Міністерство освіти І науки україни



Сторінка4/8
Дата конвертації11.11.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Ефективність людини як працівника залежить від попередніх інвестицій у такі сфери:

  • освіта;

  • виробниче навчання;

  • охорона здоров’я з охороною довкілля;

  • мобільність, зокрема, міграція населення;

  • інформаційне забезпечення;

  • народження і виховання дітей.

Передумовою розвитку концепцій людського капіталу були теорії менеджменту. На початку 20 ст. була впроваджена система американського інженера Тейлора, яка на підставі хронометражу робочого часу забезпечувала повне й раціональне завантаження працівників і виробничих потужностей. Пізніше на перші позиції вийшли теорії “людських відносин”, які обґрунтували необхідність урахування психологічних аспектів суспільної праці.

Унікальна роль людини розвивається в умовах подальшої інформатизації суспільства, насамперед, поширення впливу всесвітньої мережі INTERNET.

Важливою рисою сучасності є розгортання процесу глобалізації як сукупності загальносвітових відносин, що домінують над національними й регіональними. Зазначена глобалізація обумовлює світову цінність і одночасну незахищеність окремої людини від стану загальносвітових процесів.

Обмеження можнастей людини у розвитку її виробничої активності призводить до зменшення суспільного багатства.


9. Категорія ”багатство” відображає підсумки соціально-економічного розвитку окремої людини, держави або світу в цілому. За змістом багатство включає запаси засобів виробництва предметів споживання і трудовий потенціал людей.

Національне багатство – сукупність усіх благ, які знаходяться у розпорядженні суспільства. Джерелами багатства є праця і природа.

Природне багатство складається із засобів життя і природних засобів праці.

До засобів життя відносять родючий грунт, звірів, гриби та ін.

Природні засоби праці містять водоспади, судноплавні річки, корисні копалини.



Крім природних складових, національне багатство включає такі елементи:

  • основні й оборотні фонди;

  • особисте майно населення;

  • товарні запаси на підприємствах;

  • державні резерви;

  • державні золотовалютні запаси;

  • об’єкти інтелектуальної власності, які мають грошову оцінку (патенти, ліцензії, товарні знаки, права на винаходи, користування деякими активами та ін.) ;

  • професійні, інтелектуальні й фізичні здібності людей.


ЗМ 1.1. Розвиток суспільства

Тема 2. Загальні основи товарного виробництва й ринкової економіки

ПЛАН

  1. Характеристика товарного виробництва.

  2. Товар і його властивості.

  3. Теорії вартості.

  4. Гроші як економічна категорія.

  5. Функції грошей як загального еквіваленту.

  6. Концепції грошей і сучасні зміни в грошовому обігу.

  7. Основні рушійні сили й закони товарного виробництва.

  8. Ринкове господарство і його основні суб’єкти.

  9. Сучасний ринок, його структура і функції.

  10. Конкуренція і монополія в ринковій системі.




  1. Історично визначають два основні типи організації економіки:

  • натуральне господарство;

  • товарне господарство.

Перший тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для внутрішнього споживання з такими головними рисами:

  • відстала техніка і технологія виробництва;

  • малопродуктивна ручна праця;

  • відірваність економічних суб’єктів;

  • безпосередній розподіл продуктів праці.

Другий тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для подальшого обміну на ринку з такими головними рисами:

  • розвинутий поділ праці;

  • економічна відокремленість суб’єктів;

  • еквівалентність обміну;

  • використання грошей, тобто платність відносин;

  • наявність конкуренції.

Товарне виробництво можна класифікувати за такими критеріями:

  1. За фактом використання грошей:

  • бартерне, тобто з прямим обміном товарів без посередництва грошового еквіваленту;

  • грошове, тобто за обов’язковою участю грошей.

  1. За складністю:

  • просте з поєднанням однією особою функцій виробника і власника, тобто без використання найманого труда при перевазі ручної праці;

  • підприємницьке з обов’язковим залученням найманих робітників при значному розвитку інших чинників виробництва.

  1. За номенклатурою продукції:

  • зі стабільною номенклатурою при слабкому технологічному розвитку ;

- зі змінною номенклатурою при постійному оновлюванні технологій.


  1. Товар – це продукт праці, який має дві властивості :

  • задовольняти будь-яку потребу;

  • мати здатність обмінюватися на інші товари.

Перша властивість має назву споживчої вартості, тобто корисність речі робить її споживчою вартістю з такими формами:

  • індивідуальна споживча вартість з корисністю для одного виробника продукту;

  • суспільна споживча вартість з визнанням корисності іншими потенційними споживачами.

Своєрідним конкурентом категорії “споживча вартість” є слово “цінність”, що відображає суб’єктивно-об’єктивний характер корисності для людини.
Друга властивість є вартістю, але на поверхні явищ вартість має форму мінової вартості.

Мінова вартість – це пропорція обміну одного товару на інший, яка постійно змінюється у часі й просторі. Два якісно різних блага, що обмінюються, мають тільки один загальний знаменник – те, що вони є продуктом праці. .

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю.

Індивідуальна праця притаманна окремому виробнику, який витрачає індивідуальний робочий час.

Суспільно необхідна праця зі суспільно необхідним робочим часом визначається типовими (середніми, нормальними) умовами в даному суспільстві.
Саме суспільно необхідна праця, яка необхідна для виготовлення товару, - це його вартість.

Одночасне поєднання в одному товарі двох властивостей пояснюється двоїстим характером праці.



Конкретна праця створює споживчу вартість і являє собою доцільну сукупність професійних, кваліфікованих операцій з використанням особливих засобів виробництва і отриманням якісно особливого результату – товару.

Абстрактна праця – це сукупність фізичних і інтелектуальних зусиль людини безвідносно до доцільності і якісної особливості продукту. Тому саме абстрактна праця створює вартість і може вимірюватися робочим часом, зокрема, суспільно необхідним.

Єдиний процес праці здатний аналізуватися з позиції складності.



Проста праця не потребує кваліфікації і під силу кожному працездатному.

Складна праця – це кваліфікована діяльність з обов’язковою попередньою підготовкою.

На величину вартості впливають продуктивна сила та інтенсивність праці. Продуктивна сила описує конкретні особливості трудового процесу, зменшує вартість одиниці продукції, але не змінює загальної вартості усієї товарної маси. Інтенсивність описує загальні витрати зусиль, тому впливає на сумарну вартість без зміни вартості одиниці продукції.

Конкретна праця є приватною у зв’язку з відображенням індивідуального трудового внеску окремого виробника. Абстрактна праця є суспільною у зв’язку з вирівнюванням витрат трудових зусиль робітника. Таким чином, суперечність між конкретною і абстрактною працею виявляється в протистоянні приватного і суспільного труда при ринковому визнанні корисності товару.


  1. Історично в політичній економії визначали дві групи поглядів на вартість:

  • теорії об’єктивної вартості;

  • теорії суб’єктивної корисності.

Перша група включає такі основні напрямки:

  1. Теорія трудової вартості представників англійської класичної політекономії: А.Сміта і Д. Рікардо. Не завжди послідовно вони визначили витрати праці як джерело суспільного багатства.

  2. Політекономія марксизму вважала працю найманих робітників виключним джерелом вартості й багатства впритул до права революційного подолання несправедливості в розподілу доходів.

  3. Теорія витрат виробництва в роботах Дж. Мілля, Дж. Мак-Куллоха, Р. Торренса поширила категорію “праця” на продукти минулих періодів у вигляді засобів виробництва, які в поточному періоді мали форму капіталу. Таким чином, логічним був висновок про створення вартості усіма елементами витрат.

  4. Теорія трьох факторів виробництва французького економіста Ж.-Б. Сея полягала у рівноправній участі в утворенні вартості найманої праці, капіталу і землі. Це дозволяло власнику кожного з факторів отримувати доход відповідно внеску в загальну суму витрат. У контексті зазначеної концепції своєрідно виглядали так звані теорії “останньої години” Н. Сеніора і “стримування” Ф. Бастіа, які підкреслювали право капіталіста на прибуток фактором ризику при інвестуванні.

Друга група поглядів зробила акцент на суб’єктивне почуття споживача і в центр уваги поставила категорію “корисність”, або “цінність”. Насамперед йдеться про маржиналізм з теоріями граничної корисності й граничної продуктивності.

Теорія граничної корисності спирається на праці У. Джевонса, К. Менгера, Ф. Візера, Є. Бем-Баверка, Л. Вальраса та ін. Розмежування загальної і граничної корисності (корисності останньої одиниці блага, що споживається) дозволило вимірювати зниження інтенсивності потреби з подальшим визначенням оптимального споживання.

Теорія граничної продуктивності американського вченого Дж. Б. Кларка підкреслювала участь кожного чинника виробництва у формуванні вартості на підставі показника продуктивності останньої одиниці, що дозволяло шукати оптимальне співвідношення чинників.

Неокласична теорія, починаючи з робот А. Маршалла, поєднала обидва підходи, зняла протиставлення витрат виробника і корисності споживача, наголосила істинною проблему ціни як певної комбінації попиту і пропозиції.

Кейнсіанська теорія в середині 20 ст. поширила аналіз цін на макроекономічний рівень, включаючи ринки недосконалої (обмеженої) конкуренції.

Інституціональні теорії (постіндустріального, інформаційного суспільства) вважають саме інформацію на підставі інтелекту людини основним джерелом будь-якої вартості (цінності), а не витрати фізичних або психічних зусиль.

Треба відзначити оригінальний внесок у теорію вартості відомого українського вченого М. Туган-Барановського, який на межі 19-20 ст. запропонував теорію економічної цінності, згідно з якю можливий синтез витратного і маржинального підходів.
4. Товарне виробництво спирається на обмін, насамперед за допомогою грошей. Але гроші є продуктом історичного розвитку обмінних операцій, зокрема форм вартості.

Визначають таку послідовність еволюції вартісних форм:



  1. Проста, або випадкова, коли характерна, наприклад, формула:

1 товар А = 2 товари В.

Товар А, виражаючи вартість у товарі В, перебуває у відносній формі вартості, а відповідно товар В – в еквівалентній.

Зазначена форма відображає одиничний бартерний обмін як рідкий виняток.


  1. Повна, або розгорнута, коли маємо такий запис:

1 товар А = 2 товари В = 3 товари С = 4 товари D = ... = n товару Z.

Дана формула відображає більш систематичний обмін з можливістю вибору партнера для операції.



  1. Загальна, коли рівність виглядає так:

1 товар А =

2 товари В =  n товару Z

3 товари С =

Велика кількість товарів обмінюється на єдиний еквівалент, який історично представляв найбільш поширений або рідкий товар.



  1. Грошова, що підкреслює виявлення універсального, всезагального еквіваленту, що історично набув вигляду дорогоцінних металів, насамперед золота, яке має гідні фізико-хімічні властивості (сталість, ділимість, портативність та ін.).

Визнання ключової ролі золота зробило панування у світовій економіці системи золотого стандарту, коли грошові одиниці країн прирівнювалися до певної маси вказаного металу. Наприклад, наприкінці 19 ст. рубль Російської імперії виражав 0,77 г золота.

Протягом 20 ст. роль золота як безпосереднього обмінного засобу знизилася, а сучасна Ямайська валютна система вилучила цейметал з поточного грошового обігу. Але традиційно золото залишається найбільш популярною резервною складовою.

Таким чином, можна визначити гроші як всезагальний еквівалент, товар особливого роду, який використовується для опосередкування товарообмінних операцій. Визначають п’ять основних типів всезагального еквіваленту:



    1. товарно-лічильний з використанням для рахунку одиниць особливого товару – засобів праці, худоби та ін.;

    2. товарно-ваговий з використанням маси рослин, а пізніше металів;

    3. метало-карбоновий з використанням монет;

    4. емісійний з друкуванням паперових грошей;

    5. електронний з початком використання електронних грошей.


5. Гроші як всезагальний еквівалент виконують п’ять основних функцій:

    1. міра вартості;

    2. засіб обігу;

    3. засіб нагромадження;

    4. засіб платежу;

    5. світові гроші.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально за допомогою ціни, яка вказується на ціннику і виключає необхідність постійної присутності грошових одиниць поруч з товаром.

Ціна – це грошове вираження вартості товару. Масштаб цін – це певна маса певного дорогоцінного металу, насамперед золота, яка приймається за грошову одиницю. Так, англійський фунт стерлінгів отримав назву, спираючись на фунт срібла. Під час золотого стандарту масштаб цін встановлювався рішенням державних органів. За сучасних умов першу функцію грошей виконує споживчий кошик, який має реальну вартість.

Функцію засобу обігу гроші виконують реально як посередник між продавцем і покупцем. Виконання даної функції забезпечується за допомогою готівкових (металевих і паперових) і безготівкових грошей (з використанням розрахункових і поточних рахунків).

Третя функція засобу нагромадження виконуються грошима реально у вигляді запасів золота та інших дорогоцінних металів. При металевому обігу вказані запаси стихійно регулювали обіг через коливання розмірів запасів, які збільшувалися або зменшувалися залежно від потреб обслуговування товарних потоків. За сучасних умов поруч зі золотом функцію нагромадження виконують срібло, метали платинової групи (іридій, паладій, платина), дорогоцінні каміння, інші матеріальні й нематеріальні активи, насамперед вільно конвертована валюта.

Функцію засобу платежу гроші виконують реально при розриві в часу купівлі й продажу товару. Йдеться про кредитування, авансування, попередню оплату, сплату податків та ін. Саме з цією функцією виникла потреба в існуванні кредитних грошей як боргових зобов’язань у вигляді облігацій, боргових розписок, векселів, банкнот та деяких інших цінних паперів.

Функція світових грошей виконується реально за присутністю у міжнародних розрахунках і державних запасах золота й іноземних валют.
6. Визначимо основні теорії грошей:


    1. Еволюційна, що вважає принципового товарну природу грошей і виникнення їх на підставі розвитку форм вартості.

    2. Раціоналістична, що визначає гроші як результат певної домовленості людей. Різновидами її є такі теорії:

- металістична (Н. Орем – французький вчений 14 ст., меркантилісти), яка вважала дорогоцінні метали грошима від природи;

  • номіналістична (Дж. Стюарт, Н. Барбон – англійські вчені 18 ст.), яка визначала існування грошей як символів, умовних позначень;

  • державна як форма номіналістичної (німецький економіст межі 19 і 20 ст. Г. Кнапп) з визначенням грошей як продукту державної влади.

3. Функціональна, що пояснює сутність грошей через їх функції, зокрема:

- кількісна (Ш.Л. Монтеск’є, Д. Юм, деякі сучасні їх послідовники), що обмежує значення грошей статистичним впливом на ціни та інші економічні параметри;

- власне функціональна (Л. Харріс), яка вважає об’єктом аналізу лише функції грошей.

На межі 20 і 21 ст. виникли суттєві зміни в грошовому обігу:



  1. Золото не використовується як грошовий матеріал, ціна на нього складається як звичайна комбінація попиту і пропозиції, що було закріплено в принципах діючої Ямайської валютної системи.

  2. Валютні курси є вільними, плаваючими на відміну від колишніх валютних систем з фіксованими курсовими показниками. Взагалі валютний курс – цевираження одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої.

  3. Значне збільшення питомої ваги електронних розрахунків з одночасним скороченням частки готівкових сплат (5 – 10 % від суми грошових потоків);

  4. Значне зростання авторитету колективних валют, насамперед євро і спеціальних прав запозичення (СПЗ. або SDR), що пропонуються Європейським Союзом і Міжнародним валютним фондом.


7. Товарне виробництво постійно розвивається. Внутрішнім механізмом цього розвитку є процес існування і розв’язання суперечностей між елементами системи товарного господарства, починаючи з вихідної суперечності товару – між конкретною і абстрактною працею, відповідно між споживчою вартістю і вартістю. Розв’язання суперечностей спирається на пошук найефективніших форм взаємозв’язків, що знаходить вираження у законах.

Визначимо ключові закони товарного виробництва.



Закон вартості визначає необхідність обміну лише товарів-еквівалентів, тобто товарів з однаковою вартістю. У грошовій економіці ця еквівалентність ускладнюється відхиленням цін від вартостей, що стимулює скорочення витрат, впровадження нових технологій, ризик, збільшення розриву в доходах.

Закон попиту наголошує зворотний зв’язок між ціною і величиною попиту на товар, при інших рівних умовах.

Закон пропозиції підкреслює прямий зв’язок ціни й величини пропозиції, при інших рівних умовах.

Закон грошового обігу визначає кількість грошей, що необхідні для обслуговування обігу товарів, як частку від ділення суми цін усіх товарів на число оборотів однієї грошової одиниці.

Розгляд суперечностей та їх розв’язання спирається на систему вартісних категорій: собівартості, прибутку, ціни, зарплати, ренти та ін.

Урахування законів і категорій товарного виробництва визначає принциповий метод господарської діяльності товаровиробників – комерційний розрахунок, тобто оцінку ефективності діяльності через порівняння витрат і результатів. Саме такий розрахунок сприяє функціонуванню закону економії часу. Цей всезагальний закон підкреслює пріоритетність економії робочого часу, наприклад, через економне використання ресурсів, що дозволяє знижувати витрати й відповідно збільшувати прибуток.
8. Товарне виробництво має довготривалу історію, проходить своїетапи розвитку. Найвищою формою існування товарного господарства є ринкова система.

Ринкове господарство є сучасним середовищем товарного виробництва.

Ринок – це механізм функціонування ринкового господарства, тобто частина останнього.

Кінцева мета товарного, а тому і ринкового господарства – додатковий продукт у різних формах (прибуток, рента, відсоток). Саме матеріальний інтерес обґрунтовує поведінку суб’єктів ринку.

Визначимо головні риси ринкової економіки.


  1. Вільний вибір видів і форм діяльності, зокрема підприємництва.

  2. Багатоукладність економіки з домінуванням приватної власності.

  3. Рівні права ринкових суб’єктів з різними формами власності.

  4. Економічна відокремленість товаровиробників.

  5. Саморегулювання господарської діяльності, зокрема вільне ціноутворення.

  6. Панування чесних зв’язків між економічними агентами, зокрема в конкурентній боротьбі.

  7. Розвиненість ринкової інфраструктури, тобто організацій, які забезпечують стійке функціонування суб’єктів економіки.

  8. Договірний (партнерський) характер відносин ринкових агентів.

Основними суб’єктами ринкової економіки є фізичні особи, групи партнерів, колективи організацій та установ, юридичні особи в різноманітних формах.

Слід відзначити суттєві зрушення у структурі сучасних ринкових агентів. Зростає роль малого і середнього бізнесу, особливо в запровадженні нових інформаційних технологій. Значною є роль невеликих суб’єктів у перехідних до ринку системах, насамперед, для формування середнього класу як соціальної бази ринкових перетворень.

Ринкове господарство має обмеження, які воно не в змозі подолати самостійно:


  • економія на витратах може спровокувати екологічні катаклізми, порушення безпеки людей;

  • порушення принципів чесної конкуренції, що потребує державного контролю;

  • неможливість соціального захисту деяких категорій населення;

  • неможливість значного фінансування так званих колективних потреб (оборона, дипломатія, державна безпека та ін).

Зазначені моменти вирішуються шляхом державного втручання в економіку.
9. Ринок як механізм існування ринкового господарства має дуже складну структуру. Він є полісистемним утворенням з такими складовими:

  1. Ринок споживчих (кінцевих) товарів і послуг.

  2. Ринок факторів виробництва, зокрема:

  • ринок капіталу;

  • ринок праці;

  • ринок землі й природних ресурсів;

  • ринок підприємницьких послуг.




  1. Фінансово-кредитний ринок, зокрема ринок цінних паперів і валютний ринок.

  2. Ринок технологій та інформації.

За територіальною ознакою визначають такі форми ринків:

  • світовий;

  • міжнародні;

  • регіональні;

  • національні;

  • місцеві (обласні, районні та ін.).

За легальністю існування відзначають:

  • легальний (офіційний) ринок;

  • тіньовий ринок з визначенням так званих “сірого” зі законними видами діяльності й “чорного” з видами діяльності, що заборонені.

За ознакою конкуренції треба виділити такі ринки:

  • вільно визначеної (досконалої) конкуренції;

  • недосконалої конкуренції, зокрема, монополістичної конкуренції, ринки олігополій та монополій.

Окремо слід відначити ринкову інфраструктуру з наступними головними елементами:

  • біржі, торги, аукціони як змагальні об’єкти;

  • ярмарки;

  • торгово-промислові палати;

  • консультаційні (консалтингові), страхові, аудиторські, маркетингові компанії;

  • холдинги та ін.

Сутність кожної з вказаних складових ви повинні прокоментувати самостійно.

Треба відзначити основні функції ринку:



    1. створення передумов для функціонування об’єктивних законів;

    2. забезпечення еквівалентності економічних відносин;

    3. поширення інтернаціоналізації господарського життя;

    4. створення економічних передумов для демократизації суспільного життя;

    5. вимір витрат, насамперед, витрат праці людей;

    6. стимулювання структурних зрушень в економіці;

    7. розвиток засад чесної конкуренції.


10. Сучасна ринкова система об’єднує конкурентні й монопольні складові. З точки зору кількості покупців і продавців, які взаємодіють на ринку, розрізняють такі головні форми конкуренції:

  • досконала (чиста) з великою чисельністю продавців і покупців;

  • недосконала з обмеженою чисельністю сторін.

Більш конкретно фактор кількості визначається в таких назвах:

- монополія з одним продавцем і великою кількістю покупців.

Крім того, існують особливі форми:



  • олігопсонія з малою кількістю покупців і значною кількістю продавців;

  • монопсонія з одним покупцем і великою кількістю продавців;

  • дуополія (білатеральна монополія) з взаємодією одного продавця і одного покупця;

  • обмежена монополія з одним продавцем і малою кількістю покупців;

  • природна монополія з унікальним становищем за рахунок володіння рідкісними ресурсами й державними гарантіями недопущення конкурентів (в Україні це постачання електроенергії, комунальних послуг населенню, залізниця та деяке інше).

Організаційні форми існування монополій, як правило, є такими:

  • пул;

  • корнер;

  • картель;

  • синдикат;

  • трест;

  • концерн;

  • конгломерат.

Особливою і зростаючою формою монополізму в сучасних умовах є монополія на об’єкти інтелектуальної власності (винаходи, товарні знаки торгові марки та ін.). Державний і міжнародний захист прав інтелектуальної власності є одним з пріоритетів сучасної економіки.

Конкурентна боротьба здійснюється за допомогою таких форм:



  1. Цінова конкуренція за рахунок зниження цін або витрат при незмінних цінах.

  2. Нецінова конкуренція за допомогою реклами, зростання якісних характеристик товарів, поліпшення гарантійного і сервісного обслуговування, внутрішньофірмового постачання за вигідними умовами, постачання в межах міжнародних економічних угруповань або угод.

  3. Недобросовісна конкуренція з використанням методів, що заборонені законом.

Державне регулювання конкуренції та монополізму вперше було здійснено в США з прийняттям закону Германа в1890 р. В Україні діють Закони “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницької діяльності” і “Про захист економічної конкуренції”.


ЗМ 1.2. Прогнозування розвитку

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка