Міністерство внутрішніх справ України національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут управління підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції



Сторінка1/16
Дата конвертації12.04.2017
Розмір3.31 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


Міністерство внутрішніх справ України

національна академія внутрішніх справ

навчально-науковий інститут управління

ПІДГОТОВКА КАДРІВ МІЛІЦІЇ (ПОЛІЦІЇ): ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Матеріали
міжвузівської науково-теоретичної конференції


(Київ, 10 червня 2011 року)



Київ 2011

Міністерство внутрішніх справ України

національна академія внутрішніх справ

навчально-науковий інститут управління

ПІДГОТОВКА КАДРІВ МІЛІЦІЇ (ПОЛІЦІЇ):

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Матеріали
міжвузівської науково - теоретичної конференції


(Київ, 10 червня 2011 року)

КИЇВ 2011

Редакційна колегія:
Коваленко В. В., ректор Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України;

Джужа О. М., проректор Національної академії внутрішніх справ з наукової роботи, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України;

Орлов Ю. Ю., проректор Національної академії внутрішніх справ з науково-методичної роботи, доктор юридичних наук, професор;

Лошицький М. В., заступник начальника Навчально-наукового інституту управління НАВС з навчальної та наукової роботи, кандидат юридичних наук, доцент;

Любченко Д. І., заступник начальника Навчально-наукового інституту управління – начальник навчального центру післядипломної освіти НАВС, кандидат юридичних наук, доцент;

Андреєв О. О., начальник навчально-методичного центру НАВС, кандидат філософських наук;

Бодюл Є. М., начальник відділу організації науково-дослідної роботи НАВС, кандидат юридичних наук;

Молотай В. А., начальник наукової лабораторії проблем організаційно-правового та кадрового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, кандидат психологічних наук;

Олефір В. І., професор кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України;

Леута Л. П., заступник начальника редакційно-видавничого центру Національної академії внутрішніх справ
Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність [Текст] : матеріали міжвузів. наук.-теорет. конф. (Київ, 10 червня. 2011 року) – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2011. – ____ с.

ББК Х

© Національна академія внутрішніх справ, 2011


Наукове видання

ВСТУП
Реформування органів внутрішніх справ, яке нині проводиться відомством, передбачає кілька цілей, досягнення яких гарантують кінцевий результат: міліція має максимально відійти від каральних методів роботи, акцентуючи увагу на проведенні профілактичної роботи з недопущення правопорушень.

Таке перетворення міліцейського відомства у правоохоронний орган європейського ґатунку неможливе без фундаментальної складової – фахової підготовки працівників за сучасними стандартами, що відповідають потребам практичної діяльності.

Професія працівника правоохоронця є однією з найскладніших. Зрозуміло, що не кожному під силу стати високопрофесійним спеціалістом, у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Тому кадрове забезпечення - одна з найголовніших та найскладніших проблем для органів внутрішніх справ. Адже від того, кому доручено на практиці втілювати в життя рішення державних органів, здійснювати охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю, залежить ефективність цієї роботи, зрештою - рівень довіри народу до влади. Те, настільки ефективно система МВС України зможе виконувати покладені на неї суспільством і державою завдання, значною мірою залежить від рівня та якості роботи відомчих закладів освіти.

Міліцейська освіта, 20% викладачів якої і дня не працювали в підрозділах на «землі», потребує рішучих змін, бо не дає курсантам та слухачам необхідного життєвого досвіду. Приходячи у райвідділ випускник бачить, що отримана теорія не працює на практиці. Звичайно, мова не йде про якесь спрощення або обмеження теоретичних основ предметів, які викладаються. Але теоретичні положення повинні підкріплюватися прикладами з практики.

Тому серед завдань, поставлених міністром внутрішніх справ перед ОВС для оптимізації їх діяльності, також були названі реформування системи освіти МВС, адже вона вирізнялася досить великим процентом корупційних діянь, до того ж давала можливість уникнути служби в армії, «пересидівши» її в міліцейському виші.

Головною новиною цьогорічного набору, до вузів системи МВС, стане упровадження експерименту мета якого – допомогти молоді з’ясувати мотивацію служби в міліції. Відтепер фахівців у системі ОВС будуть готуватимуть за схемою «курсант-військовослужбовець-курсант». Тобто майбутній офіцер має не формально підкріплювати отримані теоретичні положення практикою, а побачити як усе працює, «з середини».

Без перебільшення можна сказати, що саме від професіоналізму, майстерності, знань й умінь і, не в останню чергу, міцності закладеного в них, під час навчання, морального фундаменту залежатиме сприйняття міліції як співвітчизниками, так і іноземцями. Адже за прогнозами фахівців, під час Чемпіонату Євро-2012, Україну відвідає біля 600 тис. іноземних туристів. За словами Міністра внутрішніх справ підготовка особового складу ОВС до Євро-2012 – це одна з найсерйозніших проблем сьогодення.

Проблема підготовки професійного рівня фахівців цієї сфери надто складна, багатогранно й актуальна. Це власне й стає лейтмотивом міжвузівської науково-теоретичної конференції «Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність)», місцем проведення якої обрано НАВС - головний ВНЗ системи МВС України, що відповідає за якість і професійну кваліфікацію майбутніх офіцерів на протязі дев’яносторіччя.

Сподіваємось, що нинішня конференція – це лише невеликий внесок нашого наукового і творчого пошуку розв’язання проблем науки і практики з підготовка кадрів міліції (поліції). Адже, остаточною метою зусиль, які вкладаються у навчання особового складу, має стати підвищення ефективності роботи органів (підрозділів) внутрішніх справ. А для цього необхідні не лише знання, а й уміння, набуті у процесі практичної діяльності.

РОЗДІЛ 1. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ МІЛІЦІЇ В УКРАЇНІ
ПРАВА ОСОБИ, ЯКУ ЗАТРИМУЮТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

Братель С.Г.

заступник начальника кафедри адміністративної діяльності НАВС,

кандидат юридичних наук

Діяльність органів внутрішніх справ викликає серйозні нарікання з боку населення. Особливо це стосується проблеми дотримання прав і свобод громадянина, який так чи інакше змушений спілкуватися із працівниками міліції [1, с. 5].

Українська міліція нині, як і протягом усього періоду її існування, була, є й буде правоохоронною системою, на яку держава покладає основний тягар відповідальності за захист нашого суспільства від злочинності [2, с. 2]. Найголовнішим пріоритетом у роботі міліції – є те, що права та свободи будь-якої людини як обвинуваченого, так і потерпілого мають бути не порушені [3].

Якщо особу затримали за адміністративне правопорушення, вона повинна знати, що:



    • адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більше трьох годин;

    • допускається затримання правопорушника до розгляду справи в суді за вчинення дрібного хуліганства, злісної непокори, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, виявлення неповаги до суду, порушення порядку організації й проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, торгівлю з рук у невстановлених місцях;

    • особи, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, можуть бути затриманими на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання;

    • строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення правопорушника для складання протоколу, а для особи, яка була у стані сп'яніння, – з часу її витвереження.

Якщо при затриманні права особи були порушені:

    • вона має право звертатися зі скаргами, заявами і листами до посадових осіб органів внутрішніх справ, органів державної влади, прокуратури, суду, громадських організацій, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна;

    • для написання кореспонденції до вищевказаних органів, а також своєму адвокату особі повинна надаватися окрема кімната та виданий папір, кулькова ручка та конверт. Заклеєний конверт затримана особа передає оперативному черговому органу внутрішніх справ. Ця кореспонденція не підлягає перегляду;

    • згідно зі статтею 27 Закону України "Про міліцію", нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори. У скарзі на ім'я прокурора має бути зазначено прізвище затриманого, ім'я, по батькові, місце проживання та викладено обставини, при яких були порушені права затриманого.

Права та свободи людей – це святе, ніхто і ні в який спосіб не має права на них посягати. Це стосується нашого ставлення до людей і тих послуг, які надає міліція. Кожен міліціонер – слуга людей, він не «головний у погонах», він обслуговує населення [1, с. 5].

Література.



  1. Холодна Я. Анатолій Могильов: «Кожен міліціонер – слуга людей, а не «головний у погонах» / Я. Холодна // Іменем Закону. – 2011. – № 15 (565). – С. 4-5.

  2. Звернення Міністра внутрішніх справ України А.В. Могильова до працівників органів внутрішніх справ // Іменем Закону. – 2011. – № 15 (565). – С. 2-3.

  3. Основний постулат у роботі сучасної міліції: «Забезпечення прав і свобод громадян» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/535234
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАТРИМАНИХ І ВЗЯТИХ ПІД ВАРТУ ОСІБ У КОНТЕКСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ МОДЕЛІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ

Когунь А.М.

здобувач кафедри адміністративної діяльності НАВС

Адміністративне судочинство є формою здійснення адміністративної юстиції. Інститут адміністративної юстиції є одним із найбільш демократичних інститутів адміністративного права, засіб захисту прав громадян притаманний правовим демократичним державам, до співтовариства яких прагне Україна.

Наша держава вже протягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державного управління, яка стане близько до потреб людини, а пріоритетом її діяльності буде служіння народу, національним інтересам.

Минуло п’ять років як 1 вересня 2005 роки набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ). Дія його положень, засвідчила про існування низки організаційних, теоретичних і юридично-технічних вад, що зафіксовані в окремих його нормах.

Так, відповідно до КАСУ, будь-які звернення до суду утримуваних осіб в ІТТ ОВС з приводу порушення та поновлення їхніх прав і законних інтересів суб’єктами владних повноважень під час їхнього перебування в ІТТ ОВС мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства, за винятком окремих спеціальних випадків [1].

Адміністративні позови утримуваних осіб мають розглядатись судами за місце знаходженням ІТТ ОВС, в якому перебуває утримуваний позивач. Однак подальше дослідження можливості реалізації утримуваними особами права на звернення до суду змушує стверджувати , що така можливість залишається суто теоретичною через те, що адміністративне судочинство здійснюється у певному процесуальному порядку, дотримання якого при поданні адміністративного позову утримуваною особою в ІТТ ОВС значно ускладнюється чи є неможливим.

Це виражається, зокрема, у наступному:

1. Адміністративний позов має подаватись у певній формі та з дотриманням вимог ст. 104-107 КАСУ, що потребує від позивача досить глибокого знання та розуміння особливостей розгляду публічно-правових спорів у порядку адміністративного судочинства, навиків складання адміністративних позовів.

2. Розгляд адміністративної справи побудований на принципі змагальності, який вимагає від сторін самостійних ініціативних дій з надання суду доказів в обґрунтування своєї позиції. Це є їхнім обов’язком. Для особи, що перебуває в ІТТ ОВС, цей обов’язок є фактично таким, що не може бути виконаний через особливості умов і порядку перебування в ізоляції. Утримувана особа не має можливості збирати письмові та речові докази, забезпечити явку свідків у судове засідання тощо.

3. Розгляд адміністративної справи передбачає особисту присутність сторін. Враховуючи режим ізоляції від суспільства в умовах ІТТ ОВС, така присутність є неможливою, оскільки жодний нормативно-правовий акт не передбачає можливість і порядок доставляння утримуваної особи у судове засідання, якщо це не засідання з розгляду питань кримінального чи кримінально-процесуального характеру.

Наразі в Україні діють та здобувають авторитет адміністративні суди, на яких покладений обов’язок захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Набутий досвід реалізації норм КАСУ, свідчить про існування в його окремих положеннях низки суттєвих вад, що потребують свого усунення. Зазначені заходи мають відбуватись в межах чітко визначеного алгоритму з урахуванням усіх важливих організаційних чинників, головним з яких є вдосконалення вітчизняної моделі адміністративної юстиції у контексті подальшого формування засад нової доктрини адміністративного права України, за якою головним завданням цієї галузі права є забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянин [2].

Література.


  1. Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство : проблеми практики / В. Перепелюк. – К. : Конус-Ю, 2003. – 272 с.

  2. Янюк Н. Щодо адміністративного судочинства : адміністративний позов чи адміністративна скарга? / Наталя Янюк // Право України. – 2003. – № 8. – С. 16.

ЕФЕКТИВНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДАІ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ



Бєлих Д. В.

ад’юнкт кафедри адміністративної діяльності ДАІ Донецького юридичного інституту МВС України

Будь-яка система, в тому числі і система управління якістю в органах внутрішніх справ взагалі та в підрозділах ДАІ, зокрема, може повноцінно існувати лише за наявності зворотнього зв’язку, що реалізується через оцінювання результатів діяльності. Якщо за радянських часів оцінювання роботи ДАІ першочергово спиралось на дані статистики, то нині воно неможливе також і без урахування думки суспільства та окремих громадян, аналізу стану безпеки руху на певній території обслуговування. Ніякі високі рейтинги нічого не варті, якщо, наприклад, аналіз стану аварійності засвідчив високий рівень, або соціологічне опитування показує значне зростання частки громадян-водіїв, незадоволених неправомірними діями працівників ДАІ.

Для забезпечення ефективності адміністративної діяльності державного органа першочергового значення мають правильні критерії функціонування системи управління. Оцінювання підрозділів ДАІ, як і будь-якої іншої організаційної системи, – складова процесу управління, центральна його вісь, оскільки лежить в основі виявлення і прогнозування різноманітних позитивних та негативних процесів і тенденцій внутрішнього та зовнішнього характеру [1, с. 43]. Дієвість (ефективність) управління оцінюється на окремих стадіях наступними головними показниками: обгрунтованістю постановки завдань перед керованою системою; кількістю і якістю конкретних завдань; кількістю і якістю ухвалюваних рішень; ступенем впливу управлінських рішень на зміну показників керованого об’єкта.

Під показником ефективності зазвичай розуміється конкретна властивість або ознака, за якою оцінюється ефективність. Ці властивості можна виразити кількісно або просто описати. Показники дають, як правило, кількісний вираз результативності витрат. Одні з них можуть мати вирішальне значення для оцінки (визначальний чинник), а інші – тільки доповнювати її, тобто враховуватися (додатковий чинник). Головний показник, що робить вирішальний вплив на її результат або витікаючі з оцінки висновки, об'єктивно є критерієм (мірилом) оцінки [2, с. 38-39] .

Управлінська діяльність, різні стадії її організації і здійснення виявляються в різноманітних показниках. При цьому різні властивості керованого об'єкта нерідко не узгоджуються між собою. Тому виникає завдання вибору переважного показника, який і виступатиме критерієм.

Для вибору критерію принципове значення має також врахування оцінки мети ефективності системи управління, тобто визначення:

– рівня організації управління для пошуку резервів його поліпшення;

– вибору заходів щодо вдосконалення системи управління і визначення черговості їх здійснення;

– порівняння результатів діяльності різних систем, що управляють, і визначення міри їх заохочення (відповідальності);

– вирішення питання про розподіл ресурсів;

– оцінки економічної ефективності виконуваних заходів.

Фахівці, що аналізують стан справ, пов’язаних з безпекою дорожнього руху, неодноразово підкреслювали, що багато наших бід обумовлено змішенням критеріїв адміністративно-правової діяльності, бо використання як основний критерій встановлюваних тенденцій (маються на увазі горезвісне «зростання» або «зниження» показників) має цілий ряд серйозних недоліків і призводить до помилок в управлінській (адміністративній) діяльності і до прорахунків у вирішенні основної задачі – забезпеченні безпеки дорожнього руху [3, с. 104-105].

За існуючою європейською практикою до загальних критеріїв ефективності забезпечення безпеки дорожнього руху віднесено тяжкість наслідків дорожньо-транспортних пригод (кількість загиблих на 100 ДТП), рівень соціального ризику (співвідношення кількості потерпілих у ДТП до 100 тисяч населення), рівень транспортного ризику (кількість ДТП на 10 тисяч одиниць автомототранспорту). Тому сукупність всіх трьох позицій надає найбільш об’єктивну оцінку ефективності діяльності ДАІ з питань забезпечення безпеки дорожнього руху через те, що вони враховують як щільність населення регіону, так і його насиченість автотранспортом, тобто інтенсивність руху [4, с. 348]. Критерії (стандарти, показники) ефективності адміністративної діяльності ДАІ в параметричному вираженні і при поетапних статистических дослідженнях роблять можливим в цілому: забезпечити відповідні служби конкретними і достовірними даними про адміністративні порушення правил дорожнього руху; обгрунтувати законність дій інспекторів в адміністративно-юрисдикційній діяльності; підвищити рівень виховної роботи; полегшити виявлення причин і умов виникнення аварійних ситуацій з метою їх попередження; своєчасно розробити і упровадити нові правові акти, необхідність появи яких обгрунтована практичною роботою працівників ДАІ.

Слід зауважити, що питання відносно системи критеріїв оцінювання діяльності ДАІ дотепер залишаються дискусійними, адже саме вони фактично визначають основні напрямки, умови та підстави для аналізу й висновків про ефективність роботи конкретної служби чи підрозділу ДАІ. Найбільш доцільним, на нашу думку, є визначення критеріїв ефективності роботи ДАІ за чотирма основними напрямками її діяльності − організаційно-розпорядчим, нормотворчим, адміністративно-наглядовим та адміністративно-юрисдикційним. Кожному з напрямів діяльності ДАІ відповідають свої критерії ефективності. Необхідність їх нормативного закріплення є важливою передумовою досягення належного рівня безпеки дорожнього руху в країні.

Література.

1. Котляр В.Ю. Оцінювання якості результатів службової діяльності в органах внутрішніх справ України // Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи / Збірник матеріалів науково-практичної конференції / Упорядники: В.В. Столбова, О.Г. Циганов / За заг. ред. О.Н. Ярмиша. − К.: ДНДІ МВС України. − 2008. – С. 40-43.

2. Самощенко И.С., Никитский В.Н. Некоторые проблемы методологического изучения эффективности правовых норм // Проблемы социологии права, Вильнюс. – 1970. – Вып. 1. – С. 38-39.

3. Квитчук А.С. Проблемы и пути формирования государственной и муниципальной систем управления обеспечением безопасности дорожного движения // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. – 2005. – № 3. – С. 103-107.

4. Коміссаров С.А. Проблемні питання ефективності діяльності Державтоінспекції МВС України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху // Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (в авторській редакції), (Донецьк, 15 жовтня 2010 року). – Донецьк : ООО «Цифровая типография», 2010. – 406 с.
СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРАВОХОРОНЦЯ – ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ КУРСАНТА-ЖІНКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРЦІЇ УКРАЇНИ

Буток О.В.

старший викладач кафедри спеціальних дисциплін та організації професійної підготовки Національного університету державної податкової служби України;

Комлик Г.С.

курсант Національного університету державної податкової служби України

Кількість жінок, які виявляють бажання працювати в міліції, невпинно зростає. Це закономірне явище характерне для всіх країн світу. Жінки успішно займають посади оперуповноважених, слідчих, що вимагає значної службової та виконавської дисципліни, наполегливості, активності, ініціативи, творчості, гнучкості у прийнятті рішень, високого рівня спілкування з населенням.

Тому у вищих навчальних закладах правоохоронних органів України та в Національному університеті державної податкової служби України, а саме на факультеті податкової міліції жінки нарівні з чоловіками оволодівають новими технологіями професійної та спеціальної фізичної підготовки, викладанням яких займається кафедра спеціальних дисциплін та організації професійної підготовки. Так, науковцями кафедри із врахуванням вимог ГУПМ ДПС України були розроблені нормативно-правові вимоги для курсантів-жінок з різних напрямків їх діяльності, визначення та вдосконалення рівня їх фізичної працездатності, збереження та зміцнення здоров’я, підвищення фізичної підготовленості при несенні служби та в екстремальних умовах.

Аналіз проведений авторами свідчить, що у більшості праць (Шалепа О., 1999-2002; Ярмощук О., 2000–2002; Месь А., 2001; Піддубний О., 2000–2003; Добровольський В., 2003; Шамардина Г., Кошелева Е., 2003; Бородін Ю., 2002, 2003, 2005), присвячених проблемам удосконалення навчання курсантів-жінок, наводяться дані щодо підвищення рівня їх фізичної підготовленості, якісних та кількісних показників навчання тих, хто активно займається різними формами фізичного виховання та спорту. Разом з тим у науковій літературі не в повному обсязі обґрунтовано теоретико-методичні основи організації занять фізичними вправами, які сприяють підвищенню рівня спеціальної фізичної підготовленості, фізичної працездатності та функціонального стану серцево-судинної системи курсантів-жінок. При цьому слід наголосити, що з кожним роком вимоги до спеціальної фізичної підготовленості курсантів-жінок зростають (наказ МВС України від 14.11.2006 № 1222 “Про внесення змін і доповнень до наказу МВС України від 25.11.2003 № 1444 “Про організацію професійної підготовки осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України). Тому й постає потреба не тільки у збереженні належного функціонального стану організму та фізичної працездатності курсантів-жінок, а й у поступовому покращенні цих показників упродовж не тільки навчання, але і при проходженні служби.

Основною ланкою оптимізації навчального процесу повинен бути комплекс заходів, який враховував би специфічні морфофункціональні особливості жіночого організму. Це вимагає внесення змін до концепції та вимог навчального процесу у ВНЗ, які готують фахівців для виконання складних завдань. При цьому зростають вимоги до спеціальної фізичної підготовленості, функціонального стану та фізичної працездатності випускниць цих навчальних закладів. Особливості реагування жіночого організму на фізичні навантаження в останні роки привертають увагу багатьох дослідників (Булатова М.М., 1995; Платонов В.М., 2004; Магльований А.В., 1988, 1993, 1997, 2006 та ін.). В Україні ідея створення цілісної концепції правового регулювання діяльності жінок-працівників органів внутрішніх справ також підтримується рядом фахівців, які вказують на чисельні недоліки діючої нормативної бази, яка є наслідком невдалих компромісів, непродуманих рішень, недоглядів і помилок законодавця. Так, до 1999 року збереженню офіційної гендерної диспропорції сприяли правила вступу до навчальних закладів правоохоронних органів, що обмежували кількість дівчат, які приймалися до навчання, в межах 5-10% від загальної кількості щорічного набору курсантів.

В умовах євроінтеграції потрібно впроваджувати нові професійні стандарти. Приміром, у поліції багатьох країн вже тривалий час впроваджується така гендерна політика, що нормативи з фізпідготовки для чоловіків і жінок є практично однаковими.

Так, в США з 1972 року було встановлено єдині стандарти фізичної підготовки для жінок та чоловіків, але практика довела, що встановлені стандарти не відповідають особливостям жіночої анатомії. Ситуацію було виправлено за рахунок змін у комплексі випробувань для жінок щодо фізичної витривалості; введення спеціальних тренувальних курсів, що дозволяють жінкам збільшити силу верхньої частини тіла та активний обсяг легенів.

На службі виникають проблеми використання прийомів самозахисту у реальній протидії злочинцям. Менший зріст та вага, схильність правопорушників зневажати жінок-поліцейських, існування певних складнощів при застосуванні зброї та фізичної сили роблять жінок-поліцейських потенційно уразливими, якщо вони опиняються у конфліктній ситуації під час несення служби.

З огляду на це науковці США запропонували розробку спеціального навчального курсу для жінок-правоохоронців. Під час практичних занять цим курсом передбачається тренування: психологічної стійкості, впевненості, вміння тримати особисту дистанцію, а також таких специфічних для жінок навичок як влучна стрільба, ефективне переслідування у туфлях на високих підборах, вміння проводити прийоми рукопашного бою у положенні лежачи, більш широке використання захватів та больових прийомів та інше.

До 33% жінок-поліцейських США відмітили, що форма та спорядження, яка їм видається, хронічно не відповідають їх розмірам. Поліцейськими підрозділами були здійснені спеціальні заходи щодо придбання комплектів поліцейської форми значно меншого розміру, призначених для забезпечення жінок, комплектування патрульних машин та аптечок засобами жіночої гігієни, а також переобладнання частини приміщень, в яких раніше працювали виключно чоловіки, під жіночі роздягальні та душові кабіни. Окрему увагу було привернуто до можливості комплектування підрозділів вогнепальною зброєю та спеціальними засобами з меншими розмірами та вагою, що робить їх використання жінками більш ефективним.

Основою спеціальної фізичної підготовки американських та ізраїльських військових і співробітників правоохоронних органів є крав-мага, яку можна охарактеризувати чотирма словами: простота, природність, реалістичність і жорстокість, головним у ній вважається кінцевий результат: вивести супротивника з ладу. Основна зброя - удари руками і ногами. Техніка крав мага спрямована на поразку уразливих частин тіла. Допустимі всі прийоми, які заборонені на будь-яких змаганнях.

Таким чином, належна спеціальна фізична підготовка є важливою передумовою якісної професійної підготовленості випускників ВНЗ до практичної діяльності. Враховуючи особливості жіночого організму у прояві фізичних якостей та необхідність працівникам міліції вступати у протиборства з агресивними і, як правило, добре фізично підготовленими порушниками, проблема спеціальної фізичної підготовки курсантів-жінок набула надзвичайної актуальності. 

Виходячи з процесів євроінтеграції у сфері освіти, враховуючи конституційні й функціональні особливості жіночого організму та фундаментальні закономірності його адаптації до фізичних навантажень, спеціальну фізичну підготовку курсантів-жінок доцільно здійснювати з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності.

Література.

1. Буток О.В., Лавреньєв О.М., Амеліна А.С. Актуальні проблеми спеціальної фізичної підготовки жінок для роботи в правоохоронних органах. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. – Черкаси: Черкаський національний університет, 2004. С – 68-71 с.

2. Женщины в полиции США. ГИЦ МВД России / Профессионал, 2000, №8, С. 41-43.


ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ ЯК НАСУЩНА ПРОБЛЕМА В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка