Міністерство освіти І науки україни запорізький національний університет



Сторінка1/12
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.82 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису


КРАВЧЕНКО Максим Віталійович
УДК 347.440. 51

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АДВОКАТІВ

ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ДОГОВОРАМИ ПРО НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук



Науковий керівник:

Шишка Роман Богданович

доктор юридичних наук, професор

Запоріжжя – 2016

З М І С Т





ВСТУП......................................................................................................

4

Розділ 1. Визначення підходів до цивільно-правової відповідальності адвокатів за порушення зобов’язань за договором про надання правової допомоги





1.1.

Засади відповідальності адвокатів за порушення зобов’язань за договорами про надання правової допомоги........

14


1.2.

Договірна відповідальність сторін за порушення зобов’язань........

48

1.3.

Адвокат як сторона договору про надання правової допомоги......

64




Висновки до першого розділу............................................................


75

Розділ 2. Притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення адвокатами зобов’язань за договором про надання правової допомоги



2.1.

Договір про надання правової допомоги як підстава виникнення зобов’язань між адвокатом та клієнтом............................................

78


2.2.


Забезпечення (гарантії) належного виконання адвокатом зобов’язань за договором про надання правової допомоги.............

114


2.3.


Межі здійснення цивільних прав адвокатом при наданні правової допомоги...............................................................................................

127

2.4.

Порушення зобов’язань за договором про надання правової допомоги та їх види..............................................................................

149





Висновки до другого розділу..............................................................


159

Розділ 3. Притягнення адвокатів до цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань за договором про надання правової допомоги



3.1.

Розмір цивільно-правової відповідальності адвокатів за договором про надання правової допомоги та його визначення

..163


3.2.


Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності адвокатів за порушення зобов’язань за договором про надання правової допомоги................................................................................

181





Висновки до третього розділу............................................................


188

ВИСНОВКИ ..................................................................................................

191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................

222

ДОДАТОК.А........................................................................................................

223









ВСТУП
Актуальність теми зумовлена потребою посилення гарантій охорони інтересів клієнтів адвокатів та посилення охоронної функції права та гарантій ефективності адвокатської діяльності при наданні правової допомоги клієнтам. З одного боку, в ч.3 ст. 614 ЦК України встановлено імператив, що правочин яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання є нікчемним, а з другого – встановлено презумпцію правомірності правочину. Проте ч.1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» заборонено притягати до кримінальної чи іншої відповідальності адвоката (особу, стосовно якої припинено або призупинено право на заняття адвокатською діяльністю) або погрожувати застосуванням відповідальності у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності згідно із законом.

Дисциплінарна практика кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатів (КДКА ) свідчить, що 95% порушень адвокатів, що є предметом розгляду в них, пов’язані з отриманням плати за договором і неналежним виконанням зобов’язань з подальшим ухиленням від спілкування із клієнтом, ухиленням від укладання договору. Очевидно, що виведення з цивільно-правової відповідальності адвокатів за порушення зобов’язань – алогічне, несправедливе стосовно клієнта і порушує презумпцію відповідальності за договором. Нинішнє забезпечення права на правову допомогу не виконує свого призначення. Відповідно до Міжнародної конвенції «Про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам» (Кишинів (Молдова), 7 жовтня 2002 р.), ст. 57 Конституції України особа має право на правову допомогу. Для професійного захисту порушених прав особа може звернутися до адвоката та укласти з ним договір про надання правової допомоги. Цим забезпечується професійна правова допомога. Згідно Загального кодексу Правил для адвокатів країн Європейського Союзу на адвокатів покладено обов’язки юридичного та морального характеру, за які він несе відповідальність, як і за відмову слідувати вказівкам клієнта.

Проблема належного виконання зобов’язань адвоката перед клієнтом загострилася із розширенням кола осіб, які вправі надавати правову допомогу, та оновленням адвокатського корпусу. Наразі вона розв’язується засобами як приватного, так і публічного права. Проте спеціальний Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порушує загальні положення про договірну відповідальність та погіршує правове становище клієнта за договором як слабкої сторони. Це означає імунітет від притягнення до відповідальності, що суперечить загальним положенням про договірну відповідальність як елемента системи забезпечення виконання цих зобов’язань.

Саме ці та інші фактори ускладнюють приватноправове регулювання договірних відносин адвокатів із клієнтами, призводять до непорозумінь. До того ж, потреба інтеграції України у європейське та світове співтовариство незмінно торкнеться й права на належну правову допомогу та вдосконалення правового регулювання її надання у позитивному праві.

Спроба розв’язати ці та інші проблемні питання у діяльності адвокатури та врегулюванні правовідносин у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зустріли критику адвокатського співтовариства, зокрема, стосовно конструкції договору про надання правової допомоги, в якій не досить чітко визначено клієнта, чи особу, яка уклала договір, як таку, якій надається правова допомога.

Фундаментальні дослідження цивільно-правової відповідальності адвокатів за договорами про надання правової допомоги в Україні майже не проводилися за винятком статей проблемного характеру в журналах «Адвокат» та «Юридична практика». Окремі роботи із загальних проблем цивільно-правової відповідальності та відповідальності за порушення договірних зобов’язань потребують їхньої адаптації з урахуванням специфіки виникнення правовідносин між адвокатом та його клієнтом, можливості зміни змісту договору в процесі його виконання, правового становища адвоката, специфіки процесу та доказування. Заслуговують на увагу: загальнотеоретичні праці С. С.  Алексєєва, О. Ф. Скакун, М. П. Рабіновича; загально-цивілістичні роботи І.А. Безклубого, Д. В. Бобрової, Є. В. Богданова, Т. В. Боднар, С. М. Братуся, М. Й. Брагінського, О. В. Дзери, О. С. Іоффе, І. С. Канзафарової, Т. С. Ківалової, Р. А. Майданика, Г. К. Матвєєва, О.О. Отраднової, О. А. Пушкіна, В. Д. Примака, С. Я. Фурси, Г. Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки; фахово спрямовані праці Т. В.  Варфоломеєвої, В. І.  Ващенко, І. В.  Головань, О. Л.  Жуковської, В. В.  Медведчука, М. М. Міхеєнко, О. Д. Святоцького, Д. П. Фіолевського та інших. Проблемі відповідальності адвокатів присвячено низку праць таких авторів як: Л. З. Павлик (1999 р.), О. І.  Петров (2004 р.), М. В.  Кратенко (2005 р.), А. А.-О. Салчак (2006 р.), Т. І. Ільїна (2007 р.) Д. В. Наумов (2011 р.), А. С. Михайлова (2011 р.) та інші. Близька за спрямуванням робота С.В. Хімченко (2012 р.) В Україні цими проблемами переймаються Г. М. Ярошевська та В. Богославець. Проте ці вчені спеціально не досліджували цивільно-правову відповідальність адвокатів як осіб зі спеціальним правовим статусом .



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно планів наукових досліджень за темами «Правові проблеми розвитку підприємництва в Україні» (номер державної реєстрації 0103U003102) та «Методологічні засади приватного права» (номер державної реєстрації 0103В003101) та плавнів роботи кафедри цивільного права Запорізького національного університету

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретичних засад застосування цивільно-правової відповідальності до адвокатів, які не виконують належним чином свої зобов’язання за договором про надання правової допомоги, розробка рекомендацій із посилення гарантії прав клієнтів адвокатів.

Вказана мета зумовила і постановку завдань дослідження :

визначити теоретичні засади цивільно-правової відповідальності за договором та адвокатів за договорами про надання правової допомоги;

визначити межі здійснення цивільних прав адвокатом при наданні правової допомоги;

встановити типові порушення зобов’язань за договором про надання правової допомоги та їхніх наслідків;

уточнити підстави притягнення до цивільно-правової відповідальності, визначення її розміру;

виявити підстави звільнення адвокатів від цивільно-правової відповідальності.

Об’єктом дослідження є цивільні відносини, що виникають при порушенні адвокатом взятих на себе зобов’язань за договором про надання правової допомоги та договірна відповідальність адвокатів за договорами про надання правової допомоги.

Предметом дослідження є система цивільно-правових норм, які регулюють відносини з укладення та виконання договору про надання правової допомоги, законопроекти, доктрина договірних деліктів у цивільному праві, вітчизняна та зарубіжна цивілістична деліктна та договірна правозастосовна та судова практика.

Методи дослідження засновані на основних положеннях діалектики, які використовувалися в роботі як загальний метод, крім того, достатньо ефективно використано нормативно-догматичний (приватно-науковий) метод. Науковий аналіз фундаментальних правових понять та інститутів цивільно-правової відповідальності в розділі 1 проведено на основі юридичного світогляду в його історичному розвитку. З позиції юридичного світогляду види забезпечення належного виконання зобов’язань розглядаються в руслі прогресуючої еволюції.

У підрозділі 1.1. дисертації використано методологію філософії права, що дало змогу використати «ідею права» як ідеальну засаду чинного права, зокрема зобов’язального. Окремі підрозділи в роботі (1.2., 2.2., 2.4., 3.2.) розглядаються з позиції юридичного позитивізму, оскільки передбачені види діяльності та забезпечення належного виконання зобов’язань засновані на законі. Ці способи в дисертації досліджено з позиції правового плюралізму й інституціоналізму.

У праці широко використовуються праці вітчизняних і зарубіжних авторів у галузях права, економіки, теорії управління, філософії, соціології, психології, що стосуються проблематики дисертаційного дослідження. При цьому застосовувалися історичний (підрозділ 1.1.), логічний (підрозділи 1.3., 2.3., 3.1.) конкретно-соціологічний ( підрозділ 2.3.), дослідно-експериментальний методи дослідження ( підрозділ 2.4.), аналіз і узагальнення практики (підрозділ 2.2.) та синтезу для розробки положень новизни та висновків.

Враховано широкий спектр методологічних засобів, що використовуються в дисертації для виявлення зв'язку видів забезпечення належного виконання зобов’язань з основними інститутами цивільного права.



Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням цивільно-правової відповідальності адвокатів за порушення взятих зобов’язань за договором про надання правової допомоги. Теоретична база дослідження надала змогу сформулювати і обґрунтувати низку наукових положень, що відзначаються пріоритетом та новизною в розвитку науки вітчизняного цивільного права, зокрема:

вперше:

1) обґрунтовано теоретичне положення, що цивільно-правова відповідальність – презюмований елемент механізму правового регулювання договірних зобов’язань та імператив, який забезпечує виключно компенсаторну функцію права і не пов'язаний із репресіями до винної в порушенні договірного зобов’язання на основі переростання акцесорного зобов’язання у державний примус у процесуальному порядку. Намагання її виключення із договору чи обмеження гарантовано можливістю визнання договору нікчемним (ч.3 ст. 614 ЦК України);

2) визначено рівні встановлення правового становища учасників цивільних відносин: 1) загальний – як особи чи публічного утворення (ст. 2 ЦК України, Розділ ІІ «Особи» та його підрозділи 1 «Фізична особа» та 2 «Юридична особа» і підрозділ 3 «Участь держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах», які не є особами; 2) фаховий, зокрема адвоката-професіонала, що встановлено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими актами; 3) безпосередній, що визначений законом для учасника цивільних відносин абсолютних і позадоговірних правовідносин; 4) договірний, що конкретизований відповідними договорами;

3) обґрунтовано положення про те, що намагання в спеціальних актах вивести окремі категорії осіб із спеціальним правовим статусом із договірної відповідальності суперечать загальним положенням ЦК України про забезпечення виконання зобов’язань та наслідки їх порушення, офіційним тлумаченням договірної відповідальності вищими судовими інстанціями, які передбачені ст. 611 ЦК України. Притягнення до майнової відповідальності за порушення обов’язків за договором повинне мати характер презумпції, а для осіб, яким у силу їх діяльності потрібен імунітет від упередженого їх переслідування, слід ускладнити процедуру притягнення до відповідальності та передбачити додаткові гарантії охорони їх прав;

4) обґрунтовано концептуальне положення про те, що надання правової допомоги повинно ґрунтуватися на законній основі, здійснюватися особами, що діють на професійній основі: а) юристами фізичних та юридичних осіб, державними органами, органами місцевого самоврядування; б) адвокатами, що діють на підставі закону та постанов (ухвал) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду чи на підставі договорів із клієнтами; в) правозахисниками, що на регіональному рівні представляють Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини; г) суб’єктами підприємницької діяльності, що спеціалізуються на наданні правової допомоги. Інші особи, які не є професіоналами, вправі представляти інтереси сторін спору та іншої діяльності у випадках, які передбачені законом;

5) висунуто тезу про доцільність запровадження у цивільному праві інституту професійного представництва як загальної правової конструкції, на тлі якої може розвиватися судове представництво та діяльність з надання юридичних послуг та правової допомоги. Зокрема, ст. 243 ЦК України перейменувати на «Професійне представництво» та її частину першу викласти у такій редакції: «Професійним представником є особа, яка постійно та на професійній основі представляє інших учасників цивільних правовідносин. Професійне представництво здійснюється на підставі закону та /або договору»;

6) встановлено потребу розмежування винагороди адвокату за договором про надання правової допомоги на дві складові: 1) за участь у справі; 2) при досягненні позитивного для клієнта правового результату ;

7) обґрунтовано положення про доцільність введення обов’язкового страхування майнової відповідальності адвокатів за аналогією того, що обґрунтовано і запропоновано для майнової відповідальності нотаріусів .



Отримали подальший розвиток:

9) дефініція «цивільно-правова відповідальність» як передбачений законом чи договором та забезпечений силою державного примусу, що встановлений судом, обов’язок порушника зобов’язання зазнавати встановлені законом чи договором негативні наслідки за допущене порушення з метою відновлення чи компенсації порушеного права у вигляді додаткового покладання на правопорушника майнових обов’язків чи позбавлення його суб’єктивного права;

10) положення про те, що встановлення цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання чи невиконання зобов’язань за договором про надання правової допомоги є окремим проявом обов’язковості (презумпції) договірної відповідальності, що ускладнена особливою сферою професійної діяльності адвокатів та забезпеченням права на охорону порушених прав та охоронюваних законом інтересів;.

11) розуміння того, що цивільно-правова відповідальність адвокатів за договором про надання правової допомоги, крім загальних ознак і підстав, характеризується тим, що: 1) безпосередньо презюмується загальними нормами актів цивільного законодавства; 2) заснована на конструкції генерального делікту; 3) залежить від підстав виникнення зобов’язань та специфіки договору про надання правової допомоги як змішаного договору, який містить елементи підряду та/або послуги; 4) спрямована на підвищення відповідальності адвокатів за якість виконаних ними процесуальних та інших документів і наданих послуг та гарантій прав фізичних та юридичних осіб на належну правову допомогу; 5) гарантує виконання зобов’язань та забезпечує інтереси кредитора; 6) спонукає адвоката до належного виконання зобов’язання через можливість застосування додаткових негативних наслідків; 7) синхронізована з особливостями провадження по окремих справах ;

12) положення, що страхування професійної відповідальності адвокатів є різновидом майнового страхування та уточнено його кваліфікаційні ознаки: визначення законом як обов’язкового, особливі об’єкт і сторони, специфічні підстави виникнення.

удосконалено:

13) положення про правову допомогу в частині, що договір про надання правової допомоги має застосовуватися у випадках, коли: а) дії (діяльність) суб’єкта здійснення приватної юридичної практики безпосередньо спрямована на замовника; б) результат дій (діяльності) виконавця є невіддільним від самого процесу їх вчинення (здійснення) та споживається замовником безпосередньо в процесі здійснення такої діяльності (вчинення дій); в) результат дій (діяльності) суб’єкта, що здійснює діяльність у сфері права, не має уречевленої форми;

14) положення, що для встановлення причинного зв’язку між збитками клієнта та неправомірністю дій адвоката при наданні правової допомоги слід виходити з того, що неправомірність повинна відповідати певним додатковим критеріям: а) порушення адвокатом зобов’язання за договором призвело до виникнення збитків у клієнта або збитки накопичились сумарно в результаті бездіяльності адвоката; б) порушення адвокатом зобов’язань за договором є необхідною та достатньою умовою для виникнення збитків; в) порушення адвокатом зобов’язань за договором – єдина причина виникнення збитків у клієнта;

15) тезу, що позитивне цивільне право виділяє спеціальних учасників цивільних правовідносин, зокрема за сферою діяльності, та підвищує гарантії для них, а також захищає їхні суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси надійніше ніж інших;



16) доктринальне поняття договору про надання правової допомоги. За договором про надання правової допомоги виконавець (юрист, юридична компанія) на власний ризик зобов’язується надати (надавати) замовнику (клієнту чи клієнтам) фахову правову допомогу чи здійснювати юридичне обслуговування, вирішити проблемні юридичні ситуації, підготовити проекти чи висновки по правових актах, представляти його (їх) в органах державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі й судах, а замовник зобов’язаний оплачувати понесені витрати та сплатити гонорар;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є внеском до теорії договірних зобов’язань, зокрема з виконання робіт та надання послуг, і можуть бути використані : у нормотворчій діяльності для внесення змін та доповнень до ЦК України та інших законодавчих актів у сфері договірного права, зокрема, пропозиції щодо зміни до чинного законодавства ; у правозастосовній діяльності для підготовки адвокатів та розв’язання вузьких проблем договірної та судової практики; у навчальному процесі для викладання курсів зобов’язального і, зокрема, договірного права, адвокатури, усунення пересікання навчальних програм із цивільного права, адвокатури, недопущення дублювання програмного та навчального забезпечення; для вдосконалення підготовки навчальних видань; подальшого наукового пошуку оптимальних та ефективних інститутів забезпечення належного виконання зобов’язань адвокатами.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорювалася на кафедрі цивільного і трудового права Запорізького національного університету, а отримані результати використовувались у професійній практичній діяльності. Основні положення і висновки оприлюднені в тезах і доповідях: на міжнародних наукових конференціях «Адвокатура: минуле і сучасність» (м. Одеса, 22 листопада 2014 р); «Проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті О. А. Пушкіна, Харків, 26 травня 2015 р., Всеукраїнській науково-практичній конференції «АЕРО – 2014 ( м. Київ, 22 листопада 2014 р.).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка