Міністерство освіти І науки україни



Сторінка5/8
Дата конвертації11.11.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 1. Наукові засади макроекономічного прогнозування й регулювання

План

  1. Суть і способи економічного прогнозування. Класифікація прогнозів.

  2. Макроекономічне прогнозування та його принципи.

  3. Основні функції макроекономічного прогнозування.

  4. Методи та моделі економічного прогнозування.

  5. Теорії макроекономічного регулювання.

  6. Державне регулювання економіки: необхідність, суть, функції, цілі та об’єкти.

Література: Державне регулювання економіки: Навч. посібник – 3-те вид., випр. – К.: Знання – Прес, 2003. – С.12-25, 49-56.


1. Суть і способи економічного прогнозування. Класифікація прогнозів.

Прогноз (грец. - передбачення):

  1. науково обгрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об’єкта в майбутньому;

  2. науково обгрунтоване передбачення можнаго стану об’єкта в майбутньому, можливих шляхів і строків його досягнення.

Економічне прогнозування – виявлення стану та можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи (мікро-, мезо-, макрорівні).

Джерела прогнозної інформації:

1. накопичені знання і досвід (теоретичні та емпіричні знання про закономірності розвитку процесів);



  1. фактична і статистична інформація про об’єкт прогнозування;

  2. економіко-математичні моделі.

  1. Способи прогнозування:

  1. експертний (лат. – досвідчений) – шляхом опитування спеціалістів стосовно об’єкта прогнозування;

  2. екстраполяції (лат. – поза і згладжувати) – збирання інформації про розвиток об’єкта в минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

  3. моделювання (франц. – ліпити, формувати) – дослідження, що базуються на побудові моделей об’єкта відповідно до очікуваних (бажаних) змін у його стані.




Форми наукового передбачення







 

 

 

 

 

 




 







 







 




Гіпотеза




Прогноз




План

 







 







 




Наукове перед-бачення на рівні загальної теорії, тобто якісної ха-рактеристики до-сліджуваного об’єкта, яка відо-бражає загальні закономірності (причинно-на-слідкові звязки) його функціону-вання




Порівняно до-стовірніше і більш визначе-не наукове пе-редбачення, ос-кільки базуєть-ся не тільки на якісних, а й на кількісних оцін-ках (проте все-таки має ймо-вірний, варіант-ний характер)




Характеризуєть-ся більш вищим ступенем досто-вірності й кон-кретності (по-становка кон-кретної цілі, пе-редбачення спо-собів її досяг-нення, має од-нозначне рішен-ня)






















































































Пошуковий прогноз базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об’єкта, що склалися в минулому і діють нині, абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу – з’ясувати, як розвиватимуться події при збереженні існуючих тенденцій.








Класифікація прогнозів










 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 







 










 










 










 




 

За масштабом







За часом







За об’єктом







За функціо-нальною ознакою







 




 




 













 










 










 






Мікропро-гноз (окре-мого під-приємства)







Оператив-ний (до 1 місяця)



 

Природних ресурсів



 

Пошуко-вий

 




 




 




 













 










 










 









Галузевий







Коротко-строковий (до 1 року)



 

Трудових ресурсів



 

Норма-тивний

 




 




 







 










 










 





















Макропро-гноз (націо-нальної еко-номіки)



 

Середньо-строковий (1-5 років)



 

Інвестицій













 




 




 













 










 










 





















Суперпро-гноз (світо-вої економі-ки)







Довго-строковий (15-25 років)



 

Науково-технічний



















 




 

























 










 

































Далеко-строковий (понад 25 років)



 

Соціальний































 





































 













































Зайнятості





































 





































 













































Доходів





































 





































 













































Зовнішньо-економічний тощо




















































Нормативний прогноз (на відміну від пошукового) розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

Різниця між пошуковим і нормативним прогнозам

Критерій

Пошуковий

Нормативний

Основні засади побудови

Аналіз минулих і діючих тенденцій розвитку об’єкта без урахування можливих змін та інших факторів

Розробляється за заданими цілями (нормативами)

Завдання

З’ясувати, як розвиватиметься об’єкт при збереженні існуючих умов (тенденцій)

Визначити шляхи і строки досягнення можнаго стану об’єкта прогнозування в майбутньому як мета його розвитку

Алгоритм (логіка, послідовність) побудови прогнозу

Вихідним пунктом у визначенні майбутнього стану об’єкта є його минулий і теперішній рівень розвитку

Здійснюється у зворотному напрямку – від заданого стану в майбутньому до тенденцій, що вже склалися


2. Макроекономічне прогнозування і його принципи.

Макроекономічне прогнозування – виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики й державного регулювання економіки.

Принцип наукової обгрунтованості передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки, враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний і світовий досвід, а також використовує систему наукових методик і методів.

Принцип системності розглядає національну економіку, з одного боку, як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування.

Складовими макроекономічного прогнозу є прогнози розвитку:

  1. окремих великих сфер і підсистем економіки (фінансів, грошового обігу, цін тощо);

  2. галузей і підгалузей;

  3. видів виробництва;

  4. природних ресурсів (земельних, водних, енергетичних, корисних копалин тощо);

  5. трудових ресурсів;

  6. науково-технічні;

  7. соціальні (зайнятості, доходів, рівня життя тощо);

  8. зовнішньоекономічні;

  9. екологічні;

  10. регіональні;

  11. демографічні;

  12. політологічні тощо.


Основні принципи макроекономічного прогнозування


    1. Наукова обгрунтованість.

    2. Системність.

    3. Адекватність.

    4. Багатоваріантність (альтернативність).

    5. Цілеспрямованість.

    6. Рентабельність (ефективність).


Принцип адекватності означає, що прогноз як теоретична модель (узагальнення) має достатньо повно й точно відображати реальні процеси національної економіки.
Принцип багатоваріантності (альтернативності) передбачає розробку не одного, а кількох (мінімум трьох) варіантів майбутнього розвитку національної економіки, оскільки хоч її розвиток і детермінований конкретними умовами чи певними закономірностями, але відбувається за різними траєкторіями. Останнє обумовлено дією факторів, що впливають на функціонування народного господарства, їх інтенсивністю, можливістю виникнення інших чинників та умов у майбутньому.

Варіанти прогнозу:

1) песимістичний – відображає нижню межу можнаго розвитку національної економіки (при домінуванні негативних факторів впливу);

2) оптимістичний – показує можливу верхню межу (за домінування позитивних факторів);

3) стриманий (середній) – окреслює найвірогіднішу траєкторію майбутнього розвитку.
Принцип цілеспрямованості – прогнозування розвитку конкретного об’єкта (національна економіка в цілому чи окремий її елемент) і визначення тенденцій та закономірностей його розвитку для вирішення конкретних народногосподарських завдань. Цілі прогнозування визначаються суспільними потребами, породженими певними соціально-економічними, політичними, демографічними, науково-технічними та іншими факторами.
Принцип рентабельності (ефективності) – визначення вартості аналітичної підготовки прогнозу та його результативності, врівноваження економії з ефективністю, якості зі своєчасністю. Прогноз має бути точним, повним і реальним. Важливим його правилом є мінімізація вхідних даних за їх аналітичної значущості та максимізація вихідних даних.
3. Основні функції макроекономічного прогнозування.

Роль макроекономічного прогнозування виявляється через його функції. При цьому реалізуються такі завдання:

1. теоретико-пізнавальне: вивчення і аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

2. практичне (управлінське) – можливість прийняття на основі інформації про розвиток об’єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.



Основні функції макроекономічного прогнозування


Науковий аналіз розвитку національної економіки




Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень




Основні функції макроекономічного прогнозування




Оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив




Підготовка рекомендацій урядовим структурам для ухвалення оптимальних рішень



Науковий аналіз соціально-економічних та науково-технічних процесів і тенденцій розвитку національної економіки передбачає з’ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.
Етапи (стадії) наукового аналізу об’єкта прогнозування:
1. Ретроспекція – дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису;

  1. визначення джерел прогнозної інформації;

  2. збирання, зберігання і обробка інформації;

  3. з’ясування і уточнення кількісних та якісних характеристик об’єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.


2. Діагноз – визначення нинішнього стану об’єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак):



  1. аналіз об’єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

  2. розробка моделі прогнозування;

  3. вибір адекватного методу прогнозування.

3.Проспекція – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):

  1. верифікація (оцінка достовірності, точності та обгрунтованості прогнозу);

  2. синтез (систематизація окремих прогнозів);

  3. оцінка повноти інформації, уточнення;

  4. коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

Оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив – реалізація принципу багатоваріантності: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можнаї дії невідомих факторів).

Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обгрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень – запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

4. Методи й моделі економічного прогнозування.

Макроекономічні прогнози розробляються із застосуванням певних методів і методик, вивченням яких займається наука, що називається прогностикою.



Економічна прогностика – прикладна наука про способи й методи розробки економічних прогнозів.

Методи прогнозування – це сукупність операцій і прийомів, які на основі ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) зв’язків об’єкта прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачити майбутній його розвиток.

Макропрогноз має включати три основні елементи: ціль, способи її реалізації та необхідні ресурси. Інтуїтивні методи дають змогу визначити ціль і в деяких випадках засоби її досягнення, визначення ресурсного забезпечення є завданням формалізованих методів.

Методи експертної оцінки (інтуїтивні) – передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів (експертів). Використовуються для аналізу і прогнозування складних об’єктів (явищ, процесів), на розвиток яких справляють вплив багато факторів.

Індивідуальні інтуїтивні методи проводяться на основі збору інформації від окремих спеціалістів.

Анкетний метод передбачає опитування експертів за допомогою спеціально складеного переліку питань щодо майбутнього розвитку об’єкта прогнозування (анкети).

Аналітичний метод – здійснюється на основі логічного аналізу ситуації, що склалася, і передбачає підготовку аналітичних доповідних записок.

Метод написання сценарію – базується на визначенні логіки розвитку процесу чи явища, виходячи з конкретної ситуації (побудова алгоритму вирішення проблеми).
Прогнозування цілі розвитку об’єкта (побудова «дерева цілей»)




Використовується для аналізу та прогнозування систем, об’єктів, процесів, у яких можна виділити кілька структурних чи ієрархічних рівнів (А, Б, В і т. ін.)

"Дерево цілей"







Базується на послідовному виділенні дрібніших компонентів системи на нижчих рівнях






5. Теорії макроекономічного регулювання.




Меркантилізм













Фізіократи













Класична теорія саморегулювання
















Марксизм






Кейнсіанство










Неокласичні теорії:

- монетаризм; - раціональних очікувань; - "економіки пропозиції"






Неокейнсіанство
















Неокласичний синтез

Соціально-інституці-ональний напрямок






В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії, покликані до життя практикою господарювання. Можна виділити кілька етапів розвитку теорії регулювання економіки.



Меркантилізм – перша економічна школа (XV–XVII ст.), що розглядала золото і срібло (пізніше – надлишок продуктів, що обмінюються на зовнішньому ринку) як джерела багатства і розробляла рекомендації своїм правителям стосовно розвитку міжнародної торгівлі.

Фізіократи – економічна школа (засновником є Ф. Кене, XVIII ст.), представники якої вважали, що джерелом багатства є праця у сільському господарстві, тому рекомендували урядам своїх країн розвивати саме цю галузь.

Класична теорія регулювання (саморегулювання) – найвидатніші представники – англійські економісти А. Сміт і Д. Рікардо (друга половина XVIII – початок XIX ст.). Основним регулятором економічних процесів визнають ринковий механізм, який ефективно регулює розподіл ресурсів, автоматично встановлює економічну рівновагу (між попитом і пропозицією) і заперечує необхідність втручання держави в економіку.

Марксизм – економічна школа, заснована на вченні К. Маркса, яка обгрунтовує необхідність знищення приватної власності та конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної (загальнонародної) власності.

Кейнсіанство – напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Обгрунтовує об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Кейнсіанство виникло у 30-х роках ХХ ст. як відповідь на потреби Великої депресії. У теоретичному аспекті ідеї Кейнса сприяли зародженню нового розділу економічної теорії – макроекономіки і першим спробам застосовування агрегованих економічних величин. Кейнсіанство відкрило «першу сторінку» в економетричному аналізі національного господарства, ввівши у світ найважливіші математичні інструменти і прийоми. У практичному плані економічна політика, що відображала ідеї Кейнса і яку проводила більшість країн після Другої світової війни, багато в чому сприяла виходу їх із кризи і пом’якшенню циклічних коливань.



Заслугою Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної класичної теорії, обгрунтував об’єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з’ясував основні засоби й інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики тощо.

Основні положення кейнсіанства і монетаризму

Кейнсіанство

Неоконсерватизм

Принцип ефективного попиту

Принцип ефективної пропозиції

Зростання одержавлення економіки

Часткова приватизація державної власності

Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту

Зниження податків з населення і підприємців

Дефіцитне фінансування і посилення інфляції

Зменшення бюджетного дефіциту і стабілізація грошового обігу

Організація державного регулювання і планування

Обмеження державного регулювання і згортання макропланування

Розширення державних соціальних програм

Скорочення державних соціальних програм


Теорії неокласичного, неоліберального, неоконсервативного напрямку (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія «економіки пропозиції» тощо) визнають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

Монетаризм – економічна школа, яка пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме – регулюванню грошового обігу.

Теорія «економіки пропозиції» - неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, пропагує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємництва, скорочення соціальних витрат тощо.

Теорія раціональних очікувань – неокласична теорія, яка стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб’єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), осмислюючи всю інформацію про об’єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення – рішення, що максимізують їхнє благополуччя.

Заслуговує на увагу теорія суспільного вибору, засновником якої є лауреат Нобелівської премії американський економіст Джеймс Б’юкенен. Її представники виходять з того, що займаючись політичною діяльністю, беручи участь у розробці й реалізації рішень в економічній сфері, людина, яказайняла державну посаду (державний службовець, парламентарій, президент), не обов’язково буде керуватися інтересами суспільного благополуччя. Використовуючи політичні (бюрократичні) інститути, вона намагатиметься реалізувати свої індивідуальні цілі, отримати політичну чи економічну «ренту». Нерідко використовуються лобізм (діяльність, направлена на забезпечення прийняття громадських рішень в інтересах групи людей), логроллінг (взаємна підтримка рішень певними групами: «ти мені – я тобі»), торгівля голосами (скупка голосів). Мета пошуку «ренти» - отримання привілеїв, преференцій, державних кредитів, інформації, обмеження конкуренції тощо.



Прихильники теорії суспільного вибору доходять висновку, що існує політична нерівність, можливість прийняття нераціональних з суспільної точки зору рішень. Тому вони, не заперечуючи ролі держави, все-таки бачать вирішення проблеми у вільному розвитку ринкових відносин на цивілізованих правових засадах. Отже цю теорію можна віднести до неоліберального напрямку.

«Неокласичний синтез» – економічна школа, що поєднала достоїнства неокейнсіанства та неолібералізму і стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Соціально-інституціональний напрямок – близький до неокласичного синтезу напрямок, представники якого вважають, що економічні відносини в суспільстві формуються не тільки під дією економічних, але й соціально-психологічних, політичних та інших факторів («інститутів»). Під останніми вони розуміють профспілки, корпорації, державу, а також правові, морально-етичні, психологічні явища (звичаї, норми поведінки, звички, національні традиції, релігію, менталітет тощо).
6. Державне регулювання економіки: необхідність, суть, функції, цілі та об’єкти.

Державне регулювання економіки – це система заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної і регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.



Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. - зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних і екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.

Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Макроекономічна ефективність означає:

  1. забезпечення зростання продуктивності праці в суспільному виробництві на основі його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації і управління;

  2. збалансований, пропорційний розвиток економіки;

  3. повне й оперативне задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає забезпечення:

  1. соціальної справедливості;

  2. ефективної зайнятості;

  3. екологічної рівноваги;

  4. задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення.




Основні функції державного регулювання економіки

  1. Цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior – перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

  2. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

  3. Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір.

  4. Коригуюча – зводиться до коригування (лат. - виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

  5. Соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

  6. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки – це регулювання державного сектора економіки, створення суспільних товарів і благ.

  7. Контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

Мінімальні функції держави:

      1. створення правової бази;

      2. захист конкуренції;

      3. забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

  1. мінімізація негативних екстерналій;

  2. розподіл і перерозподіл доходів;

  3. виробництво суспільних товарів і благ.

Державне регулювання економіки – це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об’єкти й процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей.

Складові (етапи) процесу управління розвитком національної економіки:

  1. макроекономічний аналіз; початкові стадії

  2. макроекономічне прогнозування; управління

  3. планування соціально-економічного розвитку країни;

  4. макроекономічне програмування;

  5. організація і регламентація дій суб’єктів національної економіки;

  6. стимулювання бажаних процесів;

  7. оперативне регулювання;

  8. контроль за дотриманням правил і норм економічної поведінки суб’єктів;

  9. національне рахівництво.

Об’єкти державного регулювання економіки(ДРЕ) – сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, що не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності.

Конкретні об’єкти ДРЕ:

  1. економічний цикл;

  2. структура економіки;

  3. умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

  4. науково-технічний прогрес та інноваційні процеси;

  5. грошовий обіг та інфляція;

  6. ціни;

  7. платіжний баланс;

  8. блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо);

  9. умови конкуренції;

  10. навколишнє середовище (екологічні проблеми);

  11. регіони.

Щодо названих об’єктів держава проводить відповідну економічну політику.
ЗМ 1.2. Прогнозування розвитку

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка