Міністерство освіти І науки україни запорізький національний університет



Сторінка8/12
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.82 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

2.4 Порушення зобов’язань за договором про надання правової допомоги та їх види

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Цим визначено його легальне поняття, що повинне стабілізувати практику застосування наслідків матеріального чи морального характеру. В цьому ми вбачаємо розвиток підстави п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України та переведення такої опорної для цивілістики правової категорії із доктринальної у легальну. Це тим більше актуально, оскільки йдеться про посилення гарантій прав, особливо в разі притягнення осіб до відповідальності. Як зазначає І. С. Канзафарова, «... порушення зобов’язання є підставою виникнення цивільного охоронного правовідношення, в межах якої реалізується цивільно-правова відповідальність» [83 , c. 76]. Відповідно до цього підставою притягнення адвокатів до цивільної відповідальності є порушення ними умов договору з надання правової допомоги – невиконання чи неналежне виконання зобов’язань (ст. 610 ЦК України) за цим договором.

Притягнення адвокатів до цивільної відповідальності за договором з надання правової допомоги на практиці застосовується нечасто. Наприклад, у 2015 р. зі справ, що були розглянуті ВКДКА, переважна більшість стосувалась скарг у зв’язку з неналежним виконанням адвокатами прийнятих на себе за договором про надання правової допомоги зобов’язань; скарг щодо неналежних дій адвокатів, які надавали правову допомогу протилежній у справі стороні; скарг щодо неетичної їх поведінки; щодо повернення сплаченого адвокату гонорару; скарги на бездіяльність КДКА тощо [71]. Є також матеріальні претензії до адвокатів, які порушили свої обов’язки перед клієнтами. Водночас, адвокати не доводять справи до суду і вирішують їх самостійно. Проте це не свідчить про надійність саморегуляції суспільних відносин у таких випадках. За загальним правилом, наслідком правопорушення є відповідальність щодо особи, яка вчинила правопорушення, чи особи, яка відповідала за її дії (батьки, піклувальники тощо). Отже, цивільно-правова відповідальність є ретроспективною, тобто вона настає за вже скоєне правопорушення.

Визначальним для притягнення особи до відповідальності є наявність правопорушення. Цивільне правопорушення – різновид правопорушення, яке проходить врозріз з призначенням виконання юридичного обов’язку та, зокрема, приписами цивільного законодавства. Це правопорушення посягає на майнові та особисті немайнові права осіб і має свої ознаки та свій склад. Тож при встановленні порушення йдеться на загальному рівні про визначення ознак та складу допущеного адвокатом порушення. Як свідчить аналіз дисциплінарної практики Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, найбільш поширеними є скарги на завищення гонорару, перерахування отриманих гонорарів, затягування справи, невиконання адвокатами наданих обіцянок, зокрема щодо виправдання підзахисного та зняття з нього звинувачення [234 , c. 44]. Так у зробленому комісією з професійної етики Спілка адвокатів України узагальненні в окремих випадках встановлено такі порушення: дотримання принципу добросовісності на стадії виконання адвокатом доручення клієнта, порушення розмірів гонорару, дотримання принципу законності на стадії виконання адвокатом доручення клієнта, порушення майнових прав клієнта при переукладенні угоди з надання правової допомоги іншим адвокатом, порушення етичних обмежень щодо майнових угод адвоката з клієнтом, порушення культури спілкування адвоката із іншими учасниками процесу [26 , c. 49]. Серед загальних ознак будь-якого правопорушення, у тому числі, й цивільного визначають:

небезпечність цих порушень проявляється в порушенні конституційного права на правову допомогу, що гарантується засобами публічного впливу, і встановленого актами цивільного законодавства, спеціальним законодавством (в разі прийняття Закону України «Про правову допомогу»), порядку його реалізації, що призводить до локальних та загальних наслідків. Як справедливо зазначає П. Борсук «…для цивільної небезпечності визначальними є саме наслідки локального характеру – порушені права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб (неможливість отримувати кошти для існування, втрата довіри тощо)» [26 , c. 49]. На ретроспективному рівні небезпечність порушення адвокатом обов’язків за договором з надання правової допомоги проявляється у порушенні права на таку допомогу споживача та настання для нього таких правових наслідків, яких можна було б уникнути за кваліфікованого надання правової допомоги, та потрачені без результату кошти на їх оплату. Не виключена також і моральна шкода;

шкідливість правопорушення як ознака делікту проявляється у тому, що ним завдається шкода охоронюваним нормами цивільного права суб’єктивним правам на правову допомогу. Така категорія розкривається через категорії «майновий збиток» та «моральна шкода». Якщо з першою категорією більш менш зрозуміло і вона охоплює різноманітні втрати від того, що не буде захищено суб’єктивне право, та витрати на такий захист, то з другою – є ще доволі проблем: моральна шкода, психологічна шкода тощо. Так, В. П. Паліюк виходить з того, що її зміст ґрунтується на врахуванні трьох точок зору щодо: духовних (моральних), психічних або фізичних страждань, що виникли в результаті порушення прав людини; наявності втрат немайнового характеру чи негативних наслідків морального чи іншого немайнового характеру, що виникли в результаті тих самих духовних (моральних), психологічних чи фізичних страждань; приниження права на честь, гідність та ділову репутацію чи моральних переживань у зв’язку з пошкодженням здоров’я, а також порушення інших прав [138 , c.46 – 47]. Тут же він зазначає, що видами моральної шкоди є страждання, переживання та втрати немайнового характеру, що спричинені духовними¸ фізичними стражданнями та переживаннями [138 , c.47], які спричинені порушеннями суб’єктивних прав, а стосовно предмета дослідження – права на правову допомогу.

Формально щодо розуміння збитків та моральної шкоди ми повинні виходити з положень ст. 22 – 23 ЦК України та легальних їх визначень у постановах Пленуму Верховного Суду України та рішеннях Вищого господарського суду України. В іншому випадку рішення суду є неправосудним. Проте п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками визнано втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) і може бути застосована лише у її другій частині – втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Відповідно, особа яка потребує правової допомоги, зазнає шкоди лише стосовно додаткових витрат на правову допомогу. Лише у цій частині шкода може бути перенесена на адвоката в разі невиконання ним своїх обов’язків за договором з надання правової допомоги. До них слід віднести гонорар, транспортні витрати, витрати на проведення експертиз, якщо вони були призначені, але їх результати не реалізовані тощо.

Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України до упущеної вигоди відносить доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним . Йдеться лише про ту упущену вигоду, котру клієнт адвоката втрачає на спілкування із адвокатом, яке не призвело до очікуваного результату. Проте встановити упущену вигоду доволі складно, а довести її наявність у суді ще складніше;

винність – категорія здебільшого психологічна і характеризує ставлення правопорушника до самого правопорушення та його наслідків [258 , c. 395]. Вона у цивільному праві проявляється у формі умислу як свідомого передбачення правопорушником самого порушення та його наслідків та необережності легковажного ставлення до передбачуваності своєї поведінки та її наслідків. При цьому, здебільшого, цивільні правопорушення учиняються з необережності, а порушення договірних зобов’язань – тим більше. У іншому випадку (при встановленні умислу) йшлося б про свідомий обман клієнта за договором про надання правової допомоги та визнання такого правочину недійсним за ст. 230 ЦК України. Проте ступінь вини, із – за презумпції повного відшкодування збитку та шкоди, не впливає на розмір цивільно-правової відповідальності адвокатів. Йдеться про грубу необережність клієнта, яка може стати підставою для зменшення розміру відповідальності адвоката;

караність традиційно тлумачиться як обов’язок правопорушника зазнавати негативних наслідків, що передбачені санкцією цивільно-правової норми, зокрема відшкодувати завданий збиток чи причинену шкоду. Кара полягає у застосуванні до винної особи певних правових обмежень: «…зміни його статусу (морального – позбавлення чи призупинення деяких прав: матеріального – здійснення штрафних санкцій, фізичного – обмеження особистої свободи)» [66 , c.42]. Правда, із тлумаченням кари як морального впливу на порушника ми погодитися не можемо, через те, що це стосується виключно психічного стану порушника – деякі особи після звільнення від відбування покарання відразу вчиняють незначний злочин, щоб знову опинитися у місцях позбавлення волі.

Стосовно кари для адвокатів, які порушують свої обов’язки, то є певні проблеми, які спричинені тією тим, що адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв’язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Але ми раніше довели хибність абсолютизації цього правила для договірної відповідальності. До того ж в непростих умовах становлення України як демократичної правової держави ніхто не може мати імунітету від кари за вчинені правопорушення, навіть депутати . Лише рівність всіх перед законом і відсутність винятків для певних категорій може гарантувати правопорядок, у тому числі й при реалізації права на отримання правової допомоги.

Як уже зазначалось, підставою для притягнення адвокатів до відповідальності за неналежне виконання зобов’язань за договором з надання правової допомоги є вчинені ними порушення. З цього приводу варто зауважити, що в доктрині права розрізняють загальний (генеральний) делікт та спеціальні делікти. Загальний (генеральний) делікт визначає загальні умови відповідальності за заподіяння збитку, а спеціальні делікти на основі загальних положень про підстави притягнення до цивільно-правової відповідальності конкретизують учинені порушення та їх ознаки залежно від правового становища деліквента, обставин завдання збитку тощо і залежно від того диференціювати їх відповідальність. Вони також проявляються у специфіці допущених сторонами договору, у даному разі адвокатом, порушень. Зокрема, ними можуть бути:

1) матеріальний збиток чи моральна шкода, які були заподіяні особі або її майну. Певним чином вони конкретизують шкідливість для контрагента, про що йшлося вище. Вони підлягають відшкодуванню деліквентом у повному обсязі;

2) факт заподіяння шкоди особі чи майну громадянина визнається протиправним (презюмується), якщо особа, яка заподіяла шкоду, не доведе, що була уповноважена на скоєння дій, якими була заподіяна шкода, або діяв у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності, тобто правомірно;

3) склад цивільного правопорушення, який є підставою деліктної відповідальності і закріплений у загальній нормі про деліктні зобов’язання, містить в собі: шкоду, протиправну поведінку, причинний зв’язок і вину деліквента;

4) нарешті, як ми вважаємо, такою умовою є відсутність підстав для звільнення деліквента від цивільно-правової відповідальності. У іншому разі за логікою того, що відповідальність виходить від держави в особі її уповноважених органів, зокрема суду, ми б повинні відповідно до встановленого порядку винести рішення про притягнення до відповідальності, а слідом за ним – рішення про звільнення від такої відповідальності. Якщо особа звільняється від цивільно-правової відповідальності, то вона не проявляє притаманних їй властивостей і не досягає того правового результату, на який, власне, така відповідальність була розрахована.

Серед підстав цивільно-правової відповідальності здебільшого звертається увага на склад цивільного порушення, де теж не все так зрозуміло і, наприклад, були спроби представити його через підстави притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності чи «опублічити» приватний делікт. Навіть окремі вчені пропонували його визначати на загальнотеоретичній основі через об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону [231 , c. 330]. Проте такий підхід, як ми вважаємо, незмінно вторгається у сферу публічних інтересів, наприклад, через характеристику об’єкта та об’єктивної сторони, і слушно не отримав підтримки цивілістів. Не вдаючись у подальше пояснення своєї позиції, ми виходимо із традиційного підходу до розуміння складу чи елементів цивільно-правового порушення. Воно має прояв тільки стосовно учасників цивільного правовідношення, не «опубліковується», а держава в особі суду є лише арбітром, а не суддею. До елементів corpus delikti civile традиційно і класично належать:

— протиправність діяння боржника. Тут слід враховувати, що у доктрині цивільного права протиправним діянням є таке діяння, яке не відповідає: умовам договору; вимогам цивільного законодавства; вимогам, що випливають з адміністративного акту; звичаям ділового обороту або вимогам, що зазвичай, пред’являються. Як правило, воно проявляється у вигляді протиправної дії чи дії у вигляді протиправної бездіяльності. Зокрема, визначено такі підходи до цивільної протиправності: 1) дія, яка порушує юридичний обов’язок, або діяльність, що проявляється у зловживанні правом [198 , c. 76]; 2) дії, що посягають на існуючий правопорядок [188 , c. 58 – 59] та становлять загрозу для суспільства [43 , c. 4.9]; 3) ознаки діяльності. що учиняється з порушенням норм об’єктивного права; 4) властивість діяльності, яка порушує суб’єктивне право; 5) характеристика протиправності через поняття волі, яка об’єктивована на зовнішні предмети і є віддзеркаленням свідомості особи, чим відрізняються нормальні дії людей від поведінки тварин [119 , c. 25]; 6) порушення норм об’єктивного права, що тягне за собою порушення суб’єктивних прав чи, навпаки, порушення суб’єктивного права незмінно проявляється й у порушенні об’єктивної норми права [98 , c. 75]. Стосовно порушення договору йдеться про порушення суб’єктивного права клієнта на правову допомогу.

Оскільки договір про надання правової допомоги є синалагматичним, то адвокат бере на себе загальний юридичний обов’язок надати необхідну за даних умов правову допомогу у вигляді фактичних матеріально-правових та процесуально-правових дій як до характеристики спірної ситуації на момент укладення договору, так і тих обставин, які будуть виявлені та проявляться при розгляді справи. Якщо стосовно першої частини завжди можна встановити, чому адвокат не виконав свій обов’язок, то стосовно другої частини – це вельми складно, а якщо врахувати, що адвокат сам встановлює необхідні дії юридичного та, іноді, фактичного характеру, то зовсім неможливо. Лише гіпотетично може йтися про призначення експертизи стосовно того, чи прийняв адвокат всі залежні від нього дії для надання якісної правової допомоги, чи ні .

Тож слід довести, що юридично значуща поведінка адвоката як боржника порушила приписи законодавства та умови укладеного договору. Наприклад, якщо за договором з надання правової допомоги встановлено обов’язок адвоката вести справу, а судом встановлено дату та час розгляду справи, то адвокат повинен в цей час представляти інтереси замовника . Якщо він не з’явився до суду і суд виніс рішення не на користь замовника саме тому, що його позиція не була належним чином професійно захищена, то адвокат як боржник за договором, дійсно порушив своє зобов’язання.

Серед найбільш типових порушень адвокатом умов за договором з правової допомоги можна вказати: неякісну підготовку процесуальних документів, що характерно здебільшого для адвокатів, котрі не мають достатнього досвіду; порушення строків виконання певних процесуальних дій внаслідок значної завантаженості та необхідності представляти інтереси інших клієнтів; поверхове знання обставин справи; навмисне затягування справи; передання справи для ведення іншому, менш досвідченому, адвокату. Тож наведемо приклад неякісної підготовки процесуальних документів . До юридичної консультації звернулася гр. В., зокрема, до адвоката С., щоб він склав позовну заяву до суду про відшкодування шкоди, причиненої унаслідок ДТП. Адвокат склав позовну заяву, яку було направлено до суду з документами, що додавалися. Проте суд повернув позовну заяву, надав термін для усунення недоліків, вказавши, що не витримано вимоги ст. 119, 120 ЦПК України. Після усунення недоліків в позовній заяві вона була прийнята і розглянута, але у зв'язку з цим вирішення питання про відшкодування шкоди затяглося на півроку. Таким чином, з вини адвоката сталося неякісне складання процесуальних документів, чим було порушено умови договору з клієнтом про строки розгляду справи.

Протиправною може бути й бездіяльність адвоката щодо виконання його обов’язків, наприклад, неподання апеляції, якщо у суді він програв справу, відмова направити правосудне рішення у державну виконавчу службу тощо;



    • наявність збитків чи шкоди у клієнта, що проявляється у додаткових витратах клієнта на оплату дій адвокатів. Зокрема, наразі встановилось, що одна явка адвоката до суду коштує приблизно 200 грн. Але якщо справу відкладено, то виникає запитання про доцільність проведених витрат. Справа може бути відкладена через неявку іншої сторони, третьої особи, судді, експертизи, з технічних причин тощо. Відповідно, у всіх випадках не раціонально витрачаються додаткові кошти на надання правової допомоги. Крім того, втрачається можливість отримання заробітку, а то й прибутку чи доходу, деякими учасниками процесу, оплачуються дорожні витрати, на харчування, проживання. Нарешті, від порушень та не результативних походів по судових та інших інстанціях фізична особа зазнає моральних страждань та переживань;

  • наявність причинного зв’язку між протиправним діянням, адвоката і виникненням збитків у клієнта. Причинний зв’язок розглядається як об’єктивний зв’язок (залежність) між явищами, через який одне явище (причина) зумовлює виникнення іншого явища (наслідку) [19 , c. 144]. В даному разі йдеться про те, що протиправними діями адвоката при порушенні ним обов’язків за договором з надання правової допомоги спричиняються матеріальні наслідки – збиток, а то й моральна шкода. Проблема встановлення такого причинного зв’язку полягає у тому, що він начебто накладається на інший причинний зв’язок, що виник внаслідок порушення суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка потребує правової допомоги. Відповідно, є потреба відділити наслідки, що виникли внаслідок кожного із деліктів. Крім того, клієнт адвоката витрачає додаткові кошти на надання правової допомоги з вини інших учасників процесу: сторони, яка інколи спеціально зволікає справу, суду тощо. Напевне слід встановити, у яких випадках причинний зв’язок та наслідок стосуються саме порушення адвокатом його обов’язків за договором. У цих випадках необхідно виходити із підходів практики, досвіду, висновку експертизи.

Для встановлення причинного зв’язку між збитками клієнта та неправомірністю дій адвоката при наданні правової допомоги слід виходити з того, що він має відповідати додатковим критеріям:

а) порушенню адвокатом зобов’язання за договором передувало виникнення збитків у клієнта, або збитки накопичились сумарно в результаті бездіяльності адвоката;

б) порушення адвокатом зобов’язань за договором є необхідною та достатньою умовою для виникнення збитків;

в) порушення адвокатом зобов’язань за договором – єдина причина виникнення збитків у клієнта;

г) в доктрині права вина (провина) боржника розглядається як психічне ставлення порушника, в даному разі адвоката, до своєї протиправної поведінки та її наслідків – виникнення збитків та/і шкоди у клієнта. Відповідно до ст. 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов’язання є необхідним елементом. Тож адвокат-порушник зобов’язання відповідає лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві винність боржника завжди презюмується. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. З огляду на це, адвокат, що не виконав свої зобов’язання за досліджуваним договором, вважається винним доти, доки не доведе інше: наявність таких обставин, які не залежали від нього. Такими можуть бути обставини внутрішнього та зовнішнього характеру. До перших обставин належить хвороба, до других – залучення адвоката до виконання публічних обов’язків, перенесення розгляду справи судом.

Разом з тим адвокат повинен прийняти всі залежні від нього заходи щодо належного надання правової допомоги, у тому числі залучити до її надання своїх колег. Слід мати на увазі, що ст. 618 ЦК України встановлює, що в разі покладання виконання зобов’язання на третю особу відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Вина боржника за зобов’язанням можлива у формі умислу або необережності. Здебільшого для вини у цивільному праві характерна друга форма. Учинення навмисних правопорушень загрожує втратою статусу адвоката, а тому навмисні порушення зобов’язань адвокатами є нечастими, або їх довести досить складно. Проте, адвокати інколи забезпечують аргументацію вчинення дій із захоплення власності чи прикривають їх, як це сталося, наприклад, стосовно Львівської агрофірми «Провесінь».

Не виключено, що може бути вина обох сторін зобов’язання одночасно (змішана вина), наприклад, якщо клієнт приховав від адвоката обставини, які мали важливе значення для побудови стратегії захисту та досягнення необхідного клієнту результату, чи якщо сторона у процесі не притримувалася порад адвоката. За змішаної вини суд відповідно до форми та міри вини сторін зобов’язання може зменшити розмір відповідальності.

Таким чином, на підставі наведеного відповідальність адвокатів за договором з надання правової допомоги започаткована на загальних засадах цивільної та договірної відповідальності.
Висновки до другого розділу
На підставі наведеного у розділі 2 логічними та доцільними вважаються такі висновки:


  1. Договірна відповідальність в оплатних договорах забезпечує компенсаторну функцію цивільного права. Щодо окремих типів та видів договорів встановлено певні особливості, які зумовлені їхньою правовою природою. При укладенні договору визначається відповідальність сторін за можливі порушення взятих на себе обов’язків, а також визначається механізм її реалізації.

  2. Забезпеченню єдності договірної практики слугують загально визнані та встановлені законодавцем підходи до конструкції договорів як алгоритму певної поведінки, у тому числі в разі порушення зобов’язань. У цьому вбачається й можливий засіб не тільки стандартизації поведінки сторін договору, а й охорони прав, насамперед слабшої сторони, котрою зазвичай, є пересічний громадянин.

  3. Специфіку договірної цивільно-правової відповідальності за конкретним договором зумовлює його правова природа, підстава виникнення, характеристика, специфіка правового становища його сторін та їх участь у формуванні змісту договору.

4. Юридична конструкція договору про надання правової допомоги сама по собі доволі суперечлива як у своїй назві: «договір про надання правової допомоги» чи «договір про надання юридичних послуг», так і в окремих її елементах: предметі, інших умовах, правовому становищі сторін, особливо наслідках неналежного виконання. Зокрема, відношення його до договорів про надання послуг, що наразі є домінуючим у визначенні їхньої правової природи, не повністю відповідає концепції класичної послуги, за чого у споживача залишається лише позитивний результат від діяльності виконавця, який до того ж збігається з моментом надання послуги.

5. Безапеляційне віднесення договору про надання правової допомоги до послуг нічим не підтверджене і більш ніж хибне. Найбільш вразливою є ознака споживання послуги її замовником чи особою, у інтересах якої укладено договір про надання послуг в процесі діяльності виконавця.

6. Конструкція змішаного договору при застосуванні до договору про надання правової допомоги надає йому більшої гнучкості та можливості встановлювати його умови відповідно до специфіки спірної ситуації та індивідуального правового становища клієнта. Кожен змішаний договір в основі засновується на основній моделі чи типології. Для договору про надання правової допомоги такою, на наш погляд, повинен бути все-таки договір на виконання робіт. Це слугує меті посилення охорони прав споживачів правової допомоги, оскільки конструкція договору підряду встановлює спеціальний правовий режим для його певної моделі. До того є у договорі підряду категорія «ризик» звужується і не охоплює вину замовника та наслідки, які настали внаслідок його умислу чи необережності

7. Наявні конструкції цивільно-правових договорів свідчать про можливість укладення договорів про надання правової допомоги особами, які не є сторонами у справах, зокрема на користь третьої особи. Допустимим є тлумачення договорів про надання юридичних послуг як сфери обслуговування, яка значно ширша за змістом, ніж надання послуг у власному розумінні.

8. Гарантії реалізації прав, мається на увазі суб’єктивних прав, людини, зокрема на правову допомогу, забезпечуються публічно-правовими та приватноправовими засобами та способами. При цьому серед їх різновидів: економічних, політичних, ідеологічних та юридичних ми виділяємо саме останні. Вони полягають у правових нормах та інститутах, які забезпечують можливість безперешкодного здійснення прав особи та їх охорону, а при посяганні на них – захист та поновлення.

9. Адвокат, як більш сильна сторона та розробник проекту договору, має змогу не включати неустойку та інші види забезпечення зобов’язань до тексту договору, а в разі заявлення до нього вимог – відстоювати власні інтереси. Зарадити цьому може введення у ЦК України імперативу щодо непойменованих договорів та включення до них правила про неустойку як обов’язкового і балансуючого інтереси сторін договору. Тим можливо захистити суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси більш слабкої сторони, зокрема, пересічного громадянина.

10. Застосування неустойки для забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання правової допомоги пов’язане з її правовою природою: 1) як неустойка; 2) як санкція за вчинене цивільне правопорушення; 3) як засіб реалізації компенсаторної функції цивільного права; 4) як відступне.

11. При здійсненні суб’єктивних прав, у тому числі й на правову допомогу, особа повинна діяти у визначених законодавцем межах, а коли вона їх порушує, то це тягне за собою настання передбачених законодавством юридичних наслідків, у тому числі й відповідальність. Цьому слугує принцип юридичної симетрії, за якої суб’єктивне право на правову допомогу кореспондується можливістю примусу до його забезпечення, а за невиконання обов’язку повинна наступати відповідальність.

12. Межі здійснення права на правову допомогу здебільшого відображають позитивний аспект – встановлені актами цивільного законодавства заборони, які звужують чи виключають окремі можливості для здійснення такого права. Такий підхід надасть змогу зменшити кількість непорозумінь, які виникають при тлумаченні змісту права на правову допомогу. Відповідно, на легальному рівні слід визначитись у номенології обмежень у праві та допустимості їх у окремих цивільних правовідносинах, у тому числі й договірних, де принципи свободи договору при його непойменованості можуть призводити до таких непорозумінь і свавільного тлумачення їх змісту.

13. Розумність зобов’язань при наданні правової допомоги передбачає раціональність волевиявлення, усвідомленість їх учинення і правових наслідків, дотримання меж здійснення суб’єктивних цивільних прав. Ніхто не може мати імунітету від кари за вчинені правопорушення, навіть народні депутати. Лише рівність всіх перед законом і відсутність винятків для певних категорій може гарантувати правопорядок, у тому числі й при реалізації права на отримання правової допомоги.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка