Міністерство культури України Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей» Великі українці: Григорій Сковорода — філософ, письменник, педагог



Скачати 362.43 Kb.
Дата конвертації23.04.2017
Розмір362.43 Kb.
Міністерство культури України

Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей»



Великі українці:

Григорій Сковорода — філософ, письменник, педагог

Методичні матеріали

Київ 2012

ББК 78.39

В 27

УДК 024-053.6



Великі українці: Григорій Сковорода — філософ, письменник, педагог : метод. матеріали / держ. закл. «Нац. б-ка України для дітей» ; авт.-уклад.Ю. В. Осадча, І. В. Слободянюк. — К., 2012. — 28 с.

Видання присвячене 290-й річниці від дня народження Григорія Сковороди (1722-1794). Подається короткий нарис про його життя і діяльність, філософські погляди, творчу спадщину, а також розробки заходів (схема книжкової виставки, сценарії, читацька конференція тощо), за допомогою яких працівники дитячих бібліотек і педагоги можуть глибше ознайомити читачів із постаттю українського Любомудра.

Матеріал підготували Ю. В. Осадча, І. В. Слободянюк.

Літературний редактор О. А. Решетняк.

Відповідальна за випуск: А. С. Кобзаренко.

© Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей»



Шукаємо щастя по країнах, століттях,

а воно скрізь і завжди з нами... Це — сонячне сяйво;

прочини тільки двері у свою душу.

Григорій Сковорода1

Пошуки щастя, сенсу людського життя, відповіді на вічні питання «хто ми?» і «навіщо ми на цьому світі?» — це той шлях, яким одвічно йде людина. Шукаємо відповіді у молитвах до Бога та власних думках і почуттях, звертаємося до батьків, друзів і коханих, врешті-решт — до досвіду великих людей. Але будемо відверті — дуже мало визначних особистостей визнавали себе по-справжньому щасливими. Тому особливо цінним є досвід життя, творча спадщина, світогляд великого сина українського народу, філософа, письменника і педагога Григорія Савича Сковороди.

«Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну... Великий наш філософ, який був у конфлікті з царями, царедворцями й панами, багато від цих останніх у житті зазнав переслідувань, заборон і обмежень... Але ж потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні, що вони, спадаючи із верховин у долину, ламали на своїй путі усі колючки і бур’ян, перестрибуючи через каміння гостре, і розливались широко по всім роздоллі».2

У 2012 році Україна відзначає 290-річчя від дня народження Григорія Сковороди. Його ще за життя порівнювали із Сократом та Діогеном, ставили в один ряд із сучасниками — російським вченим Михайлом Ломоносовим і французьким просвітителем Жан-Жаком Руссо, але Григорій Сковорода був саме українським предтечею, попередником Івана Котляревського і Та-раса Шевченка, початком українського відродження XIX століття. Недарма одним із небагатьох світлих спогадів сирітського дитинства Кобзаря лишилася перша зустріч із байками та віршами мандрівного філософа : «…квітками та візерунками з хрестами кругом листочки обведу і списую Сковороду»3

Народившись у 1722 році, коли Україна розпрощалася із залишками автономії, з надіями на власну державність, козацький син із села на Полтавщині Чорнухи на генному рівні успадкував психологію вільної людини. Виняткові здібності привели його до однієї з найкращих вищих шкіл того часу — знаменитої Києво-Могилянської Академії, а прекрасний голос — до царської капели у північній столиці Російської імперії. На юнака чекали гроші, кар’єра, слава — не спокусився. Міг би стати видатним композитором, неперевершеним вченим — обрав інший шлях. Шукав істину, йдучи по Європі від одного університету до другого — не знайшов. І тоді із ціпком та саквами, де лежала лише Біблія та сопілка, Сковорода пішов мандрувати по рідній землі… Час від часу робив зупинки — спершу на Переяславщині, викладаючи поетику у колегіумі, вчителюючи у родині поміщика Томари, згодом на Слобожанщині, де працював у Харківському колегіумі. Та все ж у народній пам’яті лишився як мандрівний філософ, якого радо зустрічали і у селянських хатах, і у панських маєтках… За легендою, яка сьогодні вже сприймається як історичний факт, Сковорода сам відчув день своєї смерті. Не бажаючи завдавати нікому клопотів, викопав собі могилу, попрощався із друзями, надів чисту сорочку і заснув навіки із усмішкою…

«Світ ловив мене, та не спіймав», — усім відомі слова, які Сковорода заповідав написати на своїй могилі. «Одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок», — гідно мовив викладач поетики єпископу, який намагався втрутитися у його методи викладання. Відмовився і від прийняття чернецтва, не бажаючи «збільшувати числа фарисеїв»: «…Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко та чернецтвуйте! А для мене чернецтво — в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше…». Прагнули мати за стовпа церкви і прикрасу обителі Григорія Сковороду і ченці Києво-Печерської Лаври: «Ох, преподобнії! — відповів Григорій Савич. — Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому...!». Приручити філософа намагалася і цариця Катерина ІІ, проте на її запрошення жити постійно при дворі, отримала від нього лаконічне: «Мені сопілка і вівця дорожче царського вінця». Цікавився і харківський губернатор, чому така відома і обдарована людина не візьме собі «якогось певного стану». «Шановний пане! — мовив Сковорода. — Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль — і задоволений».

Згідно з думкою Григорія Сковороди, праця є обов’язком кожного. Але кожен має власне покликання і призначення, яке повинен усвідомити й жити згідно з ним. Щастя можливе лише тоді, коли ми займаємося своєю справою, відповідно до здібностей і призначення. Таку працю філософ називав «сродною», спорідненою. А нещасний — той, хто призначений був для одного, але не знайшов себе чи зрадив своєму покликанню, і все життя займається іншою, не своєю справою. При цьому матеріальні блага (хоча в межах розумного мінімуму вони необхідні кожному), як і високі титули та звання, щастя принести не можуть. Філософ неодноразово дякував Богу, що створив потрібне неважким, а важке непотрібним... Власним прикладом він довів: якщо не вимагати від життя багато і неухильно йти за своїм покликанням, то можна здобути і щастя, і волю. «Краще вмерти, аніж усе життя нудьгувати від неприродженості. Неспорідненість тяжча будь-якого неробства…».1

Чи не актуальними є думки Григорія Сковороди і зараз, у наш прагматичний час, серед дорослих і підлітків, які лише розпочинають жити? Адже зазначимо, що наш український Любомудр — найперший філософ, із яким знайомляться українські учні. Допомогти їм хоч трошки пізнати себе, замислитися над сенсом свого життя, над тим шляхом, який вони мають обрати у житті — це, певно, та надзадача, до якої прагнуть вчителі і бібліотекарі, ознайомлюючи дітей із постаттю філософа, поета, педагога. Його життя і творчість були нероздільними — саме цей момент слід враховувати бібліотекарям при підготовці до відзначення ювілею Григорія Сковороди.

Традиційним атрибутом проведення ювілею у бібліотеці є книжкова виставка. Виставка-портрет «Нащадкам із двадцять першого століття…» ознайомить читачів-учнів 8-9 кл. із життєвим шляхом та творчою спадщиною філософа (Додаток 1). При підборі матеріалів радимо об’єднати як твори Григорія Сковороди, так і літературу про нього, а також представити прозові та поетичні твори, присвячені Григорію Савичу, а його афоризми використати як цитати. При оформленні виставки варто використати українську символіку (рушник, чорнобривці, народні орнаменти), вдалою знахідкою будуть і речі, які були символами життя мандрівного філософа: сопілка, ціпок, торбина, Біблія. Така виставка сприятиме вихованню у читачів інтересу не лише до біографії та світогляду Григорія Сковороди, але й до українських письменників і поетів ХХ ст.

Для підготовки літературних вечорів, літературно-історичних мандрівок, усних журналів, присвячених Григорію Сковороді, слід використовувати не лише спадщину філософа, численні художні і наукові твори, присвячені йому, статті з періодики, але й твори живопису, скульптури і кінематографу (Додаток 2). Для ознайомлення читачів-учнів 1-4 класів з іменем Сковороди рекомендуємо провести літературний ранок «Чарівна сопілка, або Дитинство Григорія Сковороди» (Додаток 3), використавши при цьому нарис Валерії та Наталі Лапікур «Народжений під знаком Стрільця» із серії «Життя видатних дітей», який завдяки поєднанню у ньому казкових елементів із реальними фактами життя філософа, викличе цікавість до його постаті.

Помандрувати шляхами життя філософа пропонуємо читачам-учням 5-7 класів за допомогою літературної мандрівки «Благословенні ви, сліди, мандрівника Сковороди…» (Додаток 4). При підготовці такого заходу слід якнайповніше використати репродукції картин, фото пам’ятників Григорію Сковороді і місць, пов’язаних із його життям, аудіо та відеоматеріали або уривки фільмів. Це дасть можливість занурити читачів у ту епоху, де жив і творив Сковорода, а відтак — глибше ознайомитися із його незвичайною біографією.

Усі ці заходи, що адресовані читачам-учням 1-4 та 5-7 класів, носять пізнавальний характер, а читачів-учнів 8-9 можна вже досить глибоко ознайомити із філософськими поглядами Григорія Сковороди. Зауважимо, що його вірші та філософські трактати можуть видатися доволі складними для непідготовленого читача, навіть нудними для сучасних підлітків. Тому ознайомити їх зі світоглядом українського філософа радимо шляхом безпосередньої зустрічі — звісно, лише на сцені — із Григорієм Савичем. Сценічний етюд «Де знайти щастя, або Зустріч із Григорієм Сковородою» (Додаток 5) надасть можливість учасникам та глядачам відчути себе свідками того, як і чому Сковорода навчав людей, змусить замислитися над вічними питаннями про своє місце у цьому світі. Адже філософія Сковороди не є мертвою системою, вона звернена безпосередньо до кожної людини.

З читачами-учнями 8-9 класів добре було б провести читацьку конференцію «Життя і слово Григорія Сковороди» (Додаток 6). Проведення такого заходу потребує від учасників підготовки, серйозного ставлення, але підлітки можуть брати у ньому участь з дорослими (бібліотекарями, педагогами). Пропонуючи орієнтовні питання доповідей, рекомендуємо звернути увагу не лише на біографію та творчу спадщину Григорія Сковороди, але й торкнутися таких тем, як його педагогічна діяльність, музика у його житті, вшанування його пам’яті в Україні, значення його думок та ідей для нащадків. У рамках конференції також пропонуємо провести дискусію за афоризмом Сковороди (бажано, щоб афоризм для дискусії учасники обрали заздалегідь), а також гру для юних ерудитів «Сковородинська абетка».

Майже три століття минуло з дня народження нашого українського Любомудра. Жодне з них не було спокійним для людства. Але мандри щирого добросердного «старчика», які розпочалися у другій половині XVIII ст., не завершилися і досі. Вічний мандрівник і безсрібник, Григорій Сковорода не лише залишив у спадок нащадкам свої твори та роздуми, але й дав рідкісний приклад життя людини, яка дозволила собі жити за покликом душі і навчала того ж інших.



Додаток 1

Нащадкам із двадцять першого століття…

Книжкова виставка

I. Сад Божественних пісень

О, коли б змога писати так багато, як мислити.

Г. Сковорода1

Сковорода Г. Байки харківські / Г. Сковорода ; авт. пер. зі староукр. Н. Федорака. — Л. : Свічадо, 2009. — 71 с. : фотоілюстр. — (Короткі історії для душі).

Сковорода Г. Вибрані твори в українських перекладах / Г. Сковорода ; упоряд. текстів, передм. та прим. Л. Ушкалова. — Х. : Ранок : Веста, 2003. — 141 с. — (Програма з літератури).

Сковорода Г. Пізнай в собі людину / Г. Сковорода ; пер. М. Кашуба ; пер. поезії В. Войтович. — Л. : Світ, 1995. — 527 с. : портр.

Сковорода Г. Розмова про істинне щастя / Г. Сковорода ; пер. укр. мовою, прим. В. Шевчука. — Х. : Прапор, 2002. — 271 с.

Сковорода Г. Сад божественных песней : вірші, байки, діалоги, притчі / Г. Сковорода ; упоряд., авт. передм. та приміт. Б. Деркач ; худож. І. Литвин. — К. : Дніпро, 1988. — 319 с. : ілюстр. — (Бібліотека української класики «Дніпро»).

II. Що таке щастя: філософія Григорія Сковороди

Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне,

тоді все світле, щасливе, блаженне. Це і є філософія.

Г. Сковорода2

Алексєєва Т. Григорій Сковорода: мандри у вічних пошуках істини : великі українці / Т. Алєксєєва // Я вивчаю укр. — 2012. — № 1. — С. 28-33.

Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода / Д. Ба-галій ; текст. підгот. й переднє сл. П. Майдаченка ; худож. В. Мітченко, Ю.Чайка. — 2-е вид., виправл. — К. : Орій, 1992. — 469 с. : портр. — (Спадок).

Жулинський М. Прозорливе око віри та істини / М. Жулинський // Жулинський М. Українська література. Творці і твори. — К. , 2011. — С. 31-37.

Корнецька І. Григорій Сковорода: «Людська душа і друг, безсумнівно, цінніші за все інше...» / І. Корнецька // Позашкілля (Шк. світ). — 2012. — № 5. — С. 57. — Бібліогр.: с. 57.

Красюк С. Слобожанський любомудр / С. Красюк // Наук. світ. — 2011. — № 6. — С. 18-19.

Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи / М. Попович ; худож. оформ. О. Білецького ; передм. та післяслово англ. С. Блінової. — К. : Майстерня Білецьких, 2008. — 256 с.

III. Шляхами його життя

Коли ти твердо йдеш шляхом,

яким почав іти, ... ти -- щасливий.

Г. Сковорода1

Гринь Т. Музей Любомудра на його батьківщині / Т. Гринь // Дивослово. — 2010. — № 9. — С. 62-63.

Ковалинський М. Життя Григорія Сковороди : писане 1794 року в давній манері / М. Ковалинський // Сковорода Г. Сад божественних пісень. — К., 2007. — С. 245-287.

Місця Слобожанщини, якими мандрував Григорій Сковорода : іст. краєзнавство // Історія України (Шк. світ). — 2008. — № 21. — С. 16-17.

Нікітіна В. Григорій Сковорода і Переяславщина : історичне краєзнавство / В. Нікітіна // Історія в сучас. шк. — 2012. — № 1. — С. 17-20.

Овчаренко Л. Він так до гавані і не причалив... / Л. Овчаренко // Журавлик. — 2012. — № 1. — С. 6-7.

Стадниченко В. Іду за Сковородою : сповідь у любові до вчителя / В. Стадниченко ; худож. В. Мельничук. — К. : Криниця, 2002. — 173 с. : ілюстр., 8 окр. арк. фотогр. — (Моя книгозбірня).

IV. Дорога до Сковороди

А я лечу, лечу, лечу, лечу…

Григорій Савич! — тихо шепочу.



Минає день, минає день, минає день…

А де ж мій сад божественних пісень?

Л. Костенко2

Вишеславський Л. Сковородинівське коло : поезії / Л. Вишеславський. — К. : Смолоскип, 1997. — 70 с. : портр.

Драч І. Григорій Сковорода : біогр. повість / І. Ф. Драч, С. Б. Кримський, М. В. Попович ; під заг. ред. В. М. Нічик. — К. : Молодь, 1984. — 214 с. : ілюстр., 8 окр. арк. ілюстр. — (Уславлені імена: Серія біографічних творів ; Вип. 60).

Іваничук Р. Журавлиний крик : роман / Р. Іваничук. — К.; Х. : ТАСТ-М: Світовид, 2001. — 383 с. : ілюстр. — (Історія України в романах).

Костенко Л. «Ой ні, ще рано думати про все…» // Костенко Л. Вибране / Л. Костенко. — К. : Дніпро, 1989. — С. 5.

Олійник Б. Сковорода і світ // Олійник Б. Вибране / Б. Олійник. — К. : Етнос, 2009. — С. 145-151.

Рильський М. Слово про рідну матір // Рильський М. Вибрані твори / М. Рильський. — К. : Дніпро, 1977. — С. 127-130.

Тичина П. Сковорода (Уривки симфонії) // Тичина П. Золотий гомін / П. Тичина. — К. : Криниця, 2008. — С. 462-487.

Шевчук В. Під вічним небом : повісті / В. Шевчук. — К. : Молодь, 1985. — 200 с. : ілюстр.

Шевчук В. Предтеча : романи / В. Шевчук ; передм. В. Волинського ; худож. В. Губенко. — К. : Дніпро, 1982. — 471 с. : ілюстр.

Додаток 2

Образ Григорія Сковороди в українському мистецтві

Список допоміжних матеріалів1

Живопис

Прижиттєвий портрет Г. С. Сковороди. Невідомий художник. Полотно, олія. XVIII ст.

Портрет Григорія Сковороди. Худож. В. Василенко. Полотно, олія. Друга половина XX ст.

Малий Григорій пасе гусей. Худож. А. Щербак. Полотно, олія. 1973 р.

Проводи в науку. Худож. Ю. Луценко. Полотно, олія. 1993 р.

Сковорода в саду біля Академії. Худож. Ю. Павлович. Акварель. Початок ХХ ст.

Г. Сковорода серед студентів Києво-Могилянської Академії. Худож. А. Константинопольський. Полотно, олія. 1972 р.

Сковорода у Празі. Худож. А. Щербак. Полотно, олія. 1972 р.

Г. С. Сковорода в Кавраї. Худож. Б. Вакс. Полотно, олія. 1972 р.

Г. Сковорода в Харківському колегіумі. Худож. Г. Томенко. Полотно, олія. ХХ ст.

Остання зустріч Г.С. Сковороди з Михайлом Ковалинським. Худож. А. Щербак. Полотно, олія. 1972 р.

Сковорода в Земборських лісах. Худож. Ю. Павлович. Акварель. Початок ХХ ст.

Зустріч Сковороди з селянами. Худож. Ю. Павлович. Акварель. Початок ХХ ст.

На Мнозі. Худож. Ю. Луценко. Полотно, олія. 1975 р.

Скульптура

Скульптор І. Кавалерідзе. Пам’ятники Григорію Сковороді у Києві на Контрактовій площі (1977), у Лохвиці (1922, відновлений автором у бронзі у 1972), у Харкові (останній збудований посмертно за його проектом).

Скульптор М. Родес. Бюст Г.С. Сковороди у м. Річмонді, штат Вірджинія, США. 1992. Пам’ятник Г.С. Сковороді у м. Сілівер-Спрінг, США. 1992.

Скульптор П. Романюк. Пам’ятник Г.С. Сковороді у місті Переяслав-Хмельницькому. 1979.



Скульптор В. Зноба. Пам’ятник Г.С. Сковороді у с. Чорнухах. 1944.

Кіно

Григорій Сковорода. 1959. Режисер: Іван Кавалерідзе. У ролях: Олександр Гай (Сковорода), Микола Козленко (коваль Сагура), Юрій Саричев (Василь Томара), Микола Пішванов (Остап Томара, поміщик), Іван Ужвій (Сребницький), Калерія Землеглядова (імператриця Єлизавета), Всеволод Биковець (граф Розумовський).

Додаток 3

Калинова сопілка, або Дитинство Григорія Сковороди

Літературно-музична композиція для учнів 1-4 класів1

Дійові особи: Ведучий, Гриць, Дід, Батько, Кобзар.

Ведучий: Це трапилося у давні-давні часи… Жив собі у селі Чорнухи на Полтавщині козак Савка Сковорода. І було у нього два сини — старший Степан і менший Григорій… Старшого за давнім козацьким звичаєм садовили на коня, а меншого — за Святе Письмо…

На сцену виходять Дід та Батько

Батько (сумно): Либонь, не вийде зі Степана козак…

Дід: Либонь…

Батько: У всіх діти як діти: впав, забився, поскиглив трохи, а потім устав, обтрусився і знову бігає або на коня лізе… а наш упав одного разу — і то, як то кажуть, на голову.

Дід: Саме так.

Батько: Одна радість — Григорій. Таке слухняне дитя, таке сумирне, аж страх часом бере. Ану ж, як янголи не дадуть йому вирости і заберуть до себе?

Дід: Не журися, синку, доки я живий, то й з янголами раду дам… (Батько йде. На авансцену виходитьГриць із букварем).

Гриць: Аз, буки, вєді… Глаголь, добро, єсть… Аз, буки, вєді, глаголь, добро…

Голос (за сценою): «Аз буки вєді»Я букви знаю… Глаголь добро… Кажи добро, хлопче…

Гриць: Дідусю!

Дід: Що тобі, дитино?

Гриць: Ви хіба не чули голосу?

Дід (поважно): Ні, дитино, не чув… Ходімо зі мною.

Гриць: А куди, діду?

Дід: А куди очі дивляться. Можемо до річки, можемо до саду, можемо на вигін. А як ноги не втомляться, то й до лісу. (Чути спів соловейка).

Гриць: Діду, а чому пташки по-різному співають? Навіть ті, котрі однакові? Он той соловейко, що біля річки, по-своєму тьохкає, а той, що під лісом живе — по-своєму.

Дід: А чому, дитино, кожна людина свій голос має?

Гриць: Щоб відрізнятися.

Дід: Отак і пташки.

Гриць: А я можу, як пташка, співати?

Дід: Зможеш. І на сопілці грати зможеш. Ось тримай сопілку із калинового дерева…

Гриць бере сопілку до рук, награє мелодію.

Згодом звучить пісня «Ой ти, пташко жовтобоко».

Гриць (стиха, зачудовано): Знову голос… Діду, а чому ви сопілку зробили з калини, а не з якогось іншого дерева?

Дід: Бо калина, щоб ти знав, дерево незвичайне. Із неї той місток зроблений, по якому людина після смерті мусить із землі на небо пройти. Якщо Богові вгодно, то пройде. Місток навіть не похитнеться. А як гріхів багато, він скидає в безодню до Геєни огненної.

Гриць: Діду, а чому вовчу ягоду не можна їсти?

Дід: Тому що вона вовча, а не людська.

Гриць: А нас вовки не з’їдять?

Дід: Нас — ні.

Гриць: Чому?

Дід: Козацького духу забояться.

Гриць: Діду, а ви теж козак?

Дід: Аякже! У війську батька Хмеля воював… І про останню війну добре знаю, вона не лише у нас, дідів, але й у батьків у пам’яті. Прийшли до нас в Україну шведи, і козацтво поділилося. Одні пішли за гетьманом Мазепою проти російського царя, а інші — за царем Петром проти шведів і Мазепи. Лише не питай, синку, хто з них хороший, а хто — поганий. Бог колись розсудить, а людям того не дано. Не знаю, як тим царям із королями, а в нас у Чорнухах після тої війни жодної цілої хати не лишилося. Навіть церква згоріла.

Гриць: Діду, а кобзарі теж про козацьку славу співають?

Дідусю: Про козацьку, Грицю…

Виходить Кобзар. Звучить уривок з думи про Богдана Хмельницького.

Гриць із дідом слухають,згодом підходить і Батько.

Голос: Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!



Гриць (сам до себе): Знову голос… Чому його ніхто не чує крім мене? (Награє на сопілці).

Кобзар: Гарно граєш, синку…

Гриць: Але ж ви… ви ж мене не бачите?..

Кобзар: Я серцем дивлюся, а воно краще бачить за очі. Як тебе звати, хлопче?

Гриць: Гриць Сковорода… Дідусю! Заграйте ще!

Кобзар грає, Гриць слухає. На авансцену виходять Батько і Дід.

Дід: Бачиш, Саво, наш Гриць уже давно читає — і церковне письмо, і цивільне, і пише… Та й на криласі співає не гірше за старших учнів… Певно, треба його далі учити. От тільки де? Для бурси ще замалий, а тримати такий талант у Чорнухах шкода. Пом’яни моє слово, Саво: наш Гриць ще всіх митрополитів перемитрополитить.

Батько: Ой, тату, не кажіть уголос, бо наврочите… Хоча, звісно, прихилити голову на старості літ при митрополичому дворі, то вам не в Чорнухах вік доживати.

Дід: Виконай, синку, мою останню волю — відвези Григорія у Київ, до Академії.

Батько: Та він же, тату, замалий. Там, кажуть, лише із шістнадцяти беруть. А до того ж — у Києві, де не ступи, гроші потрібні.

Дід: Я тут із козацьких часів дещо приберіг. От і нагода. А те, що Григорій замалий для Академії — то не зовсім так. Бо при ній для таких, як він, училище є. То збираймо хлопця — і гайда в Київ.

До Батька і Діда підбігає Гриць.

Гриць: Дідусю! Тату! Відпустіть мене за поводиря з кобзарем.

Батько (перезирнувшись з Дідом): Куди, Грицю?

Гриць: По Україні та білому світі… Я усі думи вивчу, всю Україну побачу, увесь світ з ним обійду… І на сопілці гратиму, і співатиму… Відпустіть.

Батько: Ні, Грицю, інша тобі дорога стелеться — до славного граду Києва, до Києво-Могилянської Академії… Будеш вченим мужем.

Дід: А світ білий ти побачиш, і намандруєшся ще… От пом’яни моє слово — побачиш…

Гриць: А ви звідки знаєте, дідусю?

Дід (посміхаючись): Голос твій підслухав… Ану, заграй нам на калиновій сопілці.

Гриць награє на сопілці. Звучить пісня «Всякому городу нрав і права».

Ведучий: Таки збулося дідове пророцтво… Виріс малий Гриць, вивчився — і пішов мандрувати світом. Обійшов Україну, був у Європі та Росії… І на весь світ прославився як мандрівний філософ, якого радо зустрічали, де б він не був.

Додаток 4

Благословенні ви, сліди мандрівника Сковороди…

Літературно-історична мандрівка для читачів-учнів 5-7 класів

Мета: ознайомити учнів-читачів 5-7 класів із життєвим та творчим шляхом Григорія Сковороди.

Оформлення: Портрет Григорія Сковороди, репродукції картин, карта України і Європи із позначенням мандрівок філософа1.

Вступне слово бібліотекаря:Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми.

Майже триста років минуло від дня народження великого сина українського народу, філософа і поета, педагога і байкаря Григорія Савича Сковороди, але навічно залишилися його слід у нашій історії, в українському красному письмі та пам’яті народній…

Григорія Сковороду називали мандрівним філософом. Різними шляхами водила його доля — від рідних Чорнух до Києва, Санкт-Петербургу, європейських країн. Сліди вічного мандрівника залишилися не в одному українському та російському селі, у Троїце-Сергієвській лаврі поблизу Москви, у Харкові та Переяславі… Помандруємо хоча б в уяві шляхами життя нашого українського Любомудра.



Мандрівка перша. Чорнухи: колиска українського генія. Перша наша мандрівка — на Полтавщину. Саме тут, 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах поблизу Лубен народився Григорій Савич Сковорода…

З давніх-давен місцеві жителі визначалися своєю засмагою, чорнотою. Ще до того, як стати Чорнухами, село Сковороди називалося Чорнином, Чорнятином. Із цим перекликається і прізвище роду Григорія Савича. «Де б ви бачили, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть і смажать?» — дотепно відповів він на зауваження цариці: мовляв, чому він такий чорний.

У XVII столітті Чорнухи були одним із володінь князя Вишенського на Полтавщині, про що було зазначено у інвентарній книзі 1647 року та списано канчуками на спинах недалеких предків Григорія Сковороди: «Мордуйте їх так, щоб вони відчували, що вмирають», — наставляв магнат Ярема чорнухинського порохового М’ясковського. Проте вже через рік вибухнув народний гнів визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького. Звільнилися Чорнухи від шляхти — заснувалась там козацька сотня Лубенського полку. Але в роки дитинства і юності Григорія козацькі вольності вже стали спомином і розповідями сивовусих козаків у недільні дні під крислатою грушею. Вільна козацька земля переходила у спадок поміщикам. Із малоземельних козаків походив і батько Григорія — Сава Сковорода, якого за бідність у козацькому переписі зневажливо звали Савкою. Повернувшись додому із Січі, взявся козак за соху, а шаблю повісив разом із іконою та портретом козака Мамая…

З порогу батьківської хати дивився на світ малий Гриць Сковорода — на луки і пагорби, на річку Многу, на шлях, що веде у широкий світ. Він успішно вчив у церковнопарафіяльній школі граматику, часослов і Псалтир, соловейком співав на церковному криласі, слухав козацькі думи, полюбляв гру на сопілці… Мріяв сам піти поводирем до сліпого кобзаря — батько не дозволив. Інша дорога стелилася Сковороді — до стольного града Києва…



Сторінка друга. Київ: альма-матер. Кияни (і не тільки вони) добре знають пам’ятник Григорію Сковороді на Контрактовій площі. Відомий український скульптор Іван Кавалерідзе зобразив філософа на схилі літ: бронзовий Сковорода ніби простує через широку вулицю до старого академічного корпусу, повертається до альма-матер, ніби просить у неї вибачення — ось я і прийшов довчитися, закінчити курс наук… Так і було: вступивши до Академії у 1734 році, Сковорода кілька разів переривав навчання та пускався в мандри, але знову і знову його манило на київський Поділ, до рідної школи…

Заснована у XVII столітті, Києво-Могилянська Академія вважалася одним із найкращих навчальних закладів не лише в Україні, але й поза її межами. Її студенти наполегливо вивчали мови, філософію, історію, географію, громадську та військову архітектуру, астрономію, нотний спів, інструментальну музику та ще добрий десяток дисциплін.

За статутом Академії студентом могла бути «…кожна вільна людина всякого стану і місця проживання, православного віросповідання і здібна до навчання…». У 12 років поріг Могилянки переступив Григорій Сковорода — і почав успішно долати сходинки науки. Перший рік він навчався у підготовчому класі або аналогії, наступні три роки — у граматичних класах і, ставши після цього спудеєм (студентом), рік вивчав піїтику, ще рік — риторику, два роки — філософію…

Навчальний день в академії був довгий і напружений. Починався він зранку і закінчувався вечірньою лекцією о сьомій годині. Навчання не припинялося і у вільний час. Зважаючи на те, що від студентів вимагалося доскональне знання латини, вибраний із них наставник (аудитор) пильно стежив за тим, щоб між собою спудеї правильно розмовляли латиною. Той, хто зробив помилку, одержував скриньку, де лежав папірець із його призвіщем. Якщо студент виправлявся, то скринька переходила до іншого, а того, у кого вона лишалася на ніч, чекали зранку кпини безжальних товаришів, а то й добряча порція різок від наставника…

Життя у бурсі (гуртожитку) було майже злиденним. Що таке сніданки і вечері бурсаки не знали, а на обід мали пісний борщ або «кандьор» — куліш із пшона та води. Слово «м’ясо» бурсаки знали, але ніколи не бачили його на столі. Бурса не опалювалася, і мешканці її зігрівалися гамірною «кучею малою». На хліб насущний заробляли милостинею, співами церковних кант на вулицях Києва або по селах, читанням Псалтирю над покійниками, вдавалися в особливо скрутні часи і до крадіжок…

Григорій Сковорода був першим серед учнів Академії. Мав багато друзів, його любили за привітність і доброту. Завдяки чудовому голосу — альту та музичним здібностям він став солістом академічного хору. Саме це змінило його життя, коли у 1742 році як майбутнього співака царської капели Григорія разом із іншими співаками відправили до північної столиці Російської імперії — Санкт-Петербургу.



Мандрівка третя. Санкт-Петербург: золота клітка. У жорстокому XVIII столітті все густо перемішане, замішано на людській крові й Божому слові, на тяжкому стогоні і веселій пісні. На кістках тисячі реєстрових козаків поставив Петро Перший північну столицю Російської імперії, а згодом її прикрасили знаннями, словом і мудрістю українські учені, богослови, поети… Український співак Григорій Сковорода приїхав у місто прямих каналів, барочних палаців, величезних храмів — усе нове, невідоме, а люди виявилися знайомі, свої, розпочинаючи із рідного дядька по материній лінії — Гната Кириловича Полтавцова, камер-фур’єра Зимового палацу.

Історія розпорядилася так, що долю Григорія Сковороди визначило музичне захоплення доньки Петра. Двадцять років закріпачувала цариця Єлизавета Петрівна тисячі й тисячі селян, щедро даруючи їх своїм фаворитам та вельможам, везла за кордон російський хліб і мед, ліс і уральське залізо, вела війни зі шведами і прусаками… Як писав російський поет XIX століття Олексій Толстой:

Веселая царица

Была Елизавет:

Поет и веселится,

Порядка только нет.

Особливо полюбляла Єлизавета церковний спів своєї придворної капели, альтистом якої став і Григорій Сковорода. Після нужденного бурсацького життя він разом з іншими співаками жив у Зимовому палаці, був добре одягнутий і нагодований, мав добру платню — по 25 карбованців на рік… Важливою заохочувальною пільгою для хористів було і звільнення їхніх родин в Україні від податків та повинностей. Та пільги-пільгами, а життя співаків було далеко не рожевим: щоденні виснажливі репетиції, сувора дисципліна, цілковита слухняність і покарання за найменші порушення…

Так минув для Сковороди перший рік. Пішов другий… Блискуча кар’єра чекала на нього. Неважко було виділитися із прекрасним голосом та музичними здібностями, із винятковою освіченістю та інтелектом. Ким міг стати юнак? І придворним композитором, і вченим, і державним діячем… У такому випадку за титулами та багатством діло не стане. Але життя при царському дворі не засліпило Сковороду — викликало глибоку відразу, до кінця днів він згадував про нього із гнівом та осудом. Не звабив юнака і величний Санкт-Петербург — душа прагнула повернення на батьківщину. Свободу, пошуки істини і знання Григорій Сковорода поставив вище кар’єри і багатства. І повернувся в Україну.



Мандрівка четверта. Європа: шляхи пошуків істини. У 1750 році до Угорщини за токайськими винами для царського двору виїхало з Москви російське посольство. Як людина високої освіти і знавець мов Сковорода був запрошений супроводжувати генерал-майора Федора Вишенського. Та досить було дістатися за кордон, як Григорій Савич узяв ціпок, сакви зі скромними пожитками і пішов вивчати Європу. Пряшів — Токай — Будапешт — Братислава — Відень — Болонья — Флоренція — такими шляхами, шукаючи знань, йшов Європою «вічний студент» Сковорода.

Це були шляхи за знаннями. У бібліотеці колегіуму угорського міста Шаршпатак Григорій Савич вивчав твори великого чеського педагога Яна Комеського, у Трнавському університеті слухав лекції отців-ієзуїтів, які з перших хвилин розмови визнали його за рівного завдяки освіченості та вишуканості. Неодноразово Григорій Савич навідував Будапешт не лише у справах Токайської місії, але й з інтересу до бібліотек міста. Згодом — Братислава, де ніхто не міг виманити Сковороду із багатющої академічної бібліотеки. По Карловому мосту у Празі Григорій Савич немовби пройшов історичним шляхом Чехії. Мандрував італійськими містами — Флоренцією та Венецією. І, звісно, не зміг оминути славетних університетів Німеччини.

Майже три роки Сковорода слухав лекції знаменитих професорів, вивчав різні філософські системи, придивлявся до життя, зіставляючи його з життям в Україні, і, домандрувавшись до ностальгії — туги за батьківщиною, через два з половиною роки повернувся у затінок рідних верб.

Далекі мандри не привели до землі обітованої. Не зустрілося йому ні країни, в якій усі мали б щастя, ні теорії філософської, яка б відповіла на всі «чому» і «як». Єдине багатство, яке він приніс додому — знання, що змусили говорити про нього як про одного з найерудованіших людей не тільки України, а й Російської імперії, як про нового Сократа та українського Ломоносова.

Та Григорій Савич знову взяв ціпок і сміливо та бадьоро пішов у широкий світ, впевнений, що всюди знайде шматок хліба у людей, воду дасть йому земля без плати, а все інше — зайве. Мандруємо за ним і ми.

Мандрівка п’ята. Переяслівщина: сади пісень і думок. У центрі міста Переяслава-Хмельницького Київської області розташований Вознесенський монастир, поряд — зведений у стилі класицизму колегіум. Тут у 1750-1751 роках навчав молодий Григорій Сковорода своїх школярів світлій науці складання віршів — поетиці…

Переяслав — місто козацької звитяги, старовинних легенд, історичних переказів. Історія вибрала це місто для вікопомних подій. Григорій Савич не раз росяними ранками підіймався на великий курган Три брати, довго дивився в далечінь: на правому березі Дніпра, порізаному ярами, височів Трахтемирівський козацький монастир, на лівобережжі, одразу за селами, безмежним квітчастим килимом лежав великий Переяславський луг. Саме цій землі судилося бути на якийсь час пристанищем філософа і поета.

Вечорами у крихітній келії Сковорода, запаливши свічку, писав свій трактат про мистецтво поетики, шукаючи нових форм віршування на відміну від застарілої поетики Кониського. А на світанку вмивався студеною водою з річки і згодом поспішав до своїх спудеїв. Учні колегіуму, завзяті хлопці, звісно, не заперечували, щоб новий учитель не бубонів свої лекції мертвою латиною, а вчив складати вірші, які йдуть від самого серця. Проте його методи не сподобалися єпископу, на що Сковорода відповів йому латинською приказкою: «Одна справа — архієрейський посох, а друга — смичок». Відповідь йому була проста: хочеш бути гордим — іди геть. І Сковорода покинув колегіум…

Повернувшись на Переяславщину через два роки, він став домашнім вчителем у родині поміщиків Томар для їхнього сина Василька. Степан Томара виявися паном суворим, на учителя дивився зверхньо. А хлопчик прикипів душею до нового вчителя. Ще б пак — дивні то були заняття… Вчитель грав малому на сопілці у лісі, замість того, щоб учити з ним тексти напам’ять, розповідав про квіти і дерева, про птахів та звірів. Звичайно, були уроки, коли хлопцеві доводилося писати і читати, але навіть вони проходили цікаво та весело, у жвавих бесідах, які будили розум і думку учня. Проте невдовзі панам донесли нечемні слова роздратованого учителя — мовляв, обізвав їхнього сина «свинячою головою». Довелося йти геть.

Зібравши свої пожитки у торбу, вирішив ще раз глянути: чи так і по всій імперії, як в Україні… Десь у кінці 1754 року мандрівник зупинився у Троїце-Сергієвій лаврі недалеко від Москви, де був намісником вихованець Київської академії Кирило Ляшевецький. Сковороді пропонували місце, гроші, славу, але, як і під час закордонної мандрівки, він затужив за батьківщиною, за її степами і садами. Наприкінці 1755 року знову він з’явився в Переяславі.

Тут чатував на нього все той же Степан Томара, який шкодував, що втратив незвичайного вчителя. Поміщик вибачився і ледве умовив Сковороду залишитися. Певно, що і синові сльози за вчителем вплинули на батьківське серце… Ще понад три роки праці віддав Григорій Савич своєму вихованцю. Сам же весь вільний час проводив у полях та гаях. Ніколи не втрачав доброго настрою, веселості і доброзичливості, за що всі його любили і завжди шукали товариства з ним.

Біблія, яку любив читати Сковорода на лоні природи, настроювала на філософський лад. П’ять переяславських років не минули безслідно як для Сковороди, так і для української літератури, поклавши початок одній з найцікавіших поетичних збірок у давній українській літературі — «Сад божественних пісень»…

Підріс і набрався від свого незвичайного вчителя знань і розуму Василь Томара, майбутній дипломат та російський посол у Константинополі. Йому був час йти до іншої школи, а на Сковороду чекав новий шлях…



Мандрівка шоста: Слобожанщина… і далі до вічності. Як вважав Григорій Сковорода, людина повинна займатися тим, до чого схильна по природі, відшукати так звану споріднену собі працю, щоб бути щасливою, а для того — пізнавати саму себе. І він йшов від села до села, маючи у торбині сопілку та Біблію, навчаючи людей тому, що знав сам. «У простій сірій свитині і чоботях, з палицею і торбою, в якій мав кілька улюблених книг і свої рукописи, мандрував він Слобожанщиною, бував у Росії, доходячи аж до Орла, гостював у Донських землях, мріяв дістатися до Кавказу», — писав згодом Павло Загребельний.

Так минули останні 25 років його життя. Щороку Григорій Савич відвідував Київ і Харків. Якийсь час викладав у Харківському колегіумі, проте для подальшої вчительської кар’єри йому запропонували прийняти чернецтво. При всій своїй скромності й невибагливості в повсякденному житті, Сковорода не вважав його необхідним для духовного зростання й не бажав сковувати себе обов’язками послушництва та підкорятися церковній ієрархії. Зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, запрошувала на постійне проживання при дворі цариця Катерина II, але Григорій Савич над усе цінував волю та можливість будь-де спілкуватися з людьми.

Дивовижна послідовність у дотриманні власних принципів життя іноді ставала трагедією Сковороди. Одного разу до нього обізвалося високе людське почуття — кохання. Воно повело мандрівного філософа під церковний вінець. Та в останню мить, зрозумівши, що зраджує власній волі, він утік із церкви і пішов своїм шляхом-дорогою, відмовившись на все життя від особистого щастя…

Проходив чи йшов з гостей Григорій Савич — за ним завжди засновувалася легенда. І не просто поетична казка, а конкретна загадка його життя, таємниця його особи… Такою ж легендою оповита і смерть Сковороди. Гостюючи у поміщика слобожанського села Іванівки Андрія Ковалівського, якимось чином він відчув, що земний його шлях підходить до кінця. Не бажаючи завдавати клопотів друзям, сам вирив собі могилу під старезним дубом, потім пішов до кімнати, надів чисту білизну, підклав під голову торбу з власними пожитками і навіки заснув… За його ж заповітом на могильному камені вибили знамениті слова: «Світ ловив мене, та не піймав».



Додаток 5

Де знайти щастя,

або Зустріч із Григорієм Сковородою

Сценічний етюд для читачів-учнів 8-9 класів

Дійові особи: Ведучий, Сковорода, Селяни (Іван, Микола, Петро), Лакей, Губернатор.

Звучить мелодія пісні «Всякому городу нрав і права».

На екрані висвітлюється портрет Григорія Сковороди.

Ведучий: Хвала і слава сонцеві і росам,

Що розсипають по мураві день.

Ганьба розледачілим малоросам,

Що не достукався до них Монтень.

А як прийшов у чорному жупані

Козацький син з чолом у небеса,

Вони його з маєтків і плебаній

Прогнали, як заразливого пса.

І, виламавши палицю із тину,

Він темними байраками пішов

Кріпацьким дітям викладать латину,

Бентежити думками рабську кров.



(Д. Павличко. «Григорій Сковорода»).

На авансцену виходить Григорій Сковорода.

Сковорода: Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську… (Іде).

Відкривається завіса. На екрані — репродукція картини М. Пимоненка «Ярмарок». Чути гомін ярмарку (фонограма). На авансцені сидить Сковорода і щось розповідає гурту людей коло нього. Виходять Іван та Петро.

Іван (до Петра): Добридень, чоловіче! Чи не підкажете, як знайти отого Сковороду?

Петро: Григорія Савича? Та ось він, як завжди, щось людям розповідає…

Підходять до гурту людей.

Сковорода: … Отож жили собі у господаря два пси. Довелося якось повз ворота проїздити незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник з очей, і повернувся до двору. «Що ти з цього маєш?» — спитав другий. «У всякому разі не так нудно»… (Люди сміються).

Микола: Отож, собаці аби тільки погавкати.

Сковорода: А чим погано бути собакою? От даремно брехати на кожного — зле.

Іван (звертається до Сковороди): Доброго здоров’я тобі, Григорію Савичу!

Сковорода (приязно): Дякую. І тобі того ж, чоловіче добрий.

Іван: Чув я від людей, що такий ти чоловік… усю землю обійшов, знаєш, де щастя шукати… Оце і прийшов до тебе… Іваном мене звуть.

Сковорода (сміється): Перебільшують люди, Іване. Усю землю я не обійшов, але дещо помандрував…

Іван (розчаровано): То й про щастя не знаєш?

Сковорода: Про щастя — знаю.

Іван (вагаючись): То, може… відійдемо… розповіси…

Петро: Іваночку, любий! А ти гадаєш, один ти щастя шукаєш?

Микола: Та яке там щастя при наших злиднях, ще й в неволі… (Голоси людей: «Вірно, вірно»). От пан наш — ото щасливий! Нічого не робить, спить м’яко, їсть солодко, у шовках ходить, не те що ми, злиденна сірома… Та нам панами повік не бути…

Сковорода: Ех, людоньки! То, може, пан ваш же за вас нещасливіший… Чимало людей таких, які у розкошах нудьгують, усім невдоволені, бо їм щось душу точить… У Бога просять багатства, а не задоволення, багатого столу, а не смаку, м’якого ліжка, а не солодких снів, чинів, а не сердечної веселості… А по мені — краще бути веселим без багатства, ніж багатим без веселощів. От послухайте (читає вірш «Всякому місту — звичай і права»).

Іван: Правду, правду про людей сказано! А що тебе непокоїть, Григорію Савичу?

Сковорода: Та все ж про щастя думки…

Петро: То так і не знаєш, де воно?

Сковорода: Знаю. (Показує на голову і серце). Ось тут і ось тут…

Микола (знизує плечима): Щось не дуже розумію…

Сковорода: А я поясню зараз. Пізнати себе треба. Ось ти хто, Миколо?

Микола: Селянин.

Сковорода: А ти, Петре? І ти, Іване?

Іван: Усі ми селяни… З дідів-прадідів землю орали… І діти-онуки селянами будуть.

Петро (зітхаючи): Ще й кріпаками у пана.

Сковорода (серйозно): Що до кріпацтва, Петре, тут я вам зарадити не можу. Ганьба людям, які інших людей у неволі тримають. А от щодо того, хто ви. (До Миколи). Подобається тобі, Миколо, селянином бути, землю орати?

Микола: А що ще нам робити… З діда-прадіда…

Сковорода: Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість... Я, Миколо, не діда-прадіда, а тебе питаю — що тобі у житті подобається робити? До чого хист маєш?

Микола (замислюється): Та… У дитинстві з глини коників добре ліпив. Та й зараз на ярмарку прийду — від гончарів не відхожу! Отаку б красу навчитися робити…

Сковорода: Як розберетесь, люди добрі, що ваше, до чого хист маєте, то навіть складнощі вам будуть до душі, і залюбки долатимете їх. І знайдете щастя у душі сродною працею. Запитав одного разу шершень бджолу: «Чого ти така дурна? Мед людям приносиш, а його не споживаєш, та ще й від людей шкоду маєш». А бджола йому на те відповіла: «Це ти дурень, пане шершню! Мені більша радість збирати мед, аніж його споживати. Для цього я народилася, а без цього жити — люта мука».

До гурту людей підходить Лакей.

Лакей (зверхньо): Гей, старець! Губернатор тебе кличе.

Сковорода: Губернатор? Не знаю його.

Лакей: Ти що, знущаєшся? Сам губернатор!

Сковорода: Та я тобі кажу, що його не знаю…

Лакей відходить, згодом повертається.

Лакей (зовсім іншим тоном): Григорію Савичу, вас кличе до себе Щербінін Євдоким Петрович.

Сковорода: Ось цього знаю. Кажуть, добрий чоловік. (Підводиться).

Входить Губернатор.

Губернатор (до Сковороди): Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?

Сковорода: Шановний пане! Світ подібний до театру. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль — і задоволений. (Кланяється людям). Бувайте, люди добрі! Піду далі! Світ широкий — може, ще й зустрінемося. (Читає вірш «В город не піду багатий — на полях я буду жить»)…

Додаток 6

Життя і слово Григорія Сковороди

Читацька конференція для читачів-учнів 8-9 класів

Мета: ознайомлення читачів-учнів 8-9 класу із життєвим та творчим шляхом, філософією та літературною діяльністю Григорія Сковороди, виховання інтересу до його життя і творчості.

Оформлення: портрет Григорія Сковороди, книжкові виставки, присвячені його ювілею, карта мандрів філософа, афоризми Григорія Сковороди.

Вступне слово бібліотекаря: Дорогі друзі, юні та дорослі читачі! У 2012 році виповнюється 290 років із дня народження Григорія Сковороди. Наша конференція присвячена одному із світочів розуму і духу, який належить не лише Україні, але й усьому світові. Філософ, письменник, педагог, композитор і співак, знавець багатьох мов, один із найосвіченіших людей свого часу, Григорій Сковорода дивував сучасників і нащадків не лише різнобічними талантами і глибокими енциклопедичними знаннями, але й внутрішньою цілісністю, відповідністю своїх духовних прагнень життєвому шляху.

Григорій Сковорода показав рідкісний приклад гармонії слова і справи, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав. «Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, тоді все світле, щасливе, блаженне. Це і є філософія», — твердив Сковорода.

Його життя таке ж цікаве, як і його твори. Сьогодні ми заслухаємо доповіді про життєвий і творчий шлях Григорія Савича, ознайомимося із його філософськими поглядами та літературними творами, дізнаємося про вплив Сковороди на подальші покоління, про вшанування його пам’яті в Україні. Сподіваємося, що цікавою для вас буде дискусія за обраним вами афоризмом Сковороди та гра для юних ерудитів «Сковородинська абетка».

Орієнтовні питання доповідей

1.Як світ ловив Сковороду: життєпис українського філософа.

2.Вічність, Біблія, людина: філософські погляди Григорія Сковороди.

3.Що означає «споріднена» праця, або Навіщо пізнавати самого себе: філософія Григорія Сковороди і сучасне життя.

4.Вчитель та учень, або Як і чому Григорій Сковорода навчав Василька Томару.

5.«Всякому городу нрав і права»: поетична творчість Григорія Сковороди.

6.Коли птахи і звірі навчають: байки Григорія Сковороди.

7.Флейта у саквах: Григорій Сковорода і музика.

8.Житиме вічно: вшанування пам’яті Григорія Сковороди в Україні.

«Питання і відповіді»:

дискусія за афоризмом Григорія Сковороди

Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, у ході не дотримує міри?

Чи може людина, сліпа вдома, стати зрячою на базарі?

Один живе, щоб їсти, а я їм для того, щоб жити.

Не все те отрута, що неприємне на смак.

Без бажання все важке, навіть найлегше.



Сковородинська абетка: гра для юних ерудитів

Обладнання: картка із літерою та питанням, відповідь на яке розпочинається з даної літери.

Умови гри: У грі беруть участь 6-8 учасників. Вони по черзі дістають з мішечка картку із літерою та питанням, на яке повинні відповісти протягом хвилини. За кожну правильну відповідь надається 1 бал, за неправильну — знімається 1 бал. Якщо учасник відповідає одразу, то отримує 2 бали. Виграє той, хто назбирає найбільшу кількість балів.

А

Яким голосом співав Григорій Сковорода? (Альт).

Яке слово слід вставити у назву філософського твору: «Розмова, звана…, або Буквар світу»?. (Алфавіт).

Б

Як називався гуртожиток для студентів Києво-Могилянської Академії у XVIII ст.? (Бурса).

Як називається збірка коротких творів Сковороди повчального характеру? («Байки харківські»).

В

Який відомий сатиричний вірш Сковороди став народною піснею? («Всякому городу нрав і права…).



Д

Скільки років було Сковороді, коли він вступив до Києво-Могилянської Академії? (Дванадцять).



Є

У капелі якої цариці співав Григорій Сковорода? (Єлизавета).



Ж

Який птах є героєм байок і притчі Сковороди? (Жайворонок).



З

Герой якого твору Всеволода Нестайка, подорожуючи у минуле, зустрічається із Григорієм Сковородою? («Загадка старого клоуна»).



І

Як називалось село, де поховали Григорія Сковороду? (Іванівка).



К

Яким був соціальний стан родини Григорія Сковороди? (Козацтво).

Як звали учня, друга і першого біографа Сковороди? (Михайло Ковалинський).

У якому селі Григорій Савич був домашнім вчителем? (Кавраї).

Хто є автором фільму «Григорій Сковорода»? (Іван Кавалерідзе).

Л

Якою мовою написані переважна більшість філософських творів Григорія Сковороди ? (Латина).

З яким російським вченим XVIII ст. часто порівнювали Григорія Сковороду? (Михайло Ломоносов).

М

Що відповів поет на запрошення цариці Катерини Другої? («Мені сопілка і вівця дорожче царського вінця»).



Н

Яке слово треба додати у назву твору : «…. Розмова про те: пізнай себе»? (Наркіс).



О

Який ліричний вірш Григорія Сковороди став народною піснею? («Ой ти, пташко жовтобока…»).



П

У якому місті розпочавГригорій Савич викладацьку діяльність? (Переяслав).

Яку науку викладав він у Переяславському колегіумі? (Поетика).

Р

Як називається його філософський трактат про щастя? («Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті»).



С

Як називали студента у XVIII ст.? (Спудей).

Що написано на могилі Сковороди? («Світ ловив мене, та не спіймав»).

Як називається поетична збірка творів Сковороди? («Сад божественних пісень»).



Т

Як звали його учня у селі Кавраї? (Василь Томара).

До якого угорського міста прибув Григорій Сковорода разом із російським посольством? (Токай).

У

Яку першу європейську країну він відвідав? (Угорщина).



Ф

На якому музичному інструменті він любив грати? (Флейта).



Х

Якого українського гетьмана оспівав Григорій Сковорода в «Оді про вольність»? (Богдана Хмельницького).

У якому місті педагогічний університет носить ім’я Сковороди ? (Харків).

Ц

Як називалася школа, де почав здобувати освіту малий Григорій Сковорода? (Церковно-парафіяльна).



Ч

У якому селі народився Сковорода? (Чорнухи).



Ш

Назвіть автора вірша:

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка,

Гарненько вкраду п’ятака —

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге — та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду…



(Тарас Шевченко).

Щ

Як звали харківського губернатора, який запропонував Григорію Сковороді викладати у колегіумі? (Євдоким Щербінін).




Інформаційні джерела

Книги:

Твори Григорія Сковороди

Сковорода Г. Твори / Г. Сковорода ; упоряд., передм., приміт. В. Шевчука ; пер. В. Шевчук, В. Маслюк, М. Зеров, М. Рогович. — К. : Веселка, 1996. — 271 с. : ілюстр., портр.

Твори про Григорія Сковороду

Лапікура В. Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського / В. Лапікура, Н. Лапікура ; худож. С. Горобенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 120 с. : ілюстр. — (Життя видатних дітей).

Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті : фотокнига / авт. і упоряд. В. Стадниченко, М. Шудря ; худож. оформ. С. Железняк ; фотогр. В. Бойко. — К. : Спалах, 2004. — 177 с. : фотогр.

Григорій Сковорода. Творча спадщина : коротка біогр. письм. Тексти за прогр. Аналіз текстів. Зразки учнів. творів : посіб. для 9 кл. / авт.-уклад. О.Марченко. — Х. : Ранок, 2001. — 31 с. : портр. — (Літературна крамниця). — Бібліогр.: с.30.

Статті:

Вельгун Н. Сенс людського життя : розмірковування над афоризмами Григорія Сковороди / Н. Вельгун // Укр. мова та л-ра (Шк. світ) — 2008. — № 37. — С. 6-7.

Дубовий О. Музика в діяльності Г.С. Сковороди / О. Дубовий // Рід. шк. — 2008. — № 6. — С. 73-75. — Бібліогр.: с. 75.

Завгородня Н. Інтерактивна подорож до щастя : [Г. С. Сковорода] / Н. Зав-городня // Літ. Україна. — 2011. — 14 квіт. — С. 1, 14.

Кислашко О. Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди в українській духовності / О. Кислашко // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. — 2011. — № 6. — С. 42-44.

Паламар О. Святе письмо в житті письменників : матеріали до уроку позаклас. читання в 9-му кл. / О. Паламар // Укр. мова та л-ра (Шк. світ). — 2009. — № 1-3. — С. 18-23.

Панчук Л. «Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце» : урок вивч. біографії Григорія Сковороди в 9 кл. / Л. Панчук // Дивослово. — 2008. — № 10. — С. 21-23.

Ситченко А. Григорій Сковорода. Байки харківські : матеріали до уроків / А. Ситченко // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. — 2009. — № 7-8. — С. 36-40.

Ситченко А. Григорій Сковорода. Байки харківські : матеріали до уроків / А. Ситченко // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. — 2009. — № 9. — С. 24-27.

Ситченко А. Григорій Сковорода. Байки харківські : матеріали до уроків / А. Ситченко // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. — 2009. —№ 10. — С. 21-24. — Бібліогр.: с. 24.

Тернавська Т. Шукаймо щастя за Сковородою : мультимед. урок-презентація у 9 кл. / Т. Тернавська // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2008. — № 5. — С. 24-32. — Бібліогр.: с. 32.

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 290-річчя з дня народження Григорія Сковороди : постанова Верховної Ради України, 8 лют. 2012 р. // Уряд. кур’єр. — 2012. — 21 лют. — С. 12.

Українські письменники — герої художніх творів : бесіди про книги для учнів 7-9 класів : [із зб. «Книга творить людину»] / Нац. б-ка України для дітей ; уклад. Н. Гажаман // Шк. б-ка. — 2011. — № 4. — С. 40-49.

Федчун Н. Шляхами Григорія Сковороди : музей одного дня / Н. Федчун // Дивослово. — 2008. — № 9. — С. 21-25.

Шевчук Т. Григорій Сковорода: шлях мудреця : п’єса / Т. Шевчук // Дивослово. — 2011. — № 1. — С. 29-32.

Інтернет-сайт: http://scovoroda.info/zhittya_i_tvorchist_Grygoriya_Skovorody.php


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка