Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Нагорна О. Б. Особливості корекційно-виховної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами



Сторінка1/6
Дата конвертації13.12.2016
Розмір1.04 Mb.
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Нагорна О.Б.
Особливості корекційно-виховної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Навчально-методичний посібник



Рівне - 2012

УДК: 796:616.899.3 – 085


Нагорна О. Б. Особливості корекційно-виховної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами: навчально-методичний посібник / О. Б. Нагорна. – Рівне, 2012. – 99 с.

Рецензенти:

Григус І.М. –доктор медичних наук, доцент, професор кафедри фізичної реабілітації Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука;

Михайлова Н.Є. – кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання та адаптивної фізичної культури Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука.
У навчально-методичному посібнику розглядаються питання діагностування, особливостей, корекції психофізичних порушень дітей з особливими освітніми потребами.

Рекомендовано для педагогів, що працюють у галузі спеціальної та інклюзивної освіти, працівників закладів охорони здоров'я, батьків дітей із особливостями розвитку, студентів.

Впровадження корекційно-оздоровчих методик допоможе якісно покращити виховний процес дітей з особливими освітніми поребами.

© Нагорна О.Б.

ЗМІСТ

Вступ 4


  1. Структура спеціальної освіти в Україні для дітей з особливими

освітніми потребами 5

1.1 Особливості спеціальної освіти в Україні 8

2. Корекційно-виховна програма, діагностування 13

3. Особливості психомоторного розвитку

дітей з ДЦП 20

3.1 Особливості інтелектуального дефекту

при ДЦП 26

3.2 Корекційно-виховна робота з дітьми із

вадами опорно-рухового аппарату 28

4. «Сонячні діти» 39

4.1 Осоливості розвитку дітей із синдромом Дауна 40

4.2 Корекційно-розвивальний напрямок роботи з дітьми

із синдромом Дауна 42

5. Аутизм ­­− хвороба століття 48

5.1 Характеристика психомоторного

розвитку аутичних дітей 50

5.2 Аутична дитина в школі 55

5.3 Специфічні розлади мовленнєвого

розвитку у дітей з аутизмом 56


    1. Напрямки корекційної роботи з аутичними дітьми 57

5.5 Проведення гідротерапії з аутичними дітьми 59

6. Запорука успіху корекційної роботи у співпраці з батьками 62

Додатки 70

Список використаної літератури 91



Вступ

Останнім часом в Україні помітна тенденція до зростання кількості дітей, які мають порушення розвитку різних сфер – рухової, інтелектуальної, психічної. Різноманітність захворювань вражає: захворювання, що супроводжується розладами рухових функцій, синдром Дауна, аутизм, розумова відсталість тощо. Зростання частоти народження дітей з порушеннями розвитку є важливою соціальною проблемою, яка набуває особливого значення під час демографічних змін.

На сьогоднішній день в Україні та світі формується мережа закладів медико-соціальної, фізичної реабілітації дітей з порушеннями розвитку. Досягнення в медичній сфері дозволили зберегти життя дітям, народженим передчасно з вагою тіла від 500 г, з вродженою патологією, після перенесеної нейроінфекції. Сучасна медицина допомагає жінці виношувати плід під час вагітності та спостерігати за його розвитком. Разом з тим, збільшується кількість дітей, яким необхідна допомога в покращенні загального розвитку і в руховому зокрема.

Розвиток медичних, педагогічних наук спонукав до перегляду позицій медиків, педагогів та суспільства щодо здобуття освіти, надання корекції, отримання перспектив інтеграції в суспільство дітей з нетиповим розвитком. Необхідне комплесне вирішення існуючої проблеми зусиллями мультидисциплінарної команди (медики, реабілітологи, дефектологи, психологи, педагоги) із залученням членів родини на основі партнерської співпраці.Створення умов для забезпечення отримання якісної освіти, максимальної реалізації природніх здібностей, формування особистісних якостей дитини, які дозволять вирішити проблему соціальної інтеграції – актуальні завдання, які стоять перед нашм суспільством.

Знедолена природою дитина не повинна знати, що

вона малоздібна, що в неї слабкий розум, слабкі сили.

Виховання такої дитини повинно бути у сто разів

ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим"

В.О. Сухомлинський

1. Структура спеціальної освіти в Україні для дітей з особливими освітніми потребами

«Діти з особливими освітніми потребами» − поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно зокрема стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп та інших.


Одна з найтривожніших відмітних ознак нинішньої демографічної ситуації − зростання кількості дітей, які мають психофізичні, і тих, яких відносять до „групи ризику". За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України на 2010 навчальний рік в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни. За статистичними даними, із 129 тис. дітей з особливими освітніми потребами, які інтегровані до загальноосвітніх навчальних закладів, 45 відсотків складають діти з інвалідністю.

Дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні.

У межах міжнародного руху «Освіта для всіх» (Education For All (EFA)), ініційованого ЮНЕСКО, першочерговим завданням суспільного розвитку стає забезпечення кожного правом на отримання якісної базової освіти. У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема задоволення освітніх потреб дітей і молоді з обмеженими можливостями, зокрема проблема інклюзивної освіти.

Практика європейських країн свідчить, що більшість із цих учнів можуть навчатися в загальноосвітніх школах за моделлю інклюзивної освіти. Використання такої моделі означає надання якісних освітніх послуг школярам з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів за умови відповідної підготовки вчителів і підтримки сімей. Рівні можливості навчання для особливих дітей називають терміном «інклюзивна освіта».

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних де-мократичних ідей − усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому. Якщо інтеграція  передбачає спрямовувати зусилля для введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір, пристосовучи учня до вимог школи, то інклюзія пристосовує школи та їх освітню філософію до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби.  Інклюзія – особлива система навчання, яка забезпечує навчання за індивідуальними навчальними планами та систематичним медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом, охоплює різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій, формує створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

У 1993 році Генеральна Асамблея ООН прийняла стандартні правила рівних можли­востей осіб із вадами розвитку. Значною стала Саламенкська декларація та «Програма дій щодо освіти дітей з особливими потребами», одностайно ухвалена на Всесвітній конференції «Освіта для дітей з особливими потребами: доступність і якість» (1994). Нова методологія спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку обгрунтована у «Концепції спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку на найближчі роки і перспективу» (1996), «Концепції реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998), «Концепції державного стандарту спеціальної освіти» (1999), «Проекті державного стандарту спеціальної освіти» (2004).

Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю») використовує ряд термінів, таких як «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я», які переважно відображають медичну модель, яка «розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я» і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою «корекції» відповідної проблеми особи.

На сьогодні як в міжнародній термінології, так і в Україні зокрема запропоновано використовувати для дітей із порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується порушень різного ступеня ураження: як інвалідності у важкій формі, так і середнього ступеня тяжкості. До них належать: порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом); порушення зору (сліпі, зі зниженим зором); порушення мовлення; порушення опорно-рухового апарату; розумова відсталість; затримка психічного розвитку.



Статистична офіційна інформація щодо кількості дітей з порушеннями психофізичного розвитку, які перебувають у масових загальноосвітніх школах в цілому по країні відсутня: в Україні недостатньо повно висвітлено статис­тику державного обліку дітей, що мають особливості пси­хофізичного розвитку, оскільки відсутня єдина категорія класифікації, прослідковуюються різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

    1. Особливості спеціальної освіти в Україні

Проблема навчання дітей з особливими потребами в Україні стоїть особливо гостро. Попри те, що наявна досить розгалужена та розви­нена система спеціальної освіти в Україні, значна частина дітей з особливими навчальними потребами не одержує спеціальної допомоги і не має змоги задовольнити свої особливі навчаль­ні потреби. Адже більшість із них, перебуваючи вдома або в інтернаті, не мають можливості отримати в належній мірі той рівень освіти, знань, умінь та навичок, які б забезпечили в подальшому максимальну реалізацію потенціалу дитини, її природні здібності. Особливо важливим є те, що вони виявляються непідготовленими до життя: потребують постійного побутового супроводу, недостатньо володіють навичками самообслуговування, не обізнані з соціальними взаємозв’язками, не можуть конкурувати на ринку праці, навіть за умови здобуття вищої освіти. Спеціальне навчання в нашій країні здійснюється за трьома напрямами:

  • Спеціальні школи (школи-інтернати).

  • Інтегроване навчання в умовах загальноосвітньої школи.

  • Інклюзивне навчання - спільне перебування дітей із різними порушеннями психо­фізичного розвитку з їхніми здоровими ровесниками.

На рис. 1 наведено структуру системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні.













Рис.1 Система освіти дітей, які потребують корекції фізичного
та (або) розумового розвитку, в Україні

Створена розгалуджена мережа інтернатних закладів, які забезпечують навчання, виховання, комплекс корекційно-реабілітаційних, лікувально-оздоровчих заходів дітей із порушеннями розвитку. Проте, ще Л. Виготський вказував на необхідність створення такої системи навчання, яка б органічно пов'язувала спеціаль­не навчання з навчанням дітей з нормальним розвитком. Вче­ний наголошував: "При всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця... у вузьке коло шкільного колективу, створює відрі­заний і замкнутий світ, в якому все прилаштовано і пристосова­но до дефекту дитини, фіксує її увагу на тілесному недоліку і не вводить її у справжнє життя. Наша спеціальна школа натомість, щоб виводити дитину з ізольованого світу, як правило, розви­ває в ній навички, які призводять до ще більшої ізольованості і посилюють її сегрегацію. Через ці недоліки не лише паралі­зується загальне виховання дитини, а й спеціальна виучка зво­диться майже нанівець".

Система спеціальної освіти в Україні має вертикально-го­ризонтальну структуру.

Вертикальна структура базується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Горизонтальна структура враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності і характер по­рушення.

Вертикальна структура визначається наступними віковими періодами:


  • раннього дитинства ( від 0 до 3 років);

  • дошкільний період ( з 3 до 6- 7 років);

  • період шкільного та професійного навчання ( з 6-7 до 16-21 років).

В залежності від вікового періоду дітям надають корекційну допомогу в центрах раннього втручання, центрах реабілітації, психолого-медико-педагогічних центрах та спеціальних до­шкільних закладах (рис. 2).

Період раннього дитинства (від 0 до 3 років)
















Рис.2 Надання корекційної допомоги дітям раннього віку
Для дітей дошкільного віку з особливостя­ми психофізичного розвитку також функціонує мережа освітніх закладів (рис.3).


Дошкільний період ( з 3 до 6-7років);



Дошкільний період (з 3 до 6-7 років);










Рис.3 Надання корекційної допомоги дітям дошкільнього віку
Спеціальні навчальні заклади для дітей з особливостями психофізичного розвитку реалізують програми початкової, ос­новної та середньої (повної) загальної освіти, складені на ос­нові Державного стандарту спеціальної освіти (рис. 4).

Період шкільного навчання (з 7до 18 років)










Рис.4 Надання корекційної допомоги дітям шкільного віку
Горизонтальна структура спеціальної освіти в Україні представлена 8-ма типами спеціальних закладів: для дітей з порушеннями слуху, слабочуючих, з порушеннями зору, слабозорих, з тяжкими порушеннями мовлення, з порушеннями опорно-рухового апарату, для розумово відсталих, з затримкою психічного розвитку.

Спеціальні школи в основному забезпечені сучасними нав­чально-методичними матеріалами, які розроблені у відповід­ності до вимог сьогодення. Проте, на думку Л.Виготського, основним завданням виховання дитини з порушеннями розвит­ку є її включення в життя і здійснення компенсацій порушень шляхом активізації діяльності збережених аналізаторів, оскіль­ки «дитяча дефективність» пов'язана не стільки з біологічними факторами, скільки з соціальними наслідками. Соціалізація розглядається як кінцева мета навчання: ви­пускник з особливостями психофізичного розвитку має інтегруватися у суспільстві як повноправний громадянин, готовий до самостійного життя і продуктивної діяльності, взаємодії з оточуючими людьми.

Нагальною потребою сьогодняшньої системи освіти є формування навчально-корекційного простору для дітей з порушеннями, який забезпечить не тільки здобуття освіти, але і дозволить сформувати соціо-побутову модель особистості дитини з обмеженнями в руховій та інтелектуальній сферах. Це дозволить дітям з особливими освітніми реалізувати природній потенціал, інтегруватись у суспільство, формувати соціально-побутову модель поведінки (рис. 5).



       





Рис. 5 Переваги формування навчально-реабілітаційного простору

Отже, на сучасному етапі розвитку освіти в Україні необхідно формування реабілітаційно-корекційної-розвивального простору для задовольнння освітніх потреб дітей із психофізичними відхиленнями.



2. Ккорекційно-виховна програма та діагностування

Загальною метою корекційної-виховної роботи з дітьми з обмеженими можливостями є відновлення й розвиток пізнавальних та емоційно-вольових процесів, забезпечення максимально повної адаптації особистості в суспільство, формування позитивних рис особистості, варіативна адаптація до змінених умов, корекція пізнавальної та емоційно-вольової сфер особистості; формування адекватної самооцінки та рівня домагань.

Планування роботи з дітьми з особливими освітніми потребами передбачає діагностику, проведення корекційних заходів, їх реалізацію, прогнозування та перевірку ефективності навчально-корекційної роботи.

Проведення педагогічного спостереження, діагностування дитини забезпечує формування реалістичних довгострокових цілей та короткотривалих завдань, забезпечує складання комплексної навчально-корекційної прогрми, яка охоплює основні сфери розвитку дитини: моторику, емоційну, пізнавальну та психічну.

Комплексна програма корекційно-виховного спрямування передбачає умовний розподіл на періоди:

ввідний період: дитина адаптується до запропонованих корекційниї завдань, щоденних навчальних занять. Основна увага приділялася оцінці моторного, інтелектуального розвитку дитини, виявленню різниці хронологічного та скерованого віку, визначенню засобів та методів корекційного процесу, роботі з батьками;

основний період: набуття знань, умінь навичок, формування моторних функцій, розвиток навичок самообслуговуванняю. Увага приділяється корекції стато-кінетичного розвитку дитини засобами фізичної реабілітації, профілактиці виникнення вторинних ускладнень, розвитку мотивації до занять;

заключний період: вдосконалення знань, умінь навичок, моторики, перехід до вертикалізації та розвитку альтернативного переміщення, що передбачає самостійну рухову діяльность, розвиток власної активності дитини.

Термін та критерії переходу до наступного періоду для кожної дитини є індивідуальними.

Застосування оздоровчих технологій в контексті корекційно-розвивальної роботи проходить в двох напрямках: в освітній сфері та у медичній. Завдання освітньої сфери: діагностичні, виховні, освітні, розвивальні. Завданнями в медичній сфері є: діагностичні, лікувальні, профілактичні, корекційно-реабілітаційні. Для ефективної реалізації цих завдань необхідна група фахівців: з одного боку освітян, з другого – медиків, та їх тісна співпраця між собою та залучення батьків.

Власне, оздоровчі технології спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного, психічного здоров’я дітей, підвищення потенціалу (ресурсів) їхнього здоров’я. Впроваджується фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія.

Ефективність проведення навчально-виховних та корекційно-реабілітаційних заходів дітям з різними захворюваннями значною мірою залежить від відсутності супроводжуючих соматичних, простудних захворювань. Це досягається шляхом налагодження взаємозв’язків між медичною та педагогічною службами. Необхідна співпраця командою фахівців з батьками до процесу оздоровлення та реабілітації дітей забезпечить наступність та безперервність навчально-оздоровчої роботи. Координовані дії такої міждисциплінарної команди дозволяють сформувати необхідний реабілітаційно-навчальний простір для дітей з особливими освітніми потребами для реалізації навчально-виховної та лікувально-відновлювальної роботи, які є взаємообумовленими та взаємопов’язаними.

На рис. 6 запропоновано блок-схему навчально-корекційної програми для дітей з особливими освітніми потребами.


-Вихідний контроль

Вступний період

Основний період

Заключний період

Заключний контроль та обстеження

Завдання

Акцентовано увагу на оцінюванні загального, моторного розвитку дитини, виявленню різниці хронологічного та розумового, моторного віку, визначенні засобів та методів навчання, роботі з батьками.

Адаптація до фізичного, психічного навантаження.

Інформування батьків щодо навчально- корекційний занять.




Завдання

Засвоєння основних знань, умінь, навичок, моторних функцій. Профілактика виникнення вторинних ускладнень. Розвиток мотивації до занять. Навчання батьків особливостям проведення навчання.



Завдання

Удосконалення умінь, навичок, моторних функцій, використання спеціалізованих допоміжних засобів переміщення, фіксаторів для розвитку власної рухової активності дитини, покращення якості життя дитини та родини.



Надання освітніх послуг, розвиток рухових функцій, навичок самообслуговування, покращення функціонування рук

Навчально-корекційний процес безперервний, довготривалий, доступний, безпечний для дитини та прийнятний для родини

Навчання

Оптимізація рухового режиму

Озорові заходи

Ігротерапія

Сенсорний вплив

Партнерська робота з батьками

Загальнорозвивальн, освітні заняття, вправи для розвитку функціонування рук.

Фізкультхвилинки, ранкова зарядка, фітнесболгімнастика, рухова терапія.

Використання допоміжних засобів пересування.



Загартування, релаксаційні паузи, ароматерапія.


Активна,

активна за допомогою,

пасивна за методикою “рука в руці”.


Музичний супровід.

Різні за кольором, розміром, фактурою іграшки, предмети




Просвітницький

блок: семінари, лекції, членство у громадських організаціях.

Консультаційний

блок: індивідуальні бесіди з фахівцями.

Корекційна робота.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка