Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка9/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   37

Нагороди. У 1978 р. інститут було нагороджено орденом Трудового Чер­во­ного Прапора, у 2002 р. – Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Науковці. Великий внесок у розвиток аграрної науки і сільськогоспо­дар­ського виробництва зробили відомі вчені які працювали в установі: О. І. Ду­шеч­кін, М. М. Годлін, Д. П. Проценко, О. С. Скородумов, С. А. Самцевич, С. М. Бугай, О. М. Колобов, Н. Б. Вернандер, І.Л. Колоша, Ю. П. Мирюта, О. М. Вишинський, Д. Ф. Лихвар, П. О. Дмитренко, В. М. Лебедєв, М. М. Бу­церога, Г. М. Самбур, К. А. Савицький, О. В. Лазурський, Ф. А. Попов, М. В. Кук­сін, В. О. Пастушенко та інші.


Форми діяльності. Науково – технічне забезпечення агропромислового комплексу інститут здійснює шляхом проведення виставок-ярмарків, аукціонів, реклами наукових розробок, участі в діяльності асоціацій, акціонерних това­риств, використовуючи й інші форми та методи впровадження досягнень науки і передового досвіду. Інститут на комерційних засадах надає консультативно-методичну допомогу та інформаційні послуги, також виконує необхідні науко­во-дослідні роботи.

В кінці викладенні матеріалу викладач, ще раз наголошує на вимогах до запитань на проблемній лекції:

1. у питанні відображається результат попереднього розумового ана­лізу умов рішення задачі, відділення зрозумілого від незрозумілого, відомого від невідомого;

2. указує на шукане задачі і область пошуку невідомого проблемній ситуації (наприклад, невідомий поки студентам спосіб аналізу умов, рі­шен­ня задачі і т.п.);

3. ставить це невідоме на структурне місце мети пізнавальної діяль­ності студентів і тим самим виявляється чинником управління цією діяльністю;

4. є засобом залучення студента в діалогічне спілкування, в спільну з викладачем розумову діяльність по знаходженню рішення пізнавальної задачі.

Викладач, систематизуючи та узагальнюючи матеріал, дає відповідь на поставлене, на початку лекції, запитання проблемного характеру: „Чо­му Інститут землеробства УААН має нині таку назву, хоча результати селекційної роботи з озимою пшеницею і кукурудзою відзначено Державни­ми преміями СРСР та України в галузі науки і техніки; господарствам Ук­раїни інститут щороку реалізує близько 1700 т елітного насіння зернових культур і трав?”.

Викладач наголошує, що назва Інституту пов’язана із основною рол­лю кожного створеного сорту – районуванням, а отже землеробством. Викладач звертає увагу, що ННЦ «Інститут землеробства УААН» став родоначальником нині добре знаних у країні і за її межами науково-дослід­них установ – Інституту кормів, Інституту картоплярства, Інституту сільськогосподарської мікробіології, Інституту сільського господарства Полісся, Інституту землеробства і біології тварин, Закарпатського інсти­туту агропромислового виробництва УААН.

3. Організація селекційного процесу з виведення нового сорту че­решні


Викладач ставить запитання проблемного характеру до третього питання плану: ”Чому промислове поширення черешні обмежується, го­ловним чином, південними областями плодової зони, хоча черешня відріз­няється від вишні вищими смаковими якостями, трохи більшим змістом цукру, значно меншою кислотністю плодів?”

Біологічні особливості черешні. За своїми біологічним особливостям че­решня належить до теплолюбних порід, тому промислове поширення її обме­жується, головним чином, південними областями плодової зони. На північ че­реш­ня заходить недалеко; навіть у південних областях Центрально-чорноземної зони на неї припадає незначне місце у садах.

Черешня відрізняється від вишні вищими смаковими якостями, трохи біль­шим змістом цукру, значно меншою кислотністю плодів і нижчою зимо­стійкістю. Сортимент черешні у минулому перебував у основному з індуко­ваних із Західної Європи і частково із сортів вітчизняної селекції. Найбільше поширення з індукованих сортів отримали: Дайбера чорна, Денисена жовта, Дрогана жовта, Гоше. Гинь червона, Жабуле, Красуня з Огайо, Наполеон ро­жева, Гедельфінгер, Франц-Йосиф. Селекціонерами пророблена значна робота з поліпшенню сортименту черешні, особливо у південних областях.

Значні успіхи у виведенні нових сортів були досягнуті в Інституті зрошу­ваного садівництва (м. Мелітополь). Загальне визнання отримали сорти селекції М. Т. Оратовського, як Скороспілка, Мелітопольська рання, Присадибна, Чер­внева рання, Тавричанка, Запорізька, Дніпровка, Мелітопольська чорна, Вінка, Бігаро Оратовського; сорти, створені М. Т. Оратовским і М. І. Туровцевим, – Полянка, Сюрприз, Крупноплідна, Рубінова рання, Космічна, Дилема, Ізюмна, Чернянка, Приазовська, Дивовижна, Престижна, Анонс, Загадка; З. У. Жуковим і М. Т. Оратовським – Валерій Чкалов.

Сорти, отримані І. М. Рябовим у державному Нікітінському ботанічному саду – Багратіон, Виставкова, Генеральська, Бурштинова, добре відомі у Криму. Широке поширення у південно-східних областях отримали сорти Л. І. Тара­ненко: Донецьке вугіллячко, Дончанка, Донецька красуня, Ярославна, Аеліта. Результатом селекційної роботи Мліївського інституту садівництва і Інституту садівництва (м. Київ) сортимент черешні Лісостепу і Полісся поповнився нови­ми сортами: Улюблениця Дуки, Киянка, Китаєвська чорна, Красуня Києва, Ран­ня Дуки (селекціонери З. X. Дука, А. П. Родіонов, І. М. Ковтун); Рожева Млі­євська, Нектарна (селекціонери: І. І. Ільчишин, А. М. Шевченко та М. А. Бори­сюк). Добре відомі сорти черешні: Дагестанська рання, Горянка, Дагестанка (Дагестанська дослідна станція садівництва, селекціонер Покровська А. З.); Кавказька, Краснодарська рання (С К Н І ІС і В; селекціонер Колесников М. А.).

Створено нові сорти черешні й у північніших районах країни (південь Центрально-чорноземній зони, західні райони). До них належать: Росошанська велика. Рання рожева, Росошанська золотава, Юлія (Росошанська плодово-ягідна дослідна станція, селекціонер Ворончихіна А. Я.), Мічурінська рання, Мічурінська пізня, Рондо, Галатея (ВНІІС ім. Мічуріна, селекціонер Т. У. Мо­розова), Валерій Чкалов, Слава Жукова, Зоря Сходу (ВНІІГіСПР, селекціонери З. У. Жуков, Є. М. Харитонова), Червона щільна, Ленінградська жовта (Павлов­ська дослідна станція ВІР, селекціонер Ф. До. Тетерів), Воронезька рання, Компактна Веньямінова (Воронезький СХ, селекціонер А. М. Веньямінов), Брянська рожева, Іпутъ, Радица, Ревна (НДІ люпину, м. Брянськ, селекціонери А. І. Астахов, М. У. Каньшина), Золота Лошицька, Мускатна, Перемога, Снігу­ронька (НДІ плодоводства, Білорусь, селекціонер Е. П. Сюбарова), Пам'ять Чернишевського (Саратовська дослідна станція садівництва).

Проте попри наявність нових районованих сортів, існуючий сортимент потребує дальшого поліпшення, оскільки багато сортів незимостійкі, що у окремі роки призводить до значного зниження врожаю. Найбільш чутливі у цьому плані квіткові нирки, штамби і одно-дволітня деревина. Невелика кіль­кість сортів із компактною кроною і з плодами, придатними для механізованого збирання. Недостатньо сортів імунних від шкідників. Після дощів у багатьох сортів спостерігається розтріскування плодів і виборча поразка їх сірої гниллю. Обмежений набір сортів раннього терміну дозрівання; з високими якостями плодів і хорошою транспортабельністю.



Характеристика ґрунтово-кліматичних умов області. Зростання та роз­виток плодових рослин значною мірою залежить від погодних умов і темпера­тури, вологості повітря і кількості осадків. Клімат Мічурінського району по­мірно-континентальний з теплою і холодною стійкою зимою. Середньорічна температура повітря становить +4- 50 гр. Цельсія, досягаючи +70 – у найбільш теплі, +30 гр. Цельсія – у найбільш холодні роки. Висота снігового покрову сягає 60-80 см. Тривалість вегетаційного періоду 180-185 днів. За період веге­тації середня багаторічна сума активних температура (t > 5 град.С) становить 2607 градусів, кількість опадів – 342 мм.

Ґрунти середньокислотні, середні чорноземи. Максимальна гігроско­піч­ність ґрунту – 6,48 %, найменша вологоємність шару ґрунту 0-40 см – 27,3-28,8 %, рН водної витяжки – 5,25-5,75, гідролітична кислотність – 7,8-8,1 мг. екв.

Вміст гумусу середній – 5,6-6,2 %. Запаси доступних поживних речовин верхніх верств – 17-18,5 мг на 100 г ґрунту.

Характеристика ґрунтового профілю. Обрій А – має потужність 0-38 см, темно-сіре рівномірне забарвлення. Структура грудкувато-зерниста, виражена добре; складання недолуге, тонко тріщинувате, перехід у наступний обрій поступовий.

Обрій В1 – фарбування світліше попереднього, грудкуватої структури, пухкого складання, кротовин мало, потужність від 38 до 85 см.

Обрій В2 – забарвлення строкато – буре з темними плямами кротовин і перегною. Структура призматична, складання щільне; потужність горизонту від 35 до 110-115 см.

По співвідношенню кількостей фізичного піску і зниження фізичної гли­ни, ґрунти належить до важкосуглинистих. Як верхні, так і нижні горизонти характеризуються приблизно рівним вмістом однакових механічних фракцій. Спостерігаються деякі коливання що треба віднести на рахунок неоднорідності ґрунтоутворюючих підстилаючих порід, представлених лесовидними суглин­ками. З 110 до 180-190 см вони теж мають буро-жовте забарвлення, з неве­лики­ми вкрапленнями гумусу, в сухому вигляді – тріщинуваті, зернистої структури та досить пухкого складання; по механічному складу – суглинисті. Нижче, з 190-200 см. залягає шар більш темний із фарбування і щільний по додаванню, тяжкосуглинистого механічного складу.

Ґрунт у гібридному саду, де проводили розкопки, середньокислотний чорнозем. Опис горизонтів наступний:

Обрій А – має потужність 0-23 см, чорно-сірий, ущільнений, вологий, грудкувата структура, капроліти, багато коренів, багато хробаків, перехід ясний по структурі.

Обрій В1 – має потужність 23-60 см, сіро-бурий, ущільнений, вологий, хробаків мало, структура мілко-зерниста, капроліти, перехід поступовий.

Обрій В2 – сірий із бурим відтінком, ущільнений, потужністю 60-81 см, структура мілко-зерниста.

Обрій ЗС – буро-сірий, вологий, щільний, потужністю 81-96 см, структу­ра комкувата.

Підстилаюча порода – лесовидний суглинок.

Щільність ґрунту в шарі залягання основної маси коренів (40-60 см) ста­новила 1,4-1,5 г/см3.

За даними метеорологічних спостережень метеостанції ВНІІС ім. Мічу­ріна (м. Мічурінськ), погодні умови у роки досліджень були відмінними від середньорічних даних. Початок 1998 р. (січень – лютий) характеризувалося такими величинами: азоту – 4,3 мг, фосфору – 6,5-10 мг і калію, температури без різких перепадів, хоча у січні – лютому були відзначені короткочасні від­лиги 3-4 дні, які надали істотного впливу на стан плодових дерев. Період цві­тіння проходив сприятливі умови за нормальної температури 14,8-15,2 гр.C, відносної вологості повітря 55-60% і кількості опадів 10-14,4 мм.

Червень 1998 р. був досить теплим, середньомісячна температура повітря перевищила середньорічні дані на 2,8 гр.С, максимальна температура 27 гр.C.

Кількість атмосферних опадів у липні місяці випало 87,8 мм, що також перевищила середні багаторічні дані на 27,8 мм. Гірше склалися умови у третій декаді серпня, де середньодобова температура повітря 21,7 гр.С (випало всього 0,3 мм опадів). У вересні, при середньодобовій температурі 7-12 гр. C впало


134 мм опадів, що практично в 3 рази перевищила середні багаторічні дані. У третій декаді жовтня відзначалися заморозки. У грудні середньомісячна темпе­ра­тура повітря становила –8,7 гр. C, різких перепадів температури зазначено не було. Зима і весна 1999 р. була сприятлива для плодових культур. Середньо­місячна температура повітря відрізнялася від середніх багаторічних даних. Але, починаючи з 3 декади квітня і до вересня, відзначалися посушливі періоди. У ті періоди опадів випало чи надто мало 0,3-3,3 мм, чи їх не було зовсім. Хоча, се­редньомісячна кількість опадів перебувала лише на рівні і навіть у деякі місяці набагато перевищувала середні багаторічні дані, середньодобова температура повітря на цей період становила 18-21 гр. C за відносної вологості повітря 47-76%.

У літні місяці спостерігалося випадання великої кількості опадів, що у 2,7 рази перевищила середні багаторічні дані, і температура повітря, що була вище норми. Усе це спричинило сповільнення росту рослин і знизило їх стійкість. У листо­паді середньомісячна температура повітря була вище середньорічних даних, хо­ча спостерігалися різкі зниження температури до -26 гр. C.

Зима 2000 р. характеризувалася різкими змінами температур. Зниження температури до -27 гр.C, змінювалося короткочасними (4 – 6 днів) відлигами (+2,4 гр.C). Висота снігового покрову становила 30-35 см. Перша декада квітня була холодною. Денна температура повітря не перевищувала +10 гр.C. Друга й третя декади були теплими, середньодобова температура повітря була 13,50 гр. С (max – 23 гр.C).

Травень місяць 2000 р. видався холодним. І це сильно вплинуло на цві­тіння плодових культур. У першу декаду травня денна t повітря не переви­щу­вала +7 гр.C, а ночами спостерігалися заморозки. Нічні заморозки протри­ма­лися тиждень, а найсильніші їх температура опускалася до -4 гр.C. Така погода, з низькою денною температурою, але вже без нічних приморозків, простояла до 18 травня. У третій декаді травня погода поліпшилася, денна температура по­вітря сягала 21 гр.C.

Влітку 2000 р. середньодобова температура повітря була 18-23 гр.C
(max – 31 гр. C). Середньомісячна кількість опадів у цей період становила більше норми.

У вересні середньомісячна температура повітря перебувала лише на рівні середніх багаторічних даних. Розподіл кількості опадів у цьому місяці був не­рів­номірним. У першій декаді опадів не було зовсім, зате у 2-й і третій декадах їх випало більше норми.

Отже, успішний обробіток черешні у нашій зоні можливий, за дотри­ман­ня низки умов. Особливу увагу має приділятися сорту, підвоям, місцезна­ход­женню і захищеності ділянок, а також технології обробітку культури. Черешня у районах центрально-чорноземних областей рекомендується для широкого виробничого випробування й у присадибного садівництва. У промислових на­садженнях їй можна відводитись до одного відсотка площі саду.

Селекційне завдання. Основне завдання, що стоїть перед селекціонерами – виведення нових крупноплідних сортів столового і технічного призначення, переважаючих існуючі по зимостійкості і посухостійкості, опірності деяким найнебезпечнішим захворювань, з підвищеним вмістом у плодах поживних і біологічно активних речовин, відмінних скороплідністю, швидким нарощу­ванням врожаю і помірним зростанням дерева. Перелічені якості повинні бути з’єднанні по можливості в меншій кількості сортів. Проте за визначеним селек­ційним завданням – залежно від зони країни необхідно враховувати вимоги народного господарства і конкретні ґрунтово-кліматичні умови.

У південних областях Росії та у Криму потрібно вивести скороплідні, зимо- і засухостійкі сорти черешні ранніх і зверхранніх термінів дозрівання, що включають пристосованість до місцевого клімату, високі смакові і консервні якості плодів, які не тріскаються в дощову погоду, врожайністю й сталістю до деяких хвороб, придатні до механізованого збирання плодів.

Для середньої і північної зон основний напрям селекції – створення крупноплідних, морозокостійких і врожайних сортів різних термінів дозрівання, що включають стійкість до хвороб, з високими смаковими і товарними якос­тями плодів.

Організація творчого колективу. Селекція багаторічних рослин – трива­лий і дорогий процес. І це було пов'язано лише з тривалим ювенільним періо­дом і існуючою системою сортовипробування, але й високим рівнем гетеро­зиготності і поліплоїдною природою багатьох плодових і ягідних культур. Від моменту гібридизації до впровадження нового сорту у виробництво зазвичай проходить 20-30 років, це іноді більше років, що потребується від селекціонера, який особливо ретельно підходить до перспективного планування селекційної програми і змушує передбачити долю новостворюваного сорту. Успішна реалі­зація селекційної програми чи його невдача в сучасних умовах виз­начається багатьма причинами об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Аналізуючи їх, Р. Брингхерст виділив такі чинники ризику (Bringhurst, 1970): недостатність фінансування; хибність стратегії, обраної селекціонером; методичні помилки селекційних досліджень; неможливість розпочати роботи з найбільш перспективного напряму; відсутність прагнення селекціонера і можливостей безперервного вдосконалення вихідного матеріалу від покоління до покоління; невчасність знищення селекційного шлюбу й переобтяженість селекціонера поточними врахуваннями; відсутність широкого кругозору й ерудиції у самого селекціонера. Чіткість цілей і завдань, що розв'язуються у процесі здійснення селекційної програми, певною мірою також впливає на її результативність.

Головне завдання першому етапі підготовчого періоду залежить від виз­начення селекціонером пріоритетних напрямів своєї роботи у конкретній зоні і параметрів ідеального сорту, до досягнення, що їх прагнутиме у доборі. Цьому передує глибокий аналіз існуючого світового сортименту та останніх досягнень селекції, аналіз тенденцій розвитку товарного й аматорського садівництва, мар­кетингу плодово-ягідної продукції і на вдосконалення переробної промис­ло­вості, аналіз рівня життя та перспектив вже існуючих селекційних програм.

Необхідну інформацію з цього питання дають матеріали державного випробування нових сортів у нашій країні та за кордоном, опубліковані результати відповідних наукових досліджень, і навіть особисті враження від знайомства з поведінкою сортів і гібридів та його диких родичів на державних сортовипробувальних ділянках, у колекціях наукових закладів з промисловими та аматорськими садами.

Другим важливим моментом є будування моделі ідеального сорту і де­тальна проробка основних його параметрів. Ця модель, з одного боку, має базуватися на вже досягнутих рівнях, реалізованих у найбільш сучасних сортах і відборах, з іншого – вона повинна враховувати тенденції сучасних дослід­жень, вкладених у принципово нове рішення селекційних завдань. По-третє – вона повинна переважно будуватися з урахуванням специфіки комплексу по­год­но-кліматичних особливостей, тобто бути зональною. Періодично, з появою нових вимог виробництва, з досягненням вищих рівнів кожної селекційної оз­наки, у ній проводяться необхідні коректування.

Щоб виведений сорт був достойним конкурентом кращих зразків світово­го сортименту, його параметри мають відповідати оптимальним значенням важливих селекційних ознак. Залежно від культури та пропонованих вимог та­ких параметрів може бути різна кількість. Для зручності їх доцільно скомпону­вати в кілька груп: а) ознаки, які визначають продуктивність і якість продукції; б) ознаки, що визначають стійкість рослини до екстремальним чинників середо­вища, шкідників і хвороб; в) ознаки, що визначають технологічність сорту.

Наступним етапом підготовчої роботи є теоретична проробка можли­вос­тей створення сорту з наміченими параметрами, куди входять з'ясування нас­тупних положень (Бороєвич, 1984):

1) який вихідний матеріал необхідний, щоб зробити таку генетичну мін­ли­вість, яка забезпечить проведення відбору заданих рівнів;

2) які методи схрещування в найменшій кількості генерацій дозволять поєднувати параметри всіх найважливіших селекційних ознак лише на рівні моделі ідеального сорту;

3) які методи відбору сприятимуть найефективнішому і швидкому виді­ленню потрібних генотипів.

Тут визначаються терміни проведення всієї програми розвитку й її етапів, можливі шляхи прискорення селекційного процесу, необхідність інтеграції з лабораторіями різного профілю. З широким впровадженням комп'ютеризації, мабуть, випаде можливість змоделювати селекційний процес до початку прак­тичного втілення загального задуму, знайти оптимальні рішення, щоб забезпе­чити успіх програми, які знижуватимуть рівень ризику. Вихідний матеріал і шляхи реалізації селекційних ідей побудови селекційної програми поки що є найбільш важливими та їх вирішення передусім має спиратися на досягнення генетики, як теоретичної бази селекції будь-якої культури, супроводжуватися широким застосуванням світового досвіду і спільних підходів до селекції рос­лин на специфічні ознаки.

Попри складність використання плодових як об'єкт генетичних дослід­жень, досягнуто певних успіхів у приватній генетиці цих культур: визначено характер наслідування деяких господарсько-цінних ознак і ідентифіковані гени, контролюючі серед них.

З побудови генетичної моделі сортів зрозуміло, що цих даних не досить, тим найменше залучення різко підвищує результативність роботи селекціонера, особливо при олігогенному контролі ознаки, що дозволяє обґрунтовано підхо­дити до добору пар для схрещування, проводити браковки на ранніх етапах се­лекційного процесу. Досвід свідчить, що неможливо з усіх ключових плодових культур за 1- 2 генерації втілити модель ідеального сорту у реальні генотипи – у кожному схрещуванні можуть брати участь лише 2 батьківські форми і зви­чайно кожна з яких поки має лише 1-2 селекційні ознаки на необхідному рівні.

Отже, виведення конкурентоспроможних сортів, по-перше, із часткою імовірністю можна планувати і під час довгострокової селекційної програми, яка перебуває 4-5 етапів схрещувань і добору, по-друге, створення досконалі­ших сортів має поєднуватись із постійним удосконаленням вихідного матеріа­лу, створенням спеціальних батьківських форм, так званих комплексних до­норів (Кічина, 1984).

Селекціонер, з урахуванням генетичної вивченості культури, сам собі створює вихідні форми, котрі від покоління до покоління накопичують макси­мально рівні селекційні ознаки (від 1-2 до 10-12), і від гібридизації між ними отримує 80-90% гібридного фонду, щоб на заключному етапі мати відповідний матеріал для відбору за всіма селекційно-важливими ознаками. Саме створення таких батьківських форм, фундаменту майбутніх сортів – головне завданням всіх проміжних етапів у довгостроковій селекційній програмі.

Нагромадження генетичного потенціалу доцільніше у геноплазмі адапто­ваних сортів, до їх генотипів, що містять у собі гени (і блоки генів), які забезпе­чують високе виживання і стабільне плодоношення за умов, притаманних одній або кільком кліматичним зонам (останнє краще, хоча й не завжди досяжне). Зазвичай, з цими рисами можуть бути місцеві сорти і форми, протягом 50 –


150 років перевірені природним відбором, і вони, безсумнівно, представляють велику цінність для селекціонера на певному етапі її роботи.

Проте у випадках, коли робота попередників у тих чи інших генотипах вже була суміщена на 2-3 оптимальних рівня селекційних ознак, на геноплазмі адаптованих сортів, починати селекційну програму необхідно з урахуванням найпрогресивніших, домагаючись у подальших генераціях максимального вдосконалення всіх селекційних ознак. А залучення старих сортів і диких форм виправдано, коли з якоїсь із селекційних ознак їх науковий рівень у нових сор­тах – перевершить. Такий принцип добору батьківських пар перевірені прак­тич­но селекціонерами-ягодоводами (Bringhurst, 1970, 1983) і він високо­ефективний.

Другий принцип при доборі вихідного матеріалу – забезпечення гене­тич­ного розмаїття (Вавилов, 1935). Таку можливість дає аналіз родоводів залу­чуваних для схрещування сортів і гібридів; географічна їх віддаленість походження завжди відбиває їхню генетичну дивергенцію (Бороєвич, 1984).

Було показано (Огольцова, 1992), що використання принципу багатова­ріантності у досягненні певних селекційних цілей збільшує межі мінливості у бік добору, і забезпечує велику надійність захисту від впливів середовища про­живання і патогенів.

Часто виявляється, що механізм досягнення рівного кінцевого результату в різних груп рослин різні. Приміром, відбір збільшення числа ягід на вузлі у чорної смородини дасть рівний результат, якщо збільшити кількість генера­тивних нирок, збільшення числа пензлів, лише у нирці, і збільшити кількість ягід в пензлі; але найвищий загальний результат, очевидно, отримають при оптимальному поєднанні рівнів цих ознак. Подібною можна вести селекцію на опірність заморозкам: запобігання приморозків з допомогою зсуву терміну цві­тіння; на стійкість бутонів, відкритих квіток і зав'язей до зниження темпе­рату­ри; на закритий тип цвітіння; на спроможність до регенерації після ушкодження заморозками. За можливості, в довгостроковій селекційній програмі така бага­то­варіантність селекційного пошуку повинна знайти відбиток, оскільки він знижує ризик невдачі у вирішенні певних селекційних завдань.

Складні селекційні ознаки (зимостійкість, врожайність, польова опірність шкідникам і хворобам) нині прийнято розкладати на складові компоненти і вести селекцію на вдосконалення кожного з компонентів, і навіть на оптималь­не їх поєднання.

Аби вивести конкурентоспроможний сорт, потрібно поводити роботи з великим гібридним фондом. Кількість селекційних ознак дуже велика (більш 60, наприклад, у чорної смородини), а ймовірність поєднання їх максимумів статистично невелика (наприклад, при селекції на крупноплідність у чорної смородини гібриди, перевищують максимальне значення батьків, у найкращих комбінаціях зустрічаються із частотою 6 – 20%), тому доцільно визначити ро­зумні межі загальної кількості гібридів.

Обмеженість земельних площ ставить під сумнів їхню посадку, фінансові засоби і фізичні сили селекціонера (найбільш відповідальні обліки і відбори веде лише селекціонер; час, необхідний для забезпечення їхньої надійності і достовірності, зазвичай обмежений терміном цвітіння чи дозрівання плодів тощо), бо користь загального розміру гібридного фонду обсягом 10–15 тисяч плодоносних сіянців. Перевантаженість селекціонера поточними урахуваннями, можливо одна з причин невдачі селекційної програми загалом (Bringhurst, 1970). Чим більше ознак планується поєднати в конкретній комбінації схрещу­вання, тим більше коштів може бути на розмір гібридної сім'ї. З експеримен­тальних даних Вільямса (Williams, 1959): з селекції яблуні на незалежне наслі­ду­ваня полігенно контрольованих ознак, лише 1 сіянець з 6250 шт. володітиме поєднанням 5- ти на прийнятному рівні.

Тому необхідно, по-перше, ще до його висадки до садка відібрати сіянці, вже поєднують ряд селекційно-цінних властивостей; по-друге, на заключних етапах селекційної програми вести схрещування батьків із високим рівнем кож­ного з полігенно наслідуваних ознак. Застосування браковок на ранніх стадіях життя сіянців, дозволяє щорічно проробляти значно більший обсяг гібридного фонду ще до висадки його до садка та спланувати поєднання кількох пріори­тетних ознак, без яких ніякий з сіянців не зможе стати сортом (стійкість до хвороб, зимостійкість, енергія розвитку тощо).

Ідеально було б розпочати браковку зі стадії гамет, забезпечивши у за­плідненні лише тих із них, які мають потрібні аллельні гени, але ще ці засоби браковки недостатньо надійні. Браковка сіянців до плодоносіння в селекційній практиці називається попереднім відбором; тобто, вказують залишити, наприк­лад, у яблуні і малини, лише близько 1% від початкового числа сіянців (якщо отримано 20 тисяч сіянців, то в сад буде висаджено всього 200 штук).



Підбір вихідного матеріалу. Черешня належить до роду Cerasus Juss під­родини сливових (Prunoidae) сімейства Розанових (Rosaceae). Усі сорти череш­ні належать до одного виду – Cerasus avium L. Moench (2N ==16).

Нині понад 4 тис. сортів, які різняться по висоті дерева, діаметру крони, термінів цвітіння, продуктивності, величині, формі, забарвлення, смаку, термі­ну дозрівання плодів, опірності шкідників і хвороб.

Є також різниця між сортами за еколого-географічними умовами пророс­тання (західноєвропейська, американська, кавказька, молдавська, кримська, середньоукраїнська і північна екологічні групи сортів).

По консистенції м'якуші розрізняють на 2 групи: гіні – із м'якою, рідкої м'якоттю; бігарро – зі щільною хрящуватою м'якоттю. До гіні належить біль­шість ранніх і середніх сортів щодо терміну дозрівання плодів, а до бігарро – сорти з пізнім дозріванням плодів.

При внутрішньовидовому схрещуванні несумісних комбінацій виходить порівняно не багато. Причому в черешні вона завжди проявляється у обох напря­мах; інакше кажучи, якщо сорт А зав'язує плоди при запиленні його сортом У, то це означає, як і сорт У буде стерильним при запиленні його пил­ком сорту А.

Методи селекції. 1. Міжсортова гібридизація з урахуванням цитогене­тич­ного добору вихідних форм, конгруентних, інконгруентних і топкросних між­сор­тових схрещувань з використанням примітивних форм з первинних генцен­трів, кращих із вторинних центрів походження і нових селекційних сортів.

2. Віддалена гібридизація не більше 3 видів: З. avium (L.) Moench., З, vul­garis Mil!.. З. fruticosa (Pall) G. Woron., З. magaleb (L.) Mill. З. pensylvanica (L.) Lois тощо.

3. Інцухт-схрещування.

4. Радіаційний і хімічний мутагенез.

5. Мейотична поліплоїдія з допомогою електросепаризованого пилку.

6. Посів насіння від вільного запилення кращих сортів, які ростуть в ото­ченні бажаних сортів-опилювачів. У цьому успіх селекційної роботи залежить від правильного вибору вихідних форм з урахуванням селекційного завдання і природно-екологічних, де ведеться робота з поліпшення сортименту.



Підбір вихідних форм для гібридизації. Підбір вихідних пар залежить від селекційного завдання й генетичних особливостей форм для схрещування. До­бору вихідних форм для схрещування передує первинне вивчення сортів у ко­лек­ціях і садах сортовивчення, і навіть цитогенетична оцінка вихідних бать­ківських форм по мейозу і потомству.

Закономірності наслідування основних господарсько-цінних ознак ще недостатньо вивчені, але багаторічні досліди, проведені селекціонерами (Рябов і Рябова, 1975; Покровська, 1975; Турівців, 1975, 1986; Тараненко, 1975; Крен і Лоуренс, 1934 та інших), показали, такі господарсько-біологічні ознаки, як терміни дозрівання, розмір, забарвлення шкірки і м'якуші, щільність, смак пло­дів та інші, контролюються полігонами та успадковуються проміжним типом.


У гібридів частіше переважає низька врожайність, водяниста м'якіть, висока кислотність, причому ці ознаки важко перемогти.

При доборі пар для схрещування необхідно пам'ятати, що у час, з ураху­ванням оцінки гібридного потомства характером наслідування господарсько-цінних ознак, доведено можливість селекції на високий рівень окремих ознак, з можливості їх суміщення на єдиному організмі.

Встановлено, що характер взаємодії генів, відповідальних за ознаки зимо­стійкості, в різних сортів є неоднаковими. Це спричиняє численному розмаїттю проявів дії генів у залежність від гібридних комбінацій. Найчастіше вищу зи­мостійкість забезпечують адитивні генні ефекти, хоча роль домінування і епі­ста­за ще дуже істотна. У сортів, однакових по зимостійкості, характер взаємодії генів різний.

На скороплідність гібридного потомства впливають як материнська, так і батьківська форми. Найбільше скороспілих сіянців зазначено у сім'ях, де серед материнських форм використовували Дрогапу жовту і Крупноплодну. Коли ж у ролі материнської форми використовували сорт Французька чорна, гібридні сіянці пізно брали плодоношення.

Характер розчеплення сіянців у сім'ях щодо терміну дозрівання дозволяє вважати, що ранній термін дозрівання плодів контролюється рецесивним геном, а пізніший – проміжним терміном дозрівання.

Найбільше вибраковування серед гібридних сіянців викликає малий розмір плодів, оскільки крупноплідність контролюється рецесивними генами. Гібри­дизація з допомогою вихідних форм, які мають максимальні розміри та вели­чезну кількість плодів, дозволила переступити за цим показником рубежі світового стандарту (маса – 8 р, діаметр – 26 мм), забезпечивши отримання значно більше крупноплідних сортів.

За формою плоду встановлено, що у генетичному контролі ознаки основ­ну роль грають домінантна та епістатича взаємодія генів. При цьому серцевидна форма плоду контролюється домінантним геном, а округла – рецесивним.

Забарвлення плодів черешні складається із різних поєднань барв шкірки і м'якуші плоду. Найінтенсивніше передають своє забарвлення нащадку одноко­лірні темнозабарвлені сорти і форми, від гібридизації до 100% сіянців мають темнозабарвлені плоди. При схрещуванні сортів з темно-червоною шкіркою пло­дів з сортами, які мають шкірочку темно-червону, а м'якіть рожеву чи з білими прожилками, поруч із сіянцями з темнозабарвленими плодами, з'являються від 10,2 до 50,0% сіянців з жовто-розовими і червоними плодами.

Ніжна, соковита м'якіть плоду (гінь) є домінантним ознакою, а хрящувата (бігарро) – рецесивним. Проте домінування це неповне, так як переважають у всіх групах схрещування сіянці з напівхрящуватою м'якоттю, вказуючи, що це ознака унаслідується по проміжній схемі.

Стійкість до розтріскування плодів од дощів тісно зчеплена з консистен­цією м'якуші. Тільки деякі сорти з твердою м'якоттю показують відносну опір­ність розтріскуванню плодів в сиру погоду (сорт Загадка).

Фенотипічна мінливість гібридів по смаковим якостям обумовлена впливом генотипів батьківських і материнських вихідних форм, а також їхньою взаємодією. Великий відсоток з поганим смаком плодів вказує, що це ознака контролюється домінантними генами.

У цьому найбільшими показниками серед батьківських форм мають сорти Валерій Чкалов, Винка, Скороспілка. Крупноплідна. Але вони ж відзначають і збіг високих показників варіантів, нагадуючи про ту обставину, що нащадки цих сортів, на противагу іншим сортам, є високоякісними.

Ознака великого розміру кісточки домінує над дрібним. На успадкування цієї ознаки впливають як материнські, і батькові вихідні форми. Найбільші ефек­ти відзначено в сортів Валерій Чкалов і Крупноплідна. Водночас збіга­ються найбільшими ефектами, що зумовлює прояв у гібридного потомства цих сортів найбільш великої кісточки.

Зрощення кісточки з м'якоттю є домінантною ознакою, але домінування це неповне, на це вказує наявність сіянців, що мають напіввільну кісточку. Ме­рехтливість ознаки зрощення кісточки з м'якоттю більшою мірою визначається загальною комбінаційною здатністю, ніж специфічною.

Доведена доцільність подальшого проведення повторних схрещувань кращих нових з- домінантним, це домінування неповне, на що вказує наявність великої кількості сіянців із сортів з іншими високоякісними сортами. Це дозво­ляє створювати нові сорти і форми, які мають комплекс поліпшених показників за хімічним складом. При селекції на комплексну опірність захворювань вста­новлено, що сталість до бактеріальному раку кісточкових унаслідується по­лігенно. Вона підвищується, якщо з материнських і батьківських форм взяті найстійкіші у сучасних екологічних умовах сорти.

Крім того у гібриді черешні виявлено сіянці з одночасним дозріванням та легким сухим відривом плоду від плодоніжки. Ці гібридні форми необхідно залучити до селекції при виведенні нових сортів, придатних для механізованого знімання плодів.

Встановлено, що довжина і товщина успадковуються спільно, а сила зрос­тання, зокрема карликовість – рецесивні, і контролюються малим числом генів. Тісно зчеплені з карликовістю зморшкуватість, і лише у поодиноких ви­падках вона проявляється в сіянців із ростом.

Конче важливо, щоб сорти для гібридизації, відрізнялися комплексом позитивних властивостей (зимостійкістю, засухостійкістю, тривалим періодом зимового спокою, високою врожайністю і якістю плодів тощо), і навіть допов­ню­вали одне одного потрібними для селекціонера ознаками.

Небажано мати у вихідних форм негативні риси: невисоку зимостійкість, низьку врожайність, дрібні плоди, водянисту м'якіть, невисокі смакові якості, які нелегко долаються в потомстві.

Схрещування необхідно проводити тільки на молодих (10-12-літних) доб­ре розвинених деревах при хорошому догляді за ґрунтом і рослинами. У цілому нині добір вихідних форм залежить від селекційного завдання й генетичних особливостей схрещуваних форм.

За багаторічну працю селекціонерам М. Т. Оратовского, І. А. Рябову,
М. І. Туровцеву, Л. І. Тараненко та іншим вдалося виділити ряд перспективних сортів-донорів для селекції за такими ознаками: зимостійкість – цієї мети вико­ристовуються сорти, відмінні найбільшої морозостійкістю й сталістю до весня­них заморозків: Дрогана жовта, Денисена жовта, Наполеон біла, Крупноплідна, Червона щільна, Сестричка, Дончанка, Валерій Чкалов.

Для виведення морозостійких сортів черешні для північної зони необхідно використовувати високогірні форми черешні, і навіть дикі форми її, які ростуть у лісах північної України. При селекції на зимостійкість як вихідний матеріал велику цінністю представляють ленінградські сорти черешні селекціонера Ф. Д. Тетерєва: Ленінградська чорна, Ленінградська жовта, Мускатна чорна, і навіть білоруські сорти селекціонера Є. П. Сюбарової – Золота лошицька, Пів­нічна, Снігуронька, Красуня, Лікерна.

Стійкість до бактеріальному раку кісточкових – Дрогана жовта, Франц Йосип, Французька чорна, Валерій Чкалов, Винка, Крупноплідна, Прогрес, Темп, Дилема, Одностайна, Дніпровка, Бігарро Оратовського, Тавричанка, Ру­бінова рання, Відрада, Самоцвіт, Первісток, Слов’яночка і інші.

Витривалість до кокомікозу – Рубінова рання, Віпка, Сонячна куля, Авро­ра, Росіянка. Ізюмна, Дніпровка, Мелітопольська рожева, Дилема, Самоцвіт, Одностайна, Святкова, Відрада, Крупноплідна.

Пізніше цвітіння – Дрогана жовта, Денисена жовта.

Раннє дозрівання – Рання Марки, Рубінова рання, Скороспілка, Валерій Чкалов.

Пізніше дозрівання – Крупноплідна, Французька чорна, Бігарро Ора­тов­ського, Ізюмна, Дрогана жовта

Холодостійкість і відносна константність насіннєвого потомства – Дро­гана жовта, Крупноплідна, Валерій Чкалов.

Смакові якості – Тавричанка. Валерій Чкалов, Космічна, Престижна, Крупноплідна, Ізюмна, Дніпровка.

Врожайність – Дрогана жовта, Жабуле, Валерій Чкалов, Мелітопольска чорна, Вінка, Крупноплідна, Франд Йосиф.

Привабливість зовнішнього вигляду – Мелітопольська чорна, Курортна, Престижна, Крупноплідна.

Маса плоду і хрящуватість м'якуші – Престижна, Крупноплідна, Дрогана жовта, Валерій Чкалов, Курортна.

Сухий відрив плодоніжки – Червнева рання, Престижна, Ізюмна, Крупноплідна.

Транспортабельність – Космічна, Сюрприз, Мелітопольська чорна, Бі­гарро Оратовського, Престижна, Крупноплідна, Талісман, Ізюмна, Валерій Чкалов.

Як засвідчили результати своєї роботи багатьох дослідників, викорис­тан­ня у ролі вихідних форм сортів із різних еколого-географічних районів най­перспективніше до створення нових сортів черешні.

Ефективними є повторні схрещування нових селекційних сортів з колиш­німи іноземними сортами, господарсько-ціннісні ознаки яких бажано передати гібридному потомству.

У північної зоні з материнських вихідних форм необхідно використо­ву­вати сорти: Червона щільна, Ленінградська чорна, Мускатна чорна (Негреня), Ленінградська жовта, Мускатна, Лікерна, Північна, Народна, Красуня, Пере­мога, Снігуронька, Россошанська велика, Юлія, Женайтська чорна, Женайтська рожева, Женайтська червона пізня, Компактна Веньямінова, Воронезька рання тощо.

При міжвидовий гібридизації рекомендуються схрещування черешні (Дрогана жовта, Дениссена жовта, Гоше, Франц-Йосиф, Ізюмна, Крупноплідна) з вишнею кислої (Любська, Жуковська, Гріот Остгеймський), дюками (Гріот Подбельський, Пустунка, Мелітопольска десертна, Примітна), з вишнею сте­повою (З. fruticosa Pall.), з вишнею повстяною (З. tomentosa Thunb. Wall.), пенсільванською (З. pensylvanica L. Lois) і ін.

Міжродові схрещування черешні з черемшиною: віргінською (Padus virginiana Mill.), японською (Padus maackii Rupr.), звичайною (Padus racimosa Lam. Gilib.) перспективні, щоб одержати імунних до кокомікозу сортів.

При селекції з деякими господарсько-біологічними ознаками слід на­сам­перед використовувати перелічені вище сорти-донори.

Раннє дозрівання плодів – прямі і зворотні схрещування ранніх сортів черешні (Рання Марки, Апрелька, Скороспілка, Рубінова рання, Присадибна) зі середньопізнім і пізнім термінами дозрівання плодів (Дрогана жовта, Талісман, Крупноплідна, Престижна, Мрія).

Найкращим насінням під час створення ранньостиглих і середньостиглих сортів є: Дрогана жовта X Рання Марки; Дрогана жовта X Скороспілка; Дрога­на жовта X Валерій Чкалов; Наполеон біла X Рання Марки; Наполеон біла


X Валерій Чкалов. Найбільшою силою спадкової передачі ознак ранньостиглос­ті має сорт Рання Марки.

Проте багато сортів черешні, особливо ранньостиглі, дають насіння з низь­кими показниками сходів, а сіянці їх відрізняються низькою життєздатністю. Тому з материнських рослин краще пізньостиглі сорти, які дають великий відсоток ко­рисної зав'язі і досить високим відсотком сходів насіння. Причому у ролі вихідної материнської форми беруть рослину, ознаки якої бажано повніше передати по­томству.

З використанням ранньостиглого сорту як материнського, А. І. Здруйков­ська-Ріхтер (1974 р.) рекомендує для вирощування сіянців застосовувати куль­туру штучних зародків. Вченій дивом удалося отримати ряд перспективних сіянців, що підтверджують зокрема можливість використання культури зарод­ків як прийому отримання гібридних сіянців при виведенні ранньостиглих сортів. У той час М. Т. Оратовский (1956 р.) у Мелітополі, А. З. Покровська (1961 р.) в Дагестані домоглися формування сходів насіння у ранньостиглих сортів шляхом штучної затримки розвитку та дозрівання околоплідника у сор­тів Рання Марки і Апрелька із 25-ма до 40 днів. Саме таким шляхом А. З. Пок­ровською отримано новий ранньостиглий сорт Ювілейна Дагестану.

Інтенсивність забарвлення плодів. При виведенні нових сортів з темним забарвленням м'якуші без білих прожилок найкращими гібридними сім'ями є: Наполеон біла X Рання Марки; Наполеон біла X Валерій Чкалов; Дрогана жов­та X Валерій Чкалов; гібрид 1793 (сіянець Французької чорної) X Валерій Чка­лов + Дніпровка + Рання Марки, що дають від 80 до 85,1% сіянців з необхід­ними ознаками.

Хороші результати відзначаються з використанням в запиленні суміші пилку Мелітопольська чорна + Бігарро Оратовського.

Для отримання сортів із кремовим і жовтим забарвленням м'якуші необ­хідно схрещувати жовтоплідні сорти між собою, чи використовувати пилок із зелених бутонів у темно-окрашених сортів (Рання Марки, Валерій Чкалов).

З високими смаковими якостями плодів ефективними виявилися схрещу­вання у таких комбінаціях: Дрогана жовта X Валерій Чкалов; Ізюмна X Дайбера чорна; Ізюмна X Крупноплідна; Дрогана жовта X Вінка; Крупноплідна X Ме­лі­топольска чорна; Бігарро Оратовського X Крупноплідна; Дніпровка X Тав­ричанка та інших.



Самоплідність. За позитивного рішення проблеми створення самоплід­них сортів черешні особливо перспективне використання інбридингу і беккрос­них схрещувань. Поява у Канаді карликових сортів Ламберт компакт і Ком­пакт Стелу, і навіть самофертильного сорти Стелу дозволяє вивести нові сорти – самоплідні, з обмеженим зростанням дерева і придатні машинної збирання. За позитивного рішення проблеми морозостійкості черешні необхідно проводити схрещування коїться з іншими видами роду Сегаsus, що дозволить створити сорти з збагаченої спадкової основою. Особливої уваги заслуговує повторна гібридизація нових плідних сортів і елітних сіянців черешні, отримані від між­видовий гібридизації черешні із кислою вишнею (Долорес 11 18/6, Ніка, Окса­митова, Кавказька) з зимостійкими сортами кислої вишні (Володимирська та інших.) чи з плідними вишнями-дюками (Краса півночі, Пустунка, Іграшка, Прикметна).

З селекційного завдання, все схрещування у центральній зоні пливуть переважно для підвищення загальної зимостійкості черешні. У зв'язку з цим рекомендуються від використання в селекції: .

- повторні схрещування між найбільш зимостійкими сортами і елітними сіянцями черешні селекції інституту садівництва (м. Київ) і Мліївського інсти­туту садівництва (Киянка, Китаєвська чорна, Красуня Києва, Нектарна, Роже­ва Млієвська) з допомогою сортів Донецького філії – Дончанки, Донецької красуні і Сестрички, і навіть інтродуційованих сортів північної селекції (Чер­вона щільна, Ленінградська чорна, Лікерна, Північна, Народна та інших.);

- повторна гібридизація сортів північної селекції з сортами вишні – череш­невого походження (Пустунка, Примітна); гібридизація сортів північної селек­ції із кращими південними найбільш зимостійкими зарубіжними і вітчизня­ними сортами (Космічна, Крупноплідна, Валерій Чкалов, Дрогана жовта); міжвидові схрещування найбільш зимостійких сортів черешні (Червона щіль­на, Дрогана жовта, Дончанка, Донецька красуня) з найбільш зимостійкими сортами кислої вишні (Гріот остгеймский тощо);

-. міжвидові схрещування черешні з вишнею повстяної, японської, пен­сильванскої тощо. буд. і міжродові схрещування черешні з черемшиною віргінською, звичайної, японською; посів насіння від вільного запилення зи­мостійких південних сортів (Дениссена жовта, Дрогана жовта, Космічна та інших.), і навіть кращих сортів і елітних сіянців Донецького філії Інституту садівництва, спільно які ростуть із зимостійкими сортами вишні і черешні.

Для підвищення зимостійкості рекомендується використовувати щеплен­ня сіянців черешні в ранньому віці на коріння звичайної вишні. Застосування цього прийому на карбонатних ґрунтах підвищує стійкість гібридних сіянців до хлорозу.

Для отримання 1000 насіння черешні необхідно 1000 плодів.

Для отримання 1000 плодів потрібно каструвати їх та ізолювати: якщо 5% зав’язів плодів квіток – це 1000 квіток, то 100%квіток – х кві­ток, що не зав’язались. Х=1 000х100/5=20 000 квіток.

Для ізолювання 20 000 квіток необхідно приготувати ізоляційних клума­ків (по 3 квітки у кожному мішечку).

3 квітки – 1 мішок

20 000 квітів – Х мішків

Х=20 000х1/3=6 667 мішечків.

Для запилення необхідно зібрати бутонів: 1 пуп'янок для запилення
10 кві­тів.

1 бутон – 10 квіток x бутонів-20 000 квітів.

Х=20 000х1/10=2 000 бутонів.

Для посадки насіння необхідно 1 000 скляночок (площа одного=0,0016м2) загальної площі 0,0016 м2 х1 000=1,6м2; для розміщення сіянців у відкритому ґрунті (в шкілці сіянців) потрібен майдан для 1 сіянця 0,8х0,3м2=0,24м2 для 1 000 сіянців=0,24х1 000=240 м2; для висадки в селекційний сад необхідна площа під 1 саджанець -10 м2 під 1 000 саженців=1 000х10=10 000 м2=1 га.



Селекційна шкілка. Для скорочення обсягу робіт при виведенні нових сортів черешні, користуються попереднім відбором сіянців у селекційних грядах за вегетативними ознаками. Браковку починають із проростків у сі­м’ядольному стані, оскільки, за даними Л. І. Тараненко (1975 р.), сіянці, які мають підсім’ядольне коліно яскраво забарвлене, матимуть темно-окрашені плоди.

Наступного року життя у весняний період вибраковують всі сіянці, що мають підмерзання понад 1 бала, у період проводять браковку по опірності до коккомікозу.

Із забарвленням плоду тісно корелює і спільно унаслідується наявність антоціану в кайданах і листових черешках. У жовтих плідних формах черешні залізки і стеблина залишаються жовтувато-білими. Форми черешні, які мають плоди при дозріванні і набувають темно-червону чи жовтувато-рожеве за­барвлення, мають забарвлені залізки і черешок.

Усі білоплідні сорти і форми мають ясно-зелені, а червоноплідні – темно-зелені і зелене листя. Причому у кінці вегетації у червоноплідних сортів листя набувають червоно-буре забарвлення, а у жовтоплідних – жовто-коричневе. Більшість ранньостиглих сортів і гібридів характеризується раннім листопадом.

М. У. Каниніної розроблено методику попереднього відбору сіянців че­реш­ні на зимостійкість. За цією методикою у зимостійких сіянців черешні зміст сахарози, олігосахарів, рафінози, проліну і аргініну в 2-3 рази вищий, по­рівняно з незимостійкими.

Слід звернути увагу до зміст аланіну і тіраліну. У незимостійких чере­шень ці амінокислоти, зазвичай, відсутні, а у зимостійких їх міститься значна кількість.

Встановлено, що є пряма залежність між скоростиглістю і кількістю ус­тиць на 1 мм2 та його розміром. Ранньостиглі сіянці в дослідах М. У. Каниніної мали на 1 мм2 190-210 устиць, а пізнєстиглі – 146-163. Розмір устиць у ранне­стиглих сортів дорівнював 23,3-25,3 a y пізнєстиглих -25,6-27,1. Величина пло­ду корелює з величиною. У сіянців з більш великими залозами більші плоди.

Селекційний сад. При виборі місця для черешневих насаджень варто від­давати перевагу піднесеним місцях – куполовидним плато вододілів, забезпе­чених хорошим повітряним дренажем. Для хорошого зростання насаджень грунт має бути досить дірчастим, проникним для повітря та води, та водночас здатним утримувати достатній запас вологи у верхніх шарах і у підґрунті.

Найкращими ґрунтами для черешні можна вважати суглинкові і |легко­глинясті сірі, темно-сірі та остепневі лісові ґрунти. Сприятливі ґрунти – типові, вищелочені і звичайні чорноземи того ж механічного складу. Малопридатність ґрунту з великим вмістом карбонатів і зовсім непридатні ґрунти з ознаками солонцюватості і заболоченості.

На площі, виділеної під посадку саду, рекомендується 2-3 роки сіяти багаторічні трави, потім провести передпосадкову оранку плантажним плугом на глибину 30-60 см. Перед оранкою необхідно внести добрива з розрахунку на 1 га: 40-60 т гною, 6-10 ц суперфосфату і 4-5 ц калійної солі. Частину добрив можна внести напередодні посіву трав.

Посадку черешні рекомендується проводити тільки навесні, у початкові терміни. Тоді саджанці черешні добре приживаються, краще перезимовують відразу ж після посадки, менше страждають від повітряної посухи і високих температур повітря. У пізньопосаджених дерев черешні в разі настання спе­котної погоди нерідко спостерігається висихання, до появи молодих листочків, попри своєчасні поливи. Приживлюваність саджанців на разі буде, дуже низькою.

Черешню рекомендується висаджувати з відривом 5х4 м. Слаборослі сор­ти черешні та сорти з вузькопірамідальною формою крони, щеплені на вишні звичайної, садять з відривом 5х3 м. В одному кварталі висаджують 3-4 сорти, чергуючи їх за 3 ряда.

На півдні Центрально-чорноземній зони система змісту ґрунту мусить бути спрямовано поліпшення водного режиму саду і забезпеченість плодових рослин елементами живлення.

Кращою системою змісту ґрунту в міжряддях неполивного черешневого саду є чорний пар з посівом сидератів у другій половині літа у вологі роки і застосуванням добрив. У рік посадки міжряддя в черешневому саду мають обов'язково перебувати під чорним паром.

Застосування азотних добрив після, цвітіння найефективніше якщо їх вносять в рідкому вигляді у вологий ґрунт (під час випадання дощу або відразу після нього). Внесення добрив у сухий ґрунт може дати негативні результати. Пізнєосіннє зрошення підвищує врожайність черешні і зберігає дерева від ви­си­хання і вимерзання.

Важливим моментом догляду за черешневими насадженнями є глибина обробітку ґрунту. Осінній обробіток ґрунту в міжряддях проводять на глибину трохи більше 15 см, весняний і літній – на меншу глибину. На пристовбурових колах застосовується дрібний обробіток ґрунту, особливо поблизу стовбурів.

Однією з обов'язкових умов догляду за черешневим садом є захист штам­бів від зимових ушкоджень. І тому штамби і є підстава кістякових гілок взимку потрібно обставляти очеретом, стеблами соняшнику, обв'язувати папером тощо.

У селекційному саду виробляємо відбір перспективних і елітних сіянців по сукупності господарсько-цінних ознак дерева і плоду. У зв'язку з мінливістю якостей плодів і властивостей дерева у перші роки плодоносіння сіянця відбір ведеться протягом 3-5 років, даючи щороку селекційну оцінку сіянця і роблячи оцінку при його відборі чи вибракуванні. Тільки після 3 – 5 років плодоносіння роблять остаточний висновок про відбір чи вибракування сіянця.

Перспективні сіянці виділяються самим селекціонером. Розмножені пер­спективні сіянці висаджуються на ділянку станційного сортовивчення (первин­ного сортовивчення). Водночас ведеться вивчення маткового (кореневого) дерева в селекційному саду. Найкращі перспективні сіянці, минулі випро­буван­ня дільниці первинного (станційного) сортовивчення показали видатні госпо­дарські властивості і забезпечення якості на матковому дереві протягом 2-3 ро­ків спостережень, виділяються помологічною комісією до елітних сіянців і розмножуються в кількості, що забезпечує їх уявлення для державного випро­бування, і навіть закладання ділянок виробничого випробування у сільськогос­по­дарських господарствах.



Ділянка первинного сортовивчення. При закладанні ділянки первинного сортовивчення необхідно правильно встановити набір сортів з вивчення. У сортовивчення мають включатися сорти, що є перспективними для даного району. Для ділянки первинного сортовивчення вибирають безпечне місце з однорідним ґрунтом і підґрунтям, типові для садових площ даного району. Посадка проводиться на разі у вже добре підготовлений ґрунт, високоякісними саджанцями. На ділянках первинного сортовивчення висаджують гібриди у наступній кількості: 10-15 рослин кожної відібраної форми, на одному підщепі, а різних подвоях – по 5 рослин на кожному підщепі.

Як контроль у кожному п'ятому ряду висаджують сорти Світанок і Рання рожева, як найперспективніші по зимостійкості. На ділянці первинного сорто­вивчення проводять контроль за проходженням фенофаз, особливістю розвитку і плодоносіння, ступенем самоплідності, шукають кращі обпилювачі, вивчають хімічний склад парламенту і морфологічні ознаки та навіть господарським цін­ними ознаками (зимостійкість, засухо і солестійкість, врожайність, час вступу в плодоношення тощо).

З первинного сортовивчення робиться попередня оцінка майбутніх
сортів. Елітні сіянці, у процесі сортовивчення виділилися переваги перед най­кращими районованими сортами у цій місцевості, передають у державне випробування. Також ділянку первинного сортовивчення з наступним джере­лом розмноження посадкового матеріалу – для виробничого сортовивчення і комерційного розмноження сорту.

Державне сортовипробування. Створена і діє єдина державна служба для випробування та охорони селекційних досягнень, до складу якої відповідно до Закону «Про селекційні досягнення» входять Державна комісія для випробу­вання й охорони селекційних досягнень при Міністерстві (далі Держкомісія), обласні та районні інспектури з державного випробування й охороні селекцій­них досягнень, державні сортовипробувальні станції, державні сортовипро­бу­вальні ділянки, Центр за оцінки якості сортів сільськогосподарських культур.

Держкомісія здійснює єдину політику області правової охорони селек­ційних досягнень, приймає до розгляду заявки на селекційні досягнення, прово­дить із них експертизу й випробування, веде Державний реєстр охоронюваних селекційних здобутків і традицій Державного реєстру селекційних досягнень, допущених для використання, видає патенти і авторські свідоцтва, видає правила і роз'яснення з застосування законодавства про селекційні досягнення.

До функцій Держкомісії також відносяться встановлення переліку ботанічних і зооло­гічних родів та видів селекційних досягнень, яким видаються патенти, орга­нізація проведення державного випробування і експертної оцінки сортів і порід на охороноздатність і господарську корисність, розробка методик державного випробування і єдиних форм охоронних і інших документів, складання описів селекційних досягнень, реєстрація селекційних досягнень, виняткових ліцензій і видача примусових ліцензій, анулювання і визнання недійсності патентів, розгляд пропозицій і прийняття рішень щодо назв сортів і порід, створення ін­формаційних технологій і банків даних із випробування і охорони селекційних досягнень, облік і реєстрація надходження грошових від патентів мит, і навіть міжнародний обмін інформацією і документацією з цих питань.

Заявка на видачу патенту на новий сорт подається в Держкомісію і одно­часно засвідчує передачу цього сорту на державні випробування. Сорт повинен відповідати за новизною, однорідністю, стабільності і відповідності вимогам, викладених у відповідних статтях Закону «Про селекційних досягненнях». Сорт вважається новим, якщо дата подачі заявки на посадковий матеріал даного се­лекційного досягнення не продавалася і передавалася іншим особам від вико­ристання біля України раніше, як рік до цієї дати, біля іншої іноземної держави – раніше, як за декілька років.

Сорт хоча би за однією з господарсько-біологічною, морфологічною оз­накою повинен явно відрізнятися від іншого загальновідомого сорту, існуючого на момент подачі заявки (загальновідомим є сорт, що в офіційних каталогах, довідковому фонді має точний опис). По врожайності, якості плодів, зимостій­кості, опірності хворобам і шкідникам новий сорт повинен відповідати вимо­гам, викладеним у відповідних документах Держкомісії. Рослини виведе­ного сорту мають бути досить однорідні за своїми ознаками з урахуванням окремих відхилень, що є реакцією на відмінності умов довкілля. Ознаки нового сорту у процесі кількаразового розмноження повинні залишатися незмінними. Право на подачу заявки, видачу патенту належить селекціонерові або його правонаступ­нику.

У разі, якщо сорт виведений чи виявлений і під час службових обов'язків, права належать роботодавцю (наприклад, установі), селекціонер же претендує тільки на авторське свідчення і певну відповідність договору – частку мате­ріаль­ної винагороди від продажу ліцензії на сорт. Якщо сорт з'явився як ре­зультат комплексних досліджень кількох установ, то заявку можна подати кільком заявникам, у своїй частці авторства кожного, що вказується в довідці, йдеться про творчу участь у виведенні сорту.

До заявки мають бути докладені такі документи: опис нового сорту за формою, затвердженої Держкомісією, підписаною авторами, керівником закла­ду і начальником обласної інспектури, затвердженою вченими ради науково-дослідного закладу; виписка з рішення вченої ради наукової установи про пере­дачу нового сорту або виписка із рішень вчених рад всіх вищезгаданих закла­дів, що брали участь у виведенні сорту; довідка про творчу участь кожного з співавторів у виведенні нового сорту, затверджена вченим ради. До матеріалів заявки в Держкомісію додатково докладають два примірника довідки про за­рахування до розгляду заявки на видачу авторського свідчення та свідоцтва на сорт і навіть авторські картки (по дві на кожного автора).

З іншого боку, потрібно докласти характеристику сорту, у який повинна бути наступна інформація: назва сорту; назва закладу-організатора; ботанічна класифікація; група з терміну дозрівання плодів; напрям використання продук­ції; інша інформація, визначаюча вибір стандартного сорту в досвіді кон­курс­ного випробування; морфологічний опис, що дозволяє ідентифікувати сорт від загальновідомих сортів з зазначенням до якого сорту близький і що відрізняє від рівня однорідності; основні якості сорту і розкриті недоліки сорту; особли­вості технології обробітку – у яких регіонах сорт пропонується випробувати. У експонованих документах на виведений сорт мають бути всі відомості, пе­редба­чені в затверджених Держкомісією формах (змінюються щорічно).

Документація підписується керівниками установ і скріплюється печатка­ми. Опис і фотографії нового сорту є документами заявки, що відбивають за­гальний вигляд виведення нового сорту, його характеристику. Дані, що харак­теризують господарські та біологічні властивості нового сорту, наводять за
3-4 роки господарського плодоношення – не менш 5 вегетативно розмножених дерев плодових культур, щонайменше 30 кущів ягідних чагарників, щонаймен­ше 500 кущів суниці. Відхилення від врожайності нового сорту контролюється і оцінюється статистично. До опису додаються завірені чорно-білі чи кольорові фотографії (9Х12 см, 13Х18 см) в 3-х примірниках (всього дерева чи куща, ор­ганів плодоносіння, плодів). Заявник зобов'язаний гарантувати наявність і постачання посадкового матеріалу державним ділянкам відповідно до затверджених нормам.

Методи прискорення селекційного процесу. Насамперед можливо скоро­тити ювенільний період у гібридних сіянців плодових культур з допомогою цілеспрямованого добору вихідних форм. Показано, що з створення у теплиці оптимальних умов зростання сіянців плодових культур зокрема і на посиле­ному висвітленні, можна домогтися значного скорочення періоду дозрівання. Значне прискорення початку плодоносіння гібридних сіянців плодових характеризується вирощуванням у період в теплиці із наступною пересадкою в крону молодих, добре зростаючих дерев-скелетоутворювачів. Ще більший інте­рес представляє щеплення молодих гібридних сіянців у крону зимостійких сла­борослих подвоїв.

Можна ще використовувати зв'язку морфологічних і біологічних особли­востей молодих сіянців. Особливо великий виграш у часі можна отримати при поєднанні різних етапів селекційного процесу. Важливим у пришвидшенні селекційного процесу є комп'ютеризація у цілях найефективнішої роботи бага­торівневої системи, використання єдиної бази даних із сортами і донорами в усіх наукових установах щодо одного формату, використовуючи одну програм­ну оболонку, що містить уніфіковані переліки селекційних даних, щоб ці бази були доступними і корисними всім зацікавленим особам.

Але цілком прогнозувати комп'ютерну підтримку не можна, вона здатна аналізувати тільки те, що в програмі; нові підходи, здатні продукувати і реалі­зо­вувати роботу лише людини. Ще однією важливою особливістю є застосу­вання статистичних методів у селекції. З допомогою грамотного використання методів статистики можливо прогнозування наслідування ознак, отже й пра­вильний добір батьківських пар, дослідження взаємозв'язку ознак у прогно­зу­ванні відбору перспективних гібридів. Але сильним обмежувальним аргумен­том стають різні випадкові явища при схрещуваннях і успадкуванні ознак, тож слід обережно підходити до статистичних прогнозів, проводити дослідження тільки з великою кількістю досліджуваних гібридів і робити відбір за якогось одного, а, за кількома непрямим ознаками, що корелюють з селекційними. Опи­сані прийоми прискореного створення і розмноження нових сортів плодових і ягідних культур сприяють більшому сортименту та окупності селекційного процесу.

Викладач самостійно, після дискусії зі студентами, оголошує вирі­шен­ня проблемного запитання, що поставлене ним на початку викладення третього питання лекції: ”Чому промислове поширення черешні обмежу­ється, головним чином, південними областями плодової зони, хоча черешня відрізняється від вишні вищими смаковими якостями, трохи більшим змістом цукру, значно меншою кислотністю плодів?” Серед ряду причин, на які викладач наголошував протягом лекції, він називає домінуючу: черешня належить до теплолюбних порід, тому промислове поширення її обме­жу­ється, головним чином, південними областями плодової зони.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка