Міністерство освіти урср науково-дослідний інститут психології урср



Сторінка1/19
Дата конвертації26.12.2016
Розмір4.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19




ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ

За редакцією дійсного члена АПН СРСР Г. С. Костюка

Видавництво «Радянська школа» КИГВ — 1976



Міністерство освіти УРСР Науково-дослідний інститут психології УРСР

На основі радянської психологічної науки автори висвітлюють основні питання індивідуального розвитку людської психіки, характеризують закономірності її формування в ран­ньому, переддошкільпому, дошкіль­ному і шкільному віці, розкривають значення наукового розуміння пси­хічного розвитку дитини для пра­вильної організації навчання і ви­ховання підростаючого покоління. Книжка призначена для вчителів та студентів педагогічних навчальних закладів.

Рукопис рецензували: кандидати педагогічних наук Г. П. Антонова, Г. Г. Викова, О. В. Неровня.

60403—380 В М210(04)—76 216-76

@ Видавництво «Радянська школо», 1976



Підготовка підростаючого покоління, здатного успішно продовжувати і далі роз­вивати діяльність старших поколінь, нале­жить до найважливіших завдань нашого суспільства. В «Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про на­родну освіту» визначено систему його на­вчання і виховання, яка має ступенево, починаючи з дошкільних закладів і закін­чуючи вищими школами, забезпечувати формування освічених, всебічно розвине­них, ідейно переконаних, відданих своїй соціалістичній Батьківщині громадян, активних будівників комуністичного су­спільства. Наші досягнення в її здійсненні незаперечні і значні. Вони відмічені XXV з'їздом КПРС. Високо оцінюючи їх, з'їзд водночас указав на потребу далі вдоскона­лювати систему народної освіти, насам­перед загальну середню освіту і професій­ну підготовку молоді, підвищувати ефектив­ність навчально-виховної роботи шкіл, по­ліпшувати підготовку учительских кадрів.

Багато наук служать цій державній справі. Серед них важлива .роль належить психології, зокрема віковій і педагогічній, її значення зумовлюється тим, що навчан­ня і виховання має своїм об'єктом психіч­ну діяльність учнів. Учитель не тільки ви­кликає її до життя, а й спрямовує, формує, так чи інакше керує її перебігом, розвит­ком. Щоб успішно керувати нею, треба знати її особливості і закономірності.

З


В кожній галузі об'єктивної дійсності людина оволодіває її Про­цесами, писав Ф. Енгельс, і керує ними, пізнаючи їх закони, -Пра­вильно застосовуючи їх у своїх цілях, і це стосується також за­конів тілесного і духовного буття самої людини. Наукове обгрун­тування чтШЛЯХІВ керув апня онтогевезом духовного буття людини потребує шйрокого розгортання -його психологічних досліджень і озброєння їх результатами учителів, вихователів молодого покоління.

Виходячи з діалектико-матеріалістичного розуміння природи і сутності людської психіки, радянські психологи у співробітництві з передовими психологами інших країн домоглися істотйих успіхів у правильному з'ясуванні умов і закономірностей її онтогенезу, взаємозв'язку найчання, виховання і розвитку психіки, вікових і індивідуальних особливостей цього процесу, факторів і рушійних сил становлення особистості в дитячому, підлітковому і юнацькому віці. Ці здобутки вікової психології повинні стати невід'ємною складовою частиною багатосторонньої підготовка кожного вчите­ля, вихователя до виконання ним його суспільно важливих функ­цій, допомогти йому пізнавати учнів у процесі навчально-виховрюї роботи з ними, повніше використовувати в ній їх вікові й індиві­дуальні можливості, успішно формувати у кожного учня пра ги»н- ня вчитися і працювати, уміння набувати і застосовувати зн аи ая, ідейні переконання, високі моральні якості і наукове світорозумш - ця. Психологічна компетенція допомагає педагогові успіш щ ше вести учнів до тих освітніх цілей, які стоять перед ним, перебИВю- вати труднощі, з якими він стикається в навчанні й вихеЦшні окремих учнів.

Автори жни ги, узагальнюючи здобуті радянськими психологами дані про особливості і закономірності розвитку психіки на різних етапах дитинства (в широкому значенні цього слова), відмічають значення правильного їх розуміння для підвищення ефективності навчання й виховання, його провідної ролі в становленні підроста­ючої особиотості. Вони сподіваються, що ці дані будуть корисні не тільки молодим людям, які готуються стати педагогами, а й учителям, які, працюючи в школах, прагнуть підвищувати свои) педагогічну майстерність. Дані вікової психології стануть їм у при­годі і як вихователям своїх власних дітей.

У написанні цієї книги брали участь: дійсний член АПН СРСР, доктор психологічних наук, професор Г. С. Костюк (розділи І і II), кандидат психологічних наук, доцент М. В. Вовчдк-Влакитна (роз­діл III), кандидат психологічних наук В. К. Котирло (розділ IV), доктор психологічних наук О. В. Скрипченко (розділ V), кандидат психологічних наук, професор Д. Ф. Ніколєнко і кандидат психоло­гічних наук Л. М. Проколієнко (розділ VI), кандидат психологіч­них наук М. І. Алексєева (розділ VII).

Автори і редактор кнйги усвідомлюють, що вони перебороли далеко не всі труднощі стислого висвітлення основ вікової психо­логії, і будуть вдячні за критичні зауваження і побажання.

Редактор,

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ПРЕДМЕТ ВІКОВО! ПСИХОЛОГИ, П ІСТОРІЯ І МЕТОДИ

1. Предмет ВІКОВОЇ психологи

Предмет вікової психології. Індивідуальний розвиток людської психіки, або її онтогенез, проходить свої перші ступені в дитинстві. Порівняно з дитинством у тварин людське дитинство (у широкому значенні цього слова, тобто від зародження людського індивіда до досягпення ним дорослого стану) є відносно найтривалішим. Воно становить четверту частину індивідуального життєвого шляху лю-. дшш. За цей час людський індивід перетворюється на діяльну до­рослу людину. Він не тільки росте фізично й психічно, а й зазнає послідовних якісних змін, які характеризують становлення його фізичних, розумових, емоційних, моральних та інших властивостей, його свідомості й діяльності. Формування їх проходить ряд вікових стугіепів, які є етапами розвитку індивіда як суб'єкта різних видів діяльності, як особистості, громадянина суспільства, в якому він живе.

Зміпи, що відбуваються у тілесному і психічному житті людини па різних етапах її онтогенезу, визначаються природними й су­спільними умовами в їх єдностіЦі зміни мають закономірний, прогресивний характер, що виявляється і в послідовності вікових стадій розвитку: за раннім дитинством, як відомо, йде дошкільний вік, що змінюється отроцтвом, за ним наступає стадія підлітка, яка закономірно переходить у юність. За юністю ідуть періоди дорослості, що закінчуються старістю. Для кожного віку характер­ними є певні взаємовідносини ійдивіда з суспільним середовищем, особливості його псйЬсічної діяльності й фізичного стану.



Предметом віков оХ психологіг в дослідження з ак еж.п сихічн ого ро звиткц л їоІГиніГ н а

різних етапах її »І н д и в і д у а ль н ого життя, або її онтогенез у. Вона вивчає виникнення і розвиток психічних про­цесу [відчуттів, сприймань, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) і властивостей у дітей, підлітків і юнаків, зміни з віком їхніх внутрішніх співвідношень, становлення різних видів Діяльності (гри, навчання, праці, спілкування тощо), формування

б

психічних якостей підростаючої особистості. Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, які виникають з віком у психічній діяльності дітей, підлітків та юнаків, знаменуючи переходи від нижчих до вищих ступенів розвитку. а



Вікова психологія розкриває умови, що визначають цей процес, співвідношення у пьому природних факторів (спадковості, визрі­вання організму тощо) і суспільних засобів, якими реалізуються можливості психічного розвитку людського індивіда. Вона з'ясовує роль історично вироблених суспільством цінностей (мови, досяг­нень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у формуванні людського індивіда як соціальної істоти, носія суспільних відносин, як особистості.

Предметом вікової психології є вивчення рушішШх сил індивіду­ального розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх етапів, або періодів, до наступних, від нижчих до вищих, індивідуально-типологічних відмінностей у психічному розвитку дітей, підлітків і молоді, факторів, що їх визначають.



Відповідно до періодів виділяються галузі вікової психології. Такими насамперед є: психологія раннього віку, психологія до­шкільника, психологія молодшого шкільного віку, психологія під­клітка, психологія юнацтва.

Як зазначалося вище, онтогенез людської психіки не закін­чується і юністю. Він триває Далі, набуваючи своїх специфічних особливостей, зумовлюваних такими факторами, як здобуття вищої і спеціальної освіти, оволодіння певними видами професій­ної праці, громадська діяльність, виховання дорослими своїх дітей, а також зміни в організмі під час його змужніння й старіння. Ці особливості розвитку є предметом вікової психології дорослих. В даній граці йтиметься тільки про психологію дитячого, підліт­кового та юнацького віку.

Зв'язок вікової психології з іншими науками. Свої завдання вікова психологія розв'язує в тісному зв'язку з іншими науками про людину. Вона виходить "з діалектико-матеріалістичного розу- міщіЯ-Жихіші як активного відображення людиною природного й суспільного світу, що здійснюється в процесі її діяльності, включається у цю діяльність, її орієнтує, спонукає, програмує й регулює. Вікова психологія грунтується на і£хщцш*-йикщ>іалі- стичному вченні про походження і розвиток суспільства, людської свідомості й самосвідомості, про єдність психіки людини та її діяль­ності, наприклад практичної, в якій вона пе тільки виявляється, а й формується. Дослідження онтогенезу психіки спрямовуються матжпистськп-лйні.нпьктп теорією_розвитку, яка допомагає дослід­никам у переборенні хибних, ідеалістичних і механістичних кон­цепцій.


Вікова психологія розвивається у тісному зв'язку із загальною психологією, яка досліджує основні форми психічної діяльності людини в їх зрілому, сформованому вигляді й тим самим допомагав зрозуміти їх виникнення і розвиток у дітей. Кожна теорія психіч- пого розвитку дитіши, підлітка чи юнака виходить з якоїсь загаль- цопсцхологічної теорії навіть тоді, коли автор її про це прямо не говорить. ' ,

Психічний розвиток індивіда в дитинстві відбувається в умовах навчання і вихованпя. -Звідси випливає- тісний зв'язок вікової психології з педагогічною психологією, яка досліджує психологічні основи павчально-виховного процесу, і педагогікою, що розробляє мету, зміст, методи та форми навчання й виховання підростаючого покоління. Вікова психологія не може обійтися без даних і виснов­ків цих паук, оскільки психічний розвиток визначається передусім навчанням і вихованням.

Онтогенез людипи — цілісний процес, що виражається в різ­них формах (морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній). У ньому психічпий розвиток нерозривно пов'язаний з дозріванням організму, з розвитком нервової системи, її функцій. Нормальне функціонування нервової системи—необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда. Тому вікова психологія тісно пов'я­зана з віковою анатомією й фізіологією, з фізіологією йищої нерво­вої діяльності, зокрема її диференціальною галуззю, що досліджує іпдивідуально-типологічні відмінності у властивостях основних нервових процесів, а також з дитячою гігієною, педіатрією і психо­неврологією.

Дедалі більшого значення для вікової психології набуває її зв'язок із соціологією та соціальною психологією, яка вивчає взає­мовідносини людей у колективах, малих групах та їх вплив на психіку і діяльність підростаючої особистості. Дитина, підліток, юпак формуються .як особистість, включаючись у життя певних груп, колективів, у суспільні відносини, виконуючи в них певні фупкції і ролі. Дані і висновки соціальної психології потрібні для з'ясування процесу соціалізації людського індивіда на перших етапах його онтогенезу, тобто становлення його як носія певних суспільних відносин.

Досліджуючи індивідуальні особливості онтогенезу психіки на різних його етапах, вікова психологія підтримує зв'язки з диферен­ціальною психологією та дефектологією, психологією аномальних дітей, яка вивчає особливості розвитку психічної діяльності при наявпості дефектів окремих аналізаторів (зорового, слухового) і центральної нервової системи. Щоб з'ясувати специфічні риси роз­витку дитини, дослідники вдаються до порівняльного вивчення онтогенезу психіки у людини і вищих тварин.

Теоретичне і практичне значення вікової психології. Даними і висновками вікової психології користуються у філософії, зокрема У теорії пізнання. Недаремно багато філософів, обґрунтовуючи своє розуміння походження людських знань і форм мислення, вдава­лися до результатів спостережень за розумовим розвитком дітей. Критикуючи, наприклад, концепції природженості ідей і обстою­ючи досвідне їх походження, вони широко використовували взяті з життя дітей дані про тс, як виникають у них перші уявлення й поняття про явища зовнішнього світу, перші ідеї. Сучасна ди­тяча психологія на основі науково перевірених узагальнень до­водить, що ідеї формуються в людини під час її індивідуального розвитку в конкретно історичних суспільних умовах, у процесі пізнання нею зовнішнього світу, засвоєння набутих людством гнань. Перевага психологічного дослідження походження ідей по­лягав у тому, що воно дав можливість вивчати процес їх утворення у живому вигляді, втручатися у нього і керувати ним.

В. І. Ленін високо оцінив теоретичне філософське значення даних і висновків вікової, зокрема дитячої психології. Визначаючи ті галузі «знання, з яких повинна скластися теорія пізнання і діалектика», він відніс до них і історію розумового розвитку дитини

Виходячи з основних положень загальної психології, вікова пси­хологія їх збагачує. Спираючись на дані вікової психології, загаль­на психологія дістає можливість генетично підходити до основних форм людської психіки і глибше з'ясовувати їх природу і сутність. Це стосується і педагогічної психології та педагогіки. Користую­чись їх здобутками, вікова психологія в свою чергу постачає їх да­ними і висновками про вікові й індивідуальні особливості психіч­ного розвитку. Наукова розробка мети навчання й виховання, їх змісту і методів не може обійтися без знання й урахування цих особливостей, на що правильно вказували передові педагоги різних часів.

Найбільше значення вікова психологія має для теорії та прак­тики навчання й виховання підростаючих поколінь. Вивчайте за­кони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, писав К. Д. Ушинський, звертаючись до вчителів і вихователів, і дійте відповідно до цих законів та тих обставин, за яких ви хочете їх застосувати. Знання вікової психології потрібні батькам, виховате­лям дитячих садків, учителям загальноосвітніх шкіл і професійно- технічних училищ, піонервожатим, вихователям шкіл-інтернатів, викладачам вищих навчальних закладів. Щоб успішно навчати й виховувати дітей, підлітків і молодь, треба уміти виявляти, знати їхні вікові й індивідуальні особливості, позитивні розумові, емо­ційні, вольові якості та недоліки, здійснювати індивідуальний підхід до кожного вихованця. Треба, щоб педагог був чуйним психологом, зазначала Н. К. Крупська, який умів би побачити, підгледіти, що робиться у душі дитини.

Особливо зростав значення даних вікової психології в світлі поставлених XXV з'їздом КПРС завдань дальшого розвитку систе­ми народної освіти, розширення мережі дошкільних, шкільних і позашкільних закладів, підвищення рівня їх навчально-виховної роботи, дальшого поліпшення трудового, морального, ідейно-полі­тичного виховання учнів середніх загальноосвітніх і професійно- технічних шкіл, якості підготовки і перепідготовки учительських



'Ленін В. І. Повне аібр. тв. Т. 29, с. 296.

кадрів, забезпечення готовності молодого покоління до активпої участі в науково-технічному прогресі нашої країни, в будівництві комуністичного суспільства.

Психічний розвиток здійснюється ступінчасто. Кожен віковий ступінь жаття й діяльності індивіда робить свій вклад у його фор­мування як особистості майбутнього громадянина. Щоб успішно керувати цим процесом, треба стежити за тим, як він проходить, як вихованці сприймають поставлені перед ними цілі й завдання, як вони їх усвідомлюють, як виконують навчальні й інші завдання, на які труднощі натрапляють і як їх переборюють, які взаємовід­носини складаються у дітей з учителями, вихователями та між собою, як ці відносини впливають на психічний розвиток кожпого вихованця.

Вікова психологія допомагає педагогам вивчати учнів, навчаючи й виховуючи їх, і на основі цього вивчення поліпшувати методи навчання й виховання. Знання вікових та індивідуальних особли­востей вихованців— необхідна умова взаєморозуміння між ними і вихователями. Знання вікових та індивідуальних особливостей учнів, зокрема їх нахилів, інтересів, здібностей, характерологічних рис — основа індивідуалізації й диференціації навчально-виховно­го процесу,, забезпечення його ефективності щодо кожного учня, одна з передумов педагогічного такту учителя, майстерності керу­вання становленням підростаючої особистості з її неповторною ін­дивідуальною своєрідністю.

Вікова психологія служить справі професійної орієнтації і кон­сультації молоді, її підготовки до свідомого вибору професії, справі оргапізації різних видів позашкільної діяльності (дослідницької, технічної, читацької, спортивної тощо), а також оздоровлення молодого покоління.

2. З історії вікової психології

Зародження ідеї вікового розвитку психіки. Ідея генетичного підходу до психіки людини виникла ще в античній філософії. Зо­крема, Арісійтель (IV ст. до н. е.) зробив першу спробу визначити основні етапи індивідуального розвитку людської психіки, вбачаю­чи в пих повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав процес її розвитку як перетворення природних мож­ливостей людини у дійсність. Усе, що ми маємо від природи, писав Арістотель, те ми первісно дістаємо лише як можливості й ЗГОДОМ перетворюємо у реальність своїми діями, які поєднують нас із ЗОВ­НІШНІМ світом, з іншими людьми. Людина стає там, ким вона сама себе створила своїми діями, вчинками. Розвиваючи ідею генетич­ного підходу до психіки Людини, стоїки Намагалися виявити сту­пені переходу дитини від перших вір^уттів до «чуттєвого» мис­лення і далі (десь у чотирнадцятирічному віці) до абстрактпого мислення.


Розробка цієї ідеї пожвавилась у нові часи під впливом суспіль­них вимог до справи навчання й виховання молодого покоління. Великий реформатор школи Я. А. Коменський (1592—1670), об­ґрунтовуючи принцип «природовідповідностї» навчання, обстою­вав потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості й зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Він реалізував своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей у створених ним підручниках і своїй теорії навчання. Дж. Локк (1672—1704), критикуючи концепцію вродженості ідей і доводячи досвідне їх походження, зумовлюване вихованням, вказував на потребу враховувати вікові особливості. психічного розвитку дітей.

Ж.-Ж. Руссо (1712—1779) розвинув далі тезу Коменського про вивчення учнів як умову успішного їх навчання й виховання. Педагоги, писав він, підходять до дитини як до маленької дорослої людини, ігноруючи те, якою вона є, перш піж стане дорослою. На­справді ж дитина — не маленька доросла людина, а своєрідна істота з притаманними їй потребами, інтересами, особливостями сприймання, розуі«І^пя навколишнього світу і свого дійового став­лення до нього. Тому треба спостерігати, вивчати дітей для того, щоб успішно їх виховувати. У творах Руссо зародилась ідея дитя­чої психології. Проте він зробив з неї хибний висновок, ніби ви­ховання повинно йти за дитиною, тобто за потребами, інтересами і прагненнями, які стихійно складаються в неї, а не вести її до тієї мети, яку ставить суспільство, виховуючи молоде покоління. Руссо поклав початок буржуазної теорії так званого «вільного вихо­вання».

Інші мислителі XVII—XVIII ст., що цікавилися питаннями ін­дивідуального розвитку людської психіки, також розвивали думки про залежність цього процесу від навчання й виховання. Так, В. М. Та >і;ттпн_ (1686—1750), який створив свою оригінальну періо­дизацію дитинства, доводив, що розумовий розвиток людського ін­дивіда є результатом засвоєння ним досвіду людства. Величезне значення навчання й виховання в індивідуальному розвитку лю­дини обстоювали К.-А. Гедьвецій (1715— І7"!), Д. Діщю (1713— 1784), О. М. Радіщев (1749—1802) та іогі прогресивні мислителі XVIII ст., хоч і не мали однієї думки іДодо оцінки ролі природних даних у цьому процесі і можливостей виховання. В той час, як Гельвецій вважав, що люди від природи однакові і все в їх роз­витку залежить від умов життя й виховання, що виховання все- ййЖ^не, інші твердили, що не можна ігнорувати природні відмін­ності між людьми, що виховання може зробити багато, але не все. Так загострилася проблема співвідношення природного й суспіль­ного в онтогенезі людської психіки, яка падалі стала предметом дискусій і спеціальних досліджень у віковій психології.

Уже наприкінці XVIII ст,. і в першій половині XIX ст. з питань психічного розвитку дітей почали виходити окремі публікації, які містили результати спеціальний спостережень за цим процесом.

ГТ.-Г. ПесталоппІ ЇІ746—1827), розробляючи дидактику початко­вого навчання, характеризував особливості розвитку дітей цього віку і обстоював ідею розвиваючого навчання, яку К. Д. Ушин- ський назвав «великим відкриттям». Мету навчання автор вбачав у тому,-щоб збуджувати властиве дітям прагнення до активпості, формувати в них спостережливість, допитливість, здатність логічно мислити й виражати словами свої думки. Ф. Фребель (1782—1852), ініціатор розробки першої системи виховання дітей дошкільного віку й організації дитячих садків, висловив у своїх творах ряд позитивних, хоч і не вільних від впливу німецької ідеалістичної філософії, думок про психічний розвиток дитини.

Прагнучії психологічно обгрунтувати свою систему цілісного виховання Гвсебічного розвитку дітей з раннього війу шляхом за­лучення їх до спільної, колективної праці, Ф. Фур'є (1772—1837), відомий французький соціаліст-утопіст, вдавався до спеціальних спостережеш,, з яких він зробив висновок, Що малі діти за своєю природою не ледарі, а працьовиті істоти. К. Маркс І Ф. Енгельс писали, що його погляди на виховання дітей «явлйютЬ собою най­краще, що є в цій галузі, і містять у Собі геніальні спостережен­ня» Розвиваючи прогресивні ідеї побудови шкільного йавчапня, яке відповідає природі дітей і культурі народу, Ф. А. Дістервег (1790—1866) підкреслював потребу враховувати вікові й індивіду­альні особливості учнів в організації їх самодіяльності, яка є одно­часно результатом і засобом їх освіти.

Цінні думки про умови й характерні риси психічного розвитку дітей висловив В. Г. Бєлінський (1811—1848). Дитина, Яйсав він, від народження — «людина в можливості», життя її — «безперерв­не становлення», «безперестанне формування», яке виявляється У збагаченні психічйої діяльності, відживанні одних її рис і появі інших. Вихованням «вирішується доля лІЬбйни», але вирішується по-різному залежно від суспільних умов життя, від змісту вихован­ня, від того, є воно охоронцем старого, що відживав в суспільстві, чи провіднйком нового, яке народжується в надрах суспільства і вступає у боротьбу з старим. Розвиток — це індивідуальна історія життя, в якій кожний «наступний вік вищий за попередній» і кож­ний має свої закопні потреби й способи їх задоволеная. Знати їх потрібно не тільки педагогові, а й дитячому письменникові.

О. І. Герцеп (1812-1872), М. О. Добролюбов (1836-1861), М- Г. Черпишевський (1828—1889) у своїх йрацях також обстою­вали важливу роль правильного розуміння обумовленості психіч­ного розвитку дітей, їх вікових і індивідуальних особливостей для успішного навчання й виховання, для формування у молодого по­коління освіченості, наукового світогляду, ідейних переконань, пра­цьовитості, життєлюбства та інших позитивних йкостей.

Виникнення й розвиток вікової психології в другій половині лІХ ї в XX ст. Проте тільки в другій половині XIX ст. вікова пси-

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка