Міністерство соціальної політики УкраїниДоповідьпро виконання Конвенції оонпро ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок в УкраїніВосьма періодична доповідь



Сторінка2/7
Дата конвертації05.11.2016
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
1.3.Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 22. Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні передбачає законодавче врегулювання імплементації ґендерної політики в усі сфери життєдіяльності та складається з системи центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, інституту радників з ґендерних питань, інститутів громадянського суспільства. Структура і основні функції національного механізму визначені Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" та Указом Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Детальний опис національного механізму було приведено в попередній Доповіді України Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. До 2010 р проводилося багато заходів щодо зміцнення національного механізму, зокрема підвищення кваліфікації державних службовців, депутатів усіх рівнів з питань розробки, реалізації та моніторингу ґендерної політики, ґендерної статистики, ґендерного бюджетування, ґендерної обізнаності та чутливості. Всього такими заходами було охоплено понад 30 000 державних службовців та депутатів. 23. В ході адміністративної реформи 2010 року функції забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків були передані від Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту (у зв'язку з його ліквідацією) Міністерству соціальної політики України. Передача функцій зайняла тривалий час, що спричинило розбалансування координації між центральними та місцевими органами влади. Тимчасова відсутність державної вертикалі на місцевому рівні призвела до мінімізації, а в деяких випадках й припинення діяльності з реалізації ґендерної політики. 24. У 2011-2012 роках в Україні була розгорнута масштабна інформаційна кампанія "Стоп ґендер", ініційована ззовні та організована релігійними і громадськими об'єднаннями. В засобах масової інформації та на Інтернет порталах розміщувалися статті, відеофільми, брошури про те, що в Україні законодавчо закріплюється ґендерне виховання та ґендерна політика, які руйнують інститут сім'ї та просувають легалізацію одностатевих шлюбів; проводилися численні круглі столи та прес-конференції. На адресу Адміністрації Президента України приходили звернення від депутатів міських та обласних рад різних регіонів країни, окремих громадян та їх об'єднань, зокрема, Всеукраїнської Ради Церков і релігійних об'єднань. Сенс вимог ясно викладено в зверненні депутатів Рівненської обласної Ради: "... щоб міжнародні договори з питань ґендерної політики та ювенальної юстиції, стороною яких буде держава Україна (малося на увазі угода з ЄС), не суперечили традиціям, звичаям українського народу та Конституції України". Квінтесенцією кампанії була інформація про те, що мета ґендерної політики в Україні - просування гомосексуальності. 25. Ослаблення функціонування національного механізму забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок після грудня 2010 пояснюється не тільки організаційними проблемами реорганізації управлінського апарату, а й спробами певних сил підірвати саму ґендерну ідеологію, як частину проєвропейської ідеології України. 26. На момент написання Доповіді в структурі Міністерства соціальної політики України існує Департамент сімейної, ґендерної політики та протидії торгівлі людьми, який, по суті, є координуючим органом з формування та реалізації ґендерної політики в Україні. Діють Міжвідомча рада з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми та Експертна рада з питань дискримінації за ознакою статі, які створені з метою недопущення дискримінації, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання ґендерному насильству, протидії торгівлі людьми. На місцевому рівні діють міжвідомчі ради з питань сімейної політики, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання насильства в сім'ї, протидії торгівлі людьми.27. В той же час відсутність чіткої вертикалі, ослаблення кадрів і антиґендерна пропаганда призвели до певних негативних результатів. На сьогодні в місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування не існує єдиної структури, яка б відповідала за цей напрямок роботи. Існують міста і райони, де немає уповноважених (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, відсутні консультативно-дорадчі органи, проблемами подолання дискримінації за ознакою статі або взагалі ніхто не займається, або робота проводиться формально. 28. На думку експертів ґендерна політика сьогодні не є пріоритетною для України. Рушійною силою ґендерних перетворень є українські організації громадянського суспільства, міжнародні організації та численні проекти з ґендерної проблематики, що фінансуються зовнішніми донорами. 29. Для забезпечення ґендерної рівності в українському суспільстві сьогодні не вистачає стратегічного бачення переваг ґендерної політики; існує переоцінки ролі програм соціально-економічного розвитку та галузевих програм у зменшенні ґендерних дисбалансів; не стало практикою включення вразливих груп жінок в якості суб'єктів програм розвитку країни, регіонів, міст і сіл. 30. Водночас в Україні широко реалізується досвід, накопичений при реалізації попередніх міжнародних проектів. Позитивний вплив на розвиток ґендерної політики має реалізація Пекінської декларації та Цілей розвитку тисячоліття, діяльність щодо виконання яких проходить в кожній галузі та кожній території . Динаміка ґендерного індексу України за звітний період має позитивну тенденцію (додаток 1). 31. Проблемою у розвитку ґендерної політики в Україні є нестача професіоналів. Як відзначали експерти "на сьогоднішній день фахівців, які вільно оперують такими поняттями, як, «ґендерно-збалансоване представництво в місцевих органах влади», вміють врахувати гендерну специфіку в розробці, реалізації та оцінці соціально-економічних програм і проектів - навіть на центральному рівні недостатньо, а на місцевих рівнях - дуже мало". Можливо, саме тому більшість регіональних і місцевих програм з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, носять формальний характер і часто копіюють Державну програму, яка, в свою чергу, не враховує місцевих особливостей. 32. Експертна оцінка потенціалу Мінсоцполітики щодо впровадження ґендерної політики свідчить, що міністерству бракує повноважень, людських і матеріальних ресурсів, стабільності.РОЗДІЛ 2. ПОСТАТЕЙНИЙ ОГЛЯД РЕАЛІЗАЦІЇ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЩОДО ЖІНОК В УКРАЇНІ ЧАСТИНА IСТАТТЯ 1До пункту 16 заключних зауважень Комітету щодо визначення дискримінації в законодавстві України 33. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації" прийнятим Верховною Радою 13 травня 2014, внесено нове визначення дискримінації:"Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними". Нове визначення дискримінації відповідає Статті 1 Конвенції. Крім цього в законі надані визначення "прямої дискримінації", "оголошений намір про дискримінацію" і "пособництво у дискримінації". 34. Подальшими кроками щодо виявлення та ліквідації непрямої дискримінації щодо жінок буде ґендерна експертиза національного законодавства на наявність непрямої дискримінації та внесення необхідних змін, наприклад, визначення конкретної відповідальності за прояв дискримінації, механізму відшкодування за дискримінацію в суді тощо.До пункту 12 заключних зауважень Комітету щодо обізнаності про Конвенцію з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок 35. Інформація про обізнаність населення України, в першу чергу жінок, про Конвенцію з ліквідації дискримінації щодо жінок була отримана в ході проведення масового соціологічного опитування (додаток 2). Питання було поставлене не про знання щодо Конвенції як конкретного документа, а про знання міжнародних документів за основними складовим Конвенції. Рівень знань про наявність документів з питань Конвенції трохи вище, ніж рівень знання документів аналогічної проблематики національної бази. За результатами опитування можна говорити, що про різні складові Конвенції знають від 17% до 46% жінок, найбільша обізнаність стосується заборони експлуатації проституції жінок третьою особою, найменша - про заборону платити більш низьку заробітну плату праці жінкам у порівнянні з чоловіками при виконанні однакової роботи СТАТТЯ 236. Основа законодавства щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні описана в періодичній шостій і сьомій Доповіді та за звітний період не змінилася. 37. Незважаючи на наявність законодавчих актів, що забороняють всякого роду дискримінацію щодо жінок, певна частина жінок не знає про їх існування. Як показали результати масового опитування населення (додаток 2), 44% жінок знають, що в Україні законодавчо заборонено експлуатацію проституції жінок третьою особою; 39% знають, що вони законодавчо захищені від сексуальних домагань на робочому місці; 36% - що законодавчо заборонено фізичне насильство; 33% - що заборонено сексуальне насильство; 29% - про заборону психологічного насильства; 23% - про заборону економічного насильства в сім'ї. Про гарантії жінкам можливості бути представленими в політичних партіях нарівні з чоловіками знають 27% жінок. Про гарантії можливості бути представленими в органах державної влади нарівні з чоловіками знають 25%. Про обов'язки роботодавців створювати жінкам і чоловікам умови для поєднання сімейних обов'язків з виховання дітей та професійних обов'язків знають 22% жінок і стільки ж чоловіків. Те, що законодавство гарантує жінкам можливість бути представленими в бізнесі нарівні з чоловіками, знає кожна 5-та жінка (21%). Найбільш низькі показники інформованості виявлені щодо знань жінок про заборону пропонувати роботу людям тільки однієї статі (16%) і незаконність більш низької оплати праці жінкам у порівнянні з чоловіками при виконанні однакової роботи (13%). 38. Для протистояння будь-яким видам дискримінації щодо жінок необхідно, щоб самі жінки знали свої права. Для цього всім зацікавленим організаціям доцільно провести масштабну інформаційну кампанію з ознайомлення жінок України з законодавчими гарантіями рівних прав та можливостей. Необхідно розробити ефективні форми інформування роботодавців, представників судів і правоохоронних органів, представників місцевих органів влади та чітко визначити їх ролі в реалізації Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Розробити механізм взаємодії структур та притягнення до відповідальності осіб, які допускають дискримінацію за ознакою статі. До зауваження 10 Комітету щодо ознайомлення зацікавлених міністерств і відомств з заключними зауваженнями 39. Відповідно до існуючого регламенту Заключні зауваження Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок в Україні були направлені в усі відповідні міністерства і відомства, Комітет Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Текст ЗЗК був перекладений українською мовою і направлений в регіональні та місцеві органи влади, органи місцевого самоврядування, організації громадянського суспільства. До пункту 11 Прикінцевих зауважень щодо діяльності Верховної Ради України по реалізації ґендерної політики 40. Верховна Рада України проводить певну роботу в рамках своїх повноважень щодо реалізації Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Комітет Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, до компетенції якого входять питання ґендерної політики, а також підкомітет з ґендерної політики регулярно на своїх засіданнях, круглих столах та інших заходах розглядають різні аспекти реалізації ґендерної політики. 41. У грудні 2011 року у Верховній Раді було створено міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості» до складу якого увійшли 26 депутаток і депутатів з різних фракцій. В березні 2013 року у зв'язку з розбіжностями між учасниками об'єднання відбувся вихід з об‘єднання деяких учасників МФО «Рівні можливості». Вони сформували нове МФО, яке отримало назву «Рівноправність». МФО «Рівні можливості» продовжує працювати, МФО «Рівноправність» не веде активної діяльності з кінця 2013 року.42. У 2008-2013 роках у Верховній Раді функціонувала Програма сприяння Парламенту, яка фінансувалася АМР США, однією зі складових якої була інтеграція ґендерно-збалансованого підходу до всіх напрямків діяльності ВРУ. Програма, зокрема, давала можливість залучати експертів до діяльності секретаріатів комітетів і науково-експертного управління ВРУ.43. 16 жовтня 2013 були проведені парламентські слухання на тему: «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Проблеми та дієві механізми їх вирішення». Найбільш актуальними завданнями в аспекті реалізації гендерної політики в Україні на парламентських слуханнях були визначені такі: подальша розбудова відповідної нормативно-правової бази; адаптація законодавства України до кращих світових стандартів у сфері забезпечення ґендерної рівності; впровадження ґендерних підходів у діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; щорічне інформування громадськості щодо проблем та перспектив утвердження ґендерної рівності в Україні; налагодження співпраці органів виконавчої влади з науково-дослідними установами Національної академії наук; залучення до проведення наукових та експертних досліджень громадських організацій та міжнародних агентств; підтримка громадських ініціатив, спрямованих на формування ґендерної культури; проведення інформаційної роботи, спрямованої на подолання стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім’ї та суспільстві тощо.44. У попередні роки позитивний вплив на формування ґендерної політики ВРУ мала наявність Радника Голови ВРУ з ґендерних питання. Доцільно відновити посаду Радника, делегувавши на неї експерта з числа лідерів громадських формувань.45. На думку експертів цілеспрямована робота щодо більш широкого представництва жінок у новій Верховній Раді дозволить посилити роль Верховної Ради в реалізації ґендерної політики. До пункту 15 заключних зауважень Комітету щодо скарг на ймовірну дискримінацію жінок, поданих до судів 46. Інформація про судові розгляди у справах, ймовірно пов'язаних з дискримінацією за статтю, отримана від Державної судової адміністрації України, свідчить, про те що "... надати статистичну інформацію про кількість рішень суду в кримінальних, цивільних справах та справах про адміністративні правопорушення, пов'язаних з ґендерною тематикою, і кількості судових рішень, якими підтверджуються факти дискримінації жінок не можливо, тому що така інформація у звітності судів окремо не виділяється. Крім цього, у разі вчинення декількох злочинів облік ведеться за статтею Кримінального кодексу України, санкції якого передбачають більш суворе покарання. Тому деяка частина злочинів досліджуваної категорії може бути не врахована в звітності судів ". Відсутність інформації про судові розгляди щодо ймовірної дискримінацію щодо жінок та їх підсумки не дає можливості адекватно оцінювати реакцію судових органів на факти насильства, а отже, прогнозувати динаміку таких злочинів надалі. 47. За звітний період в Україні вперше були розглянуті дві судові справи щодо дискримінації жінок, що були подані громадською організацією "Ла Страда - Україна" проти Прем'єр-міністра Азарова за його дискримінаційне висловлювання про те, що жінкам не місце в уряді; і проти МВС за дискримінацію дівчат при прийомі до ВНЗ. В обох випадках суди першої інстанції не виявили дискримінації за ознакою статі, апеляційні та вищий суди залишили рішення незмінними. Результати розгляду цих судових справ свідчать , що судді, представники державних структур, не знають, що таке дискримінація, не знають міжнародних документів і не використовують їх у своїй роботі.48. Беручи до уваги реформування судової системи, яке планується в країні, доцільно внести пропозиції про зміну форм звітності для можливості проведення ґендерного аналізу, в тому числі по справах, які ймовірно пов'язані з дискримінацією щодо жінок. До пункту 15 заключних зауважень Комітету щодо скарг на ймовірну дискримінацію щодо жінок, поданих до канцелярії Уповноваженого з прав людини 49. Протягом 2013 в канцелярію Уповноваженого з прав людини надійшло 38 звернень з питання рівності прав і можливостей чоловіків і жінок (13 з яких стосувалися дискримінаційного зображення жінок у рекламі); 5 звернень про рівність прав жінок і чоловіків, зокрема щодо створення умов, які надають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. У той же час щодо захисту від насильства в родині надійшло 75 звернень, з яких 2 - від чоловіків. На думку Уповноваженого з прав людини, причиною малої кількості звернень з даного питання є низька правова обізнаність населення, невміння «ідентифікувати» прояви дискримінації за ознакою статі чи випадки насильства в сім'ї, а також закріплення в масовій свідомості традиційних ґендерних стереотипів щодо місця і ролі жінок і чоловіків у сім'ї та суспільстві, що підтверджується соціологічними даними наведеними в п. 36. До пунктів 14 заключних зауважень Комітету щодо використання жінками існуючих механізмів для подання та розгляду скарг та пункту 16 - щодо механізмів розгляду скарг та застосування санкцій в разі дискримінації за ознакою статі 50. Для своєчасного та ефективного реагування на скарги та звернення громадян за фактами дискримінації за ознакою статі в 2010 році створено консультативно-дорадчий орган - Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі при Міністерстві соціальної політики України. За 2010-2013 рр. на розгляд Експертної ради надійшло 26 звернень для експертної оцінки наявності дискримінації, в яких зафіксовано 33 факти порушень. Аналіз свідчить, що тематикою більшості звернень є рекламна продукція, що пропагує негативні стереотипи щодо соціальних і гендерних ролей жінок і чоловіків. За фактом підтвердження дискримінації за ознакою статі, реклама була знята з 17 об'єктів, до рекламодавців Державною інспекцією з питань захисту прав споживачів застосовані штрафні санкції відповідно до законодавства про рекламу.51. Для вивчення практик використання жінками механізмів для подання та розгляду скарг щодо всіх видів дискримінації було проведено вивчення інформації про клієнток центрів, яким надають стаціонарну допомогу як жертвам сімейного насильства. Встановлено, що більше половини (60%) жінок, постраждалих від домашнього насильства, до влаштування в кризові центри зверталися зі скаргами на факти насильства до різних державних установ: до міліцію - 52%, до центрів соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді - 44%, в суди - 35%, до представників органів влади - 29%, до служб у справах дітей - 28%, до представників органів місцевого самоврядування - 25 %, до територіальних центрів соціального обслуговування - 21%. У більшості випадків після звернення в названі вище державні структури проблема домашнього насильства не була вирішена, і, як наслідок, вони потрапили в кризові центри. 52. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації" прийнятим ВРУ 13 травня 2014 внесені зміни, що стосуються механізмів розгляду скарг та застосування санкцій в разі дискримінації за ознакою статі. Стаття 14 Закону має такий зміст: особа, яка вважає, що стосовно неї проявляється дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування та до їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та / або до суду, у визначеному законом порядку; реалізація цього права не може бути підставою для упередженого ставлення, а так само не може спричинити ніяких негативних наслідків для особи, яка скористалася цим правом і інших осіб. Закон забороняє дискримінацію з боку державних органів влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб. Також в документі йдеться про те, що, в разі надання позивачем фактів, які підтверджують, що мала місце дискримінація, обов'язок доведення необґрунтованості позовних вимог у цій частині покладається на відповідача. Крім того, закон відносить до повноважень омбудсмена запобігання та протидію дискримінації в приватній сфері, звернення до судуз заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних інтересів.53. Доцільно розробити єдиний нормативно-правовий акт з чітко визначеними поетапними алгоритмами дій і порядком взаємодії уповноважених органів та установ у разі виявлення факту дискримінації жінок, у тому числі такого виду дискримінації як насильства в сім'ї. До пункту 15 заключних зауважень Комітету щодо можливостей застосування Конвенції судовими та правоохоронними органами 54. В Україні проходить певна робота щодо практичного застосування положень Конвенції судовими та правоохоронними органами. Однією зі складових є навчально-освітні кампанії з підвищення обізнаності про Конвенцію і факультативного протоколу до неї, призначені для співробітників судових органів і юристів. Офісом Уповноваженого з федеральних судових справ Канади за фінансової підтримки Канадського агентства міжнародного розвитку впроваджувався Українсько-канадський проект судової співпраці. В межах проекту у 2010 році було проведено 16 навчально-практичних семінарів з питань гендерної рівності та Круглий стіл з питань гендерного насильства у сім’ї, в яких взяли участь 497 осіб: суддів – 210, працівників апарату судів – 287. В рамках навчального процесу Академії суддів України було проведено 9 семінарів та 1 тренінг для тренерів, в яких взяли участь 252 особи ( з них 184 - судді і 68 - працівники апарату).Під час навчально-практичних семінарів для суддів розкривалося поняття дискримінації як юридичної категорії; виокремлювалися «юридична» та «фактична» дискримінація («дискримінація результату»); обговорювалася концепція позитивної дискримінації; позитивних дій («тимчасових спеціальних заходів»); здійснювався вибірковий гендерно-правовий аналіз законодавства України (Сімейний кодекс; Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК), Кримінальний кодекс, Закон про амністію та інші); особлива увага при цьому приділялася відповідальності за порушення законодавства України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.Розглядалися питання сексуальних домагань на робочому місці; наголошувалося, що сексуальні домагання на робочому місці визнані формою дискримінації в трудовій сфері за ознакою статі, що підриває рівність, шкодить робочим стосункам та зменшує продуктивність; порівнювалися визначення, ознаки сексуальних домагань, представлені у міжнародних документах, з визначенням сексуальних домагань, які подає законодавство України.На семінарах приділялася увага і гендерному насильству в сім’ї; підкреслювалося, що жертвами насильства у сім‘ї можуть бути як чоловіки, так і жінки, але, згідно статистичних даних, більшість потерпілих від домашнього насильства складають жінки, і найбільшою проблемою є те, що жінки слабо обізнані з механізмами правового захисту від домашнього насильства, а правоохоронні органи не завжди оперативно і ефективно вирішують питання насильства на гендерній основі. Особливо наголошувалося, що насильство на гендерній основі повинно перестати бути приватною справою і має стати питанням державної ваги, за яке держава повинна нести відповідальність. Зверталася увага на необхідність взаємодії структур, відповідальних за подолання наслідків насильства в сім'ї, створення та запровадження методів незалежної судової експертизи психологічного стану як постраждалих від домашнього насильства, так і кривдника; винесення судом рішення про психокорекцію кривдника, а також про подальшу долю сім‘ї тощо.Для підвищення обізнаності про Конвенцію і факультативні протоколи до неї проводиться навчання фахівців системи МВС з питань захисту прав жінок. Так в 2010 році в рамках Проекту ПРООН - ЄС «Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні» проведено 7 кущових семінарів на тему "Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування з питань попередження насильства в сім'ї". Для забезпечення оперативного розгляду звернень та заяв про факти насильства в сім'ї, недопущення випадків відмови від реєстрації заяв в 2010-2011 роках в усіх регіонах країни були проведені відповідні семінари для дільничних інспекторів міліції. За підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні в 2009-2011 роках в трьох університетах внутрішніх справ відкриті інтерактивні класні кімнати, де проводиться навчання в метою відпрацювання практичних навичок протидії насильству в сім'ї. Протягом 2011-2013 років Національною школою суддів України організовано та проведено 6 семінарів та семінарів-тренінгів на теми "Розгляд судами справ, що пов'язані з насильством в сім'ї", "Проблеми судового захисту прав потерпілих від насильства в сім'ї в Україні"; "Запобігання та протидія насильству в сім'ї", "Особливості розгляду справ, що стосуються жорстокого ставлення до дітей"; "Судові практики розгляду справ про насильство в сім'ї". Дніпропетровським регіональним відділенням Національної школи суддів України на цей же період проведено 6 семінарів та лекцій на аналогічні теми, Донецьким - 12, Чернівецьким - 13, Кримським - 1, Львівським - 33 семінари та лекції. Загальна кількість працівників судів, які взяли участь у навчанні, становить близько 1500 осіб. МБФ «Українська фундація громадського здоров'я» за співпраці з Мінсоцполітики та МВС за підтримки програми "ООН Жінки" розроблено тренінгову програму підготовки фахівців органів внутрішніх справ з питань попередження насильства щодо жінок. В 2013-2014 роках навчено 150 дільничних інспекторів міліції та оперуповноважених кримінальної міліції у справах дітей у мм. Києві, Донецьку, Львові та Чернігові. До програми підготовлено Пам'ятку для співробітників органів внутрішніх справ «Психологічні особливості дій міліціонера при одержанні повідомлення про вчинення насильства в сім'ї».Підвищення кваліфікації працівників МВС з проблеми протидії дискримінації жінок проводилось як шляхом безпосереднього навчання міліціонерів, так і за допомогою розповсюдження літератури для самоосвіти. Так МВС спільно з Міністерством України у справах сім'ї, молоди і спорту та. ОБСЄ видало посібник для дільничних інспекторів міліції "Запобігання насильству в сім'ї"; спільно з громадською організацією «Жіночий інформаційно-координаційний центр» розроблено та видано посібник "Насильство в сім’ї та діяльність органів внутрішніх справ щодо його подолання"; за фінансової підтримки Координатора проектів ОБСЄ в 2010 році видані тиражем 15 тисяч примірників "Методичні рекомендації з організації роботи дільничних інспекторів міліції з протидії насильства в сім'ї"; Державним науково-дослідним інститутом МВС підготовлено посібник "Правові та кримінальні основи попередження насильства в сім'ї", який направлено в бібліотеки вищих навчальних закладів системи МВС для впровадження в навчальний процес. У 2010 році в рамках діяльності УКПСС було розроблено, видано та поширено серед працівників судової системи України: навчально-методичний посібник для суддів «Основи ґендерної рівності»; Посібник для викладачів-тренерів «Основи ґендерної рівності»; «Творення суспільства ґендерної рівності: міжнародний досвід/закони зарубіжних країн з ґендерної»; брошури: «Сексуальні домагання на робочому місці»; «Судовий захист від насильства в сім’ї/Інформаційні матеріали для суддів», «Юридичний захист від насильства в сім’ї/Інформаційні матеріали для громадськості, «Законодавче забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Щорічно за ініціативою Департаменту громадської безпеки МВС за участю міжнародних та громадських організацій проводяться міжрегіональні науково-практичні конференції з питань удосконалення роботи з протидії насильству в сім'ї. Державна програма до 2016 року передбачає продовження роботи щодо зміцнення та реалізації навчально-просвітницьких програм для суддів, юристів, працівників правоохоронних органів. Разом з тим, слід зазначити, що робота з поширення застосування Конвенції судовими та правоохоронними органами в Україні проводиться еклектично, ініціюється і проводиться переважно громадськими організаціями.
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка