Міністерство освіти І науки україни 탱胱筐꾕苦É 익읫꽁 嵌章渟攸 音柚녜



Сторінка9/18
Дата конвертації28.03.2017
Розмір9.88 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18
ТЕМА 7

  • АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ.



  • План

    1. Значення, завдання та джерела інформації для аналізу витрат на виробництво продукції.



    1. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції.

    2. Аналіз витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

    3. Аналіз матеріальних витрат в собівартості продукції.

    4. Аналіз витрат на заробітну плату в собівартості

    6. Аналіз витрат на обслуговування виробництва і управління

    7. Аналіз резервів зниження собівартості продукції.







    1. Значення, завдання та джерела інформації для аналізу витрат на виробництво продукції
    Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

    Собівартість продукції - це основний якісний показник робо­ти підприємства. її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

    За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємств оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень життя його працівників, виконання надходжень до бюджету країни.

    Аналіз собівартості продукції має такі завдання:

    1. перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості;

    2. об'єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових;

    3. з'ясування чинників цих відхилень;

    4. підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції;

    5. розробка заходів із мобілізації внутрішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

    Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації.

    1. планова собівартість продукції;

    2. аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів;

    3. звітна інформація, зокремаЗвіт про фінансові результати" ф. 2, „Звіт з праці" ф. 1-ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

    Оцінка результативності виробничо-господарської діяльності тісно пов'язана з аналізом витрат на виробництво і реалізацію продукції, робіт і послуг. Згідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства формується з витрат виробництва, які класифі­кують як операційні витрати.

    Спосіб включення окремих витрат у собівартість видів продукції є важливою характеристикою в управлінні витратами підприємства, а мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці й оптимізації досягнутих розмірів витрат. Враховуючи управлінський аспект цього напрямку аналізу, аналітичні оцінки витрат та собівартості пов'язані з пошуком резервів зниження витрат та можливостями їх мобілізації.

    Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До собівартості реалізованої продукції не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

    До виробничої собівартості продукції належать:

    1. прямі матеріальні витрати;

    2. прямі витрати на оплату праці;

    3. платежі на соціальні заходи;

    4. загальновиробничі витрати (непрямі).

    До складу загальновиробничих витрат належать:

    1. оплата праці апарату управління цехами, ділянками, іншого загальновиробничого персоналу та відрахування на соціальні заходи;

    2. амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

    3. витрати на утримання виробничих приміщень (опалення, освітлення, водопостачання і т. д.);

    4. витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, операційну оренду основних засобів загальновиробничого призначення;

    - інші витрати (службові відрядження, втрати від браку тощо). До адміністративних витрат відносяться:

    1. утримання підприємством апарату управління та іншого загальногосподарського персоналу;

    2. амортизація, ремонт, операційна оренда основних засобів та інших необоротних активів загальногосподарського призначення, а також їх утримання - освітлення, опалення, тощо;

    3. поштово-телеграфні витрати;

    4. податки, збори, обов'язкові платежі, крім тих, що належать до виробничої собівартості;

    5. інші витрати (плата за послуги банків, аудиторські, юри­дичні та інші послуги тощо).

    За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємства оцінюється за допомогою показника прибутку. Проблеми зниження собівартості в значній мірі вирішуються на мікрорівні і залежать від доцільності і оперативності управлінських рішень, що приймаються в процесі планування, аналізу, контролю та регулювання виробничо-господарської діяльності підприємства. Аналіз витрат на виробництво та собівартості продукції проводиться з метою формування оптимальної величини собівартості продукції, її складових та пошуку резервів їх зниження для підвищення конкурентоспроможності продукції, і вирішує такі завдання:

    1. оцінка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо рівня собівартості продукції, робіт, послуг;

    2. аналіз виявлених відхилень фактичних витрат від запланованих або отриманих в минулому аналізованому періоді;

    3. підрахунок резервів зниження собівартості продукції та витрат на 1 грн. виготовленої продукції;

    4. мобілізація внутрішньовиробничих резервів та впровадження їх у виробництво на підставі розроблених заходів з урахуванням підсумку аналізу.

    Послідовність аналізу собівартості продукції наступна:

    - дається загальна оцінка виконання кошторису (стандартних) витрат в розрізі економічних елементів та статей витрат;

    - оцінюють відхилення від стандартних прямих і накладних витрат;

    1. оцінюють динаміку показників собівартості продукції, робіт і послуг та вплив чинників на їх зміну;

    2. виявляють вплив зміни собівартості продукції на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.

    Інформаційна база проведення аналітичних досліджень собівартості продукції формується за вхідною інформацією про кошториси (нормативи) витрат, за даними бухгалтерського обліку (журнали-ордери, відомості обліку витрат у виробництво, обслуговуючих виробництв і господарств, загальногосподарських витрат), прейскурантів (договірних) оптових цін на продукцію та матеріальні ресурси, тарифів на перевезення вантажів і загальноскладських витрат, норм витрат матеріальних ресурсів, норм часу і розцінок на оплату праці; статистичного обліку (Ф 5-С, Ф 6, баланс підприємства, звіт про фінансові результати), матеріали ревізій і спеціальних обстежень та ін.

    Оскільки планування і облік затрат на підприємстві проводять за елементами витрат і калькуляційними статтями, то аналіз собівартості продукції доцільно розпочати з оцінки порядку її формування за цими напрямками, зокрема усієї продукції і окремих виробів.

    2. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції
    Використання показника витрат на 1 грн. товарної продукції зумовлене:

    - по-перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівнянну, так і непорівнянну продукцію;

    1. по-друге, він забезпечує зв'язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним органічну єдність;

    2. по-третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років.

    Витрати на одну гривню продукції визначаються як відно­шення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства.

    На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники:

    а) зміна структури асортименту виготовленої продукції;

    б) зміна рівня витрат (норм витрат) у собівартості окремих її видів;

    в) зміна оптових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів;

    г) зміна цін на продукцію.

    Промислові підприємства випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Підвищення питомої ваги виробів з нижчим (ніж у середньому на підприємстві) рівнем рентабельності призводить до підвищення витрат на гривню товарної продукції, і навпаки. Щоб визначити розмір впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на гривню продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом.

    Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 грн. продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрати на фактичний випуск і асортимент продукції.

    Вплив зміни оптових цін на матеріали і тарифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на гривню продукції за цінами, що реально існують у звітному році, і тими, що їх було закладено в план.

    Зниження витрат на 1 грн. продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 грн. продукції, обрахованих у чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах - на продукцію.

    Нині багато фірм в Україні змушені постійно підвищувати ціни. Вони роблять це, усвідомлюючи, що зростання цін спричиняє незадоволення споживачів, дистриб'юторів та торгового персоналу. Однією з голових причин цього є стійке зростання витрат, зумовлене стійкою інфляцією. Зростання витрат, що перевищує темп зростання продуктивності праці, призводить до зниження норм прибутку та змушує фірми регулярно збільшувати ціни. Часто до підвищення цін призводять постійні інфляційні очікування або побоювання запровадження державного контролю над цінами. Іншою причиною цього є наявність надмірного попиту. Коли фірма не може повністю задовольнити потреби своїх замовників, вона може підняти ціни, увести нормований розподіл товару або зробити і те, і те одночасно. Ціни можна збільшити практично непомітно, скасувавши знижки та поповнивши асортимент дорожчими видами товару, а можна зробити це і не маскуючись.

    На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї продукції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, пам'ятати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вплив визначається як добуток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового

    Якщо надпланова собівартість виробів цілком залежить від незадовільної роботи підприємства, то зміна оптових цін на матеріали і зміна тарифів не залежать від нього. Зростання обсягу виробництва за інших однакових умов об'єктивно веде до абсолютного збільшення собівартості всієї продукції, тому це явище не розглядається як недолік у роботі спеціалістів підприємства.
  • 1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18


    База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка