Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ



Скачати 307.19 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір307.19 Kb.



МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Начальник кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

полковник міліції

Ю.О.Левченко

«_____» _____________2015 року

ПЛАН-КОНСПЕКТ

ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 7: Звільнення засуджених від відбування покарання. Контроль і нагляд за ними.

Дисципліна: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: курсанти підготовки фахівців кримінальної міліції, підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, експертів-криміналістів, слідчих підрозділів, внутрішніх військ, громадської безпеки.


Навчальна мета: сформувати у курсантів систему науково обґрунтованих знань щодо правових підстав і порядку звільнення засуджених від відбування покарання; соціальної допомоги, встановлення адміністративного нагляду та контролю за особами, звільненими від відбування покарання.
Розвивальна мета: розвити у курсантів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ регламентації виконання покарання у виді позбавлення волі для використання їх у своїй роботі та науковій діяльності.
Виховна мета: сприяти розвитку у курсантів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Навчальний час: 2 год.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: теорія держави і права, кримінальне право, кримінальний процес.

Забезпечувані дисципліни: кримінологія, правова статистика.

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність – графіки, схеми.

Технічні засоби навчання – електронні презентації, навчальний мультимедійний посібник.


ПЛАН ЛЕКЦІЇ (НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ)

1. Правові підстави і порядок звільнення засуджених від відбування покарання.

2. Правові підстави і порядок звільнення засуджених за Законом України «Про амністію» та за актом помилування.

3. Правові підстави і порядок умовно-дострокового звільнення та звільнення засудженого за хворобою.

4. Соціальна допомога і адміністративний нагляд за особами, звільненими від відбування покарання.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативні акти

  1. Конституцiя України: прийнята на 5-й сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р.(відом. Верхов. Ради України 1996, № 30. Ст.. 141): із змінами станом на 1 січня 2006 р. – К.: Вид. дім « Ін Юре», 2006. – 140 с.

  2. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер.2013 р. – 240 с.

  3. Кримінально-виконавчий кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 2 січня 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).-К.: Паливода А.В., 2014.-104 с.

  4. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8.04.2014 року № 1186 – У11.

  5. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.. Степанюка А.Х..-Х.: ТОВ «Одісей», 2011.

  6. Кримінальний процесуальний кодекс України.- Паливода А.В. – Київ, 2012. – 382 с..

  7. Про зайнятість населення: Закон України від 5 липня 2012 р.

  8. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р.

  9. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№48.

  10. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні та інших законодавчих актів України» -Відомості Верховної Ради України, 2011, № 51, ст.. 580.

  11. Про внесення змін до законів України «Про міліцію», «Про попереднє ув’язнення», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»: Закон України від 21.06.2001 р.

  12. Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 17 березня 2011 р. // . Відомості Верховної Ради України, 2011, № 38, ст.. 380.

  13. Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України: Закон України від 16.09.2010 р. №3559-ІУ.

  14. Положення про здійснення помилування: затв. Указ. Презид. України від 16.09.2010 р. № 902/2010.

  15. Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі/ Наказ Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 р. № 1348/5/572

  16. Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі: затв. Наказ. МВС України, Державним департаментом України з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 року.

  17. Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, МВС України, Міністерства праці та соціальної політики від 12 грудня 2003 р. №250/1562/342 // Офіційний вісник України.-2004.-№2.-Ч.1-2.-Ст.94.

  18. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: затв. Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України.-2003.-№52.-Ст.2898.

  19. Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким: Постанова Пленуму Вловного Суду України від 26 квітня 2002 р. №2.

Навчальна:



  1. Колб О. Про деякі правові та соціальні аспекти ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі // Право України.-2001.-№8. С.90-92.

  2. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та Особлива частини): Навч. посіб. / О.М. Джужа, С.Я. Фаренюк, В.О. Корчинський та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи.-2-е вид., перероб. та допов.-К.: Юрінком Інтер, 2002.-448 с.

  3. Кропачев А. Когда возникает право осужденного на условно-досрочное освобождение // Законность.-2003.-№9.-С.22-24.

  4. Музика А.А., Школа С.М. Актуальні проблеми практики застосування амністії і здійснення помилування в Україні // Вісник Запорізького державного університету.-Запоріжжя, 2003.-№1.-С.114-118.

  5. Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації.-К., 1999.

  6. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания.-Харьков, 1990.

  7. Яровой А.А. Создание центров социальной адаптации // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. В.Я. Тацій.-Х.: Нац. юрид.акад. України, 2000.-Вип.43.-С.175-179.

Текст лекції

ВСТУП


Виносячи вирок особі, винній у вчиненні злочину, суд призначає покарання виходячи з того, що воно є не тільки карою за вчинений злочин, а й має на меті виправлення і ресоціалізацію засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами1. При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність. Перелік встановлених законом обставин показує, що конкретна міра покарання визначається виходячи із можливості досягнення виправлення та ресоціалізації засудженого, який відбув встановлений судом строк покарання. В залежності від ступеня подолання критеріїв соціальної занедбаності та становлення на шлях виправлення, певна частина засуджених досягає цього виправлення раніше визначених судом строків, у деяких засуджених змінюються життєві обставини, що дають законні підстави для їх дострокового звільнення від покарання, яке здійснюється тільки на основі особливих судових рішень, або актів вищих органів законодавчої влади та Указів Президента.

Необхідно зазначити, що звільнення від відбування покарання завершує процес виконання покарання. Ця важлива подія носить комплексний характер і регулюється не тільки нормами кримінально-виконавчого, але й кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Факт звільнення від відбування кримінальних покарань призводить до припинення кримінально-виконавчих правовідносин і викликає суттєву зміну правового положення громадянина.

Про необхідність вивчення даної теми в курсі кримінально-виконавчого права свідчить також складна і важлива для суспільства проблема надання допомоги особам, звільненим від відбування покарання. Так, за даними ДДУПВП, з 51,4 тис. осіб, які підлягали звільненню з виправних колоній протягом 2004-2005 рр., 1,2 тис. (2,4%) не забезпечені житлом, 1,3 тис. (2,5%) втратили соціально корисні зв'язки з рідними, 1,4 тис. (2,7%) непрацездатні, 6,7 тис. (13%) не мають спеціальності. Тому нерідко звільнені від покарання, втративши родинні зв'язки, поповнюють лави осіб без певного місця проживання і продовжують займатися злочинною діяльністю.

Отже, проблема звільнення від покарань і забезпечення належних соціальних умов праці та побуту тощо осіб, які від них звільнилися є вельми актуальною для держави і суспільства.


  1. Правові підстави і порядок звільнення засуджених від відбування покарання

Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є:


  • відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

  • закон України про амністію;

  • акт про помилування;

  • скасування вироку суду і закриття кримінальної справи;

  • закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;

  • умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

  • хвороба;

  • інші підстави, передбачені законом.

Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.

Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання.

Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа - в останній день цього місяця.

З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, або перераховуються на вказаний засудженим рахунок чи відкритий на нього рахунок, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається довідка.

Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання.

Дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня - у першій половині наступного дня.

Кримінально-виконавча інспекція в день закінчення строку покарання у виді громадських чи виправних робіт, а при звільненні за іншими підставами - не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення суду, який постановив вирок, а також власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами.

Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.


2. Правові підстави і порядок звільнення засуджених за Законом України «Про амністію» та за актом помилування

Амністія –повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, КК України та Закону України "Про застосування амністії в Україні". Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.

Відповідно до ст. 154 КВК України амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.

Види амністування:



  • повне звільнення зазначених в законі осіб від відбування призначеного судом покарання (повна амністія);

  • часткове звільнення зазначених у законі осіб від відбування
    призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання.

Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням від відбування покарання.

Не допускається застосування амністії до:

а) осіб, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням обвинувального вироку;

б) осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на


позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

в) осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких


злочинів та/або особливо тяжких злочинів;

г) осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) осіб, яких засуджено за вчинення умисного або особливо тяжкого злочину (крім зазначених в пункті »г»), які відбули менше двох третин призначеного вироком суду основного покарання;

д) осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

е) осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;

є) осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду.

Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини; захоплення заручників; торгівлю людьми або іншу незаконну угоду стосовно людини; за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; розбій; вимагання; порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка зникла з місця дорожньо-транспортної пригоди; за одержання хабара; застосування зброї масового знищення; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; піратство; найманство.

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання законом про амністію чинності. У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію. Особам, засудженим до покарання (основного та додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається.

Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Адміністрація установи виконання покарань після опублікування закону про амністію складає список осіб, які підпадають під дію закону. Цей список затверджується начальником установи. Розробляється графік подачі відповідних документів на розгляд комісії установи і встановлюється черговість розгляду з тим, щоб забезпечити заміну засудженим на виробництві.

Для розгляду питання щодо звільнення осіб у силу акта амністії до суду надсилається подання начальника установи виконання покарань, погоджене з відповідною спостережною комісією або службою у справах дітей, а також довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії. Рішення про застосування амністії приймається щодо кожної особи індивідуально, після співбесіди з нею і на підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування покарання. У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання. Присутність прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про застосування амністії обов'язкова. Після отримання рішення суду про застосування амністії засуджений звільняється з установи виконання покарань у загальному порядку.


Порядок звільнення за актом про помилування

Указом Президента України від 16 вересня 2010 р. № 902/2010 затверджено «Положення про здійснення помилування», в якому сказано, що відповідно до п. 27 ст. 106 Конституції України, помилування засуджених здійснює Президент України.

Відповідно до цього Положення помилування засуджених здійснюється у виді:


  1. заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк не менше двадцяти п'яти років;

  2. повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

  3. заміни покарання або його не відбутої частини більш м'яким покаранням.

Державою визначено коло осіб, які мають право клопотати про помилування:

1) особа, яка засуджена судом України, яка відбуває покарання в Україні;

2) особа, яка засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;

3) особа, яка засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

Підставами для подання клопотання про помилування може бути:

а) набрання вироком законної сили;

б) у випадку розгляду справи в касаційному порядку після прийняття рішення Верховним Судом України.

У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про його помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Визначається перелік особливих обставин при яких допускається застосування помилування лише у виняткових випадках:

- якщо особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосовувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна не відбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин.

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливого гуманного ставлення.

Клопотання про помилування, що подає засуджена особа через установу виконання покарань або інший орган, який виконує покарання, разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, характеристикою про поведінку і ставлення до праці із викладенням думки керівника цієї установи або органу виконання покарання по суті клопотання і, як правило, спостережної комісії, служби у справах дітей, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування, надсилається до Адміністрації Президента України.

Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Компетенція даного органу полягає в тому, що дане Управління має право в установленому порядку запитувати та одержувати від державних органів, органів місцевого самоврядування. Установ виконання покарань. Необхідні для розгляду клопотання про помилування документи, матеріали та інформацію.

Визначаються основні критерії, що дають підстави для вирішення питань щодо застосування помилування, зокрема, під час розгляду клопотання про помилування враховуються:

1) особа засудженого, його поведінка і ставлення до праці до засудження та в установах і органах виконання покарань, 2) ступінь тяжкості вчиненого злочину, 3) щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину 4) стан відшкодування заподіяних злочином збитків та інші обставини; 5) думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, 6) думка спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.

Щодо процедури розгляду матеріалів помилування, то вона має наступну послідовність:

1) клопотання про помилування і підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією у питаннях помилування, яка утворюється при Президентові України (комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови Комісії є за посадою керівник Служби. Обов’язки секретаря комісії виконує один із членів Комісії);

2) організаційною формою Комісії є засідання, які скликаються і проводяться Головою Комісії, а за його відсутності – одним із заступників голови Комісії.

Засідання Комісії є правомочним за наявності більш як половини її складу. У засіданнях Комісії можуть брати участь народні депутати України.

3) клопотання про помилування, що не підлягають задоволенню за обставин, передбачених Положенням Управління доповідає Комісії.

4) пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени Комісії;

5) за результатами попереднього розгляду клопотання про помилування і матеріалів, підготовлених Управлінням, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування;

6) про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Управління доповідає Президентові України;

7) рішення Президента України про помилування засудженого оформляється указом Президента України;

8) у разі відхилення Комісією клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути винесено на розгляд комісії не раніш як через п’ять років, а щодо інших засуджених – не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз’ясненням.

Порядок виконання Указів Президента України передбачає наступне:

а) Укази Президента України про помилування засуджених для виконання надсилаються:

- по-перше, щодо осіб, які відбувають покарання в установах чи органах виконання покарань, - Державному департаменту України з питань виконання покарань; (зараз ДПтС України)

- по-друге, щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань, - відповідним судам;

- по-третє, щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або до службових обмежень для військовослужбовців чи до позбавлення військових звань , - Міністерству оборони України;

- по четверте, щодо інших осіб, - відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

- по-п'яте , крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.

б) Органи, на які покладено виконання указів президента України про помилування засуджених, про їх виконання повідомляють Адміністрацію Президента України.

в) Контроль за виконанням указів Президента України про помилування здійснює Комісія.


3. Правові підстави і порядок умовно-дострокового звільнення та звільнення засудженого за хворобою


А) Умовно-дострокове звільнення

Одним з основних принципів права є економія репресії. Покарання повинно забезпечувати досягнення його цілей, але разом з тим бути мінімально необхідним. Суд вибирає в рамках санкції статті конкретне покарання, яке засуджений повинен відбути. Однак нерідко засуджений усією своєю поведінкою доказує виправлення раніше встановленого вироком суду строку покарання. У цих випадках законодавець передбачає звільнення такої особи умовно-достроково (ст. 81 КК України).

Сутність умовно-дострокового звільнення полягає в тому, що засуджений, який довів своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання і який відбув встановлену законом частину строку покарання, може бути звільнений від подальшого відбування покарання.

Серед ознак, необхідних для умовно-дострокового звільнення, назвемо основні. Суб'єктивна (фактична) ознака - зразкова поведінка й чесне ставлення до праці та навчання, що свідчить про досягнення засудженим найвищого ступеня виправлення. Ця ознака залежить від самого засудженого. Другою обов'язковою ознакою для умовно-дострокового звільнення є юридична (формальна) ознака - сам факт відбуття засудженим передбаченої законом частини строку покарання. Ця умова залежить від законодавця, а не від засудженого. Умовно-дострокове звільнення не є кінцевим, особа звільняється за умови, якої вона повинна неухильно дотримуватися, а саме - протягом не відбутого строку покарання утриматися від вчинення будь-якого нового злочину.

Отже, для застосування умовно-дострокового звільнення потрібно встановити наявність трьох обставин: а) чи поширюється на засудженого закон про умовно-дострокове звільнення; б) чи відбув засуджений встановлену законом частину строку покарання (розрахунок відбутої частини строку покарання ведеться від дати, вказаної у вироку суду); в) чи гідний засуджений застосуванню цього виду звільнення, тобто чи довів він своє виправлення (виправлення має бути доведене раніше, ніж відбуття встановленої законом частини строку покарання).

Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 КК України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна не відбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку встановленому кримінально-процесуальним законодавством

Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни не відбутої частини покарання більш м'яким.

Питання подання засудженого до умовно-дострокового звільнення і оформлення відповідних документів визначається ст. 407 КПК України і ст. 154 КВК України, а також відповідними відомчими інструкціями. Розгляд питання про умовно-дострокове звільнення в установі виконання покарань віднесене до компетенції її комісії. Засідають комісії по мірі надходження матеріалів, але не рідше двох разів на місяць. Засідання оформлюється протоколом, який підписує начальник установи виконання покарань і секретар комісії.

На кожного засудженого, матеріали на якого подаються на комісію, начальник відділення соціально-психологічної служби складає характеристику, що містить детальні відомості про поведінку, працю, заохочення і стягнення, а також висновок про доцільність його умовно-дострокового звільнення. Характеристика погоджується із заступником начальника установи з соціально-виховної роботи. На засіданні комісії начальник відділення соціально-психологічної служби доповідає характеристику на засудженого.

При позитивному вирішенні комісії про подання матеріалів до суду на умовно-дострокове звільнення, а також при відмові в цьому в протоколі вказуються мотиви. У разі відмови комісії в поданні до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення засудженого до його особової справи приєднується витяг з протоколу засідання комісії з розпискою засудженого про ознайомлення з таким рішенням. Повторний розгляд питання про умовно-дострокове звільнення можливий не раніше ніж через шість місяців, а для осіб, засуджених за тяжкі злочини на строк не менше ніж на п'ять років, - через рік.

При позитивному рішенні комісії адміністрація установи виконання покарань готує такі документи: подання, в якому вказується думка комісії про доцільність умовно-дострокового звільнення; характеристика, затверджена начальником установи виконання покарань; особова справа на засудженого.

Після узгодження цих документів із спостережною комісією чи службою у справах дітей, вони надсилаються до суду. Відповідно до ст. 407 КПК суд протягом 10 днів розглядає матеріали і виносить свою постанову.

У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни не відбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни не відбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

На постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор із засудженим вправі подати апеляції до апеляційного суду. Уразі подання прокурором апеляції виконання зазначеної постанови зупиняється.
Б) Порядок звільнення за хворобою

Засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання, можуть бути звільнені судом від відбування покарання в порядку, встановленому ст. 84 КК України, ст. 408 КПК України і ст. 154 КВК України.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 1348/5/572 від 15 серпня 2014 р. «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», в додатку 12 до цього наказу, встановлено перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. До них відносять такі захворювання: туберкульоз (у трьох формах), інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СН1Д), лепра, новоутворення, хвороби ендокринної системи, психічні розлади, хвороби нервової системи та органів відчуття, органів кровообігу, органів дихання, органів травлення, хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії, хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини, хвороби обміну, анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання, променева хвороба.

Подання про звільнення таких осіб від відбуття покарання готує адміністрація органу чи установи виконання покарань. Медичне обстеження таких засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії. Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстеження здійснюється комісією після обов'язкового лікування і ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних установ.

Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.

Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок медичної або лікарсько-трудової експертної комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

У разі визнання інвалідом першої або другої групи особи, засудженої до громадських робіт або обмеження волі, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії.

Засуджені, відносно яких службовою перевіркою встановлено, що їхня хвороба є результатом навмисного заподіяння собі пошкоджень під час відбування покарання, на звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких пошкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями. Якщо начальник органу чи установи виконання покарань заперечує проти звільнення засудженого у зв'язку з хворобою, він передає на розгляд суду своє мотивоване заперечення.

Відповідно до ст. 408, 409, 411 КПК начальник органу чи установи виконання покарань на вимогу суду повинен забезпечити явку в судове засідання для участі в розгляді подання представника адміністрації органу чи установи виконання покарань і представника комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Якщо після відмови судом у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання стан здоров'я засудженого погіршав, на підставі висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу винесення рішення про відмову.

4. Соціальна допомога і адміністративний нагляд за особами, звільненими від відбування покарання

Умови і порядок надання соціальної допомоги особам, які відбували кримінальні покарання, визначаються КВК України (ст.ст. 156-157), Законом України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 17 березня 2011 р., Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Наказ ДДУПВП, МВС України, Мін. праці та соц. політ. "Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації" від 12 грудня 2003 р.

Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання адміністрація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання. В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки - понад п'ятдесят п'ять років, у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування.


Особи, які звільнені від відбування покарання, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України.

У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно їм може бути видана одноразова грошова допомога за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на утримання кримінально-виконавчої системи. Умови і порядок надання допомоги визначаються відомчими нормативно-правовими актами.

Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання в супроводі родичів або працівника колонії.

Законом України «Про соціальну адаптацію осіб,


які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» передбачається соціальний патронаж (допомога звільненим особам шляхом здійснення комплексу правових, економічних, організаційних, психологічних, соціальних та інших заходів, зокрема надання послуг, спрямованих на їх соціальну адаптацію), спеціалізовані установи для звільнених осіб. якими є центри соціальної адаптації та спеціальні будинки-інтернати.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення" від 5 липня 2012 р., держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Так, особам, звільненим з установ виконання покарань, створюються додаткові робочі місця, спеціалізовані підприємства, організуються спеціальні програми навчання тощо. Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на підприємствах, в установах і організаціях до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Звільненим особам забезпечується надання медичної допомоги за місцем проживання або за місцем реєстрації у порядку, передбаченому законодавством. Особи, які на момент звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров'я на підставах і в порядку, передбачених законодавством. У разі відсутності у звільненої особи місця проживання або місця реєстрації надання їй медичної допомоги здійснюється за направленням органів, установ або організацій, які здійснюють соціальний патронаж.

У наданні звільненим особам соціальної допомоги на добровільних засадах можуть брати участь об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, у тому числі благодійні організації, а також окремі громадяни. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть шляхом надання соціального замовлення з відповідним фінансуванням з бюджету залучати об'єднання громадян, підприємства, установи та організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.



Адміністративний нагляд за особами, звільненим від покарання

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими із місць позбавлення волі та здійснення на них виховного впливу. При здійсненні адміністративного нагляду органи внутрішніх справ проводять щодо таких осіб тимчасові, примусові профілактичні та оперативно-розшукові заходи відповідно до чинного законодавства України.

Отже, адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Порядок дій органів внутрішніх справ та установ кримінально-виконавчої системи щодо здійснення адміністративного нагляду визначаються Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", Інструкцією про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, а також відомчими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів "б", "в" і "г" ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", адміністративний нагляд установлюється щодо повнолітніх осіб:


  • засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства.

  • засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, учиняють інші правопорушення.

  • засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

  • вирок суду, що набрав законної сили, - щодо осіб, зазначених у пункті "г" ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі";

  • матеріали установ виконання покарань - щодо осіб зазначених у пункті "б" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі";

  • матеріали органів внутрішніх справ - щодо осіб, зазначених у пункті "в" ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі".

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а в разі потреби у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про знаття нагляду. В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду; б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання; в) у разі смерті піднаглядного.

Обов'язки піднаглядних полягають у тому, що особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержуватися таких правил:

а) прибути у визначений виправною установою термін в обране ним місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з'являтися за викликом міліції в указаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

г) у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби - зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Обмеження дій піднаглядних полягають у тому, що до осіб, відносно яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному обсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у певний час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у відповідних місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Обсяг вказаних обмежень з урахуванням особистості піднаглядного, його способу життя і поведінки при здійсненні адміністративного нагляду може змінюватися (зменшуватися або збільшуватися) начальником органу внутрішніх справ.

Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд. Порушення перерахованих правил адміністративного нагляду тягне за собою відповідальність по ст. 187 КУпАП. Кримінальна відповідальність передбачена ст. 395 КК України за порушення правил адміністративного нагляду, під яким мається на увазі самовільне залишення піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також і неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд.
Укладач

Професор кафедри С.Я.Фаренюк



1



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка