Міністерство освіти І науки україни запорізький національний університет



Сторінка4/12
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.82 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1.3 Адвокат як сторона договору про надання правової допомоги
Апріорі адвокат є стороною договору з надання правової допомоги і не просто стороною, а професіоналом із особливим правовим статусом.

Основне дослідницьке завдання цього підрозділу полягає у з’ясуванні загального правового становища адвоката та його впливу норм чинного законодавства на нього як сторону договору з надання правової допомоги. Якщо цивільне право випливає із принципу рівності учасників цивільних відносин, то існування інших учасників цивільних відносин зі спеціальним правовим становищем як антагонізм цього принципу не допускається. Це проведене у ч.3 ст. 614 ЦК України.

Якщо чинне законодавство та практика допускає учасників цивільних правовідносин із особливим правовим статусом як умови наявності певних прав та суб’єктивних обов’язків, передумови участі у певних правовідносинах, визначення меж здійсненні ними права та виконання юридичних обов’язків, особливостей притягнення до цивільно-правової відповідальності (володільці джерела підвищеної небезпеки) та звільнення від такої відповідальності, то це є винятком і повинне мати для того досить вагомі причини.

Є тому підтвердження і у доктрині права. Так, Р. Б. Шишка зазначив: «Між тим принцип рівності проявляється лише в рівновеликих правовідносинах, в яких їх учасники мають одинакові суб’єктивні права і юридичні обов’язки (договір про спільну діяльність). Але в більшості цивільних правовідносин специфіка підстави їх виникнення (юридичного факту) надає їх учасникам конкретні суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Внаслідок цього на зміну рівності приходить нерівність» [236 , с. 312]. Йдеться про те, що у цивільних правовідносинах не може бути рівності їх учасників, хоча б за класичного підходу до змісту цих правовідносин. Якщо суб’єктивне право забезпечене чиїмось юридичним обов’язком, то можливо вимагати певної поведінки чи утриматися від такої поведінки (діяльності). Отже носію суб’єктивного права протистоїть зобов’язаний учасник (учасники) цих відносин. Формальна логіка та залежність суб’єктивного права від виконання юридичного обов’язку виключають таку можливість.

Категорія «спеціальний суб’єкт» права розроблена на загальному рівні та особливо в науці кримінального права [220, с.314]. З огляду на вищезазначений принцип рівності учасників цивільних правовідносин, існування в цивільному праві категорії учасника чи суб’єкта із спеціальним правовим становищем вважається антинауковим. Водночас в цивільному праві виділяються особливі учасники за видом дієздатності, сферою діяльності – фізична особа-підприємець тощо. Отже, беззаперечно відкидати категорію спеціального учасника цивільних правовідносин повністю та безапеляційно некоректно. Проте не для договору, де все визначально побудоване на засаді його свободи (п.3 ст.3 ЦК) та принципу свободи договору (ст.627 ЦК).

Правове становище учасників цивільних правовідносин врегульоване на трьох рівнях: 1) загальний – як особи чи публічного утворення (ст. 2 ЦК України, Розділ ІІ «Особи» та його підрозділи 1 «Фізична особа» та 2 «Юридична особа» де є підрозділ 3 «Участь держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах», які не є особами; 2) фаховий, у даному разі як адвоката-професіонала, що врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими актами; 3) безпосередній, що встановлений законом для абсолютних і позадоговірних правовідносин за участі учасника цивільних відносин; 4) договірний, що конкретизований відповідними договорами.

Переважно позитивне право персоніфікує учасників цивільних правовідносин відповідно до специфіки їх певного інституту. Оскільки йдеться про договірне право, то стосовно правової допомоги на загальному рівні йдеться про категорію «замовник» та «виконавець» (ст. 901 ЦК України) . Відповідно до окремих договорів у подальшому законодавець на спеціальному рівні теж персоніфікує їх сторони. Так стосовно договору про надання правових послуг застосовуються більш загальні правові категорії: «виконавець» та «клієнт». Законодавець щодо першого встановлює осіб: а) які не можуть надавати платну правову допомогу (судді, прокурори, поліцейські, юристи, що перебувають на державній службі); б) особи, які мають право надавати правову допомогу (адвокати, юристи-спеціалісти; особи які мають право надавати безоплатну правову допомогу за певних обставин). До них В. Богославець відніс першу групу [22, с. 18], з чим важко погодитись з огляду на спрямованість антикорупційного законодавства України, про що влучно зазначила В. П. Корж [96 , с. 46]. Безумовно, державні службовці надають правову допомогу хоча б своїм колегам, консультуючи їх з правових проблем. Вони можуть надавати таку допомогу і членам своєї сім’ї (родини), але переводити в ранг дозволень інші випадки надання правової допомоги, на наш погляд, безпідставно.

Зауважимо, що ч. 1 ст. 19 проекту Закону України «Про правову допомогу» передбачав встановлення спеціальних осіб – правових радників, до яких віднесено адвокатів, нотаріусів, патентних повірених, аудиторів, фахівців у галузі права (осіб, які мають вищу освіту і не належать до інших категорій правових радників), юридичних осіб приватного права. Воно не підтримане Законом України «Про безоплатну правову допомогу» хоча мало раціональне зерно – до правових радників відносили адвокатів, що ентузіазму у них щодо безоплатної правової допомоги не визвало. Інша справа у договорі про надання правової допомоги вони на тлі загального правового становища набули спеціального договірного правового становища, як виконавця.

При наданні юридичних послуг адвокатом ми повинні, в першу чергу, виходити із його спеціального правового становища у чинному законодавстві. Так, відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту7, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. У «Положенні про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури» [145] встановлено, що її метою є забезпечення здійснення адвокатського самоврядування відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині здійснення контролю та сприяння організації діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регіонів при вирішенні питання кваліфікаційного відбору осіб, які виявили намір здійснювати адвокатську діяльність, та дисциплінарної відповідальності адвокатів. У Положеннях про Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури окремих областей України, що утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів передбачено вимоги до претендентів та що особі, яка успішно склала кваліфікаційні іспити, на підставі рішення атестаційної палати видається свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю за встановленою формою, якщо для цього немає перешкод, пов’язаних з несумісністю. Під час одержання свідоцтва особа, якій його вручено, складає Присягу адвоката України. Якщо особа протягом вказаного строку не одержить зазначене свідоцтво і не складе Присягу адвоката України, рішення про видачу свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією в установленому порядку анулюється.

В «Юридичній енциклопедії» вказується, що адвокат (лат. advocatus, від advocare – закликати, запрошувати) – особа, яка надає фізичним і юридичним особам різні види юридичної допомоги, передбачені законодавством [201 , с. 42 – 43]. Наразі ним є громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на адвокатську діяльність та прийняв присягу адвоката України. Як ми зазначали передбачено можливість бути адвокатами в Україні не лише громадянам України. Ми підтримуємо таку пропозицію попри критику, з огляду на корпоративні інтереси, як таку, що слугує підвищенню гарантій права фізичної особи на кваліфіковану правову допомогу. Крім того, це підвищить конкуренцію у середовищі адвокатів, відкриє дорогу для діяльності адвокатів України у інших країнах чи, принаймні, відпадуть підстави для реторсії на адвокатську діяльність. До того у цій сфері не зайвим є конкуренція вітчизняних адвокатів з їх зарубіжними колегами.

Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Проте це обмеження не досить чітке. Мабуть, йдеться про непогашену судимість, а не про судимість взагалі, наприклад за ненавмисні правопорушення (ненавмисне завдання шкоди при ДТП), а лише судимість, пов’язану з професійною діяльністю. Презюмувати у кожному, хто відбув покарання, злочинця не варто. Тому слід уточнити це положення чинного законодавства.

Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, адвокатські контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та своїх статутів. Відповідно до с т. 20 цього закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного його виконання, зокрема:

1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;

4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;

8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;

9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;

10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;

11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами8.

При цьому, слід мати на увазі, що адвокат має певні обов’язки, які передбачені процесуальними кодексами. Він має їх і перед іншими особами в силу свого правового становища чи місії: судами та іншими органами, де адвокат допомагає своєму клієнту або представляє його інтереси; колегами, і професією; громадськістю; своїми клієнтами [84, с. 51]. Для того, щоб виконувати обов’язки загального та спеціального спрямування, практикою вироблено певні вимоги до адвокатів: дисциплінованість чи обов’язок сумлінності як недопустимість зриву справи через свою неявку до суду чи іншого органу; недопустимість без поважних причин відмовлятися від справ, наприклад, в разі завантаженості; тактовність – не використання таких документів і даних, які він не має права передавати ні клієнту, ні суду; чесність – основна вимога добросовісного ставлення до законів, звичаїв, сумління та, насамперед, свого клієнта; гідність – бути обережним чи з розумінням ставитися до приватного життя клієнта та інших учасників процесу; порядність – якщо навіть програє справу не опускався до дріб’язковості; солідарність – при прийнятті справи від колеги не братися за неї до тих пір, доки колезі не буде сплачено гонорар [84, с. 51-52]; відповідальність – професійний підхід до справи та визнання своєї помилки чи недооцінки справи та сили іншої сторони.

Відповідно, професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законодавством, і забороняється будь-яке і будь-чиє втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвоката відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути опитані як свідки. Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Також гарантуються рівні права з іншими учасниками процесу. Особливо слід звернути увагу, що адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності чи погрожувати йому її застосуванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Йдеться про можливий утиск адвоката з боку влади за професійну діяльність (звужене тлумачення положення), про що слід прямо вказати, або (широке тлумачення і поширення його на всі випадки) притягнення адвокатів до відповідальності, що малоймовірно. Принаймні, якщо така юридична допомога надається на підставі договору, то адвокат, як сторона зобов’язання та договору, не може мати будь – якого виключення та, зокрема, імунітету від майнового впливу на нього. Майнова відповідальність сторін договору є елементом механізму договірного регулювання і гарантією належного виконання зобов’язань. Інакше ми ігноруємо загальне правило про забезпечення виконання зобов’язань.

Крім того, будь – яка діяльність осіб із спеціальним правовим становищем повинна здійснюватися на професійній фаховій основі. Це «альфа» і «омега» досягнення балансу інтересів при здійсненні професійної діяльності. До того ж практика діяльності дисциплінарних комісій свідчить про те, що адвокати здебільшого притягуються ними до відповідальності за порушення своїх професійних обов’язків. Так, в заявленому позові про визначення частки в спільній сумісній власності і визнанні права власності в порядку спадкоємства (ціна позову 120 000 грн. 00 коп.) в Фрунзенський районний суд м. Харкова адвокат зіткнувся з ризиком суб’єктивного характеру. Клієнт змінив свою позицію, збільшив позовні вимоги, на погляд, адвоката безпідставно. Суд позов задовольнив частково. На погляд клієнта, адвокат не повною мірою виконав свої професійні обов'язки і вимагав адвоката покарати і зобов'язати повернути частину сплаченого гонорару.

Рішенням дисциплінарної палати Харківської КДКА скаргу в частині покарання залишили без задоволення. Стосовно вимоги про повернення частини гонорару було роз’яснено, що дисциплінарна палата КДКА не має права вирішувати питання пов’язані з гонорарною практикою, в даному випадку необхідно керуватися ст. 12 Закону України «Про адвокатуру».

Адвокат при здійсненні своїх посадових обов’язків стикається з ризиками об’єктивного (наприклад, зміна закону, значна небезпека, загроза благам) чи суб’єктивного характеру, які можуть впливати на здійснення ним своїх обов’язків. Це може бути зміна позиції клієнта, зміна позиції іншої сторони процесу, соціальне значення справи, певна позиція судді тощо. Через те ризик діяльності «... розглядається як прояв суб’єктивного права, що формується у специфічних об’єктивних обставинах, і психологічне ставлення суб’єкта до результату власних дій чи дій інших осіб» [8, с. 75]. Відповідно, ризики об’єктивного чи навіть суб’єктивного характеру можуть впливати на кінцевий результат.

Правове становище адвоката характеризується й юридичними обов’язками. Так, за ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:

1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

4) підвищувати свій професійний рівень;

5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Окрім того, на рівні категоричного імперативу адвокату забороняється:

1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;

2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;

4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

Заборони для адвоката встановлені іншими актами законодавства. Так згідно ст. 61 Кримінально-процесуального кодексу України [106 ]адвокат не вправі прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених.

Особливо йдеться про адвокатську таємницю. Відповідно до ч.3 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Таким чином, цілком справедливо адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Одним із проблемних питань для вирішення проблематики встановлення відповідальності адвокатів за неналежне виконання ними своїх обов’язків за договором з надання правової допомоги є визначення того, яким чином неналежне виконання зобов’язань може призвести до завдання збитків чи шкоди клієнту та як проявляє себе причинний зв’язок. Тут проявляє себе те, що рішення суду чи іншого державного органу повинне базуватися на законі. Якщо воно не законне та спричинить клієнту адвоката збиток, то до відповідальності буде притягнуто орган, який виніс неправомірне чи неправосудне рішення, за ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» [ 169] від 1 грудня 1994 р.

На підставі цього можна уточнити, що повинен учинити адвокат. Узагальнено він повинен: 1) надати правову допомогу та взяти участь у справі; 2) домогтися позитивного для клієнта правового результату. Перше визначення може бути оцінене через загальне правове становище адвоката та умови договору і конкретизацію обов’язків адвоката в ньому. Друге – ні, оскільки це змусило б адвоката втручатися у діяльність правозастосувальних та судових органів, сприяло б корупції та іншим негативним явищам, що ми допустити не можемо. Відповідно до цього видається доцільним розмежувати винагороду адвокату за договором з надання правової допомоги на дві складових: 1) за участь у справі; 2) за досягнення позитивного для клієнта правового результату .

Зокрема, якщо негативному для клієнта результату сприяла непрофесійна діяльність адвоката, що встановити доволі складно, то позов до такого адвоката можливий. Проте такий позов слід заявляти з урахуванням передбачених законом гарантій адвокатської діяльності, за якою професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

Йдеться про те, що адвоката за даною статтею не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Як ми вважаємо, це положення не повинно стосуватися договірної відповідальності адвоката, як таке, що фактично означає його недоторканність та особливе правове становище за договором з надання правової допомоги. Тут певною мірою проявляється корпоративний інтерес. Можна було б ще погодитись з існуванням привілейованих зобов’язань, але не у договорі. Насамперед ми повинні турбуватися про охорону прав клієнта як слабкої сторони договору володільця конституційного права на правову допомогу. Виведення беззастережно адвоката із матеріальної відповідальності не слугує ні загальним принципам договірного права та ч.3 ст.614 ЦК України , яка встановляє нікчемність договору що скасовує чи обмежує відповідальність за навмисне правопорушення. Більше того, це суперечить загальним положенням про правове становище учасників цивільних правовідносин, сторін договору та механізму правової охорони прав споживачів, де цивільно-правова відповідальність займає провідне місце.


Висновки до першого розділу
В результаті проведеного аналізу емпіричного матеріалу за розділом 1 можна зробити такі висновки:

  1. Сторони договору не можуть мати імунітету від майнової відповідальності як своєрідної презумпції і це має бути чітко та недвозначно закріплене в чинному цивільному та спеціальному законодавстві . Таке правило не може бути змінене, оскільки веде до порушення засади справедливості та свободи договору та прикриває договірне свавілля.

  2. Право на правову допомогу є первинним, воно здійснюється через можливість особи отримати юридичні (правові) послуги. Відповідно до законодавства про соціальні послуги та захист прав споживачів договір на надання правової допомоги є споживчим, де правове становище споживача посилено охороняється .

  3. Попри позицію Конституційного Суду України щодо допуску до надання таких послуг широкого кола осіб, ми вважаємо, що їх повинні надавати кваліфіковано насамперед фахівці: особи, які мають відповідну освіту та кваліфікацію, у встановленому порядку пройшли підготовку та відбір, отримали право на заняття такою спеціальною діяльністю, яка є контрольованою з боку державних органів чи інших органів, яким делеговане таке право, від такої діяльності держава отримує економічний (податки) та соціальний ефект.

  4. Найбільш оптимальним варіантом є їх надання професіоналами, які: мають відповідний досвід та кваліфікацію; допущені у встановленому порядку до такої діяльності; можуть бути контрольовані у підставах та змісті такої діяльності; до них можуть бути застосовані передбачені чинним законодавством засоби впливу. Цьому відповідає адвокатська діяльність та адвокати, які підпадають під дію спеціального законодавства (Закон України «Про адвокатуру»), мають перевірену систему загальних та внутрішніх засобів впливу на членів адвокатських колегій .

  5. Якщо правова допомога надається на підставі договору, то повинні діяти загальні правила про договірну відповідальність і виводити з неї будь – кого, а особливо адвокатів, достатніх підстав наразі нема і бути не може. Інакше ми поставимо під удар принцип належного виконання зобов’язань та створимо підставу для спроб виведення певних осіб з такого принципу .

6. У чинному законодавстві та практиці слід дотримуватися твердого постулату: оплатна діяльність з охорони прав людини не повинна бути полігоном для набуття фахових знань, нею повинні займатися лише підготовлені правозахисники .

7. Цивільно-правова відповідальність – передбачений законом чи договором та забезпечений силою державного примусу обов’язок порушника зобов’язання зазнавати негативних наслідків за допущене порушення з метою відновлення чи компенсації порушеного права у вигляді додаткового покладання на правопорушника майнових обов’язків чи позбавлення його суб’єктивного права. Вона є проявом концепції генерального делікту, що має кілька рівнів: загальний, що відображений в загальних положеннях про зобов’язання (ст. 610 ЦК України), типологічний, загальний для договорів певного типу, спеціальний, що уточнює особливість відповідальності за окремим видом договірних зобов’язань.

8.У договорі про надання правової допомоги його сторони на тлі загального правового становища набувають ще й спеціального правового становища, яке наразі є досить неоднозначним: принаймні, досі чітко не встановлено його правову природу і яке становище займає особа, яка надає правову допомогу - виконавець чи підрядник.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка