з пораненими, збереглися навіть фото про зустріч Щедрого вечора з УСУСАми. Доглядала за ним Зоня Монджейовська-Гончар (1894-1975 рр.) – сестра милосердя. Разом з Ольгою Дучилинською склала тіло І. Франка для вічного спочинку. З приходом весни 1916 року, Франко хоча перебував в ідеальних умовах, рвався до рідної домівки, своїх книжок, стола, звичної для нього обстановки. Його не відпускали але він утік. І почалась його подорож до дому. Йти прийшлось повз „Бригітки”.

Вул. Городоцька. Тюрма „Бригітки” влітку 1889 р. тут перебував Іван Франко. Це було його третє ув’язнення. Причина – звинувачення у шпіонажі на користь Росії. Це була страшна тюрма, в подвір’ї якої здійснювали екзекуції і покарання в’язнів. Але сумнозвісна історія „Бригіток” часів польської „санації” та ІІ Світової ще попереду.

Вул. Ген. Чупринки, 12 (Вул. Кшижова) – вересень 1895 р. – остання наймана квартира Франків. Молода письменниця Катря Гриневичева під впливом творчості Франка писала: „Ледве дитина іще, яка відчувала красу подвигу, я поклала собі в той час обіт при майбутній подорожі до Львова зустрітись з І. Франком і побожно поцілувати його в руку”. Побувала вона на вул. Кшижовій, де на першому поверсі жив Франко. Поет радо зустрів її, при розмові пожалівся на своє гірке життя. В той час сини Франка вчились у школі Марії Магдалини, часто йому потрібно піклуватись про них, дружина його хворіла… В пам’ять про зустріч з Катрею Франко написав поетичні рядки:

Опівніч. В душі глибока павза

А серце в мені вижерла гадюка

Серед жінок-письменниць І. Франко приятелював з Клементиною Попович, Уляною Кравченко, Йосифою Дзвонковською, яка за пропозицією Франка організувала у м. Станіславі жіночу артель. Жінки-поетеси, письменниці, на думку дослідників, дуже часто вони були більш ніж звичайні учні великого учителя. Уляна Кравченко, Наталя Кобринська, Євгенія Ярошинська, Клементина Попович… Загалом рух емансіпації був навіяний духом І. Франка. Жінок-письменниць Галичини називають духовними дітьми Великого Каменяра. І. Франко, на думку К. Гриневичевій, поклоняється жінці як Шеллі та Роденбах…

Знаменною подією у ці роки був візит в дім письменника митрополита Андрея Шептицького. Перед закінченням зустрічі митрополит виявив бажання познайомитись з дітьми. Через багато років Анна Франко брала участь у концерті у палаці митрополита. У 1917 році в Києві митрополит А. Шептицький провів панахиду в пам’ять про І. Франка. Спогади синів Тараса і Петра та доньки Ганни описують нам побут та звичаї родини. Разом з Іваном Трушем діти здійснювали прогулянки на Вульку, Зубру, Високий Замок, Кривчиці, Чертові скелі, „полювали на гриби”. Батько полюбляв одягатись у сірий одяг, завжди носив вишиту сорочку і тільки „на прийняття бачили ми його у фраку”. „Їв наш тато дуже просто. Любив випити чарку вина „Злата Ріца”, ніколи не курив. Радник Бандрівський був куратором батька та нашої мами, здійснював юридичну опіку над дітьми, а роки, коли батько був тяжко хворий, відвідував нас щоденно”.

Скільки разів переселявся Франко на нову квартиру, візники, за львівським звичаєм, простягаючи руку „на пиво” поздоровляли Франка: „Дай Боже, щастя на помешканні, а звідси щоб ми перевезли Вас у вашу власну хату”.



Вул. Глибока, 7 – вересень 1893 р. – липень 1895р. – будинок не зберігся.

Вул. Стежкова (частина сучасної вул. Саксаганського) – кінець 80-х – початок 90-х років. Недалеко від Університетської споруди на початку сучасної вулиці Саксаганського, колись знаходилася вул. Стежкова, посередині якої біг струмок, що починався у парку Залізна Вода. Саме в тому помешканні в кінці 80-х на початку 90-х років XIX ст. Франко написав збірку „В поті чола”, поему „Смерть Каїна”, повість „Лель і Полель”, а для своїх дітей – „Лиса Микиту”.

Франко працює журналістом у польському щоденнику “Кур’єр Львівський” Кожний день, відправляючись на службу йшов вулицею Стежковою. Вулицею текла Полтва та були поруччя вздовж тротуару. На початку Академічної був міст зі скульптурою Св. Яна з Дуклі.

Поруч на Академічній знаходилась кав’ярня Шнайдера. І. Франко при чорній каві сперечався з кумом Яном Каспровичем та Болеславом Віслоухом – редактора „Львівського кур’єра”. Василь Щурат, який разом з Яном Каспровичем полювали на книжковий антикваріат, часто згадували про період життя І. Франка – журналіста польського журналу. У 1900 р. Ян Каспрович бував на засіданні клубу антикварів у Шкоцькій кав’ярні до якого належали: Ф. Яворський – знаний історик Львова, Б. Віслоух, Рудольф Менкицький.

Василь Щурат побував разом з І. Франком у Відні. Разом з Великим Каменяром часто бували вони у кав’ярні „Центральній”. При Василеві І. Франко задля грошей написав повість „Для домашнього вогнища”, слідах голосного кримінального процесу у Львові (1892)



Вул. Зиблікєвіча, 10 (вул. І. Франка, 32) – листопад 1887 р., на цій квартирі народилися діти поета – сини Тарас, Петро та донька Анна. Тут Іван Франко редагував журнал „Народ”, приймав друзів – Лесю Українку, Михайла Коцюбинського. Денис Лукіянович розповідає, як кінний трамвай підвіз його у листопаді 1887 року до вул. Зіблікевича, де він зустрівся з І. Франко. Потім вони, тримаючись за поручні вздовж русла р. Полтви відправились на Академічну. У цьому домі пройшли найприємніші роки зростання Франкових дітей. Будинок, в якому мешкала родина Франків належав професору львівської політехніки Тулле, який знаний як експериментатор будівль з залізобетону. Сусідами Франка була родина художника Казимира Сіхульського, який обожнював Карпати та гуцульське життя. Діти Франка часто залишалися самі, лише з молоденькою робітницею. Для того, щоби вони не заподіяли шкоди, батьки давали їм невеликi дошки, цвяхи, молотки. Богдан Барвінський згадує, що зранку до вечора в хаті було чуто гуркіт, що надзвичайно не подобалось сусідам.

Софія Олеськів дружила з дітьми Франка. Ходила на прогулянки під Цитадель, каталася на санях в Єзуїтському городі. Таємно заздрила їм, адже їх мама – франчиха все їм дозволяла. В їхній хаті було багато домашніх тварин: черепаха, дві морські свинки, бузько з поламаним крилом, скакали жаби. Батьки ставили дітям вистави, купували багато книжок, виписували журнал “Дзвінок”, розповідали про гарні міста. Маленька Ганзя Франко таємно від своєї мами, одягнена в народний український стрій, бігала до Першого Причастя у жіночий Василіанський монастир на вул. Зіблікевича. (Ольга Франко була православною)



Вул. Стрийська, 6 – У жовтні 1887 року родина Франків перебралася у цей будинок. Причиною переїзду з вулиці Голубиної були погані умови проживання та дорожнеча квартплати. Нажаль, споруди на цих вулицях не збереглися. На їх місці – сучасні – початку ХХ століття. Тут у поета народився син Андрій, в серпні 1880 року вийшла збірка віршів „З вершин і низин”.

Григорій Величко пише, що Ольга Хорунжинська дружина І. Франка була чуйною до людського горя. На вул. Стрийський він зі своєю молодою дружиною коротко винаймав у Франків кімнату. Франко був дуже замкнутий, але одного разу розказав Г. Величко про своє велике кохання до Целіни Журовської, яке з роками не забулось. Зазначає і слабкі сторони Франкової натури – книжки і рибальство.



Вул. Голембя, 9 (вул. Л. Глібова) – у 1886 р. І. Франко разом з Ольгою Федорівною Хорунжинською винаймає помешкання. Треба було платити щомісяця 30 корон, у той час як заробіток І. Франка в 1887-88 рр. у газеті „Kurier Lwowski” становив – 75 корон. Це була перша квартира, в якій поселилося молоде подружжя Франків. Дружина І. Франка Ольга Хорунжинська була родом з Києва, Франко познайомився з нею у 1885 році. Вважається, що їхньому знайомстві допоміг знаний літератор Олександр Кониський. У травні 1886 року в церкві Колегії Павла Галагана відбулося вінчання… Антоніна Трегубова – рідна сестра дружини І. Франка у 1930 році згадувала про складне життя непристосованої Ольги у Львові. Відсутність служниці, маленькі статки розвили в Ольги серйозну психічну хворобу. Але не зважаючи на неї, троє дітей Ольга викохала Франкові добрими помічниками та друзями.

У помешканні Франка побував Григорій Величко, вчитель у Львові – чоловік сестри української письменниці Наталії Кобринської. Знайомство відбулося швидко, невимушено. З першого разу хлопця частували кавою. Така простота у відносинах тоді була не звичною.



Цікаво знати:

Сучасник Івана Франка Денис Лук’янович написав статтю „Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах”, в якій вперше описав його життя в різних куточках Львова. Стаття була надрукована у львівському журналі „Жовтень”, № 6 за 1945 р. на сторінках 54-58.

Майстерні описи Львова та його околиць знаходимо у ряді Франкових творів – поемі „На Святоюрській горі”, повістях „Лель і Полель”, „Для домашнього вогнища”, в оповіданнях „Гриць та панич”, „Герой поневолі”.

У фрагменті повісті „Лель і Полель” Франко пише: „На Пелчинських горах (Цитадель) дітки любили спільні прогулянки на тернівки, печериці, глаголові ягоди, при нагоді також на картоплі, моркву, брукву... У Вулецькому ліску (масив у районі вулиці Сахарова) знаходились городи та грядки”.

Як і автор, головний герой повісті Гриць Калинович мешкав на Голуб’ячій вулиці під охороною Цитаделі. Іван Франко тут помиляється. Адже у 1848 році на горах ще не було військової фортеці.

Франко подає опис кармелітської тюрми. Опис казні № 44 та тюремну пісню, яку можливо і сам чув:

Кому світить сонце, я й сонця не знаю,

Моєму нещастю не буде вже краю.

Я сиджу в в’язниці і терплю неволю.

Плачу й нарікаю на нещасну долю.


Вулиця Грушевського, 4 – у 1871 р. носила назву Св. Міколая, на ній знаходилася споруда Львівського університету. За цією адресою починається студентське життя Івана Франка. Тут він слухає лекції з української та класичної філології. Раніше приміщення університету належало колегії єзуїтів. На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку з написом: ”Тут вчився Іван Франко – великий український революціонер-демократ” Іван Франко писав своїй нареченій Ользі Рошкевич: “ Мені підвищили стипендіум. У нас в кружку тепер великий рух. Мають давати аматорське представлення за моєю драмою “Три князі на один престол””. Загалом вчитись Франку в університеті не подобалося. Львівський університет не був для нього світильником у царстві духа, був мертвим крамом. Студіювання ради хліба, а не науки…У 1895 році Франко виступив перед студентами з хабілітаційною лекцією, але не судилося стати йому професором рідного університету. 22 березня зійшлося на лекцію 50 студентів. Тепер той зал поділено між аудиторіями № 112 та 114. До зали вело двоє дверей – професорські та студентські. Лекція справила на присутніх глибоке враження, студентська громада по закінченні відчиту провела І. Франка повз Цитадель до Політехніки під самий його дім на вул. Глибокій. Поруч з ним знаходилась його дружина, яка не втручалась у розмову, вона всю дорогу мовчала. Ян Каспрович – приятель та кум І. Франка, знаючи нужденне становище поета, позичив для хабілітаційного відчиту свій фрак. Коли дізнались про відмову прийняти Франка на університетську кафедру, він при нагоді насмілився запитати у губернатора Галичини Бадені про причину такого рішення, у відповідь почув: „Франко – атеїст”. Друзі поета неодноразово підкреслювали як би не заборона губернатора Бадені та кардинала УГКЦ Сильвестра Сембратовича, І. Франко неодмінно був би доцентом.

Загалом Я. Каспрович неодноразово підкреслює, що завдяки дружбі з поетом він дізнався про творчість Т. Г. Шевченко.

Левко Чикаленко пише, що Іван Франко був чудовим лектором, а ось з лекціями Грушевського було тяжко справлятися – зарозумілі та нудні.

Вулиця Академічна, що розташована поруч, пов’язана з кав’ярнею „Центральною”, в якій часто бував Франко і хоч він не пив і не курив проводити час у веселому товаристві львівської „сметанки” та читаючи віденську пресу йому завжди було до вподоби. Поруч після зруйнування садиби Олександра Фредра постала в новому домі кав’ярня „Шкоцька”. Позитивна енергетика кав’ярні ще багато років після Франка була центром наукової творчості львівської професури. Згадаймо хоча би книгу „Шкоцьку”. Але це вже зовсім інша історія.

На вул. Баторія був ряд антикварних магазинів, які відвідував І. Франко у супроводі Василя Стефаника та Леся Мартовича. Цікаво те, що Франко у їхньому супроводі ходив у пошуках своїх персонажів, вивчаючи обличчя людей, ще й на базари Львова

На початку ХХ століття тут збиралися львівські антиквари. Серед них хрещений батько сина Франка Андрія – Ян Каспрович. Непересічна людина, польський поет, працював разом з Франком в редакції „Львівського кур’єра”. Хоч Франко і не міг собі дозволити придбання раритетних дріб’язок, але охоче слугував Янекові з яким їх об’єднувала ще одна пристрасть – любов до рибалки. Риболовили друзі не тільки на річках Карпат, але і на багаточисельних львівських ставках, серед яких Стриховалець від якого не залишилось і сліду. А коли бракувало часу, вирушали на Високий Замок, де дискутували, зокрема і про Конрада Валленрода, якого Франко називав зрадником. За що у 1897 р. Франко вигнали з „Кур’єру Львівського”.

Традиція вирішувати справи за кавою була використана Франком під час подорожі до Відня. Саме тут у гомінкій цукорні він зустрівся з засновником сіонізму – Теодором Герцелем. Можливо він і натякнув Франкові сюжет “Моїсея”.

Дочка близького товарища Івана Франка Софія Олеськів згадувала: „Франко був справжнім генієм, творив або в присутності веселих дітей або в гамарі кав’ярні”.




Меморіальна таблиця на фасаді будинку університетської бібліотеки




Вул. Драгоманова, 5

Недалеко від споруди університету, на вул. Драгоманова, 5 розташована бібліотека Львівського університету, в якій не одну годину просиджував письменник, опрацьовуючи наукові та документальні праці. На початку ХХ ст. в нього тут була окрема робоча кімната.


Вулиця Глінянська, 13 (зараз вул. Д. Донцова) – перша львівська адреса Івана Франка. Зрештою подорож львівськими кав’ярнями, в яких бував Франко, це вагома частка львівського життя поета. Ставлення І. Франка до спілкування у веселому товаристві львівських кав’ярень неоднозначне. Більшість знайомих, стверджує, що він не любив веселого товариства, не пив, не курив і не любив подібного оточення. Але, водночас знаходимо факти, які ставлять під сумнів ці твердження. Отже, львівські кав’ярні в житті Франка.

С. Єфремов розповідає, що після зустрічі з І. Франком, він та І. Труш рушили у кав’ярню “Метрополь”. Іван Якович почав утаємничувати приїжджого українця у львівське життя. Протягом двох місяців друзі зустрічались щоденно на 1-2 години тут. Відпочивали від щоденної праці за склянкою „гербати”, „мелянжу”,„чоколяди” читали газети усього світу, дебатували на різні теми. Для наддніпрянця такий спосіб відпочинку спочатку здавався незвичним. Але потім, стали зрозумілими і переваги. Між відпочинком відбувались побачення, писалися статті. Саме тут І. Франко розкривався з іншого боку. Справний енциклопедист, а водночас розповідає про природу в горах. Не любив Франко панувати у розмові, зате любив слухати. Відрізнявся своїм костюмом: вишивана сорочка, стареньке вбрання. Вдома у Франка не затишно, тому часто запрошує своїх друзів, знайомих до кав’ярень.

Богдан Лепкий зустрічався з доктором Франком у кав’ярні „Центральна”. І тут Франко навів критику на творчість молодого колеги… Серед фраків і жабо, Франко у своїй вишитій сорочці відпочиває, спілкується, роздумує…

Петро Карманський пише, що бачив Івана Яковича у кав’ярні Шнайдера на Академічній вулиці. Франко бував у кав’ярні „Монополь”. Іноді його обсаджували студенти, і тоді маестро починав розповідати.



Іван Труш почув від Франка страшну історію про смерть геніального інженера-геолога Стефана Щепановського, який був знищений економічно своїми заздрісниками. (Його надгробок знаходиться у центральній частині Личаківського кладовища)

Пл. Галицька, 7 (будинок не зберігся) – початок 1876 року. Галицька площа. Бойківська кам’яниця – перше помешкання Івана Франка. Тут студент І. Франко мешкав зі студентами Михайлом Павликом та Ярославом Рошкевичем на І поверсі будинку. З цього будинку І. Франко відправлявся у свої подорожі за місто вудити рибу та ловити раки. У новому будинку, що постав на цьому місці довгий час розміщувалась кав’ярня “Центральна”. У 1880 році до приїзду Франца Йосифа бойківська кам’яниця була знесена. У підвалах будинку синьовидські бойки зберігали яблука та груші. Саме тут І. Франко написав драму „Три князі на один престол”. У 1911 році за проектом чеського архітектора Боубліка на цьому місці було споруджено модерновий будинок.

В
Приміщення давнього Кримінального суду

Кол. Палац справедливості
ул. Князя Романа, 5
(кол. вул. С. Баторія) – приміщення суду і тюрми, в якій перебував І. Франко. Суд над Франком відбувався поруч з тюрмою – новому тоді судовому будинку по вул. Баторія в головному залі. Судове засідання відбувалось декілька днів „Франко, Павлик, Остап Терлецький, Іван Мандичевський судились за приналежність до таємного товариства, якого направді не було”, –вважала більшість друзів І.Франка. Розправу вів голова Трибуналу Жмінковський, вона закінчилась вироком – кілька місяців тюрми. Молоді студенти ходили на судові засідання. І. Франко вирізнявся серед всіх. Він дуже сміливо виступав у суді. Франка звинувачували у розповсюджуванні соціалістичних ідей, підриві Австро-Угорської імперії. В тюрмі І. Франко написав „Сморгонську академію” та вірш „Товаришам з тюрми”. Тут Іван Франко відбував ув’язнення протягом 9 місяців, коли був вперше арештований на Бенедиктинський площі. Холод у камері був такий, що волосся примерзало до стіни. У 1889 році старий будинок суду і тюрми знесли. Сьогодні на будинку – художньо-меморіальна дошка (автор – художник А. Галян).

На вул. Панській, 11 ( тепер – вул. І. Франка) на другому поверсі мешкала Целіна Журовська – палка симпатія І. Франка. У 1896 році вона одружилася з Лукашем Зигмунтовським. Деякі дослідники вважають, що вона зіграла фатальну роль в житті Генія. Прожила Целіна довге життя. Померла у 1941 році у Брюховичах. У 1940 році працівники музею І. Франка записали її спогади. Журовська пригадала своє сирітське дитинство, юність, коли доводилося мешкати у тіткіному будинку на вул. Панський. Щодня відправлялась вона на службу у стару пошту на вул Сикстуцькій (Дорошенка). І майже щодня до віконечка рекомендованих листів приносив кореспонденцію до Москви і Києва молодий скромно вбраний руський чоловік. Між листами стали траплятись конверти для неї. Франко писав під псевдонімом „Стефан Малевський”. Часто до прози додавав поезії. В листах пропонував свої руку і серце. Часто вона бачила його на вулиці, він супроводжував її, але не смів заговорити. Лише тільки один раз на пошті він сказав: „Чи будуть відповіді на мої листи?” але дівчина відповіла: „Ні” Прозріння прийде лише у старшому віці, коли вона поселиться у будинку великого письменника, що доживав останні дні. Разом зі своєю донькою вона буде допомагати Франкові у господарстві і в цю останню мить буде для нього світлим ідеалом любові:

Я не тебе люблю, о ні

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Від малечку лелію…
Пл. Міцкевича, 1 – готель „Жорж”. У старій споруді готелю був зал „Фронзін”, який не зберігся.

Його часто орендувала українська театральна трупа, яка не мала власного приміщення. 21 березня 1876 року тут було поставлено п’єсу „Три князі на один престол”, одну з ролей виконував сам Іван Франко. У 1893 р. здійснена постановка п’єси „Украдене щастя”. В день вистави зібрались найдобірніша публіка. П’єсу публіка приймала захоплено. Дуже смутився І. Франко, коли приймав вінок публіки. Актор Северин Паньковський згадує, що Ф
Готель ” De La Rus “, попередник готелю ” Жорж “,

фото 1890 року
ранко дружив з драматургом Юрком Тобілевичем, Франко у 1892 р. за свій твір отримав ІІІ премію. На місці кам’яниці Шпрехера (Будинок книги) знаходилася кам’яниця з кав’ярнею „Монополь”, в який письменник в обідній час за кавою знайомився з львівської пресою.


Вул. Галицька, 6 – 1879 р., мешкає у студента юридичного факультету С. Барановського.

Вул. Ліндего, 3 (вул. Ф. Ліста) – 1883 р., квартира майбутнього архітектора Є. Нагірного. Коли архітектор одружився, І. Франко став одноосібним господарем. У нього буває багато молоді і серед них майбутній лідер Польської Партії соціалістичної Ігнацій Дашинський. Михайлина Рошкевич – сестра нареченої І. Франка згадує, що Франко радився з нею одружуватись йому на києвлянці чи ні… В той час поет їздить на риболовлю у м. Городок. Перебуваючи на цій квартирі Іван Якович вже не голодував, працював в газеті „Діло”. Загалом, Михайлина згадує, що після повернення Франка з ув’язнення, сестра її – Ольга Рошкевич, порушувала заборону батька, таємно зустрічалась з ним. У цих пригодах, Михайлина її супроводжувала: „Сестра зупинялась у вуйка і туди на зустріч приходив Франко”. Коли І. Франко дізнався про одруження Ольги він захворів. Згодом написав листа: „Моя доля – вітер в полі, не можу я тебе собою в’язати”.

У 1884 році у І. Франка закохалась молода вчителька Ольга Білецька, яка працювала у с. Чишки. Її сестра мешкала на вул. Академічній, саме тут Ольга Білецька познайомилась з Франком… Ніхто не може достеменно знати, чому не склались їх відносини. Через декілька років дівчина помирає. За три тижні до смерті, сестра Марія запитала у хворої: „Хто зірвав відносини, Франко чи ти?” І почула: „Ми не зривали, а розійшлися добровільно, такі зв’язки не зриваються”. Подарунок Ользі Білецький від Франка – це збірка його віршів. До 1939 р. вона зберігалась у бібліотеці НТШ. Франко власноруч її підписав:

Тобі, що власною рукою

Собі здобути вміла долю,

Робітнице на світла ниві

Я шлю „жіночу сю неволю”.

Зустріч з цією дівчиною залишилась у поезії Франка:

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов…

Щось щемить в душі, мов рана:

Безнадійная любов

Протягом 1861-1882 років Іван Франко живе у селі Нагуєвичі. У січні поселяється у директора „Народної торгівлі” вишезгаданого Василя Нагірного. Життя веде бідне, знедолене.



Неподалік споруда давнього монастиря черевичкових кармелітів. З 1817 р. тут розміщена прегарна бібліотека – науковий заклад Оссолінських. Важко підрахувати скільки разів тут бував Франко за все життя. Однак, більше всього запам’ятались роки немічності поета. Коли його спочатку супроводжував син Андрій, а потім студент університету Іван Лизанівський. Студент говорить, що творчість І. Франка була заборонена для читання, і тому з творчістю поета він був не знайомий. В останні роки життя І. Франко працював над літописом Нестора. Хотів довести, що це не історичний твір, а народний епос. В цей час Франко був впевнений, що Міцкевич написав V частину „Дядув” На жаль, ця помилкова думка не полишала його, хоча її хибність очевидна. Це був плід хворої фантазії поета.

Вул. Вірменська, 29 – 1880 р., мешкає у редактора газети „Праця” Й. Данилюка.

Пл. Ринок, 1. У Ратуші 14 грудня 1890 року на зборах виборців Львова Франко виголосив промову про загальне виборче право; 26 квітня 1891 року прочитав лекцію на тему „Сила землі в сучасному романі”. Неподалік від Театральної на вул. Боїмів (поруч з сучасним магазином „Буква”) містився ресторан Нафтули Тепфера, в якому побував І. Франко зі своїм молодим другом з Наддніпрянщини С. Єфремовим. „Нафтула має добрий мід, ось попробуєм – веселіш буде розмова” – сказав І. Франко. Єфремов розповів йому, що у своїй статті він поєднав творчість Ф. Достоєвського та І. Франка – „Певец борьбы и контрастов”. Коли прийшов час йти додому, Єфремов не міг вистояти на ногах. „А то, мід!...” – сказав Франко.

Вул. Краківська, 14 – Товариства „Руська бесіда” та „Просвіта” займали тут дві кімнати. Тут бував І. Франко у 1877 році, як представник „Академічного кружка” та „Дружнього лихваря”. Від редакції „Діла” через Гетьманські Вали, Ставропігійською, біля Домініканського собору до НТШ – це майже щоденні Проходи І. Франка центральною частиною Львова.

В
Народний дім, 1860

Сучасний вигляд
ул. Театральна.
У Народному Домі (архітектор Шмідт) знаходилася редакція „Друга”, а також бібліотека та архів Євгена Петрушевича. У 1875 р. у Львів приїхав вчитись Ярослав Рошкевич в Академічну гімназію, що розміщувалася у Народному Домі. Тут же згодом вчилися і сини письменника – Петро та Андрій. Навесні 1876 року до Львова приїхала сестра Я. Рошкевича Ольга, з якою І. Франко познайомився на балу, влаштованому студентським товариством „Академический кружок”. Саме Ользі Франко присвятив свою першу збірку „Баляди і розкази”. У 1876 році Франко просить руки Ольги, але до офіційних заручень н е дійшло.

Т
Театр Скарбека на початку ХХ століття
еатр графа Скарб
ека (Український драматичний театр ім. М. Заньковецької) – тут святкували ювілей – 25-річчя діяльності письменника. У 1898 р. Богдан Лепкий побував у великій, колись розкішній і тоді вже таки добре понищеній залі. Франко подивившись на забитий від людей зал сказав: „Жаль тільки, селян так мало”, в кінці виступу: „Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ”.

Площа Вічева (Бенедиктинська площа) № 1. Із січня 1877 року Іван Франко – вбогий піднаймач однієї кімнати прачки Йосифи Федоровички, яка займала тісну кімнату з кухнею на другому поверсі. У 1956 році встановлено меморіальну дошку, яку замінено у 125-ту річницю з дня народження письменника ( ск. Д. Крвавич, арх. М. Федик). З цієї площі повз площу Стрілецьку ходив І. Франко на вулицю Краківську в „Академічний гурток”. Його тут відвідував його учень Ярослав Рошкевич. Кімнатку Франка отруювали задуха і випари білизни. Саме у цьому помешканні Франко був щасливим, він кохав Ольгу та мав надії на благословення батька Рошкевича. Доречно зацитувати тут спогади Михайлини Рошкевич, рідної сестри нареченої І. Франка: „Мій брат був під опікою І. Франка у Львові”. Франко захоплювався тоді творчістю Нечуя, Марка Вовчка, Тургенева, Лермонтова, Гейне, Золя. Спочатку тато покладав великі надії на І. Франка. Його спеціальним захопленням було ловити рибу та збирати гриби по лісах.

Після арешту, батько був обурений. Мій брат возив йому в тюрму чисту білизну. Листи Франка до сестри конфісковував батько… Заручини було зірвано”.

5 березня 1877 р. вранці комісар поліції прийшов на Бенедиктинську і арештував Франка. Генрик Бігеляйзен (1855-1932) – польський літературознавець, тоді молодий студент, пізнав Франка на вулиці, коли його вели по вулицях Львова закутого у залізні кайдани під екскортом жандармських штиків. Пригноблений, проте незламний. До 5 березня 1878 року хлопець був ув’язнений. Перший арешт у 1877 р. Франка, за думкою усіх друзів, це „за соціалізм”, його виключають з „Просвіти”. Часто згадував про обставини арешту Франка його студентський приятель Василь Лукич. У 70-х роках І. Франко писав про перший арешт: „Мене трактовано як звичайного злодія…, посаджене між самих злодіїв та волоцюг, яких бувало в одній камері 14-18… Все що я писав (у в’язниці – прим. автора) я записував на случайно здобутих картках паперу…”

Губернаторські вали. Будинок НТШ. Бібліотекою довгий час завідує М. Павлик. До 1907 р. Іван Франко працював у редакції „Вісника НТШ”. Згідно зі своїм заповітом Іван Франко передасть бібліотеці НТШ найдорожче – власну бібліотеку. С. Єфремов згадує: „Знав я найкраще з усього Львова, що там є вул. Чарнецького, де міститься НТШ. Фіакр привіз його. І на порозі НТШ разом з І. Трушем, який став моїм гідом, зустрів І. Франка. Франко – маленький чоловічок у довгому, до п’яток пальті, такий ординарний з вигляду…”

У читальному залі будинку НТШ там він сидів при столі і писав не завжди відповідаючи на привітання. За думкою деяких дослідників, очевидців, він зовсім не дбав про товариські форми спілкування, найголовніше для нього була праця. Він писав, не звертаючи ніякої уваги на те, що кругом діється. Франко не любив бувати у так званому „товаристві”, не ходив на товариські сходини, на вечорниці, бали, концерти. Рідко робив він нові знайомства. Тих людей, з якими жив ближче, приймав у своїй хаті щиро, гостив чаєм і питним медом. Вважається, що у читальні НТШ відбулася перша зустріч Франка та Михайла Грушевського. Анна Франко – донька поета згадує: „У 1894 році Михайло Грушевський звернувся до тата за підтримкою. Мама, керуючись внутрішньою інтуїцією не злюбила Грушевського. Так не хотіла вона, щоби ми будували хату біля них. Коли батько захворів, побачили ми справжнє обличчя Грушевського.”



Споруда Успенської церкви. Поруч – сірий будинок, в якому мешкали священики. На другому поверсі було помешкання Ольги Рошкевич – першої любові Івана Франка. Ще перед першим арештом у 1876 році Франко познайомився у Лолині на Бойківщині з Ольгою Рошкевич. Батько дівчини був священником і не хотів собі зятя – бідного студента та й ще революціонера. На жаль у О. Рошкевич не залишилося споминів. Але її с
Фото кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
естра Михайлина дещо пригадувала: „Листи Іван Франко до моєї сестри писав тайнописом. Передавав книгу в якій на окремій сторінці позначав крапками букви. А Ольга виписувала їх на папір і виходили речення повні пристрасті”. Одружилась Ольга Рошкевич з Озаркевичем на своє й Франкове нещастя, сама все життя жила Франком, думала про нього, стежила здалека за його літературною та політичною діяльністю…На старі роки Ольга Рошкевич перебуває у доньки у місті Зборові. Дослідники творчості Франка І. Денисюк та В. Корнійчук у статті „Подвійне коло таємниць” пишуть: „Факти епістолярні свідчать, що Ольга Рошкевич готова була йти заміж за Франка, приїздила на зустріч з ним. Особливо пристрастні листи до неї написані поетом у лютому 1879 року”. Хто не байдужий цьому коханню звертаймо вас у 48 том повного зібрання творів І. Франка

Н
Будівля українського кооперативного банку та страхового товариства “Дністер” – одна з яскравих сецесійних оздоб міста, споруджена в 1905–1906 рр.

Сучасний вигляд
авпроти – будинок страхового товариства „Дністер”.
Там був закладений „ювілейний дар”, зібраний народом у 1913 році для Івана Франка. Сума дорівнювала 27 тисячам корон. З початком І Світової війни гроші десь зникли.

Музей Івана Франка. Про життя Івана Франка у Львові, про його мандри по різних львівських квартирах написано чимало. Відомо, що письменник перед поселенням у власній хаті змінив більше десяти помешкань. Сім’я була доволі велика: дружина Ольга Федорівна, четверо дітей – сини Андрій, Тарас, Петро, донька Анна.

  • У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського,4, 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли. Був укладений контракт між купцем Й. Рогсеком, М. Грушевським та І. Франком. Придбання ділянки під житло та спорудження будинку призвело до конфлікту Франка та Ольги Хорунжинської. Адже Франко записав будинок на себе.

  • У цій місцевості біля Стрийського парку колись стояла стара цегельня, було пасовисько для худоби – тут проживала біднота. На придбання земельної ділянки та будівництво дому використовувалися гроші, подаровані І. Франкові громадськістю з нагоди 25-ліття ювілею його літературної праці, а також посаг дружини письменника.

Це цікаво:

Грошей на будівництво бракувало. Довелося взяти 4% позику в Банку крайовому королівства Галичини і Володимерії – 1200 корон. І.Франко не зміг повернути борг. Його виплатив у 1923 р. син Тарас.

Вілли Івана Франка та Михайла Грушевського планувалися одним архітектором.

26 грудня 1913 року відбувся останній публічний виступ Івана Франка. Сталося це у Львові в приміщенні єврейського товариства „Яд Харузім” (тепер вул. Шолом Алейхема) на з’їзді української національно-демократичної партії. Степан Баран вважав, що справжні демократи повинні боротися щоби Австрійський парламент визнав євреїв як окрему націю. Але як український так і єврейський народ такої свободи не отримав.

К. Гриневичевна зазначає, що вілла поета занедбана, вікна без серпанків, стежки у хабаззі й смітті. Франко мешкає, як у постої при дорозі. Але є одне багатство у хаті – чудова бібліотека, яку Франко розпочав збирати ще гімназистом. Нову книгу Франко здавав у палітурню, де книгу оправляли у зелений сап’ян зі золотим тисненням. Перед смертю Франка, агенти Британського музею мали намір викупити бібліотеку. Але письменник заповів свій найдорожчий скарб товариству ім. Т. Шевченка. За це товариство призначило йому пожиттеву пенсію.

Святкове відкриття музею відбулося 10 жовтня 1940 року о 8 годині вечора. На відкриття прибули сучасники І. Франка – Василь Щурат, Кирило Студинський, Філарет Колеса, Денис Лук’янович, Володимир Дорошенко, Михайло Тершаківець, Марія Деркач. Усього участь у святі взяли 60 осіб.


Історія музею в датах і фактах

  • 26 січня 1940 р. – за ініціативи Спілки радянських письменників України, народний комісаріат освіти прийняв постанову про відкриття у Львові в будинку письменника літературно-меморіального музею Івана Франка.

  • 10 жовтня 1940 р. – відкриття музею Івана Франка.

  • Перший директор – Петро Франко, депутат Верховної Ради Радянської України.

  • У штаті музею було 12 працівників, у тому числі три наукових: Ірина Радловська, Марія Струтинська, Федір Кулечко.

  • Про організацію музею написана стаття Марії Струтинської „Як ми організовували музей”.

  • Садибу музею було розширено за рахунок територій, які належали М.Грушевському та власнику фірми „Поташ”.

  • 29 червня 1941 року до будинку директора музею прибули працівники КДБ і забрали його. Доля Петра Франка невідома.

  • Під час війни музей не діяв. Під керівництвом М. Деркач експонати були перевезені до Національного музею.

  • У 1941 – 1944 роках музейною садибою опікалася Софія Дутко, яка разом з сином проживала у підвальних приміщеннях.

  • У травні 1944 року на подвір’я музею впала радянська бомба. Будинок Івана Франка було пошкоджено.

  • У 1944 році директором музею став Петро Сільверстович Карманський.

  • У 1947 – 1949 роках директором музею працював Тарас Іванович Франко.

  • У 1970 – 1990 роках музей очолював Семен Васильович Стефаник.

  • З 1993 року директор музею Роман Горак – письменник, дослідник життя і творчості Івана Франка.

Вулиця Куркова,25 – тепер вул. Лисенка. У 1914 році психічна хвороба дружини Івана Франка загострилася. Перебувати разом двом хворим людям було неможливо. 6 грудня 1914 р. І. Франко віддав свою дружину до закладу на Кульпаркові, де вона пробула чотирі роки, так що навіть не йшла за труною свого чоловіка. І. Франко переїжджає до свого шкільного товариша, тепер емерита (пенсіонера). судді у минулому, Йосифа Рейхерта. Неодноразово Франко відвідував разом з Рейхертом Личаківське кладовище.

Володимир Охримович (1870-1931) – адвокат, учений, журналіст часто зустрічав хворого Івана Франка на вул. Курковій. Франко мешкав там у свого приятеля в окремій кімнаті. У 1915 році, коли Охримович ще зустрічав Франка, той живо цікавився біжучими військовими подіями, надіявся на розвал Росії. Потім зв’язки В. Охримовича з Франком перервалися, у зв’язку з його арештом російськими окупаційними військами.

Антоніна Трегубова, сестра дружини Франка, у спогадах пише, що у цей непростий період, коли поет лишився сам, через Червоний Хрест родичі з Києва передали йому 500 карбованців, також Франко отримував фінансову допомогу від своїх друзів з Наддніпрянської України. Гроші передавались через російську окупаційну адміністрацію. Зокрема від Сергія Шелухіна – 50 карбованців золотом.


  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка