Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка35/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

План. Методика навчання питань:

1. Насіння і селекція.

2. Вибір ділянки для вирощування багаторічних трав.

3. Підготовка насіння.

4. Строки і способи посіву багаторічних трав. 

5. Догляд за насінниками. 

6. Прибирання багаторічних трав. 
Ключові поняття: рівні проблемності, професійні ситуації, освітньо-квалі­фікаційна характеристика, дискусія, диспут, демонстрація, презен­та­ція, розігрування ролей.

1. Насіння і селекція.



Викладач пропонує студентам розіграти ролі і стати фахівцями – агрономами насіннєводами, відповідно до освітньо-кваліфікаційної характе­ристики. У запрошеного викладача – роль науковця з насінництва багато­річних трав.

Викладач пропонує запитання проблемного характеру: „Чому в Украї­ні нині використовують 17 видів злакових багаторічних трав (тимофіївка; житняк; костриця лучна, очеретяна, червона; райграс пасовищний, бага­тоукісний, високий; грястиця збірна; стоколос безостий, прямий; тонконіг лучний, болотний; лисохвіст лучний; мітлиця біла; пирій сизий; очере­тян­ка звичайна), хоча рекомендовано для вирощування 46 сортів багаторічних злакових трав?”

Під час викладу всієї лекції викладач дає відповіді на поставлене запи­тання. Лекція супроводжується демонстрацією цифрового та табличного матеріалу.

Викладач підкреслює, що збільшення виробництва та поліпшення якості тваринницької продукції багато в чому залежать від кормової бази, стан якої поки відстає від потреб тваринництва і стримує його розвиток. Один з основних шляхів підвищення культури та продуктивності як польового кормовироб­ниц­тва, так і природних кормових угідь – це поліпшення насінництва багаторічних трав. 

У зв'язку з переходом агропромислового комплексу країни на нові умови господарювання, введенням госпрозрахункових, кооперативних відносин з усі­ма партнерами купівля насіння лугових трав стає обтяжливою для будь-якого орендного колективу. Більше 50% витрат при вирощуванні багаторічних трав припадає на придбання насіння. 

Важливою умовою інтенсифікації польового і лукопасовищного кормови­роб­ництва, підвищення родючості й поліпшення структури ґрунтів, а також поповнення запасів кормового протеїну є збільшення врожайності багаторічних бобових та злакових трав, розширення площ найцінніших за поживністю видів і сортів, створення високопродуктивних культурних сіножатей та пасовищ. Бага­торічні кормові трави багаті каротином, фосфором, кальцієм і визначають хар­чові якості тваринницької продукції. У структурі кормових культур у Лісостепу вони займають 50-55%.

Розширення площ посівів бобово-злакових травосумішок у кормових сівозмінах польового травосіяння потребує достатніх запасів насіння. У різних екологічних зонах для висівання в кормових сівозмінах, на луках і пасовищах, а також для залуження схилів і еродованих земель використовують 17 видів зла­кових багаторічних трав (тимофіївка; житняк; костриця лучна, очеретяна, червона; райграс пасовищний, багатоукісний, високий; грястиця збірна; стоко­лос безостий, прямий; тонконіг лучний, болотний; лисохвіст лучний; мітлиця біла; пирій сизий; очеретянка звичайна). Рекомендовано для вирощування 46 сортів багаторічних злакових трав.

У системі насінництва трав, як й інших культур, забезпечується контроль за сортовими та посівними якостями насіння, в її завдання входять заготівля та забезпечення високоякісним сортовим насінням господарств усіх форм влас­ності. Основа системи насінництва багаторічних трав, яка була прийнята ще в 80-х роках ХХ століття, зберігається і зараз. Її будова і принцип здійснення аналогічні до системи насінництва кукурудзи.

Насінництво багаторічних трав здійснюють за схемою: розсадник збере­ження сорту, розсадник попереднього розмноження, оригінальне насіння, еліта. Розсадник збереження сорту закладається науково-дослідною установою ори­гінатором. Робота при цьому направлена на підтримання специфічних власти­востей сорту: високої врожайнозеленої маси для укісних сортів або пасовищної маси для пасовищних, стійкості при дво-трирічному використанні в польо­вому травосіянні, довголіття при використанні в лучному травосіянні, швид­ко­го відростання навесні та після скошування або стравлювання, стійкості траво­стою до вилягання та витоптування. Повинна зберігатись висока насіннєва про­дуктивність.

Вихідний матеріал для розсадника збереження сорту необхідно брати з найкращих травостоїв найвищих репродукцій цього сорту – розсадника збе­реження, оригінального насіння. Основні методи збереження сорту в розсад­нику – масовий добір (за комплексом ознак), внутрішньосортове вільне переза­пилення, поєднання цих методів. Для проведення масового добору розсадник збереження сорту закладають з індивідуальним розміщенням рослин при від­далі між ними 0,45 х 0,45 – 0,70 х 0,70 м. Посів проводять широкорядно, по пару. Всі хворі, нетипові рослини видаляють. Насіння залишених рослин об’єд­нують для закладання розсаднику попереднього розмноження або оригіналь­ного насіння. Частину насіння необхідно залишати в резерві у вигляді страхо­вого фонду. Внутрішньосортове вільне запилення проходить в посівах, де використане насіння різних партій сорту, що вирощене на різних ділянках неод­накового використання, одержане з травостоїв різних репродукцій, різного віку, в різні роки.

Розсадник попереднього розмноження закладається насінням районова­них сортів. Посів проводять широкорядно, без покриву, в добре підготовлений ґрунт. У розсаднику застосовують всі методи, що рекомендуються для вирощу­вання оригінального насіння.

Розсадник одержання оригінального насіння засівають насінням із розсад­ників збереження та попереднього розмноження сорту. Основне завдання – швид­ке розмноження насіння даного сорту. Агротехніка спрямована на збіль­шення продуктивного довголіття рослин.



Для отримання еліти висівають оригінальне насіння. Агротехніка також спрямована на забезпечення тривалого терміну використання травостою на на­сіння. Технологія вирощування насіння окремих бобових і злакових багато­річ­них трав має свої особливості.

2. Вибір ділянки для вирощування багаторічних трав . Під насіннє­вими посівами слід використовувати найбільш окультурені, родючі, помірно зволожені середнього механічного складу ґрунту, чисті від бур'янів, особливо багаторічних (пирій, осот). 

Кращими попередниками багаторічних трав є чистий пар і просапні куль­тури, а також озимі зернові, що йдуть по удобреному пару. 

З усіх багаторічних трав люцерна пред'являє найвищі вимоги до умов зростання. Тому абсолютно неприпустима закладка її насінників на засмічених ділянках. На високородючих ґрунтах насіннєва люцерна у вологі роки, особли­во коли рясні опади випадають вчасно цвітіння і плодоутворення, з розтане і вилягає. У зв'язку з цим її краще розташовувати на середніх за родючістю ґрунтах і тільки через 2-3 роки після внесення органічних добрив. 

При розміщенні насінних посівів необхідно враховувати і біологічні особ­ливості лугових трав. Трави, насіння яких одержують тільки один рік (конюши­на лучна), зазвичай розміщують у польовій сівозміні; люцерну, козлятник і зла­ко­ві трави використовують протягом 3-4 років, тому їх розміщують в запільних і вивідних ділянках або в спеціальних сівозмінах. 

Основну оранку проводять після збирання попередньої культури плугами з передплужниками на глибину орного шару. Ґрунт перед сівбою треба добре обробити, а поверхня вирівняти. При весняному посіві проводять подвійну куль­тивацію з боронуванням у два сліди і прикочування; при літніх безпокривних посівах культивацію і боронування повторюють в міру появи бур'янів, а перед посівом ґрунт накочують. 

3. Підготовка насіння . Для насіннєвих посівів слід перш за все викорис­товувати насіння селекційних сортів I або II класу. 

Насіння деяких видів вимагають спеціальної передпосівної підготовки. Так, більшість насіння багаторічних бобових трав має тверді оболонки, які перешкоджають набухання і дружному проростанню. Тому їх доцільно пропус­кати через наявні в господарстві терки (лляні, конюшиновий, овочеві) і скари­фікатори. Обробку насіння злакових трав рекомендується проводити не раніше ніж за 45-50, а бобових за 15-20 днів до посіву. Перед посівом насіння всіх ви­дів протравлюють загальноприйнятими препаратами. 

У виробництві дуже часто недооцінюють інокуляцію насіння козлятника східного. При відсутності ризоторфіном для цієї мети можна використовувати ґрунт з дрібними корінцями і бульбами зі "старих" плантацій з розрахунку 4 кг ґрунту на гектарну норму посіву 

4. Строки і способи посіву багаторічних трав . Високі і стійкі врожаї насіння трав при найменших затратах праці на змінних ділянках можна отримати, якщо висівати їх у чистому вигляді. Посів може бути весняним або річним, безпокривним або підпокривних, суцільним рядовим (15см) або широ­корядним (45-70 см). 

5. Догляд за насінниками. Догляд за насінниками трав починають з мо­менту виходу їх з-під покриву, а при безпокривних посівах – з моменту появи сходів. 

Догляд за травами включає боротьбу з бур'янами, розпушування міжрядь підгодівлю мінеральними та мікродобривами, видову прополювання, боротьбу з шкідниками і хворобами, додаткове запилення, скошування стерні, видалення з поля соломи та інших рослинних залишків. Особливої уваги вимагають широ­корядні безпокривні посіви, а також ділянки, що вийшли з-під покриву в пер­ший рік життя. 

На широкорядних безпокривних посівах часто утворюється ґрунтова кір­ка, яку необхідно відразу ж знищити за допомогою кільчастошпорових ковза­нок, якщо навіть в цей час ще немає сходів 

6. Прибирання багаторічних трав. Більшість видів трав дозрівають ра­ні­ше, ніж зернові хліба, отже, техніку до їх збирання трав треба готувати раніше. 



У багатьох видів трав (вівсяниця лугова, райграс, двокісточник тростин­ний, лисохвіст луговий, конюшина гібридний і лядвенець рогатий) дозрілі на­сіння легко осипається. 

Щоб не допустити втрат, необхідно через два-три тижні після цвітіння щоденно оглядати травостої і в міру дозрівання негайно приступати до приби­рання. 

У залежності від погодних умов, особливостей насіннєвого травостою і наявної в господарстві техніки прибирання трав проводять прямим комбайну­ванням або роздільним способом. Злакові трави прибирають переважно прямим комбайнуванням. Насінники тимофіївки, їжаки збірної, стоколосу безостого, мітлиці білої, тонконога лучного при прямому комбайнуванні прибирають в повній стиглості, а при роздільному збиранні – у восковій. До збирання сильно обсипаються видів (вівсяниця лугова, райграс, двокісточник тросниковий, лисо­хвіст луговий) приступають дещо раніше. 

Щоб зменшити втрати від оббивання насіння мотовилами комбайна, до них кріплять легкі дерев'яні планки, обшиті по всій довжині смужками брезенту або прогумованого полотна з напуском 6-8 см. При обмолоті тимофіївки необ­хідно дещо зменшити число оборотів барабана і збільшити зазор між бичами і декою. Одночасно необхідно відрегулювати струмінь повітря від вентилятора, прикриваючи повітряні заслінки. Особливо це важливо при збиранні лисохвос­та лугового, мітлиці білої, стоколосу безостого, насіння яких відрізняються ве­ликою парусністю. 

Бобові трави обмолочують комбайнами СК – 5, "Нива", "Дон-1500", об­ладнані спеціальними пристосуваннями. 

Обов'язковою умовою хорошої роботи комбайна з цим пристосуванням є установка відповідного режиму роботи молотильного апарату. Число оборотів його повинно бути не менше 1100 в хвилину при збиранні сухих сім'яників і не менше 1300 вологих, а зазор між декою і билами барабана мінімальний (на вході – 10 – 15мм, на виході – 1-3мм). Після обмолоту трав комбайном купу має підвищену вологість, тому його відразу ж розсипають тонким шаром під наві­сом, а в сонячні дні – на відкритому повітрі і очищають від бур'янів і механіч­них домішок. Після попереднього очищення їх сортують. 

Очищення насіння здійснюється на машинах фірми "Петкус", "Супер", "Гігант", "Селектра" або лініях КОС – 0,5; КОС – 1,0. Добре очищені і висушені насіння трав (бобові до 13%, злакові – до 15%) зберігають у мішках, покладе­них штабелями в 4 – 6 рядів. 



7. З багаторічних бобових трав найбільш цінною в сучасних ринкових умовах культурою є люцерна. Її відрізняють висока продуктивність, дов­голіт­тя, виняткова адаптивна здатність до різноманітних природних умов, багато­цільо­ве використання. 

У той же час люцерна основний чинник біологізації землеробства. Зна­чення біологізації землеробства незмірно зростає в сучасних умовах обмеже­ного ресурсного забезпечення АПК, коли баланс органічної речовини більшості ґрунтів складається несприятливо, що може мати важкі наслідки для землероб­ства вже в недалекому майбутньому. 

Люцерна за рахунок фіксації азоту з повітря залишає в ґрунті з корене­ви­ми та пожнивними залишками до 150-170 кг / га біологічного азоту. Збільшення площі посіву люцерни дозволить зберегти бездефіцитний баланс гумусу в ґрунтах і їх родючість. 

Однак розширення посівних площ цієї цінної кормової культури не від­бувається через відсутність у достатній кількості посівного матеріалу, що в свою чергу пов'язано з низькою продуктивністю. Вихід з такого становища мож­ливий тільки при переході до нових сортів з високим потенціалом врожай­ності насіння і впровадження покращених технологій. Селекціонерами по люцерні за останні роки виведено кілька перспективних у цьому плані сортів для різних регіонів обробітку. 

При розробці нової покращеної технології виробництва насіння люцерни слід особливу увагу приділяти: широкорядним розрідженим посівам; заходам щодо збільшення чисельності диких запилювачів; захисту посівів від шкідників і бур'янів; режимам використання насіннєвого травостою; зниження втрат на­сіння при збиранні за рахунок десикації травостою. 

Важливим у насінництві люцерни є створення для рослин оптимальної площі живлення, при якій менше опало б утворилися квіток, бобів і формувався більш високий урожай насіння. 

Встановлено, що при безпокривному широкорядному (45 см) посіві найбіль­шу кількість бобів на стеблі і насіння формується при нормі посіву
0,5-1,0 млн. шт. насіння на 1 га. 


Значно підвищують насіннєву продуктивність люцерни фосфорні доб­рива. Вони позитивно впливають на ріст кореневої системи, розвиток надземної маси, сприяють формуванню більшої кількості генеративних стебел, квіток, бобів і підвищують зимостійкість. 

Висока ефективність позакореневого підживлення бором (0,3 кг / га) і молібденом (0,2 кг / га) при сумісному їх внесенні в фази бутонізації – початок цвітіння. 

Дані наукових установ і практика господарств, де вирощують люцерну на насіння, свідчать про те, що найбільш високий урожай насіння дають травостої люцерни першого року користування. 

Не слід залишати травостої люцерни для одержання насіння в другий рік користування. Це пояснюється тим, що після збирання насіння в перший рік відбувається наростання великий вегетативної маси, причому в першому укосі врожайність зеленої маси буває вище, ніж на звичайних фуражних посівах. Це призводить до раннього вилягання травостою та зменшення кількості зав'яза­лися бобів. 

Оскільки кормова продуктивність люцерни в широкорядних посівах після насіннєвого використання мало поступається звичайним фуражним, їх можна ефективно використовувати на корм. 

Головну увагу під час догляду за посівами насіннєвої люцерни має бути спрямоване на формування здорових рослин і створення сприят­ливих умов для цвітіння і плодоутворення. Основними заходами по догляду за посівами є післяпосівне прикочування, руйнування ґрунтової кірки, боротьба з бур'янами, шкідниками та хворобами. 

У залежності від строку і способу посіву догляд за люцерною має свої особливості. На широкорядних безпокривних посівах бур'яни знищують засто­суванням гербіцидів до посіву, по сходам і за допомогою міжрядних обробок. При посіві люцерни під покрив важливо своєчасно прибрати покривну культу­ру, щоб потім обробити міжряддя люцерни. 

Якщо люцерна на рік посіву не використовується на насіння, її скошують на зелений корм, при цьому останній укіс треба проводити за місяць до настан­ня стійкого похолодання. 

При більш пізньому підкошуванні рослини не встигають накопичити дос­татньої кількості запасних поживних речовин і можуть вимерзнуть. 

Важливе значення у підвищенні насіннєвої продуктивності люцерни має запилення посівів. Загальновизнаними переносниками пилку вважаються са­мотні дикі бджоли, джмелі. У зв'язку з цим для залучення диких запилювачів і збільшення їх чисельності насіннєві посіви люцерни слід закладати ближче до балок, покладів, перелісках, які є постійним місцем мешкання диких пооди­но­ких бджіл. 

Збирання насінників люцерни проводять прямим і роздільним способом. Для прямого комбайнування насіннєві посіви попередньо обробляють деси­кантами реглоном з нормою витрати 2-3 л / га або еділам – 6-8 л / га. Десикацію краще проводити штанговими обприскувачами з витратою робочого розчину 400 л / га. 

Десикація дозволяє зібрати до 90% біологічного врожаю зі ступенем ви­молочування 85-90% насіння. Оброблені десикантами травостої бувають готові до збирання через 3-4 дні, а щоб уникнути втрат від розтріскування бобів підсу­шені травостої повинні бути прибрані протягом двох-трьох днів. 

Удосконалення технології виробництва насіння люцерни дозволяє підви­щити врожайність насіння цієї культури.

Викладач зауважує, що висока активність викладачів на лекції удвох викликає розумовий і поведінковий відгук студентів, що є одним із харак­тер­них ознак активного навчання: рівень залучення в пізнавальну діяль­ність студентів можна зіставити з активністю викладачів.

8. Загальна характеристика злакових трав. Злакові трави – це одноріч­ні та багаторічні трав'янисті рослини, які належать до родини тонконогових і вирощують їх на корм. Видовий склад дуже різноманітний, особливо на при­родних сіножатях і пасовищах. У польовій культурі частіше висівають багато­річні злакові трави разом з багаторічними бобовими як додатковий компонент травосумішки, щоб збільшити урожай і якість зеленої маси та сіна, особливо при дворічному та більш тривалому їх використанні, створенні культурних па­совищ, а також для закріплення еродованих ґрунтів.

Коренева система злакових трав мичкувата, добре розвинута, розміщу­ється в основному у верхньому шарі ґрунту на глибині до 20-30 см.

Стебло у більшості злакових трав – порожня або ж виповнена серцеви­ною соломина, яка поділена вузлами на міжвузля. Стебла здебільшого цилін­дричні, рідше сплюснуті, на вузлах здуті. За типом пагоноутворення (кущіння) вони діляться на чотири групи: нещільнокущові, щільнокущові, кореневищні та кореневищно-нещільнокущові.

Нещільнокущові злаки мають підземний вузол кущіння, який розміщу­єть­ся ближче до поверхні ґрунту. Бокові розгалуження головного стебла утворю­ють­ся в ґрунті, відходять від нього під гострим кутом і зразу виходять на поверхню. Вони також утворюють із своїх підземних вузлів розгалуження дру­гого й наступних порядків. Вигинаючись дугою, бокові пагони формують не­щільний кущ з добре розвинутою вторинною кореневою системою у вузлах як головного стебла, так і його бокових розгалужень. До цієї групи належать: ти­мофіївка лучна, костриця лучна, пирій безкореневищний, райграс високий, гря­стиця збірна та ін. Нещільнокущові злакові трави здатні безперервно кущитися.

Щільнокущові злаки відрізняються тим, що їх вузол кущіння розміщуєть­ся над поверхнею ґрунту. Бокові розгалуження головного стебла формуються в його надземних вузлах – у пазухах прикореневих листків. Бокові пагони, утво­рив­ши гілки другого і наступних порядків, а також у пазухах своїх прикоре­невих листків, ростуть прямо уверх паралельно головному стеблу, тісно при­тис­нуті один до одного, і сильно прилягають до нього, утворюючи щільний кущ. Рослини цієї групи мають відносно слаборозвинуту кореневу систему. До цієї групи належать костриця овеча, костриця борозниста, типчак, ковила та ін.

Кореневищні злаки утворюють під землею на глибині 3-7 см і більше горизонтальні кореневища (підземна частина стебла) завдовжки до 60-100 см. Нові пагони формуються із бруньок, розміщених на кореневищах і біля основи старих пагонів. Відростаючи вертикально уверх, вони виходять на поверхню. Кореневища є засобом вегетативного розмноження цих злаків. Рослини цієї групи мають добре розвинуту кореневу систему, вибагливі до аерації ґрунту. До цієї групи злаків належать: стоколос безостий, пирій повзучий, канар-ник очеретяний, бекманія та ін.

Кореневищно-нещільнокущові злаки у формуванні бокових пагонів поєд­нують особливості нещільнокущових та кореневищних: частина пагонів утво­рює нещільний кущ, а частина – невеликі кореневища, які виходять на поверх­ню грунту і дають початок новим пагонам. Деякі з цих пагонів утворюють нещільний кущ, а деякі знову розвиваються у кореневища і т. д. До цієї групи належать: тонконіг лучний, костриця червона, лисохвіст лучний та ін.

Серед сіяних трав переважають нещільнокущові й кореневищні злаки.


Листки злакових трав лінійні, ланцетні, на стеблах розміщені поперемінне в два ряди, складаються з листкової піхви і пластинки. На переході листкової піхви у пластинку є язичок різної величини та форми відповідно до виду рос­лин, а в деяких видів є й вушка.

За характером облистненості й висотою розміщення листків на стеблі злакові трави поділяють на дві групи: верхові й низові. Верхові злаки облистне­ні в основному у верхній частині стебла. Вони високорослі (понад 60-70 см), високоврожайні, займають верхній ярус у травостої, належать до трав сіно­кіс­ного типу використання. Використовують здебільшого для поліпшення або створення сіножатей. Ці злаки утворюють як генеративні (дають суцвіття і пло­ди), так і вегетативні (безплідні, на яких розвиваються лише листки) пагони. Ве­ге­тативні пагони мають більшу кількість листків. До верхових злаків нале­жать: стоколос безостий, пирій повзучий, тимофіївка лучна, райграс високий та ін.

Низові злаки мають слабооблистнене стебло, листковий апарат формуєть­ся здебільшого в нижній частині рослини у формі розетки. Займають нижній ярус у травостої, в приземному шарі рослини утворюють багато укорочених листкових пагонів, більшість з яких не використовується при скошуванні. Рос­лини відносно низькорослі (до 50-70 см заввишки). Низові злаки належать до трав пасовищного типу використання. Це тонконіг лучний, костриця червона, пажитниця багаторічна та ін.

Останнім часом виділяють також напівверхові злаки, які займають проміжне положення між верховими і низовими (костриця лучна, житняк сибірський, житняк пустельний та ін.).



Суцвіття кормових злакових трав трьох типів, тому за будовою суцвіть їх поділяють на три групи:

- колосові злакові трави мають суцвіття колос. У них колоски на колосо­вому стрижні розміщуються у два ряди, як у пшениці, вони сидячі або на коро­теньких ніжках;

- волотеві злакові трави мають суцвіття волоть. Від головного стрижня волоті відходять гілочки, які в свою чергу розгалужуються. Кожна гілочка за­кінчується колоском;

- волотево-колосові злакові трави мають суцвіття колосоподібну волоть, або несправжній колос (султан). Колоски розміщуються дуже щільно навколо центрального стрижня.



Плід у злакових трав – зернівка. У багатьох видів вона покрита квітко­вими лусками. Насіння різних злакових трав значно важче відрізнити одне від одного, ніж насіння інших сільськогосподарських культур.

При вивченні насіння злакових трав слід звернути увагу на його розміри, форму, наявність остюків і їхні особливості, на форму, розмір та опушення стриження.



Викладач акцентує увагу, що у процесі лекції удвох відбувається вико­ристання знань, що є у студентів, які необхідні для розуміння навчальної проблеми і участі в спільній роботі, створюється проблемна ситуація або декілька таких ситуацій, висуваються гіпотези по їх дозволу, розгорта­ється система доказів або спростувань, обґрунтовується кінцевий варіант спільного рішення.

Викладач завершає лекцію виступом запрошеного викладача, дає змогу виступити студентам та підводить підсумки і чітко визначає правиль­ність відповіді на запитання проблемного характеру, поставлене на почат­ку лекції.

Викладач звертає увагу студентів на літературу для самостійного опрацювання.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка