Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький національний університет економіки І торгівлі імені Михайла туган-барановського кафедра організації та управління якістю ресторанного господарства



Сторінка1/7
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.29 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ імені Михайла ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО
КАФЕДРА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА


В.Г. Топольник


МЕТОДОЛОГІЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ

НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ
для магістрів денної та заочної форм навчання|обучения|

спеціальності 8.14010101 «Готельна і ресторанна справа»

напряму підготовки «Готельно-ресторанна справа»

Донецьк 2012

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ


ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ імені Михайла ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО
КАФЕДРА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

В.Г. Топольник


МЕТОДОЛОГІЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ

НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ
для магістрів денної та заочної форм навчання|обучения|

спеціальності 8.14010101 «Готельна і ресторанна справа»

напряму підготовки «Готельно-ресторанна справа»

ЗАТВЕРДЖДЕНО:

Протокол засідання кафедри

організації та управління якістю

ресторанного господарства

№ 11 від 15.03.2012 р.


СХВАЛЕНО:

навчально-методичною радою університету

Протокол № __ від __. __2012 р.
Донецьк 2012
ЗМІСТ








ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. «МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ» ……………………………………

4


Лекція 1. Наука як предмет діяльності …………………………..

4

Лекція 2. Методологія наукових досліджень ...............................

20

Лекція 3. Методи та прийоми наукових досліджень .………...

28

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. «ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»……………………………………..

48


Лекція 4. Процес наукового дослідження ……………………….

48

Лекція 5. Особливості праці науковця …………...........................

64

Лекція 6. Науковий стиль і етика поведінки науковця ..……

72

Лекція 7. Магістерська робота ……………………………………...

84

Рекомендована література ………………………………………......

102











ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Лекція 1.
Наука як предмет діяльності
План


  1. Задачі курсу

  2. Сутність, призначення наукової діяльності

  3. Основні складові наукової діяльності

  4. Основні характеристики наукового дослідження


1. Задачі курсу

Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина має знати, що таке наука, наукові дослід­ження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5-10 % випускників вищих навчальних закладів стають вче­ними, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, пра­цюючи керівниками державних установ та підприємцями. В першому випадку вони сприяють прискоренню науко­во-технічного прогресу, в другому - збільшенню особисто­го прибутку, що є особливо важливим в умовах ринкової економіки.

Оволодіння методологією і методами дослідження сприяє розвиткові раціонального творчого мислення, оп­тимальній організації наукової творчості в умовах прак­тичної діяльності.

Перехід вітчизняної вищої освіти на європейські стан­дарти передбачає підвищення ролі науково-дослідної робо­ти, створення умов для формування у студентів творчого мислення та компетенції, які характеризують здатність студента виконувати, розуміти, відображати та пізнавати те, що вимагається освітньо-кваліфікаційною характеристи­кою фахівця відповідної галузі.

Система навчання у вищій школі - це багатогранний процес, який складається з цілої низки взаємопов'язаних елементів. Серед них важливе місце посідають уміння пра­цювати з науковою інформацією. Магістратура як вищий ступінь навчання є однією з форм підготовки нау­ково-педагогічних кадрів відповідного напряму. Підготовка до наукової роботи під час навчання в магістратурі розпочинається з вивчення студен­тами теоретичного курсу "Методологія і організація наукових досліджень", де студенти отримують початкові знання з методики наукових дослі­джень. Запропонований курс повинен допомогти студентам оволодіти методикою науково-дослідної роботи, етапами виконання та оформлення магістерської дипломної роботи.

Завдання вивчення дисципліни - практично підготу­вати студента до проведення наукового дослідження, вико­ристовуючи емпіричні та теоретичні методи дослідницької діяльності.

В результаті вивчення дисципліни „Методологія і організація нау­кових досліджень" студенти отримують цілісне уявлення про науку як систему знань і знаряддя пізнання, форму­ють погляди на методологію наукового пізнання, сутність загальнонаукових та спеціальних методів і принципів про­ведення дослідження та оформлення їх результатів.

Зокрема, це стосується й уміння вибору теми, дотри­мання послідовності етапів досліджень, оволодіння мето­дами пошуку та обробки статистичної інформації, прове­дення експерименту, аналізу отриманих результатів, форму­лювання висновків і пропозицій.




  1. Сутність, призначення наукової діяльності

Усе тече, все минає - стверджує філософська мудрість. Але незмінним залишається нестримний потяг людини до знань. У сучасних умовах основною формою отримання но­вих знань є, зазвичай, наукове пізнання, що не виключає значення так званого буденного пізнання.

Центром буденного пізнання є інтуїтивне відчуття на основі знань про реальний природний і соціальний світ, практич­ний виробничий досвід, а також суспільну психологію. Ці знання допомагають людині орієнтуватись у відпо­відних життєвих ситуаціях, формувати певні ідеали та пе­реконання.

Наукове пізнання проводиться цілеспрямовано й, по суті, є науковим дослідженням. Воно дає можливість отримати ґрунтовні, істинні знання про характерні особливості явищ, об'єктів, які вивчаються; зв'язки та взаємовідносини предме­тів і явищ навколишньої дійсності. Отже, можна сказати, що наука - це сума знань про об'єктивні закони розвитку природи суспільства і мислення, які здобуваються і перетворюються в продуктивну силу розвитку суспільства у процесі цілеспрямованої спеціальної діяльності людей. Результатом наукового пізнання є ціле­спрямовано відібрані факти, сформовані гіпотези, теорії, за­кони та визначені методи досліджень.

Таким чином, наукове пізнання спрямоване на отриман­ня об'єктивних, істинних знань про об'єкт, явище або процес, які вивчаються. Основною функцією наукового пізнання або дослідження є обслуговування потреб практики. Іншими словами, наука має бути зорієнтована на втілення отриманих знань у практич­ну діяльність і стати "керівництвом до дій".

Отже, головними відмінностями наукового і буденного пізнання є:



По-перше, наука має справу з особливим набором реаль­ності, що не зводиться до об'єктів побутового досвіду. Спираючись на знання об'єктивних суттєвих зв'язків дій­сності, виявляючи об'єктивні тенденції розвитку природних і суспільних процесів, наука є засобом передбачення наслід­ків людської діяльності, розкриває методику прийняття рішень у цій діяльності.

По-друге, наукові дослідження потребують певних засо­бів, спеціальної мови, знарядь, наукової апаратури, специ­фічних способів обґрунтування істинності знання і завжди мають системний характер.

По-третє, важливою рисою їх є активний пошуковий характер.

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей.

Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

Сучасні науковці визначають, що:



Наука - це соціально значуща сфера людської діяль­ності, функцією якої є вироблення й використання теоре­тично-систематизованих знань про дійсність. Наука є скла­довою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.

Отже, наука виступає як:



  • специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

  • процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

  • певний вид суспільного розподілу праці;

- процес виробництва знань і їх використання.

Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству ре­зультатів.

Наука пронизує буквально всі сфери людської діяльності: як матері­альної, так і духовної. У виробництво наукового продукту залучено вели­чезні маси людей, численні наукові колективи, матеріальні засоби. Робота в сфері науки має свої специфічні особливості. Науковим дослідженням відповідають певні методи їх здійснення.

Сучасний науково-технічний прогрес - дітище науки (рис. 1).



Рис. 1. Наука і зовнішні зв'язки

Наука займає особливе місце в комплексі з технікою і виробництвом. Темпи розвитку науки повинні випереджати темпи розвитку техніки і ви­робництва.

Наука. Отже, що таке наука? Нараховується більш 90 різних визна­чень науки. Одні вважають науку тільки сумою знань. Очевидно, наука є сумою знань, але це лише один з її аспектів. Інші обмежують науку рамка­ми розумової діяльності людей, спрямованої на розширення пізнання люд­ством законів природи і суспільства. Це також не загальне визначення.

Наука - це і сукупність знань, перевірених практикою, які вважаються об'єктивною істиною, і одночасно процес вироблення знань. Тому най­більш повним формулюванням терміна "наука" можна вважати наступне: наука - це система накопичених знань і діяльність людей, що спрямована на одержання, засвоєння, переробку, подальшу системати­зацію, більш заглиблене пізнання та подальше втілення в практику отриманої інформації.

Термін "наука" відбиває багатопланове поняття трудової діяльності людського суспільства, процесу пізнання реальної дійсності й абстрактно­го мислення.



  1. Основні складові наукової діяльності

Наука має дві важливих складові: систему наукових знань і сис­тему наукової діяльності.

Наукові знання принципово відрізняються від сліпої віри, від без­заперечного визнання істиною того чи іншого положення без будь-якого логічного його обґрунтування й практичної перевірки. Розкри­ваючи закономірні зв'язки дійсності, наука відбиває їх в абстрактних поняттях і схемах, які суворо їй відповідають. Поки не відкрито зако­ни, людина може лише описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити й передбачити.

Система наукових знань складається з таких основних елемен­тів, як теорія, закони, гіпотези, поняття й наукові методи.

Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища, а закон — це вну­трішній зв'язок явищ, що зумовлює їхній закономірний розвиток.

Гіпотеза являє собою наукове припущення, висунуте для пояс­нення будь-яких процесів (явищ) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою наукової теорії.

Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Поняття ви­робляються (уточнюються) не лише на початку наукової діяльності, а переважно як необхідні наукові наявні знання в постановці пробле­ми й формуванні гіпотез.

Наукові методи, що входять до складу знань, — це весь арсенал накопичених методів дослідження, а також етап наукової діяльнос­ті (методи, методика), які використовуються у процесі наукової ді­яльності в даному конкретному циклі. Зокрема, проблеми й гіпотези також є науковими знаннями, але вони більш суттєві, ніж етапи на­укової діяльності.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, що спрямована на здобуття й використання нових знань. Вона включає етапи отримання наукової продукції: 1) постановка (виникнення) проблеми, 2) побудова гіпотез і застосування тих, які вже є, 3) ство­рення та впровадження нових методів дослідження, які спрямовані на доведення гіпотез, 4) узагальнення результатів наукової діяльності.

У практиці застосовують різні види наукової діяльності:



  • науково-дослідницьку;

  • науково-організаційну;

  • науково-інформаційну;

  • науково-педагогічну та інші.

Важливим завданням наукової діяльності є формуван­ня системи знань, які сприяють найраціональнішій орган­ізації виробничих відносин та використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства.

Вона включає в себе виконання трьох соціальних функцій:



  • пізнавальну - задоволення потреб людини у пізнанні законів природи і суспільства. З моменту свого виникнен­ня наука веде боротьбу в галузях світогляду з теологією. Головними проблемами є: будова та виникнення Всесвіту, виникнення життя та розуму. Зі світоглядної точки зору наука як сума знань дає наукову картину світу, як цілісну систему уявлень про світ, його властивості та законо­мірності розвитку.

  • культурно-виховну - розвиток культури, гуманіза­ція виховання та формування нової людини;

  • практично-діючу - удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої вироб­ничої сили матеріального виробництва. Методи і дані на­уки використовуються при розробці програм спеціально-економічного розвитку.

Отже, можна сказати, що поняття науки потрібно розг­лядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомості; по-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність, пов'язану з цілою системою відносин між уче­ними і науковими установами, по-третє, з позицій практич­ного застосування висновків науки, тобто її суспільної ролі.

Саме матеріальні об'єкти природи визначають існуван­ня багатьох галузей знань, об'єднаних у три великі групи наук, які розрізняються за предметами та методами досл­ідження:



  • природничі (фізика, хімія, біологія, географія, аст­рологія та ін.), науки, предметом яких є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв'язки та закономірності;

  • суспільні (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні, педагогічні та ін.), науки, предметом яких є дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних закономірностей розвитку сус­пільних відносин;

  • технічні (радіотехніка, машинобудування, літакобу­дування), предметом яких є дослідження конкретних тех­нічних характеристик і їх взаємозв'язки.

На межі між природничими, суспільними, технічни­ми науками розвиваються нові суміжні галузі науки, як технічна кібернетика, ергономіка, біоніка, біофізика, тех­нічна естетика та інші.

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислювання фактів не може існувати ніяка наука. Хоча факти потрібні вченому, як повітря, втім, окремо взяті, вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому узагальненому вигля­ді. Наукові факти - це відображені свідомістю події, явища, що відбувалися або відбуваються в дійсності, які є пере­віреними і зафіксованими мовою науки у формі емпіричних суджень.

Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до закінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочи­нати процес пізнання, як узагальнити факти і яким шляхом іти до формування істини теорії.

У науці недостатньо встановити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, пока­зати його загальнопізнавальне теоретичне або практичне значення, а також завчасно передбачити невідомі раніше нові процеси та явища. Наукова робота - це, перш за все, чітко спланована діяльність. При цьому кожний вчений має право на свою точку зору, повинен мати свою думку, з якою безумовно слід рахуватись.

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загальною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу. Між вченими існує спільність капіталу: відкриття в га­лузі істини стає надбанням всіх. А Ісаак Ньютон говорив: "Як­що я бачив дальше від інших, то лише, завдяки тому, що я стояв на плечах гігантів".

Тому наукове вивчення зобов'язує не тільки сумлінно зображувати чи просто описувати, а й усвідомлювати своє ставлення до того, що відомо або з досвіду, або з попередньо­го вивчення, тобто визначати якість невідомого за допо­могою відомого, на основі минулого пізнавати майбутнє.

Однією з форм реалізації наукового пізнання є наукове дослідження. Це цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між яви­щами з метою отримання переконливо доведених і корис­них для науки і практики рішень.

Метою наукового дослідження є всебічне, об'єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв'язків на підставі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також: отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. При науковому дослідженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключо­вих питаннях теми. Не можна не враховувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими.

Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів → первинне емпіричне узагальнення → виявлення відхилень від правил і фактів → винахід теоретичної гіпотези з новою аргумента­цією → логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.

Отже, процес наукового дослідження достатньо трива­лий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а за­вершується доведенням правильності гіпотези і суджень.

Головними етапами наукового дослідження (рисунок 2) є:




Рисунок 2. Головні етапи наукового дослідження.


  • виникнення ідеї, формулювання теми;

  • формування мети та завдань дослідження;

  • висунення гіпотези, теоретичні дослідження;

  • проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Але в науці недостатньо встановити будь-який науко­вий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обґрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого сут­тєвого.

Без систематизації, без логічного осмислення їх не може існувати наука. Хоча факти ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають в узагальненому систематизованому вигляді, як елементи логічної структури конкретної системи наукового знання. Наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і теорія є основ­ними формами становлення нового знання.

Наукове дослідження є логічним процесом формування системи знань на основі двох рівнів дослідження: емпірич­ному і теоретичному. На емпіричному рівні переважає живе споглядання (чуттєве пізнання), збір фактів, первин­не їх описування, узагальнення, систематизація.

Наукові факти - це відображення в свідомості людини перевірених, продуманих реальних фактів та зафіксованих мовою науки у вигляді емпіричних суджень.

На емпіричному рівні наукове дослідження проходить у дві стадії:

Перша - процес добування, отримання фактів. Джере­лом їх є реальна дійсність: історичні події, діяльність на­роду, окремих осіб, подій у різних сферах суспільства, а також різні природні явища і процеси.

Але не завжди дослідник може мати справу з першо­джерелом фактів (наприклад, історик віддалений від подій десятиліттями і більше). Тому тут застосовують вторинні, третинні джерела фактів: свідки подій, документи, мемуа­ри, наукові праці інших дослідників. Використовуючи різні шляхи та прийоми, дослідник накопичує факти - емпі­ричну основу своєї майбутньої роботи. Відомий вчений В. Вернадський у зв'язку з цим зазначав: "Точно науково встановлений факт по суті завжди дає більше, ніж створена на його ж основі теорія. Він достовірний і для майбутньої теорії, і в історичній зміні теорій він залишається незмінним" [2, С. 3-4].



Друга стадія передба­чає первинне опрацювання та оцінку фактів у їхньому взаємозв'язку.

Дослідник на цьому етапі емпіричного дослідження з'я­совує, що ж дійсно є фактом, а що - домислом, думкою, визначає зміст фактів, взаємовідношення між ними, про­водить групування їх за характером, важливістю, актуаль­ністю, спираючись на теоретичні положення науки, її закони та категорії.

На другій стадії емпіричного рівня наукового дослідження здійснюється:


  • критична оцінка та перевірка кожного факту, звільнен­ня від несуттєвого та другорядного, випадкового;

  • описування кожного факту мовою науки;

  • відбір найбільш типових та характерних повторень, відповідно до тенденції розвитку;

  • проведення класифікації за характерними ознаками і виявлення найбільш очевидних зв'язків між ними.

Отже, вже на емпіричному рівні можливе виявлення певних закономірностей розвитку досліджуваного явища і щільно підводиться база до більш високого рівня теоре­тичного дослідження, в результаті якого формуються нау­кові проблеми, гіпотези, теорії.

Теоретичний рівень наукового дослідження пов'язаний з аналізом наукових фактів, з пізнанням і формулюванням законів науки, тобто з поясненням предметів і процесів реальної дійсності.

Формування теоретичного знання - це процес сходжен­ня від конкретного до абстрактного, з тим, щоб на основі сформульованих наукових абстракцій знову повернутись до вивчення конкретного, але на більш високому рівні. Резуль­татом теоретичного дослідження є формулювання законів, теорій, наукових гіпотез та інших форм "розумових опера­цій". Живе споглядання при цьому є підпорядкованим аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси зі сторони їх внутрішніх зв'язків та законо­мірностей, які виявляються в процесі опрацювання даних емпіричного знання.

Втім саме одне лише описування і класифікація фактів ще не робить науку наукою. Вона стає такою лише тоді, коли на підставі аналізу фактів, прогнозує їх появу та спрямовує практичну діяльність людей.

У листі до молодих дослідників І.Павлов пропонував: "Вивчайте, зіставляйте, накопичуйте факти... Але, вивчаючи, експериментуючи, спостерігаючи, намагайтесь не залиша­тись на поверхні фактів. Не перетворюйтесь на архіваріусів фактів... Наполегливо шукайте закони, які ними управляють" [4, С. 35]. Тільки в тому випадку, коли факти будуть роз­глядатись у цілісній системі, у взаємозв'язку, вони стануть "впертою річчю", "повітрям вченого", "хлібом науки". При цьому не потрібно мати величезну кількість фактів, а, отри­мавши їх певну кількість, включити до концептуальної системи, надати певного змісту та значення, визначити відповідність їх меті дослідження.

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка