Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет



Сторінка10/23
Дата конвертації31.03.2017
Розмір5.21 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   23

Висновки

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових сис­темних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетич­ний напрями. Прикладом може слугувати функціональна динамічна пси­хологічна структура особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості осо­бистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про­цесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накла­дання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро­понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори­зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк­тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут­ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз­виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го­ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти­ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внут­рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль­ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси­хічних процесах.
3. Характер як каркас особистості.

У психології поняття ХАРАКТЕР ( від грец. charakter -”печатка”, “карбування”), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

ХАРАКТЕР - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі.

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього людини життя. Спосіб життя містить у собі напрям думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в міру того, як формується визначений спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивістю в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив і ін.). У залежності від того, яка група є для особистості референтної і які цінності підтримує і культивує у своєму середовищі, що відповідають риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається і сам колектив.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальним для розуміння характеру є взаємини між суспільно і особистісно-значимими для людини цінностями. У кожному суспільстві існують свої найважливіші й істотні задачі. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття «характер» відноситься в більшому степу до відношення цих об'єктивно існуючих задач. Тому характер — це не просто кожний прояв твердості, завзятості і т.п. (формальна завзятість може бути просто упертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя — головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властива чи відсутність розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості — це не однієї те ж, добродушним і веселої може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на всю поведінку людини. І хоча поводження визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тім умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою копіювальністю, з недоліком самостійності і цілісності., особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.

Показовими для розуміння характеру можуть бути також прихильності й інтереси людини, зв'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л.Н.Толстой захоплювався грою в шахи, І.П.Павлов — городками, Д.И.Менделєєв — читанням пригодницьких романів. Чи домінують у людини духовні і матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли і почуття особистості, але і спрямованість його діяльності. Не менш важливо і відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як визначена єдність спрямованості й образа дій.

Література

Зиглер Д. и ХьеллЛ.Теории личности.–СПб.:Питер,1997.

СтоляренкоЛ.Д. основі психологии. – Ростов н/Д: Феникс,1997.

Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания /Б.Г. Ананьев. – СПб.: Питер, 2001.

Асмолов А.Г. Психология личности / А.Г. Асмолов. – М.: Смысл; Академия, 2002.

Большой психологический словар.– М.: Прайм-Еврознак, 2003.

Большой толковый психологический словарь. – М.: Вече; А.С.Т., 2001.

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций / Ю.Б. Гиппенрейтер. – М.: Че Ро, 2002.

Энциклопедия: Общая психология. – К.: Master Media, 2004.

Занюк С.Н.Психологія мотивації: Навч.посіб. / С.С. Занюк. – К.: Либідь, 2002.

Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.И. Ильин. – СПб.: Питер, 2002.

Колесов Д.В. Введение в общую психологию / Д.В. Колесов. – М., Воронеж: МПСИ, 2002.

Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс / Е.А. Климов. – М.: Юнити-Дана, 2001.
Тема 10. Свідомість, самосвідомість та рефлексивні характеристики особистості.

План

1. Поняття свідомості та самосвідомості.

2. Структура свідомості, становлення самосвідомості в процесі онтогенезу.

3. Стать: поняття, сутність. Чоловіча та жіноча особистість.

4. Я-концепція та Ії складові.

5. Формування самооцінки. Види самооцінки.

6. Рефлексія в особистісному зростанні.

7. Життєвий світ особистості.


  1. Поняття свідомості та самосвідомості

Проблема свідомості одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки. По-перше, ця проблема багатогранна, різноаспектна. Її вивчають психіатрія нейрофізіологія, психологія, біологія, логіка, релігія, філософія, антропологія, кібернетика і т.д. По-друге, свідомість – специфічний об’єкт пізнання, котрий не піддається безпосередньому експериментуванню: процес виникнення свідомості, її утворення, не фіксується ніякими приладами. Можна під мікроскопом розглядати будь-яку клітину мозку, але акти свідомості залишаться невловимими. По-третє, при дослідженні проблем свідомості забагато суб’єктивного в оцінці різних її аспектів.

Що ми знаємо про свідомість з точки зору науки? Ми достовірно знаємо, що:

1. Свідомість – продукт людського мозку як високоорганізованого матеріального утворення;

2. Свідомість – вища форма відображення дійсності;

3. Свідомості передують більш прості форми відображення;

4. Свідомість не має свого змісту, котрий не був би взятий з об’єктивної дійсності; свідомість не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям.

5. Свідомість детермінована біологічно, генетично;

6. Свідомість обумовлена соціально – детермінована суспільними відносинами.

Виникнення і розвиток свідомості як вищої форми відображення дійсності має свої біологічні та соціальні передумови. До перших слід віднести виникнення життя на Землі, становлення і розвиток людини як виду. До других, в широкому розумінні цього слова, – соціалізацію людини, бо сутність її визначається не лише тим, що вона біологічна істота, – вищий ступінь у розвитку живих організмів, але й тим, що вона істота – суспільна, – продукт і суб’єкт трудової діяльності і культури. Людина є природною істотою, але як писав К.Маркс, вона не тільки природна істота, вона людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх суспільних відносин.

Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.

Є різні рівні відображення: перший з них — це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість (соціальне відображення).

Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійсності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Існує декілька концепцій свідомості:


  • ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);

  • матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);

  • дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);

  • вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);

  • феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);

  • суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);

  • структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);

  • біхевіористська (свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);

  • діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єктивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді.

Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання, тобто до створення проектів майбутнього і планів дій перед тим, як щось зробити.

Творчість характеризує схильність до генерації нових ідей, конструктивних дій, перетворення світу.

Опосередкованість мовою проявляється у спиранні на весь попередній досвід людства, який передається через мову.

Соціалізованість означає залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства.

Поліструктурність свідчить про наявність у свідомості, по-перше, певних рівнів відображення (підсвідомість, усвідомлення, самосвідомість), по-друге, компонентних елементів (знання, цінності, норми); по-третє, засобів трансляції (природна мова, штучна мова, системи навчання, технічні засоби і непізнані форми передачі інформації).

Людина відображає об’єктивну дійсність не лише на рівні свідомості, але і на рівні психічної активності. Ця активність виявляється як з зовнішньої, так і внутрішньої сторони. Зовні – у тілесних рухах, жестах, міміці; внутрішньо – у процесах орієнтації, сприйняття, уваги, уяви, фантазії, пам'яті, темпераменту, мислення тощо.

Свідомість і психіка – це не тотожні поняття. Перше, безумовно, є психічним процесом. Однак друге не завжди є усвідомленим. Вищі тварини мають психіку, але вони не мають свідомості, котра притаманна лише людині.

Свідомість – вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається. Свідомість охоплює як чуттєве пізнання, так і раціональне.

Структурним компонентом свідомості є самосвідомість, самосвідомість – унікальний феномен, притаманний лише людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе. Практично це означає, що людина може сама оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині.

Самосвідомість – це друге “Я”, своєрідний “двійник” людини, її рефлексія на умови, в котрих вона знаходиться. Це – здатність людини до “самороздвоєння”, самооцінки і самокритики. Самосвідомість в широкому розумінні цього поняття – це усвідомлення людиною свого світогляду, мету, інтересів, мотивів своєї духовно-практичної діяльності. Слід відзначити, що таке явище, як самосвідомість має суспільний характер: міра ставлення людини до самої себе і до інших – інші люди.

Критерії самосвідомості :

1) виділення себе з середовища, свідомість себе як суб'єкта, автономного від середовища;

2) усвідомлення своєї активності - "Я управляю собою";

3) усвідомлення себе "через іншого";

4) моральна оцінка себе, наявність рефлексії - усвідомлення свого внутрішнього досвіду.

Відчуття людиною своєї єдиності підтримується безперервністю його переживань в часі: пам'ятає про минуле, переживає сьогодення, має надії на майбутнє. Безперервність таких переживань і дає людині можливість інтегрувати себе в єдине ціле.

При аналізі динамічної структури самосвідомості використовують два поняття: "поточне Я" і "особове Я". "Поточне Я" означає конкретні форми усвідомлення себе в поточному сьогоденні, тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості. "Особове Я" - це стійка структурна схема самоотношения, ядро синтезу "поточних Я". У кожному акті самосвідомості одночасно виражені елементи самопізнання і самопереживания.

Оскільки відображаються усі процеси свідомості, остільки людина може не лише усвідомлювати, оцінювати і регулювати власну психічну діяльність, але і усвідомлювати себе свідомим.


  1. Структура свідомості, становлення самосвідомості в процесі онтогенезу.

Свідомість людини – складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Структура свідомості включає такі елементи:

а) психічне (несвідоме, підсвідоме);

б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль);

в) мислення (абстрагування, пізнання, мова);

г) цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

Окрім процесів, котрі контролюються людиною і є свідомими, є дії, котрі здійснюються несвідомо і нею не контролюються.

Несвідоме – це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта. З.Фрейд та його учні у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому.

За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами – несвідомим. Несвідоме, на думку вченого, є головним і первинним регулятором людської діяльності, глибинною основою психіки, що визначає все свідоме життя людини. Виходить так, що свідомість людини є другорядним, вторинним регулятором її поведінки, вчинків; що людина у своїй практичній діяльності керується емоціями, хотіннями, потягами та інстинктами. Такий підхід до співвідношення несвідомого і свідомості є перебільшенням значення першого, його абсолютизація, що не має достатньої підстави.

Ніхто не заперечує, що емоції, інстинкти відіграють важливу роль у діяльності людини, однак не настільки ж, щоб вона підпорядковувала їм свою волю, розум, свідомість.

Підсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.

Отже, свідомість – це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв’язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням, цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

На сучасному етапі розвитку системи освіти серйозне значення приділяється формуванню гармонійної особистості, здатної до самореалізації себе у суспільстві. Провідне місце у формуванні особистості посідає становлення її самосвідомості.

Самосвідомість - це діяльність "Я" як суб'єкта по пізнанню або створенню образу "Я".

На думку Д.О.Леонетьєва, "Я" - це форма переживання людиною своєї особи, форма, в якій особа відкриває сама себе. "Я" має декілька граней.

1. Перша грань "Я" - це так зване тілесне, або фізичне "Я", переживання свого тіла як втілення "Я", образ тіла, переживання фізичних дефектів, свідомість здоров'я або хвороби. У формі тілесного, або фізичного "Я" ми відчуваємо не стільки особу, скільки її матеріальний субстрат - тіло. Особливо велике значення тілесне "Я" придбаває в підлітковому віці, коли власне "Я" починає виходити для людини на передній план, а інші сторони "Я" ще відстають у своєму розвитку.

2. Друга грань "Я" - це соціально-ролеве "Я", що виражається у відчутті себе носієм тих або інших соціальних ролей і функцій.

3. Третя грань "Я" - психологічне "Я". Воно включає сприйняття власних рис, диспозицій, мотивів, потреб і здібностей і відповідає на питання "який Я"?. Психологічне "Я" складає основу того, що в психології називають "Образом Я" або "Я-концепцией", хоча тілесне і соціально-ролеве "Я" в нього теж входять.

4. Четверта грань "Я" - це відчуття себе як джерела активності або, навпаки, пасивного об'єкту дій, переживання своєї свободи або несвободи, відповідальності або посторонности. Д.О.Леонтьєв назвав цю грань "экзистенциональным "Я".

5. П'ята грань "Я" - це самоотношение, або сенс "Я". Найбільш поверхневим проявом самоотношения виступає самооцінка - загальне позитивне або негативне відношення до себе. Далі слід зазначити самоповага, самопринятие.

Становлення самосвідомості відбувається в спілкуванні і діяльності.

Суб'єктивне переживання наявності власного "Я" виражається в тому, що людина розуміє свою тотожність самому собі в сьогоденні, минулому і майбутньому. Переживання наявності свого "Я" є результатом тривалого процесу формування особи.

Однорічна дитина починає усвідомлювати відмінності відчуттів власного тіла від тих відчуттів, які викликаються предметами, що знаходяться зовні.

У віці 2-3 років дитина відділяє той, що приносить йому задоволення процес і результат власних дій дорослих, пред'являючи їм вимогу: "Я сам"!.

Старші дошкільники і молодші школярі за сприяння дорослих вже можуть підійти до оцінки своїх психічних якостей (пам'ять, мислення..), правда, поки що на рівні усвідомлення причин своїх успіхів і невдач. У підлітковому і юнацькому віці починає формуватися система соціально-моральних самооцінок, завершуючи процес створення "Образу Я".


Підлітковий і юнацький вік є сензитивными періодами розвитку самосвідомості. У підлітковому віці різко розширюється об'єм і глибина сприйняття іншої людини. Одночасно самосвідомість, рефлексія свого "Я" стає головним моментом розвитку психіки. Розвивається здатність рефлексії.

Здатність рефлексії самосвідомості - це готовність до пізнання психічних явищ і самого себе. Процес рефлексії - це процес подвоєного, дзеркального взаємновідображення суб'єктами один одного, зміст якого виступає відтворення, відтворення особливостей один одного. Очікування рефлексій - це уявлення людини про те, що про нього думають люди, що становлять круг його спілкування.

Для розрізнення поняття рефлексія і самосвідомість, що раніше ототожнювалися, з'явився термін "особова рефлексія" - це механізм самопізнання, особливий дослідницький акт, при якому людина не просто досліджує свій внутрішній світ, але і себе як дослідника. Істотний компонент рефлексії - самоаналіз.

У підлітковому і юнацькому віці більш менш виразно складається "Образ Я" або "Я-концепция" особи (іноді - синоніми).

Ідею соціальної детермінації самосвідомості запропонував французький психолог П.Жане та розвивали Ч.Кулі, Д.Мід, Т.Шибутані, І.І.Чеснокова, І.С. Кон та ін.

Як відомо, самосвідомість особистості формується у ході соціалізації, за допомогою процесу інтеріоризації, який Л.С.Виготський визначає, як появу будь-якої психічної функції у культурному розвитку дитини в двох планах (у соціальному – між людьми, як категорія інтерпсихічна; і у психічному – всередині дитини, як категорія інтрапсихічна).

Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікація, відчуження та порівняння. Механізми ідентифікація та відчуження, у своїй діалектичній взаємодії сприяють, на всіх етапах онтогенетичного розвитку людини, оволодінню соціальними нормами, установками, суспільно-значимими цінностями та формування системи особистісних змістів, що визначають індивідуальні ціннісні орієнтації і особистісне регулювання поведінкою.

Механізм ідентифікації забезпечує ототожнення себе особистості з власним ім’ям, статтю, з Я-образами минулого, теперішнього та майбутнього, з суспільними цінностями, що забезпечують буття у соціальному просторі та сприяють усвідомленню індивідом своїх прав та обов’язків. Тоді як, відчуження, що з’являється дещо пізніше ідентифікації, обумовлює розвиток початкових форм самосвідомості, потреби в здобуванні та відстоюванні власної самостійності, самоцінності..

Базовим механізмом формування самосвідомості виступає механізм порівняння: оцінюючи себе, індивід свідомо або несвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не тільки свої власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка