Міністерство освіти І науки україни 탱胱筐꾕苦É 익읫꽁 嵌章渟攸 音柚녜



Сторінка8/18
Дата конвертації28.03.2017
Розмір9.88 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

Контрольні питання для самоперевірки


  1. 1. Значення й завдання аналізу виробничих ресурсів і організаційно-технічного рівня підприємства. Загальна схема аналізу. Джерела інформації.

  2. 2. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами.

  3. 3. Аналіз використання робочого часу.

  4. 4. Показники та аналіз динаміки продуктивності праці.

  5. 5. Аналіз використання робочої сили.

  6. 6. Аналіз впливу трудових і організаційно-технічних факторів на динаміку продуктивності праці.

  7. 7. Аналіз трудомісткості продукції, що випускається.

  8. 8. Аналіз резервів продуктивності праці й випуску товарної продукції за рахунок кращого використання трудових ресурсів.


2. Аналіз ефективності використання основних засобів
2.1. Аналіз складу, структури та руху основних засобів
Вироб­ничо-господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними фондами та їх використання. Основні фонди (засоби) – це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виро­бництва, постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій. Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів пере­вищує один рік (операційний цикл, якщо останній є тривалі­шим за один рік).

Розвиток виробництва є невіддільним від проблеми ефектив­ного використання основних виробничих фондів.

Основні засоби підприємства – це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом три­валого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в неви­робничій сфері, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом.

Починати аналіз основних фондів слід з ознайомлення зі скла­дом основних фондів у цілому на підприємстві і за окремими групами. При цьому виявляється рух і напрямок зміни основних фондів, питома вага промислових основних фондів, виробничих ос­новних фондів в інших галузях і невиробничих основних фондів.

Вивчаючи зміну структури основних фондів у вартісному ви­разі, з’ясовують, за рахунок чого вона сталася – за рахунок змі­ни складу будівель і споруд чи складу машин, обладнання та ін­ших груп основних засобів. Важливою умовою раціональної зміни складу будівель і споруд є зростання виробничої площі у порів­нянні з невиробничою, зокрема виробничої площі цехів, де відбу­ваються виробничі процеси.

Вивчаючи стан основних фондів, визначають також і забезпе­чення ними підприємства. Для цього спочатку аналізують поту­жність обладнання й те, наскільки ця потужність відповідає ви­робничій програмі підприємства.

Якнайповніше та якнайраціональніше використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства сприяє поліп­шенню всіх його техніко-економічних показників: зростанню про­дуктивності праці та фондовіддачі, збільшенню випуску продук­ції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень.

Завдання аналізу стану та ефективності використання основ­них виробничих фондів можна визначити так:

а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами, тобто встановлення відповідно­сті величини, складу та технічного рівня фондів виробничій про­грамі підприємства;

б) визначення рівня використання основних фондів і факторів, які впливають на нього;

в) установлення належної комплектності наявного парку об­ладнання;

г) з’ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;

д) розрахунок впливу використання основних фондів на обсяг продукції;

є) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних фондів.

Джерелами інформації для аналізу основних фондів підприєм­ства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма 1 „Баланс підприємс­тва”; форма 4 „Звіт про власний капітал”; форма 1-П „Звіт під­приємства (об’єднання) з продукції”; форма 11-ОЗ „Звіт про на­явність та рух основних засобів, амортизацію (знос)”.

Крім названих джерел інформації, для аналізу використову­ються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, ін­вентарні картки обліку основних засобів тощо.

Основні напрями аналізу використання основних засобів та послідовність його проведення показано на рис. 6.2.

залишається в розпорядженні підприємства.

Рис. 6.2. Аналіз використання основних виробничих фондів основного виду діяльності
Аналіз основних засобів починають із визначен­ня забезпеченості підприємства основними засобами. З цією метою необхідно з’ясувати, чи достатньо в підприємства основних засобів, яка їх динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація. Велике аналітичне значення мають показники структури ос­новних засобів. Насамперед аналізують розподіл основних засобів підприємства на основні виробничі засоби основного виду ді­яльності, основні виробничі засоби інших видів діяльності (на­приклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і засоби невиробничого призначення.

Основні виробничі засоби основного виду діяльності є такою частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений про­дукт поступово, частинами, відповідно до часу використання. По­новлюються основні виробничі засоби через капітальні вкладення.

Невиробничі основні засоби – це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на балансі підприємства і не використовуються в господарській діяльності. Вони відтворюються тільки за рахунок прибутку.

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі засаоби. Крім цього, заведено виокремлювати активну (робочі машини та обладнання) та пасивну частини основних засобів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (будівлі виробничого призначення, склади, робочі та силові машини, вимірювальні прилади та обладнання, транс­портні засоби). Основні промислово-виробничі засоби безпосе­редньо пов’язані з виробництвом продукції і тому мають най­більшу питому вагу.

Наявність, рух та динаміку основних засобів можна простежи­ти, склавши таблицю за зразком (табл. 6.20).

Таблиця 6.20

Наявність, рух та динаміка основних засобів підприємства

Основні засобиНаявність на початок звітного періодуНадходження за звітний періодВибуття за звітний періодНаявність

на кінець звітного періоду

(гр.1+гр.2–гр.3)Відхилення, тис. грн.

(гр.7 – гр.1)тис. грн.питома вага, %тис. грн.питома вага, %тис. грн.питома вага, %тис. грн.питома вага, %1. Промислово-виробничі осно­вні засоби, у т. ч.:182193,325092,69064,3198195,2160- активна частина 95348,8422583,37553,5110353,0442. Виробничі основні засоби інших галузей ---------3. Невиробничі основні засоби1306,7207,45035,71004,8-30Усього19511002701001401002081100130

Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини основних засобів мають випереджати темпи зростання пасивної їх частини, а зростання кількості машин і об­ладнання – темпи зростання інших видів активної частини осно­вних засобів.

Методом порівняння звітних даних у табл. 6.20 (складеної за формою 11- ОЗ), які показують вартість основних засобів на поча­ток і кінець планового періоду, проводять аналіз основних засобів. Відношенням окремих видів основних засобів до загальної вартості визначається їх структура. Порівнюванням структури основних засобів на початок і кінець звітного періоду можна ви­явити динаміку її змін і відхилень.

Так, за даними табл. 6.20 вартість основних засобів на під­приємстві зросла на 130 тис. грн. (2081 – 1951), або на 7%, у тому числі основних виробничих засобів – на 160 тис. грн. (1981 – 1821), або на 9%. Збільшилась частка основних виробничих засобів у загальній кількості на 2,6% і відповідно зменшилась частка невиробничих засобів (наприклад, відбулася приватизація житло­вого фонду), а також значно збільшилась питома вага активної частини засобів (від 48,84% до 53,0%).

Аналіз складу і структури основних виробничих засобів забез­печить керівництво підприємства інформацією про склад основ­них засобів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних засобів за група­ми. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найбільш активної частини основних засобів, а також визначити міру впливу цих змін на по­казники використання основних засобів.

Постійно змінюється і обсяг основних засобів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отримувати основні засоби від інших підприємств у порядку безоплатної передачі.

Отже, зміна обсягу основних засобів підприємства обумов­люється їх надходженням і їх вибуттям.

Аналізуючи основні засоби треба брати до уваги те, що збі­льшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих засобах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних засобів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об’єктами.

Проаналізувавши динаміку та структуру основних засобів, не­обхідно розглянути їх технічний стан. Від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.

Для характеристики технічного стану основних засобів вико­ристовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допо­міжних) коефіцієнтів.

Розрізняють два види зносу – фізичний і моральний. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос – це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх викори­стання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльно­сті – під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Чим інтенсивнішим є ви­користання основних засобів, тим швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кіль­кість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного ста­ну основних засобів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних засобів.



Моральний знос – це знецінення об’єктів основних засобів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробниц­тва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктив­ніших машин.

Суму морального зносу першої форми можна визначити за даними переоцінки основних засобів як різницю між первісною і відновною вартістю об’єкта основних засобів . За морального зно­су другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно вра­ховувати продуктивність об’єкта основних засобів , тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники за­собів праці сучасної конструкції. Найшвидше і найбільше мора­льно зношується активна частина основних засобів.

Фізичний знос основних засобів частково компенсується ре­монтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу основних засобів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизаційні відрахування – частина вартості основних засобів , яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть ві­домості про використання аналогічних видів основних засобів .

На практиці суму амортизації визначають на основі норм амортизації. При цьому припускають, що основні фонди зношуються рівномірно протягом усього періоду функціонування. Норми амортизації диференційовані за групами й видами основних фо­ндів, тобто за строками служби, конструктивними особливостями тощо, і виражені у відсотках. Норми амортизації періодично пе­реглядаються та вдосконалюються.

Для науково обґрунтованого планування відтворення основ­них засобів необхідні дані про їх стан, який характеризують кое­фіцієнти зносу і придатності засобів праці

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних засобів , що її списано на витрати виробництва в попередніх пері­одах, а коефіцієнт придатності – частку, не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних засобів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Чим нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), тим ліпшим є технічний стан, ос­новних засобів . Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлю­ють і необхідність застосування застарілих технологічних проце­сів, що призводить до не конкурентоспроможності продукції підприємства.

Так, на підставі даних табл. 6.21 можна розрахувати і коефі­цієнт зносу і коефіцієнт придатності (на певному умовному під­приємстві).

Таблиця 6.21

Аналіз зносу основних засобів

ПоказникОдиниця

виміруНа початок

періодуНа кінець

періодуЗміна, (±)1. Первісна вартість основних засобівтис. грн.19512081+1302. Знос основних засобів за час їх експлуатаціїтис. грн.700762+623. Рівень зносу основних засобів%35,8836,62+0,744. Рівень придатності основних засобів%64,1263,38-0,74

Коефіцієнт зносу ( ):



, (6.30)

де – сума зносу основних засобів ;



– первісна вартість ос­новних засобів на початок періоду.
Коефіцієнт придатності ( ):

, (6.31)

де – залишкова вартість основних засобів ;



– початко­ва вартість основних засобів .
Якщо первісна вартість основних засобів зросла на 130 тис. грн., то знос їх за час експлуатації збільшився на 62 тис. грн. Це призвело до зростання рівня зносу (зменшення рівня придатнос­ті) основних засобів на 0,74%, що свідчить про погіршання їх технічного стану.

Взаємозв’язок видів зносу основних засобів і форм їх замі­щення показано на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Схема аналізу форм заміщення зносу основних засобів
Технічний стан і відповідність основних засобів науково-тех­нічним досягненням формується в процесі їх відновлення.

Форми і темпи відновлення основних засобів обумовлені доціль­ністю реконструкції, заміни, модернізацій груп і видів обладнання.



Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтен­сивність уведення в дію нових основних засобів Він показує час­тку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.
Аналіз технічного стану основних засобів проводиться за схе­мою, поданою на рис. 6.4.

Рис.6.4. Схема аналізу технічного стану та тенденції розвитку основних засобів


Цей показник розраховується як в цілому, так і в розрізі окре­мих груп основних засобів . Більш високий коефіцієнт оновлення ак­тивної частини, ніж інших основних засобів, покаже, що оновлення засобів на підприємстві здійснюється саме за рахунок, активної частини і позитивно вплине на показник фондовіддачі.

Коефіцієнт оновлення ( ):



, (6.32)

де – вартість введених основних засобів за звітний рік;



– загальна вартість основних виробничих засобів на кінець року.
Коефіцієнт вибуття основних засобів характеризує рівень інтенсивності вибуття основних засобів зі сфери виробництва.

Коефіцієнт вибуття ( ):



, (6.33)

де – вартість основних засобів , які вибули;



– вар­тість основних виробничих засобів на початок періоду.
Коефіцієнт вибуття доцільно розраховувати для всіх основних засобів , промислово-виробничих засобів активної їх частини, окре­мих груп промислово-виробничих основних засобів і основних видів обладнання.

Коефіцієнти придатності та вибуття якнайтісніше залежать від темпів оновлення основних засобів: що більше коефіцієнт вибут­тя засобів наближається до коефіцієнта оновлення, то нижчим є рівень зносу засобів і ліпшим їх технічний стан. Це стосується і нашого умовного підприємства ( ).



Коефіцієнт приросту основних засобів характеризує рівень приросту основних засобів або окремих його груп за певний період.

Коефіцієнт приросту ( ):



, (6.34)

де – вартість приросту основних засобів ;



– вар­тість основних засобів на початок періоду.
Методика порівняльного аналізу цього коефіцієнта аналогічна методиці аналізу коефіцієнтів оновлення та вибуття основних засобів .

У процесі аналізу руху та технічного стану основних засобів перевіряється виконання плану впровадження нової техніки, уве­дення в дію нових об’єктів, ремонту основних засобів. Визнача­ється частка прогресивного обладнання в загальній його кількості і за кожною групою окремо, а також частка автоматизованого об­ладнання. Для характеристики вікового складу та морального зносу основні засобів групуються за тривалістю використання (за строками служби) – до 5 років, 5-10 років, 10-15 років і т.д. – і розраховується питома вага кожної групи в загальній кількості обладнання. Оптимальним віком для обладнання є 7 років, оптимальні строки експлуатації інших видів засобів залежать від їх особ­ливостей. У табл. 6.22 проаналізовано склад і структуру обладнання підприємства за віком.

Таблиця 6.22

Аналіз вікового складу та структури обладнання

Вікова

група, рокиМетало­різальнеЛиварнеКовальсько-пресувальнеПідйомно-транспортнеДеревообробнеІншеРазомПитома вага,



%До 5 років386485796272864221,6Від 5 до 102555062128242754618,4Від 10 до 1559170811774537100133,7Понад 154156572156403578326,3Усього16472332725571361272972100Питома вага, %55,47,89,218,74,64,3100XТак, обладнання, що експлуатується протягом 10 років і мен­ше, становить 40% (21,6 + 18,4), у тому числі металорізальне – 38,9% (386 + 255 / / 1647 х 100), ковальсько-пресувальне – 43,8% (57 + 62 / 272 – 100).

Понад 15 років експлуатується 26,4% обладнання, у тому чис­лі металорізальне – 25,2% (415 / 1647 х 100) і ковальсько-пре­сувальне – 26,5% (72 / 272 х 100). Отже, для підвищення ефекти­вності використання основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з про­грамним управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність технологічних процесів.

Технічний стан основних засобів залежить від своєчасного і якісного їх ремонту (табл. 6.23).

Таблиця 6.23

Аналіз виконання плану ремонту основних засобів

ПоказникПлан, тис. грн.Фактично, тис. грн.Відхилення від плану (±), тис. грн.Виконан­ня плану, %1. Витрати на ремонт (усього на підприємстві)891 875 -16 98,2 1.1. Витрати на ремонт осно­вних засобів751745-699,21.1.1 Витрати на ремонт машин і обладнання620630+10101,6

Як видно з табл. 6.23, в цілому план з ремонту на нашому умовному підприємстві виконано тільки на 98,2%, а з ремонту основних промислово-виробничих засобів – на 99,2%. Водночас план витрат на ремонт машин і обладнання перевиконано на 1,6%. Залучивши додаткові дані, необхідно з’ясувати конкретні причини відхилень (наприклад, дефіцит запчастин тощо). Щоб проаналізувати виконання плану ремонту за конкретними видами обладнання, застосовують дані відділів головного механіка та го­ловного енергетика. Особливу увагу звертають на строки вико­нання ремонтних робіт та їхню якість.

Групування за технічною придатністю застосовують для харак­теристики стану робочих машин і обладнання, інструментів, при­стосувань. При цьому виділяють такі групи: придатне обладнан­ня, обладнання, яке потребує капітального ремонту, непридатне обладнання, котре потрібно списати.

Наступний етап аналізу – вивчення забезпеченості підприєм­ства основними виробничими засобами..

Забезпеченість підприємства основними засобами характеризуєть­ся показниками фондоозброєності праці та технічної озброєності праці.

Фондоозброєність праці розраховується як відношення серед­ньої вартості основних виробничих засобів основного виду діяль­ності до кількості робітників у найбільшу зміну або до їх серед­ньоспискової чисельності.

Рівень технічної озброєності праці розраховується як відно­шення середньої вартості активної частини основних засобів до кількості робітників у найбільш численну зміну або до їх серед­ньоспискової чисельності.

Порівнюючи фактичні показники з планом або з фактичними торішніми показниками визначають темпи і напрямки зростання цих показників.

Темпи зростання фондоозброєності та технічної озброєності порівнюють із темпами зростання продуктивності праці.


2.2. Аналіз ефективності використання основних засобів
Для узагальнюючої характеристики ефективності вико­ристання основних засобів використовують такі показники:

- фондовіддачі;

- фондомісткості;

- фондорентабельності;

- питома вага капітальних вкладень на 1 грн. товарної продукції.

Розраховується також відносна економія основних засобів.



, (6.35)

де – середньорічна вартість основних засобів у звітному і базисному роках;

– індекс обсягу виробництва продукції.
У процесі аналізу вивчається динаміка перерахованих показників, виконання плану по їхньому рівню, проводять­ся міжгосподарські порівняння.

З метою більш глибокого вивчення ефективності викорис­тання основних засобів показник фондовіддачі визначається по всіх основ­них засобах, фондах виробничого призначення й активної їхньої частини (рис. 6.5).

Рис. 6.5. Аналіз ефективності використання обладнання
При розрахунку показників фондовіддачі вихідні дані приводять до такого вигляду: обсяг продукції треба скорегу­вати на зміну оптових цін і структурних зрушень, а вартість основних засобів на їхню переоцінку.
Приклад:

Розрахувати вплив фондовіддачі на зміну валової продукції

1. Основним показником, що характеризує ступінь викори­стання основних виробничих засобів , є фондовіддача.

.

Таблиця 6.24



Вплив на валову продукцію фондовіддачі

планзвіт+,-ВП в порівняльних цінах, тис. грн. 4680 4792 +112 Середньорічна вартість основних виробничих засобів , тис. грн.13001320+20



. (6.36)
- план: 4680 / 1300 = 3,6 тис. грн.

- звіт: 4792 / 1320 = 3,63 тис. грн.

2. Вплив фондовіддачі на величину ВП:

3. Вплив вартості основних засобів на величину ВП:

4. Загальний вплив цих двох факторів:

На зміну рівня фондовіддачі впливає ряд факторів, що згруповані. Фактором першого рівня, що впливає на фон­довіддачу основних засобів , є застосування частки активної їх части­ни в загальній їхній сумі, зміна фондовіддачі активної час­тини засобів :

, (6.37)

де – активна частина засобів ;

– фондовіддача основних засобів;

– фондовіддача активної частини основних засобів;

– питома вага активної частини основних засобів .
Розрахунок впливу зазначених факторів на рівень фон­довіддачі здійснюється способом абсолютної різниці:

.

(6.38)



Фондовіддача активної частини засобів залежить від її струк­тури, часу роботи і середньогодинного виробітку. Для аналізу можна використовувати таку факторну модель:

, (6.38)

де – кількість обладнання;

час роботи обладнання;

– середньогодинний виробіток 1-єї одиниці обладнання;



– вартість активної частини основних виробничих засобів.
Факторну модель фондовіддачі обладнання можна розгля­нути, якщо час роботи обладнання подати у вигляді добутку кількості відпрацьованих днів ( ), коефіцієнта змінності ( ) і середньої тривалості зміни ( ). Середньорічну вартість тех­нологічного устаткування можна також подати як добуток кількості ( ) і середньої вартості одиниці обладнання в по­рівнянних цінах ( ):

, (6.39)


, (6.40)
тоді

.(6.41)
Для розрахунку впливу факторів на приріст фондовіддачі обладнання використовується спосіб ланцюгових підстановок:

. (6.42)
Для визначення першого умовного показника фондовід­дачі треба замінити планову на фактичну середньорічну вартість одиниці обладнання, що при однакових цінах може змінитися тільки за рахунок структури обладнання:

, (6.43)


.
При другій умові необхідно установити, якою була б фон­довіддача при фактичній цілі одиниці обладнання і фак­тичній кількості відпрацьованих днів, але при плановій ве­личині інших факторів:

, (6.44)


.
Третій умовний показник фондовіддачі розраховується при фактичній цілі одиниці обладнання, фактично відпрацьованій кількості днів, фактичному коефіцієнті змінності і при плано­вому рівні основних факторів:

, (6.45)


.
При розрахунку четвертого умовного показника фондовіддачі залишається плановий рівень середньогодинного виробітку:

, (6.46)


.
Таким чином при фактичному рівні виробітку обладнан­ня фондовіддача складе:

. (6.47)

Щоб довідатися, як ці фактори вплинули на рівень фондов­іддачі основних засобів, отримані результати необхідно помножити на фак­тичну питому вагу активної частини основних засобів у загальній сумі основних засобів:

.
Для розрахунку впливу фактора третього порядку на рівень фондовіддачі необхідно знати, як змінився обсяг виробниц­тва продукції в зв’язку із заміною обладнання чи його мо­дернізацією. З цією метою треба порівняти випуск продукції на новому і старому обладнанні за період часу після його заміни і фактичний результат поділити на фактичну серед­ньорічну вартість технологічного обладнання:



,

де – час роботи -го устаткування з моменту введення до кінця звітного періоду;

– відповідно середньогодинний виробіток продукції за 1 машино-годину після заміни і до заміни 1-го обладнання.
Аналогічним способом визначаються зміни обсягу вироб­ництва продукції і фондовіддачі за рахунок соціальних фак­торів. Змінюється обсяг виробництва продукції і фондовід­дачі за рахунок упровадження заходів НТП з удосконален­ня технології виробництва і визначається за формулою:

.
Зміна фондовіддачі за рахунок підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов праці і відпочинку, оздоровчих захо­дів, визначається сальдовим методом за такою формулою:

.

Вплив факторів третього порядку на рівень фондовіддачі основних засобів розраховується шляхом множення приросту фондовід­дачі обладнання за рахунок 1-го фактора на фактичну пито­му вагу активної частини засобів. Щоб довідатися, як змінить­ся обсяг виробництва продукції, необхідно зміну фондовіддачі основних засобів за рахунок кожного фактора помножити на середньоріч­ну вартість основних засобів.



Рентабельність основних засобів розраховується як відношення при­бутку ( ) до вартості основних засобів( ) :

.

Приклад:

Виконати аналіз впливу факторів на рента­бельність основних засобів.

Таблиця 6.25

Вплив на рентабельність виробництва

розмірів основних виробничих фондів та прибутку

ПоказникиПланЗвітПрибуток, тис. грн. 15000 16500 Основні засоби, тис. грн.150000156000

1. Показники рентабельності виробництва:

- за планом ;

- за звітом: .

2. Вплив зміни вартості основних засобів на рентабельність:



.

Таким чином, у результаті збільшення основних засобів підприєм­ства в звітному періоді, рентабельність виробництва змен­шилася на 0, 385%.

3. Вплив зміни прибутку підприємства на рентабельність:

.

Таким чином, внаслідок збільшення суми прибутку в звітному періоді, рентабельність виробництва збільшилась на 0,962%.

Загальний приріст рентабельності: .

Це відбулося завдяки тому, що прибуток збільшувався швид­шими темпами ( ), ніж темпи зростання вартості основних виробничих фондів ( ).


2.3. Аналіз ефективності використання обладнання за часом та потужністю
Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання.

Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Розрізняють обладнання наявне та встановлене (здане в експлуатацію), обладнання, яке фактично використовується у виробництві, та яке знаходиться в ремонті, резервне (табл. 7.27). Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

Для оцінки використання наявне обладнання порівнюють з встановленим, а встановлене – з працюючим, тому що не все наявне обладнання може бути встановлено і не все встановлене обладнання перебуває в експлуатації.

Таблиця 6.26

Види обладнання за рівнем використання

ПоказникХарактеристикаНаявне обладнанняВсе наявне обладнання, незалежно від того, де воно знаходиться (на ділянці або на складі) і в якому станіВстановлене обладнання

Змонтоване і підготовлене до роботи обладнання, що знаходиться на ділянках, в цехах. Частина встановленого обладнання може знаходитись в резерві або на консервації, в плановому ремонті і модернізаціїДіюче обладнанняВсе фактично працююче в звітному періоді (незалежно від часу його роботи) обладнання

Для характеристики рівня залучення обладнання у виробництво розраховують наступні показники:

- коефіцієнт використання наявного обладнання:

;
- коефіцієнт використання встановленого обладнання:

.
При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання – це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:



  1. показники екстенсивного використання (за часом);

  2. показники інтенсивного використання (за потужністю).

Показники першого типу характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю (охопленням): кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання. Показники другого типу пов’язані з його виробітком (випуск продукції за 1 машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Баланс часу роботи обладнання визначається за цехами і підприємством в цілому, для чого розраховуються наступні фонди часу:

1) календарний фонд часу ( ) – максимально можливий час роботи обладнання, що дорівнює добутку кількості календарних днів у звітному періоді, кількості годин в добі (24 год.), кількості одиниць встановленого обладнання. Він поділяється на режимний і позарежимний час;

- режимний фонд часу ( ) розраховується як добуток кількості одиниць встановленого обладнання, кількості робочих днів звітного періоду та кількості тривалості робочого дня з урахуванням коефіцієнта змінності;

Коефіцієнт змінності ( ) визначається як відношення суми відпрацьованих верстато-змін до всього встановленого обладнання (в тому числі, що знаходяться в ремонті та резерві):

.
Коефіцієнт змінності показує, скільки змін пропрацював верстат. Чим вище коефіцієнт змінності, тим більшим є випуск продукції.

- позарежимний час ( ) включає вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

2) плановий фонд ( ) відрізняється від режимного часом перебування обладнання в плановому ремонті та на модернізації, кількістю планових втрат робочого часу;

3) фактичний фонд відпрацьованого часу ( ) – кількість фактично відпрацьованих машино-годин.

Для характеристики використання обладнання за часом застосовуються наступні показники – коефіцієнти використання:

- календарного фонду часу:

;

- режимного фонду часу:



;
- планового фонду часу:

.
При цьому порівняння різних фондів часу проводиться для вирішення наступних аналітичних завдань:

- календарного і режимного фондів часу обладнання – дозволяє визначити можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності;

- можливого і режимного фондів часу – дає змогу встановити можливості кращого використання обладнання за рахунок зменшення витрат часу на ремонт в робочий час;

- фактичного і планового календарних фондів часу– дозволяє встановити ступінь виконання плану із введення обладнання в експлуатацію за кількістю і строками.

Крім того, доцільно визначити питому вагу простоїв в календарному фонді часу роботи обладнання, як відношення величини простоїв та календарного фонду часу:

.
Зниження показників фондів часу роботи обладнання і збільшення питомої ваги простоїв свідчить про те, що у господарюючого суб’єкта є резерви зростання виробництва. Отже, необхідно посилити контроль за використанням обладнання, з’ясувати причини зниження зазначених показників.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується як показниками виробництва на одну машино-годину, так натуральними і умовно-натуральними показниками, прийнятими в тій або іншій галузі, показниками середньомісячного виробітку продукції з одиниці обладнання або виробничої площі.

Показники інтенсивного використання обладнання розраховуються за планом, фактом, визначається абсолютне відхилення, виявляються причини зміни показників, резерви зростання обсягу випуску. Зниження фактичних показників порівняно з розрахунковими, виходячи з раціонального завантаження обладнання, свідчить про нераціональне завантаження виробничої потужності, втрату можливостей збільшення обсягу виробництва продукції.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності завантаження ( ):

,

де відповідно фактичний і плановий виробіток обладнання зі машино-год.


Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції на одиницю обладнання за одиницю часу. На продуктивність одиниці обладнання в свою чергу впливають такі фактори:

  1. використання прогресивних технологій;

  2. застосування сучасних методів організації та управління виробництвом;

  3. рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Узагальнюючий показник, який комплексно характеризує використання обладнання, – це коефіцієнт інтегрального завантаження ( ), що розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного ( ) та інтенсивного завантаження обладнання:

.
Розрахуємо показники використання обладнання на підставі даних табл. 6.27.

Таблиця 6.27

Аналіз інтенсивності роботи обладнання

ПоказникиУмовні

позначення1-й квартал2-й кварталВідхилення+ /-%Виробіток обладнання за 1машино-год, грн. план факт

12,00 14,0013,00

17,00+1,00

+3,00+8,30

+21,4Коефіцієнт інтенсивності завантаження 1,171,31+0,14+12,0Коефіцієнт екстенсивного використання 1,021,07+0,05+4,9Коефіцієнт інтегрального завантаження 1,191,40+0,21+17,6

За даними табл. 6.28 за 2-й рік відбулося збільшення коефіцієнтів інтенсивного і екстенсивного завантаження обладнання. При цьому, коефіцієнт інтенсивного завантаження збільшився на 12%, а коефіцієнт екстенсивного завантаження – на 4,9%.




Контрольні питання для самоперевірки


  1. 1. Аналіз показників складу, структури й технічного стану основних засобів.

  2. 2. Показники забезпеченості підприємства устаткуванням, виробничими площами та іншими основними фондами.

  3. 3. Оцінка динаміки оновлення й модернізації основних фондів, фондоозброєності праці.

  4. 4. Оцінка інвестиційної активності підприємства.

  5. 5. Аналіз використання основних фондів.

  6. 6. Класифікація показників використання основних фондів.

  7. 7. Аналіз фондовіддачі та факторів її зміни.

  8. 8. Аналіз ефективності використання й освоєння виробничих потужностей.

  9. 9. Аналіз використання виробничого устаткування.



3. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів
3.1. Аналіз матеріально-технічного забезпечення
Необхідною умовою виробництва продукції, зменшення собівартості, зростання прибутку і рентабельності є повне і своєчасне забезпечення підприємства сировиною і матеріа­лами необхідного асортименту і якості.

Збільшення потреби підприємства в матеріальних ресур­сах може бути задоволене екстенсивним шляхом (придбан­ням, виготовленням додаткової кількості матеріалів і енергії) і інтенсивним (збільшення їх економії, а також викорис­тання наявних запасів у процесі виробництва продукції).



Екстенсивний шлях веде до росту питомих матеріальних витрат на одиницю продукції і собівартості, при цьому мате­ріальні ресурси зменшуються за рахунок збільшення обсягів виробництва і від зменшення частки постійних витрат.

Інтенсивний шлях веде до збільшення обсягів виробницт­ва продукції і зниження собівартості. Звідси, завданнями ана­лізу використання матеріальних ресурсів є:

1. Оцінка реальності планів матеріально-технічного по­стачання, ступеня їхнього виконання і впливу на обсяг виробництва, собівартість та інші показники.

2. Оцінка рівня ефективності використання матеріаль­них ресурсів.

3. Виявлення внутрівиробничих резервів економії мате­ріальних ресурсів і розробка конкретних заходів щодо їх ви­користання.

Основні джерела інформації для аналізу:

1. План матеріально-технічного постачання;

2. Заявки на постачання матеріальних ресурсів;

3. Форми статистичної звітності про наявність матері­альних ресурсів;

4. Оперативні дані відділу матеріально-технічного поста­чання;

5. Аналітичні дані бухгалтерського обліку про надходжен­ня, витрати і залишки матеріальних ресурсів.

При аналізі забезпеченості підприємства матеріальни­ми ресурсами, насамперед, визначається якість плану ма­теріально-технічного постачання. Перевірку реальності плану починають з вивчення норм і нормативів, що по­кладені в основу розрахунку потреби підприємства в ма­теріальних ресурсах. Потім перевіряється обґрунтування плану потреби виробництва в матеріальних ресурсах і ут­ворення необхідних запасів, виходячи з прогресивних норм і нормативів, також витрати матеріалів на одиницю про­дукції.

Важливою умовою роботи підприємства є повна забез­печеність потреби в матеріальних ресурсах і джерелами їх покриття. Вони можуть бути зовнішніми і внутрішніми.

До зовнішніх джерел відносяться матеріальні ресурси, що надходять від постачальників відповідно з укладеними договорами. Внутрішні джерела – це скорочення витрат си­ровини, використання вторинної сировини, власного виго­товлення матеріалів і напівфабрикатів, економія матеріалів у результаті впровадження досягнень НТП.

Реальна потреба в завезенні матеріальних ресурсів іззовні – це різниця між загальною потребою у матеріальних ресур­сах і сумою власних внутрішніх джерел їх покриття.

У процесі аналізу необхідно також перевірити забезпе­ченість потреби в завезенні матеріальних ресурсів, догово­ри на їх постачання і фактичне їх використання.

Аналізується також якість отриманих матеріалів від по­стачальників, їх відповідність стандартам, технічним умо­вам, умовам договору. У випадку порушення умов договору пред’являються претензії постачальникам.

Особлива увага при аналізі приділяється виконанню умов постачання матеріалів, які надходять на підприємство за державним замовленням і кооперативними поставками.

Велике значення при аналізі надається виконанню пла­ну по терміну постачання (ритмічність постачань).

Порушення термінів постачань веде до недовиконання планів виробництва і реалізації продукції. Дня оцінки рит­мічності постачань використовується коефіцієнт ритмічності, варіації. Пильна увага при аналізі приділяється стану склад­ських запасів сировини, матеріалів. Розрізняють запаси по­точні, сезонні і страхові.

Величина поточного запасу ( ) залежить від інтервалу постачання ( ) (у днях) і середньодобової витрати 1-го матеріалу ( ):



.
У процесі аналізу перевіряється фактична відповідність розмірів найважливіших видів сировини і матеріалів норма­тивним. З цією метою на основі даних про фактичну наявність сировини і матеріалів у натурі і середньодобові їх витрати розраховують фактичну забезпеченість матеріала­ми в днях і порівнюють її з нормативною.

Перевіряють також стан сировини і матеріалів щодо ви­явлення зайвих і непотрібних. Їх можна встановити за дани­ми складського обліку шляхом порівняння приходу і витрат. Якщо за матеріалами немає витрат протягом року, то їх відно­сять до групи неходових і підраховують загальну вартість. На­прикінці аналізу підраховуються втрати продукції через:

а) недопоставки матеріалів;

б) погану якість матеріалів;

в) заміну матеріалів;

г) зміну цін на матеріали.

д) простої в зв’язку з порушенням графіка постачання.

Зменшення обсягу виробництва продукції в зв’язку з недопоставками матеріалів розраховується як кількість недопоставлених матеріалів -го виду, поділена на норму їх витрат на одиницю продукції:



,

де – запаси (фактичні і планові);



– норма витрат матеріалів на одиницю продукції по плану.
У зв’язку з низькою якістю сировини і матеріалів утво­рюються надпланові відходи. Щоб підрахувати на скільки за рахунок цього фактора зменшується вихід продукції, не­обхідно кількість надпланових витрат -го виду сировини розділити на норму витрат його на одиницю продукції.

При порушенні асортименту матеріалів, що поставляють­ся, можна зробити доробку матеріалу, що надійшов, чи знай­ти йому заміну. При доробці утворюється перевитрата ма­теріалу на одиницю продукції, що веде до збільшення суми змінних витрат. Щоб визначити перевитрати матеріалу на одиницю продукції в результаті його доробки необхідно зміну норм витрат ( ) матеріалів на одиницю продукції помно­жити на фактичний випуск продукції ( ) з цього ма­теріалу і на його ціну ( ).



.
Крім того, буде додаткова витрата засобів на оплату праці працівників за доробку матеріалу:

,

де – перемінна заробітна плата;



– кількість додатково обробленого матеріалу.
Якщо відбувається заміна одного матеріалу іншим, більш дорогим, то зростає сума витрат. Для її визначення необхі­дно кількість заміненого матеріалу ( ) помножити на різни­цю у ціні взаємозамінних матеріалів:

,

де – ціна матеріалу після і до заміни матеріалу.


Аналогічна ситуація виникає при збільшенні постачаль­ником цін на сировину і матеріали. У цьому випадку необ­хідно оцінити, що вигідніше покупцю:

а) збільшити перемінні витрати у зв’язку з прийняттям більш дорогих матеріалів, але за рахунок нарощування ви­робництва дістати додатковий прибуток;

б) зменшити обсяг виробництва, якщо в результаті вико­ристання дорогої сировини продукція виявилася збитковою;

в) шукати дешеві ринки сировини;

г) змінити структуру виробництва.

Втрати мають місце через неритмічне постачання мате­ріалів. У зв’язку з цим підприємство простоює і недоодержує продукцію (прибуток). Для визначення цих втрат необхідно кількість чол./год. простою через відсутність матеріалів по­множити на планову середньочасову виробку продукції:



.
Збільшиться також і сума витрат, тому що простої з вини підприємства оплачують робітникам в розмірі 2/3 тарифної заробітної плати.
3.2. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів
Оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів на практиці аналітичної роботи здійснюється за допомогою системи різноманітних показників:

1) узагальнюючі показники: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів;

2) індивідуальні показники: ефективність споживання окремих елементів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних матеріалів, палива, енергії тощо), а також встановлення зниження матеріаломісткості окремих виробів (питомої матеріаломісткості). Питома матеріаломісткість окремих виробів може визначатися у вартісному, натурально-вартісному та натуральному вираженні.

Матеріаломісткість продукції є узагальнюючим вартісним показником, визначається як співвідношення суми матеріальних витрат до вартості виготовленої продукції і показує, скільки матеріальних витрат припадає на кожну гривню виготовленої продукції. Матеріаломісткість визначає суму матеріальних витрат: зростання матеріаломісткості збільшує суму матеріальних витрат, зниження – зменшує.

Матеріаловіддача – це обернений до матеріаломісткості показник, що характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів і розраховується як співвідношення вартості продукції до суми матеріальних витрат.

Для розрахунку питомої ваги матеріальних витрат сума матеріальних витрат ділиться на собівартість виготовленої продукції. Цей показник відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру витрат виробництва продукції, тобто чи є воно матеріаломістким.



Коефіцієнт використання матеріалів визначається як співвідношення суми фактичних матеріальних витрат до величини матеріальних витрат, розрахованої виходячи з планових калькуляцій і фактичного випуску та асортименту продукції. Він відображає рівень ефективності використання матеріалів, дотримання норм витрачання матеріалів. Якщо коефіцієнт використання більше 1, то це свідчить про перевитрачання матеріалів, якщо менше 1 – про економію матеріальних ресурсів.

Порядок розрахунку узагальнюючих показників наведено в табл. 6.28.


Таблиця 6.28

Узагальнюючі показники

ефективності використання матеріальних ресурсів

ПоказникиАлгоритм розрахункуУмовні позначення123Матеріаломісткість продукції – матеріаломісткість продукції



– сума матеріальних витрат, тис. грн.

– обсяг продукції (робіт, послуг), тис. грн.Матеріаловіддача – матеріаловіддачаПитома вага матеріальних витрат у собівартості продукції – питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції, %

– повна собівартість продукції (робіт, послуг), тис, грн.Коефіцієнт використання матеріалів

– коефіцієнт використання матеріалів

– сума фактичних матеріальних витрат, тис. грн.

– умовна величина матеріальних витрат, розрахована, виходячи з планових калькуляцій і фактичного випуску та асортименту продукції, тис, г

.

Застосування узагальнюючих показників в аналізі дозволяє отримати лише загальну уяву про рівень ефективності використання матеріальних ресурсів і резерви її підвищення. Більш детальну інформацію забезпечує аналіз індивідуальних показників.



Залежно від специфіки виробництва індивідуальними показниками можуть бути: сировиномісткість – у переробній галузі; металомісткість – у машинобудуванні та металообробній промисловості; паливомісткість, енергомісткість – на підприємствах тепло-електроцентралі; напівфаб-рикатомісткість – у збиральних виробництвах тощо

Питома матеріаломісткість окремих виробів може бути розрахована як у вартісному, натуральному, так і в умовно-натуральному вираженні. Вартісний показник питомої матеріаломісткості розраховується як відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її ціни. Питома матеріаломісткість у натуральному та умовно-натуральному вираженні вимірюється кількістю витрачених матеріальних ресурсів на один виріб.

У економічній літературі і в практичній діяльності застосовуються також показники параметричної, конструктивної, технологічної, відносної, питомої матеріаломісткості, коефіцієнт використання окремих видів матеріалів.



Питома параметрична матеріаломісткість визначається як відношення матеріальних витрат на одиницю потужності, продуктивності, вантажопідйомності й вимірюється у вартісних і натуральних показниках (на 1 кВт / год., 1 л. с. тощо).

Однак індивідуальна питома та параметрична матеріаломісткість не відображають вагової характеристики виробів, тому виникає потреба у визначенні конструктивної питомої матеріаломісткості.



Конструктивна питома матеріаломісткість відношення чистої ваги виробів на одиницю технічного параметру; визначається у натуральному вираженні.

Для удосконалення конструкції виробів можливе застосування прогресивних видів матеріалів, при обробці яких досягається найбільший ефект. Тому розраховується відносна матеріаломісткість, яка є відношенням конструктивної матеріаломісткості до коефіцієнта використання матеріалів на його виготовлення.

Коефіцієнт використання матеріалів доцільно визначати не тільки за всім обсягом випуску продукції (див. табл. 6.29), але й за окремими виробами, вузлами, деталями. У цьому випадку він обчислюється як співвідношення корисного витрачання або чистої ваги деталі, виробу в натуральному вираженні до норми або фактичного витрачання матеріалів, використаних на їх виготовлення.

У табл. 6.29 наведено порядок розрахунку окремих індивідуальних показників ефективності використання матеріальних ресурсів.


Таблиця 6.29

Індивідуальні показники

ефективності використання матеріальних ресурсів

ПоказникиАлгоритм розрахункуУмовні позначення123Сировиномісткість продукції – сировиномісткість продукції



– вартість спожитих сировини і матеріалів, тис. грн.

– обсяг продукції (робіт, послуг), тис. грн.Металомісткість продукції металомісткість продукції;

– вартість спожитого металу, тис.грн.Паливомісткість продукції – паливомісткість продукції

– вартість спожитого палива, тис. грн.Енергомісткість продукції – енергомісткість продукції

– вартість спожитої енергії, тис. грн.Напівфабрикат-томісткість – напівфабрикатомісткість продукції

– вартість спожитих купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, тис. грн.Питома матеріаломісткість виробу (вартісна) – питома матеріаломісткість виробу

– вартість всіх спожитих на виріб матеріалів, тис. грн.

– ціна виробу, грн.Питома матеріаломісткість виробу (натуральна або умовно-натуральна) – питома матеріаломісткість виробу в натуральному або умовно-натуральному вираженні

– кількість витрачених матеріальних ресурсів

– кількість виробівПитома параметрична матеріаломісткість – питома параметрична матеріаломісткість у вартісному або натуральному вираженні

– вартість або кількість спожитих матеріалів

– сумарна потужність (продуктивність, вантажо-підйомність), кВт/год., л.с. тощоПитома конструктивна матеріаломісткість – питома конструктивна матеріало­місткість у натуральному вираженні

– чиста вага виробу

– відповідний технічний параметрПитома відносна матеріаломісткість – питома відносна матеріаломісткість у натуральному вираженні

– коефіцієнт використання матеріалів на виріб, детальКоефіцієнт використання матеріалів на виріб (деталь) – коефіцієнт використання матеріалів на виріб (деталь)

– чиста вага виробу (деталі)

– корисне витрачання матеріалів на виріб (деталь) у натуральному вираженні

– норма витрачання матеріалів на виріб (деталь)

– фактичне витрачання матеріалів на виріб (деталь) у натуральному вираженні

Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів необхідно визначити наступні показники, що характеризують використання матеріальних ресурсів як компонент оборотних засобів:



  1. швидкість оборотності (тривалість обороту);

  2. коефіцієнт оборотності (кількість оборотів);

  3. коефіцієнт завантаження тощо.

Аналіз матеріаломісткості проводиться у наступному порядку:

- розраховується матеріаломісткість продукції за декілька періодів, визначається відхилення, оцінюються зміни;

- аналізується зміна матеріаломісткості за окремими елементами витрат;

- визначається вплив зміни факторів на матеріаломісткість продукції;

- аналізується зміна матеріаломісткості найважливіших видів виробів;

- визначається вплив ефективного використання матеріальних ресурсів на зміну обсягу виробництва.

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріальних ресурсів, наведених в табл. 6.30 і 6.31, порівнюють з прогнозними, вивчають їх динаміку та причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх (незалежних від діяльності підприємства) і внутрішніх (залежних від діяльності підприємства) факторів (табл. 6.30).

Таблиця 6.30

Фактори, що впливають на матеріаломісткість продукції

Вид факторуПоказники1. Внутрішнірівень прогресивності конструкторських рішень (удосконалення конструкції, скорочення кількості деталей, виготовлення їх з легких і дешевих матеріалів), прогресивність технологічного використання матеріалів, придбаних виробів, використання відходів тощо2. Зовнішні

зміна ринкових цін на сировину, матеріали, паливо, енергію і на готову продукцію; невиконання постачальниками зобов’язань за строками, розмірами і номенклатурою поставок; якість сировини, яка поставляється і витрачається тощо

Аналіз матеріаломісткості проводиться за адитивною, кратною або мультиплікаційною факторними моделями. Структурно-логічна факторна модель матеріальних витрат, яка отримана за допомогою прийому розширення, відображає зміну матеріаломісткості залежно від зміни загальної матеріаломісткості продукції і зміни обсягу продукції, на які, у свою чергу, впливають фактори другого та третього рівнів, наведена на рис. 6.6.

Рис. 6.6. Фактори, що впливають на зміну матеріаломісткості продукції і розміри матеріальних витрат.


Отже, на матеріаломісткість спричиняють вплив наступні фактори:

  1. структура продукції (збільшення частки матеріаломісткої продукції призводить до збільшення загальної матеріаломісткості);

  2. рівень матеріальних витрат на окремі вироби або питома матеріаломісткість;

  3. ціни на матеріали;

  4. відпускні ціни на продукцію.

Порядок розрахунків впливу факторів на матеріаломісткість продукції наведено у табл. 6.31.


Таблиця 6.31

Дані для аналізу матеріаломісткості за прямими витратами

ПоказникУмовні позначенняОдиниця

виміруІ


кварталІІ

кварталВідхилення+ / -%1. Обсяг продукції у порівняних цінах без ПДВ тис. грн.600,00620,00+20,00+3,332. Прямі матеріальні витрати тис. грн.410,00440,00+30,00+7,32- сировина і матеріалитис. грн.190,00200,00+10,00+5,26- напівфабрикатитис. грн.101,0094,00-7,00-6,93- паливо тис. грн.64,0067,00+3,00+4,69- енергіятис. грн.30,0040,00+10,00+33,33- інші матеріальні затратитис. грн.25,0039,00+14,00+56,00Матеріаломісткість за прямими витратами -0,690,70+0,01+1,45- сировиномісткість -0,320,32--- напівфабрикатомісткість -0,170,15-0,02-11,76- паливомісткість -0,110,11--- енергомісткість -0,050,06+0,01+20,00- матеріаломісткість за

іншими матеріалами -0,040,06+0,02+50,00Матеріальні затрати на підставі планової калькуляції, виходячи з фактичного обсягу і асортименту продукції тис. грн.-454,00--Відхилення цін на матеріальні ресурси тис. грн.-+10,00--Відхилення відпускних цін на продукцію тис. грн.-+7,00--

Відповідно до даних табл. 6.32, збільшення матеріаломісткості продукції у II кварталі порівняно з І кварталом на 0,01 відбулося внаслідок скорочення напівфабрикатомісткості на 0,02. Однак підвищення енергомісткості і матеріаломісткості за іншими матеріалами відповідно на 0,01 і 0,02 зменшило можливу економію матеріальних ресурсів на 0,03 грн.

Зміна матеріаломісткості відбулася за рахунок наступних факторів:

1) при збільшенні обсягу продукції у порівняних цінах змінилася структура продукції. Прямі матеріальні витрати на підставі планової калькуляції, обсягу та асортименту продукції у ІІ кварталі мали бути 454 тис грн., а фактично склали 440 тис. грн., тобто підвищилася частка менш матеріаломістких видів продукції;

2) оскільки загальне відхилення обсягу випуску продукції (20 тис. грн.) не компенсується на підставі планової калькуляції (454 – 410 = 44 тис. грн.), то це відхилення виникає за рахунок або зміни цін на продукцію, або дії обох факторів.

Визначимо вплив факторів на зміну матеріаломісткості за прямими матеріальними витратами на підставі табл. 7.29, використовуючи спосіб ланцюгових підстановок.

1. Розраховується вплив зміни структури продукції: матеріаломісткість оцінюється як відношення витрат на підставі планової калькуляції, фактичного обсягу та асортименту продукції до фактичного випуску продукції без урахування впливу зміни цін на продукцію:

.
Вплив зміни структури продукції на матеріаломісткість за прямими матеріальними витратами складе:

.
Отриманий результат свідчить, що у випуску продукції збільшилася частка матеріаломістких виробів.

2. Визначається зміна рівня матеріальних витрат за окремими виробами:



,

.
Тобто на підприємстві скорочується рівень матеріальних витрат на окремі вироби.

3. Вплив цін на матеріальні ресурси і на показник матеріаломісткості обчислюється за формулою:



,

.
У результаті зростання цін на матеріальні ресурси матеріаломісткість збільшилася на 16,3 грн.

4. Вплив зміни відпускних цін на продукцію і на результативний показник розраховують за формулою:



.
Матеріаломісткість знизилася на 1,78 грн. за рахунок збільшення відпускних цін на продукцію.

За даними проведених розрахунків можна зробити висновок, що найбільший вплив на зміну матеріаломісткості спричинила зміна структури продукції, що збільшила матеріаломісткість на 0,0506. Позитивний вплив на матеріаломісткість мала зміна рівня матеріальних витрат на окремі вироби, що зменшило матеріаломісткість на 0,0031.

При факторному аналізі матеріаломісткості можна також використовувати адитивну модель індивідуальних показників.
.
При адитивному типі факторної моделі вплив факторних показників на результативний визначається прямим рахунком (як абсолютне відхилення факторів).

У процесі аналітичних досліджень важливо не тільки визначити ступінь впливу різноманітних факторів, а й проаналізувати причини, які їх спричинили.

Раціональне використання матеріальних ресурсів призводить до зменшення собівартості продукції, зростання рентабельності та прибутку. Крім того, враховуючи обмеженість ресурсів, актуальним завданням є зниження обсягів ресурсів, що споживаються, при випереджаючих темпах зростання продуктивності праці над її фондоозброєністю.

На заключному етапі аналізу визначається вплив різних факторів використання матеріальних ресурсів на зміну обсягу виробництва:



  1. зміна обсягів надходження -того виду матеріальних ресурсів ( );

  2. зміна норми витрачання -того виду матеріалів (витрачання матеріалів на виробництво одиниці продукції ( );

  3. зміна залишків -того виду матеріальних ресурсів на складі у вигляді запасів на початок і кінець періоду ( );

  4. зміна відходів, викликаних низькою якістю сировини, заміною матеріалів тощо ( ).

Для того, щоб визначити вплив зазначених факторів на зміну обсягу випуску, необхідно розрахувати:

- зміну обсягу виробництва продукції;

- абсолютне відхилення за всіма показниками-факторами;

- кількісний вплив показників-факторів на зміну обсягу виробництва.

Різні фактори по-різному впливають на обсяг виробництва. Збільшення (надходження, закупівля матеріальних ресурсів) сприяє збільшенню обсягу виробництва, і навпаки. Збільшення залишків матеріальних ресурсів на початок періоду призводить до збільшення обсягу виробництва, і навпаки. Збільшення обсягу залишків матеріальних ресурсів на кінець періоду знижує обсяг виробництва продукції, і навпаки. Зниження величини відходів призводить до збільшення обсягу виробництва, і навпаки.

Для підрахунку впливу факторів на зміну обсягу випуску продукції будують наступну дискретну факторну модель:



,

де – обсяг випуску продукції, грн.;



– витрати матеріальних ресурсів на виробництво продукції, грн.;

– матеріаломісткість.
Вимірювання впливу факторів за цією моделлю можна проводити способом ланцюгових підстановок, способом абсолютних і відносних різниць, індексним методом.

Вплив зміни суми витрат матеріальних ресурсів на обсяг виробництва продукції можна визначити з різним рівнем деталізації. Більш детальний аналіз можна провести, якщо врахувати вплив на зміну матеріальних витрат наведених вище факторів. Відповідно, факторна модель, яка відображає взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції з -тим видом матеріальних ресурсів та факторами впливу другого порядку, наступна:



.
Для розрахунку впливу факторів другого порядку на зміну обсягу випуску продукції використовується, як правило, спосіб абсолютних різниць (табл. 6.32).

За даними табл. 6. 32 можна зробити висновок, що фактичний обсяг випуску виробів зменшився на 10 шт. у порівнянні з планом. При цьому витрати сировини збільшилися на 100 м2 або на 7,7%, а на 1 виріб – на 0,8 м2 або на 12,9%.


Таблиця 6.32

Аналіз використання матеріальних ресурсів на випуск виробу

ПоказникиОдиниця виміруПланФактВідхилення+ /-%1. Випуск виробівшт.210,0200,0- 10,0-4,82. Передача сировини у виробництвом21300,01400,0+ 100,0+ 7,73. Затишок сировини на складі на кінець рокум2120,079,0+ 41,0-34,24. Норма витрачання на 1 вирібм26,27,0+ 0,8+ 12,95. Відходи сировиним2140,0120,0- 20,0-14,3

Результати проведеного дослідження є підставою для прийняття необхідних управлінських рішень, зокрема вибору оптимального постачальника з точки зору географії і строків поставок, якості та ціни матеріалів, розробки графіку постачання, визначення відповідності запасів потребам підприємства. За даними аналізу керівництво підприємства розробляє заходи, які сприяють пошуку джерел економії матеріальних ресурсів і резервів збільшення обсягів виробництва.
Контрольні питання для самоперевірки


  1. 1. Значення та завдання аналізу матеріальних ресурсів.

  2. 2. Інформаційне забезпечення аналізу матеріальних ресурсів.

  3. 3. Аналіз матеріально-технічного забезпечення підприємства.

  4. 4. Аналіз виробничих запасів.

  5. 5. Основні показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

  6. 6. Факторний аналіз матеріаломісткості продукції.





1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка