Міністерство соціальної політики УкраїниДоповідьпро виконання Конвенції оонпро ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок в УкраїніВосьма періодична доповідь



Сторінка3/7
Дата конвертації05.11.2016
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
55. Наведені вище дані також свідчать, що основна форма дискримінації, на запобігання якої орієнтовані суди, структури МВС, соціальні працівники є сімейне насильство. В той же час не приділяється належної уваги іншим проблемам, зокрема, проблемі експлуатації проституції третіми особами, сексуального домагання на робочому місці та інше. Доцільно проаналізувати поширеність проявів різних видів дискримінації жінок в українському суспільстві, розробити необхідні методичні матеріали та проводити за ними підготовку відповідних фахівців. Оскільки серед працівників органів внутрішніх справ висока плинність кадрів, доцільно включити навчальні програми з питань порушень прав жінок та діяльності органів внутрішніх справ щодо їхнього подолання в програми підготовки у вищих навчальних закладів МВС, забезпечити постійно діючі курси підвищення кваліфікації. До пункту 19 заключних зауважень Комітету щодо зміцнення національного механізму 56. Стан національного механізму детально описано в розділі 1.3. Необхідно констатувати, що Рекомендації Комітету щодо зміцнення національного механізму шляхом розширення його повноважень і можливостей за звітний період виконані не повністю. В результаті тривалої адміністративної реформи державних підрозділів що відповідають за реалізацію ґендерної політики в Україні протягом двох років (2011 - осінь 2013) не була прийнята Державна програма щодо забезпечення ґендерної рівності. Лише у вересні 2013 року була прийнята Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. Ухвалення Програми сталося завдяки активній взаємодії органів влади центрального та місцевих рівнів з громадськими організаціями та лобіюванню з боку громадських та міжнародних організацій. Фінансування заходів програми з державного бюджету почалося в 2014 році. На реалізацію Програми впродовж чотирьох років передбачається 5,9 млн. грн , з яких, 1,3 млн. грн. – кошти державного бюджету, 1,8 млн. грн. – кошти місцевих бюджетів. Обсяг фінансування минулої програми був майже на аналогічному рівні, значну частину яких складали позабюджетні кошти. 57. В ході проведення експертного опитування встановлено, що однією з головних причин, що сприяють поширенню дискримінації за ознакою статі в українському суспільстві, є те, що дискримінація у всіх її проявах в Україні практично не карається. Сьогодні норми законів, які гарантують рівність і недискримінацію, є не більш ніж деклараціями. Держава не здатна забезпечити дотримання задекларованого в статті 24 Конституції України принципу рівності, оскільки органи влади не мають реальних важелів впливу на порушників. Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення також не може служити інструментом протидії дискримінації. Крім відповідальності за вчинення насильства, він не містить жодного положення, яке б встановлювало відповідальність за дискримінаційні дії або порушення принципу рівності. Тобто, сьогодні навіть у разі встановлення факту дискримінаційних дій, винна сторона не несе відповідальності. Крім того, як жінки, так і чоловіки не захищені від дискримінації за ознакою статі з боку юридичних осіб. Так, за Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Однак розміри і види цивільно-правової відповідальності ні в цьому, ні в інших актах законодавства не визначені. Серед основних пропозицій експертів щодо захисту жінок від дискримінації є приведення чинного українського законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів в частині визначення відповідальності за порушення прав однієї зі статей. 58. В ході експертного опитування були сформульовані такі рекомендації щодо вдосконалення Національного механізму. У законодавчій сфері: узгодити українське законодавство з конституційними принципами рівності, міжнародними нормами та стандартами; внести комплексні поправки до антидискримінаційного законодавства, з урахуванням визначення дискримінації, її тлумачення та стандарти ідентифікації; забезпечити загальні стандарти та принципи доведення наявності дискримінації; переглянути кримінальне, цивільне та адміністративне законодавства щодо наявності в них механізмів обов’язкового фінансового та морального відшкодування збитків, завданих жертві, а також з точки зору гендерної чутливості; виробити особливі антидискримінаційні норми та санкції за порушення гендерного законодавства; ввести тимчасові спеціальні заходи для забезпечення паритетного представництва жінок та чоловіків на всіх рівнях прийняття рішень. В інституційній сфері: реформувати офіс Уповноваженого ВРУ з прав людини (скасувати політичне призначення); ввести для керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади звітність про проведену ними роботу і персональну відповідальність за невиконання обов'язків щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків; встановити, що посадові особи центральних та місцевих органів виконавчої влади, на яких покладено функції щодо забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, організовують, в межах своїх повноважень, роботу відповідних органів виконавчої влади; відновити інститут радників / радниць з гендерних питань при виконавчих органах влади; розвивати систему необхідних послуг і консультацій для жінок в системі існуючих послуг.В просвітницько-інформаційній сфері: запровадити на постійній основі проведення громадських слухань з питань порушення прав жінок; продовжувати проводити навчання з подолання дискримінації щодо жінок для працівників міліції, прокуратури, прикордонників та суддів; створити ефективну процедуру повідомлень про випадки порушень рівноправності та дискримінації жінок з боку співробітників правоохоронних органів; проводити спеціальні інформаційні кампанії, чутливі до уразливих груп жінок, серед населення, з висвітлення важливості ґендерних питань; ввести в освітні програми навчальних закладів усіх рівнів акредитації спеціальний предмет з основ ґендерних знань; широко висвітлювати результати та пропозиції досліджень з ґендерної тематики серед депутатів, чиновників усіх рівнів, привертаючи увагу до проблемних питань і застосовуючи громадський контроль за їх виконанням. В області моніторингу та оцінки: вдосконалити збір ґендерної статистики і відновити на постійній основі аналітичні видання з гендерної проблематики; ввести моніторинг реалізації ґендерної політики; посилити громадський контроль за виконанням міжнародних зобов'язань та задекларованих принципів рівності прав та можливостей жінок і чоловіків. До пункту 20 заключних зауважень Комітету щодо результатів реалізації програми на період 2006-2010 років 59. Громадський моніторинг Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві (до 2010 р) проводила мережа жіночих організацій "Жіночий консорціум України" в 2011 році. Основні висновки моніторингу полягають у тому, що державна програма стала формальною основою, на якій планувалося створити інституційну базу для впровадження ґендерної політики. В ході виконання Державної програми намітилися певні позитивні практики, які вимагають подальшого вивчення та поширення серед зацікавлених осіб та організацій. 60. Разом з тим, Державна програма не стала ефективним інструментом впровадження ґендерної політики, як це декларувалося в її цілях і завданнях, і не забезпечила інтегрування ґендерних підходів в роботу національних та місцевих органів влади, а також у державні програми, які стосуються життєдіяльності жінок і чоловіків, таких як програми соціально-економічного розвитку. Низька пріоритетність ґендерної політики в Україні обумовлена, зокрема, недоліком фінансування Державної програми та обласних програм. Багато актуальних ґендерних питань залишилися без уваги програми і не було враховані в процесі узгодження наступної програми. До пункту 21 заключних зауважень Комітету щодо прийняття нової національної програми 61. В результаті обмеженої можливості підрозділу, відповідального за ґендерну політику, в Україні протягом двох років (2011 - осінь 2013) не було прийнято Державної програми щодо забезпечення ґендерної рівності. Це було пов'язано також з парламентськими виборами, що відбулися восени 2012 р, і зміною керівництва Міністерства соціальної політики. Відповідальність за виконання Державної програми була передана від ліквідованого Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту в Міністерства соціальної політики. Перехід відбувався довго і неефективно. Лише у вересні 2013 було прийнято Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р, а фінансування її заходів з державного бюджету почалося в 2014. Прийняття Державної програми сталося завдяки активній взаємодії органів виконавчої влади з громадськими організаціями та активному лобіюванню з боку громадських та міжнародних організацій. Експерти більш високо оцінили змістовну частину прийнятої нової Державної програми. Однак, з передбачених 5,9 млн. грн. за чотири роки з державного бюджету буде виділено 1,3 млн. грн., з місцевих - 1,8 млн. грн. Обсяг фінансування минулої програми був майже на аналогічному рівні, хоча, в попередній програмі було залучено значні і позабюджетні кошти. До пункту 49 заключних зауважень Комітету щодо ратифікації Міжнародних конвенцій 62. Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок та домашнього насильства (Стамбульська Конвенція) підписана Україною в 2011 році. Оскільки ратифікація Конвенції РЄ передбачає внесення змін до законодавства з цих питань, у Мінсоцполітики створено робочу групу з розробки змін до законодавства для приведення його у відповідність до Конвенції. До складу робочої групи увійшли представники центральних органів виконавчої влади, Верховного суду, міжнародних та громадських організацій. Крім того, в Україні з 2013 року реалізується проект Ради Європи «Запобігання насильству щодо жінок та домашнього насильства в Україні», одним із завдань якого є надання експертної допомоги для підготовки національного законодавства для імплементації в нього положень Стамбульської Конвенції з метою її ратифікації. У березні 2013 року КМУ подано на розгляд ВРУ проект Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на заміну чинному Закону «Про попередження насильства в сім'ї». Оскільки до нього було висловлено ряд серйозних зауважень на даний момент підготовлено нову версія зазначеного законопроекту. 63. На даний момент готується пакет змін до національного законодавства України, який планується подати на розгляд до ВРУ разом з проектом Закону «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок та домашнього насильства» і приведення його до норм міжнародного права .До пункту 47 заключних зауважень Комітету щодо інформації з виконання Пекінської декларації та Платформи дій 64. Після прийняття Пекінської декларації та Платформи дій Україна досягла певного прогресу в галузі сприяння ґендерній рівності та розширенню прав і можливостей жінок. Основними досягненнями експерти вважають створення нормативно-правової бази з питань ґендерної рівності; розвиток національного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; посилення потенціалу громадських організацій, що займаються проблемами ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок; розвиток ґендерної освіти; створення системи запобігання та протидії ґендерному насильству. Незважаючи на очевидні досягнення, основні проблеми у сфері забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і чоловіків залишаються. Це брак політичної волі для реалізації ґендерних перетворень на рівні керівників законодавчого та виконавчих органів та на рівні місцевої влади; низький рівень представленості жінок у суспільному та політичному житті; стійкість стереотипів щодо розподілу ролей чоловіків і жінок у суспільстві та сім'ї; високий рівень ґендерної сегрегації (горизонтальної та вертикальної) на ринку праці; розрив у розмірі заробітної плати, нерівні можливості доступу до економічних ресурсів, а також відмінності в якісних характеристиках зайнятості та соціальному статусі жінок і чоловіків; недостатня правова обізнаність громадян з питань ґендерної дискримінації. Шляхом реалізації державної ґендерної політики планується вирішити більшість проблем і досягти більшості цілей, передбачених Пекінської платформою та Програмою дій. Україна бачить наступні пріоритети по досягненню ґендерної рівності та розширенню прав і можливостей жінок і чоловіків в рамках поточних дискусій про Цілі сталого розвитку та порядку денного з розвитку після 2015 року: підвищення відповідальності урядів за фінансування заходів щодо досягнення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок; забезпечення включення ґендерних аспектів у всі проекти, програми і в цілому в діяльність міжнародних організацій та донорських установ; підтримка жіночого лідерства у всіх сферах і на всіх рівнях; активне залучення чоловіків у просування принципів ґендерної політики та протидії насильству над жінками; підвищення ролі жінок в забезпеченні миру і безпеки у всьому світі; проведення досліджень та розробка аргументів щодо впливу ефективної ґендерної політики на розвиток економіки, демографічні тенденції, соціальний розвиток; розробка та реалізація міжнародних програм, спрямованих на розширення доступу жінок до малого та середнього підприємництва; включення ґендерних аспектів у заходи з охорони навколишнього середовища на міжнародному, регіональному та національному рівнях; включення ґендерних підходів до політики охорони здоров'я та популяризації здорового способу життя. Ці пріоритети дозволять усунути ґендерні диспропорції, які до цих пір зберігаються в Україні. До пункту 48 заключних зауважень Комітету щодо реалізації Декларації тисячоліття 65. Україна прийняла Цілі розвитку тисячоліття в 2000 році. Забезпечення ґендерної рівності є Метою 3 ЦРТ для України. Ця мета містить 2 завдання і 4 індикатори, які були затверджені у 2003 р і оновлені в 2010 р. Їхня мета - забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30% до 70% представників тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих рівнях виконавчої влади та скорочення наполовину розриву в доходах жінок і чоловіків. Мінекономрозвитку щороку здійснює моніторинг виконання Цілей до 2015 року, забезпечує їх облік в стратегічних і програмних документах Уряду. У вересні 2013 р на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була представлена Національна доповідь «Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна 2013». Відповідно до представлених у ній результатів, забезпечення ґендерної рівності є однією з цілей, досягнення яких до 2015 р практично неможливо. Разом з тим,, протягом 2000-2013 років вдалося майже вдвічі покращити ґендерне співвідношення серед вищих державних службовців і таким чином практично досягти запланованого індикатора. Але за всіма іншими показниками прогрес менший. Різниця в середній зарплаті чоловіків і жінок зменшилася лише на одну чверть (а не наполовину, як було заплановано), а в ґендерному співвідношенні депутатів Верховної Ради України та депутатів місцевих органів влади змін майже не відблося. На регіональному рівні були так само прийняті Цілі розвитку тисячоліття для кожного конкретного регіону, а забезпечення ґендерної рівності стало складовою багатьох документівУ 2010 р було ініційовано міжурядовий діалог по Порядку денному розвитку після 2015 року. Мінекономрозвитку спільно з Національним інститутом стратегічних досліджень та Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України підготувало нову доповідь «Україна після 2015 року: майбутнє, до якого ми прагнемо». Документ містить питання щодо забезпечення ґендерної рівності. Зокрема в розділі 2.1 «Рівність можливостей і справедливість: розвиток справедливого соціально інтегрованого суспільства, де неможливі відторгнення і маргіналізація» відбивається питання ґендерної нерівності в сфері зайнятості (а саме існування традиційно «жіночих» та «чоловічих» видів економічної діяльності в Україні) і розрив в рівні заробітної плати жінок і чоловіків. До пункту 46 заключних зауважень Комітету щодо консультацій та співпраці з неурядовими організаціями з питань, що стосуються здійснення конвенцій та підготовки періодичної доповіді. 66. Підготовка цієї Доповіді стала міжвідомчим і міжсекторальним процесом, до якого були залучені центральні органи виконавчої влади, наукові установи, громадські організації та міжнародні агентства. Координацію здійснювало Міністерство соціальної політики, яке направило запити щодо реалізації Конвенції в центральні органи виконавчої влади, наукові установи та організації громадянського суспільства. У відповідь Мінсоцполітики отримало інформаційно-аналітичні матеріали та статистичні дані від усіх зацікавлених відомств. Для підготовки доповіді була створена робоча група, яка складалася з представників Мінсоцполітики, ЦОВВ, наукових установ, громадських та міжнародних організацій. Робоча група провела 3 зустрічі для обговорення спільних

досягнень, проблем та пріоритетів, були проведені 5 тематичних круглих столів та численні консультації з обговоренням змісту окремих складових доповіді. СТАТТЯ З 67. Протягом звітного періоду українська правова база щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків оновлювалася і удосконалювалася, були прийняті наступні нормативно-законодавчі акти. Верховна Рада України: 2010 - ратифіковано Конвенцію Ради Європи про протидію торгівлі людьми. 2011 - прийнято Закон України «Про протидію торгівлі людьми». 2012 і 2014 роки - прийнято зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». 2012 - прийнято Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». 2012 - прийнято Закон України «Про зайнятість населення», який передбачає рівні можливості всіх громадян (в т.ч. незалежно від статі) на вільний вибір виду діяльності. 2012 - внесено зміни до Сімейного кодексу України, згідно з якими підвищено до 18 років мінімальний вік вступу в шлюб жінок. Таким чином, він зрівнявся з мінімальним віком вступу в шлюб чоловіків. 2014 - внесено зміни до Закону України "Про політичні партії в Україні", згідно з яким розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі має становити не менше 30 відсотків від загальної кількості кандидатів у виборчому списку.Кабінет міністрів України: 2010 - затверджено План заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству» на період до 2015 року. 2012 - затверджений "Порядок встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми".2012 - затверджений "Порядок виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми". 2012 - прийнято Постанову "Про національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми". 2012 - прийнято Постанову "Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми". 2012 - затверджено "Порядок взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми".2012 - прийнято "Державну цільову соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2015 року". 2013 - прийнята Державна програма, розроблена на основі Заключних рекомендацій Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Цілій розвитку тисячоліття, результатах державного та громадського моніторингу попередньої Державної програми та кращих міжнародних практик. 2010 - при Міністерстві сім'ї, молоді та спорту (яке тоді було центральним органом виконавчої влади, відповідальним за ґендерну політику) було створено консультативно-дорадчий орган - Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. 2013 - Мінсоцполітики затвердило стандарт надання послуг з соціальної профілактики торгівлі людьми, стандарт надання послуг з соціальної інтеграції та реінтеграції осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та стандарт надання послуг з соціальної інтеграції та реінтеграції дітей, постраждалих від торгівлі людьми. 2013 - Мінсоцполітики затвердило Програму навчання фахівців, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми, яка на даний момент впроваджується місцевими органами виконавчої влади. 2013 - Мінсоцполітики затвердило Методичні рекомендації щодо роботи з особами, які постраждали від торгівлі людьми. До пункту 26 заключних зауважень Комітету щодо інформації та дезагреговані за статтю дані про видах насильства щодо жінок і кількості жінок, що є жертвами такого насильства. 68. Зауваження про відсутність інформації та дезагрегованих за статтю даних про види насильства щодо жінок і кількості жінок, що є жертвами насильства, залишається поки не вирішеним. Статистична судова звітність про стан справ пов'язаних з насильством в сім'ї збирається, але потребує вдосконалення і змін. Так у формі статистичної звітності щодо сімейного насильства, крім випадків завершених кримінальних проваджень, відсутня інформація про кількість і склад осіб (дорослих і дітей), що постраждали від насильства, інформація про види домашнього насильства. Існуюча статистична звітність не дозволяє всебічно проаналізувати причини та умови скоєних злочинів. Державна статистика так само не дає достатнього уявлення про поширеність сімейного насильства. З 11 статистичних міжнародних показників по насильству, в Україні збирають починаючи з 2010 року 4. 69. При відсутності статистичних даних, в рамках підготовки цієї доповіді були проведені соціологічні дослідження, що дозволяють визначити масштаби сімейного насильства в країні. Деперсоналізовані дані про клієнток кризових центрів дозволяють визначити співвідношення різних видів насильства та соціально-демографічні характеристики жертв насильства. Найбільш поширеними є фізичне (82%) і психологічне (80%) насильство. Рідше жінки скаржаться на економічне (51%) і сексуальне насильство (11%). Зазвичай насильство є комплексним, 43% клієнток постраждали щонайменше від трьох видів насильства (фізичного, психологічного, економічного). Основні соціально-демографічні характеристики клієнток спеціалізованих центрів: середній вік клієнток центрів становить 35,5 років, хоча від насильства страждають жінки різного віку - наймолодшої клієнтці було 15 років, найстаршою - 83 роки. 60% клієнток перебували в центрах разом з дітьми, в т.ч. 35% - з однією дитиною, 25% - з кількома. Отримані дані спростовують поширену думку, що насильству зазвичай піддаються неосвічені жінки: 31% клієнток мають вищу та неповну вищу освіту, 55% - середню і тільки 14% неповну середню. Більшість клієнток відносяться до економічно активного населення (79%), однак невелика частина з них працює (27%), ще менше - отримують дохід, який дозволяє фінансово забезпечити себе і дітей. Багато жінок перебувають або у відпустці по догляду за дитиною, або є де-факто безробітними. Кожна п'ята не має професії / спеціальності. Майже третина клієнток - з сільської місцевості. Це спростовує інший міф про те, що сільські жінки не звертаються в кризові центри, і ці центри зазвичай розташовані в містах. Лише 40% клієнток центрів мали власне житло. Відсутність доступного за ціною і соціального житла змушує жінок миритися з проявом сімейного насильства. Дослідження показало, що батьківські сім'ї жінок, що пережили насильство часто є асоціальними: кожні дві із трьох клієнток не мають родинних зв'язків; тільки половина жінок мають підтримку близької соціального оточення. Жінки, що потрапляють до закладів, мають низьку самооцінку - близько 90% були невпевненими у власних силах. Тільки по відношенню до чверті клієнток насильство тривало менше одного року, майже половина страждали по кілька років, решта - 10 років або більше. Слід зазначити проблему насильства щодо жінок-споживачок наркотиків, які нерідко зазнають насильства з боку представників правоохоронних органів.
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка