Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості



Сторінка1/5
Дата конвертації26.05.2017
Розмір0.69 Mb.
  1   2   3   4   5
Модуль 1. Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності: Греція та Рим. Мистецтво Візантії

Лекція 1.1 Вступ до предмету: феномен мистецтва. Зародження первісних форм мистецтва
Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості.

Ранньою формою усвідомлення сутності мистецтва була міфологія, зокрема давньогрецька, персонажі якої нарівні з іншими силами і стихіями уособлювали різновиди, могутність і гармонійну красу мистецтва. Теоретичним осмисленням сутності мистецтва можна вважати ідеї Демокріта, Платона, Арістотеля, пов’язані з розумінням міметичної природи поетичної творчості.

Термін «мистецтво» (грец. техно) має означати усю найширшу сферу діяльності, що потребує вміння, добре розвинених навичок, досконалості творення. До мистецтва в такий спосіб зараховувалися різні ремесла, як і науки, а також усі твори, які згодом будуть виокремлені в групу «витончених мистецтв», «мусичних мистецтв». Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображальна сутність.

Стиль – структурна єдність образної системи і прийомів художнього вираження, породжена живою практикою розвитку архітектури, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. Поняття стилю вживається для характеристики великої епохи в розвитку мистецтва, різних художніх напрямів і індивідуальної манери художника.

Первісне мистецтво

Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства. Йдеться про поділ історії на три віки – кам’яний, бронзовий і залізний. Кам’яний поділяється на давній кам’яний вік – палеоліт, що датується з моменту появи людини (бл. 2-х млн. років до н.е.) і прибл. до 10 тис. до н.е., і новий кам’яний вік – неоліт, 6-2 тис до н.е. Між палеолітом і неолітом виділяють перехідну епоху – мезоліт, 10-6тис. до н.е. (середньокамяний).



На поч. пізнього палеоліту з’являються гравіровані зображення, малюнки, зроблені фарбою, рельєф і кругла скульптура.

Одною з особливостей мистецтва палеоліту можна вважати вміння людини кам’яного віку відібрати головне, виділити основні деталі, що найбільш повно характеризують зображення. Неоліт – новокам’яний вік. Поява і розвиток гончарного виробництва і будівельної справи свідчать про осілість.

Крім декоративно-прикладного мистецтва, в епоху неоліту велике значення отримала дрібна пластика. Фігурки тварин вироблялися з глини, дерева, рогу, кістки, рідше з каменя. Люди навчилися виготовляти бронзу (сплав олова і міді), що сприяло подальшому розвитку виробництва. У великій кількості виготовляються металічні прикраси: браслети, персні, сережки, підвіски, обручі, нашивні бляшки, що урізноманітнювали оздоблення одягу, який доповнюють різні пояси, пряжки і застібки-фібули. Багато і по-різному прикрашалася зброя.

Архітектура. Але найбільш важливим явищем, що характеризує майже скрізь пізній неоліт і епоху бронзи, була мегалітична архітектура, що зявилася у багатьох місцях Європи і Азії, і яка свідчила про великі зміни у житті первісної людини.

Мегалітичні будівлі ділять на три види – менгіри, дольмени і кромлехи.

Останній етап розвитку первісного ладу пов'язаний з появою заліза на поч.1тис. до н.е. Новий матеріал з успіхом вводився у вжиток.

В епоху заліза ведучим видом творчості залишається прикладне мистецтво.


Лекція 1.2 Мистецтво Стародавнього Сходу. Месопотамія: мистецтво і релігія

Стародавнім Сходом прийнято називати найдавніші класові суспільства, що займали величезні простори Азії і Африки, котрі мали подібні соціально-економічні умови та темпи розвитку. На чолі більшості країн Стародавнього Сходу, східних деспотій, стояли повновладні правителі, царі, які були обожнені при житті релігією.

Двуріччя – територія Передньої Азії, разом з Єгиптом утворюють найвидатнішу область давньосхідної культури. Будувалися храми з сирцевої цегли із прихрамовими господарствами. Храм здіймався на високій платформі, куди вели пандуси (сходи). Скульптурні настінні зображення цього періоду майже повністю були відсутні в оформленні храмів Шумеру. Були одиничні приклади, як наприклад – «настінна» фігура богині у м. Ашшурі: її голова і тіло рельєфні, а ноги промальовані на стіні фарбами, завдяки чому фігура немов проростає із площини. Рельєфи, аналогічне стилістичне трактування, поступове нарощення вгору обємності, горельєфності – відоме по ряду рельєфних композицій, що прикрашали кам’яний посуд.

Шумер ранньодинастичного періоду (2850-2400рр. до н.е.)

Головні міські будівлі - храми і палаци, будували на штучних платформах з утрамбованої глини. Скульптурні зображення із різних порід каменя (вапняка, піщаника, місцевого алебастру), бронзи, а можливо, і з дерева виконували здебільшого для храмів. Розмір їх невеликий – до 35-40см. Призначення: молити богів про різні блага. Відбувся подальший розвиток і вдосконалення техніки і технології різних ремесел. Шумерійці обробляли мідь, золото, срібло, електр.

Таким чином, в усьому мистецтві ранньодинастичного періоду поєднується два способи передачі. Фігури людей узагальнені по формі, своєрідно схематизовані, втілюють етнічний тип. Фігури тварин також типізовані, але більше реалістично конкретно.

Період Аккаду (24-22 ст. до н.е.)

Правителі м. Аккаду (Пч. Дворіччя) у 24ст. підпорядкували більшу частину Пд. Дворіччя. Зображальними засобами звеличували верховного володаря країни, в образі обожненого героя. У мистецтві цього періоду домінувала основна стилістична тенденція аккадської культури - прагнення передавати образ людини більш визначено, часто навіть з портретними рисами, а не по-шумерійськи типізовано, символічно. Від часу Аккада збереглася невелика кількість пам’ятників своєрідного реалістичного виду. Виконували у цей час більш типізовані скульптури. Період ІІІ династії Ура (Біля 2112-1997рр. до н.е.)



Архітектура. Священна територія в Урі – релігійно-адміністративний центр держави і архітектурний центр міста. На території обнесеній парканом знаходилися: палац царя, гробниці царів, декілька храмів характерного для Шумеру типу. Додатково оточений ще однією стіною там знаходився храм ще одного типу – типу, який оформився, швидше за все, також у ранньодинастичну добу. Це храм на ступінчатій основі – так званий зиккурат (слово акадського походження).

Рельєфи. В рельєфах часу ІІІ династії Ура органічно поєдналися традиції акадського і шумерського мистецтва.

Старовавілонький період (20-17вв. до н.е.)

Рельєф. Діоритова стела царя Хамурапі, висотою 2,25м із зводом законів і рельєфом в верхній її частині, є характерним пам’ятником епохи.

Скульптура. Пластику старовавілонського періоду яскраво представляє діоритова чоловіча голова від статуї, можливо, царя Хамурапі. При монументальній компактності загального об’єму голови всі частини її передані пластично м’яко і живописно.

Високими художніми якостями відрізняється і алебастрова статуя богині Іштар з її храму у палаці Зімріліма.



Лекція 1.3 Художня культура Давнього Єгипту

Історія культури Єгипту охоплює декілька тисяч років, тому її прийнято ділити на наступні етапи: додинастичний період: кін. 5-4тис. до н.е.; два етапи розвитку – І-ІІ додинастичні культури; раннє царство: І і ІІ династії, прибл. з 3000 до 2800рр. до н.е.; древнє царство: III-VI династії, 28-23ст. до н.е.; Середнє царство: ХІ-ХІІ династії, 21-18 ст. до н.е.; Нове царство: ХVIІІ-ХХ династії, 16-11ст. до н.е.; Пізній період: ХХІ-ХХХІІ династії, 11-4ст. до н.е.



Додинастичий період (кін. 5-4тис. до н.е.)

В цей період зявляються могили прямокутної форми, стіни їх укріпляли кладкою з винайденого на той час цегли-сирцю, а з верху влаштовувалось ложне перекриття.

Як і статуетки, розписи пов’язані з заупокійними і землеробськими звичаями.

В цей час була остаточно вироблена манера зображення об’ємного тіла на площині. Мистецтво епохи Раннього царства (прибл.з 3000 по 2800рр. до н.е.)

В архітектурному образі гробниць царів і найбільших вельмож раннього царства закріпилась форма споруди із цегли і каменя, який включав підземну і надземну частини. Пізніша арабська назва цих будівель – мастаба (лава) – ввійшла у науку. Скульптура раннього царства представлена статуями і статуетками богів, царів, знаті, прислуги і полонених.

Мистецтво епохи Давнього царства (28-23ст.до н.е.)

Ведуче положення у єгипетському мистецтві вже з самих ранніх часів зайняла архітектура. Надважливою сходинкою у розвитку архітектури царських гробниць стала думка про збільшення їх по вертикалі. Так звана ступінчата піраміда – усипальниця фараона ІІІ династії Джосера в Саккарі (бл. 2800р. до н.е.), створена зодчим Імхотепом, була першою значною кам’яною спорудою, у вертикальній композиції якої втілилася ця ідея. В висоту вона досягала понад 60м і складалася немов би з 6 поставлених одна на одну мастаб, що зменшувалися до верху. Знамениті піраміди 27 ст. до н.е. в Гізі фараонів IV династії, що послідовно правили – Хуфу, Хафра і Менкаура, яких греки називали Хеопс, Хефрен, Мікерін, є наступною логічною ланкою у цьому ланцюгу будівель.

Для статуй характерні симетрія, сувора рівновага правої і лівої половини тіла. Рельєф і розписи широко використовувались для оформлення царських заупокійних храмів і гробниць. Композиція зображень на стінах була построєною, симетричною і врівноваженою.



Мистецтво епохи Середнього царства (21-18ст.до н.е.)

Виробився новий тип заупокійного храму. Мистецтво Середнього царства різноманітне у стилістичному відношенні. Царські статуї. Фігури цих статуй робили в загальному масивними, монументалізованими, статичними. В оформленні інтер’єрів еп. Сер.царства водночас з розфарбованими рельєфами значне місце вже відводиться власне розписам. Традиційно більшість їх сюжетів: жертвопринесення померлому, сцени життя у його володінні – мисливство, землеробські роботи, пастухи зі стадами.



Мистецтво першої пол. Нового царства (16-15ст. до н.е.)

Починаючи з фараона ХVIIІ династії Тутмеса І всі царі стали влаштовувати для себе усипальниці в ущелинах і прірвах долини «Долини, чи Ворота царів». Характерні риси храмів першої пол. Нового царства (планування і зовнішній вигляд). Плани – прямокутні і підпорядковувалися єдиному правилу: усі головні частини розміщувалися по одній осі. Основні частини – це відкритий двір, оточений колонадою – перистиль, колонний зал – гіпостиль, святилище і підсобні приміщення. Навколо храми зводили глуху камяну огорожу, відповідно прямокутної у плані форми.



Мистецтво середини Нового царства. Час правління Аменхотепа ІV (Ехнатона). Новою рисою у храмовій архітектурі Ахетатона була відсутність у ній багатоколонних залів. Через те, що поклонятися потрібно було сонцю на небі, гіпостилі були замінені просторими дворами з багато чисельними жертовниками.

Усі пам’ятники фізіономічно конкретні, дуже чітко відтворюють тонкі риси аскетичного, одухотвореного обличчя царя. Аналогічною є передача фізичних ознак і цариці і маленьких царівен. У рельєфах і розписах цього часу також зберігається багато канонічних рис: поєднання профілю обличчя з оком у фас, умовна чітка «розгорнутість» фігур на площині, декоративне спрощене трактування об’ємів – відсутність ліній і повітряної перспективи, а також різномасштабність фігур в одній композиції.



Мистецтво другої пол. Нового царства (др.пол. 14-поч.11ст. до н.е.)

Архітектура. Розгорнулось широке храмове будівництва. Скульптура. Кругла скульптура у ряді випадків характеризується масивністю, підкресленою фізичною могутністю фігур.


Лекція 1.4 Мистецтво кріто-мікенського регіону. Зародження давньогрецького мистецтва (архаїчний період)

Історичний матеріал античності прийнято ділити на декілька періодів, згідно яким будується історія мистецтва:1.Найдавніший період – егейська культура: 3-2 тис. до н.е.; 2.Гомерівський і ранньоархаїчний період: 11-8ст. до н.е.; 3.Архаїний період: 7-6ст. до н.е.;

4.Класичний період: 5ст.-до останньої третини 4ст. до н.е.; 5.Елліністичний період: остання третина 4ст.-1ст. до н.е.; 6.Період розвитку племен Італії, етруська культура: 8-2ст. до н.е.; 7.«Царський» період Древнього Риму: 8-6ст. до н.е.; 8.Республіканський період Древнього Риму: 1-5ст. н.е.

Егейське мистецтво.

Культурний період 3-2 тис. до н.е. прийнято називати егейською культурою.

Найбільш значна група художніх пам’ятників архітектури, живопису, пластики, торевтики, кераміки з розписами знайдена на Криті, Фері, Мелосі, в Арголіді, в Мікенах і Тірінфі. Ранньомінойський період заложив основу мистецтва Крита. Критяни оволоділи різним матеріалом: каменем, кісткою, золотом; великої різноманітності отримав орнамент. На поч. середньомінойського періоду формуються визначні економічні і культурні центри Кносс, Фест, де створюються великі, житлові комплекси і перші «палаци» - резиденції роду. Пластика робить великі досягнення у справі передачі людської фігури. Чудовими є настінні розписи у Кноссі. Мікени, де укріплюється Акрополь, будується перший палац. Відбулась грандіозна перебудова фортечних стін, що були викладені із каменя, частково неправильної форми: саме така кладка називається циклопічною. Палацеві приміщення – мегарон – царя і цариці складалися із 3-х частин: сіней, оформлених у вигляді портика з 2-а колонами, невеликої передньої і залу, у центрі якого розміщувалося вогнище.

Період грецької історії з 11 до 9ст. до н.е. прийнято називати гомерівським. Від архітектури 9-8ст. до н.е. на території Греції збереглися лише руїни. У храмі святилище – целла, членувалося на 2-і галереї, нефи. Будівля храму закінчувалася 2-оскатним дахом, що утворював на торцевих сторонах фронтони. Ця найпростіша архітектурна форма стала основоположною для утворення інших типів грецьких храмів. Перші кроки грецького мистецтва ясніше всього проглядають на розписаних вазах, теракотових і бронзових статуетках. З кін. 9ст.до н.е. на вазах, крім орнаментальних малюнків, зображуються тварини. У 7ст. до н.е. виробляються різні типи храмів, а також встановлюється певний порядок у відношенні частин будівлі, система поєднання декоративних і власне конструктивних частин, що отримала назву ордеру. У процесі формування грецької архітектури виникли два основних стилі: доричний і іонічний. Храми прикрашалися скульптурою із каменя: фронтони, метопи, фризи показують майстерність скульпторів, що швидко розвивалася. Усі види мистецтва в архаїчний період отримують швидкий розвиток – архітектура, скульптура, живопис, прикладне мистецтво. Прагнення до реалістичного втілення дійсності, інтенсивно розвивається у архаїчний період.


Лекція 1.5. Мистецтво Греції класичного періоду. Особливості елліністичного мистецтва

Архітектура. 5 ст. до н.е. знамените появою чудових архітектурних споруд у різних містах Греції. В 447р. до н.е. розпочалися великі роботи по відновленню і реконструкції після завершення воєн центрального комплексу древньогрецької архітектури – Афінського акрополя під загальним художнім спостереженням скульптора Фідія. Пропілеї (вхідні ворота), збудовані з 437-432рр. до н.е., архітектором Мнесіклом, фактично були громадською спорудою. Після Пропілей перед глядачем відкривалася широка панорама центральної частини комплексу. У віддалені, направо, на самому високому місці Акрополя, здіймався величний храм Парфенон, присвячений Афіні Парфенос (Афіні-діві) і який грав ведучу роль в усьому ансамблі. Лівіше, на першому плані, можна було спостерігати не збережену до нашого часу гігантську статую Афіни Промахос (Афіни-воїтельниці), створену Фідієм. За нею у далині проглядався храм невеликих розмірів – Ерехтейон. Парфенон - октастильний (8-колонний на кортких фасадах) периптер, збудований із мармуру в період з 447 по 432рр. до н.е. архітекторами Іктіном і Каллікратом. Другий храм, Ерехтейон, присвячений двом головним божествам Афін- Поліаді і Посейдону, був збудований у період з 421 по 407рр. до н.е. архітекторами Архілохом і Філоклом. Це – несиметричний храм, що складався із 4-х частин: целли Афіни Поліади, целли Посейдона і 2-х портиків – великого, північного і малого, південного, що як правило називають портиком каріатид.

Мистецтво 5ст. до н.е. пройшло великий шлях від зародження і формування класичного стилю, вершиною якого є час Фідія, до пізньокласового періоду у останній третині століття і до нової сходинки класичного мистецтва – мистецтва 4-го ст. до н.е.

У мармурі виконувалися скульптурні прикраси храмів – фронтони, метопи, фризи, надгробні і присвячені рельєфи і такі статуї, які зображали чи фігури у довгому одязі, чи прямостоячу з опущеними руками оголену фігуру. Тільки бронза дозволяла грецьким скульпторам надавати фігурі любе положення. Мармурова скульптура (кругла статуя, рельєф, прикрашення архітектурних споруд) як і попередньо розфарбовувалися.

Для скульптури того періоду було притаманне явище – хіазму, тобто перехресний рух рук і ніг, розміщення плечей, корпусу, бедер в різних площинах, перетинання головних ліній.В цей період творили такі майстри як Полігнот, Пеоній, Мірон, Фідій, Кресілай, Поліклетта ін.

З ростом реалізму у грецькому мистецтві живопис повинен був найти нові засоби вираження. Два досягнення проклали дорогу подальшому розвитку живопису: відкриття правил лінійної перспективи і збагачення живописних прийомів світлотінню.

Новим рубежем в історії Греції стає похід Олександра Македонського на Схід. Ним завершилася історія класичної Греції і розпочинається епоха еллінізму. Все більше значення тепер набувають приватні замовлення: посвятительні статуї і рельєфи, скульптурні надгробки, хорегічні монументи (на честь переможців у змаганні хорів), станкові картини. Але поза Аттикою, в багатьох центрах Греції і Малої Азії, йде досить значне будівництво. Все частіше зустрічається самий складний і вишуканий із грецьких архітектурних стилів – коринфський. Використовуються нові композиційні прийоми: зокрема зявляється ряд споруд круглої форми. Вперше приділяється велика увага будівництву видовищних споруд – театрів, які будувалися тепер із міцного матеріалу – каменя.

Скопас. Знаменитими скульпторами др. чверті 4 ст. до н.е., що визначили характер пластики цього часу, були Скопас і Пракситель. Скопас показує глибокі патетичні почуття, енергійні дії, драматичні ситуації. Пракситель зображує емоції легкі, приємні людині, тонкі ліричні настрої, мрійливість, оспівує красу людського тіла.

Лісіпп. Працював при дворі Олександра. Він майстер круглої скульптури, його улюбленим матеріалом була бронза. Його твори дійшли у копіях – «Агій із Дельф», «Гермес, що підв’язує сандалію», «Відпочиваючий Геракл», «Ерот», «Апоксіомен», «Геракл з косулею», «Борець», портрети Біаса, Сократа і Олександра.

Живопис. Пейзаж у грецькому мистецтві 4 ст. до н.е. займає ще більш значне положення в композиції і починає служити не тільки фоном для фігур, а стає важливою стороною усього сюжетного задуму. Зображення джерела світла розкривало необмежені живописні можливості. Блискучого розвитку досягнув живописний портрет. Серед відомих художників цього часу слід назвати Памфіла, Павсія, Нікія, Апеллеса, Філоксена та ін.

Мистецтво Греції кін. IV-I ст. до н.е. Архітектура. В елліністичних державах виникли багато чисельні нові міста. Розвинуте міське життя приводило до збільшення кількості суспільних споруд. Вони будувалися із одних і тих же матеріалів, що і храми, з однаковою степінню технічної і художньої досконалості: еклізіастерії – споруди народних зборів, булевтерії – будівлі міських рад, пританеї, де знаходилися міські канцелярії, базиліки – торгові і судові споруди, гімнасії – шкільні будівлі, палестри – спортивні школи, стадіони, театри, бібліотеки, бані і так звані стої – довгі криті галереї, що тяглися вздовж вулиць. В елліністичних столицях споруджувалися палацеві будівлі.

Основним композиційним прийомом елліністичної архітектури був прийом перистильного двору (обмеженого з усіх сторін колонами).

У центрі міст знаходилися громадські площі, в тому числі головна торгова площа – агора, навколо якої і розміщувалися суспільні споруди і храми.

Образотворче мистецтво. Образотворче мистецтво еллінізму може бути розділене на три періоди: ранній еллінізм – кін. 4ст. до н.е. – перша пол. 3 ст. до н.е.; середній – др. пол. 3 ст. до н.е. і перша пол. 2 ст. до н.е.; пзній період – до 1 ст. до н.е., коли Римська держава захопила усі країни елліністичного світу.

Ведучими центрами художнього життя стають нові елліністичні столиці – Олександрія, Пергам; із старих – Родос. Традиції великих майстрів класичної епохи лягли в основу розвитку нових художніх напрямів в мистецтві еллінізму.



Александрійське мистецтво. Александрія грала ведучу роль. Тут працювали майстри різних напрямів.

Крім культових статуй, в Александрії отримала поширення багато чисельна декоративна скульптура, садово-паркова і для прикраси як палацу, так і приватного будинку.

Надзвичайно популярні в елліністичному мистецтві є зображення маленьких дітей.

Пергам. Характерними рисами пергамської школи: драматичність ситуації, динаміка дії, патетичність, ускладнена композиційна побудова, різкі контрасти живої людини і мертвого тіла, сильна пластична форма, багата грою світлотіні.

Родос. Художнє життя Родоса мало давню традицію, ще у 8-6ст. до н.е.тут процвітали керамічні майстерні. Тут працювали живописець Протоген і учень Лісіппа скульптор Харес.

Живопис. В Александрії реалістичне мистецтво 4ст. до н.е. отримало свій подальший розвиток в живописному портреті, в ландшафтному живописі і в карикатурі. Саме в Александрії був розроблений так званий нільський пейзаж, де на фоні берегів Нілу діють комічні фігурки пігмеїв. Цей сюжет в подальшому став популярним у римському стінному живописі в мозаїках.

Мистецтво еллінізму в значній мірі визначило розвиток античного мистецтва в наступні віки. І Рим і його провінції, далекі Індія і Середня Азія відчули самий сильний його вплив. Глибина і ширина елліністичного мистецтва давали можливість іншим народам з самостійною культурою знаходити у ньому для себе адекватні образи і художні прийоми.



Лекція 1.6 Мистецтво Древнього Риму. Досягнення республіканського періоду

В Італії до римського панування, крім міст Великої Греції, самою значною культурною областю була Етрурія. Розвиток римського мистецтва в багато чому завдячує старій художній культурі етрусків. Етруські храми відомі у двох варіантах: великі храмові споруди з 3-а целлами і глибоким колонним портиком і невеликі храми з 2-хколонним портиком і однією целлою. Етруські храми стояли на підвищенні – подіумах. Вони мали деревяне перекриття, що підтримувалися деревяними чи кам’яними колонами, а також 2-схилий дах з сильно виступаючим карнизом і як правило багато декорувалися теракотовими деталями. У цих храмах використовувався так званий тосканський ордер (етруський варіант грецького доричного стилю). Будинки за даними знахідок, прямокутні у плані, перекриті 4-скатними дахами з сильно звисаючими кінцями. У центрі дах знаходився як правило сквозний отвір (комплювій), через який освітлювалося головне приміщення будинку - атріум, навколо нього розміщувалися житлові і господарчі приміщення. У др. пол. 7 ст. до н.е. зявляється оздоблення склепів розписом. Етруська скульптур створювалася не з мармуру (поклади відкриті в Італії тільки у 1 ст. до н.е.) а з глини і бронзи чи із місцевих порід каменя – вапняка і травертина.

Історія Риму розпочинається як історія невеликої родової общини на Тибрі. З 8-6 ст. до н.е. у римській общині йшов процес розкладу родового ладу (патриції, плебеї).

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка