Молодих учених



Сторінка1/7
Дата конвертації16.11.2016
Розмір1.34 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди


МАТЕРІАЛИ


VІІІ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ

КОНФЕРЕНЦІЇ

МОЛОДИХ УЧЕНИХ

«Методологія сучасних наукових досліджень»

(17-18 жовтня 2011 р., м. Харків)

Харків


2011


За загальною редакцією


голови ради молодих учених ХНПУ імені Г.С. Сковороди,

кандидата педагогічних наук, доцента К.А. Юр’євої




Затверджено редакційно-видавничою радою


Харківського національного педагогічного університету
імені Г.С. Сковороди


(протокол № 09 від 03.11.2011 р.)

Матеріали VІІІ науково-практичної конференції молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» (17-18 жовтня 2011 р., м. Харків) / За заг. редакцією голови ради молодих учених, канд. пед. наук, доц. К.А. Юр’євої. – Харків : ХНПУ, 2011. – 80 с.


У збірці представлено матеріали конференції молодих учених – докторантів, аспірантів, здобувачів наукових ступенів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, – присвячені актуальним проблемам методології і методів сучасних наукових досліджень. Розкриваються філософські аспекти організації наукових досліджень, питання системи загальнонаукових методів дослідження і специфічних методів дослідження в природничо-математичних, економічних, гуманітарних науках, педагогіці та психології.

Для науковців, докторантів, аспірантів, викладачів, магістрантів і студентів вищих навчальних закладів.

© Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2011

ВСТУПНЕ СЛОВО
Цілеспрямована діяльність різних поколінь науковців Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди упродовж понад 200 років його існування забезпечила створення численних визнаних у світі наукових шкіл педагогів, психологів, філологів, істориків, математиків, природознавців, юристів, економістів, філософів. Усіх їх єднає розуміння необхідності спрямовувати свої зусилля на поглиблення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, покликаних забезпечити послідовний розвиток соціально-економічної та гуманітарної сфер життя українського суспільства.

Щорічно вчені університету отримують престижні державні та міжнародні звання, премії, стипендії, гранти. Завдання молодого покоління науковців – зберегти і примножити традиції.

Ректорат університету, всебічно підтримуючи та розвиваючи дослідницьку діяльність докторантів, аспірантів, здобувачів наукових ступенів, магістрантів, студентів, створює всі умови для наукового пошуку, спілкування з ученими світового рівня, плідного обміну думками, оригінальними ідеями, творчими здобутками.

Плекаємо надію, що допомога талановитій молоді в її поступі до вершин науки сприятиме становленню нової когорти вітчизняних науковців, які в ІІІ тисячолітті представлятимуть українську інтелектуальну еліту на найвищих і найавторитетніших наукових форумах світу.


Ректор,

академік АПН України, доктор педагогічних наук,

професор І.Ф. Прокопенко
Проректор з наукової роботи,

доктор педагогічних наук, професор О.М. Микитюк
Голова ради молодих вчених,

кандидат педагогічних наук, доцент К.А. Юр’єва
Шляхи реалізації концепції освіти для європейського виміру України

Олександр АЖИППО

У зв’язку з актуальністю питання про необхідність оновлення форм та методів освіти відповідно до вимог часу, нових освітніх стандартів та враховуючи дедалі більш жорсткі вимоги ринку праці, нагальною стає проблема формування активного життєвого самовизначення сучасної молодої людини, її здатності до побудови власної життєвої траєкторії. Для реалізації цього завдання необхідно:


  • широко впроваджувати нові інтерактивні форми навчання, інформаційні та комунікативні технології;

  • забезпечити формування поняття європейського виміру за рахунок трансляції основних ідей та цінностей європейського суспільства як необхідного елементу європейської інтеграції;

  • озброїти вчителів технологією створення умов для розвитку в особистості ціннісних орієнтацій та вмінь, необхідних для життєдіяльності у сучасному європейському співтоваристві.

  • Формування активної життєвої позиції молоді у поєднанні з розумінням спільної європейської належності – одне з найважливіших завдань освіти для європейського виміру України. Реалізація цього завдання можлива за рахунок:

  • залучення молоді до участі у діючих міжнародних навчальних програмах Європейського Союзу та Ради Європи з метою отримання накопиченого на сьогодні досвіду на ниві європейської освіти;

  • організації роботи з молоддю для створення атмосфери, що сприятиме розвитку громадянської позиції, причетності до європейських цінностей та європейського громадянства шляхом участі у навчально-виховних програмах: «Ми в Європі», «Україна – європейська держава», тощо;

  • розробки серії ігрових імітаційних проектів, які б забезпечували формування власного погляду молоді на шляхи майбутньої інтеграції України в Європу;

  • розробки проектів діяльності самоврядування з метою залучення до вирішення реальних проблем і набуття навичок ведення демократичної дискусії та дій в правовому просторі.

Впровадження варіативних модулів, які можна включати в існуючі предмети, потребує розробки науково-методичного забезпечення: навчальних програм, посібників, методичних матеріалів.

Необхідно створювати навчально-методичні центри для забезпечення поетапного впровадження програм та їх апробації, тиражування відповідного пакету супровідних документів, виконання консультативного та методичного супроводу реалізації програми на місцях.


НАУКОВО-МЕТОДИЧНА РОБОТА МУЗИЧНИХ КЕРІВНИКІВ ДНЗ

Ірина БАЙКОВА

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.А. Юр’єва
Важливим чинником формування професійної компетентності педагогів взагалі, ДНЗ зокрема, та складовою безперервної післядипломної педагогічної освіти є науково-методична робота. Вона є цілісною системою дій і заходів, спрямованих на формування професійно-педагогічної, особистісної, етнопсихологічної, соціально-психологічної культури педагогічних працівників, розширення і поглиблення їх знань, розвиток творчого потенціалу, вироблення позицій щодо важливих педагогічних проблем сучасності, виявлення й узагальнення найкращого педагогічного досвіду, продукування нових педагогічних ідей і технологій у сучасних умовах. Науково-методична робота складається з двох взаємопов’язаних і взаємообумовлених підструктур – навчально-методичної (сприяє підвищенню професійно-педагогічної культури педагогів і комплексному методичному забезпеченню навчально-виховного процесу) і науково-дослідницької (стимулює процес створення і впровадження нових педагогічних ідей, технологій навчання і виховання, забезпечує експериментальну перевірку їх ефективності).

Науково-методична робота, як і будь-яка освітня система, основними структурними компонентами має: мету; зміст навчання, самоосвіти та методичної роботи; види діяльності; організаційні форми; методи навчання; результативність тощо.

Основною метою науково-методичної роботи в розвитку професійної компетентності музичного керівника є: підготовка педагога-музиканта до художньо-естетичного виховання дошкільників, адекватного вимогам сучасного суспільства.

Необхідність науково-методичної роботи полягає в тому, щоб стимулювати особистісно-професійний саморозвиток педагогів не тільки раз на п’ять років (курси підвищення кваліфікації), а й у міжкурсовий період. Цьому сприяє різноманітність форм організації науково-методичної роботи. Це колективні форми (проблемно-тематичні курси, школа передового педагогічного досвіду, науково-практичні, науково-методичні семінари, семінари-практикуми, конференції, творчі групи, тренінги, педагогічні читання, інтерактивні та імітаційні ігри, методичні об’єднання; навчальні заняття на курсах підвищення кваліфікації – лекції, практичні заняття, тренінги; конференції з обміну досвідом під час навчання на курсах, а також групові проекти, науково-методичний супровід розвитку професійної компетентності педагогів системою післядипломної педагогічної освіти тощо) та індивідуальні форми організації науково-методичної роботи (консультації, самоосвітня діяльність, розроблення методичних матеріалів тощо). Останнім часом значного поширення набули нетрадиційні форми організації методичної роботи: авторські школи, творчі студії, методичні фестивалі, круглі столи, аукціони педагогічних ідей, а також аналоги популярних сучасних радіо- і телепередач.



АКТУАЛЬНІСТЬ ЗМІСТУ ОСВІТИ ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИМІРУ УКРАЇНИ

Олена БЄЛЯКОВА

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор М.К. Подберезський

Світ переживає інтенсивний розвиток інтегративних процесів постіндустріального суспільства, яке потребує відповідної форми регіональної політичної та економічної організації. Сучасні демократичні тенденції вимагають від громадянина не лише політичної активності, а й усвідомлення власної ролі і значення в житті суспільства.

Важливими умовами демократичного суспільства є громадянська освіченість, компетентність, виховання поваги до прав людини, толерантності, вміння знаходити компроміс. Необхідно, щоб громадяни знали свої права та обов’язки, дотримувались закону, мислили критично і незалежно.

Європа має багатий історичний досвід розвитку і становлення демократичного суспільства. У більшості європейських держав розроблено спеціальні навчальні курси та створено різноманітні навчальні підручники і посібники, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку вчителів для полегшення та сприяння щодо здійснення регіональної європейської інтеграції.

Одним з пріоритетів стратегічного розвитку України визнано інтеграцію нашої держави в Європейське співтовариство. За перспективною Програмою розвитку, Україна має узгодити та наблизити свої соціально-економічні інституції до стандартів країн ЄС та зробити їх відповідними загальноєвропейським вимогам. Європейський вибір України зумовлено її геополітичним положенням та спільною історією формування і розвитку європейської культури.

Сучасна школа має сприяти розвиткові демократичної культури, формуванню, необхідних для проживання у європейському співтоваристві компетентностей, політико-правових і соціально-економічних знань. Пріоритети загальноєвропейської освіти полягають у наданні молодому поколінню знань про спільну європейську спадщину та практичних умінь адаптуватись до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації і захисту своїх прав.

Дуалістичний характер будь-якої національної освіти полягає з одного боку, у збереженні доброго, міцного коріння національної культури, з іншого –в адекватному оновленні, спрямованому на підготовку особистості до життя в динамічному, взаємозалежному світі. Для сучасної України, яка переживає ґрунтовне реформування, це може знайти своє відображення в оновлених стандартів змісту освіти національного та загальноєвропейського компонентів з урахуванням тенденції європейського і світового розвитку.

Для практичної реалізації стратегічного курсу України на європейську інтеграцію необхідно поширювати у суспільстві просвітницьку діяльність, створити відповідні освітні проекти і програми, які підготують молоде покоління до повноцінного існування в європейському просторі.



СТАНОВЛЕННЯ ЗЕМСЬКОЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

НА ПОЛТАВЩИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ст.)

Людмила БІЛА

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, професор Н.М. Якушко

Умовою успішного розвитку освіти в Україні є не лише пошук дієвих теоретичних та практичних розробок щодо вдосконалення та виховання дітей у молодших класах, а й вивчення, узагальнення та переосмислення історико-педагогічного досвіду початкової освіти.

Особливо значними були здобутки педагогічної науки у другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Цей період відзначається реформаторськими змінами та перетвореннями в галузі освіти, розвитком та становленням земських шкіл у ланці початкової освіти. Важливого значення набуває вивчення діяльності земських шкіл на Україні, зокрема на Полтавщині, у другій половині ХІХ – початку ХХ століття.

Період кінця ХІХ – початку ХХ ст. характеризувався подальшою колонізацією українських земель, що входили до складу Російської імперії. Освітня політика царського уряду не відповідала вимогам часу, своїми діями він намагався скоріше знищити, ніж підтримати прогресивний рух в освітній галузі.

Становлення початкової народної школи в системі освіти в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття, зокрема у повітах Полтавської губернії, відбувалося в умовах протистояння царського уряду, прогресивного громадсько-педагогічного руху та повітових земств. Завдяки самовідданій роботі громадських організацій та прогресивних діячів та земських керівників розповсюдження освіти серед населення, зокрема сільського, стало можливим і досягло значних масштабів. Земськими органами самоврядування надавалася значна підтримка розвитку народної освіти. У другій половині ХІХ століття за підтримки прогресивної інтелігенції, громад і земств значно розширилася мережа початкових освітніх закладів – за 50 років їх роботи було відкрито майже 30 000 шкіл.

Першочерговим завданням школи було – дати дітям «правильне» виховання у дусі релігії і морального закону, повідомити певною мірою наукове знання, навіяти їм такі звички, які б у зрілому віці були керівництвом до їх вчинків).

Із усіх існуючих типів шкіл (земські, міністерські, церковноприходські) земські були найкращими. Рівень підготовки вчительських кадрів земських шкіл був вищим, ніж у вчителів інших шкіл. Навчальні заклади мали спеціальні будівлі та були обладнані кращим навчальним приладдям.

Долаючи фінансові та інші труднощі у своїй діяльності, земства зробили суттєвий внесок у соціально-освітню сферу життя людей, значно розширивши мережу початкових освітніх закладів, введенням загального навчання дітей, підвищенням писемності населення.


ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Ольга БОРЩ

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент К.А. Юр’єва

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, вбачає в них можливість ефективної організації взаємодії педагога і молодших учнів, продуктивної форми їх спілкування з елементами змагання, безпосередності, інтересу.

Перехід початкової школи на нову структуру і зміст навчання поставив перед учителем низку складних проблем, серед них чи не найголовніша – яким чином так побудувати процес навчання, щоб найповніше задовольнити потреби кожного учня. Особливі труднощі виникають у вчителів перших класів, оскільки діти в цьому віці вимагають не тільки особливої організації кожного уроку, а й багатшого його дидактичного забезпечення, різноманітних методичних прийомів та наочних засобів. Сьогодні діти шестирічного віку одразу заглиблюються в навчання. Тому вчителі мають враховувати, що школярам цього віку досить важко тривалий час зосереджуватися на одному виді діяльності, їхню увагу може привернути лише незвичний, різкий подразник. Таким подразником здатна стати гра, яку потрібно розробляти і широко використовувати, дидактично доцільно і методично виправдано визначити їй місце на уроці з урахуванням вікових особливостей учнів.

У початковій школі має здійснитися перехід від ігрової діяльності дитини, яка була провідною в дошкільному віці, до навчальної, яка домінує в середній і старшій школі. Перехідною ланкою повинна стати спеціальна навчально-ігрова діяльність (Н. Єсіна, Н. Кудикіна, О. Ноздрова, Н. Сулаєва, Г. Тарасенко, Л. Філатова та інші), яка складається одночасно і з навчання та гри.

Вміло організована навчально-ігрова діяльність молодших школярів впливає на успішність навчально-виховного процесу, є одночасно своєрідним показником оволодіння дітьми знаннями, уміннями і навичками, способами діяльності й спілкування, рівня соціального розвитку.
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Тетяна БОЧАРНИКОВА

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор М.П. Васильєва

На початку минулого століття вчені та педагоги-практики дійшли висновку, що професійно-педагогічна спрямованість особистості педагога є одним з тих факторів, які найбільш суттєво впливають на успішність професійної підготовки спеціаліста та на його майбутню професійну діяльність. Основні підходи до розробки питання професійно-педагогічної спрямованості студентів педагогічних ВНЗ, професійного покликання, професійної відповідності вивчали учені Т. Воробйова, І. Зязюн, Н. Кузьміна, Ю. Кулюткін, З. Курлянд, О. Леонтьєв, К. Платонов, В. Сластьонін, Р. Хмелюк, А. Щербаков, та ін.

У визначенні суті та структури педагогічної спрямованості слід окреслити кілька підходів. Так, Н. Кузьміна, Г. Томілова, С. Зимичева розуміють педагогічну спрямованість як емоційно-ціннісне ставлення до професії учителя, схильність займатися видами діяльності, що втілюють специфіку цієї професії. А. Щербаков, В. Сластьонін, Ф. Гоноболін, О. Леонтьєв, О. Бодальов визначають педагогічну спрямованість як професійно значущу якість особистості учителя або компонент педагогічних здібностей. Ю. Кулюткін, Г. Сухобська, С. Вершловський представляють педагогічну спрямованість як рефлексивне управління учителем діяльністю учнів.

Проблема педагогічної спрямованості отримує більш глибоке обґрунтування і розробку у зв’язку з дослідженням структури педагогічної діяльності, виділенням її основних компонентів та вимог до професії учителя. Основною вимогою, необхідною для діяльності учителя є наявність чотирьох видів здібностей: конструктивних, організаторських, комунікативних та гностичних. Такий підхід дозволив більш обґрунтовано поставити питання про засоби формування педагогічної спрямованості та виокремити деякі параметри її визначення.

Науковцями встановлено, що до початку педагогічної діяльності можлива наявність педагогічних здібностей та відсутність педагогічної спрямованості та навпаки. Процес вирішення певних педагогічних задач може вивести на провідні позиції перше або друге, але, зазвичай, спостерігається сплав даних компонентів, що сприяє освоєнню педагогічної майстерності. Безперечно, педагогічна спрямованість розвивається у діяльності, спрямованій на досягнення результату, який об’єктивно спонукає до даного виду діяльності. Змістом цієї діяльності є сукупність практичних та розумових дій, які представляють собою відносно самостійні процеси, підпорядковані усвідомлюваній меті.

Зазначимо, що професійна спрямованість, у свою чергу, укріплюється в умовах успішного включення студентів у ситуації соціально значущого досвіду. Для студентів педагогічного вузу це досвід педагогічної практики, професійно наближеної діяльності учителя з дітьми.


ОСОБЛИВОСТІ ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО МЕТОДУ ДОСЛІДЖЕННЯ В МОВОЗНАВСТВІ

Анжела БУДКО

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Л.С. Рибалко

Відкриття порівняльно-історичного методу є одним із тріумфальних досягнень науки.

Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) –сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Цей метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам’ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ (для цього залучають тільки споріднені мови) і їх розгляд в історичному аспекті. Порівняльно-історичному методові відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких чотирьох положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість, тобто походження від одного джерела – мови-основи (прамови); 2) за рівнем спорідненості мови об’єднуються в сім’ї, групи і підгрупи; 3) відмінності споріднених мов можуть бути пояснені тільки безперервним їх розвитком; 4) зміни звуків у споріднених мовах мають строго закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає можливість установити (реконструювати) архетипи.

Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Для встановлення спорідненості до порівняння залучаються морфеми, а не слова, бо подібність словника не є доказом спорідненості: слово легко запозичується з однієї мови в іншу. У споріднених мовах спільних частин слів значно більше, ніж спільних слів. Представники порівняльно-історичного мовознавства дотримуються такого правила: якщо кількість спільних частин слів перевищує кількість спільних слів, то мови споріднені; якщо ж кількість спільних слів перевищує кількість спільних частин слів, то мови неспоріднені або віддалено споріднені.

Головна мета порівняльно-історичного методу – це відкриття законів, за якими розвивалися мови в минулому. Основні прийоми порівняльно-історичного методу зводяться до визначення генетичної належності мовних явищ, установлення системи відповідностей і відхилень від них на різних рівнях, моделювання вихідних праформ (архетипів), хронологічної і просторової локалізації мовних явищ і здійснення на цій основі генеалогічної класифікації мов.

Хоч порівняльно-історичний метод на відміну від описового спрямований у минуле, він працює і на сучасне мови: що далі в глибінь історії простежується доля певної мови, то ґрунтовніше і повніше висвітлюється її сучасний стан.


МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТІЙНОГО СКЛАДНИКА КОНЦЕПТУ (НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕПТУ ПОЛІТИКА / POLITICS)

Марина ВАСИЛЬЄВА

Робота присвячена опису методики дослідження понятійного складника концепту (на прикладі концепту ПОЛІТИКА/POLITICS) як структурного елементу цієї когнітивної структури, актуальність якого пояснюється ключовим місцем концепту серед об’єктів когнітивних досліджень в антропоцентричній парадигмі сучасної гуманітарної науки. Аналіз доцільно здійснювати у декілька етапів.

Відомо, що зміст понятійного складника концепту зафіксований в мові у семантиці імені концепту, отже, на першому етапі необхідно обґрунтувати його вибір. Так, вибір лексеми politics як імені концепту ПОЛІТИКА обґрунтовується на підставі а) її полісемантичності порівняно з членами її синонімічного ряду (що доводиться в результаті дефінітивного та компонентного аналізу значень синонімів лексеми politics) та б) її поліфункціональності (що доводиться на підставі контекстологічного аналізу дискурсивних фрагментів, в яких функціонує лексема politics).



На другому етапі здійснюється власне подання змісту понятійного складника концепту у сукупності його структурованих ознак, задля чого застосовується метод когнітивної інтерпретації (термін З. Попової, І. Стерніна) семантичних властивостей імені концепту. Так, узуальне значення номінації politics у сучасній англійській мові включає 6 ЛСВ. Аналіз семантики слів-ідентифікаторів (термін О. Кубрякової) – мовних одиниць, що застосовуються в її словникових дефініціях, – свідчить про наявність у семантичній структурі слова таких диференційних сем: (1) «наявність суб’єкта політики – політика» – екзестенційна ознака, експлікована словом politician; (2) «наявність об’єкта політики – громадянського суспільства» – екзестенційна ознака, про яку сигналізує слово society; (3) «застосування методів, тактики і стратегії» – гносеологічна ознака, експлікована словами tactics, strategy, methods; (4) «інтенція завоювання влади», «інтенція забезпечення суспільного блага» – телеологічна ознака, на яку вказують словосполучення «aimed at obtaining power», «aimed at ensuring the general welfare»; (5) «використання влади» – інструментальна ознака, про яку сигналізує словосполучення «with the use of power»; (6) «політична сфера» – локативна ознака, експлікована словосполученням «political sphere». Когнітивна інтерпретація результатів структурно-семантичного аналізу лексеми politics дозволяє виявити конститутивні ознаки концепту ПОЛІТИКА та зв’язки між ними, які формують його понятійне ядро, і подати їх у вигляді фрейму, що уважається базовою моделлю структурації конститутивних ознак концепту (С.А. Жаботинська): [АГЕНС (СУБ’ЄКТ ПОЛІТИКИ – ПОЛІТИК) є ТАКИЙ (мотивований егоцентричною потребою досягнення професійного успіху) діє ТАМ (в інституціональній (політичній) сфері) діє на ПАЦІЄНСА (ОБ’ЄКТА ПОЛІТИКИ – ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО) діє задля МЕТИ (реалізації власної потреби захоплення та утримання влади / забезпечення суспільного блага) діє за допомогою ІНСТРУМЕНТА (влади) діє ТАК (застосовуючи систематизовані засоби управління)].
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка