Міністерство освіти і науки України Економіка туристично-рекреаційної сфери Конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» спеціальності 051



Сторінка1/11
Дата конвертації22.04.2017
Розмір2.48 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


Міністерство освіти і науки України



Економіка туристично-рекреаційної сфери

Конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» спеціальності 051 «Економіка»

денної та заочної форм навчання


Луцьк 2016

УДК 355.77

УДК 331.1


До друку _____________ Голова Навчально-методичної ради Луцького НТУ

(підпис)
Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького НТУ ________________ директор бібліотеки.

(підпис)
Затверджено Навчально-методичною радою Луцького НТУ,

протокол № __ від «____» ___________ 2015 року.
Рекомендовано до видання Навчально-методичною радою факультету бізнесу Луцького НТУ, протокол № ___ від «___» ___________ 2015 року.

________________ Голова навчально-методичної ради факультету бізнесу

(підпис)
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри прикладної статистики та економіки праці Луцького НТУ, протокол № __ від «___» __________ 2015 року.

Укладач: _______________ Л.Ю. Матвійчук, доктор економічних наук, проф.

(підпис) Луцького НТУ


Рецензент:

_______________ О.М. Шубалий, доктор економічних наук, доцент Луцького НТУ

(підпис)


Відповідальний

за випуск: ____________ .Ю. Матвійчук, доктор економічних наук, проф

(підпис) Луцького НТУ




Економіка туристично-рекреаційної сфери [Текст] : конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» спеціальності 051 «Економіка» денної та заочної форм навчання аспірантів спеціальності 051 «Економіка» денної та заочної форм навчання / уклад. Л.Ю. Матвійчук. – Луцьк : Луцький НТУ, 2016. – 80 с.

Видання містить конспект лекцій, питання для самоконтролю та список рекомендованої літератури.

Призначене для аспірантів спеціальності 051 «Економіка» денної та заочної форм навчання

© Л.Ю. Матвійчук, 2016




ВСТУП

Мета курсу полягає у формуванні у слухачів системи знань про економічні особливості розвитку туристично-рекреаційної сфери як основи територіальних туристично-рекреаційних комплексів різного геопросторового рівня, основи їх раціонального використання.

Завдання курсу – закріплення знань про статистичні методи, а також набуття вмінь і навичок їх практичного використання для вирішення різноманітних завдань у процесі управління економікою.

Предметом вивчення дисципліни «Економіка туристично-рекреаційної сфери» є закономірності використання різноманітних статистичних методів для забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень в туристично-рекреаційній сфері.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми слухачі повинні:

Знати:

- концептуальні засади економічного розвитку туристично-рекреаційної сфери;

- сучасні проблеми туристично-рекреаційної сфери;

- основні поняття економіки туристично-рекреаційної сфери;

- економічний механізм функціонування туристично-рекреаційної сфери в умовах ринкової економіки;

- фактори, які впливають на різні аспекти функціонування туристично-рекреаційної сфери та механізми управління ними;

- систему взаємозв’язків та результатів господарської діяльності підприємств туристично-рекреаційної сфери;

- методи аналізу та планування показників розвитку туристично-рекреаційної сфери.



Вміти:

- застосовувати організаційно-економічний інструментарій аналізу ефективності і ризиків функціонування та розвитку туристично-рекреаційної сфери;

- здійснювати аналіз ефективності функціонування та розвитку туристично-рекреаційної сфери, за допомогою різних засобів, інструментів та науково обґрунтованих технологій;

- оцінювати економічний стан туристично-рекреаційної сфери;

- обґрунтувати стратегію управління ресурсним потенціалом туристично-рекреаційної сфери;

- правильно обирати методи планування залежно від результатів аналізу виробничої і фінансово-комерційної діяльності та цілей розвитку підприємств туристично-рекреаційної сфери;

- управляти поточними витратами підприємств туристично-рекреаційної сфери і собівартістю продукції;

- обґрунтовувати плани з реалізації туристичного продукту, формування доходу та прибутку підприємств туристично-рекреаційної сфери;

- визначати резерви підвищення ефективності виробничої та фінансово-комерційної діяльності підприємств туристично-рекреаційної сфери.

ПЕРШИЙ ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ

Лекція 1. СУТНІСТЬ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

План:


  1. Сутність понять «рекреаційні ресурси», «туристичні ресурси», «туристсько-рекреаційні ресурси».

  2. Класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів.

  3. Види туристсько-рекреаційних ресурсів.

Сутність понять «рекреаційні ресурси», «туристичні ресурси», «туристсько-рекреаційні ресурси».

Понятійно-термінологічний апарат, який використовується в туристсько-рекреаційних дослідженнях, характеризується відсутністю чітко визначеної системи дефініцій, а також їх багатозначністю та різноманіттям. Це пояснюється тим, що, по-перше, наукові пошуки, які ведуться у цій галузі є динамічними, а по-друге, дослідження здійснюються в рамках декількох спеціальностей: рекреаційна географія, економіка рекреації та туризму, соціологія туризму, освіта (в рамках професійної підготовки кадрів для галузі туризму), туристичний менеджмент та маркетинг тощо.

Сьогодні існує декілька визначень понять «рекреаційні ресурси» та «туристичні ресурси».

У науковій літературі зустрічаються різні підходи до трактування поняття «рекреаційні ресурси». Рекреаційні ресурси на думку Л. А. Багряної та В. С. Преображенського – це природні, природно-технічні та соціально-економічні геосистеми та їх елементи, які можуть бути використані при існуючих технічних та матеріальних можливостях для організації рекреаційного господарства. Рекреаційні ресурси впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів і центрів, на їх спеціалізацію та економічну ефективність.

Мироненко М. С. розглядає рекреаційні ресурси як об'єкти і явища природи, результати людської (антропогенний) діяльності, які можна використовувати для відпочинку, туризму та лікування.

Ніколаєнко Т. В. трактує рекреаційні ресурси як компоненти природного середовища і феномени соціокультурного характеру, які завдяки певним властивостям можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності.

Під рекреаційними ресурсами Н. В. Фоменко розуміє об'єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму.

На думку В. А. Квартальнова і І. В. Зоріна, рекреаційні ресурси – це частина туристських ресурсів, яка являє собою природні та антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, артефакти, що володіють комфортними властивостями і споживною вартістю для рекреаційної діяльності і можуть бути використані дня організації відпочинку та оздоровлення певного контингенту людей у фіксований час з допомогою існуючої технології та наявних матеріальних можливостей.

Масляк П. О. зазначає, що для розвитку рекреації і туризму необхідні рекреаційні ресурси, до яких належать об'єкти, процеси та явища природного й антропогенного походження, що виступають матеріальною базою для відпочинку й оздоровлення людей через їх відповідні параметри.

Головною властивістю рекреаційних ресурсів є те, що їм властива здатність відновлювати і розвивати духовні та фізичні сили людини. Такі ресурси придатні як для прямого, так і для опосередкованого споживання, надання різноманітних послуг курортно-лікувального і рекреаційно-туристського характеру.



Туристичні ресурси  специфічні властивості природного середовища, а також їх поєднання, прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, які є предметами зацікавлення туристів, стимулюють їх до подорожі, здатні задовольнити їхні потреби у відновленні та розвитку фізичних, емоційних та інтелектуальних сил. Ресурсом є не лише пейзаж чи історична пам'ятка, а й тиша, чисте повітря, гостинність жителів тощо (М. П. Мальська).

Туристичні ресурси – це сукупність природних і соціально-культурних комплексів та їх елементів, що сприяють задоволенню фізіологічних та соціальних потреб людини, відновленню її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях, використовуються для прямого й опосередкованого споживання та виробництва туристичного продукту (І. В. Смаль).

Питання до студентів: Що спільного та які принципові відмінності у сутності понять «рекреаційні ресурси» та «туристичні ресурси»?

Враховуючи природну, соціальну та історико-культурну складові у визначеннях рекреаційних та туристських ресурсів, орієнтацію на споживання і задоволення потреб людей (туристів) найчастіше ці поняття вважають близькими за значеннями і об’єднують єдиним поняттям – туристсько-рекреаційні ресурси.

Стафійчук В. І. під туристсько-рекреаційними ресурсами розуміє компоненти географічного довкілля, об’єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким властивостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість і лікувально-оздоровча значущість, можуть бути використані для організації різноманітних видів рекреаційних занять.

Бейдик О. О. визначає туристсько-рекреаційні ресурси як закономірні поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов та культурних цінностей, які на даному рівні розвитку продуктивних сил виступають як передумови задоволення туристично-рекреаційних потреб людини та організації господарського комплексу, що спеціалізуються на туристично-рекреаційному обслуговуванні населення.

Найбільш важливими кількісними та якісними характеристиками туристичних ресурсів є:

- обсяг запасів (дебіт джерел мінеральних вод, екскурсійний потенціал туристичних центрів і маршрутів), необхідний для визначення потенційної ємності туристичних комплексів, рівня освоєння, оптимізації техногенного й антропогенного навантаження;

- площа поширення (розміри водоносних горизонтів, пляжів, лісів, площа територій зі стійким сніговим покривом), яка дозволяє визначити потенційні рекреаційні території, встановити межі санітарної охорони;

- період можливої експлуатації (тривалість сприятливого погодно-кліматичного періоду, купального чи лижного сезону), який визначає сезонність рекреаційних процесів і ритмічність туристичних потоків;

- територіальна зосередженість у місцях виникнення чи поширення, яка обумовлює тяжіння туристичної інфраструктури і туристичних потоків до місць їх концентрації;

- порівняно низька капіталомісткість і невисока вартість експлуатаційних затрат, що дозволяє досить швидко створювати інфраструктуру й отримувати соціальний та економічний ефект, а також самостійно використовувати окремі види ресурсів;

- багаторазовість використання при дотриманні норм раціонального природокористування і проведення заходів із рекультивації та благоустрою;

- універсальність, яка дозволяє використовувати один і той же ресурс для організації різних видів рекреаційно-туристичної діяльності;

- масовість, унікальність, інформативність і доступність, від яких залежить потужність туристичних потоків і можливість створення інфраструктури;

- соціальність – незалежно від походження і використання, туристичні ресурси характеризуються «цільовим призначенням» – покращання соціальних параметрів у суспільстві.

У географії рекреації і туризму існують декілька підходів до оцінки туристсько-рекреаційних ресурсів території:

- психолого-естетична оцінка – аналізується характер емоційної дії природного чи культурного середовища на туристів, оцінюється атрактивність (привабливість) природних і культурно-історичних об'єктів;

- технологічна оцінка – дозволяє визначати придатність ресурсів для організації певних видів туризму, оцінити можливість формування туристичних комплексів і визначити обсяг потенційних затрат;

- рентна або грошова оцінка – дозволяє визначати економічну ефективність використання природних ресурсів у туризмі у межах певних територій, регіонів, країн і порівнювати її з іншими формами господарського використання;

- медико-біологічна або фізіологічна оцінка – застосовується для визначення ступеню комфортності природного середовища для організації певних видів рекреаційно-туристичної діяльності;

- кадастрова оцінка – проводиться офіційними установами і містить систематизовані зведені відомості про території, призначені для організації туристичної діяльності, відпочинку і відновлення здоров'я людини;

- бальна оцінка – застосовується у тих випадках, коли будь-яке явище чи ресурс не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизному його оцінюванні, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі явища.



В цілому, туристсько-рекреаційні ресурси – це категорія історична, змінна в часі, оскільки переінакшення структури й обсягу рекреаційних потреб суспільства призводить до залучення в рекреаційну і туристичну діяльність нових елементів природного і соціально-антропогенного характеру.


  1. Класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів.

Різноманітність туристсько-рекреаційних ресурсів потребує їх виділення в окремі групи. Вирішують дане питання в географічній науці за рахунок проведення класифікації. Єдиної загальновизнаної класифікації туристсько-рекреаційних ресурсів досі не існує. Більшість класифікацій, представлених різними авторами в різні часи, можна поділити на два основні різновиди в залежності від того, під яким кутом зору розглядаються в них туристсько-рекреаційні ресурси:

1. Класифікації, в основу яких покладені уявлення про походження туристсько-рекреаційних ресурсів.

2. Класифікації, в яких туристсько-рекреаційні ресурси поділяються за особливостями їх використання в залежності від певних видів рекреаційної діяльності.

Проте, не зважаючи на різні підходи до вирішення вказаної проблеми, більшість науковців одноголосні у їх поділі на дві основні групи: природні та антропогенні, які в свою чергу включають культурно-історичні (пам’ятки культури, створені людиною, які можуть використовуватися для задоволення духовних потреб населення) та соціально-економічні ресурси, що включають матеріально-технічну базу рекреаційних об’єктів, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, об’єкти рекреаційної інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Розглянемо класифікацію туристсько-рекреаційних ресурсів О.О. Бейдика, І.В. Смаля.

О.О. Бейдик поділяє рекреаційно-туристичні ресурси на наступні групи: природно-географічні, природно-антропогенні, суспільно-історичні та окрему групу – об’єкти рангу суперточка-тур (рис. 1).

Природно-географічні та природно-антропогенні рекреаційно-туристичні ресурси є незамінною умовою розвитку рекреації та туризму на певній території. До них належать лікувальні та оздоровчі ресурси багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

До суспільно-історичних рекреаційно-туристичних ресурсів відносяться предмети і об’єкти культурної спадщини, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення і представлені сукупністю пам'яток матеріальної та духовної культури, створеної у процесі історичного розвитку суспільства, і які є об'єктом рекреаційно-туристського інтересу (архітектурними чи археологічними пам'ятками, унікальною забудовою, пам'ятками народної творчості, сакральними спорудами тощо).


Рис. 1. Класифікація рекреаційно-туристичних ресурсів за О. О. Бейдиком.

Як окремий вид рекреаційно-туристичних ресурсів О.О. Бейдик виділяє так звану «суперточку-тур», під якою розуміється локальна (просторово обмежена) територія антропогенного або природного походження, що являє собою унікальне поєднання природних компонентів (пейзажне різноманіття) і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, які відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, який візуально сприймається з цього місця». Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та поєднання природних компонентів. Прикладом може слугувати Ніагарський водоспад.

Смаль І. В. у структурі туристичних ресурсів виділяє декілька складових: природну, соціально-культурну або суспільну, технологічну і подієву, які, у свою чергу, розділяються на ряд компонентів, що мають свою будову (рис. 2).



полотно 297

Рис. 2. Класифікація туристичних ресурсів за І. В. Смалем.


Природні та суспільні ресурси формують групу «матеріальні туристичні ресурси», подієві і більшість технологічних об'єднуються у групу «нематеріальні туристичні ресурси». Природні, суспільні і подієві туристичні ресурси – основа виникнення окремих видів туризму. Наприклад, природні ресурси стали підґрунтям для розвитку лікувально-оздоровчого, екологічного, спортивного, екстремального і багатьох інших видів туризму та відпочинку; подієві – для фестивального, ділового, фан-туризму та ін., суспільні – для релігійного, археологічного, пізнавального туризму тощо.

Питання до студентів: яка з наведених класифікацій туристсько-рекреаційних ресурсів, на ваш погляд, є найбільш вдалою. Пояснять, чому?

Ресурси, які на сьогоднішній день використовуються, а також ті, які в силу ряду об’єктивних соціально-економічних причин, не доступні, але можуть бути використані (за певних) умов, формують поняття «туристсько-рекреаційний потенціал» території.

Туристсько-рекреаційний потенціал території – сукупність природних ресурсів, історичних, сакральних, культурно-пізнавальних, культурно-розважальних та інших атракційних об’єктів певної території, які можуть використовуватись для організації відпочинку, подорожей, екскурсій, занять спортом, лікування та оздоровлення населення.

Туристсько-рекреаційний потенціал території включає в себе природно-кліматичні (клімат, ландшафт, екосистеми та ін.), історико-культурні ресурси (культурно-історична спадщина, витвори мистецтва, археологічні цінності, традиції, етнос тощо), а також інфраструктуру туризму та матеріально-технічну базу.

Інфраструктура туризму – це комплекс споруд та мереж, що забезпечують нормальний доступ туристів до туристських ресурсів та їх належне використання в цілях туризму. Власне, саме транспортна доступність є найважливішим критерієм оцінки туристсько-рекреаційного потенціалу території.

Матеріально-технічна база складається з багатьох елементів. Це житловий сектор (готелі, мотелі, табори для автотуристів), сектор громадського харчування (кафе, ресторани, закусочні), транспортний сектор організації подорожей (агентства, організатори екскурсій), сектор розваг, інформаційний сектор(інформаційна туристична мережа), додаткові послуги та сервісна система.

Всі перелічені компоненти тісно пов’язані між собою, і відсутність хоча б одного з них робить неможливий розвиток туризму в регіоні в цілому.

Види туристсько-рекреаційних ресурсів

Природні туристсько-рекреаційні ресурси

Природні ресурси, як і географічні, завжди були основою розвитку туризму. Природні ресурси виконують численні функції, однією з найважливіших є можливість їхнього використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Природні туристичні ресурси варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров’я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і весь природний комплекс.

Усі природні ресурси оцінюють залежно від їх рекреаційного або туристичного потенціалу. Однак ступінь використання природних ресурсів може бути різним і залежить переважно від спеціалізації регіону.

При класифікації природних ресурсів доцільно враховувати як їх природне походження, так і економічне значення для туризму.

Однією з особливостей природних туристичних ресурсів є те, що вони здебільшого не відновлюються в міру споживання. Останніми роками провадяться дослідження впливу туризму на природні екосистеми, що описуються в термінах ризику і небезпеки. Наприклад, нові дороги сприяють розвитку автомобільного туризму, але водночас спричиняють зменшення площі лісів, необдумане будівництво готелів спричиняє порушення складу ґрунтів.

Ще у 1982 p. Всесвітньою туристичною організацією і Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) була ухвалена Спільна декларація, в якій підкреслювалася необхідність збереження рівноваги між туризмом і навколишнім середовищем. Негативний вплив туризму на навколишнє середовище виявляється не відразу, а поступово, іноді непомітно, і в підсумку призводить до руйнування природних туристичних ресурсів. Причинами руйнування навколишнього середовища можуть бути:

– значні масштаби будівництва готелів на узбережжі, внаслідок чого зменшується узбережна піщана смуга;

– велике скупчення автотуристів, що призводить до забруднення повітря і витоптування ґрунту;

рух туристських суден, що викликає забруднення навколишніх вод.

Серед природних туристсько-рекреаційних ресурсів найбільше значення для індустрії туризму та рекреаційної діяльності мають кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні складові, які доцільно об’єднувати у клас ресурсів першого порядку. Ця група ресурсів має безпосередній вплив на розвиток рекреаційного і туристичного процесів.

До природних туристсько-рекреаційних ресурсів другого порядку, які опосередковано впливають на рекреаційні і туристичні процеси, слід віднести орографічні, лісові та флоро-фауністичні або біотичні складники. Варто мати на увазі, що ресурси другого порядку у багатьох випадках можуть мати безпосереднє значення і відігравати провідну роль при формуванні туристичних комплексів та поширенні окремих видів відпочинку і туризму, наприклад, альпінізм, скелелазіння, збирання грибів чи лікарських трав для власного вжитку, сафарі і фотосафарі тощо.

Критерієм поділу окремих видів природних туристичних ресурсів на дві групи є їх вплив на масовість, сезонність і потужність туристичних і рекреаційних потоків, які формуються під дією окремих складових природно-географічного потенціалу.

Кліматотерапевтичні туристсько-рекреаційні ресурси

Клімат, погода, їх комфортність і вплив на самопочуття людини є визначальними, а в багатьох випадках навіть лімітуючими чинниками розвитку для більшості функціональних типів територіальних рекреаційних систем, туристичних комплексів і масових видів туризму. Наприклад, сприятливість помірного, тропічного та субтропічного клімату дозволяє розвивати практично всі види рекреаційно-туристичної діяльності. Тоді як суворість арктичних і антарктичних районів, згубність для здоров’я людини, особливо європейців, екваторіального клімату з його високими температурами та вологістю, унеможливлюють розвиток масового туризму в цих кліматичних поясах. Натомість, з’являється можливість запроваджувати екологічні, наукові чи екстремальні види туризму2, яким притаманна незначна інтенсивність і вибірковість.

Клімат безпосередньо впливає на потужність і сезонність туристичних потоків, стає природним регулятором цінової політики в межах головних туристичних районів світу та окремих країн. Саме кліматичні особливості актуалізували одну з нагальних проблем розвитку туристичної індустрії світу – проблему пікового завантаження засобів розміщення туристів і сезонності робочих місць. «Мертвий сезон» (зимовий чи дощовий період) примушує одну частину інфраструктурних закладів тимчасово припиняти свою роботу, а іншу – у кілька разів зменшувати вартість більшості послуг. У виграші опиняються ті країни чи їх частини, територія яких знаходиться у комфортних кліматичних і погодних умовах, де сезонні коливання головних метеорологічних характеристик мінімальні і дозволяють обслуговувати туристів протягом року. Прикладами є курорти країн Карибського басейну, іспанського острова Майорка, туніського острова Джерба тощо.

Усе погодно-кліматичне розмаїття за силою впливу на рекреаційні та туристичні процеси ділиться на кілька класів комфортності, які позначаються на розвитку масового туризму і регулюють його інтенсивність: комфортний, сезонно комфортний, субкомфортний і дискомфортний.

Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси створюють зони суб’єктивно приємних тепловідчуттів без ознак переохолодження чи перегріву. У межах таких зон виникають сприятливі умови для організації масових видів рекреаційно-туристичної діяльності, в першу чергу, пляжно-купального відпочинку.

Комфортний і сезонно комфортний погодно-кліматичні комплекси у Європі формуються в межах субтропічного кліматичного поясу, який включає більшу частину Південної Європи, за винятком Паданської низовини, півночі Піренейського та Балканського півостровів. У приатлантичній частині цього поясу середземноморський клімат, якому притаманні високі середньомісячні температури літнього сезону (вище +20° С), плюсові зимові температури. Влітку тут панує тропічне повітря й антициклональний стан атмосфери зі стійкою ясною сухою погодою.

У межах азійського континенту комфортні та сезонно комфортні для відпочинку умови формуються в межах субтропічного (узбережжя Малої Азії, захід Леванту, Японські острови без Хоккайдо і Рюкю, Східний Китай, південь Корейського півострова), субекваторіального (півострови Індокитай та Індостан без пустелі Тар, острів Шрі-Ланка без південно-західної частини, Філіппінські острови без південної половини острова Мінданао, південний схід Малайського архіпелагу, Південний Китай).

На території Америки комфортні і сезонно комфортні погодно-кліматичні комплекси приурочені до субтропічного кліматичного поясу в межах західного та східного узбереж Північної та Південної Америки, до субекваторіального поясу в межах східних схилів Гвіанського плоскогір’я, більшої частини Бразильського плоскогір’я, до тропічного поясу - Карибський басейн, Центральна Америка.

На африканському континенті ареали з комфортними і сезонно комфортними умовами для відпочинку сформувалися на середземноморському, південно-східному та південному узбережжі, де переважає субтропічний і тропічний клімат.

Австралійський континент не є винятком із загального правила - на південно-східному і південно-західному узбережжі, які лежать в межах субтропіків і тропіків, сформувалися комфортні та сезонні комфортні умови для рекреаційно-туристичної діяльності.

Нова Зеландія й Океанія майже повністю розташовані в межах комфортних і сезонно комфортних погодно-кліматичних умов, що створює передумови для цілорічного функціонування інфраструктурних об’єктів.

Клас субкомфортних погодно-кліматичних комплексів формує добрі та задовільні передумови для організації традиційних видів літнього і зимового відпочинку. Субкомфортні умови викликають певне напруження у терморегуляторних функціях організму, пов’язане з незначним перегрівом чи переохолодженням. Це є наслідком впливу відносно сприятливих погодно-кліматичних характеристик: слабка циклонічна діяльність, добові коливання тем-ператури у межах 5-6°С, швидкість вітру, що коливається в межах 4-6 м/с, температура повітря вища +27°С під час літнього відпочинку, нижча -10°С або з переходом через 0°С під час зимового відпочинку, підвищена вологість повітря тощо.

Головними територіями, де сформувалися субкомфортні умови, є більшість регіонів із помірним і тропічним кліматом, особливо у внутрішньоконтинентальних районах.

Дискомфортний погодно-кліматичний комплекс створює передумови для появи метеотропних реакцій та метеопатії і формує зону суб’єктивно негативних теплових відчуттів, які проявляються у значному переохолодженні чи перегріванні. Це викликано несприятливими погодно-кліматичними характеристиками: дуже спекотна та волога, а також морозна погода, сильний вітер (більше 9 м/с), часті опади, тумани, грози, хуртовини та інші небезпечні метеорологічні явища, різка зміна погодних умов протягом доби тощо. Дискомфортні умови різко обмежують можливості для організації традиційних видів відпочинку, але залишають можливості для розвитку альтернативного туризму.

На значній частині територій, що лежать у межах екваторіального поясу, практично в усіх полярних і субполярних широтах формуються погодно-кліматичні умови, що належать до класу дискомфортних.

Водні туристсько-рекреаційні ресурси

Гідрографічні об’єкти у поєднанні із комфортними погодно-кліматичними умовами є одним з визначальних чинників розвитку рекреаційно-туристичних процесів. Океани та моря, озера, великі та малі річки, водосховища стали головними «коридорами» росту для багатьох територіальних рекреаційних систем.

Головною складовою частиною водних туристсько-рекреаційних ресурсів є морські й океанічні узбережжя з м’яким кліматом і зручними пляжами, що перетворило їх на рекреаційно-туристичні мегаструктури планетарного масштабу – «узбережжя теплих морів», у межах яких концентрується до 80 % загального обсягу туристичних потоків світу.

«Узбережжя теплих морів» включають кілька туристично-рекреаційних районів світового значення: Середземноморський басейн, Карибський басейн, Каліфорнійське узбережжя Північної Америки, південно-східне узбережжя Австралії й Океанія. Швидкими темпами росте роль узбереж країн Південно-Східної Азії та Південної Африки

Найкрасивішим пляжем світу вважається Pink Sands Beach на багамському острові Харбор. Назва пляжу пов’язана із рожевим піском, який на фоні блакитного моря і неба залишає казкові враження. Слава найдовшого пляжу належить Cox’s Bazar у Бангладеші. Він простягається на 120 км. Пляж Las Salinas на іспанському острові Ібіца декілька років поспіль утримує світове звання наймоднішого. Мальовничість пейзажів пляжу Anse Source D’Argent на Сейшельських островах зробили його найбільш фотографованим у світі. Протягом останніх десятиліть кубинський пляж Varadero не поступається званням найчистішого пляжу планети. Знаменита Copacabana в Ріо-де-Жанейро вважається найкращим міським пляжем світу. Пальму першості серед найбільш «диких» виборов пляж Вакайя, що на Фіджі. Флоридський пляж South Beach визнано найкращим топлес-пляжем світу. Пляжі індонезійського острова Ломбок отримали світове визнання як найбільш тихі і спокійні. Найбільшою популярністю серед нудистів усього світу користується пляж курорту Коверсада у Хорватії.

Річки являються стрижнями опорного рекреаційно-туристичного каркасу цілих країн і окремих регіонів. Яскравими прикладами є Бразилія, де Амазонка стала магістральною віссю туристичного освоєння глибинних районів країни. Міссісіпі та її басейн – один із головних внутрішніх туристично-рекреаційних районів США.

Озера приваблюють туристів і як місця пляжно-купального відпочинку з елементами водного туризму, і як об’єкти споглядання. Прикладом першого напрямку використання приозерних природних комплексів є Балатон (Угорщина), Озерний округ (Велика Британія), Мазурський приозерний край (Польща), Шацькі озера (Україна), другого – Байкал (Росія), Тітікака (кордон Перу та Болівії), Іскандеркуль (Таджикистан), Натрон (Танзанія), Пейто (Канада).

Бальнеологічні ресурси – природні лікувальні речовини, що використовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах. Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва – неперервному відтворенні фізичних сил і розумових здібностей людини, психічного тонусу, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їхнього загальноосвітнього та фахового рівнів.



До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води та пелоїди (грязі). З природних лікувальних ресурсів насамперед виділяють ті, які безпосередньо використовуються у бальнеолікуванні, визначають його санаторно-курортну спеціалізацію і профілізацію. Це питні та купальні води, лікувальні грязі та озокерит. До них відносять лікувальний клімат, різноманітні природні водойми та мальовничі ландшафти, які сприяють оздоровленню та реабілітації тих, хто одужує після хвороби.

Природні мінеральні води поділяють на вісім основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті та миш'якові, йодобромні, радонові борвмісні та слабко мінералізовані з високим вмістом органічних речовин.

Бальнеологічні курорти – це екологічно найчистіші природні екосистеми, гармонізовані із соціальними потребами людини на основі досягнень науки і техніки. Без такої гармонії неможливі ні використання лікувального ефекту цих територій, ні їх збалансований розвиток у майбутньому.

Найбільший туристичний центр з використання бальнеологічних ресурсів розташований в Угорщині. В околицях Будапешта в 14 місцях із надр пробиваються 523 життєдайні джерела. Саме тут знаходиться найбільша в Європі купальня «Сечені».

Другий за обсягом використання бальнеологічних ресурсів є Близький Схід. Це відоме у світі Мертве море. Концентрація солей і мінералів у ньому складає 33‰. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазою Ейн-Геді. Ще один оздоровлювальний чинник Мертвого моря – повітря. Цей басейн є найнижчою місциною світу, відповідно, атмосферний тиск тут найвищий на планеті. Повітря відзначається особливою чистотою і високим вмістом кисню. Мертве море відоме ще й своїми цілющими мінеральними грязями. Насичені корисними органічними речовинами, мінералами та солями, вони мають рідкісні лікувальні властивості.

До відомих у світі бальнеологічних курортів належать курорти в Таїланді (Пхукет, Са-муї), Єгипті (Сіді Абдель Рахман, Агамі), Греції (о. Кіпр), Австрії (Бад-Халл).

Ландшафтні туристсько-рекреаційні ресурси

Ландшафтні ресурси двояко впливають на розвиток туризму. Із одного боку, ландшафт є середовищем, у якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, а з іншого – унікальним об’єктом споглядання, тобто перетворюється на туристичну атракцію.

Ландшафт, що перетворюється на об’єкт туристського споглядання, належить до естетично привабливих, унікальних природних комплексів, де на перший план виходить один із його виняткових за візуальним сприйняттям складників: рельєф, загальний характер поверхневих і підземних вод, рослинні і тваринні формації тощо. Це можуть бути каньйони, незаймані ділянки лісів, карсти, водоспади, провалля, кратери вулканів, гірські схили, окремі скелі чи вершини, коралові споруди та інші природні об’єкти.

Екстраординарність природного об’єкту у поєднанні із розумною рекламою здатна перетворити один такий ландшафт на головну туристичну принаду цілої країни. Прикладом може бути каньйон річки Колорадо у США. Свого часу він був названий гордістю Америки, а нині ерозійні форми рельєфу річкової долини стали основою створення національних парків «Каньйонлендс» та «Гранд Каньйон» і місцем проведення численних турів.

Не менш унікальними та привабливими для споглядання ландшафтами є базальтова «Бруківка Гігантів» поблизу підніжжя гір Антрім, що у Північній Ірландії; кратер Нгоронгоро в Танзанії – велетенська вулканічна кальдера, відрізана від зовнішнього світу практично прямовисними 700-метровими стінами з особливою флорою та фауною; долина Роторуа або «країна гарячої води» (Нова Зеландія) із сотнями гарячих і холодних джерел, знаменитими гейзерами і специфічним запахом від води, насиченої сірководнем; підніжжя згаслого вулкану Памуккале в Туреччині, яке має поетичну назву «Царство сплячих водоспадів» і багато інших виняткових, неповторних куточків природи з різних куточків світу.

Природні туристичні ресурси другого порядку мають значний вплив на розвиток як масового, так і альтернативного, особливо екологічного й наукового, туризму. Значну роль окремі види ресурсів другого порядку відіграють у формуванні екстремальних видів туризму.

Орографічні туристсько-рекреаційні ресурси

Велике значення для туризму та рекреації має рельєф. Орографічні ресурси, у першу чергу, нерівності земної поверхні, а особливо наявність складчастих споруд, сприяють розвитку окремих напрямків рекреаційно-туристичної діяльності, пов’язаних зі спуском чи підйомом: гірськолижний і пішохідний туризм, альпінізм, скелелазіння, дельтапланеризм тощо. На інтенсивність туристичного використання гірських споруд впливає не стільки їх привабливість чи доступність, скільки рівень освоєння прилеглих територій і близькість до споживчого ринку. Прикладами є Альпи, Карпати, Піренеї, Балканські гори, які стали «домашніми» для європейців.

Карстові печери, пляжі, коралові рифи, відслонення гірських порід та інші привабливі геоморфологічні об’єкти – підґрунтя для розвитку пляжно-купального, екологічного, наукового, екстремального і пізнавального туризму. Найбільш відомі з них перетворюються на туристичні атракції світового рівня. До переліку таких об’єктів належить Флінт-Рідж-Мамонтова печера – найдовша карстова печера світу, яка розташована на території штату Кентуккі у США. Довжина її ходів складає 563 км.

Комплекс підземних ходів став основою природного парку «Мамонтова печера», що отримав статус національного у 1941 р. і зорієнтованого на обслуговування туристів. Нині «Мамонтова печера» – високоорганізований туристичний комплекс із готелями, кемпінгами, магазинами, закладами харчу-вання й іншою необхідною інфраструктурою.

Лісові туристсько-рекреаційні ресурси

Особлива роль у розвитку та еволюції рекреаційно-туристичної діяльності належить лісовим ресурсам помірного, тропічного й субекваторіального поясів.

Ліси помірного поясу, насамперед соснові, поліпшують якість повітря, наповнюють його ефірними оліями, алкалоїдами, фітонци-дами і вбивають хвороботворні бактерії. Такі лісові масиви стають основою для функціонування оздоровчих закладів і місцями масового відпочинку населення. Для більшості європейських країн, особливо для Німеччини, Австрії, скандинавських держав, Польщі, України, Росії ліси є потужним природним рекреаційно-туристичним ресурсом.

Тропічні та субекваторіальні ліси – джерело надзвичайного біо-логічного різноманіття у планетарному масштабі. Їхня роль у розвитку туризму стрімко зростає протягом останніх 20-30 років. Причина криється в активному розвитку екологічного туризму, який у Бразилії, Індії, Індонезії, Лаосі й інших країнах цих географічних поясів приходить на зміну лісозаготівлі.

Флоро-фауністичні та біотичні туристсько-рекреаційні ресурси переважно використовуються у комплексі з кліматотерапевтичними, орографічними, лісовими та є основою формування туристсько-рекреаційних комплексів.

Природно-антропогенними туристичними ресурсами вважаються ділянки землі, водної поверхні та повітряного простору над ними загальнонаціонального, регіонального та місцевого значення, які мають особливе природоохоронне, наукове, культурне, естетичне, рекреаційне, оздоровче значення та охороняються державою. 

Суспільні туристко-рекреаційні ресурси

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка