Міністерство освіти І науки україни



Сторінка3/8
Дата конвертації11.11.2016
Розмір1.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Розвиток економічних систем оцінюється за такими критеріями:

  • форми й типи власності як стрижень соціально-економічних відносин;

  • технологічні способи виробництва як єдність конкретно-історичних продуктивних сил і організаційно-економічних відносин;

  • спосіб управління і координації економічної діяльності.

Визначимо основні типи економічних систем:

  • традиційні (патріархальні);

  • командно-адміністративна;

  • ринкова вільної конкуренції;

  • змішана;

  • перехідна.

Соціально-економічним стрижнем будь-якої економічної системи є відносини власності.

Власність – історично певний спосіб привласнення чинників, результатів виробництва і прибавочного продукту.

Юридичний аспект власності відображається в реалізації прав власності на майно та інші господарські активи. Ключовими категоріями з точки зору прав власності є :



  • користування як процес виробничої експлуатації об’єкта;

  • володіння як фактичне панування над об’єктом;

  • розпорядження як право прийняття управлінських рішень;

  • відчуження з втратою прав власника;

  • траст як делегування прав власності іншій особі.

Відзначимо основні типи й форми власності:

  • приватна (індивідуальна, сімейна з використанням найманої праці або без зазначеного використання);

  • державна (загальнодержавна, місцева (комунальна, муніципальна));

  • колективна (кооперативна, часткова (пайова), корпоративна (акціонерна), суспільних організацій, асоціацій та ін.);

  • змішана за участю представників не менш в двох вказаних типів, зокрема, сумісна за участю іноземних учасників.

Економічний розвиток людства постійно зв’язаний з процесами зміни типів і форм власності. Принциповими є такі категорії:

  • роздержавлення як комплекс заходів, які спрямовані на подолання державного монополізму;

  • приватизація як форма роздержавлення з відчуженням колишнього об’єкта державної власності на користь недержавної особи;

  • націоналізація як процес, протилежний приватизації;

  • денаціоналізація (реприватизація) як процес повернення до приватних володарів об’єктів, що були раніше націоналізовані.

Слід відзначити історичний аспект існування відносин власності. Кожній цивілізації відповідав пануючий об’єкт привласнення.

Аграрна цивілізація спиралася на земельну власність і сільське господарство як головну галузь. Але в межах вказаної системи виділяють географічно-локальні форми: античну, азіатську й германську цивілізацію.

Індустріальна цивілізація відрізняється домінуванням як головного об’єкта власності засобів і умов праці.

Постіндустріальна форма цивілізації характеризується перевагою власника інформації.



6. Економічні потреби – ставлення людей на нестачу певних благ з бажанням володіти ними. Таким чином, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Наводимо класифікацію економічних потреб за певними критеріями:



  1. За ступеням реалізації:

  1. За пріоритетністю (за А. Маслоу):

  • фізіологічні;

  • у безпеці й захисті;

  • соціальні (у спілкуванні);

  • у повазі;

  • у самовираженні й самореалізації.

3. За суб’єктами:

Розвиток людства диктує необхідність постійного подолання суперечності між зростанням потреб і обмеженістю ресурсів. Це проявляється у дисбалансі між попитом і пропозицією: наявність перевиробництва при перевазі пропозиції та дефіциту при перевазі попиту.

Задоволення потреби супроводжується отриманням корисності. При цьому діє закон спадної граничної корисності, за яким кожна додаткова одиниця блага, що споживається, приносить людині менше задоволення, ніж попередня.

Треба відзначити три етапи розвитку потреб:


  • 1-й етап при домінуванні матеріально-речових потреб (до кінця 50-х років 20 ст.);

  • 2-й етап з перевагою потреб у соціальних послугах (до нашого часу);

  • 3-й етап при пріоритетності вільного часу почав формуватися у 80-90-ті роки 20 ст..

Усвідомлені потреби мають назву економічних інтересів.

Економічні інтереси можна класифікувати за суб’єктами:



  • державні;

  • групові (колективні);

  • особисті (індивідуальні).


7. Суспільний поділ праці – процес співіснування різних видів конкретної праці, який об’єдную диференціацію та інтеграцію трудових функцій. Розрізняють такі основні форми суспільного поділу праці:

  • загальний з визначенням принципово головних сфер виробничої діяльності, наприклад, воєнна і цивільна;

  • частковий із зазначенням більш дрібних підгалузей, наприклад, у промисловості виділяють харчову, а докладніше цукрову галузь;

  • одиничний з виконанням окремої технологічної операції або здійсненням внутрішньофірмового постачання продукту виробництва;

  • кваліфікаційний;

  • територіальний.

У. Петті у 1681 р. довів, що трудовий поділ був головним чинником зростання населення Лондона. А. Сміт у своїй видатній книзі “Дослідження про природу і причину багатства народів” (1776 р.) на прикладі виробництва шпильок наочно проілюстрував революційне зростання продуктивності праці в мануфактурі порівняльно з ремісничим індивідуальним виробництвом.

З точки зору історії традиційно виділяють такі етапи розвитку поділу праці:



  • перший поділ пов’язаний з відокремленням тваринництва від рослинництва;

  • другий поділ спирається на виникнення ремісництва;

  • третій поділ характеризується відокремленням торгівлі й діяльністю купецтва і лихварства.

Сучасний етап розвитку суспільного поділу праці пов’язують з втіленням інновацій і використанням новітніх технологій , які відповідають даному етапу НТР.

Визначимо головні організаційно-економічні форми зазначеного поділу:



  1. Спеціалізація зі зростанням кількості відокремлених виробників з такими основними формами:

  1. Кооперація як система взаємовідносин відокремлених спеціалізованих учасників

  2. Комбінування як форма раціонального сполучення видів діяльності в межах окремих складних виробництв.

  3. Концентрація як процес збільшення масштабів виробництва за рахунок внутрішнього нагромадження капіталу.

  4. Централізація як процес збільшення масштабів за рахунок об’єднання раніше незалежних капіталів.

  5. Диверсифікація як поширення видів діяльності або асортименту продукції з метою подолання однобічності у виробництві й збуті.


8. Суттєві зрушення у технології виробництва значно вплинули на погляди щодо ролі людини в сучасному виробництві. Найбільш концентровано цей факт виявив себе в теоріях людського капіталу. Остання категорія включає наступні елементи:

  • знання;

  • навички;

  • здібності.
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка