Міністерство освіти І науки молоді та спорту України Відділ освіти Пирятинської районної державної адміністрації Березоворудська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Пирятинського району Полтавської області



Сторінка1/6
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.48 Mb.
  1   2   3   4   5   6



Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Відділ освіти Пирятинської районної державної

адміністрації

Березоворудська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Пирятинського району Полтавської області

Н.М.Сова

Ти в моїх мріях,ти в моїй пісні,

Батьківська земле моя

(уроки літератури рідного краю)

с. Березова Рудка

2013рік


Сова Надія Миколаївна

Учитель української мови і літератури Березоворудської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Вища кваліфікаційна категорія

Стаж роботи - 33роки


Матеріали збірки є надбанням досвіду роботи учителя української мови та літератури з літературного краєзнавства, спрямованого на виховання духовності, формування громадянина на основі вивчення кращих літературних надбань митців Полтавського краю. Автор пропонує нестандартні типи уроків. Сподіваємося, що посібник стане надійним помічником у роботі вчителів-філологів.

Рецензенти:

Ярешко Л.І. – заступник директора з навчально-виховної роботи березоворудської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, старший учитель

Іващенко Н.П. – методист РМК

ЗМІСТ

1. Передмова 5

2. Справжня дружба і неймовірні захоплюючі пригоди у 7

повісті Сергія Дзюби «Кракатунчик – кленовий бог»

(урок літератури рідного краю у 5 класі)



3. Світ фентезі в творчості Тараса Завітайла 14

(урок літератури рідного краю у 5 класі)



4. Люблю пісні мойого краю 24

(урок – зустріч учнів 6 класу у районному клубі

вчителів-філологів Пирятинського району «Душі криниця»)

5. В людей і в себе віри не втрачаю. 31

( заочна зустріч з поетом-земляком учнів 7 класу)



6. Навіки полюбив я білі хати,

Завихорені цвітом вишняки,

І матіол вечірні аромати,

І вас, мої хороші земляки 61

(Інтегрований урок: українська література, музика,

образотворче мистецтво у 7 класі)

7. Ти в моїх мріях,

Ти в моїй пісні,

Батьківська земле моя ! 76

(Інтегрований урок: українська література, музика,

образотворче мистецтво учнів 8 класу)

8. Шевченко і Пирятинщина. 83

( науково – практична конференція у 9 класі)



9. Екскурсія в музеї 126

( урок – екскурсія у 9 класі)



10. Наснаження пісенної творчості Дмитра

Омеляновича Луценка рідною землею, народною піснею 147

( урок-дослідження у 10 класі)



11. Добро і зло у новелах Наталки Баклай 185

( урок-роздум у 11 класі)



12. Список виклористаних джерел 202

ПЕРЕДМОВА

Шкільні програми української літератури передбачають уроки літератури рідного краю, на яких учні знайомляться з творчістю письменників-земляків. Вивчення літератури рідного краю сприяє осмисленню його історії, духовного життя, національних традицій, формуванню національної сваідомості, патріотизму, - є могутнім виховним засобом, який стимулює самоудосконалення і саморозвиток особистості учнів, для яких приклад вихідця з рідного краю слугує дійовою моральною школою.

Важко назвати куточок землі, подібний до Полтавщини, на літературному небосхилі якого сіяло б стільки зірок різної величини. Та літературна Полтавщина і Пирятинщина – не лише геніальне вчора, це і талановите сьогодні, сповнене високих устремлінь узавтра. Звідси, з краю пирятинського, пролягла дорога до орбіти світового визнання знаного пирятинця Євгена Павловича Гребінки. Тут набиралися джерельної сили і снаги для мудрого поетичного слова Іван Переломов, Олександр Грязнов, Сергій Дзюба, Дмитро Луценко та багато інших. Не вужчають березоворудські горизонти, не міліють життєдайні поетичні джерела, освячені геніальним Тарасом Григоровичем Шевченком, який приїжджав до Березової Рудки на зустріч з господинею маєтку Ганнусею Закреською... Літературне життя не має зупину, як не має зупину наша славна річка Удай.

Як кожне сузір'я на небі має декілька найяскравіших зірок, так і в нашому краї серед тисяч хороших людей є чимало справжніх митців. Їм доля подарувала рідкісний талант і разом з тим поклала на їх плечі нелегкий обов'язок – зробити нас ще більш людяними, примусити співчувати, почувати, мислити не тільки в межах свого «я». Кожним своїм твором, кожною думкою вони виховують нас, передають нам краплину свого натхнення, щоб і ми були здатні творити добрі діла, окрилюють наші душі, закликаючи при цьому до боротьби з недоліками, підказують правильний шлях у пошуках щастя. Саме на таких письменників багата Пирятинщина.Вчителям необхідно пам’ятати, що уроки – найважливіша форма опанування літературозхнавчим матеріалом. Тому перед педагогами стоять такі завдання:

1.Формувати емоційний інтелект та активну громадянську позицію школярів засобами літературного краєзнавства

2.Знайомити учнів з творчістю письменників-земляків, які яскраво відобразили у своїх доробках рідний край, що допомагає по-новому оцінити його, глибше зрозуміти його.

3. Вивчаючи літературу рідного краю, знайомити учнів з традиціями регіону, місцевих етнографічних і ментальних елементів та особливостей цілісного літературного процесу, вплив їх на творчість письменників, що не належать до нашого регіону.

4. Комплексно вивчати літературні твори , біографії письменників, літературних образів, традицій, фольклору та інших художніх елементів і специфічних особливостей, прямо чи опосередковано пов’язаних із рідним краєм з пізнавальною, науковою, навчальною, виховною і практичною метою.

5.Досліджувати літературний процес Полтавщини як цілісне мистецьке явище з влсною специфікою, відмінністю від художніх традицій інших регіонів нашої держави, взаємозв’язків художнього слова полтавських митців із місцевим побутом, традиціями, легендами, переказами, у цілому з тим, що наука називає “регіональною ментальністю”.

6. Предметом уваги на уроках літератури рідного краю повинна стати і творчість письменників– земляків, які опипнлися за межами України, а також письменників, які пишуть мовами національних меншин.

7. Вчити учнів самостійно відшукувати матеріал, знаходити власні відношення до творчого застосування цих знань.

Пропонуємо вчителям української мови та літератури розробки уроків літератури рідного краю, які базуються на нетрадиційних формах навчання.

Вважаємо, що запропонований посібник стане важдивим помічником у роботі вчителя-словесника

Тема уроку. Справжня дружба і неймовірні захоплюючі пригоди у повісті Сергія Дзюби «Кракатунчик – кленовий бог»

Мета уроку. Домогтися засвоєння учнями змісту твору, розвивати уяву, логічне мислення, виробляти уміння помічати незвичайне у звичайному, виховувати почуття дружби, терпимості,відданості,любові до друзів і близьких людей.

Методи, прийоми роботи. Бесіда, усне малювання,

читання


Обладнання. Портрет письменника, виставка творів.

Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу

Міжпредметні зв’язки. Світова література, етика

Епіграф уроку. В казкове королівство у мріях я лечу

За назвою – дитинство, дім сміху

досхочу.

Воно таке чудове, як мій чарівний сон.

Там не потрібна мова, там промовля

любов.


Марія Бойко

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.



  • Діти, твори яких письменників – земляків ви читали? Чи сподобалися вони вам? Якщо так, то чим ?

ІІІ. Повідомлення теми, мети та завдань уроку. Робота з епіграфом.

ІV. Розповідь про письменника – земляка Сергія Дзюбу.



Сергій Дзюба народився 20 вересня 1964 року у місті Пирятин Полтавської області. Служив у війську, закінчив журфак Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка. Нині мешкає в Чернігові. Президент громадської організації «Чернігівський інтелектуальний центр», директор видавництва «Чернігівські обереги», керівник прес-служби обласного управління культури, керівник Школи молодого журналіста та Чернігівської обласної літературної студії. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних премій і конкурсів. Лауреат премій імені М. Коцюбинського, імені Г. Сковороди, імені В. Стуса, імені Д. Нитченка, імені М. Кошелівця, "Тріумф".

Автор книг «Колись я напишу останнього вірша», «Сонце пахне снігом і яблуками», «Кракатунчик — кленовий бог», «Гопки для Кракатунчика», присвячених дружині Тетяні; упорядник антологій сучасної української поезії «Пастухи квітів» та «Станція Чернігів», а також багатьох інших книжок.

V. Робота над змістом повісті.

Бесіда за запитаннями.


  • Як Сергійко познайомився з Кракатунчиком?

  • Хто такий Кракатунчик?

  • Як звали друга Сергійка у школі?

  • Що ви можете сказати про маму Сергійка?

  • Хто кривдив Сергійка у школі?

Орієнтовні відповіді учнів.

Учень. Сергійка кривдив у школі Вітько.Він був старший за Сергійка і в школі перестрічав, підставляв ногу, щоб першокласник впав, дава стусани.



  • Як Кракатунчик допоміг Сергійку?

Учень. Коли вони прийшли в школу, то Сергійко знову побачив Вітька. Кракатунчик тежпізнав кривдника, тому він зробив підножку , Вітько впав і почавчхати, коли підійшла вчителька і почала вимиагати, щоб учень встав, він знову впав. А Андрійко, брат Вітька, однокласник Сергійка, хотів допомогти встати, проте отримав від брата затріщину. Тому нещасний Андрій всівся на землю і заплпкав від образи і сорому.

  • Що сталося на великій перерві?

Учень. Вітько зі своїми однокласниками обступили Сергійка. Хлопчику допоміг Кракатунчик. Він сказав, що починаються «гопки у виконанні справжнього друга Кракатунчика». Одного схопив за вухо, сорочку другого зачепив за огорожу, через що він не зміг зрушити з місця. Ще два почали стусати один одного кулаками: « За що ти мене вдарив?». Сергійко тоді осмілів і вдарив високого хлопця по кличці Швабра, аж той позадкував і закричав на все подвір’я. Таким чином, Кракатунчик захистив Сергійка від кривдників

Інтерактивна вправа «Мікрофон».



  • Діти, а як ви думаєте, чи правильно поступили школярі?

Відповіді учнів

  • Як Кракатунчик познайомився з бабусею Сергійка?

Учень. Одного дня тато і мама сказали Сергійку, що поїдуть в гості до бабусі і дідуся. Спочатку Сергійко відмовлявся, бо домовився зустрітися з Кракатунчиком. А потім згодився, бо дорога до бабусі пролягає через парк, біля кленового дерева. Тому хлопчик, поговоривши з новим другом, забрав його з собою. З дідусем і бабусею жила ще старенька бабуся. Вона вже була така старенька, що всі рідні намагалися їй у всьому допомагати. А бабусю просили відпочивати. Людина, яка все життя працювала, не могла сидіти без діла, і тому просилахоч вареників навариьти, які в неї виходили дуже смачні.

Коли Сергійко з батьками прийшли в гості, дідусь і бабуся були дуже раді. Вони приготували смачні страви. Поївши, Сергійко з Кракатунчиком пішов до старенької бабусі. . Кракатунчик швидко подружився з бабусею, з‘явившись перед нею у вигляді бабусі. Вони поговорили і вирішили прогулятися вулицею. Під час прогулянки вулицею, вони побачили, як хлопці мучили кота. Бабуся із Сергійком захистили котика і забрали його собі. А хлопцям пояснили, що не можна мучити тварин, хоч вони і нічиї.



  • Як сприйняли Кракатунчика мама тато Сергійка?

Учень. Коли Сергійко захворів і в нього була дуже висока температура, то Кракатунчик був поруч. Як хлопчику було дуже зле. То Кракатунчик попросив тата, щоб він відніс його до клена, щобпринести хворому чарівні зернятка, які вилікують його. Кракатунчик підтримує Сергійка і допомагає видужати. І тато зрозумів друга свого сина.

А з мамою Кракатунчик познайомився пізніше. Коли в Сергійкової мами було день народження, то Кракатунчик запропонував хлопчику подарувати його. Цей подарунок мамі дуже сподобався і вона теж подружилася з Кракатунчиком.

VІ. Робота з текстом. Виразне читання сторінок повісті.

Читання сторінок 10 розділу «Між небом і землею»

VІІ. Усне малювання.

Яким ви уявляєте Кракатунчика? Опишітьйого.

VІІІ. Підсумок уроку

Використати прийом незакінченого речення:

Я був вражений...

Я запам’ятав...

Я зрозумів...

Я отримав задоволення...

Я був здивований...

Я навчився...

ІХ. Домашнє завдання

Прочитати наступну книгу «Гопки для Кракатунчика». Намалювати Кракатунчика.



Світ фентезі в творчості Тараса

Завітайла



Тема. Світ фентезі у творчості Тараса Завітайла.

Мета. Продовжити знайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменників рідного краю. Познайомити учнів з твором сучасного письменника Тараса Завітайла "Діти Праліса" , вдосконалювати навички аналізу художнього тексту, досліджуючи його проблематику, ідейний зміст, розвивати пам‘ять, спостережливість, формувати кругозір, світогляд, виховувати почуття поваги до творчості Тараса Завітайла, почуття любові до художньої літератури.

Тип уроку.

Обладнання. Портрет письменника, виставка творів, презентація.

Епіграф уроку. Я покажу вам безліч світів —
Оригінальних і капризних...
Михайль Семенко
Перебіг уроку

І Організаційний момент.

II. Оголошення теми і мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності.



III. Актуалізація знань учнів.

  • Діти, скажіть, кому відоме ім’я Тараса Завітайла?

  • Хто читав його твори?

  • Хто читав повість «Діти Праліса»?

ІV.Основний зміст уроку.

1.Життєвий і творчий шлях молодого письменника, випускника нашої школи, патріарха українського фентезі Тараса Завітайла.



Розповідь учня за презентацією

Український письменник – фантаст, автор серії книг «козацького фентезі». Закінчив Березоворудську загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів, отримав середню спеціальну освіту. Проживав у Києві, а зараз - у Березовій Рудці. У 2006-2007 р.р. в київському видавництві «Наш час» публікує декілька книг, в центрі сюжету яких виступає козак-характерник (український козак з екстрасенсорними можливостями) Андрій. Цей козак в хороших стосунках з болотяником, конюшим, красунею-відьмою, опирем… Герої вражають своєю образністю та колоритністю. «На сторінках повісті вони безперестанку піддаються складним випробуванням, долають анциболотів, вурдалаків і перевертнів, рятують одне одного і помщаються за полеглих товаришів

2. Повідомлення учня про фентезі – один із жанрів літератури.

Виступ учня

Соціологічні дослідження, що їх проводять великі публічні й обласні універсальні наукові бібліотеки України, свідчать про неабиякий інтерес користувачів до такого жанру, як фантастика, та її піджанру — фентезі. Особливо цей потяг простежується в молодіжному середовищі. Це підтверджують і дані вивчень читацьких практик українського соціуму, які проводяться в рамках здійснюваного з 1994 р. Інститутом соціології НАН України моніторингу «Українське суспільство». Він дає змогу дослідити місце читання в житті українців, їхні літературні уподобання залежно від віку, освіти тощо. Так, інтерес до фантастики в цілому висловили 10% читаючих українців, особливо чоловіки. Та найбільшу захопленість цим жанром проявляє молодь віком 18–29 років (майже 20%). У рейтингу літературних видів і жанрів фантастика та фентезі, за уподобаннями населення, випереджають усю класичну та сучасну літературу (українську, російську, зарубіжну), поезію, мемуари, публіцистику. У чому ж секрет популярності жанру?


Фантастика в перекладі з грецької означає «здатність уявляти». Це «дивно-незвичні образи чи уявлення, які не мають аналогів у дійсності, нереальний предмет або явище з високим ступенем умовності». Вона прийшла до нас у казках, епосах, алегоріях, притчах, утопіях, сатирах, де змальовано нереальні події, що видаються за реальні, правдоподібні. Першими літературними пам’ятками фантастики є «Одіссея» Гомера, «Махабхарата», «Рамаяна», «Тисяча і одна ніч». У ХІХ столітті фантастика остаточно виокремлюється в самостійний жанр і починає швидко розвиватись завдяки творам Ж.Верна, Г. Уеллса та ін.
Сьогодні класифікувати фантастику за жанрами досить важко. Наприклад, Вікіпедія пропонує такі напрями: таймпанк, фентезі, соціальну фантастику, наукову фантастику, бойову і пригодницьку фантастику, апокаліпсис і постапокаліпсис, альтернативну історію і географію, готику. Але це дуже умовні визначення, адже спостерігається взаємопроникнення жанрів, вони постійно переплітаються й утворюють щось абсолютно нове. До того ж в Україні фантастика та фентезі часто сприймаються як синоніми, хоча, як тлумачить «Літературознавча енциклопедія»: «Фентезі (англ. fantasy: ідея, вигадка) — жанровий різновид фантастики, в якому використовуються ірраціональні мотиви чарівництва, магії, рицарського епосу, поєднані з реалістичною нарацією, змальовуються віртуальні світи із середньовічними реаліями, нетехнічною психологією». Твори, написані у стилі фентезі, не підлягають логічному розумінню, а визначальними для них є фатум, етична позиція «добро — зло», винагорода за зусилля подолання перешкод, диво і т. д. Після появи роману Дж. Р. Р. Толкіна «Володар кілець» у 1954 р. термін «фентезі» остаточно приживається в літературі та поступово починає займати все більшу частину культурного життя людей: живопис, кінематограф, комп’ютерні та настільні ігри і т. ін.
Наразі склалися три основні напрями літератури фентезі: класичний, історичний та науковий, які, у свою чергу, поділяються на піджанри: містичний, героїчний, авантюрно-пригодницький, філософськопритчевий, пародійний, гумористичний, фентезі паралельних світів, фентезі про сучасність, детективне та любовне фентезі. Але таку класифікацію також не можна вважати еталонною. Якщо скористатися все тією ж Вікіпедією, то до вже перерахованих різновидів додадуться темне та ігрове фентезі тощо.
Сучасний ринок книжкової фантастичної продукції пропонує все більшу кількість яскравих, звабливих і принадних видань про заморських ельфів, тролів, драконів, а також рідний продукт із русалками, домовиками та нявками. Українські видавці активно вживаються у фентезійний світ пересічних читачів. З’явилися серії: «Українська майстерня фантастики», «Нове українське фентезі», «Поза фокусом» тощо. Виходять окремі книжки талановитих авторів — М. Соколян, братів Капранових, В. Кожелянка, В. Арєнєва та ін. Є кілька об’єднань письменників - фантастів: комісія з пригодницької та фантастичної літератури Національної спілки письменників України, клуб любителів фантастики “Чумацький шлях» при НСПУ, творча майстерня “Второй блин» під керівництвом Дмитра Громова та Олега Ладиженського (Генрі Лайон Олді), творча майстерня Марини та Сергія Дяченків, літературна майстерня “Демосфера» та об’єднання фантастів “Літературна Палуба». Твори даного жанру друкуються на сторінках періодичних видань, виставляються в Інтернеті. Це ще не та масовість і широке розповсюдження, притаманні даному напряму за кордоном, але безперечне свідчення початку освоєння в Україні фентезійних глибин.
У той же час виділяється ще один умовний розподіл фантастичного жанру, який є характерним для вітчизняного ринку:
- фантастика, написана українськими авторами;
- фантастика, написана українськими авторами українською мовою;
- фантастика, написана українськими авторами російською мовою.
А що ж читач? Він настільки втомлюється від буденності свого життя, від несправедливості та сірості, що суто літературознавчі моменти сучасної фантастики його не цікавлять. Він шукає в цих книжках яскравих героїв, ідеї добра і справедливості, моральність та мрію. Оця здатність мріяти, уявляти, фантазувати стає домінуючою. А головне, зовнішня нереальність і вигаданість сюжету, створені талановитим автором, здатні розказати про життя та його вічно хвилюючі проблеми більш реально, образно й влучно, ніж життєво правдива книга.
Приємною несподіванкою для любителів фантастичного жанру стала серія видавництва «Наш час» під назвою «Нове українське фентезі». Вона є яскравим прикладом того, що Україна має великий потенціал у даному напрямі. Основну ідею серії видавці визначили так: «Україна — найцікавіша, найромантичніша і наймістичніша країна у світі. Ми маємо глибоку і багату історію, міфологію, нам є чим пишатися, є що показати світові. Ми намагалися про це розповісти. І ще — допомогти доторкнутися до України романтичної, загадкової і прекрасної». На сьогодні в рамках серії побачили світ чотири книги під спільною темою «українська міфологія»: «Зброя вогню», «Діти Праліса», «В тіні янгола смерті» Т. Завітайла та «Останній шаман» Н. Тисовської.

3. Історичне минуле нашого краю.



Учитель. Отже, сьогодні ми помандруємо сторінками книги нашого земляка Тараса Завітайла «Діти Праліса», яку він присвячує нашому рідному краю, нашому селу Березовій Рудці.

  • Діти, а що ви знаєте про історію нашого села?


Відповіді дітей
Чому ж село назвали Березова Рудка? Поговоривши із старожилами села, ми почули таку легенду.

Колись дуже-дуже давно серед степу, вигинаючись то вліво, то вправо, ніби змія, текла широка, повновода річка. Була ця річка багата на руду.По ній плавали пароплави, а люди добували в ній залізну руду. Тому річку і почали називати Руда, а згодом – Рудка. У мальовничих місцях протікала ця річка. Часто вона вільно текла серед степу, а потім губилася у березових гаях. Плаваючи по річці на кораблях, збираючи таку цінну залізну руду, люди милувалися правим високим берегом і лівим пологим. Все частіше почали робити зупинки у березовому гаю. А потім вирішили тут і поселитися. На високому березі Рудки почали з’являтися перші хатки. Люди будувалися, обживалися на новому місці, окультурювали землю, сіяли пшеницю, садили картоплю. Поряд з березами з’явилися яблуні, груші, абрикоси. Родини збільшувалися, народжувались діти, виростали, створювали свої сім’ї. Виникло питання: як же назвати поселення? Довго думали, сперечалися. А потім вирішили: так як живемо на березі річки Рудки у березовому гаю, то і назвемо село Березова Рудка.
4. Історія створення твору.

- Слово надаємо Тарасу Завітайлу. Розкажіть нам про роботу над цією книгою.

У новій книжці «Діти Праліса» ми маємо змогу знову зануритися у світ фентезі й зустріти знаних із попередніх творів героїв — Пташку, Андрія з Гапкою Упиря та іншу братію. Потрапляючи у світ чаклунів і мавок, долають перешкоди і відкривають таємницю дітей Праліса — демона, який створив усю погань на нашій землі. Імена героїв я взяв з Березової Рудки, це мої друзі. Чи під силу буде тендітній Пташці та її друзям протистояти силам темряви? Про це ми дізнаємося із сторінок книги. Тут нас чекає ще одна історія про вічну боротьбу світла й темряви, боротьбу добра і зла.

5.Робота над змістом повісті «Діти Праліса».

Учитель.Не кожен може одразу розібратись в розмаїті так званої білої і чорної нечисті, яка зустрічається на сторінках книги.

Хоча автор і описує побут козаків та селян без історичної точності, і не завжди текст є стилістично досконалим, та для читача, а саме на нього книжка й розрахована, присуди літературознавців не матимуть жодного значення. Йому набагато важливіше бачити героїв, які здатні на справжню дружбу, любов, самопожертву, готові боротися зі злом до останнього. Ця повість виховує повагу до минулих поколінь, розмальовує історію кольорами фентезі.

Бесіда.


  • Хто така Пташка?

  • Як вона потрапила до Березової Рудки?

  • Чому Андрій з Гапкою, Івась, Свирид, Явтух та біла нечисть: Мурко, Коник, Нікель не могли потрапити до Березової Рудки?

  • Як вони здолали всі перешкоди?

  • Хто була мати Пташки?

  • Чи змогли друзі перемогти чорну нечисть?

Усне малювання.

Інтерактивна вправа «Мікрофон».



  • Опишіть, будь ласка, Пташку.

V. Підсумок уроку.

  • Чому ж ми читаємо літературу даного жанру?

Відповіді учнів

Можливо, тому що герої фентезі творять дива своїми руками. Вони сильні, розумні, надійні, вірні, благородні, з почуттям гумору. Фентезі не зображає факти, а ідеалізує можливості людини, захоплюється нею, незважаючи на всі її недоліки та слабкості. Читацькою аудиторією фантастики та фентезі переважно є молодь, якій притаманне бажання змінювати, перебудовувати. Тому тут головне правильно розставити наголоси, щоб не втратити межу між реальністю та фантазією. Адже дуже важко бути героєм між двох світів.

VІ. Домашнє завдання.

Читати інші книги Тараса Завітайла,

Намалювати малюнки до книги «Діти Праліса»



Урок – зустріч

у районному клубі

вчителів – філологів

Пирятинського району

«Душі криниця»





Тема. Люблю пісні мойого краю

Мета. Познайомити учнів з творчістю відомих земляків – колективом «Древо», розкрити витоки їх творчої наснаги, показати, як справжні таланти виростають із землі, де вони народилися, як твориться пісня. Розвивати творчу уяву, прищеплювати естетичні смаки. Виховувати любов до справжнього мистецтва, до рідної землі, до свого народу, його священних оберегів.

Обладнання. Макет старовинної хати, прикрашеної вишиваними рушниками, презентація, відео із записами пісень ансамблю «Древо».

Тип уроку . Урок – зустріч.

Девіз уроку. Пісня – наш паспорт вічний,

Пропуск у білий світ.

Ми не ховали обличчя,

Гордо йшли сотні літ.

Нас по піснях пізнавали,

Де б ми таки не були.

Райдуга в небі висне,

Граючи в плесах вод,

Доки живе наша пісня,

Доти живе народ.



Перебіг уроку

Ведучий. У кожного є доля, є талан,

І кожен має в серці Божу іскру.

Я прагну у житті творить талант,

Плекати долю доброчесну й чисту.

Доброго дня вам, любі друзі!

Сьогодні ми нарешті зрозуміли, що, забувши традиції, ми не просто обікрали свою духовність,а стали гіршими людьми. А хто ж допоможе повернути любов до старовинного й мудрого звичаю, старовинного обряду? Хто навчить бабусиній пісні? Не кожному щастить на співочу бабусю чи маму. А до нас сьогодні завітав цілий співочий колектив із сусіднього села Крячківки. Це колектив «Древо». Отож, зустрічайте: керівеик ансамблю Попко Галина Якимівна, Роздабара Надія Микитівна, Рева Ніна Петрівна, Роздабара ґфедір Олександрович, Дмитренко Алла Володимирівна, Джим Валентина Володимирівна, Натолока Ганна Олександрівна . П. І. Чайковський високо оцінив інтелект українського народу. Він говорив: „Є щасливо обдаровані антури... І щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ – музикант - це українці”.

А й справді наша Україна багата вченими і композиторами, літераторами і художниками ... Кожна людина цікава по своєму. Кожна людина це цілий світ.

Людина приходить у цей світ, щоб „відкрити зірку”, тобто осмислити себе і досягти мети . Є тверде переконання, що всі люди мають своє призначення на Землі, і всім Бог дарував талант. Такий талант і мають наші прекрасні жіночки. Тож надамо слово засновниці цього колективу , наповажншій з присутніх Попко Галині Якимівні.



Виступ Попко Галини Якимівни

Ведучий. Ансамбль "Древо" села Крячківка (Полтавщина), відомий далеко за межами України своєю унікальною технікою багатоголосся, вперше зібрався 1958 року. Зараз виступає вже його третій склад. Учасниці "Древа" виконують старовинні (XVIII-XIX ст.) пісні Полтавщини, а також пісні, складені чи доповнені ними самими. До останніх належить пісня "Соловею-канарею", колись почута по радіо найстаршою учасницею гурту – Галиною Попко. Пісня дуже сподобалась їй, і, не маючи змоги знайти оригінальний текст, Ганна Якимівна доповнила її своїми словами, а також розклала для "Древа" на три голоси.

Ансамбль виконує пісню «Соловею - канарею»

Ведучий. В більшості їхні пісні сумні й пронизливі, але завдяки виконанню — своєрідному й в той же час напрочуд щирому — цей сум стає світлим, близьким кожному. Ансамбль «Древо» був запрошений на Шешорський фестиваль. Під час цього концерту слухачі мали можливість послухати українське багатоголосся у виконанні «Древа» та грузинське у виконанні «Анчісхаті», насолодитися, порівняти та спробувати розгадати секрет такого схожого співу, що виник за таких несхожих історичних і географічних обставин.

Розповідь Роздабари Надії Микитівни

Ведучий. Розкажіть, будь ласка, а які обряди ви відтворили?

Розповідь учасників ансамблю, виконання ними пісень.

Перегляд відео – фільму «Ой на Івана та й на Купала», створеного в селі Крячківка за участі колективу.

Ведучий. Багаточисленні премії і нагороди має цей творчий колектив. «Древо» - лауреат міжнародних фестивалів «Покуть» та «Коляда», преможець радіо – конкурсу «Золоті ключі», учасник святкових концертних програм «Золоте первесло», «Музичний фольклор». Їх запрошували на творчі вечори Героя України, народної артистки України, лауреата національної премії України імені Тараса Шевченка Ніни Матвієнко, братів Карамазових та ювілейні вечори народного хорвого колетиву «Калина» Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. цей колектив брав участь у програмах ІІ Всеукраїнського форуму українців і благодійному концерті «Всі ми діти твої, Україно». На всесвітньому фестивалі української пісні колектив «Древо» отримав Гран – прі.

Пісні цього самобутнього колективу є перлинами світового багатоголосся, легкокрилими птахами розлітаються по світу: їх радо приймали у Польщі, Німеччині, США, Японії, Англії.



Прегляд презентації про «Древо»

Зовсім надавно вливя в цей колектив представник діаспори українців у США, молодий талановитий чоловік пан Юрій Фединський, який нині проживає в Крячківці. Пан Юрій народився і виріс у США. Але його родинне коріння знаходиться у нас , в Україні. І тому, живучи у США, він досконало вивчив мову, звичаї і традиції українців, а ще пан Юрій цікавиться кобзарством і прагне його відновлювати. Він сам виготовляє музичні інструменти. Уже має вланоруч виготовлену бандуру, турбан. Тож надамо слово пану Юрію Фединському.





Виступ Юрія Фединського, виконання ним пісень під влсний супровід.

Ведучий.Друзі! Ось закінчується наше свято. Ви багато почули пісень. Чи переконалися ви, що без пісні немає людини. От бачите, як глибоко в давнину сягають наші пісні. В цих піснях наше коріння. Які вони прекрасні! В цих піснях наше коріння, талант, мудрість народна. Давайте берегти їх, співати, давайте вивчати ці пісні, які знають наші бабусі!



Тема уроку. В людей і в себе віри не втрачаю.

Мета уроку. Познайомити учнів з творчістю поета – земляка

Володимира Варфоломійовича Назаренка,

розкрити витоки його творчої наснаги,

показати, як справжній талант виростає із землі,

де він народився, твориться поезія і пісня.

Розвивати творчу уяву і вміння аналізувати

поетичні твори, прищеплювати естетичні смаки.

Виховувати любов до справжнього мистецтва, до

рідної землі, до свого народу, його священних

оберегів.



Методи і прийоми. Розповідь учителя, виступи учнів з

повідомленнями, виразне читання поезій,

творче завдання, виконання пісень.

Унаочнення . Ілюстративний матеріал, виставка творів поета,

Тип уроку. Заочна зустріч з поетом – земляком.

Епіграф уроку. Дарунком долі новий день стрічаю,

Добром для світу білого світаю,

Зажуру й радість бабиного літа

Віночком в пісню щирую вплітаю.



Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель Люди покарані любов’ю... люди особливі.

Спробуйте, побачити: вночі край холодного грудневого неба десь там упали зірки... озирніться, помітили:тут рухаються тіні, легкі, аж прозорі, вони справді тут, з нами. Якщо придивитесь уважно, то можна побачити любов і зраду, правду і брехню, інтриги і непорозумінняжиття минулого і , може, майбутнього. Нічого не бачите? Та, звісно, ж ви просто люди, і любов не покарала вас гострими чуттями до всесвіту і стертими гранями життя, і можливістю розповісти про звичайні речі казку, крім людей наділених талантом, людей особливих: поетів, художників, композиторів.

Люди , покарані любов’ю – творці дива.

Показ презентації і розповідь за нею

Такими людьми багата і березоворудська земля. Бо з далекого минулого до нас промовляє Тарас Шевченко, який з великим задоволенням приїздив у наше село. Сестра господаря маєтку Софія Закревська, яка писала повісті. І, нарешті, Дмитро Луценко – поет – пісняр, який прославив наше село на всю Європу, адже співають його пісні з великим задоволенням скрізь.Самодіяльний композитор, наш учитель музики Володимир Іванович Назаренко, який поклав на музику ... віршів Дмитра Луценка. Ще один Володимир Назаренко, але Варфоломійович, двоюрідний брат Володимира Івановича – самобутній поет, пісні на вірші якого виконувала незабутня Раїса Кириченко. А картини ще одного нашого односельця Володимира Павловича Потьомки знають теж далеко за межами Березової Рудки. Ще один, зовсім молодий талант, який ще тільки входить в літературу, але котрого вже назвали патріархом українського фентезі – це Тарас Завітайло. Всі вони випускники нашої школи, тут минуло їхнє дитинство, тут вони живуть. Тому ми гордимося тим, що живемо поряд з ними, спілкуємося з цими талановитими людьми.



Сьогодні ми зустрінемося ще з одним нашим земляком маловідомим поетом Володимиром Варфоломійовичем Назаренком . Він не був членом Спілки письменників, твори його друкувалися лише в місцевій та обласній пресі. На жаль, за життя не вийшла жодна збірка – так склалася його доля.

Але поезія Володимира Варфоломійовича не може не хвилювати серця кожного своєю проникливістю і щирістю. Мабуть, саме через це і взяла до свого репертуару незабутня Раїса Кириченко декілька пісень на його слова і виконувала їх поряд з піснями всесвітньо відомих авторів на своєму ювілейному концерті. Це – «Сонечко любові» та «Святвечір» (музика О.І.Чухрая).

Народився і жив в дорогій його серцю Березовій Рудці, що на Пирятинщині, Полтавської області. Весь Володимир – в його поезії. Йому боліла і одинока, покинута напризволяще старість, і зникаючі з карти України колись багатолюдні села, зарослі бур’янами поля, замулені джерельця і пересохлі ріки. А ще – найстрашніші наші біди: бездуховність, байдужість до людини та її проблем, зруйновані через горілку сім’ї, зламані долі. А як по – дитячому радів зимовій хурделиці, весняному сонечку, «травинці кожній і билиночці», зустрічі із щирими добрими друзями. Болів душею за кожну знедолену чи хвору людину, завжди приходив на допомогу всім, хто прохав її через газету «Сільські вісті», чи по радіо та телевізору. І це з його статками сільського кіномеханіка, а згодом шкільного лаборанта.

Дорогі його серцю односельці – кутківці постають як живі у в його поезіях.

Любов до малої Батьківщини, Березової Рудки і до України, а то і до всього світу вміщувалася в його доброму, чутливому серці. «В людей і в себе віри не втрачаю» - його девіз.

Підступна хвороба зробила неможливим його особисте щастя, про яке він так мріяв, і хотів, щоб всі навколо були щасливі.

Поезія Володимира Назаренка вчить людяності, добра, уваги і поваги до людей.

Творче кредо.

Не прагну я забратись на вершину,

Щоб крикнуть звідти: - „Я, мов, ось який!”

Шукаю у житті свою стежину,

Спішу струмком співучим у низину,

Степам втоляти спрагу в суховій.

Ясний, простий,- та зовсім вже не простий

Неоднозначний всім для сприйняття.

В посмішці добрій і невільній злості,

Разом пекельний грішник і апостол,

В бурхливім морі нашого життя.

Не замикаюсь я в своєму світі

Хатиною самотньою в полях,

Лиш тільки в милих рук гнучкому вітті.

І миру не зловити мене в сіті,

Як в небі у високім журавля.

Не прагну я ні почестей, ні слави

Нема вищ селянського звання

Для рідного села мого, держави

Мої пісні, мої жнивнії справи

У радості людській хай дзвенять.

І якщо ваша душа зболіла за щирим, добрим словом і їй хочеться чогось сонячного і теплого, запрошуємо прилучитися до високої поезії і отримати від цього естетичну насолоду.



ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учня про життєвий шлях В.В.Назаренка



Показ презентації №2

Володимир Варфоломійович Назаренко (3.10.1954р. - 15.12.2006р.) народився, виріс і жив у с. Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині в простій селянській родині. Батьки його Варфоломій Андрійович та Євдокія Василівна Назаренки працювали в місцевому колгоспі, виховали трьох синів: Михайла, Леоніда та Володимира. В тяжкий повоєнний час вони трудилися, щоб дати освіту дітям, які були працьовитими і талановитими. Найстарший – Михайло став інженером-програмістом, мав чудові математичні здібності, навчався в інституті і Леонід, та матеріальна скрута не дала можливості його закінчити, Володимир успішно закінчив середню школу, мріяв стати льотчиком, та підвело здоров’я. З юних літ поринув він у дивовижний світ художнього слова. Захоплювався поезією Т.Г. Шевченка, С. Єсеніна, В. Висоцького.

Працював лаборантом у школі, сільським кіномеханіком, завідуючим клубом. У вільний час займався садівництвом, створивши своїми руками гарний сад. А по-скільки мав ліричну душу, то почав складати вірші. Поетична творчість для нього – «дзвінка пісенна відрада».

Друкувався в районній та обласній пресі.

Володимир Варфоломійович Назаренко творчий побратим полтавського пісенного творця Олексія Івановича Чухрая, члена Національної спілки композиторів України.

У збірках пісень О.І. Чухрая «Сонечко любові» (за однойменним віршем В.В. Назаренка) та «Пісні» опубліковано декілька пісень Назаренка, покладених на музику талановитим композитором.

Пісні «Сонечко любові», «Христос Воскрес», «Святий вечір», «Березова Рудка» нерідко звучали і звучать в ефірі українського та обласного радіо. Увійшли вони і в репертуар Раїси Кириченко, тому звучали зі сцени Києва, Полтави та інших міст і сіл України.

Неодноразово в ефірі обласного радіо звучали нариси про творчість цього самобутнього автора.

Поезія Володимира Варфоломійовича про те, що він добре знав і бачив, тому правдива, глибока і прониклива. вона дихає любов’ю до рідного краю, України, до її працьовитих людей. Наповнена високим філософським змістом, через що примушує замислюватись над сенсом життя та високим призначенням людини в ньому.

В цю збірку ввійшли його твори написані з 1975 по 2002 рік.



Учитель. На жаль, поета немає зараз з нами, тяжка хвороба забрала цого від нас. Але ми можемо почути роздуми Володимира Вапфоломійовича з інтерв’ю, яке дав він на Полтавському радіо.

Прослуховування аудіозапису

А зараз поринемо у світ поезії Володимира Варфоломійовича. Тематика творчості поета різноманітна.



Учні читають поезії і аналізують їх

Матері.

Мамо! – І ти пробачаєш,

Сину ти все простиш.

Сина ти зустрічаєш,

Як із школи, раніш.

Як ти посивіла, рідна,

За останні роки...

Скільки знов того діла

В тебе на дві руки...

Сказано, що то - мати!

Серця на все стає.

Вигладить чи попрати



  • Знову ти за своє.

Та відпочинь же, мамо,

Вже не прошу-велю!

Ніжно до щік руками

Руку твою тулю.

Як дитям відчуваю

Турботи джерело,

Як для рідного краю

Поле, не відцвіло.

(1979 р.)

Присвячую найріднішій

найдорожчій людині, - моїй мамі

Євдокії Василівні Назаренко



Мамина хвороба

Я все шукав у лісі і у полі,

По зарослях та хащах диволиких,

Проти хвороби маминої - болю

У світі найцілющі диво - ліки.

Та мало зілля мамі помагало,

Ну, хоч би на якусь одну годину.

А як там - непокоїлись, - Михайло,

І що з тобою це сьогодні, сину ?..

Ну як ви, мамо, серцем помічали

І радості і сліз гірких причину.

Тільки тоді і руки відривали –

Від клопотів, та не на відпочинок.

Я бачу, мамо, як у мить ознобу,

Чи у жару тривожно прокидаюсь,

В очах важкку задавнену хворобу,

Все до якої лік не дошукаюсь

Бесіда з учнями


  • Про що ця поезія?

  • Прокоментуйте, які образи – символи використовує тут автор?

  • До кого звертається поет?

  • Яким постає перед нами образ матері, змальований В.Назаренком?

  • Як ця поезія перегукується із попередньою?


Учитель. Кожна людина так чи інакше причетна до історії свого роду, свого народу, своєї країни. Та найважливіше для кожного із нас пам’ятати про тих, завдяки кому над нашими головами чисте мирне небо, у якому світить лагідне сонце. Пам’ятати про тих, кого все менше й менше стає серед нас.

Хвилина мовчання.

Всіх назвемо поіменно

Хто вічно в пам’яті священній

На тій скорботній і високій ноті

Коли з грудей зривається ридання.

... Хвилина мовчання...

Полеглії, безвусі, юні,

Як цвіт в травневому буянні

У ранній сивині на скронях

У серце зраненім безсонні

... Хвилина мовчання...

Всі наші і живі , і мертві,

Війни не оплатимі жертви,

У людства відвойованім безсмерті,

У радості травневої звучанні.

... Хвилина мовчання...

Ну що ми знаєм про війну,

З її далекими громами ?

Тривожну чуємо луну

Із розповідей ветеранів.

І у святкову цю весну

В зацвітті щастя по сусідству

Ми, юні, бачимо війну

Крізь людські сльози і каліцтва

І радість молодих грудей

Наскрізним болем смуток ранить

І квіти вдячності кладе

Довіку вдячна наша пам’ять.

Ну що ми знаєм про війну ?

Все більше імена і дати

Та пісню фронтову сумну,

Якій довіку не змовкати.

Що дітям повімо своїм

Народженим в яснінні миру ?

Про їх пожарища – бої,

В них людську долю обгорілу.

Та не поставлять нам в вину

Чогось в незнанні наші діти

Ми миру знаємо ціну,

Щоб більш війни не допустити.

Рідна нене моя, Україно,

Я ж твоя крапелинка-кровинка

Твої рани страшнії руїни,

Відчуваю, як власну провину.

Україна – душа слов’янина

В твоїх гордих вита верховинах.

Живу й дишу не хлібом єдиним -

Живу й дишу тобою, Вкраїно.

Твоя доля солдатки - вдови,

Твої мрії сестри й нареченої.

Тебе світ ловив. Не зловив.

Неспалима купина, незнищена!

До тебе йти дорогою

Терновою і довгою.

Світ осягати думою

Глибокою – глибокою.

Люблю тебе любов’ю священною,

Перед тобою одною стою на колінах.

Україна – на віях росина.

Довгождана дорога з чужини.

Живу й дишу не хлібом єдиним -

Живу й дишу тобою, Вкраїно!

Україна стрічає гостинно

Й проводжає співуча родина.

Живу й дишу не хлібом єдиним -

Живу й дишу тобою, Вкраїно!

Україна – мов клич журавлиний,

Попід небом ти піснею линеш.

Живу й дишу не хлібом єдиним -

Живу й дишу тобою, Вкраїно!

Україно – Провісна Зорино,

Серця Божа живуща іскрина незгасна,

Живу й дишу не хлібом єдиним -

Живу й дишу тобою, Вкраїно!

Україна – осяє промінно

Шлях мій знову червона калина.

Живу й дишу не хлібом єдиним -

Живу й дишу тобою, Вкраїно!

Прочитавши цю поезію, я зрозуміла, як любив Володимир Варфоломійович свою Батьківщину, рідну Україну



  1. А як тепло говорить поет про своє рідне село, де пройшло його дитинство, юність, все життя

Березова Рудка

Земного тяжіння ясний мамин усміх,

Колиска дитинства і батьківський дім:

Березова Рудка, Березова Рудка -

Відлунює пісня у серці моїм.

Струмують любов’ю живії джерела,

Де юності весни в краю чарівнім:

Березова Рудка, Березова Рудка -

Відлунює пісня у серці моїм.

Сільської родини прадавнє коріння,

Стежини Тараса в гаю віковім:

Березова Рудка, Березова Рудка -

Відлунює пісня у серці моїм.

Моєї Вкраїни врожайна зернина

І мамина вишня натхненням земним:

Березова Рудка, Березова Рудка -

Відлунює пісня у серці моїм.

Березова Рудка! Березовка! Б-Рудка! -

Сільський студент проїжджий назива.

І прокидається мелодія у звуках,

Немов до пісні всі оці слова.

Березова Рудка! Це видихнуте другом

В час зустрічі і у розлуки час:

Із гілочки верби квітневим лугом

Весни сопілка виграє для нас

Чи то дитинство наше там на луках

Заблукане на голос серця йде?

Не як знайомим – рідним свою руку

Село подасть у будь-який нам день.

Чиї сліди від кроку і до кроку

На цих шляхах з початку й без кінця

Мелодію відлунили глибоку,

Яку наші заспівують серця?

Березовка! Така вже скоромовка,

Яку студент промовить не один.

Можливо, що у них свої мороки,

Не технікум – не їхали б сюди.

Механіки, майбутні агрономи,

Кому заколосилося в меті.

Березовка вам буде добрий спомин,

Де квітли ви у роки молоді.

Б-Рудка. Ну а це іще коротше,

На рейсовім автобусі слова.

Приїжджим просто бути вже не можу,

Мене у гості пісня зазива. (1978р.)

Рідному селу.

Зачерпну життєвої сили

З неоціненного кладу,

Що поклало дитинство миле,

На пісенну дзвінку відраду.

З джерела, мов живої водиці,

Припаду вустами, нап’юся

І роками, і мріями – птицями

Знову в серці я оновлюся.

Незрадливе моє і мрійливе,

Наче мамина добра казка.

У мені золотим відливом

Твоїх спогадів тепла ласка.

Хіба можна тебе проміняти

На щось інше, що дасть мені більше?

Найдорожче моє багатство,

Моє сонце найщасливіше!

Із глибокої тої криниці

Звідки я хлопчаком дивлюся,

Мов казково-живої водиці ,

Припаду вустами, нап’юся.

Бесіда з учнями


  • Яка тема цього вірша?

  • Чим, на вашу думку, для поета є Полтавщина?Що ви вкладаєте у поняття «мала батьківщина»?

  • До чого відчуває свою причетність автор?

  • Які художні засоби використовує поет для того, щоб передати найщиріші свої почуття до рідної землі?

  • Чому навчає нас ця поезія?

Хата моя, біла хата

Д.О.Луценко

Засумувала біла хата,

Як поховали діда Гната.

Як бабу Мар'ю поховали,

Іще сумніша хата стала.

Сплили літа, та й за водою,

І прийшло горечко з бідою.

Забрало в хати бабу й діда,

А від онуків тільки й сліду.

І мерзне хата без родини,

Не дише в небо теплим димом.

І стала хата - сиротина,

Як стара мати біля тину.

Все в далеч очі видивляє,

Когось чекає - виглядає.

Одна-однісінька у світі,

Шибки сльозою рясно вмиті.

Здається хаті по городу

З колодязя хтось носить воду.

На дверях защіпку відкине,

Дров занесе, в печі прокине.

І зберігає біла хата

Тепло душі в своїх палатах,

І десь під стелі небесами

Їй чується дитяче, - мамо...

І в мріях тихо засинає,

І в снах колиску колисає.

І поминає біла хата

І бабу Мар'ю й діда Гната.



Дитинство

Дитинство моє – паперовий кораблик,

Рікою життя ти пливеш.

Навздогінку сусідський хлопчина Павлик,

Лаштує свій парусник теж.

Із аркушів зошита в косу лінійку

Навчив це робить і його.

Та й сам цього теж не умів же від віку

Й багато ще дуже чого.

У небо хвостаті фарбовані змії

Стрімкі голуби – літаки.

І все ж, так як брат мій, Мишко, не зумію,

Як він не зумію таки.

Мистецтву набутому не розучуся,

У спадок комусь передам.

Сьогодні їх в мене моїх менших друзів,

Як ліку весняним струмкам.

Дитинство моє – паперовий кораблик,

Рікою життя ти пливеш.

У серці твої довгожданні причали,

А серце – по кроку в нове.

Горнуся до людей хороших,

Як сонях золотий до сонця.

В світи пресвітлих істин Божих

Навстіж розчинюю віконце.

Крізь морок і пітьми сторожу,

Малим дитятком до матусі

Горнуся до людей хороших,

У мрії височінь тягнуся.

Не личком, юністю погожим,

Вітанням щирим усміхаюсь.

До серцем добрих і хороших

В натхненній пісні пориваюсь.

Горнуся до людей хороших

В любові щедрім буйно цвіті.

Дай щастя рідним душам, Боже,

Торкнутися крильми в блакиті..

Пісня «До батька до хрещеного»

Світ порятує доброта

Із трав роса - землі сльоза...

Сіріє, никне світ - краса.

Туга рідішає коса.

Степів посивілих у горі полинами.

Та жайвір день новий віта,

І сонцем повняться жита.

Світ порятує – доброта,

В любові людської освяченому храмі.

З пустель спустошених очей

Гірка сльоза не потече,

Лиш погляд наскрізь пропече

Вогнем, що в силі повінь весен спопелити.

Тут дружня подана рука -

І почуття скреса ріка.

Струмує доброта людська

І погляд лагідний напоїться блакитом.

Лілеї сніг - дитячий сміх,

Горить тяжкий вселюдський гріх.

В пітьму ховається барліг -

Безчесні наміри улесливого хама.

Та жайвір день новий віта

І сонцем повняться жита.

Світ порятує - доброта,

В любові людської освяченому храм

Не вірте в наклепи про мене й пересуди,

Не вірте, я прошу вас, добрі люди!

Не вірте злобному обмовленому слову -

Краще послухайте «Сонечко любові»

Чужому успіхові звіку не пробачать,

За мою пісню мені знов лихі віддячать,

З жорстким підступом удаванії друзі,

Чорної заздрості утаїть не в змозі.

Не вірте в наклепи про мене й пересуди

Не вірте, я прошу вас, добрі люди!

Не вірте, що душа моя чорніша ночі,

Краще загляньте поглибше в мої очі!

Звучить пісня « Сонечко любові »

Учитель. Дві дороги є в людини – земна і визначена Богом. Вибір між двома – складний. Зазвичай, ми вибираємо першу, легшу, де можна скривити душею, збрехати, вкрасти...Але і другий шлях не простий, коли повністю треба відповідати Божому образу. І на обох шляхах без Бога не втриматись.

Володимир Назаренко вибрав свій шлях. Він просить підтримки і ласки Божої.

Повернути б усе! Повернути спочатку

І почати життя з того першого кроку,

І ступити у світ тим русявим хлоп’ятком,

Що так мріє полинути в небо високе.

Не вертаються зими, не вертаються весни,

І літа в журавлиних ключах не вертають.

Тільки в казці і пісні на хвилю воскреснуть

І буяють садами недосяжного раю.

Повернути б усе буйно цвітом калини,

Ранків чисту росу, з віч солоні сльозини,

Живе серця биття у добрі і любові,

Ясний сонячний усміх і синість грозову.

Повернути б усе. Стати долею-житом

Золотим янголям, тим дитятком безгрішним

І проміння любові натхненно дарити

При творінні дароване людям Всевишнім.



V. ПІДСУМОК УРОКУ

  • Що винесете з уроку?

  • Чим збагатили свою душу?

  • Яку життєву мудрість візьмете з собою з собою з цього уроку?

Ми взяли лише кілька віршів – пісень серця поета – аматора. Але поезія В.Назаренка не обмежується тими творами, на яких ми зупинились.

Читайте поетичні шедеври В. Назаренка, відкривайте в них радість життя, надію, віру, хай вони, його вірші, допоможуть зіграти струнам ваших душ.



Домашнє завдання

Вивчити один із віршів В. Назаренка напам’ять.







Тема. Навіки полюбив я білі хати,

Завихорені цвітом вишняки,

І матіол вечірні аромати,

І вас, мої хороші земляки



Мета. Навчати учнів сприймати поезії і пісні Дмитра

Луценка.

Розвивати естетичні ідеали, їх уміння сприймати художнє слово. Розвивати творчі здібності. Удосконалювати навички виразного читання і пісенного виконання поетичних творів.

Виховувати любов до рідної землі і народу, до отчого дому, до традицій і народних звичаїв.



Тип уроку: Інтегрований.

Обладнання. Портрет Д.О.Луценка, збірки творів поета, кінофільм “Я твій син, Україно”, картини художника Потьомки В.П., магнітофонні записи пісень, мольберти.

Епіграф уроку. Хата моя, біла хата,

В білому світі одна.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.



Перебіг уроку

І. Учитель літератури.

Д.О. Луценко і Березова Рудка, Вони нерозривні. Адже в цьому мальовничому селі в селянській родині народився і підростав майбутній поет, тут прожили його діди, батьки свій вік, звідси ще мале хлоп‘я бачило високі перемоги своєї майбутньої долі.

Учениця читає новелу

Старенька хата боляче покривилася стінами, і вікна дивилися у світ тугою. Стріха поросла зеленим мохом, а до неї приступила суха груша. На кістлявому гіллі де – не – де, як віск, жовте листя. Життя покидало його і воно звисало догораючими свічками.

Груша простягла понад стінами, під самою стріхою, суху гілляку. Отак і стояли, підтримуючи одна одну. Груша скрипіла тихим смутком, а хата плакала вікнами.

Над землею сходило сонце.

З хати вийшла сива, як світ, мати. Ступнула на подвір’я, і сонце простягнуло до неї золоті промені. Вона стояла у тих променях, як свята Божа Мати.

Відтак ступила за ворота.



  • Не йдіть, - сумно заскрипіла груша.

  • Не йдіть, - тугою обізвалася хата.

  • Пора вже мені, - відповіла мати.

Перехрестилася груші і хаті й пішла.

Луги стелилися килимами.

Поля зерном осипали.

Трави ноги цілували.

Ліси співали реквієм, а сонячні промені

освітлювали їй останню дорогу. Над нею пролітали журавлі і несли на крилах голосну тугу в далину, за обрій, де заходило сонце, куди прямувала сива мати.

Сонце сховалося і промені згасли.

Земля плакала полиновими росами, а небо ще

довго гойдало відлуння останнього крику.

На подвір’я налетіла курява, заклубочилася і

м’яко постелилася. Зелені листочки споришу посивіли.

…З машини вийшли чоловік і жінка. Зайшли на подвір’я. Колодязний журавель невдоволено заскрипів.

Зайшли до хати.

З машини долинала пісня:

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона..

В хаті прибрано. По стінах і на підлозі зів’яле татарське зілля. В кутках - образи. На стінах у рушнику фотографія, на ній – молода мати, батько з хлопчиком на руках.

Чоловік постояв біля неї, зняв і поклав у дипломат. Самотньо зойкнув на стіні рушник. Зняв і його.

Жінка роздратовано нишпорила в хаті по всіх закутках.


  • А де ж речі?

  • Мабуть, мати перед смертю людям

роздарувала. Такий у нас звичай.

Вийшли з хати. З машини линуло:

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук…

Жінка сіла в машину. Чоловік узяв аркуш паперу і почав писати. Потім підійшов до воріт і приклеїв того папірця:

«Продається хата»



Учитель літератури.

У Березову Рудку поет приїздив дуже часто, набирався снаги від рідної землі від рідної землі, від батьківської хати, від мудрих земляків – хліборобів. А потім про свої синівські почуття розповідав у чудових поезіях. Ви мали домашнє завдання прочитати вірші Дмитра Луценка про хату, рідний край. Які враження справили на вас ці поезії?



Учень читає поезію

Запашною бадилиною

проростає в згадках знов:

рідна хата над долиною,

острівки густих дібров;

і поля зеленорунисті,

і село в красі беріз,

де колись у ранній юності

босоногим хлопцем ріс.

І заврунилося рутою,

золотим роздоллям нив,

дорогою, незабутою

стороною, де я жив;

звідкіля назустріч вилетів

бурям, віхолам, сонцям..

Ой до болю серцю милі

ті рідні батьківські місця.

На лугах травневих з просинню

пас я череди корів.

А підріс — з весни й до осені

поравсь біля тракторів.

Теплим вітром

зацілований

і засмаглий до пуття,

молодий,але гартований

я пішов з села в життя.

- Поезії поета – земляка дуже сподобалися, вони принесли мені задоволення.

Очі заплющу і бачу — край хати

з повним відром ключової води

з дальніх доріг

зустріча мене мати,

добра і щедра на ласку завжди.

Часом бували відвідини пізні,

каюсь і краюсь докорами я...

Ти в моїх мріях,

ти в моїй пісні,

батьківська земле моя.
- Ці вірші прості, доступні, зрозумілі, але і вишукані водночас.

Навіки полюбив я білі хати,

завихорені цвітом вишняки,

і матіол вечірні аромати,

і вас, мої хороші земляки,—

непосидющі, роботящі люди,

господарі колосяних ланів.

Я разом з вами нерозлучно всюди

в житті трудивсь,

журився і радів.

Бо я не гість,

не зайда випадковий,

а спільник ваш по думах і труду

- Твори поета викликають якусь дивовижну просвітленість душі.

- Після читання поезій поета – земляка тонше відчуваєш навколишній світ.

- А все ж найвиразніша риса творчості Дмитра Луценка є її пісенність. Його вірші хочеться співати.



Учитель музичного мистецтва . Дуже зворушливо поет змальовує рідну домівку в поезії «Хата моя, біла хата». Цей вірш поклав на музику Анатолій Пашкевич.Я пропоную вам послухати цю чудову пісню у виконанні народної артистки України Раїси Кириченко.

Звучить магнітофонний запис цієї пісні

Учитель музичного мистецтва. Які почуття викликала у вас ця пісня?

Відповіді дітей.

- Дмитро Омелянович дуже влучно вилив із своєї ніжної душі чудові слова, що торкаються особистої долі кожної людини: любов до матері, до рідної землі, до білої української хати, де лишилося коріння роду. А талановита мелодійна музика Анатолія Пашкевича ще більше поглиблює людські почуття.

  • У моїй душі розлилася хвиля доброти, ніжності, тепла.

Я згадала хату своєї бабусі, яка завжди чекає нас до себе в гості і радіє нам.

- А я вважаю, що для кожного українця батьківська хата – святиня, і про це яскраво і влучно сказав поет. Тому й знайшла ця пісня багатьох шанувальників у всьому світі.

Спогади Раїси Кириченко: « У місті Торонто проходили мої сольні концерти, на кожному з них я обов’язково виконувала « Мамину вишню». Глядачі завжди зістрічали її бурхливими оваціями. А потім, вгамувавшись трохи, вигукували: «Хату мою, білу хату»... І я співавла на їхню вимогу і цю пісню. І так у всіх залах. Коли ж траплялися запрошення канадців на чашку кави, то і тут хнову просили проспівати ці пісні.»



  • А в мене на душі стало тепла і затишно. Неначе моя мама мене і втішила, коли було сумно.

  • А я згадав хату своєї бабусі, яка потопає в айстрах, чорнобривцях, жоржинах. У тій хаті народився і виріс мій тато, якого я дуже люблю.

Учитель образотворчого мистецтва. Діти, ви прослухали вірші поета про рідну землю, про рідне село, батьківську хату. Я пропоную вам подумати над художнім портретом рідної землі, хати і намалювали його. Вдома ви зробили певні заготовки. Поділіться своїми задумами і особливостями втілення цих задумів.

(Відповіді дітей)



Учитель образотворчого мистецтва.

Почуття можна виразити танцем, словом, музикою. Наше завдання передати свій настрій за допомогою фарб, пластиліну, природних матеріалів. Подумайте і доберіть кольорові сполучення, які б відповідали стану природи, якомога яскравіше передавали її образ. Основою ваших композицій буде хата. В малюнках дотримуйтесь законів перспективи. Виберіть довільну техніку малюнка.



Учитель музичного мистецтва. А ви подумайте, яку мелодію можна придумати до слів цього вірша.

ОТЧИЙ ДІМ

Запашною бадилиною

проростає в згадках знов:

рідна хата над долиною,

острівки густих дібров;

і поля зеленорунисті,

і село в красі беріз,

де колись у ранній юності

босоногим хлопцем ріс.

І заврунилося рутою,

золотим роздоллям нив,

дорогою, незабутою

стороною, де я жив;

звідкіля назустріч вилетів

бурям, віхолам, сонцям..

Ой до болю серцю милі

ті рідні батьківські місця.

На лугах травневих з просинню

пас я череди корів.

А підріс — з весни й до осені

поравсь біля тракторів.

Теплим вітром

зацілований

і засмаглий до пуття,

молодий,але гартований

я пішов з села в життя.

За Березовою Рудкою

у дібровах і гаях

голубою незабудкою

бродить молодість моя.



Звучить тиха музика, діти працюють.

Учитель літератури. Якими словами називає поет рідну оселю?

Учень. Великий майстер називає рідну хату «казкою тепла й доброти», «білою хатою», «єдиною» в цілому світі.

Учениця. Українська хата – це справді казка, це диво, яким захоплюємося не тільки ми, але й іноземці. Ще французький військовий інженер Боплан, мандруючи в сімнадцятому столітті по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества.Український етнограф Василь Скуратівський у своїй книзі «Берегиня» пише: «... німецький географ Йоганн-Георг Коль, котрий побував в Україні, відзначив у своїх мандрівних нотатках: «Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того на Україні виглядають вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно.»

Учитель літератури. Чому ж такою ошатною була завжди українська хата?

Учень. Бо плекали і плекають це диво, утримують у чистоті, освячують своєю любов’ю і працею тендітні жіночі руки, материнські руки. Хата була у любистку, мальвах, чорнобривцях, як у вишиваній лиштві.

Учениця. Образ рідної оселі завжди зігріває. Ось що пише житель канадського міста Кесквік Тиміш Мельник: «Хата моя, біла хата» тривожить і бентежить мою душу. Коли я слухаю, в уяві, ніби у сні, бачу свою рідну хату на Волині, підперезану глиняним пояском, у солом’яному брилі. Ця пісня хвилює кожного українця, бо хата, то святиня.

Учитель музичного мистецтва. Ця поезія уже покладена на музику відомими композиторами (В.Лепешком та О.Чухраєм). А чи у вас зародилась якась мелодія хоч на один чи кілька рядочків.

Діти наспівують.

Мені теж ця поезія запала в душу, можливо, що нагадала нашу родинну хату і з’явилася мелодія. Зараз я пропоную вам прослухати цю пісню у виконанні учениці.



Виконується пісня .

Учитель образотворчого мистецтва. Що ж за цей короткий час змогли створити наші художники ?

Діти демонструють свої ескізи малюнків.

Учитель музичного мистецтва. У Дмитра Омеляновича є поезія “Березова Рудка”, яку поклав я на музику. В ній розповідається про нашу рідну.Березову Рудку. Тому я пропоную на закінчення заспівати цю пісню.

Тут все мені близьке

з дитячих років:

гаптований шипшиною байрак,

і за селом ромашки жовтоокі,

і вже старий розмаїстий дубняк/



Приспів

Село, село,

з гаями, і лугами,

і неспокійним переплеском нив.

Я кожну стежку босими ногами

ще змалечку навколо ісходив.

Березова Рудка, Березова Рудка

мене зустрічає привітно, як мати.

Березова Рудка, Березова Рудка

для мене мов квітка життя —

незабудка.
Навіки полюбив я білі хати,

завихорені цвітом вишняки,

і матіол вечірні аромати,

і вас, мої хороші землякм.



Приспів

Село, село,

з гаями, і лугами,

і неспокійним переплеском нив.

Я кожну стежку босими ногами

ще змалечку навколо ісходив.

Березова Рудка, Березова Рудка

мене зустрічає привітно, як мати.

Березова Рудка, Березова Рудка

для мене мов квітка життя —

незабудка.

Шумить з вітрами тихими ліщина

сивіє вдалині дубовий гай...

Куди не гляну —

рідна Батьківщина.

на що не гляну —

серцю милий край...

Приспів

Село, село, дорога біля саду,

ґелґочуть білі гуси на воді.

На царині, неначе на нараду*

зібралися тополі молоді.

Березова Рудка, Березова Рудка

мене зустрічає привітно, як мати.

Березова Рудка, Березова Рудка

для мене мов квітка життя —

незабудка.



Учитель української літератури. Сьогоднішній урок – це наша гілочка, яку ми вплели у вінок пам’яті незабутнього Дмитра Омеляновича Луценка. Діти, я думаю, що поетове слово і пісню ви візьмете з собою в життя, адже вони випромінють красу, доброту, людяність, бо вони щедрі на задушевність, лагідність. Справедливо, бо вони напувають гордістю за рідний народ і пошаною до батька – матері. Вчать нас бути чистими, чесними, справжніми, адже в них «усе любов’ю зміряне до дна.»

Хата моя, біла хата

Хата моя, біла хата,

рідна моя сторона.

Пахне любисток і м'ята,

мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,

казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

в'ється в далекі світи.

В хаті спокійно й затишно,

вечір десь бродить в гаю.

Мати задумливо й ніжно

гладить голівку мою.

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепло ваших рук.

В хаті па згадку лишились

болі й тривоги розлук.

Хата моя, біла хата,

в мріях, як сон, виплива.

В мареві даль волохата

мальви й любисток хова.

В'ється дорога далека

в хату крізь синю парчу.

Мамо, до вас, як лелека,

в горі і щасті лечу.

Хата моя, біла хата,

в білому світі одна.

Пахне любисток і м'ята,

мальви цвітуть край вікна.

Інтегрований урок

(українська література, образотворче мистецтво, музика)

Тема. Ти в моїх мріях,

Ти в моїй пісні,

Батьківська земле моя !

Мета. Навчати учнів сприймати поезії і пісні Дмитра Луценка.

Розвивати естетичні ідеали, їх уміння сприймати художнє слово. Розвивати творчі здібності. Удосконалювати навички виразного читання і пісенного виконання поетичних творів. Виховувати любов до рідної землі і народу, до отчого дому, до традицій і народних звичаїв.



Тип уроку: Інтегрований.

Обладнання. Портрет Д.О.Луценка, збірки творів поета,

кінофільм “Я твій син, Україно”, картини

художника Потьомки В.П., магнітофонні записи

пісень, мольберти.



Епіграф. Тут все мені близьке з дитячих років:

Гаптований шипшиною байрак,

І за селом ромашки жовтоокі,

І вже старий розмаїстий дубняк.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка