Міністерство освіти І науки україни 탱胱筐꾕苦É 익읫꽁 嵌章渟攸 音柚녜



Сторінка3/18
Дата конвертації28.03.2017
Розмір9.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
ТЕМА 2

  • МЕТОД І МЕТОДИКА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ



  • План

  • Метод економічного аналізу і його особливості

  • Класифікація прийомів і способів обробки економічної інформації

  • Традиційні прийоми економічного аналізу

  • Основні етапи і моделі детермінованого факторного аналі­зу

  • Прийоми факторного аналізу

  • Математичні методи в економічному аналізі


    1. Метод економічного аналізу і його особливості
    Метод як категорія - це спосіб підходу до вивчення реальної дійснос­ті, спосіб дослідження природи і суспільства.

    Загальним методом дослідження є метод діалектики, який означає, що:



    1. всі явища вивчаються у взаємозв'язку і всі вони взаємообумовлені;

    2. всі явища вивчаються з врахуванням змін і розвитку.

    Метод економічного аналізу - системне, комплексне і взаємопов'язане вивчення економічної і соціальної діяльності підприємства або його підрозділів з ме­тою виявлення та мобілізації резервів, визначення рівня впливу факторів на результати виробництва за допомогою опрацювання відповідної інформації.

    Особливості методу економічного аналізу:



    1. системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів (вивчення процесів є системним і комплексним, тобто вимагає охоплення всіх аспек­тів діяльності підприємства, як системи і в свою чергу виступає складовою частиною системи вищого порядку);

    2. виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності між показниками. Така залежність має загальний характер і в процесі аналізу має бути виявлена і кількісно виміряна;

    3. застосування системи показників, яке безпосередньо пов'язане і з системним підходом, вимагає, щоб господарські явища і процеси аналізу­вались комплексно і всебічно, виходячи з існуючої системи обліку і звітно­сті;

    4. вивчення господарський явищ і процесів у динаміці з врахуванням дії об'єктивних економічних законів. Динаміка будь-якого процесу супро­воджується кількісними та якісними змінами не зважаючи на циклічність процесів, тому в ході аналізу необхідно визначити тенденції змін (зростан­ня або зниження показників);

    5) дослідження внутрішніх суперечностей у розвитку економічних явищ (диспропорцій), що можуть виникати на різних стадіях виробництва і розвитку. За допомогою економічного аналізу їх виявляють і кількісно ви­мірюють;

    6) розчленування загальних показників на складові частини або елеме­нт та їх деталізація за місцем і часом. Аналітичні розрахунки починають із визначення одного або декількох узагальнюючих показників, які дають приблизне уявлення про досліджуваний об'єкт чи явищ. Визначення част­кових показників дає можливість точніше охарактеризувати економічні процеси на підприємстві;

    7) узагальнення результатів аналізу. Після детального вивчення госпо­дарських явищ роблять висновки.

    Застосування методу економічного аналізу передбачає виконання кіль­кох послідовних процедур:



    1. визначення системи показників, які характеризують об'єкт до­слідження у встановленому напрямку;

    2. визначення підпорядкування показників;

    3. визначення груп підпорядкованих факторів;

    4. виділення в групі основних і другорядних факторів;

    5. встановлення форми взаємозв'язку між показниками;

    6. вибір прийомів і способів вивчення взаємозв'язку.


    2. Класифікація прийомів і способів обробки економічної інформації
    Практичним додатком до методу економічного аналізу є його методика.

    Методика економічного аналізу — сукупність прийомів і способів оброблення економічної інформації.

    Методика зазвичай містить такі елементи:

    - завдання і формулювання мети аналізу;

    - об'єкти аналізу;

    - систему показників, за допомогою яких досліджуватиметься кожний об'єкт аналізу;

    - алгоритм проведення дослі­дження та його періодичність;

    - опис способів дослідження об'єктів аналізу;

    - джерела інформації, на яких ґрунтується аналіз;

    - рекомендації щодо суб'єк­тів (хто конкретно здійснюватиме аналіз);

    - технічні засоби, які доцільно використовувати для аналітичного дослідження;

    - оформлення результатів аналізу в певних документах;

    - користувачі результатів аналізу.

    Відповідно до виду методики і мети її застосування деякі з перелічених елементів можуть уточнюватися чи вилучатися.

    До найважливіших елементів методики належать способи і прийоми


    (інструментарій), які дають змогу отримати всебічну оцінку роботи підприємства за даними різних джерел інформації, розкрити та виміряти взаємопов'язані показники, з'ясувати кількісний вплив конкретних факторів на результати діяльності та виявити резерви їх підвищення. За змістом вони належать до абстрактно-логічних, тобто не вимагають застосування спеціального обладнання чи реактивів.

    1. Обрання конкретного способу чи прийому залежить від сформульованих завдань аналізу, особливостей явища, яке досліджується, джерел інформа­ції тощо.

    Існують різні підходи до класифікації способів і прийомів аналізу. За одним з таких підходів у основу класифікації закладають дві ознаки: рівень об'єктивності та рівень аналітичності.

    За рівнем об'єктивності розрізняють неформалізовані та формалізовані способи. Неформалізовані способи ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, тобто на залученні інтуїції, досвіду і знань аналітика, тому характеризу­ються певним суб'єктивізмом. В основу формалізованих способів покла­дено чіткі аналітичні залежності. Застосування останніх передбачає, що процеси можна проаналізувати за допомогою певних математичних про­цедур, тому вони можуть бути повторно застосовані іншими особами і ре­зультати будуть аналогічними. До цієї групи належать елементарні при­йоми мікроекономічного аналізу, традиційні прийоми економічної стати­стики, математично-статистичні прийоми вивчення зв'язків (стохастичне моделювання), методи прийняття рішень та фінансових обчислень. Іноді формалізовані способи зводять до чотирьох підгруп: традиційні, детермі­нованого факторного аналізу, стохастичного факторного аналізу, оптимізації показників. За допомогою суб'єктивних прийомів отримують якісну оцінку, а запроваджуючи об'єктивні прийоми — кількісну.

    За рівнем аналітичності розрізняють наївні та причинно-наслідкові способи. Підставою вважати способи наївними є те, що аналіз з їх вико­ристанням ґрунтується на обмеженій інформації і не дає змоги визначити причини певного економічного явища. Причинно-наслідкові способи за­стосовують тоді, коли чітко визначені фактори та їх вплив на отримані результати. Поєднання цих двох підходів передбачає розподіл способів і прийомів економічного аналізу на три основні групи : традиційні прийоми, прийоми факторного аналізу та евристичні прийоми.

    До традиційних прийомів належать ті, які використовують з часу ви­никнення економічного аналізу (як окремої галузі спеціальних знань). Вони здебільшого призначені для елементарного оброблення інформації та її відповідного оформлення. Деякі прийоми запозичені з інших наук і пристосовані до умов економічного аналізу, зокрема, відносні та середні величини, порівняння, групування, індекси тощо. Особливе місце посідають прийоми оформлення результатів аналізу — табличний і графічний.



    1. Прийоми факторного аналізу дають змогу з'ясувати не тільки зміну результативного показника, як це досягається традиційними прийомами, але й причини його зміни. Без глибокого і всебічного вивчення таких причин неможливо зробити висновки щодо результатів діяльності, виявити резерви виробництва, обґрунтувати відповідне управлінське рішення

    Евристичні прийоми використовують за нестачі зібраної інформації для прийняття управлінського рішення, особливо в умовах високого рівня невизначеності та ризику, пошуку нестандартних шляхів розв'язання проблем, прогнозування розвитку підприємства; вони ґрунтуються на інтуїції й попередньому досвіді дослідників. До них належать прийоми: маловпорядкованого і впорядкованого пошуку рішень, а також комбіновані прийоми впорядкованого пошуку рішень, на відміну від першої групи, виконують за визначеним алгоритмом і типовою процедурою. Ком­біновані прийоми поєднують особливості попередніх двох груп.

    В умовах невизначеності важливим напрямом удосконалення аналізу є застосування економіко-математичних прийомів. Сформульовану задачу можна розв'язати методами елементарної математики, математич­ного аналізу, дослідження операцій, теорії оптимальних процесів тощо. Незважаючи на можливості зазначених методів, їх не вважають універ­сальним засобом вирішення проблем економічного аналізу.

    Важливо зазначити, що в аналізі формальне використання того чи іншо­го способу чи прийому не є основним. Тому фаховим аналітиком слід вва­жати не того, хто володіє інструментарієм аналізу, а перш за все того, хто вміє обрати і застосувати найдоцільніший спосіб чи прийом для досягнення відповідної мети дослідження з найменшими затратами зусиль і коштів.




    3. Традиційні прийоми економічного аналізу
    Традиційні прийоми, які часто використовують для аналізу різних об'єктів, є найпростішими. До них належать: деталізація показників, порівняння, групування, відносні й середні величини, показники варіації, елементарні прийоми оброблення динамічних рядів, балансовий, таблич­ний і графічний прийоми.

    Деталізація показників — це розкладання узагальнюючого показ­ника на складові частини та вивчення впливу кожної з них на загальний результаті. Узагальнюючі показники є складними і формуються як ін­тегральна оцінка часткових показників. Прийом деталізації забезпечує виявлення та вимірювання позитивного та негативного впливів окремих складових узагальнюючого показника, з'ясування причин й оцінку наслідків встановлених відхилень. У практиці економічного аналізу явища, процеси і показники, які їх характеризують, деталізують за кількома основними напрямами: структурними одиницями (наприклад, дільниця, цех, підприємство); ча­совим періодом (зміна, доба, декада, місяць, квартал, рік); структурними елементами (наприклад, у складі операційних витрат виділяють статті калькулювання і економічні елементи). Можливе як індивідуальне вико­ристання кожного з напрямів деталізації, так і їх комбінування.

    Порівняння — зіставлення аналітичних показників з метою визначен­ня загальних і специфічних ознак економічних явищ, тенденцій і зако­номірностей їх розвитку. Застосовують такі види порівнянь числових даних: Основні його види:

    а) порівняння фактичних даних з плановими. Результатом такого порі­вняння є визначення відсотка виконання плану;

    б) порівняння показників в динаміці з метою виявлення тенденцій і заî濵³ⅲé в розвитку економічного явища;

    в) порівняння показників конкретного підприємства із середніми зна­ченнями по галузі;

    г) порівняння показників діяльності підприємства, що вивчається з відповідними показниками підприємств конкурентів;

    д) порівняння паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв'язку досліджуваних показників;

    å) порівняння результатів різних управлінських рішень з метою вибору оптимального рішення;

    є) порівняння результатів діяльності до і після прийняття управлінсь­ких рішень з метою визначення їх ефективності.

    Використання прийому порівняння до економічних явищ дає змогу провести горизонтальний, вертикальний, трендовий, а також одновимірний і багатовимірний аналізи.



    Горизонтальний порівняльний аналіз застосовується для визначення абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваного пока­зника від базового.

    Вертикальний застосовується для вивчення структури економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги окремих елементів явища або процесу.

    Трендовий аналіз використовується при вивченні відносних темпів росту і приросту показників за ряд років, до рівня базового року, тобто при дослідженні рядів динаміки.

    При одновимірному аналізі порівнюється один або кілька показників одного об'єкта або кілька об'єктів по одному показнику.

    При багатовимірному аналізі проводиться порівняння результатів діяльності кількох підприємств за кількома показниками. Багатовимірний аналіз використовується для визначення рейтингу кожного підприємства в сукупності підприємств.

    Обов'язковою умовою проведення порівняльного аналізу є забезпечення порівнянності показників, яка базується на:



    1. єдності об'ємних, вартісних, якісних, структурних показників;

    2. єдності періодів часу, за які проводиться порівняння;

    3. адекватність умов виробництва;

    4) єдність методики розрахунку показників (використання однакових підходів щодо визначення показників).

    Спосіб аналітичного групування — зведення економічних показників в однорідні групи за певними ознаками з метою систематизації матеріалу для аналітичного опрацювання. Групування є важливою підготовчою стадією для поглиб­леного аналізу отриманої інформації передбачає певну класифікацію явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовили.

    Вимоги до групування:



    1. вплив найбільш суттєвих ознак групування визначається на основі попереднього аналізу сутності економічних явищ, що групуються;

    - ознака групування має бути основною.

    Результатом групування є побудова таблиць, в основі яких лежить один фактор (просте групування) або кілька факторів (комбіноване групування.).



    1. Відносні величини. Економічні явища, які вивчаються, мають певну кількісну визначеність, виражену в абсолютних чи відносних величинах. Абсолютні величини характеризують кількісні розміри явища в натураль­них вимірниках (метри, тонни, тисячі гривень тощо). Відносні показники відображають співвідношення величини певного явища з величиною іншого чи з величиною цього ж явища, розрахованою за інший час або для іншого об’єкта. Відносні величини розраховують як відношення одного показника до іншого, обраного за базу порівняння. В економічному аналізі використовують різні види відносних величин: динаміки, виконання плано­вих завдань, структури, координації, інтенсивності. Відносні величині здебільшого обчислюють у коефіцієнтах чи у відсотках.

    Середні величини. Середні величини розраховують для відображення загальної характеристики явища. Середньою величиною називають уза­гальнену характеристику сукупності однорідних явищ за будь-яким показ­ником, яка показує рівень ознаки в розрахунку на одиницю сукупності.

    1. В економічному аналізі найчастіше використовують такі види середніх величин: середня арифметична (проста і зважена), середня хронологічна, середня геометрична, середня квадратична, середня гармонійна (проста і зважена).

    2. Балансовий спосіб. Він може використовуватись в якості як основного, так і допоміжного способу аналізу господарської діяльності. В якості основного балансовий метод застосовується при вивченні показників, які характеризують забезпеченість підприємства сировиною, матеріалами, товарами, при аналізі бухгалтерського балансу. Як допоміжний балансовий спосіб використовується для перевірки результатів впливу факторів на сукупний результативний показник.

    Якщо сума впливу факторів на результативний показник рівна відхи­ленню результативного показника від базового значення, то це означає, що розрахунки вірні. Відсутність рівності свідчить, що ми врахували не всі фа­ктори або помилились в розрахунках.

    Балансовий спосіб використовується і для визначення розміру впливу окремих факторів на зміну результативного показника, якщо відомий вплив усіх інших факторів.

    Графічний спосіб. Графік - це масштабне зображення показників за допомогою геометричних фігур. Графічний спосіб не має в аналізі самостійного значення, а використовується для ілюстрації змін в динаміці показників, структурних зрушень і для інших видів порівняння.



    4. Основні етапи і моделі детермінованого факторного аналі­зу



    1. Будь-яке економічне явище формується під впливом різноманітних факторів, причому всі вони перебувають у взаємозв'язку і взаємозалеж­ності. Практично неможливо ідентифікувати будь-який показник, який був би абсолютно незалежним, не пов'язаним з іншими.

    Кількісно оцінюють взаємопов'язані явища за допомогою певних показ­ників (ознак). Показники, які характеризують причину, називають фак­торними (незалежними, екзогенними). Відповідно результативними (залежними) є показники, які характеризують наслідок (результат) зміни. Величина результативного показника залежить від різноманітних факторів. Сукупність факторних і результативних показників, пов'язаних певною залежністю, називають факторною системою.

    Вплив окремих факторів на зміну результативних показників оцінюють за допомогою детермінованого факторного аналізу.



    Детермінований факторний аналіз являє собою методику дослідження впливу факторів, зв'язок яких з результативним показником має функціональний характер, тобто результативний показник може бути представлений у вигляді добутку, частки від ділення або алгебраїчної суми показників, які є факторами детермінованої моделі.

    Основні властивості детермінованого підходу до аналізу:



    1. визначення детермінованої моделі шляхом логічного аналізу;

    2. наявність повного зв'язку між показниками;

    3. неможливість розділити результати впливу одночасно діючих факторів, які не піддаються об'єднанню в одну модель;

    4. 4) вивчення взаємозв'язків в короткостроковому періоді.

    5. Основними етапами детермінованого факторного аналізу є

    6. 1. Постановка мети аналізу передбачає формулювання потреби у про­веденні такого аналізу, визначення об'єкта дослідження.

    2. Добір і характеристика факторних показників. Усі фактори, які впливають на результативний показник, класифікують за певними озна­ками з метою встановлення їх виду (кількісні й якісні; складні й прості; фактори першого, другого, третього тощо рівнів).

    3. Визначення типу залежності між факторними і результативним по­казниками. Існує два типи зв’язків які досліджують у процесі факторного аналізу: функціональні та ймовірнісні.

    Функціональним (жорстко детермінованим) вважають такий зв'язок, коли кожному значенню факторного показника відповідає визначене невипадкове значення результативного.

    Ймовірнісним (кореляційним) називають зв'язок, при якому кожному 鈿璞褊 òⅱ濵ソ 鰀浯è 箋蔡魵ウ萵コ ³üà значень результативної

    На відміну від функціонального, кореляційний зв'язок виявляється не в кожному випадку, а в середньому при великій кількості спостережень.



    4.Побудова факторної моделі ґрунтується на результатах попереднього етапу. Факторна модель (модель факторної системи) — це математична формула розрахунку результативного показника. Загалом вона може бути подана у вигляді таких моделей:

    а )адитивна модель - алгебраїчна сума показників (факторів).



    б)мультиплікативна модель - добуток показників (факторів)



    в) кратна модель - відношення показників (факторів).



    г) змішана модель - комбінацій перерахованих моделей і може бути описана за допомогою наступних залежностей:


     
     
    5. Вибір методу факторного аналізу і проведення необхідних обчислень. Вибір методу істотно залежить від виду факторного аналізу. При жорстко детермінованих зв'язках застосовують такі методи: ланцюгових підстано­вок, абсолютних і відносних різниць, індексний, інтегральний тощо; при ймовірнісних — кореляційний, дисперсійний, компонентний.

    6. Формулювання висновків і рекомендацій. За результатами аналізу формулюють аналітичний висновок, в якому розкривають як загальну зміну результативного показника, так і вплив на цю зміну кожного фак­торного показника.



    5.Прийоми факторного аналізу
    Детермінований факторний аналіз, тобто аналіз залежнос­тей між показниками за допомогою жорстко детермінованих факторних систем, є найбільш поширеним видом аналізу в гос­подарській практиці. Методи детермінованого факторного аналізу призначені для виміру впливу факторів на результа­тивний показник. До цих методів належать: індексний, різ­ниць, інтегральний, пропорційного ділення, логарифмуван­ня та ін. В основу перших двох методів покладено прийом елі­мінування.

    Елімінування (лат. еlітіпаtе — виключати, усувати) логічний прийом, який поля­гає у послідовному визначенні впливу кожного фактора на ре­зультативний показник за умови незмінності інших факторів та абстрагування їх взаємного впливу.

    Прийоми і методи елімінування поділяються : прийом ланцюгових підстановок, метод абсолютних різниць та метод відносних різниць.



    Прийом ланцюгових підстановок вважається ос­новним прийомом елімінування. Він використовується в до­слідженні функціональних залежностей і призначений для виміру впливу зміни факторних ознак на зміну результативно­го показника за незмінного (фіксованого) значення інших.

    Для цього послідовно замінюються базисні значення кож­ного фактора (планові, минулого періоду) на фактичні його дані (звітні). Отримані результати почергової заміни кожного фактора-показника порівнюються. Різниця між кожним на­ступним і попереднім показниками характеризуватиме вплив фактора, за умови усунення впливу всіх інших чинників.

    Ґрунтуючись на викладеному вище, прийом ланцюгових підстановок часто називають прийомом послідовного, поступо­вого ізолювання факторів.

    При застосуванні прийому ланцюгових підстановок слід дотримуватися чіткого порядку заміни факторів:



    1. у першу чергу замінюються об'ємні (кількісні) показ­ники;

    2. у другу - структурні;

    3. у третю — якісні.

    У випадках, коли в аналітичній моделі є декілька кількіс­них чи якісних показників, серед них встановлюють черговість — спочатку замінюють основні, первинні (загальні) показни­ки, а потім — вторинні, похідні (часткові).

    Приклад. Розрахувати кількісний вплив факторів на зміну фонду оплати праці, який розраховується за формулою:



    
    ПоказникиЗа планомФактичноВідхиленняКількісний вплив факторівабсолютне відносне, %1. Фонд оплати праці робітників бригади, тис. грн.1850015200-3300-17,84Х2. Чисельність робітників бригади, осіб.108-2-20,00-37003. Середня заробітна плата робітника, грн.18501900502,70400

    За способом ланцюгових підстановок проводимо поступову заміну планових (базових) показників фактичними.


    




    Порівняємо кожну наступну підстановку з результатами попередньої і визначимо кількісний вплив факторів на результативний показник.

    Вплив зміни чисельності робітників бригади на зміну їх фонду оплати праці:



     (грн)
    Вплив зміни середньої заробітної плати робітників бригади на зміну їх фонду оплати праці:

    ( (грн)

    Таким чином,

     (грн.)
    Висновок: Фактичний фонд оплати праці становив 15200 грн, що на 3300 грн менше ніж заплановано, що складає 17,84%. На це відхилення вплинуло два фактори: зміна чисельності робітників бригади та їх середня заробітна плата. Розрахунки показали, що при скороченні персоналу на 2 особи або на 20%, фонд оплати праці зменшився на 3700 грн, а при підвищенні середньої заробітної плати на 50 грн, фонд оплати праці збільшився на 400 грн.
    Метод абсолютних різниць застосовується у випадках, коли результативний показник розраховується добутком двох показників (факторів) – кількісного і якісного.

    Вплив зміни кількісного фактора розраховується добутком різниці між фактичним і плановим (базовим) кількісним показником на якісний плановий (базовий) показник.


    За прикладом:


    (грн.)

    Вплив зміни якісного фактора розраховується добутком різниці між фактичним і плановим (базовим) якісним показником на кількісний фактичний показник.

    За прикладом:
     (грн.)
    Метод відносних різниць використовується, коли результативний показник є мультиплікативною детермінованою моделлю, при цьому визначені темпи приросту по всіх показника-факторах. Розглянемо методику розрахунку впливу факторів на результативний показник методом відносних різниць на прикладі моделі:
    
    Крок 1: визначаються темпи приросту за всіма показниками-факторами:

    

    

    

    Крок 2: розраховується кількісний вплив факторів на результативний показник:

    а) вплив фактору А: 
    б) вплив фактору В: 

    в) вплив фактору С: 

    За прикладом:
    Крок 1: визначаються темпи приросту за всіма показниками-факторами:
    

    
    Крок 2: розраховується кількісний вплив факторів на результативний показник:
    а) вплив зміни чисельності робітників бригади на зміну їх фонду оплати праці:

    б) вплив зміни середньої заробітної плати робітників бригади на зміну їх фонду оплати праці:






    Індексний метод - застосовують для вивчення економічних явищ, які формуються під впливом кількох факторів, кожний з яких схильний до певних змін. Класичним прикладом такого об'єкта аналізу є обсяг реалізації продукції (в натуральному вираженні - фізичний обсяг) і ціни. На кожному підприємстві обсяг реалізованої продукції змінюється за роками, місяцями. Таким же чином змінюються ціни на продукцію. В цих умовах індекс обсягу реалізації продукції буде мати вигляд:

    
    p1,p0 - ціна в звітному і базовому році;

    q1 , q0 - обсяг реалізованої продукції в звітному і базовому році в натуральному вираженні.


    Розрахунок загального індексу обсягу реалізації продукції характеризує динаміку загальної виручки від реалізації, але не показує, як змінився обсяг продажу продукції чи як змінилися ціни на продукцію. Загальний індекс не дає можливості виділити окремо вплив факторів обсягу реалізації продукції і цін на кінцевий результат.

    Для того, щоб розв'язати дану проблему використовуються агрегатні індекси, що дають змогу виявити вплив кожного фактора на. кінцевий результат. Форма агрегатних індексів для загального індексу обсягу реалізованої продукції має такий вигляд:

    - агрегатний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції:

    
    - агрегатний індекс цін на продукцію:
    
    У теорії статистики використовується таке правило побудови агрегатних індексів: якісні фактори, які входять у формулу формуються на рівні базового періоду, кількісні - на рівні звітного періоду. Різниця між чи­сельником і знаменником агрегатного індексу показує розмір впливу того чи іншого фактора.


    6. Математичні методи в економічному аналізі




    Широке використання математичних методів є важливим напрямком вдосконалення економічного аналізу. Покращення економічного аналізу за допомогою математичних методів забезпечується:

    1) за рахунок скорочення строків проведення аналізу;



    1. за рахунок більш повного і точного визначення впливу факторів на кін­цеві результати роботи підприємства;

    2. за рахунок заміни наближених і спрощених розрахунків більш точними обчисленнями;

    3. за рахунок постановки і розв'язання нових багатовимірних задач аналізу, які практично неможливо розв'язувати традиційними методами.

    Використання математичних методів в економічному аналізі вимагає:

    1. системного підходу до вивчення діяльності підприємства, обліку всієї кількості суттєвих взаємозв'язків між різними напрямками діяльності підприємства;

    2. розробки комплексу економіко-математичних моделей, які відобража­ють комплексну характеристику економічних процесів і завдань, що розв'язуються за допомогою економічного аналізу ;

    - вдосконалення системи інформації про роботу підприємства;

    1. наявність необхідних технічних засобів, за допомогою яких здійснюють обробку, передачу і зберігання економічної інформації, необхідної для про­ведення аналізу;

    2. організація спеціального колективу аналітиків, до складу якого входять економісти, математики, програмісти і спеціалісти з економіко-математичного програмування.

    Найчастіше для аналізу стохастичних моделей використовують метод ко­реляційного аналізу. Суть його полягає у визначенні тісноти зв'язку між по­казниками, які не знаходяться у прямій функціональній залежності.

    Кореляція дослівно з латинської — відношен­ня, тобто це означає співвідношення, відповідність речей, по­нять. Кореляційним зв'язком називається такий зв'язок між ознаками суспільно-економічних явищ, за якого на величину результативної ознаки крім факторної впливають багато ін­ших ознак, які можуть діяти в різних напрямах одночасно чи послідовно. Цей зв'язок характеризується тим, що між фак­торною і результативною ознаками немає повної відповідності, а лише є певне співвідношення. Особливістю кореляційного зв'язку є те, що кожному значенню факторної ознаки відпові­дає не одне, а ціла низка значень результативної ознаки. Коре­ляційний зв'язок можна виявити тільки у вигляді загальної тенденції при масовому порівнянні факторів.



    Кореляційний аналіз (кореляційний метод) — метод до­слідження взаємозалежності ознак у генеральній сукупності, які є випадковими величинами з нормальним характером роз­поділу.

    Основними вимогами до застосування кореляційного аналі­зу є достатня кількість спостережень, сукупності факторних і результативних показників, а також їх кількісний вимір і ві­дображення в інформаційних джерелах.

    Застосування кореляційного аналізу тісно пов'язане з регресійним аналізом, тому його часто називають кореляційно-регресійним. Головними завданнями кореляційного аналізу є:


    1. визначення форми зв'язку;

    2. вимірювання щільності (сили) зв'язку;

    — виявлення впливу факторів на результативну ознаку. Здійснення кореляційного аналізу передбачає такі послі­довні етапи:

    1. встановлення причинно-наслідкових зв'язків між дослі­джуваними ознаками (виявлення факторів та вибір серед них тих, які найбільше впливають на результативний показник);

    2. формування кореляційно-регресійної моделі (інформа­ційне забезпечення аналізу, вибір типу і форми зв'язку, скла­дання моделі);

    3. визначення кореляційних характеристик (показників зв'язку);

    4) статистична оцінка параметрів зв'язку (економічна ін­терпретація, оцінка значимості коефіцієнтів кореляції (на­скільки відібрані фактори пояснюють варіацію результативно­го показника) та використання їх для вирішення практичних завдань, наприклад прийняття рішень, прогнозування, плану­вання, нормування тощо.

    Таким чином, кореляційний аналіз має велике значення в економічному аналізі, вивченні суспільних явищ і процесів. Зокрема, він допомагає вирішити такі завдання:



    1. встановлення характеру і тісноти зв'язку між досліджу­ваними явищами;

    2. кількісний вимір ступеня впливу окремих факторів та їх сукупності на рівень явища, яке вивчається;

    3. розрахунок кількісних змін аналізованого явища при прогнозуванні показників та об'єктивна оцінка господарської діяльності підприємства.

    Завдяки кореляційному аналізу є можливість глибше до­слідити взаємозв'язки економічних явищ і процесів, виявити вплив факторів на результати господарської діяльності, вияви­ти і підрахувати резерви підвищення ефективності виробниц­тва. Все це позитивно позначається на здійсненні управлінсь­кої, маркетингової та інших видів діяльності, прийнятті еко­номічно обґрунтованих господарських рішень

    Метод лінійного програмування використовується для розв'язування за­дач, рішення яких зводиться до знаходження крайніх значень: max і min. Лі­нійне програмування базується на розв'язуванні системи лінійних рівнянь,коли залежність, між явищами, що вивчаються строго функціональна. Застосовувати цей метод можна тоді, коли змінні величини і фактори, що вивчаються мають математичну визначеність і кількісну обмеженість.

    Метод динамічного програмування використовується в тих випадках , ко­ли при розв'язуванні задач на оптимізацію цільова функція характеризується нелінійною залежністю (економічна ефективність діяльності підприємства змінюється непропорційно до зміни обсягів виробництва).

    Математична теорія ігор - цей метод досліджує оптимальність стратегій в ситуаціях ігрового характеру. Розв'язання подібних завдань вимагає визначеності у формулюванні умов, тобто встановленні кількості учасників, правил гри, виявлення можливих стратегій гравців, можливих виграшів і отримання негативних результатів. Даний метод базується на розв'язуванні системи лінійних рівнянь, нерівностей та диференційних рівнянь.

    Теорія масового обслуговування - метод комплексної оцінки процесів ма­сового характеру за допомогою математичних методів і теорії ймовірності. Теорія масового обслуговування — теорія, яка вивчає ста­тистичні закономірності в масових операціях, що складаються з великого числа однорідних елементарних операцій. До них, зокрема належать: складання однотипних деталей на конвеєрі, видача інструментів, ремонт верстатів, робота телефонної стан­ції, обслуговування покупців у магазині, в білетних касах, клієнтів у перукарнях, технічне обслуговування машин та об­ладнання тощо.

    Синонімом теорії обслуговування є теорія черг. У системах масового обслуговування, в яких заявки на елементарні опера­ції надходять у випадкові моменти часу або обслуговуються протягом випадкових проміжків часу, поява черг — неминуче зло. За великої кількості каналів обслуговування (ремонтних бригад, продавців, телефоністок і т. п.) система зазнає збитків через можливі тривалі простої каналів. За малої кількості ка­налів обслуговування, збитки системи спричиняють черги, які накопичуються.

    Завдання теорії масового обслуговування — вивчити ста­тистичні закономірності вхідного потоку заявок на елементар­ні операції та тривалість обслуговування заявок, а також дати оцінку якості систем обслуговування (з'ясувати пропускну здатність) за різних правил формування черг. Черги можуть бути організовані по різному — з обмеженою та необмеженою довжиною черги, з обмеженим часом очікування та ін.

    Предметом теорії масового обслуговування є побудова ма­тематичних моделей, які пов'язують задані умови роботи сис­тем масового обслуговування (число каналів, їх продуктив­ність, характер потоку, заявок тощо) з показниками ефектив­ності цих систем, що описують їх здатність справлятися з пото­ком заявок.

    В ролі показників ефективності систем масового обслугову­вання можуть використовуватися такі:

    — середнє число заявок, які обслугову­ються за одиницю часу;



    1. середня кількість заявок у черзі;

    2. середній час чекання на обслуговування;

    3. ймовірність відмови в обслуговуванні без чекання;

    — ймовірність того, що число заявок в черзі перевищить певне значення тощо.

    Соціологічні методи: опитування, анкетування. Вони передбачають дослідження окремих сторін діяльності підприємства шляхом опитування через систему спеціально підготовлених тестів для різних груп учасників виробничого процесу та споживачів продукції. На особливу увагу заслуговує анкетний метод дослідження та методи його застосування. Анкетний метод - письмове опитування працівників, причетних до проблем з метою з'ясування певних питань. Воно потребує часу, тому звертаються до простого усного опитування.

    Проведення експерименту - це один із головних способів підтвердження об’єктивності результатів аналізу.




    1. Контрольні питання для самоперевірки



    2. 1. Визначення методу.

    3. 2. Класифікація методів.

    4. 3. Метод економічного аналізу.

    5. 4. Аналітичний метод і принципи аналітичного дослідження. Деталізація звітних показників.

    6. 5. Елімінування як метод розрахунку впливу факторів. Способи елімінування: ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць та перерахунків.

    7. 6. Порівняння, його застосування в аналізі. Види порівнянь. Вимоги, які пред'являються до забезпечення порівнянності даних. Прийоми нейтралізації цінового фактора, обсягу виробництва, структури та асортименту тощо.

    8. 7. Моделювання. Види моделей. Використання моделювання в економічному аналізі.

    9. 8. Балансові зіставлення. Застосування цього методу для перевірки узгодження й вірогідності звітних фактів. Використання балансових розрахунків для визначення величини невідомих показників і факторів.

    10. 9. Сальдовий прийом, можливості використання його в економічному аналізі.




  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


    База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка