Н. І. Череповська



Скачати 374.7 Kb.
Дата конвертації01.05.2017
Розмір374.7 Kb.


Постійна адреса документа:

http://leader.ciit.zp.ua/files/menu_r2/media/prog_media1.doc
Н. І. Череповська,

старший науковий співробітник

лабораторії психології масової комунікації та медіа-освіти

Інституту соціальної та політичної психології НАПН України,

кандидат психологічних наук

Про експериментальну модель програми

спеціального медіа-освітнього курсу для старшокласників



«Медіа-культура»
Медіа-культура як суспільний феномен виробництва медіа-продукції, опосередкований засобами масової комунікації, та її споживання масовою аудиторією становлять медіатизований простір, який створює нове середовище існування, нову реальну дійсність. Сучасний розвиток засобів масової комунікації обумовлює утворення нових форм життєдіяльності людини, новий досвід спілкування й співіснування. Традиційні медіа - радіо, телебачення, відео та особливо новітні мультимедійні засоби відкривають для користувача/споживача медіа-продукції такі можливості:

  • обирати й прослуховувати велику кількість радіоканалів, дивитися безліч телеканалів завдяки супутниковому зв’язку;

  • записувати, зберігати й копіювати як для багаторазового сприймання, так і для тиражування аудіо-, візуальну, аудіо-візуальну інформацію;

  • зупиняти й повертати назад звук, зображення з метою більш детального сприймання, кращого усвідомлення змісту інформації або поновлення естетичного переживання, задоволення;

  • створювати комп’ютерні фільми, енциклопедії, сайти, блоги, віртуальні фотоальбоми та ін.;

  • отримувати додаткову інформацію, консультацію в інтерактивному режимі;

  • актуалізувати, розвивати творчий потенціал у галузі відео-культури засобами фото-, відео-камери;

  • активізувати знання, отримані в ході традиційного навчання;

Засоби масової комунікації сприяють становленню самостійного, критичного мислення, сучасного світосприймання, естетичної свідомості, навичок художнього аналізу продукції медіа-мистецтва, розширюють необмежені інформаційні горизонти, роблять інформацію доступною для великого загалу користувачів.

Інформатизація/медіатизація мистецтва дозволяє будь-кому долучитися до шедеврів світової культури. Завдяки як індивідуальним (мобільні зв’язок), так і масовим (інтернет) ЗМК значно розширилися комунікативні можливості, стало можливим здійснення дистанційного навчання.

Перелік переваг еволюційного розвитку засобів масової комунікації можна продовжити. Сьогодні медіа, по суті, є засобом засвоєння світу в його комунікативних, інтелектуальних, психологічних, художніх та багатьох інших аспектах.

Однак постійне ускладнення медіа-простору призводить до виникнення нового медіа-ландшафту, нового медіа-порядку й змінює медіа-культуру в цілому. Так, наприклад, стало значно менше обмежень для доступу до потоків інформації загалом, об’єми інформації постійно збільшуються, національні медіа-ринки інтегруються у глобальну медіа-структуру, відмінності між інтернетом, телебаченням, пресою, книгою та телефоном зникають, а медіа-ресурси інтернету стали доступними людині, де б вона не знаходилася. Саме в такому світі інформації без інформаційних меж і обмежень живуть наші діти, молодь, маючи доступ до медіа-продукції всього світу. Створюючи особливий інформаційний простір, багаточисленні медіа впливають на формування соціальних, моральних, художніх, естетичних цінностей та інтересів особистості, стають важливим фактором впливу на її свідомість, світоглядні позиції. З цієї причини засилля низьковартісної в художньому, моральному, змістовому, ціннісно-смисловому аспектах медіа-продукції, постійна репрезентація насильства, агресії, порнографії потребують реагування з боку певних державних інституцій.

В умовах масового застосування бездротових засобів доступу до інтернету відстежувати інформаційне наповнення в глобальній мережі практично неможливо. Коли цифрові медіа виходять з-під контролю законодавчих органів, особливої ваги набуває необхідність у вихованні компетентності споживання медіа-продукції. Все це вимагає посилення уваги до наукових розробок інструментарію формування медіа-культури особистості нового покоління. Такий підхід має забезпечити розвиток пізнавальних інтересів, адекватного, художнього й творчого сприймання дійсності, критичного мислення, творчих здібностей дітей та молоді засобами медіа й на матеріалі медіа.

Формування медіа-культури особистості в умовах сучасної медіа-реальності в Україні ставить проблему широкого запровадження медіа-освітньої практики в загальноосвітній школі. Актуальність курсу медіа-освіти обумовлено об’єктивним існуванням соціального медіа-культурного феномену – медіа-реальності, яка характеризується небувалим розвитком засобів масових комунікацій та складає вагому частину загального обсягу сучасного інформаційного простору. Разом із тим медіа-культура завдяки медіа-технологіям глибоко пронизує життя людини та активно впливає на формування свідомості, що висуває потребу в спеціальній підготовці дітей, молоді до існування в сучасному просторі медіа-інформації та в глобальному інформаційному суспільстві.

Спираючись на досвід таких європейських країн, як Велика Британія, Франція, Канада, Росія та ін., ми висуваємо ідею шкільної медіа-освіти, яка має впроваджуватися у форматі спецкурсу/факультативу для учнів старшої школи. Шкільна медіа-освіта спрямована на виховання свідомого, компетентного споживача медіа та має стимулювати розвиток спеціальних знань, умінь, навичок у сфері медіа. Основне завдання медіа-освіти полягає в системному та компетентному вихованні підростаючого покоління, яке повинно навчитися не лише користуватися різноманітними медійними засобами, а й розумітися на закономірностях їх функціонування, знатися на особливостях технологій впливу ЗМК, але головне – критично мислити, розвивати особистісне, оціночне ставлення до продукції мас-медіа в цілому та спиратися на етично-естетичні орієнтири в процесі сприймання візуальної компоненти медіа-продукції.

Об’єктом вивчення спеціалізованого курсу є суспільний феномен сучасної медіа-культури, яка становить щабель еволюційного розвитку цивілізації людства.

Предметом спеціалізованого курсу є особистісна медіа-культура, яка становить надбання знань, умінь, досвіду у сфері медіа-реальності.

Мета спеціалізованого курсу - формування медіа-культури особистості засобами медіа-освіти.

Завдання курсу:


  • Ознайомити учнів з основними етапами історії розвитку феномену медіа-культури, закономірностями функціонування засобів масової комунікації та технологіями їхнього впливу.

  • Дослідити з учнями різні види медіа-текстів та використані в них медіа-технології, стимулювати розвиток критичного мислення та свідомого ставлення до медіа-продукції загалом.

  • Формувати практичні вміння: пошуку необхідної та відсторонення від непотрібної медіа-інформації, створення власних медіа-текстів.

  • Стимулювати творчий потенціал учнів як у напрямі створення власних медіа-текстів, так і в напрямі творчого сприймання медіа-текстів.

Методологічними засадами курсу є:

фрагменти філософської концепції М.Маклюена щодо провідної ролі медіа-технологій у ході розвитку людства;

медіа-психологічні теорії ЗМК: комунікації, семіотична, культурологічна, захисна, естетична та інші;

медіа-освітня концепція критичного мислення щодо ЗМК, розроблена Л.Мастерманом, а також медіа-освітні моделі К. Безелгет, Дж. Баукера, Д. Харта, медіа-освітня концепція французьких науковців;

медіа-освітні традиції російських авторів у галузі кіномистецтва (Ю.М. Усова, О.В. Федорова, О.В. Шарикова та ін.), медіа-культури (Н.Б. Кирилова).

Ураховувався досвід медіа-освітніх проектів в Україні, зокрема практичний досвід школи № 77 м. Львова.

Так, наша концепція шкільної медіа-освіти ґрунтується на таких засадничих принципах:


  • медіа-освіта є обов’язковою у світі інформаційного суспільства в умовах повсюдного поширення медіа-культури як суспільного феномену виробництва та споживання медіа-продукції;

  • вся існуюча медіа-продукція не є точним відбитком/відображенням реальності, а є лише репрезентацією реальності: усі медіа презентують ті чи інші ідеологічні цінності, за якими стоять певні групи людей, впливові авторитети, бізнесові корпорації, політичні сили й авторське бачення реальності журналістськими, мистецькими колами;

  • медіа-освіта пов’язана з динамічними змінами в інформаційному та медіа-просторі й тому тривалість медіа-освітнього процесу для кожної особистості здійснюється протягом усього життя;

  • медіа-освіта має формувати не лише критичне мислення, а й критичне ставлення, критичні позиції особистості, орієнтувати молодь до критичного сприймання медіа-продукції, відучувати від пасивного й бездумного її споживання;

  • медіа-освіта є дослідницьким процесом, практичні заняття мають переважати теоретичні;

  • медіа-освіта є новою формою інтерактивної взаємодії між учнями та вчителем, передбачає створення умов для діалогу, взаємного навчання;

  • медіа-освіта спрямована насамперед на групову форму навчання;

  • медіа-освіта як особлива галузь знань формує не лише свідомого компетентного медіа-споживача, а людину з незалежним від стереотипів мисленням, стимулює розвиток її творчого потенціалу як у процесі сприймання медіа-текстів, так і їхнього створення.

Основними поняттями медіа-освітнього курсу є: 1) медіа-культура, відео-культура, 2) види ЗМК, 3) медіа-технології, 4) медіа-текст, 5) мова медіа, 6) медіа-виробник, 7) медіа-репрезентація, 8) медіа-споживач, 9) медіа-творчість. Означені поняття перегукуються з такими традиційними, як «категорії», «агенція», «медіа-технології», «мова», «репрезентація», «аудиторія».

Розкриємо ключові поняття, які складають категоріально-понятійне коло медіа-освітнього курсу.

Поняття «медіа-культура» визначається у двох аспектах: соціокультурному та психологічному. Насамперед медіа-культура – це суспільний феномен виробництва та споживання медіа-продукції, який передбачає взаємодію, комунікацію між цими двома умовними соціальними групами. Комунікація між виробником та споживачем, будучи опосередкованою технічними засобами, становить медіа-комунікацію, масову медіа-комунікацію.

Результатом діяльності в галузі медіа-виробництва є медіа-продукція у вигляді медіа-інформації та медіа-мистецтва (медіа-тексти), їх матеріальні носії (газети, журнали, фотоплівки, кінострічки, диски…), а також медіа-засоби (технічне забезпечення) та медіа-технології (у нашому контексті – прийоми, методи, техніки, психотехніки), завдяки яким медіа-продукція як створюється, так і зберігається, транслюється. Все це становить предметний та духовний аспект медіа-культури в цілому.

Утім, медіа-культура має й інший, психологічний вимір – як медіа-культура особистості. Особистісна медіакультура становить набуті людиною як психофізіологічні, так і психологічні способи споживання медіа-продукції. До останніх відносяться: мотиви споживання, уміння пошуку, сприймання, аналізу, оцінювання, опрацювання, зберігання інформації, отриманої з медіа, а також застосування корисної, дистанціювання від непотрібної.

Ми виокремлюємо поняття «відеокультура», яке охоплює візуальний аспект загальної медіа-культури та становить чималу частину загального обсягу медіа-культури в цілому. До відео-культури належить технічне забезпечення візуального плану медіа та уся візуальна та аудіовізуальна медіа-продукція. Медіа-культура та відео-культура зокрема, є основними поняттями курсу, які означають існуючий соціально-психологічний феномен сучасного інформаційного суспільства.

Поняття «види ЗМК» - розкриває тему «медіа» загалом і види медіа-засобів за знаковими, технічними носіями та визначає їхнє місце в історії розвитку засобів масової комунікації, наприклад: мова, малюнкова перед-писемність, писемність, друк, протомедії, фотографія, кінематограф, радіо, телеграф, телефон, телебачення, інтернет та ін. У деяких аспектах поняття «види ЗМК» відповідає терміну «категорія». Головний момент, на якому робиться наголос, - показати наступність розвитку засобів комунікації від заміщення об’єктів, дій звуками, словами до новітніх мультимедійних медіа.



«Медіа-виробник» - сукупність технічних засобів масової комунікації та людей, які ними володіють, створюють, розповсюджують медіа-продукцію (те, що й «агенція»). Дослідження цього поняття передбачає виявлення закономірностей функціонування агенцій, джерела їхнього фінансування, під впливом чи тиском якої/чиєї ідеології вони працюють, взаємовідносини з державою, цензурою.

Досліджувати поняття «медіа-виробник», «медіа-виробництво» доцільно через систему запитань типу: «Кому належить цей телевізійний канал (газета, видавництво, кіностудія)?», «Чиї погляди відстоюють ведучі такого-то каналу?», «Чому ця книжка вийшла великим накладом, а ця – незначним?», «Чому цей фільм багато рекламували, а про інший не було чутно?» і т.ін.



«Медіа-технології» є важливим ключовим поняттям, яке охоплює технічні інструментальні техніки, прийоми, а також смислові, художні, спеціальні технології й психотехнології. Досліджуючи це поняття, необхідно розкрити провідну роль та значущість технічного обладнання, інструментарію у створенні будь-якого медіа-тексту. Також важливим є висвітлення так званих технологій психологічного впливу, прихованих технологій та ін.

«Медіа-текст» - це будь-яка медіа-продукція засобів масової комунікації – друкований текст у пресі, фотозображення, повідомлення по радіо, аудіо-візуальні зображення в кіно, на телебаченні або їхні фрагменти, реклама, етикетка на пляшці, SMS-повідомлення, веб-сторінка, блог, віртуальні фотоальбоми тощо.

Медіа-тексти як медіа-продукція традиційно поділяються на інформаційні, комерційні, соціальні, пізнавальні розважальні, мистецькі, але такий розподіл потребує суттєвих уточнень. Наприклад, далеко не всі кінофільми або літературу можна назвати медіа-мистецтвом, а також не кожна медіа-інформація є саме інформацією.



«Мова медіа» – слово, образ, звук – дослідження цього поняття тісно пов’язане з попереднім. Продуктивним є застосування «культурологічного», «семіотичного», «естетичного» підходів до вивчення ЗМК, «практичної» медіа-освіти. У процесі аналізу образу, фрагменту медіа-тексту виявляються елементи медіа-мови: використання культурних стереотипів, архетипів, символів, знаків, кодів, прийомів виразності та ін. Важливим є питання «з якою метою застосовується той чи інший мовний елемент?». Вивчення та дослідження «мови медіа» охоплює й технічний бік мови: висвітлення таких додаткових понять, як «фрагмент/кадр», «монтаж», «крупний план», «ракурс», «образ» та ін.

«Медіа-репрезентація» відтворює один із важливих принципів медіа-освіти про те, що вся наявна медіа-продукція не є дзеркальним відбиттям дійсності, медіа-тексти по-різному співвідносяться із нею, вони створюють власні версії реальності у віртуальному форматі. Тобто всі засоби масової комунікації не відбивають, а лише репрезентують існуючу реальність, відтворюючи ті чи інші смисли, ідеологічні цінності, за якими стоять певні групи людей, впливові авторитети, бізнесові корпорації, політичні сили та ін.

Поняття «медіа-споживач» певною мірою тотожне традиційному поняттю «аудиторія». Зрозуміло, що вивчення поняття охоплюватиме такі важливі позиції, як вплив медіа на аудиторію, типологія сприймання/споживання медіа-продукції, мотивація споживання медіа-продукції, сприймання одного медіа-тексту в різних умовах та ін.

Формування медіа-культури особистості має реалізуватися педагогом не лише в ході навчального процесу, а й через організацію обговорень з учнями, уточнюватися за цілями, позиціями, тобто здійснюватися в інтерактивній формі. «Особистісний» аспект медіа-освіти охоплює додаткові важливі поняття: медіа-сприймання, критичне мислення, обдарованість у галузі медіа. Ці позиції також є як предметом дослідження, так і предметом активного обговорення у формі діалогу учнів з учителем.

Отже, важливими психологічними складовими компетентного споживача є «візуальне медіа-сприймання», «критичне мислення», «медіа-обдарованість», які потребують особливої уваги.



«Візуальне медіа-сприймання» (або відео-сприймання) становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність, яка передбачає фіксацію, аналіз образного матеріалу медіа, його інтерпретацію як розуміння та підводить до формування ставлення людини до певної інформації.

Свідоме сприймання як чуттєво-дослідницька діяльність є творчою діяльністю. Процес сприймання обумовлено минулим досвідом, надбаними знаннями, вміннями людини, її психічним розвитком, спрямованістю та рівнем особистісної культури.

Результатом сформованої медіа-культури особистості та її відео-культури зокрема, є розвинене відеосприймання, яке передбачає:


  • переважну фільтрацію та селекцію відео-матеріалу;

  • його ґрунтовний етично-естетичний аналіз;

  • оцінювання, емоційне ставлення до нього;

  • творчу інтерпретацію як переосмислення сприйнятого, як конструювання суб’єктивно нових образів і смислів.

«Критичне мислення» становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність до поетапного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, а також самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів.

Критичне мислення є дуже важливим моментом у процесі формування медіа-культури особистості, але необхідно відрізняти критичне мислення як здатність особистості до адекватного сприймання медіа-продукції від критичного настановлення щодо медіа-культури загалом.



«Медіа-обдарованість» особистості - проявлений творчий потенціал медіа-споживача, який актуалізовано в галузі медіа в таких основних видах медіа-діяльності, як технічні здібності до засвоєння, користування, реконструювання медіа-засобів; створення власних медіа-текстів; творче сприймання медіа-продукції.

Одним із методів попереднього виявлення та часткового стимулювання розвитку медіа-обдарованості є, наприклад, метод самодіагностики. Самодіагностика активно-конструктивної (не споживацької!) схильності до медіа-культури в цілому здійснюється за допомогою таких питань: «Якими засобами медіа ти володієш і з якими вправляєшся найбільш успішно?», «Яка діяльність у галузі медіа тебе приваблює?», «Чи хотілося б тобі створити оригінальне/художнє фото? Зняти відеофільм? Створити анімацію? Створити віртуальний світ?», «Чи хотілося б тобі оволодіти медіа-професією - журналіста, оператора, режисера…?» та ін.

Такі запитання стимулюють молоду людину замислитися над своїми можливостями, можуть стимулювати до майбутньої самореалізації, у світі медіа зокрема.

«Медіа-творчість» - особливе ключове поняття медіа-освітньої моделі. Воно передбачає не лише виконання практичних творчих медіа-завдань, створення власних медіа-текстів, а й творче медіа-сприймання медіа-текстів, створених іншими, а також формування творчого стилю мислення та сприймання, творчого ставлення до світу, життя в цілому.

Медіа-творчість тісно пов’язана з медіа-обдарованістю: творчість становить практичну реалізацію актуалізованої обдарованості в галузі медіа. Обидва поняття співвідносяться з різними аспектами діяльності особистості у сфері медіа: і у процесі споживання медіа-продукції як її переосмислення й створення власних інших/нових образно-смислових структур, і у процесі предметного створення медіа-текстів у різній формі: вербальній, образній, образно-вербальній, аудіо-візуальній тощо.

Усі виокремлені ключові поняття мають слугувати формуванню медіа-компетентної особистості. Кожне поняття можна досліджувати як окремо, так і в поєднанні з іншими. Наприклад, досліджуючи «медіа-текст», можна охопити й певні аспекти «медіа-мови» та «медіа-технологій», а досліджуючи поняття «медіа-споживач», висвітлити тему сприймання «медіа-текстів», впливу «технологій», розглянути його ресурсні можливості в контексті «медіа-творчості». Досліджуючи поняття «види ЗМК», доцільно узгодити його з поняттям «медіа-виробник».

Методика вивчення ключових понять здійснюється через реалізацію таких медіа-освітніх функцій:



  • адаптивної: вивчення ЗМК, закономірностей їхнього функціонування призвичаює людину до медіа-світу;

  • інформативної: надання учням теоретичних знань про ЗМК передбачає їхню загальну обізнаність щодо медіа-культури як виробництва та споживання інформації;

  • розвивальної: формування умінь адекватного сприймання, критичного мислення, оцінювання медіа-текстів за змістом і формою, активізації самостійності у виробленні власних суджень (конструктивне переосмислення медіа-текстів);

  • практичної: формування практичних навичок, спрямованих на пошук, засвоєння, зберігання потрібної медіа-інформації; дистанціювання від непотрібної;

  • творчої: стимулювання розвитку творчих умінь у створенні власних медіа-текстів та стимулювання розвитку творчого сприймання як уміння творчо інтерпретувати, переосмислювати зміст і форму медіа-текстів.

Відповідно структура шкільної медіа-освітньої програми має чотири тематичні блоки, які відтворюють етапи формування медіа-культури особистості: гносеологічний, перцептивно-аксіологічний, практичний, креативний.

Пізнавально-теоретичний блок програми становить гносеологічний етап формування особистісної медіа-культури та ґрунтується на основі надання учням системи знань, спрямованих на ознайомлення з явищем медіа-культури в інформаційному суспільстві, її співвідношенням з візуальною, масовою культурою, позитивними й негативними аспектами медіа-культури, історією розвитку ЗМК та їх видами, закономірностями функціонування та технологіями та ін. відповідно до ключових понять курсу. Вивчення ЗМК також передбачає надання знань школярам про сучасний стан медіа-культурного феномену в суспільстві й Україні зокрема, а також ознайомлення їх з місцем ЗМК в якості освітнього засобу, як форми роботи вчителя або форми навчання учнів. Форма реалізації: курс лекцій з використанням ілюстративного матеріалу, обов’язкове обговорення, обмін думками щодо отриманих знань.

Дослідницький блок становить перцептивно-аксіологічний етап формування медіа-культури й логічно продовжує перший, але передбачає активну діяльність учнів саме в процесі дослідження ЗМК, забезпечує напрацювання особистісного досвіду щодо адекватного сприймання та ставлення до медіа-продукції, її свідомого споживання, активізації критичного мислення. Перцептивна складова вище означеної компоненти полягатиме в безпосередньому сприйманні (перцепція) учнями медіа-інформації у формі різноманітних медіа-текстів, запропонованих для дослідження: друкованих, візуальних, аудіо-візуальних. Також перцептивна складова охоплює свідоме сприймання на основі власного досвіду(аперцепцію): інтерпретацію, осмислення змісту медіа-текстів. Аксіологічна складова спрямована передовсім на формування вміння аргументовано оцінювати інформаційний матеріал в умовах дослідницької діяльності учнів, переосмислювати його зміст. Оцінювання має бути не лише емоційним (подобається/не подобається), а й логічно, раціонально обґрунтованим.

Дослідження медіа-продукції в цілому орієнтовані на розуміння закономірностей функціонування ЗМК та систем, у середині яких вони працюють. У свою чергу, розуміння цих процесів учнями досягається завдяки здобутим знанням на попередніх лекціях, а також завдяки вправлянням у міркуванні, аналізуванні змісту та форми різних видів медіа-тексту, аргументованому оцінюванні медіа-інформації в ході самих досліджень. Дослідження ЗМК, що пропонуються нами, спрямовані на стимуляцію розвитку умінь учнів критично ставитися та сприймати продукцію ЗМК та здійснюються в інтерактивній формі.

Проведення дослідження може мати таку загальну схему.

Кожне окреме дослідження починається з короткого вступу та конкретного медіа-тексту, який має аналізуватися в різних аспектах, його обговорення має закінчуватися прийняттям рішення щодо його аргументованої оцінки/оцінок.

1етап - сприймання та розуміння запропонованого медіа-тексту, інтерпретація як витлумачування основного, загального смислу інформації (матеріал: стаття з газети, обкладинка журналу, рекламне повідомлення, рекламний ролик, відеосюжет з новин, телепрограма, документальний або художній фільм тощо);

2 етап - ретельний аналіз змісту та форми медіа-тексту, здійснюваний на базі отриманих раніше знань (визначення цілей, виявлення виду технології впливу даного медіа-продукту, визначення аудиторії, на яку його розраховано, з якою метою та ін.); синтез як узагальнення висновків аналізу та піддання їх коректному скептицизму, зіставлення із протилежними думками;

3 етап - оцінювання інформаційного матеріалу медіа-тексту за різними шкалами: «подобається/не подобається», «позитивний; більше позитивний, ніж негативний, нейтральний, більше негативний, чим позитивний, однозначно негативний» та ін.

4 етап - вибір позиції, заснованої на доказах: визначення особистісного ставлення до даного медіа-тексту. Останній етап є не лише результатом попередніх, а й головним фактором здійснення аксіологічної складової медіа-освітньої програми.

Спрямування учнів на активізацію критичного сприймання та осмислення медіа-текстів має допомогти їм не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні або негативні аспекти медіа- реальності, виявляти цінне чи помилкове, підводити школярів до формування незалежної точки зору. Інакше кажучи, блок дослідницьких занять спрямовано не стільки на розвиток адекватного сприймання та критичного мислення - хоча й це є важливим моментом, скільки на формування свідомого, раціонального ставлення до медіа-продукції та її споживання.

Методики реалізації: письмові роботи (рецензії, спростування) та обговорення таких робіт; аналіз зображення (рекламного, агітаційного); аналіз відеосюжетів, фільмів; диспути (як засіб формування вмінь висувати тезу, добирати її обґрунтування, доводити істину); анкетування на тему медіа-культури або її аспектів та обговорення його результатів; «брейнстормінг» (мозковий штурм), «гронування асоціацій», «кубик аналізу ознак поняття…» «працюйте парами», «діаграма» на тему медіа-культури, медіа-продукції; методика аргументованої оцінки, яка здійснюється на побудованій системі доказів на підтримку певного погляду, виокремлення аргументації «за» та «проти»; методика обговорення як підбиття висновків дослідження.

Форма проведення: виконання дослідницьких завдань із використанням матеріалів ЗМІ (вербальних, візуальних, змішаних) та їх активним опрацюванням як індивідуально, у групах по 2-3 або більше учнів, так і колективно.

Практичний блок освітньої програми передбачає праксеологічний етап формування медіа-культури школярів, базується на досвіді попередніх етапів та передбачає надбання учнями практичних умінь та прийомів у трьох різних напрямах.

Перший напрям - це надбання умінь цілеспрямованого пошуку, засвоєння, переробки й практичного застосування медіа-інформації.

Навчання прийомів засвоєння медіа-інформації здійснюється завдяки активізації пізнавальних здібностей учнів, реалізація яких має таку послідовність: пошук інформації, оцінювання її важливості, асиміляція, засвоєння інформації, інтеграція нових знань з уже набутим досвідом, застосування отриманих знань на практиці. Кожна з перелічених актуалізованих стадій роботи з медіа-інформацією обумовлена реалізацією комплексу спеціальних вправ і завдань, спрямованих на формування вмінь шукати, аргументовано оцінювати інформацію, знаходити спільні зв’язки отриманої інформації з набутими раніше знаннями, творче застосування нових знань у практичному плані та ін.



Другий напрям передбачає оволодіння засобами психологічного захисту в ході виконання спеціальних вправ, заснованих на несприйманні медіа-інформації або вправ, заснованих на детальному сприйманні, що передбачає ґрунтовний аналіз інформації. Надання учням такого психолого-педагогічного інструментарію сприяє активізації їх творчого мислення, що, в свою чергу, передбачає формування творчого стилю розумової діяльності в цілому й у ставленні до медіа-текстів зокрема.

Навчання прийомів психологічного захисту здійснюється завдяки виконанню вправ і завдань творчого типу, розв’язок яких завжди є неоднозначним і переводить певну проблему (наприклад, нав’язливий візуальний образ) в іншу площину: так, сприймання рекламного зображення можна спрямувати на створення іншої/нової суб’єктивної візуальної реальності.



Третій напрям ґрунтується на засвоєнні знань і вправ профілактичного характеру так званої медіа-гігієни. Ця частина програми торкається питання формування у школярів знань та умінь, необхідних для запобігання як психо-фізіологічних навантажень, пов’язаних із використанням ЗМК, так і негативного впливу на особистість з боку медіа-інформації. Зазначені вміння формуються як здатність особистості регулювати свою поведінку в процесі використання ЗМК та як здатність уникати медіа-інформації, яка руйнує психіку, свідомість, викривлює світобачення, підмінює, нівелює духовні цінності або дратує, викликає негативні емоції, нав’язує позицію, суперечливу переконанням особистості, намагається маніпулювати нею.

Методики реалізації охоплюють: інформаційно-пошукові (когнітивні, мнемонічні та ін. техніки); «захисні» («Антиреклама», «Аналіз зображення», «Стоп образ» та ін. Медіа-гігієнічний напрям складається з міні-лекції, спрямованої на ознайомлення з гігієнічними нормами щодо користування ЗМК (мобільним телефоном, тривалості перегляду ТБ, «сидіння» в Інтернеті) та вправ на вольову регуляцію поведінки, удосконалення організації часу, а також на фільтрацію загальних медіа-інформаційних потоків.

Форма проведення: індивідуальна, групова, фронтальна.

Творчий блоккреативний етап формування, що має два розгалуження:

  1. створення власних медіа-продуктів від невеличкого есе, статті, святкової листівки, рекламного зображення, складання слоганів до шкільних медіа-проектів тощо. Використовуючи медійні психотехнології в процесі створення власних медіа-текстів, учні на практиці краще розуміють як сутність принципів масової медіа-культури, так і її вплив на психологію сприймання, на свідомість споживача;

  2. створення образно-смислових конструкцій щодо існуючих медіа-текстів як переосмислення їхніх змісту та форми – як творче сприймання-інтерпретація.

Методики реалізації творчого спрямування становлять адаптовану до візуалізованої діяльності методику КАРУС (В.О. Моляко), аналіз медіа-тексту з різних точок зору.

Форма проведення: індивідуальна, групова, фронтальна

Тестування. Оцінювання знань з курсу медіа-культури на сьогодні є проблематичним. Це пов’язано з багатьма не розробленими питаннями як у теоретично-методологічному плані, так і практично-методичному.

Тестування у вигляді ряду поставлених запитань з вибірковими відповідями (з трьома їх варіантами) є найбільш оптимальним засобом оцінювання в заліковій формі.


Орієнтовний план медіа-освітнього курсу

для старшокласників «Медіа-культура»

(36 год)



Вступна частина

«Введення до курсу»


Ознайомлення з предметом вивчення курсу «Медіа-культура», метою, завданнями, структурою курсу (теоретичний, дослідницький, практичний етапи), колом базових понять.


Частина 1,

теоретичний блок:



«Медіакультура

та людина»

(вплив медіакультури на формування особистості)




Тема 1. Медіа-культура як соціально-психологічний феномен.

Культура як небіологічна адаптація людини в результаті її теоретичної, духовно-практичної й суто практично-побутової діяльності. Медіа-культура як етап еволюції в історії розвитку людства: становлення медіа-культури від мови до новітніх мультимедійних засобів комунікації.

Візуальний аспект медіа-культури – відеокультура. Взаємодія медіа-технологій, масової/елітної та візуальної культур в умовах інформаційного суспільства.

Медіа-мистецтво як вищий прояв медіа-культури.


Тема 2. Види засобів масової комунікації.

Провідні засоби масової комунікації: преса, друковані видання, радіо, фотографія, кіно, телебачення, відео-системи, комп’ютер, інтернет.


Тема 3. Медіа-виробник.

Медіа-культура як взаємодія суспільного виробництва та споживання медіа-продукції. Медіа-виробник і медіа-споживач (агенція і аудиторія): Теорія масової комунікації: докомунікативна, комунікативна, посткомунікативна фази. Медіальна комунікація: комутант (виробник, агенція) →­ медіа-текст (повідомлення, інформація) → засіб комунікації (преса, радіо, ТБ та ін.) → реципієнт (споживач, аудиторія).

Закономірності функціонування ЗМК.

Медіа-репрезентація: загальний образ реального світу в новинах, відео-сюжетах, політичних програмах, документальному кіно тощо.


Тема 4. Медіа-продукція, її мова та медіа-технології.

Медіа-тексти за видами ЗМК: друковані тексти, звукові повідомлення, зображення.

Мова медіа-текстів: слово, звук, образ, звуковий образ. Мова впливу: образно-емоційна та раціональна, вербалізована. Жанри.

Медіа-технології ЗМК: технічні та психотехнології: змістові, поширені прийоми та технології активного впливу й маніпуляції.


Тема 5. Медіа-споживач.

Медіа-культура як психологічне утворення, надбання особистості у формі знань, умінь у процесі споживання медіа-продукції. Особливості споживання медіа-продукції: пасивне й активне. Мотивація споживання. Медіа-захоплення, медіа-залежність: проблема особистості.

Інтелект людини, як взаємодія всіх пізнавальних функцій: сприймання, мислення, пам’яті в поєднанні з емоційною та регулюючою сферами є засобом адаптації до ускладнених умов інформаційного суспільства (інформаційний надмір, інформаційний бруд).

Медіа-освіта – освіта протягом всього життя. Компетентний медіа-споживач: орієнтація в інформаційних потоках; здатність до загальної фільтрації інформації, яка є непотрібною, становить зайве комунікативне повідомлення; адекватне сприймання, критичний аналіз медіа-текстів, свідоме ставлення людини до медіа-культури та її продукції, а також ефективний пошук і практичне застосування медіа-інформації, здатність до відсторонення від непотрібної медіа-продукції, створення власних медіа-текстів та переосмислення існуючих, створення власних образно-смислових структур.





Частина 2,

медіа-дослідницький блок:



«Сприймаємо, аналізуємо, оцінюємо»

(формування медіа-культури особистості: свідоме, критичне ставлення до медіа-продукції).




Тема 1. Дослідження ЗМК.

Дослідження масової комунікації та наукові теорії: ін’єкційна, семіотична теорія медіа, культурологічна, естетична, ідеологічна та ін.

Роль адекватного сприймання та критичного мислення у світі медіа-реальності.

Операції адекватного сприймання: уважно сприймаємо медіа-текст, інтерпретуємо його зміст, осмислюємо.

Операції критичного мислення: членування, порівняння, зіставлення окремих елементів, виявлення логіки ″викладення″, узагальнення, як оцінювання даного медіа-тексту.

Критичне мислення, яке за своєю суттю є конструктивним, та критичне настановлення – деструктивна дія: ″критика заради критики″.

Загальна структура дослідження медіа-тексту:

1 – сприймаємо (читаємо, розглядаємо, дивимося та слухаємо),

2 – аналізуємо вид медіа-тексту, його форму, зміст,

3 – встановлюємо смисловий акцент медіа-тексту і використану психо-технологію, мету, спрямування медіа-тексту, а також встановлюємо аналогію з іншими медіа-текстами,

4 – аргументуємо свої думки щодо представленого медіа-тексту, оцінюємо його,

5 – узагальнюємо попередній аналіз у форму власного судження: це корисна чи непотрібна інформація? Що вона мені дає? Формуємо власне ставлення до медіа-тексту.



Вправа.

Матеріал: невеличке повідомлення з газети (розмножене на ксероксі) або відеосюжет новин, показаний на уроці.
Тема 2. Феномени медіа-культури: реклама та бренд.

Реклама: її особлива роль у світі медіа-культури, визначення поняття, види й функції кожного виду реклами. Форма вираження реклами: статична, динамічна, текстова, як зображення, як аудіо-візуальне зображення.

Використання брендів у рекламі.

Завдання: дослідження реклами як медіа-тексту.

Матеріал: повідомлення в газеті, рекламний постер, рекламний ролик.


Тема 3. Феномени медіа-культури: піар.

PR – як публічна думка, поширення пояснювального матеріалу, оцінка громадської реакції.

PR – як система інформаційних зв’язків влади з громадкістю.

Завдання: PR у передвиборчих політичних перегонах

Матеріал: зразки поліграфічної агітації, фрагменти відео-сюжетів, телевізійні презентації (у запису) тощо.
Тема 4. Новітній мульти-медійний засіб Інтернет.

Інтернет як поєднання багатьох ЗМК в одному. Основні функції: пізнавальна, комунікативна.

Завдання: дослідження феномену інтернету: ״за״ і ״проти״.

Аналіз позитивних і негативних аспектів інформаційних та комунікативних можливостей інтернету як медіа-засобу.



Теми 5-11. Аналіз презентації ״вічних״ тем, представлених у медіа-текстах.

Завдання: дослідити репрезентацію образу… у кінофільмах, телесеріалах, у рекламі, в інтернеті:

- Жінка, материнство;

- Чоловік, герой, мужність;

- Любов, кохання, сім’я;

- Дитина, сім’я;

- Образ Природи, здорового й морального способу життя;

- Образ Батьківщини/України, патріотизм у медіа-текстах

- Образ Добра і Зла у формі конструктивної (науки, мистецтва, творчості) та деструктивної (війни, криміналу, катастрофи) діяльності людини.

Матеріал: художні кінофільми, реклама, сайти до кожної теми.




Частина 3,

практичний блок:



«Застосовуємо, захищаємося, запобігаємо»

(формування медіа-культури особистості: навчання практичних умінь та навичок)




Тема 1. Пошук, зберігання, застосування потрібної медіа-інформації.

Фільтрація, селекція, планування, цілеспрямованість, аналіз, оцінювання, угрупування, структуризація, зберігання, а також методика на основі абсорбційної моделі споживання інформації тощо.

Матеріал: преса, ТБ, інтернет.
Тема 2. Психологічний захист від непотрібної медіа-інформації.

Когнітивні прийоми, прийоми візуалізації («Біла фарба», «Стоп образ») Творчі методики: «Антиреклама», «Гумор».

Матеріал: реклама: статична, на ТБ, в інтернеті:
Тема 3. Медіа-гігієна: міні-лекція та вправи. (Можливий тренінг).


Частина 4,

креативний блок:



«Створюємо й перетворюємо»

(стимулювання розвитку медіа-творчого потенціалу школярів)




Тема 1. Створення власного медіа-тексту у формі:

допису (невеликої газетної статті на актуальну шкільну, суспільну, особистісну тематику); рекламного оголошення/слогану; зображення: рекламного, політичної агітки (колажі, аплікації, малювання, фотомонтаж та ін.); створення відеоролика; створення та супроводження веб-сторінки; створення виразної візуальної самопрезентації у віртуальному фотоальбомі; створення інформаційного шкільного проекту: газета, радіогазета, її електронна версія.


Тема 2. Творче сприймання медіа-текстів: реклами, відеосюжету, кінострічок та іншої медіа-продукції. Стимулювання творчого мислення.

Підсумки. Тестування (залік)



Методичне забезпечення курсу становить:

  1. Лекційний матеріал.

2. Методи дослідження медіа-текстів: основні методи дослідження (конвент-аналіз; аналіз змісту та форми зображення; співставлення медіа-текстів; семантичний метод аналізу; аналіз з різних точок зору тощо) та додаткові методи («брейнстормінг», «гронування асоціацій», «кубик аналізу ознак поняття», «діаграма» тощо).

3. Методи й прийоми пошуку медіа-інформації, психологічно захисні методи, методи стимулювання творчості.


Післямова
Передусім необхідно наголосити, що проведення медіа-освітнього курсу/факультативу послідовно за етапами не є обов’язковим приписом. Більш ефективним буде поєднання теоретичної інформації з дослідницькими та творчими завданнями: поєднання лекційного, проблемного, практичного або креативного форматів. Спираючись на досвід зарубіжних колег, ми наголошуємо на тому, що дослідницькі, практичні завдання мають переважати теоретичні. Особливого значення цей момент набуває в умовах підвищеної вербалізації сучасної школи.

До того ж, теоретичний матеріал, означений у ключових поняттях, становить неоднаковий обсяг інформації, доступної для школярів. Це обумовлює об’єднання деяких тем в одну лекцію. Наприклад, «медіа-текст» і «медіа-мова», або «медіа-виробник» і «репрезентація». Головне в комбінуванні тем – дотримуватися логічної послідовності викладення інформації.

Як ми вже вказували, медіа-освіту мають викладати/упроваджувати найбільш творчі та активні педагоги, соціальні працівники. Особливого значення у викладанні курсу може набути медіа-хобі самого вчителя, якщо, наприклад, він займається фотографією, знімає на відео або володіє комп’ютерною графікою тощо.

Програма «Медіа-культура» є загальним орієнтиром для роботи зі школярами в галузі медіа-освіти, а її реалізація передбачає творчий підхід з боку медіа-педагогів, педагогів, соціальних педагогів. Насамперед це стосується добору практичного матеріалу для уроків-досліджень та практичних завдань. Наприклад, для проведення дослідження реклами, вчителю необхідно добирати такі зразки рекламних повідомлень, зображень, роликів, які є актуальними саме на той час, коли проводиться дослідження та є відомими й зрозумілими для учнів. Обговорюючи продукцію медіа-мистецтва (художні, документальні фільми та ін.), треба враховувати обізнаність учнів з цим медіа-текстом або організувати його колективний перегляд. Дослідження (або практичні заняття) можна розбивати на декілька уроків.

Реалізація систематичного медіа-освітнього навчання учнів, спрямованого на виховання їх особистісної медіа-культури, орієнтовно може здійснюватися в різних формах:


  • як шкільний спецкурс,

  • як систематичні факультативні заняття,

  • як інтеграція медіа-освітнього курсу з такими шкільними предметами, як «Валеологія», «Людина і світ», «Безпека життєдіяльності», «Естетика» та інші,

  • як позашкільна гурткова (студійна, клубна) робота.

Запропонована програма є не лише шкільним спецкурсом: її фрагменти також можна використовувати у просвітницькій роботі з батьками.
Очікувані результати

Результатом реалізації медіа-освітнього процесу має стати сформована медіа-культура особистості, основним показником якої є її медіа-компетентність, яка охоплює:



  • загальну технічну медіа-грамотність;

  • загальну обізнаність щодо медіа в цілому й закономірностей їх функціонування зокрема;

  • здатність до загальної фільтрації та подальшої селекції інформації;

  • здатність до адекватного сприймання медіа-інформації та її інтерпретації;

  • здатність до критичного мислення як послідовного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, обґрунтованого їх оцінювання;

  • здатність до критичного мислення не лише в операціональному плані, а й як властивість особистості: самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів;

  • практичні уміння щодо пошуку та засвоєння медіа-інформації;

  • практичні уміння відсторонення від непотрібної для особистості медіа-інформації;

  • практичне застосування системи медіа-гігієнічних заходів як психо-фізіологічної профілактики;

  • творчі уміння в галузі медіа: володіння технічними творчими прийомами; створення власних різноманітних медіа-текстів; творче переосмислення змісту та форми існуючої медіа-продукції, творча інтерпретація її смислів;

  • творчий стиль сприймання та мислення як необхідна складова особистості, що живе в нових умовах інформаційного світу.

Джерело:

http://leader.ciit.zp.ua/files/menu_r2/media/prog_media1.doc


Практичним додатком до експериментальної моделі медіа-освітньої програми «Медіа-культура» є рекомендована Вченою радою Інституту соціальної і політичної психології НАПН України (протокол №10 від 4.11.2010) книжка Наталії Череповської «Візуальна медіа-культура учнів ЗОШ», яка вміщує систему вправ. З книжкою можна ознайомитися за інтернет-адресою http://www.edu.of.ru/attach/17/124760.pdf
З програмою спеціального курсу „Медіа-освіта в Україні” для учнів 9,10, 11 класів середніх загальноосвітніх шкіл (34 год.) за редакцією доктора філологічних наук, директора Інституту екології масової інформації Львівського національного університету імені Івана Франка, професора Б. В. Потятиника та кандидата філологічних наук, доцента Львівського національного університету імені Івана Франка Н.Б.Габор, укладач програми – вчитель СШ № 77 м. Львова О. О. Дітчук можна ознайомитися за Інтернет-адресою:

http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/pro_nas_vmist/prog_media_osv.htm


Дитина в світі мас-медіа: думки науковців
Існують різні точки зору щодо проблеми мас-медіа. Дехто вбачає в них джерело знань, дехто — перешкоду в освіті і вихованні: медіа є і засобом всебічного розвитку особистості, і фактором руйнівним. Справді-бо: сучасний школяр сидить за монітором комп'ютера чи біля телевізора в середньому від 3 до 5 годин щодня, перебуваючи під впливом інформаційного простору. Вплив цей не однозначний, оскільки негативна інформація може викликати такі небезпечні явища, як масовий інформаційно-психологічний психоз, медіа-залежність як різновид психічних відхилень, маніпулятивний вплив засобів масової комунікації.

Олексій Баришполець,
кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту соціальної та політичної психології
НАПН України
Найбільш повний аналіз теорій медіа-освіти подано у праці Президента Асоціації кіноосвіти та медіа-педагогіки Росії О.Федорова. Ось ці теорії:

1. «Ін'єкційна» теорія медіа-освіти. Її часто називають «протекціоністською» (запобіжною від шкідливих впливів медіа), «теорією громадянського захисту» (тобто захисту від медіа) чи «теорією культурних цінностей» (мається на увазі, що негативному впливу медіа протиставляються «вічні цінності класичної культурної спадщини»). Передбачається, що медіа справляє потужний (переважно негативний) вплив на аудиторію. Головна мета медіаосвіти в межах цієї теорії полягає в тому, щоб пом'якшити негативний ефект надмірного захоплення медіа. Такий підхід особливо популярний у США. Деякі американські педагоги керувалися цією теорією, починаючи з 1930-х 1940-х рр.: вони розглядали медіа як «агента культурної деградації». У 1990-х рр. «захисний» рух одержав підтримку з боку утвореної при ЮНЕСКО Міжнародної палати «Діти і насильство на екрані». Ця організація, що співпрацює з багатьма медіа-педагогами світу, влаштовує міжнародні науково-педагогічні конференції, випускає спеціальні журнали, книги, створює інтернет-сайти, присвячені проблемі негативного впливу медіа на дитячу аудиторію, передовсім – у плані зображення насильства. Утім більшість учасників цього руху добре розуміють, що, крім боротьби проти «екранного насильства», варто активно розвивати й медіа-освіту школярів і молоді, спрямовану на формування критичного, самостійного творчого мислення.



2. Теорія медіа-освіти як джерела «задоволення потреб» аудиторії. Її теоретичною основою є ідея «споживання і задоволення» у сфері медіа. Мається на увазі, що вплив медіа на аудиторію обмежений, учні можуть самі правильно обирати й оцінювати медіа-тексти відповідно до своїх потреб. Відтак пріоритет медіа-освіти вбачається в тому, щоб допомогти особистості одержати з медіа максимум користі. Ця концепція цілком протилежна «ін'єкційній». Якщо перша концентрується на негативному впливі медіа, то друга – на його позитивному ефекті. Водночас теорія задоволення потреб досить близька до теорії медіа-освіти як формування «критичного мислення», тому що і тут, і там йдеться про те, щоби розвивати вміння правильно обирати і критично оцінювати медіа-текст. Однак є й істотна різниця: у першому випадку медіа-педагоги спираються на «позитивні» сторони інформації, а в другому – на «негативні», тобто прагнуть захистити аудиторію від маніпулятивного впливу медіа.

3. «Практична» теорія медіа-освіти. Цей підхід відомий також під назвою «медіа-освіта як таблиця множення». Мається на увазі, що школярі повинні вміти працювати з медіа-апаратурою так само добре, як знати таблицю множення. «Практичні» медіа-педагоги вважають, що вплив медіа на аудиторію обмежений, головне – навчити використовувати медіа-апаратуру. Звідси – підвищена увага до вивчення техніки, формування практичного вміння користуватися апаратурою, у тому числі й для створення власних медіа-текстів.

4. Теорія медіа-освіти як засобу формування «критичного мислення». Її основою можна вважати теорію, у якій мас-медіа уявляються «четвертою владою», що поширює моделі поведінки і соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Звідси випливає основна мета медіа-освіти: захистити учнів від маніпулятивного впливу медіа. У процесі навчання школярі знайомляться з особливостями впливу медіа на індивіда і суспільство за допомогою так званих «кодів» (умовностей-символів, наприклад, у телерекламі). Розвивається критичне мислення школярів стосовно медіа-текстів. Вважається, що учням треба дати орієнтири, в умовах надлишку різної інформації навчити грамотно її сприймати, розуміти, аналізувати, мати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Адже однобічна чи спотворена інформація потребує осмислення. Вважається корисним, щоб школярі були спроможні визначати:

  • розбіжності між поданими і загальновідомими фактами, що потребує додаткової перевірки;

  • надійність джерела інформації;

  • припустимі й неприпустимі твердження;

  • головну і другорядну інформацію;

  • упередженість суджень;

  • нечіткість чи двозначність аргументів;

  • логічну несумісність у ланцюзі міркування;

  • силу аргументації тощо.

5. Марксистська теорія медіа-освіти. Основною тут є думка, що мас-медіа здатні потужно маніпулювати громадською думкою і масовими настроями на користь певних соціальних груп, що дитяча аудиторія є найпростішою мішенню для такого впливу. Звідси випливає пріоритет медіа-освіти: викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від марксистських теорій) чи, навпаки, вселити думку, що сформована система медіа найкраща (якщо влада належить марксистам), у цьому випадку посилено критикується медіа-культура інших спільнот. Стратегія навчання зводиться до вивчення політичних, соціальних та економічних аспектів медіа, аналізу численних суперечностей, що містять ці аспекти з точки зору певного класу .

6. Семіотична теорія медіа-освіти. Мас-медіа часто прагнуть завуалювати багатозначний знаковий характер своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації. Аудиторія, передовсім дитяча (рівень середньої школи і нижче), надто пасивна стосовно «читання» медіа-текстів. Відтак мета медіа-освіти – допомогти «правильно читати» медіа-текст. Основним змістом медіа-освіти стають коди і «граматика» медіа-тексту, тобто мова медіа, а педагогічною стратегією – навчання правил декодування медіа-тексту, опису його змісту, асоціацій, особливостей мови тощо. Семіотична теорія медіа-освіти є повною протилежністю марксистській теорії, оскільки акцентує увагу на проблемі мови медіа, а не на політичному чи соціальному змістові медіа-тексту. Своїми підходами до аналізу текстів ця теорія дещо нагадує теорію формування критичного мислення.

7. Культурологічна теорія стверджує, що масмедіа скоріше пропонують, аніж нав'язують свою інтерпретацію дійсності. Аудиторія ж, зі свого боку, завжди перебуває у процесі діалогу з медіа-текстами. Вона не просто «зчитує» інформацію, а вкладає в медіа-тексти різні змісти, самостійно їх аналізує. Звідси випливає головна мета медіа-освіти: допомогти зрозуміти, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання тощо. У якості змісту медіа-освіти тут виступають її «ключові поняття», ролі, які відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа. Медіа-педагоги прагнуть навчити оцінки і критичного аналізу медіа-текстів.

8. Естетична теорія медіа-освіти багато в чому збігається з культурологічною теорією. Однак тут головна мета полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти основні закони і мову художнього спектра інформації, розвивати естетичне (художнє) сприйняття і смак, здатність до кваліфікованого аналізу художніх медіа-текстів. Ось чому основний зміст медіа-освіти спирається на вивчення мови медіа-культури, авторського світу творця художнього тексту, історію медіа-культури (кіномистецтва, художнього телебачення тощо).

Ольга Мороз,

молодший науковий співробітник

НДЛ освітології КУ імені Бориса Грінченка

Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів, не задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання, була зорієнтована не лише на новизну змісту реалізації своїх зусиль, а на якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіа-педагогіки в окрему галузь, своїм змістом зорієнтовану на людину.

Медіа-виховання – виховання засобами медій – це розділ медіа-педагогіки, покликаний формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісні орієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, риси особистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації. Якщо проаналізувати завдання, котрі ставлять перед собою російські дослідники медіа-освіти, то вони цілком відповідають завданням медіа-виховання (за німецьким досвідом), окільки спрямовані на змістовне використання медій, а крім цього – на їх доцільний відбір відповідно до конкретних виховних цілей.

Ганна Онкович,

доктор педагогических наук,

професор Інституту вищої освіти НАПН України.
Розвиток медіа-освіти безпосередньо залежить від того, що є її головим завданням. В основі традиційних підходів — захист дітей, формування в них навичок віднаходити в ЗМІ повідомлення. Сьогодні ж особлива увага надається тому, як правильно розуміти ЗМІ та впевнено почуватися в світі. У будь-якому суспільстві стан ЗМІ є показником стану моралі та життєздатності інших суспільних інститутів: шкіл, профспілок, партій, церков, судів. Не буде перебільшенням сказати, що маніпулювання свідомістю та поведінкою людини — це технологія, яка проникає в кожен дім. Збагнувши її інструменти і прийоми, ми зможемо виробити індивідуальні «засоби захисту» Якщо таке знання стане доступним для більшості людей, стануть можливими спільні дії із захисту від маніпуляції, тобто більш широка реалізація демократичних прав і свобод людини. Щоравда, фахівці стверджують, що в самому терміні “маніпуляція” не слід вбачати лише негативний зміст. Фактично, маніпулювання в сфері політичного консалтингу — це інтелектуальне обігрування ситуації працівниками засобів масової інформації..

Юрий Килимник,
кандидат філософських наук..

У багатьох країнах світу батьки висловлюють слушне занепокоєння фільмами, відеокасетами й телевізійними програмами, що їх можуть дивитися їхні діти, записами, що їх діти можуть слухати, друкованими виданнями, що їх діти можуть читати. Батьки справедливо не хочуть бути свідками того, як ці небажані матеріали, такі легкодоступні в стількох місцях — часто і в засобах комунікації — підривають прищеплені в сімейному колі моральні ідеали. Ніхто не може почуватися безпечно перед розпусно-шкідливим впливом демонстрації порнографії та насильства в засобах комунікації, й ніхто не може мати певності, що йому не доведеться зазнати лиха від руки тих, кого побачені видовища насильства й порнографії під’юдили до злочинних дій. Однак найвразливіші щодо цього впливу і найперші його жертви — це молоді та недосвідчені. Порнографія та садистська жорстокість принижують людську сексуальність, руйнують людські стосунки, нищать основи подружнього та родинного життя, підбурюють до протисуспільної поведінки й підточують моральний стрижень суспільства.

Отож очевидний наслідок порнографії — гріх. Добровільну участь у вироблянні або розповсюдженні згубних порнографічних матеріалів слід трактувати як серйозне моральне зло, і тільки так. Утім, виробляння й поширення таких матеріалів не могло б тривати довго, якби для них не було ринку, а через це всі, хто купує й використовує такі матеріали, не тільки собі завдають моральної шкоди, а й спричиняються до продовження мерзенної торгівлі.

Часте споглядання насильства в медіа може посіяти замішання в дитячих серцях, адже діти ще не спроможні чітко відрізняти фантазію від реальності. Згодом насильство в медіа може так подіяти на вразливих осіб, особливо молодих, що вони почнуть вважати його нормальним і прийнятним способом поведінки, який варто наслідувати.

Як уже було зазначено, може існувати психологічний зв’язок між порнографією й садистським насильством, та й деякі види порнографії самі по собі є насильницькими — як темою, так і змістом. Хто дивиться або читає

такі матеріали, той наражається на ризик привнести лихі настанови й лихе поводження до своїх власних стосунків, той може втратити шану й повагу до інших людей як дітей Божих, як братів і сестер, членів єдиної людської родини. Найголовніше, що привносять порнографія та насильство, — це зневага до людини, трактування її як речі, а не як особистості. Тому порнографія та насильство можуть знищити всю ніжність, усе співчуття, насадивши натомість грубість і брутальність.

З кн. «Церква і соціальна комунікація:

Найголовніші документи

Католицької Церкви про пресу, радіо,

телебачення, інтернет та інші медіа»


З журналу «Методичні діалоги» (№6, 2011).



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка