Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ



Скачати 392.96 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації06.12.2016
Розмір392.96 Kb.
  1   2


Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ



Національна академія внутрішніх справ
На правах рукопису
ШУЛЯР ВІТАЛІЙ ОРЕСТОВИЧ
УДК 343.225.5


ЮРИДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОТИПРАВНИХ ДІЯНЬ, СКОЄНИХ У СТАНІ СИЛЬНОГО ДУШЕВНОГО ХВИЛЮВАННЯ

19.00.06 – юридична психологія



Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук

Науковий керівник:



Кощинець Віктор Васильович,

кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2013

ЗМІСТ

перелік УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


ДАІ

КК

КПК



КСППЕ

КУпАП


ОВС

СРСР


США

УВП


УРСР

Державна автомобільна інспекція

Кримінальний кодекс

Кримінальний процесуальний кодекс

Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Органи внутрішніх справ

Союз Радянських Соціалістичних Республік

Сполучені Штати Америки

Установа виконання покарань

Українська Радянська Соціалістична Республіка




ВСТУП

Актуальність теми. Чинним кримінальним законодавством України, як і кримінальним законодавством більшості країн світу, передбачається, що будь-яка особа підлягає кримінальному покаранню за шкоду, завдану її діянням (дією чи бездіяльністю) лише за умови, що вона усвідомлювала його соціальний зміст і значимість та могла контролювати свою поведінку. Оскільки вольова регуляція поведінки завжди здійснюється під впливом перебігу емоційних процесів, саме вони можуть стати підґрунтям протиправної поведінки. Очевидно, що при призначенні покарання врахування емоційного стану особи, зокрема, стану сильного душевного хвилювання, є необхідним.

Юридичною наукою емоційні стани в момент вчинення злочину не досліджуються. Винятком є фізіологічний афект, який вважається психологічним корелятом стану сильного душевного хвилювання та суттєво обмежує здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та контролювати власну поведінку.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, лише з 1 січня 2011 року до 1 січня 2012 року в Україні було розглянуто 392 кримінальні справи, в яких йшлося про ймовірність перебування обвинуваченого на момент вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання. Ця кількість афектованих кримінальних деліктів не може вважатися остаточною, адже не виключено, що емоційний стан особи впродовж досудового розслідування та судового розгляду не було оцінено належним чином.

Отже, для підвищення ефективності досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ слідчим та суддям необхідно враховувати емоційний стан винного в момент вчинення злочину. Це зумовлює необхідність комплексного дослідження емоційної складової поведінки людини в юридично релевантних ситуаціях. Таке вивчення належить до предметного поля юридичної психології, методологічний апарат якої дозволяє встановити сутність різноманітних юридико-психологічних феноменів, у тому числі й фізіологічного афекту, з’ясувати, наскільки він вплинув на свідомість та діяльність особи, чинники, що його викликали, стадії перебігу та основні ознаки. Важливе значення для здійснення правосуддя має також диференціювання різновидів афекту, передусім у випадках, коли є сумніви щодо осудності особи.

До розгляду кримінально-правових аспектів стану сильного душевного хвилювання зверталися українські науковці (Ю.В. Баулін, О.М. Костенко, В.В. Кощинець, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, М.І. Панов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій та ін.); афективні стани вивчали представники психологічної науки (Л.М. Балабанова, О.А. Будницька, В.Ф. Кондратьєв, І.О. Кудрявцев та ін.). Судово-експертній діагностиці фізіологічного афекту присвячено праці М.В. Костицького, В.Б. Первомайського, Ф.С. Сафуанова, О.Д. Сітковської та інших дослідників: юристів, психологів і психіатрів. Певні аспекти проблеми висвітлено в роботах юридичних психологів Д.О. Александрова, Л.І. Казміренко, І.М. Савки та ін. Проте монографічні роботи, присвячені стану сильного душевного хвилювання як психолого-правовому феномену, дотепер відсутні, що й визначає актуальність обраної для дисертаційної роботи теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян»» від 18 лютого 2002 року № 143; «Державної цільової програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України на 2008−2015 рр.», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року № 974; «Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р.», затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 pоку
№ 1209-р.; «Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010−2014 рр.», передбачених наказом МВС України від 29 липня 2010 року № 347.

Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ (протокол від 29 вересня 2009 року № 16; протокол від 18 квітня 2012 року № 8; протокол від 28 травня 2013 року № 9) та включено до плану науково дослідницької роботи кафедри юридичної психології НАВС.



Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в наданні юридико-психологічної характеристики протиправних діянь, скоєних у стані сильного душевного хвилювання; розробленні науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності слідчо-судової практики у площині розслідування та судового розгляду діянь, в яких вбачаються ознаки сильного душевного хвилювання.

Відповідно до мети було поставлено такі задачі:

1) здійснити узагальнення щодо представленості й трактування стану сильного душевного хвилювання в законодавстві країн світу та України;

2) надати психологічну характеристику суб’єкта, а також суб’єктивної сторони складу злочину, вчиненого в гіперафективному психічному стані;

3) висвітлити стресогенні чинники ситуації вчинення злочину під впливом гіперафективного психічного стану;

4) визначити психологічний зміст і запропонувати психодіагностичні показники встановлення гіперафективного психічного стану;

5) надати огляд судової практики врахування гіперафективного психічного стану при призначенні покарання;

6) запропонувати рекомендації щодо використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні та судовому розгляді злочинів, учинених під впливом гіперафективного психічного стану.



Об’єкт дослідження − суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі скоєнням діянь під впливом стану сильного душевного хвилювання.

Предмет дослідження − юридико-психологічна характеристика діянь, скоєних у стані сильного душевного хвилювання.

Методи дослідження. При підготовці дисертації використано такі методи:

теоретичні (системно-функціональний, порівняльно-правовий, формально-логічний) – для визначення критеріїв юридико-психологічного коментування п. 7 ч. 2 ст. 66 КК України, ст. 116, 123 КК України, співвіднесення їх юридичного та психологічного змісту; встановлення сутності діянь, пов’язаних із станом сильного душевного хвилювання (підрозділ 1.1); порівняння кримінально-правових норм щодо діянь, скоєних у стані сильного душевного хвилювання, у вітчизняному та зарубіжному кримінальному законодавстві (підрозділ 1.1); визначення специфічних психологічних ознак, притаманних суб’єкту та суб’єктивній стороні складу злочину, вчиненого в гіперафективному психічному стані ризику (підрозділ 1.2); надання психолого-правової характеристики стресогенних чинників ситуації вчинення злочину під впливом гіперафективного психічного стану (підрозділ 2.1); узагальнення судової практики врахування гіперафективного психічного стану при призначенні покарання (підрозділ 3.1); встановлення особливостей використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні та судовому розгляді злочинів, вчинених під впливом гіперафективного психічного стану (підрозділ 3.2);

емпіричні (спостереження, тестування за допомогою опитувальників «Схильність до афективних станів», К. Леонгарда – Х. Шмішека, Р. Кеттелла) – для встановлення психологічного змісту та психодіагностичних показників гіперафективного психічного стану (підрозділ 2.2); вивчення матеріалів кримінальних справ – для визначення психолого-правових особливостей обвинуваченого, потерпілого та обставин вчинення злочину в гіперафективному психічному стані (підрозділ 3.1); анкетування слідчих та суддів – для виявлення ступеня їхньої готовності до використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні та судовому розгляді справ зазначеної категорії (підрозділ 3.2);

методи математичної статистики – для кількісної порівняльної оцінки і якісного аналізу результатів (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2).

Емпіричну базу дослідження становлять результати аналізу 1425 судових рішень та вироків щодо справ, у яких містилася інформація про перебування винної особи в момент вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, вивчення матеріалів 207 кримінальних справ, провадження за якими здійснювалося та завершене згідно з ст. 116, 123 КК України (додаток А), опитування та психодіагностичного обстеження 93 засуджених за ст. 116, 123 КК України; анкетування 97 слідчих та 114 суддів (додаток Б).

Вірогідність та надійність одержаних результатів забезпечувалася адекватністю методологічного обґрунтування основних теоретичних положень, відповідністю використаного інструментарію меті та завданням дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізів; репрезентативністю вибірки досліджуваних.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, присвяченим юридико-психологічній характеристиці діянь, скоєних у стані сильного душевного хвилювання. Зокрема:

вперше:

- аргументовано доцільність: заміни в нормах КК України та в науковому обігу поняття «сильне душевне хвилювання» на «гіперафективний психічний стан», а також внесення відповідних коректив до п. 7 ч. 2 ст. 66 КК України, ст. 36 та ст. 37 КК України; введення поняття «систематичного знущання» до диспозиції ст. 123 КК України; заміни поняття «вчинене діяння» на «скоєне» у всіх випадках, коли йдеться про гіперафективні психічні стани; заміни в назві ст. 116 КК України словосполучення «умисне вбивство» на «заподіяння смерті»;

- обґрунтовано необхідність проведення судово-психологічної експертизи у всіх випадках, коли афектоване протиправне діяння скоюється неповнолітніми, та доцільність настання кримінальної відповідальності за ст. 116 КК України з 16 років;

- визначено психологічну сутність провідного мотиву і мети поведінки особи, яка перебуває в гіперафективному психічному стані: мотивом виступає спонукання захистити правоохоронювані інтереси, на які вчиняє напад майбутній потерпілий, а цілями – убезпечення власного чи своїх близьких життя та здоров’я, відновлення охоронюваних кримінальним законом відносин через припинення посягання на них;

- охарактеризовано стресогенні чинники ситуації вчинення злочину в гіперафективному психічному стані: фізичні, конкретно-деліктні, психічні, соціально-психологічні. Вони можуть мати місце безпосередньо перед вчиненням злочину (передкримінальні), в процесі його вчинення (кримінальні) та впливати на особу після його завершення (пост-кримінальні);

- запропоновано розуміння механізму протиправної поведінки особи, яка перебуває в гіперафективному психічному стані, як імпульсивного діяння, що характеризується згорнутістю свідомих регулятивних компонентів поведінки, актуалізацією елементарних психологічних установок та мимовільних агресивно-захисних реакцій, спрямованих на «знищення афектора»;

- надано узагальнений психологічний портрет особи, схильної до афективного реагування;

удосконалено:

- розуміння історичних витоків поняття «стан сильного душевного хвилювання»;

- визначення сутності понять «емоційний стан», «афективний стан» та «афект», а також основних відмінностей афективного стану від афекту;

- уявлення про основні ознаки сильного душевного хвилювання (раптовість виникнення; наявність протиправної чи аморальної поведінки потерпілого та тривалої психотравмуючої ситуації, що існувала через таку поведінку);

- психологічну характеристику фізіологічного, фізіологічного кумулятивного, патологічного та аномального афектів;

- основні критерії, що дозволяють визначати специфіку злочинів, вчинених у стані фізіологічного афекту (мотив та мета діяння; проміжок часу між протиправною поведінкою потерпілого та нанесенням йому шкоди; екстремальність реагування на загрозу для особистісно вкрай важливих цінностей);



дістало подальший розвиток:

- порівняльний кримінально-правовий аналіз законодавств країн світу щодо діянь, скоєних у стані сильного душевного хвилювання;

- психолого-кримінологічна характеристика винного та потерпілого від діянь, скоєних у гіперафективному психічному стані, а також чинників, що детермінують їх взаємодію;

- аргументування нетотожності понять «стан сильного душевного хвилювання» та «фізіологічний афект». Зокрема, стан сильного душевного хвилювання може спричинятися й іншими вираженими емоційними станами (стрес, фрустрація, «катастрофічна поведінка»);

- розуміння співвідношення психолого-правового обсягу понять «обмежена осудність» та «гіперафективний психічний стан»;

- концепція щодо можливостей та меж використання спеціальних психологічних знань при провадженні у кримінальних справах щодо деліктів, скоєних в афективному стані.



Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі висновки і пропозиції використано та вони мають перспективи впровадження у:

правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного кримінального законодавства, при внесенні змін та доповнень до КК України (акти впровадження Інституту законодавства Верховної Ради України від 6 червня 2013 року № 09-00/83/2115 (додаток В); Комітету Верховної Ради України з питань правової політики від 7 червня 2013 року № 09-00/85/2134
(додаток Д);

судовій практиці – для виявлення дискусійних питань у тлумаченні і застосуванні судами законодавства у цій сфері, підготовки пропозицій для забезпечення адекватного застосування норм права (акт впровадження судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2012 року (додаток Е);

навчальному процесі – під час викладання і вивчення навчальних дисциплін «Юридична психологія» та «Кримінальне право» в Івано-Франківському університеті права імені Короля Данила Галицького
(акт впровадження від 27 листопада 2012 року (додаток Ж).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях: «Право та суспільні відносини: умови та способи гармонізації» (м. Харків, 22−23 червня 2012 року); «Національний та міжнародно-правовий вимір стійкого розвитку» (м. Львів, 14 липня 2012 року); «Сучасний стан розвитку юридичної науки» (м. Харків, 17−18 липня 2012 року); «Способи забезпечення реалізації та захисту прав людини у контексті євроінтеграції України» (м. Одеса, 20−21 липня 2012 року); «Роль права та закону у сучасному суспільстві» (м. Київ, 22−23 вересня 2012 року); V Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 17 листопада 2012 року).

Публікації. Основні положення дисертації відображено в
11 публікаціях: шість із них – статті у фахових виданнях України, одна –
у виданнях іноземних держав та чотири тези доповідей, оприлюднених на міжнародних науково-практичних конференціях.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та представлено результати емпіричного дослідження наукової проблеми, що полягає в розкритті юридико-психологічної сутності діянь, скоєних у стані сильного душевного хвилювання. Узагальнення результатів дисертаційної роботи дозволило зробити такі висновки.

1. У законодавстві країн світу стан сильного душевного хвилювання має різні назви: «аномальний психічний стан», «сильне душевне переживання», «сильне емоційне збудження», «страх та хвилювання», «емоційне потрясіння» та ін.; у деяких кримінальних законах поняття «сильне душевне хвилювання» та «афект» чи інші варіанти його назви співіснують. Законодавці спільні в тому, що це специфічний психологічний стан людини, який суттєво впливає на її свідомо-вольовий контроль, і тому має вважатися обставиною, яка або зменшує відповідальність чи покарання, або взагалі звільняє від них. Але питання його змісту та меж дотепер продовжують залишатися дискусійними.

2. Стан сильного душевного хвилювання не тотожний фізіологічному афекту: а) він може бути викликаний лише неправомірними або аморальними діями потерпілого (афектогенна ситуація), що визначає оцінку чи кваліфікацію певних насильницьких дій як таких, що виключають кримінальну відповідальність чи враховуються як обставина, що пом’якшує покарання; б) він не вичерпується лише фізіологічним афектом, оскільки може свідчити про наявність у винного інших різко виражених емоційних станів (реакцій), зокрема стресу, фрустрації, конфлікту, «катастрофічної поведінки» та ін.

3. Злочини в гіперафективному психічному стані скоюються переважно чоловіками (67,6 %) у віці 30 – 39 років (59,4 %); це пересічні громадяни без виражених криміногенних ознак, але з досить низьким соціальним статусом, які перебували з потерпілим у родинних стосунках (57,5 %) або ж були добре знайомі з ним протягом тривалого часу (38,7 %). Потерпілі від цієї категорії насильницьких дій також частіше чоловіки (52,7 %), але старші за віком; серед потерпілих значна частка непрацюючих, таких, що не мали постійного місця роботи, представників малокваліфікованих професій, пенсіонерів, а також таких, що перебувають у стані алкогольного сп’яніння (21,7 %) та зловживають алкоголем (16,4 %).

4. Варто розрізняти такі види афектів: фізіологічний, кумулятивний фізіологічний, патологічний та аномальний.

Фізіологічний афект виникає під впливом виняткових для особистості зовнішніх обставини та виявляється емоціями гніву або страху, руховим збудженням і діями, спрямованими на знищення подразника. Йому притаманна фрагментарність сприйняття, звуження і концентрація свідомості на психотравмуючому об’єкті, різке зниження інтелектуального і вольового контролю поведінки (з порушенням здатності до прогнозу), дереалізація оточуючої дійсності, ознаки імпульсивності і стереотипності дій, моторні порушення.

Кумулятивний фізіологічний афект – стан поступово наростаючої емоційної напруги, викликаний довготривалою психотравмуючою ситуацією. Він відрізняється від класичного фізіологічного афекту лише тривалістю та сутністю першої фази, коли «емоційний вибух» настає після чергового ексцесу, який може нічим не відрізнятися від попередніх, але відіграє роль «останньої краплі».

Патологічний афект – надінтенсивне емоційне переживання психотичної ґенези, що характеризується неадекватністю афективної реакції щодо значимості її приводу, різкими психомоторними порушеннями, розладом свідомості сутінкового типу, автоматизмом дій і поведінки.

Аномальний афект – виникає в осіб із психічними розладами або ж на тлі алкогольного сп’яніння та наркотичного збудження.

5. Основними критеріями, що дозволяють визначити специфіку злочинів, скоєних у стані фізіологічного афекту, варто вважати: а) мотив та мету діяння, якими є убезпечення, тобто задоволення потреби в безпеці власній чи інших людей, а не нанесення шкоди нападникові; б) проміжок часу між протиправними діями потерпілого та нанесенням йому шкоди, який у виняткових випадках може бути пролонгованим; в) заподіяння шкоди потерпілому у відповідь як на безпосередню загрозу для життя та здоров’я, так і як прагнення ліквідації тривалої психотравмуючої ситуації; г) екстремальність реагування на загрозу для значущих, особистісно вкрай важливих цінностей.

6. Безпосередніми стресогенними чинниками ситуації вчинення злочину в гіперафективному психічному стані визначено: фізичні, що зумовлені необхідністю самозахисту та спробами мінімізації втрат від кримінального нападу; конкретно-деліктні – потерпання від будь-яких агресивно-насильницьких дій, вторинні травми, безконтактні агресивні дії; психічні – безпосередні та/або опосередковані погрози; соціально-психологічні – усвідомлення моральної важливості та негативна оцінка події, її ідентифікація з точки зору відомої соціальної практики.

7. Імпульсивне діяння значною мірою є стереотипізованим, «стандартизованим», «автоматизованим» і характеризується згорнутістю свідомих регулятивних компонентів поведінки. Як наслідок – актуалізуються елементарні психологічні установки, що призводить до скоєння діянь, неочікуваних і для оточуючих, і для самого винного. Саме так варто розуміти механізм протиправної поведінки особи, яка перебуває в гіперафективному психічному стані.

8. З метою удосконалення чинного законодавства та підвищення ефективності правозастосовної практики вважаємо за доцільне заміну в


КК України поняття «сильне душевне хвилювання» на «гіперафективний психічний стан»; заміну поняття «вчинене діяння» на «скоєне» у всіх випадках, коли йдеться про гіперафективні психічні стани; вилучення з назви ст. 116 КК України словосполучення «умисне вбивство», замінивши його на «заподіяння смерті».

Доцільним є також внесення наступних коректив.



Стаття 116. Заподіяння смерті, скоєне в гіперафективному психічному стані.

Заподіяння смерті, скоєне в гіперафективному психічному стані, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого…

Стаття 123. Тяжке тілесне ушкодження, скоєне в гіперафективному психічному стані.

Тяжке тілесне ушкодження, скоєне в гіперафективному психічному стані, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого…

9. Зважаючи на те, що особа в стані сильного душевного хвилювання не повною мірою здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, кримінальна відповідальність за ст. 116 КК України повинна наставати з 16 років. Обмежена осудність є характеристикою суб’єкта, яку повинен враховувати суд, але вона може бути не прийнята до уваги при визначенні міри покарання. Обмежено осудна особа може скоювати злочин як у звичайному, так і в гіперафективному стані, але лише в другому випадку мають місце обставини, що пом’якшують покарання.

10. Схильність до афектованої поведінки в екстремальних ситуаціях не якась одна риса характеру: це комплексна властивість особистості («симптомокомплекс афектованості»). Узагальнений психологічний портрет особи, схильної до виникнення гіперафективних психічних станів, представлений такими психодіагностичними показниками: високий чи середній рівень афективності; наявність акцентуацій за шкалами «збудливість», «застрягання», «дистимічність», «демонстративність», «емотивність», «тривожність»; високі значення факторів L, E, F, G та H, низькі значення факторів I, N та В за опитувальником Р. Кеттелла.

11. При оцінюванні обставин скоєння кримінального делікту у випадках, коли поведінка підозрюваного/обвинуваченого має ознаки афективності, особливої уваги потребує відмежування злочину від необхідної оборони. Стан фізіологічного афекту, в тому числі кумулятивного, завжди виникає внаслідок психотравмуючої ситуації безпосередньої загрози життю та здоров’ю. Захист від нападника, який фізично сильніший та перебуває в стані алкогольного сп’яніння, в будь-якому разі є обороною, але засоби здійснення такої оборони можуть бути як адекватні ситуації, так і перевищувати її межі чи взагалі трансформуватися в злочинне діяння. Відповідь на це запитання може дати психологічний аналіз ситуації та особливостей особистості, що має вирішальне (в разі оцінювання діяння як такого, що підпадає під чинність ч. 4 ст. 36 КК України) або ж суттєве значення (через різницю між санкціями ст. 116 та ст. 118 КК України,


ст. 123 та ст. 124 КК України).

12. Спеціальні психологічні знання при розслідуванні та судовому розгляді злочинів, вчинених під впливом інтенсивної негативної емоції, можуть використовуватися в трьох основних формах: 1) консультація психолога – роз’яснення положень психологічної науки та практики щодо особливостей емоційно-вольової регуляції поведінки людини в криміногенних ситуаціях; 2) участь спеціаліста-психолога – психологічний аналіз суб’єктивної сторони злочину, надання допомоги в підготовці та проведенні психологічно насичених процесуальних дій; 3) судово-психологічна експертиза – дослідження явищ і процесів, перебіг яких визначався інтенсивними емоційними проявами.

13. Основне завдання спеціаліста-психолога при консультуванні та участі в підготовці та проведенні процесуальних дій полягає у фіксації специфічних для фізіологічного афекту показників. Такими показниками можуть бути як певні висловлювання підозрюваного (обвинуваченого) при описі свого стану, так і психофізіологічні прояви, що супроводжують виникнення та перебіг того чи іншого емоційного стану.

Експертне дослідження щодо наявності афекту та його різновиду найбільш доцільно здійснювати у формі комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Підставами для її призначення варто вважати: відомості про неправильну або дивну поведінку особи у період, який передував протиправному діянню; дані про незвичну поведінку обвинуваченого (підсудного) під час та після скоєння діяння, що йому інкримінується; його неадекватну ситуації поведінку при проведенні слідчих чи судових дій; показання свідків, родичів та знайомих, відомості з виробничих і побутових характеристик про особливості поведінки, які викликають сумніви у психічній адекватності особи; повідомлення особи про свої переживання та суб’єктивні відчуття, які можуть свідчити про наявність певних розладів психічної діяльності.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка