Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ



Скачати 359.44 Kb.
Дата конвертації28.12.2016
Розмір359.44 Kb.



МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Начальник кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

полковник міліції

Ю.О.Левченко

«_____» _____________2015 року

ПЛАН – КОНСПЕКТ

ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ


Тема 4: Правове регулювання виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.
Дисципліна: Кримінально-виконавче право
Категорія слухачів: курсанти підрозділів кримінальної міліції, по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, громадської безпеки, слідчих і експерт-криміналістів, внутрішніх військ.

Навчальна мета: сформувати у курсантів систему науково обгрунтованих знань щодо правового регулювання кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а саме: порядок і умови їх виконання.

Розвивальна мета: розвити у курсантів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ щодо правового регулювання виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, для використання їх у своїй роботі та науковій діяльності.

Виховна мета: сприяти розвитку у курсантів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Навчальний час: 2 години

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: теорія держави і права, кримінальне право, кримінальний процес.

Забезпечувані дисципліни: кримінологія, правова статистика.

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність – графіки, схеми.

Технічні засоби навчання – електронні презентації, навчальний мультимедійний посібник.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ


  1. Порядок і умови виконання майнових покарань (штраф, конфіскація майна)

  2. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

  3. Порядок і умови виконання покарання у виді громадських та виправних робіт

  4. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативні акти


  1. Конституцiя України: прийнята на 5-й сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р.(відом. Верхов. Ради України 1996, № 30. Ст.. 141): із змінами станом на 1 січня 2006 р. – К.: Вид. дім « Ін Юре», 2006. – 140 с.

  2. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер.2013 р. – 240 с.

  3. Кримінально-виконавчий кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 2 січня 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).-К.: Паливода А.В., 2014.-104 с.

  4. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8.04.2014 року № 1186 – У11.

  5. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.. Степанюка А.Х..-Х.: ТОВ «Одісей», 2011.

  6. Закон України від 23.06.2005 р. №2713-ІУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

  7. Про виконавче провадження: Закон України від 21квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України.-1999.-№24.

  8. Інструкція про порядок виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС від 3 січня 2004 року №3/4.

  9. Інструкція «Про проведення виконавчих дій», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. №74/5.

  10. Інструкція «З організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі», затверджена наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 16 лютого 2005 р. № 27 (із змінами внесеними наказами ДДУПВП від 8.05.2007 р. № 105; від 28.07.2008 р. № 202.

Навчальна



  1. Богатирьов І.Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов’язаних із позбавленням волі: Монографія.-К.: АТІКА, 2005.-312 с.

  2. Кримінально-виконавче право України: Підручник / О.М.Джужа, І.Г.Богатирьов, О.Г.Колб, В.В.Василевич та інш. За заг. ред. докт. юрид. наук. проф.. О.М. Джужи. – К.: Атака, 2010. – 752 с.

З. Степанюк А.Х. Кримінально-виконавче право України: Підручник.-Харків, 2005.

Текст лекції


Вступ
У сучасних умовах реформування системи кримінальних покарань особливої актуальності набувають питання створення дійових механізмів щодо забезпечення основного принципу Конституції України, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Враховуючи цей принцип, який передбачає можливість не порушення найвищих цінностей людини, Україна та багато інших країн світу запровадили у Кримінальний і Кримінально-виконавчий кодекси покарання, альтернативні позбавленню волі, застосування яких, є найбільш гуманним і виправданим заходом, що сприяє досягненню мети покарання.

Ці положення набувають великого значення для такої сфери правового регулювання, як кримінально-виконавча система, оскільки вона поєднує певні обмеження для громадян у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосуванням заходів профілактично-виховного впливу.

Отже, аргументами на користь впровадження нових видів кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі, є можливість засудженого не втратити свій попередній статус, зберегти роботу, сімейні стосунки та соціальні зв’язки, можливий при призначенні покарання у виді штрафу або конфіскації майна засуджених.


1. Порядок і умови виконання майнових покарань (штраф, конфіскація майна)
А) Порядок і умови виконання покарання у виді штрафу

Штраф становить собою міру кримінальною покарання, що полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей. Загальні засади призначення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України.. Штраф застосовується як основне або додаткове покарання.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 50 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини кримінального кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу у розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробовуванням (ст..77 КК).

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за 20 н.м.д.г., але на строк не більше двох років.

У разі несплати штрафу в розмірі понад 3000 н.м.д.г., призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за 8 н.м.д.г. у таких межах:

а) від одного до п’яти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;

б) від п’яти до десяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;

в) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше вказаних вище меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості ( ч.5 ст. 53 КК).

Порядок і умови виконання покарання у вигляді штрафу визначаються главою 5 КВК України (статті 26, 27).

Відповідно до ст. 26 КВК України, засуджений до основного покарання у виді штрафу зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.

У разі призначення основного покарання у виді штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов’язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє відповідний суд шляхом пред’явлення документа про оплату відповідної частини штрафу.

Уразі несплати засудженим штрафу, призначеного як основне покарання, у місячний термін, суд розглядає питання про розстрочку виплати штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

У разі несплати засудженим чергового платежу при призначенні штрафу, призначеного як основне покарання з розстрочкою його виплати, суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

Питання про заміну покарання у виді штрафу громадськими роботами, виправними роботами або позбавленням волі відповідно до частини 5 ст. 53 КК вирішується суддею суду, який постановив вирок.

Штраф, що передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України як додаткове покарання, виконується відповідно до вироку суду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб).

Відповідно до ст..27 КВК України в разі ухилення засудженого від сплати штрафу його притягують до кримінальної відповідальності за статтею 389 КК України.

За своєю правовою природою і наслідками штраф як міра кримінального покарання відрізняється від штрафу як міри адміністративного стягнення та громадського впливу. Призначений вироком суду за вчинений злочин, штраф тягне судимість. Судимість вважається погашеною, якщо засуджена до штрафу особа протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.



Б) Порядок і умови виконання покарання у виді конфіскації майна
Конфіскація майна (ст. 59 КК) - різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна засудженого у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним. Порядок і умови виконання цього покарання зазначені у гл. 11 КВК України.

Ефективність виконання покарання у виді конфіскації майна залежить від того, наскільки своєчасно і повно вжито заходів для забезпечення виконання вироку. Так, згідно з ч.2 ст.125 КПК України в справах про злочини, які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов’язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. При цьому слідчий може доручити органам дізнання провести розшуково-оперативні заходи на виявлення майна, що може бути об’єктом стягнення в процесі виконання конфіскації.

Конкретніше ці питання розглядаються в Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІУ та Інструкції "Про проведення виконавчих дій", яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. №74/5.

Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання у державну виконавчу службу, про що сповіщає відповідний фінансовий орган. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою районних (міських) управлінь юстиції за місцем перебування майна.

Конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудженого, в тому числі його частка в спільній власності, а також вклади засудженого. Не підлягає конфіскації майно, необхідне для самого засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлено в додатку до КК України. Спори про належність майна, що підлягає конфіскації за вироком суду, вирішуються в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Державний виконавець негайно після одержання виконавчого листа перевіряє наявність майна, зазначеного в описі, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При наявності довідки про те, що опис майна не проводився, державний виконавець вживає заходи щодо виявлення майна засудженого, яке підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис, де зазначає повне і точне найменування кожного предмета, його відмітні ознаки (в тому числі масу, колір, метраж, ступінь зношеності). Описані предмети пломбуються або опечатуються, про що робиться відповідна відмітка. Державний виконавець вживає необхідних заходів до збереження майна, що підлягає конфіскації і піддане опису.

Частка засудженого у спільній власності визначається за поданням державного виконавця районним (міським) судом у порядку, передбаченому ст. 379 Цивільного процесуального кодексу України.

Передача фінансовим органам конфіскованого майна засудженого проводиться після задоволення всіх пред'явлених до нього вимог. Щодо претензій, які підлягають задоволенню за рахунок конфіскованого майна, держава відповідає в межах активу. Передача конфіскованого майна фінансовим органам проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України від 25 серпня 1998 року № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним».

Якщо після виконання вироку в частині конфіскації всього майна, але до закінчення встановлених законом строків виконання обвинувального вироку виявляється неконфісковане майно засудженого, набуте ним до винесення вироку або після цього, але на кошти, що підлягають конфіскації, суд вирішує за поданням прокурора питання про конфіскацію додатково виявленого майна в порядку, встановленому ст. 409 і 411 Кримінально-процесуального кодексу України.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам виконавчий лист з відміткою про виконання вироку повертається до суду, який його постановив. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.

2 . Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Кримінальне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, згідно зі ст. 55 КК, може бути призначено судом на строк від двох до п'яти років як основне або на строк від одного до п'яти років як додаткове покарання. Воно призначається також у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Позбавлення права обіймати певні посади полягає у звільненні засудженого на вказаний у вироку суду строк від посади, яку він займав під час вчинення злочину, і позбавленні його права обіймати аналогічні посади на інших підприємствах, в установах, організаціях.

Позбавлення права займатися певною діяльністю - це заборона засудженому займатися тією діяльністю, у зв'язку з якою ним вчинено злочин.

Як і кожне інше кримінальне покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлює певні правообмеження для засуджених. Але характер правообмежень у межах призначення цього виду покарання може бути різним. Зокрема, найчастіше воно обмежує трудові права засудженого.

Застосування даного покарання у вигляді заборони на здійснення непрофесійної діяльності передбачає правообмеження іншого характеру У цьому разі призначене покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. У даний час така заборона стосується права керування транспортними засобами та права на полювання.

Порядок і умови виконання цього покарання визначаються главою 7 КВК України.

Адміністрація підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого не пізніше наступного дня після одержання копії вироку припиняє, відповідно до п. 7 ст. 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір із засудженим і вносить до трудової книжки запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади його позбавлено права займати або якого роду діяльністю позбавлено права займатися. Про це негайно повідомляється суд, який постановив вирок, і відповідний орган, що здійснює контроль за виконанням такої міри покарання. Адміністрація вправі за згодою засудженого надати йому на тому ж підприємстві, в установі, організації іншу посаду або можливість займатися іншою трудовою діяльністю, якщо це не суперечить вироку.

При вступі на роботу особи, засудженої до позбавлення права займати певну посаду або займатися певною діяльністю, в трудовій книжці якої немає відповідного запису, адміністрація підприємства, установи, організації за поданням органу, що здійснює контроль за виконанням цієї міри покарання, вносить до трудової книжки у точній відповідності з вироком суду запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади її позбавлено права займати або якого роду діяльністю позбавлено права займатися.

Особі, яка відбула покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або яку звільнено від цього покарання у встановленому законом порядку, на її прохання замість трудової книжки видається дублікат без внесення до нього запису про покарання.

Строк виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання або як додаткове до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при звільненні від покарання з випробуванням особі, засудженій до позбавлення волі, якщо в цьому разі виконання додаткового покарання не відстрочено, обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на весь час перебування засудженого в місцях позбавлення волі і, зверх того, на строк, встановлений вироком.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи, засудженої до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, до якої застосовано умовно-дострокове звільнення або заміну покарання більш м'яким, обчислюється з моменту звільнення з місць позбавлення волі.

Особа, засуджена до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також службові особи, винні в невиконанні вироку суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, несуть відповідальність, передбачену ст. 382 КК України.

Контроль за виконанням покарання про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється за місцем проживання засуджених кримінально-виконавчими інспекціями, спільно з органами внутрішніх справ - працівниками підрозділів ДАІ (стосовно осіб, засуджених до позбавлення права управляти транспортними засобами) та працівниками підрозділу ДСБЕЗ (стосовно осіб, засуджених до позбавлення права займати матеріально-відповідальні посади). Підставою для виконання покарання є вирок суду, що надійшов до інспекції.

Порядок здійснення контролю кримінально-виконавчими інспекціями за виконанням цього виду покарання визначається Тимчасовою інструкцією про порядок виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі, яка затверджена спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань і МВС України від 3 січня 2004 року №3/4.

Виконання покарання у вигляді заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю припиняється і засуджений знімається з обліку за таких підстав:



  • у зв'язку з відбуттям строку покарання;

  • у зв'язку із скасуванням вироку із закриттям справи провадженням;

  • при зміні вироку із заміною більш м'яким покаранням;

  • у зв'язку з актом амністії чи помилуванням;

  • у зв'язку із засудженням до позбавлення волі;

  • у зв'язну зі смертю засудженого;

  • у зв'язку з зміною постійного місця проживання;

  • на інших підставах, передбачених законодавством.

Умовно-дострокове і дострокове звільнення від призначеного як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю законодавством не передбачене. Воно може мати місце лише в силу акта амністії або помилування. Засуджений може бути звільнений від такого додаткового покарання при умовно-достроковому звільненні від основного покарання або заміні його більш м'яким.

Особа, яка відбула покарання у вигляді заборони права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, запрошується в КВІ. де їй оголошують про зняття з обліку та роз'яснюють права згідно з діючим законодавством. Особи, засуджені до цього покарання як основного, вважаються такими, що не мають судимості, якщо протягом року з дня його відбуття не вчинять нового злочину.



4. Порядок і умови виконання покарання у виді громадських та виправних робіт

Громадські роботи є основним покаранням, яке призначається особам за вчинення ними злочинів невеликої або середньої тяжкості. Відповідно до ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид. місце і час виконання яких визначають органи місцевого самоврядування. -

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Каральність громадських робіт полягає у виконанні засудженим корисних громадських робіт безоплатно. Тобто зміст кримінального покарання у виді громадських робіт зводиться до обмеження таких конституційних прав громадян, як право на оплату праці і право на відпочинок.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами І або II групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Під "відбуванням за місцем проживання" варто розуміти виконання громадських робіт на об'єктах, розташованих у межах населеного пункту, де проживає засуджений, чи в місцевості, звідкіля він має можливість щодня повертатися до місця постійного проживання (з урахуванням виконання їм не тільки громадських робіт, а й основної роботи, служби, навчання). У виняткових випадках, коли місце прописки засудженого не збігається з місцем (районом) його постійного проживання, по мотивованій заяві засудженого вирішення питання про об'єкт і організацію виконання громадських робіт може бути покладене на кримінально-виконавчу інспекцію по місцю його постійного проживання. Це питання вирішується судом при винесенні вироку або кримінально-виконавчою інспекцією по місцю прописки засудженого.

Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній пращ і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 36 КВК України контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ.

Вироки суду приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу, застосовує заходи заохочення та стягнення до засуджених.

Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані виконувати встановлений порядок та умови відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.

Надання засудженому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не призупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка після винесення вироку визнана інвалідом І або II групи або досягла пенсійного віку, а також вагітної жінки кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.

Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день.

Відповідно до ст. 39 КВК України на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:


  • погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;

  • контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт;

  • своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в стані сп'яніння, порушення громадського порядку;

  • щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин та його ставлення до праці.

У випадку систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті винні особи притягуються до відповідальності згідно із законом.

У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженого може бути застосоване стягнення у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція направляє матеріали прокурору для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:

— невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;

— більше двох разів протягом місяця невихід на громадські роботи без
поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Засуджений до громадських робіт, якого оголошено в розшук у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 30 діб.


Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт
Виправні роботи як вид кримінального покарання застосовувались досить давно. З часом змінювалася назва (обов'язкові, суспільні, примусові, виправно-трудові, виправні роботи без позбавлення волі), відпадали або виникали деякі правообмеження, але основні риси залишалися незмінними. Зумовлено це тим, що, з одного боку, виправні роботи відзначаються досить сильним карним змістом і, таким чином, можуть застосовуватися як засіб впливу на осіб, які вчинили різноманітні злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, а з іншого - їх застосування не спричиняє тих негативних наслідків, які тягне за собою позбавлення волі. Сукупність правообмежень, що їх повинен нести засуджений до виправних робіт, обумовлена кримінальним і виправно-трудовим законодавством, а також деякими нормативними актами, що регулюють відносини у сфері праці.

Основним елементом цього виду покарання є утримання частини заробітку засудженого на користь держави в розмірі, який встановлений вироком суду, але не більше 20%, що здійснюється за місцем роботи засудженого в строки, визначені вироком суду (від шести місяців до двох років).

Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог КВК України.

Відповідно до ч.2 ст.41 КВК України контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ.

Вироки до виправних робіт приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі з засудженим; контролює поведінку засуджених; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та передає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням.

Засуджені зобов'язані: сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.

Ст. 42 КВК України передбачає, що протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

Час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Строк покарання у виді виправних робіт відповідно до ст. 43 КВК України обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не меншим від числа робочих днів, що припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин, і за ним, відповідно до закону, зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після винесення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.

Стосовно особи, яка після винесення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від покарання.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, спричиненої алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання, у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.

Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у дохід держави.

Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності;

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган стосовно засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці стосовно засуджених може застосовувати такі заходи заохочення:

— подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни не відбутої частини покарання штрафом;

— зарахування часу щорічної чергової відпустки у строк відбування покарання.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну не відбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися стягнення у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:


  • невиконання встановлених обов'язків;

  • порушення порядку та умов відбування покарання;

  • вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної
    відповідальності;

  • більше двох разів протягом місяця допущення прогулів, а також більше
    двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 30 діб.
4. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі
Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України, покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі - виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов'язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецкомендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р.

Обмеження волі як міра кримінального покарання призначається на строк від одного до п'яти років.

Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обов'язкове залучення засудженого до праці.

Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання. Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі (ст..82 КК).

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 56-70 КВК України та Інструкцією "З організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі", яка затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.02. 2005 р. № 27, а також Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (наказ ДДУПВП від 25.12.2003 № 275).

Відповідно до ст. 56 КВК України органами, які виконують покарання у виді обмеження волі, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри).

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім'ї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження.

Управління ДПтС України в областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбута частина іншого покарання замінена покаранням у виді обмеження волі, - постанова чи ухвала визначення суду (ст.57 КВК України).

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні про виїзд вказується місце, куди повинний прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засудженого від виїзду у встановлений термін у виправний центр. Засуджений зобов'язаний прибути туди в термін, обумовлений з урахуванням необхідного для проїзду часу і вказаному у розпорядженні.

Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вартою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засудженим припис про виїзд до місця відбування покарання.

З урахуванням особи засудженого до обмеження волі, який знаходиться до набрання вироком законної сили під вартою, та інших обставин справи суд може направити його до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому разі засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання самостійно або під вартою.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, поданням кримінально-виконавчої інспекції затримується органами внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча інспекція направляє затриманого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою з виправної колонії до виправного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внутрішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому засудженим роз'ясняються їхні права й обов'язки. Одночасно вони попереджаються про відповідальність за ухилення від відбування покарання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центра.

Згідно з правилами внутрішнього розпорядку УВП, правила поведінки встановлюються для засуджених до обмеження волі виходячи з кола їхніх прав і обов'язків, визначених у законодавстві. Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, але з певними обмеженнями, зазначеними у Кримінально-виконавчому кодексі України. Інакше кажучи, засуджені є громадянами України з обмеженим статусом, що залежить від характеру обмежень, властивих даному виду покарання і перерахованих у ст.59 КВК України).

Відповідно до цієї статті всі новоприбулі до виправного центру засуджені тримаються в окремих приміщеннях, де протягом 14 днів проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.

Засуджені до обмеження волі мають право:

— носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

— відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць.



  • користуватися засобами мобільного зв’язку;

  • одержувати правову допомогу, передбачену відповідними нормами КВК для осіб, засуджених до позбавлення волі.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

  • за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування;

  • для складання іспитів у навчальному закладі;

  • за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання;

  • для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

  • у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

  • виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

  • сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

  • постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

  • проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.

  • зꞌявлятися за викликом адміністрації виправного центру.

Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.

Засудженим до обмеження волі забороняється:

— доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Правилами внутрішнього розпорядку УВП. У разі виявлення таких предметів, виробів
і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, речі вилучені з обігу, знищуються. Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою особою виправного центру складається протокол;

— вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений із сім'єю, може відвідуватися в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації. Ці особи можуть проживати із своїми сім'ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах виправного центру.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також стосовно жінки, яка завагітніла або захворіла на тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, кримінально-виконавча інспекція чи адміністрація виправного центру вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як 75 відсотків загальної суми заробітку.

За ст. 61 КВК України адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і провадиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами охорони здоров'я.

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я. Засудженим до обмеження волі, які перебувають у лікувальних закладах, гарантується правова допомога та користування мобільним зв’язком відповідно до положень нормативно-правових актів та положень КВК.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами за нормами, встановленими Правилами внутрішнього розпорядку УВП, харчування і речове майно придбавають за готівку. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою за 4 кв. м. Житлово-комунальні та інші послуги оплачуються ними за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами і розцінками.

Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються всіма видами довольства на загальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, де працевлаштований засуджений, видає йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими громадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій.

За сумлінні поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:



  • оголошення подяки;

  • нагородження похвальною грамотою;

  • грошова премія;

  • нагородження подарунком;

  • дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

  • дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на
    святкові, неробочі та вихідні дні;

  • дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у
    відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

- попередження;

- догана;

- сувора догана;

- заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

- заборона виходу за межі виправного центру у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

- поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до статті 390 КК України.

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67,68,69,70 КВК України, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його вищестоящі начальники. Заходи заохочення у вигляді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у вигляді попередження, догани і суворої догани можуть застосовувати заступники начальника виправного центру.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у вигляді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження, догани і суворої догани.

Укладач


Професор кафедри С.Я.Фаренюк


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка