Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет



Сторінка19/23
Дата конвертації31.03.2017
Розмір5.21 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23
Тема 19. Вольові якості особистості

План



1. Структура й загальні характеристики вольових якостей.

2. Вольова регуляція як довільна зміна спонукання до дії.

3. Розвиток вольових якостей особистості.

4. Патологія волі.
1. Воля є одним з найважливіших якостей особистості людини. Навряд чи найдеться батько або вчитель, що не прагнув би виховати цю якість у своїх дітей. Саме ця якість робить людину вільним і свідомим суб'єктом власної життєдіяльності. Саме воля дозволяє ставити мети і їх досягати. Можна сказати, що становлення волі є магістральною лінією розвитку особистості людини.

Сьогодні в науці є великі труднощі в розведенні або ідентифікації понять, що позначають вольову активність. Чи проявляє дитина, що вимагає від батьків, щоб їй неодмінно зараз купили іграшку, що сподобалася, наполегливість, завзятість? Чи завжди дисциплінованість і ініціативність характеризують силу волі? Чи всі вольові якості моральні? Ці й ряд інших питань представляють не тільки теоретичний, але й практичний інтерес, тому що від їхнього рішення залежать методи діагностики вольових проявів і педагогічні методи розвитку конкретної вольової якості.

Вольові якості - це особливості вольової регуляції, що проявляються в конкретних специфічних умовах, обумовлених характером подоланих труднощів. Як і будь-які якості особистості, вольові якості мають горизонтальну й вертикальну структуру.

Горизонтальну структуру утворюють задатки, у ролі яких виступають типологічні особливості властивостей нервової системи. Однак, визнаючи це, у ряді випадків психологи припускаються помилки у викладі цього питання. Справа в тому, що одні автори, покладаючись на авторитет А.П.Павлова, вважають, як і він, що є гарні й погані типологічні особливості. До «гарних» віднесена сильна нервова система, до поганих - протилежні якості. Відповідно до цього в багатьох підручниках донедавна бездоказово затверджувалося, що гарна успішність у школі, високі досягнення в спорті й т.д. властиві тільки особам із сильною, рухливою й урівноваженою нервовою системою. Однак це твердження має мало загального з реальністю. Наприклад, люди, у яких відзначається високий ступінь терпимості, можуть і не мати високий ступінь рішучості. Навіть сила нервової системи, що деякими дослідниками не зовсім правомірно визначається як синонім «сили волі», не пов'язана з рішучістю, що проявляється у звичайній, безпечній ситуації.

Вертикальна структура. Всі вольові якості мають подібну вертикальну структуру. Ця подібність полягає в тому, що кожна вольова якість являє собою систему,яка утворена трьома рівнями. Перший рівень включає природні задатки - нейродинамічні особливості, другий рівень - вольове зусилля, що ініціюється й стимулюється утворюючими третій рівень, соціальними, особистісними факторами - мотиваційною сферою й, насамперед, моральними принципами. І від того, наскільки в людини виражена сила потреби, бажання, наскільки він розвинений у моральному відношенні, багато в чому залежить ступінь виразності кожної вольової якості.

Вольові якості дозволяють організовувати й регулювати діяльність особистості. Якщо така діяльність спрямована на подолання внутрішніх труднощів, тоді говорять про волю. У загальному значенні волю можна охарактеризувати, як владу над собою, над своїми почуттями й діями. Сенека у свій час сказав: «Влада над собою - сама вища влада, поневолення своїми примхами - найстрашніше рабство». Загальновідомо, що в різних людей ця влада має різний ступінь виразності. Розрізняють величезний спектр індивідуальних особливостей волі, що розрізняються по інтенсивності своїх проявів, які існують на одному полюсі як сила, а на іншому як слабість волі.



Воля – це здатність людини свідомо керувати своєю діяльністю, використовуючи розумові і фізичні зусилля для досягнення певних цілей, пов’язаних із задоволенням потреб. Воля забезпечує довільну регуляцію поведінки. Звертається увага студентів, що краще говорити про вольовий компонент кожного психічного акту, ніж спеціально виділяти ізольований вольовий процес. Це ще раз підкреслює єдність психіки, поділяти яку на ізольовані психічні процеси можна лише умовно для практичних цілей, наприклад викладання, вивчення окремих якостей і властивостей психічної діяльності.

Потяг – найпростіше психічне явище можна розглядати як початок формування волі, яка виникла і розвивалася в труді, в процесі впливу на оточуюче середовище. До потягів слід віднести психічні імпульси, які виникають на базі інстинктів – харчового, оборонного, статевого та ін. Потяг є філогенетично більш старою функцією. Потяги, в основі яких лежить інстинктивна діяльність носять суто біологічний характер, однак вони притаманні і сучасній людині. Ці природні потреби являються продуктом суспільно-історичного розвитку і відрізняються від потреб висших тварин змістом і засобами задоволення.

Коли потяг достатньо оформлений у свідомості, зрозумілі шляхи і засоби його задоволення, тоді він носить назву бажання.

Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця сукупність властивостей складається протягом життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями.

Своєрідність активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Більшість вчених поділяють вольові якості особистості на дві великі групи: базальні та системні вольові якості.

Базальні якості.

Такі вольові якості як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримуват шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі).

Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.



Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості складніші. Вони є певним сполученням односпрямованих проявів свідомості.

Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку сміливість.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди опирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету.

Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Наполегливість людини слід відрізняти від тієї риси її, яка називається впертістю. Впертість - це необдуманий, нічним не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, не зважаючи на обставини. Впертість є прояв не сили, а скоріше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси, і своїми діями часто задає їм шкоди. Впертість - негативна риса в людини і треба вживати заходів до її усунення.

Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках.

Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Протилежною до самостійності рисою людини є навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впливові інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань між протилежними поглядами, не маючи своєї думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона міняє на іншу. Про таких людей М.О. Некрасов сказав:

"Що йому книжка остання скаже,

те на душі його зверху і ляже".

Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню - це слабовільні люди.

Ініціативність - це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало виявити ініціативу, поставивши перед собою завдання, - треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише при належній активності в діях. Ініціативні, але малоактивні люди не здатні здійснити своїх задумів, вони часто перетворюються на мрійників. Розвиваючи ініціативу дітей, треба знайомити їх з навколишнім життям, з діяльністю видатних людей. Діти, наслідуючи їх, поступово розвивають ініціативність у самих себе.

Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі.

Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини володіти собою, керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю. Воля, зазначав А.С. Макаренко, полягає не тільки в тому, щоб чогось досягти, а й тому, щоб уміти володіти собою, стримувати себе, свідомо регулювати свою поведінку. Самовладання є важливим компонентом риси особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоч і знає, що його виконання зв'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини .

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливові почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач. Витримка, самовладання дуже важливі для учителя. Поведінка учнів, нерозуміння ними учбового матеріалу часто дратують учителя, і потрібна велика витримка, щоб поступити так, як вимагає обстановка, що створилася в даний момент. Самовладання допомагає учителю утриматися від спалахів гніву, пригасити зніяковіння, розгубленість, долати несміливість, скованість та інші психічні стани, які виникають у деяких людей в роботі з колективом.

Вказані вольові якості особистості не тільки реально виявляються, але й формуються у здійсненні нею вчинків. Можна сказати, що саме через вчинення (яке вимагає від людини активної, дієвої самодетермінації) відбувається розгортання потенціалу вольових якостей особистості. У цьому розгортанні велику роль відіграють найперші в житті особистості випадки зіткнення мотивів.

Поняття волі, як відомо, має в психології безліч значень. Ми будемо вважати, що воля – це здатність людини досягати свідомо поставлену мету, переборюючи при цьому зовнішні й внутрішні перешкоди. Вольове поводження в цьому аспекті припускає цілеспрямованість, самоконтроль поводження, можливість утримуватися, якщо буде потреба від тих або інших дій.

Уміння володіти своєю поведінкою - важлива якість зрілої, дорослої людини. «Ми тільки тоді можемо говорити про формування особистості, - писав Л.С.Виготський, - коли є в наявності оволодіння власною поведінкою».

Але воля й вольові якості можуть у людини й не сформуватися, якщо умови життя й виховання в дитинстві були несприятливі:

1) всі бажання дитини беззаперечно виконувалися;

2) дитина була подавлена твердою волею й вказівками дорослих, тому не здатна приймати сама рішення.
2. Оскільки в основних теоріях воля розуміється не як споконвічно дана людині здатність, а як здатність що розвивається, те необхідно також поставити питання про критерії виявлення волі або ступеня її розвитку й про умови, що вимагає прояви волі.

Воля проявляється:

1) у вольових діях;

2) у виборі мотивів і цілей;

3) у регуляції внутрішніх станів людини, його дій і різних психічних процесів;

4) у вольових якостях особистості.

Дуже часто критерій волі бачиться в наявності вольової дії, однак саме поняття вольової дії страждає такою ж невизначеністю, як і поняття волі. Широко поширене визначення вольової дії як свідомого й цілеспрямованого. Під таке визначення попадає дуже широкий клас дій людини, у тому числі й таких, які ми інтуїтивно не відносимо до вольового. Наприклад, навмисне пересування з одного місця в інше без яких-небудь зовнішніх або внутрішніх труднощів є й свідомим і цілеспрямованим. Ще більш простим, але усвідомленим і цілеспрямованим є дія по видаленню смітинки з ока. Якщо такі дії розглядати як дії вольові, то тоді поняття вольової й довільної дії стає синонімом і практично все поводження людини треба розглядати як вольове, крім імпульсивних дій під час гіпнозу. Навіть дії по реалізації непереборних патологічних потягів можуть бути усвідомленими й цілеспрямованими, але це скоріше дії, що виявляють слабовілля людини, чим його вольові якості.

Відзначимо, що визначення вольової дії дається або через його зовнішні характеристики, або через звертання до змісту свідомості людини, або - найчастіше - через те й інше одночасно.

Аналіз критеріїв (критерії вольової дії), по яких визначається вольова дія, показує наступні загальні характеристики:

1) вольова дія є усвідомленим, цілеспрямованим, навмисним, прийнятим до здійснення по власному рішенню;

2) вольова дія є дія, що регулюється зовнішніми або внутрішніми (особистими) причинами;

3) вольова дія має вихідний дефіцит спонукання (гальмування);

4) вольова дія в підсумку закінчується досягненням мети.

Другий тип критеріїв волі пов'язаний з вибором мотивів і цілей, що часто описується як боротьба мотивів. Частково ми говорили про це на минулій лекції, коли конкуруючий мотив розглядалася як перешкода на шляху до досягнення мети. Тут же мова йде про вибір як функції волі. Мотив нерозривно пов'язаний з волею людини. Можна сказати, що мотив - це імпульс і причина людської активності. Він являє собою переважно усвідомлене спонукання. Хоча мотив виражає готовність до дії, спонукає до нього, він може і не перерости в дію.

Проблема вибору сама по собі складна і як критерій волі неоднозначна. Конфлікт і необхідність вибору виникають у різних ситуаціях і по різним причинам:

1) необхідність вибору одного із двох фізично несумісних дій і вартих за ними бажань;

2) необхідність вибору однієї із цілей.

Наступний тип критеріїв волі зв'язаний зі здатністю до навмисної регуляції:

1) різних параметрів дії (темпу, швидкості, сили, тривалості й проч.);

2) фізіологічних і фізичних процесів.

Останній тип критеріїв волі пов'язаний з наявністю в людини різноманітних якостей і властивостей, що одержали назву вольових: енергійність, витримка, наполегливість, терплячість, сміливість, рішучість і ін. Принаймні, відсутність цих якостей, традиційно розглядається як показник слабості волі. Слід також зазначити, що демонстрація вольових якостей не завжди свідчить про прояв волі. Таким чином, ми бачимо, що немає строгих і однозначних критеріїв у виявленні розвитку волі.

Тому розуміння феномена волі можливо тільки на основі синтезу різних теорій, на основі поліфункціональності волі як психологічного механізму, що дозволяє людині свідомо керувати своїм поводженням.

Сократ порівнював волю з напрямком (у змісті дії) польоту стріли, розуміючи під цим незаперечний факт, що стрілі однаково призначено зірватися з тятиви, але воля дозволяє їй це зробити лише тоді, коли вірно обрана мета. І це не просто слова. Прослухайте історію з біографії Сократа.
Колись в Афіни приїхав учений знахар, що вмів по рисах особи безпомилково визначати характер. Його привели до Сократа - він відразу сказав: «жадібний, розпусний, гнівний, неприборканий до нестями».

Афинянє розреготалися й уже хотіли поколобродити знахаря, тому що не було в Афінах людини добродушніше й непримхливіше, ніж Сократ. Але Сократ їх удержав:

- Він сказав вам, громадяни, чисту правду: я дійсно змолоду почував у собі й жадібність, і гнів, але зумів взяти себе в руки, виховати себе – і от став таким, яким ви мене знаєте.


Отже, щоб здобувати, треба вкладати. Щоб сформувати гідний характер, треба додавати вольове зусилля. Найчастіше, власну слабість і безвільність, ми пояснюємо нині модним словом «генетика», не бажаючи усвідомити, що коренем наших проблем є небажання діяти й досягати мети. Часто говорять: «Я хочу, але не можу», але справжня формула зворотна: «Я не можу, тому що не хочу». Тому ми не повинні забувати, що воля являє собою не тільки наявність вольових якостей, але певну систему, що характеризується послідовністю дій, і, що включає вольові якості. Таким чином, процес формування волі - це дуже тривалий і складний процес, що нагадує в чомусь легенду про Сізіфа.
Міф говорить - боги покарали Сізіфа - змусили його закочувати на вершину гори великий, важкий, круглий камінь. Як тільки Сізіф з величезною працею підкочував його до вершини, камінь вислизав і котився до підстави гори. Сізіф спускався долілиць і починав закочувати камінь знову. І так незліченна кількість разів і багато днів підряд.

На відміну від Сізіфа, ми маємо велику перевагу – ми маємо можливість вкотити камінь на вершину гори.

Ця можливість також виражається в нашій перевазі над іншими живими істотами, які населяють нашу планету. Єдина істота на Землі - людина, часто зневажає своєю наймогутнішою зброєю - здатністю впливати на своє життя!

Але воля не обмежується тільки бажанням чогось досягти, вона припускає наявність дій, які ведуть до досягнення мети. Сєченов писав, що воля - це діяльна сторона розуму й моральних почуттів.

Вольове регулювання містить у собі наступні компоненти:

Когнітивний

Емоційний

Поведінковий (діяльний).

Ми знаємо, що всі дії людини можна розділити на дві категорії: мимовільні (до них ставляться автоматичні, інстинктивні, імпульсивні дії) і навмисні, довільні, тобто цілеспрямовані. Всі вироблені дії, чинені свідомо й що мають ціль, названі так, оскільки вони залежать від волі людини. Тому, коли ми говоримо про волю, то завжди відносимо такі дії до групи довільних. Отже, довільні дії відрізняються від мимовільних. А оскільки воля - це внутрішня регуляція діяльності, розглянемо структуру психічної дії.


Модель психічної дії включає 4 стадії:
1 стадія - об'єктивне сприйняття (відчуття);

2 стадія - суб'єктивне сприйняття (відчування);

3 стадія - суб'єктивна діяльність (прагнення);

4 стадія - об'єктивна діяльність (рух).


ОВ СВ СД ОД

стимул емоція воля реакція


Отже, ми бачимо, що емоції забезпечують прийняття об'єкта, а воля - готовність до дії. Воля проявляється у свідомій діяльності людини.

Ми розглянули модель психічної дії.



Процес прийняття рішень включає наступні складові:

1 2 3 4 інформація переконання бажання дія

Отже, 1 і 2 схеми припускають наявність дії, підкріпленого мисленням. Таким чином, воля - це бажання + дія. Тобто, спочатку ви повинні усвідомити, що бажаєте чогось. Потім треба поставити мету й діяти.

3.Віра й прагнення до перемоги - от два найважливіших фактори. Невір'я вбиває волю, за скепсисом панує небуття.

Перший вольовий акт в житті людини (як зазначає І. П. Маноха), є дуже тривалим, складним і енергомістким. Подальші вольові акти вже йдуть «протореним шляхом» (склався образ вольового діяння), вони з часом «механізуються», переходять у неусвідомлюваний план.

Шляхом механізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.

Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування (ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).



Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі є мотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.

Будова волі людини суттєво залежить від її змісту, тобто від того, яке відношення складається між партикулярно-особистісним і суспільно-значущім (С. Л. Рубінштейн), між феноменальним і сутнісним. Вольові якості людини належать до найістотніших її якостей, вони завжди грали провідну роль у найбільш величних подіях історії людства: у героїчних вчинках та відкриттях.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тім, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою задачу розвити в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою ціль зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідно такого роду здатності. Є чимало життєвих прим-того, як люди, що стали відомими вченими, художниками-письменниками, домагалися поставлених цілей, не володіючи хорошими задатками, в основному за рахунок підвищеної працездатності і волі.

Якщо ви можете собі уявити, що

можете щось зробити,

ви можете це зробити -

якщо вірите в це на всі 100 %.

Арнольд Шварцнеггер, п'ятикратний

Містер Всесвіт, голова Ради по фізичній культурі й спорту при Президенті США, губернатор штату Каліфорнія.
І це не просто слова. Відомо, що воля має на увазі наявність цілеспрямованості в людини, тому вимагає певних розумових процесів. Прояв мислення виражається у свідомому виборі мети й підборі засобів для її досягнення. Мислення необхідно й у ході виконання задуманої дії. Здійснюючи задуману дію, ми зіштовхуємося з багатьма труднощами. Наприклад, можуть змінитися умови виконання дії або може виникнути необхідність змінити засоби досягнення поставленої мети. Тому для того, щоб досягти поставленої мети, людина повинна постійно звіряти мети дії, умови й засоби його виконання і вчасно вносити необхідні корективи. Без участі мислення вольові дії були б позбавлені свідомості, тобто перестали б бути вольовими діями.
Сторіччями вважалося, що для людини фізично неможливо пробігти милю (1609 м) швидше, ніж за чотири мінути. Але 6 травня 1954 р. цей бар'єр у бігу на милю переборов Роджерс Баннистер. Протягом цього року до нього приєдналися ще 37 бігунів, а на наступний рік ще 300. Зараз для бігунів ця звичайна справа.

Ще приклад.

Група А: 100 % фізичних тренувань, 0 % розумових тренувань.

Група Б:75 % ф.т.,25 % р.т.

Група В: 50 % , 50 % .

Група Г :25 % , 75 % .
НАЙБІЛЬШЕ ПОЛІПШЕННЯ ПОКАЗНИКІВ БУЛО ДОСЯГНУТО В ГРУПІ Г.

Т. о. є підстави затверджувати, що воля проявляється в здатності людини свідомо ставити перед собою певні цілі. Варто звернути увагу, що воля - це не тільки своєрідний пусковий, але й гальмовий механізм. Якщо загальмувати небажану думку, можна запобігти небезпечні для індивіда наслідку.

Ми самі вправі зволіти так званій кнопці «пуск» кнопку «стоп», або навпаки. Все залежить від того, наскільки розвинена наша воля.

Бути вільним - це значить коритися розуму, а не страстям (Лейбніц, Спіноза). І все-таки, той самий людина, як показує практика й експерименти, при зустрічі з різними труднощами поводиться по-різному: в одних випадках він проявляє більшу «силу волі», в інші - незначну. Тому справедливо положення А. Пуни про те, що прояву волі завжди конкретні й обумовлені тими труднощами, які людина переборює.

Висновок: воля - це свідоме регулювання людиною свого поводження й діяльності, виражена в умінні переборювати внутрішні й зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Головна функція волі полягає у свідомій регуляції активності в утруднених умовах життєдіяльності.

Вольові якості особистості належать до числа самих істотних. У всім великому й героїчному, що робила людина, у найбільших його досягненнях його вольові якості завжди відігравали значну роль.


ВИХОВАЙ ВОЛЮ - ЦЕ БРОНЯ, ЩО ЗБЕРІГАЄ РОЗУМ.

А. Кунанбаєв – казахський поет к. 19 н. 20 ст.



4. Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення - це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну.

Негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Гіпобулія – послаблення волі і цілеспрямованої активності, недостатність енергії, спонукань, інтересів. Крайнім ступенем є відсутність вольових спонукань – абулія. Виражається бездіяльністю, психофізичною анергією: хворі можуть довго сидіти або лежати без будь-якої активності. Відсутні наполегливість, завзяття при виконанні будь-яких завдань, в тому числі і лікарських призначень, або вони виконуються формально і безпорядно. Відсутність бажать і спонукань розповсюджується і на виконання хворим функцій самообслуговування, що відображається на зовнішньому вигляді. Гіпобулія виникає при органічних захворюваннях головного мозку, при депресивних станах. Вибіркові гіпобулічні прояви характерні для психопатоподібних станів при хронічних соматичних захворюваннях, алкоголізмі, наркоманіях.

Гіпербулія – патологічне підсилення активності. Спостерігається при маніакальних станах, поєднується з підвищеним відволіканням, розгальмованістю потягів у вигляді булімії, гіперсексуальності. При паранойяльних розладах, епілептичних змінах особистості підвищена активність хворих поєднується з ригідністю їх психічної діяльності, важкістю переключення.

Амбітендентність – поєднання протилежних бажань, спонукань і дій. Зустрічається при шизофренії, у хворих із психозами при інтоксикаціях, пухлинах, ЧМТ).

Парабулія – викривлення вольових актів. Проявляється підвищеною активністю за незначними приводами і пасивністю, бездіяльністю, коли необхідно добитися життєво важливої цілі. Окремі варіанти парабулій пов’язані із викривленням потягів. Наводяться приклади.

Аутизм – проявляється втратою хворим потреби спілкуватися з оточуючими з формуванням патологічної замкненості, відгороженості і нелюдимості.

Розлади психомоторики проявляються гіпокінезією (зниження моторної активності - при неврологічних і психічних захворюваннях); акінезією (повна втрата рухів – в клініці нервових хвороб і психіатрії); паракінезією (непотрібні, безглузді, часто стереотипні рухи зовні вельми схожі із свідомими довільними руховими актами).

Розлади мовлення значною мірою (залежно від характеру розладів) негативно впливають на весь психічний розвиток людини, відбиваються на його діяльності, поведінці Розлади мовлення можуть виникати при органічних і функціональних захворюваннях нервової системи. При органічних захворюваннях вони можуть бути обумовлені ураженням певних відділів головного мозку, що забезпечують мовну функцію. Мовленнєві розлади або порушення мовлення - це широкий круг психопатологічних явищ, що виявляється в мовній поведінці (мовне збудження, стереотипії, химерність, уповільнення, розпад мовлення, нерівномірність темпу і ритму, “бурмочуча” мовлення, скандована мовлення і т.і.).

Вивченням розладів мовлення займалися такі вчені як Э. Бейн, М. Бурлакова, Т.гВізель, Б. Гріншпун, Ст. Коган, А. Лурія, С. Ляпідевський, О. Правдіна, Ф. Рау, М.гХватцев, Ст. Шкловський, Л. Цвєткова та ін.

Виділяються різні форми (види) мовної патології, кожна з яких має свою симптоматику і динаміку проявів.

Порушення мовлення можуть бути двох видів: афатичні (афазії моторні, сенсорні, амнестичні, номінальні) та неафатичні (дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм).

Афатичні розлади мовлення.

Афазія - розлад мовлення, при якому частково або повністю втрачається можливість користуватися словами для вираження думок і спілкування з оточуючими, при цьому функції апарату артикуляції і слуху зберігаються. Афазія підрозділяється на моторну, сенсорну, амнестичну. Найчастіше гострий розвиток афазії спостерігається при порушенні мозкового кровообігу, декілька рідше - при ударах мозку, епі- та субдуральних гематомах (гематома субдуральна - травматичний крововилив безпосередньо у мозку; епідуральна гематома - травматичний крововилив, що виникає між внутрішньою поверхнею кісток черепа і твердою мозковою), осередковому менінгоенцефаліті (запалення головного мозку та його оболонок), пухлинах мозку.

Афазія може носити стійкий або скороминущий характер. Скороминущі порушення мовлення обумовлені перш за все транзиторними порушеннями мозкового кровообігу, що виникають в результаті стенозу лівої середньої мозкової або лівої сонної артерії (звуження патології отвору артерії внаслідок патології її клапану). Транзиторні порушення мовлення можуть спостерігатися також при асоційованій мігрені.

Моторна афазія характеризується втратою здатності вимови слів, мовлення маловиразною, сповільнене, вимовлювані слова спотворені в результаті ускладнення формування звуків і складів, а також слів. Страждає також процес перемикання з однієї мовної одиниці (звук, слова) на іншу. Зовні це виявляється так званою персеверацієюй - коли людина наче застрягла на одному складі або слові, посторюючи його у відповіді на всі питання. Граматична будова мовлення неправильна (аграматизм або так званий «телеграфний стиль» - наприклад, людина уникає прийменників, не узгоджує слова у роді та числі). У важких випадках афазії зберігається вимова лише окремих слів ("мовний ембол" - людина повторює одне слово або мовний зворот, супроводжуючи його різною, в залежності від теми розмови, мімікою, виразом обличчя). Порушується внутрішня мова. Моторна афазія часто поєднується з геміпарезом (асиметричне ураження мозку).

Сенсорна афазія - втрата здатності розуміння мовлення оточуючих. Елементарний слух збережений, але фонемних слух порушений. Унаслідок відсутності слухового контролю порушується і моторна (експресивна) мова. Хворі сенсорною афазією говорять багато, але незрозуміло. Слова вимовляються неправильно. Часто один звук (буква) замінюється іншим - вербальні парафазії. В результаті мовлення незрозумілою і представляє собою потік безглуздих звуків, що позначаються термінами "словесна окрошка", "словесний салат". Але хвора людина не усвідомлює, що говорить неправильно, що в неї - мовний дефект. Хворий сприймає своє мовлення як цілком нормальне, звичайне, а от мовлення інших людей йому незрозуміле. Поєднання моторної і сенсорної афазій позначається як тотальна афазія.

Амнестична афазія. Найбільш характерною межею цього порушення мовлення є випадання з пам'яті назви предметів. На заміну хворий використовує позначення функції або якості предмету. При амнестичній афазії хворому допомагає підказка.

Номінальна афазія - порушення здатності називати слова. Людина повністю усвідомлює, що саме хоче сказати, перед її мисленнєвим зором з'являється відповідна картинка, але хворому важко дати назву предмету чи явищу, тож він пояснює її описово, парафразом, наприклад, кішка - тварина, пухната, живе в домі. Якщо часто спілкуватися з такою людиною, то можна навчитися досить легко і правильно її розуміти. Номінальна афазія за своїми проявами схожа на амнестичну афазію, проте остання - тимчасова, може виліковуватися повністю, характеризується тим. що людина просто забула слово, яке раніше використовувала без проблем. У випадку номінальної афазії людина не може дібрати необхідну назву, тому що вона цієї назви не сприймає, проблема не в пам'яті, а у неможливості відтворення номінації.

Інколи можуть спостерігатися псевдоафазії, наприклад, у хворих істерією. У цьому випадку мовлення втрачається повністю, тоді як хворі з органічною афазією завжди зберігають якісь елементи мовлення.



Розлади усного мовлення:

1.Дисфонія (афонія) - порушення голосу, порушення фонації, вокальні порушення, що проявляються в порушенні сили, висоти і тембру голосу.

2.Брадилалія - патологічно сповільнений темп молення. При сповільненому темпі мовлення виявляється тягучо розтягнутим, млявим, монотонним.

3.Тахілалія - патологічно прискорений темп мовлення. При прискореному темпі - квапливий, стрімкий, напористий.

4.Заїкання - порушення темпо-ритмичної організації мовлення, обумовлене судмним станом м'язів мовного апарату.

5.Дислалія - порушення звуковимовлення при нормальному слухові та підлягаючій зберіганню інервації мовного апарату, дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти.

6.Ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимовлення, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату, гнусавість.

Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Це один з найбільш складних дефектів мовлення, унаслідок чого виявляється несформованою мовна діяльність дитини.

Система мовних засобів (фонемних, граматичних, лексичних) не формується, страждає мотиваційно-спонукальний рівень порождения речення. Мовні механізми не сформовані.

2. Афазія - розлад мовлення, що полягає у втраті здатності користуватися словами і фразами як засобом вираження думки внаслідок ураження певних зон кори головного мозку. Синоніми: розпад, втрата мовлення.



Розлади письмового мовлення.

Дисграфія - часткове специфічне порушення процесу письма. Букви в словах перемішані або пропущені, структура звукоскладу спотворена.

Діслексія - часткове специфічне порушення процесу читання. Виявляється проблемами пізнання і пізнавання букв; в ускладненнях, пов'язаних зі злиттям букв і складів в слова, що призводить до неправильного відтворення звукової форми слова.

Порушення письма і читання у дітей викликані складнощами в оволодінні уміннями і навиками, необхідними для повноцінного здійснення цих процесів. За даними дослідників, ці складношщі обумовлюються дефектами усного мовлення (за винятком оптичних форм), несформованістю операцій звукового аналізу, нестійкою довільної уваги.

Окремий клас становлять ще такі типи порушень у сприйнятті мовлення.

Словесна сліпота (алексія) - відсутність здатності читати і, часто, розрізняти кольори при збереженні побіжності мовлення, розуміння мовлення, повторення, письма під диктовку (алексія без аграфії).

Ехолалія - обмін репліками, що не проникає в семантику (несвідоме повторення слів співрозмовника).

Лікуванням мовленнєвих розладів займається лікар-логопед.

Цікавим є той факт, що людина, що живе у білінгвістичному суспільстві, менш схильна до хвороб мозку, не пов'язаних із зовнішніми факторами ушкодження. У двомовних людей, які щодня говорять на двох мовах велику частину свого життя, настання, наприклад, старечого недоумства затримується на декілька років в порівнянні з людьми, що знають тільки одну мову. До такого висновку прийшли канадські дослідники з Йоркського університету в Торонто. д л

Дослідники припускають, що використання двох мов покращує кровопостачання мозку і стимулює нервові зв'язки між мозковими клітками. Людина, що послугується двома мовами, краще засвоює нову інформацію, їй легше сконцентруватися, вона легко переходить від однієї мови до іншої, легко пристосовуючись до іншої лексичного набору, граматичної системи, фонетичного оформлення, так само легко вона пристосовується до нових обставин і орієнтується у несподіваній ситуації. Дослідники пов'язують здатність білінгвів швидко перемикатися й утримувати увагу зі звичкою відсікати другорядну на момент інформацію. Таким чином, припускають вони, у двомовних людей можливостей зберегти гостроту реакцій мозку і в літньому віці більше, ніж у моноязичних побратимів.

"Перехід з мови на мову залучає до роботи зазвичай пасивні області мозку і забезпечує всім їм здорову розумову зарядку", - говорить керівниця дослідження професор Елен Белосток. Белосток та її співробітники проаналізували стан 184 пацієнтів з ознаками старечого недоумства, в основному хвороби Альцгеймера, що поступово руйнує пам'ять.

Ці хворі з 2002 р. по 2005 р. лікувалися в торонтській Клініці відновлення пам'яті, причому одна половина з них була двомовною, а інша половина - мономовною. І ось виявилося, що у двомовних перші симптоми недоумства стали виявлятися в середньому у віці 75 років, а у мономовних на чотири роки раніше, тобто у віці 71 року. Різниця зберігалася навіть з урахуванням культурних відмінностей, іміграцій, рівня освіти, професії та навіть статі. Отже двомовність явно відсувала настання хвороби, хоч і не запобігало їй.

Література
Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. - М., 1998.

Ильин Е.П. Психология воли. - СПб., 2000.

Котырло В.К. Развитие волевого поведения дошкольников. - К.: Рад. Школа, 1971.

Общая психология. Под.ред. А.В. Богословского, А.Г. Ковалева, А.А. Степанова. - М.: Просвещение, 1981.

Общая психология. Под.ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1981.

Психологія. За ред. Г.С. Костюка - К.: Рад. Школа, 1968.

Рогов Е.И, Эмоции и воля. - М.; 1999.

Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. - М.: Просвещение, 1986.

Селиванов В.И. Воля и ее воспитание. - М.: Знание, 1976

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка