Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка33/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

3. Вихідний матеріал для селекції та методи його створення.

Викладач наголошує, що по ходу лекції-дискусії викладач наводить окремі приклади у вигляді ситуацій або стисло сформульованих проблем і пропонує студентам коротко обговорити, потім короткий аналіз, висновки і лекція продовжується.

Викладач звертає увагу на методи створення вихідного матеріалу (гіб­ридизація, мутагенез, генна інженерія).

Селекція пшениці на стійкість проти хвороб. Вирощування у виробництві стійких проти хвороб сортів пшениці є одним з ефективних екологічно чистих і безпечних методів захисту. Створення таких сортів набуває все більшої акту­альності і значущості.

Селекція на стійкість проти хвороб ведеться так, як і по інших ознаках і властивостях. Але стійкість не постійна. Вона швидко або повільно втрача­єть­ся, перш за все через появу в процесі еволюції збудників хвороб вірулентних і агресивних патотипів. У зв'язку з цим селекціонеру доводиться постійно мати справу із рослиною-господарем, і патогеном, контролювати характер їх вза­ємо­відносин, своєчасно виявляти зміни і вносити корективи в селекційні програми.

Стійкість хвороб генетично зумовлена і є результатом спільної еволюції рослин-господарів і патогенів (Н.І. Вавилов, 1986). До різних хвороб вона, в основному контролюється різними генами, що дає можливість, сконцентрувати в одному генотипі стійкість проти кількох хвороб. Але створення сортів стійких проти хвороб – не самоціль. Сорти повинні мати також зимо-морозостійкість, хорошу якість зерна тощо. Хоч у селекційній практиці зустрічається зчеплення генів, відповідальних за хворобостійкість і деякі інші ознаки і властивості, стій­кість проти хвороб в основному успадковується незалежно. Тому можна вивес­ти сорт, стійкий проти хвороб, що має інші господарсько-цінні ознаки і влас­тивості.

Згідно з концепцією Вандер Планка (1966), відомі два типи стійкості пше­ниці проти хвороб – вертикальна або расоспецифічна, горизонтальна чи расо­неспецифічна. За цією концепцією вертикальна стійкість контролюється моно­олігогенами, а горизонтальна – полігенами. Проте відомо, що поділ стійкості на ці два типи не завжди обґрунтований, виходячи з її генетичної основи.

Немає жорстких розмежувань генів, які відповідають за той чи інший тип стійкості (Рагlеwlіеt J.Е., 1983; Іоnhsоn R., 1978; 1979; Одинцова Н.Т., Шеломо­ва Л. Ф., 1983; Бабаянц Л. Т., Слюсаренко А. Н., 1985).

Стійкість проти хвороб повинна бути відносно стабільною за часом і в прос­торі і забезпечувати захист рослин хоч би на період їх вирощування у вироб­ництві. Довготривала стійкість може контролюватися, але частіше полігенами (Бабаянц Л.Т., 1990). Вона залежить від того, проти якого збудника спрямована, яка швидкість його мінливості й утворення вірулентних і агре­сив­них патотипів і розширення інфекції, а також від тривалості епіфітотій і умов навколишнього середовища. В зв'язку з цим великої актуальності набувають різні екологічні випробування, які дають змогу виявити відносно стабільні за стійкістю сорти незалежно від біотичних і абіотичних факторів.

При селекції на стійкість проти хвороб велику селекційну цінність мають ефективні донори, вихідний матеріал, що має групову стійкість та інші цінні ознаки і властивості.

У селекції на стійкість проти хвороб використовують методи гібридиза­ції, мутагенезу і відбору, прості й складні схрещування, внутрішньовидові й віддалені (Бригг Ф., Ноулз П, 1972). Вибір методу визначається поставленими завданнями. Під час простих схрещувань можна передати стійкість гібридному потомству від одного з батьків, або одержати трансгресію за рахунок взаємодії генів обох батьків. Методами бекросів можна створити стійкі аналоги сприй­нят­ливих сортів.

Під час різних ступінчастих схрещувань можна вирішити більш складні завдання. Наприклад, створити сорт з груповою або комплексною стійкістю, або стійкістю проти хвороб у поєднанні з іншими цінними ознаками і власти­востями. Можна одержати нову стійкість за рахунок полімерного, адитивного, комплементарного та інших взаємодій генів. Конвергентна селекція дає змогу зосередити в одному генотипі кілька генів стійкості, хоч сам метод трудоміст­кий, довготривалий і консервативний.

Розроблена Борлаугом (Вогlаug N.Е., 1958; 1965) мультилінійна селекція дає змогу створювати відносно стабільні за стійкістю проти деяких хвороб (іржа, борошниста роса), сорти. Проте вона не позбавлена недоліків. Важко вивести сорт, стійкий проти кількох і не проти всіх хвороб, ускладнюється на­сінництвом багатолінійних сортів.

Селекцію пшениці на стійкість проти факультативних патогенів і вірусів треба вести, виходячи з полігенної основи стійкості проти них. Можна засто­сувати полікросс, інші складні схрещування, які дають змогу зосередити в гіб­ридах гени як з адитивними, так і не адитивними ефектами. До цієї групи пато­генів дуже ефективна селекція на толерантність.

У селекції пшениці на стійкість проти хвороб використовують мутагенез. За його допомогою можна одержати генні ситуації, зміни в структурі хромосом, а також збільшити частоту кроссінговеру.

Методи біотехнології відкривають нові можливості при створенні стійко­го проти хвороб цінного вихідного матеріалу і сортів (Шевелуха В.С, 1986). Наприклад, можливий відбір на селективних середовищах сомаклональних ва­ріантів, стійких проти токсинів Fusarium або інших факультативних пато­генів.

Можна використовувати методи одержання гаплоїдів і дигаплоїдів, які дають змогу значно скоротити строки виведення сорту і продовжити період його активної експлуатації як стійкого проти хвороб у виробництві. Біотехно­логічні методи широко застосовують для подолання не схрещуваності та інших цілей при міжвидовій і віддаленій гібридизації інтрогресії нових ефективних генів стійкості проти хвороб. Потреба в таких генах з року в рік зростає і на­буває все більшої актуальності.

4. Задачі, напрями та методи селекції.

Викладач ставить запитання проблемного характеру:” Чому при виробництві насіння еліти самозапильних культур використовують метод масового відбору, хоча потрібно застосовувати, як правило, метод інди­відуально-сімейного відбору?”

У насінництві як об'єкт виробництва виступає сорт, який являє собою сукупність рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції, що має певні спадкові морфологічні, біологічні та господарсько-цінні ознаки і влас­тивості.

Сорт при його репродуціюванні в зв'язку з біологічними і господарськими причинами втрачає цінні властивості, вироджується. Оригінальність сорту збе­рігають у процесі первинного насінництва, схеми якого розроблені для кожної культури. Загальними ж його принципами є збереження генетичної чистоти сорту, стійкості проти хвороб, шкідників у несприятливих умовах середовища, а також збереження продуктивності та якості продукції. Це досягається від­бором типових для даного сорту рослин з подальшим їх випробуванням і роз­мно­женням.

Методи виробництва насіння еліти. Елітним називається насіння, яке вирощене з використанням спеціальних селекційно-насінницьких методів та заходів, має добру виповненість, вирівняність, велику масу 1000 зерен, від­повідає за сортовими та посівними якостями вимогам державних стандартів, і з типовими для сорту ознаками та властивостями. При вирощуванні насіння еліти повинно бути забезпечено: підтримання всіх цінних господарсько-біологічних властивостей та ознак сорту, які послужили підставою для його впровадження у виробництво; збереження високої чистоти й типовості; одержання фізіологічно повноцінного насіння з високими типовості; одержання фізіологічно повноцін­ного насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями; оздоровлення насіння від хвороб; виконання планів виробництва і реалізації на­сіння еліти та створення в необхідних обсягах страхових і перехідних фондів; що­найшвидше розмноження насіння нових сортів для прискорення сортоза­міни.

При виробництві насіння еліти самозапильних культур треба застосову­вати, як правило, метод індивідуально-сімейного відбору. Метод масового від­бору або інші методи використовують за рекомендацією установи-оригінатора, а також при прискореному розмноженні насіння еліти перспективних і дефіцит­них сортів.

Ці методи передбачають основні заходи підтримання морфологічних особливостей і продуктивності сорту; відбір кращих, тобто найбільш про­дук­тивних, здорових і типових для сорту рослин у розсаднику; створення в процесі насінницької роботи оптимальних умов для рослин, за яких формується насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями; вилучення ма­ло­врожайних, нетипових, уражених хворобами та пошкодженими шкідниками рослин (потомство); проведення видових і сортових прополок, запобігання механічному та біологічному засміченню іншими сортами; ретельна очистка та сортування насіння з доведенням його до високих посівних кондицій.

Метод масового добору. При використанні цього методу схема вирощу­вання насіння еліти включає, як правило, такі ланки: розсадник розмноження першого – другого року, супереліту, еліту. Родоначальні рослини (колосся) відбирають на високоврожайних чисто сортових посівах вищих репродукцій.

Відібрані елітні рослини ретельно аналізують за морфологічними озна­ками, індивідуально обмолочують, візуально оцінюють за якістю насіння та продуктивністю, потім насіння кращих рослин (колосся) об'єднують і заклада­ють як розсадник розмноження. Кількість рослин (колосся), відібраних для розсадника розмноження, встановлюють з врахуванням коефіцієнту розмно­ження культури (сорту), інтенсивності браковки, потреби в насінні еліти.

При більшому держзамовленні на еліту насіння розсадника розмноження першого року пересівають на Р-2. Розсадники розмноження розміщують після кращих попередників, на полях з оптимальним агрофоном. Допускається сівба і звичайним рядковим способом із зменшеною нормою висіву (або широкоряд­ним) з доріжками для прополювання. Протягом вегетації проводять всі агротех­нічні заходи по догляду та боротьбі з шкідниками, хворобами і бур'янами, видо­ву та сортову прополки, польову апробацію посівів.

Після збирання підготовлене насіння навантажують у мішки з внутріш­ні­ми та зовнішніми етикетками. Насіння розсадника розмноження вико­ристо­ву­ють для сівби супереліти, яку пересівають на еліту. Масовий відбір не посту­па­ється перед індивідуально-сімейним за врожайними властивостями вирощеного насіння еліти, але не забезпечує повне збереження чистосортності. Для підтри­мання чистоти сорту проводять повторний і безперервний масовий відбори або чергують з індивідуально-сімейним відбором.

Метод індивідуально-сімейного добору використовують при виробництві насіння еліти як самозапилених, так і перехресно запилених культур. Він дає можливість зберегти тип сорту шляхом індивідуального відбору кращих, тобто, найбільш продуктивних, здорових і типових рослин (колосся), кожне з яких по­тім окремо оцінюється за потомством протягом одного – двох років.

Схема виробництва насіння еліти цим методом повинна, як правило, скла­датися із таких основних ланок: розсадників випробування потомства першого – другого року; розсадника розмноження першого – другого року; супереліти; еліти.

Залежно від коефіцієнта розмноження насіння, обсягів робіт і можливос­тей установи, яка виробляє насіння еліти, схема насінницького процесу може бути скорочена.

Метод контрольованого пересіву передбачає висів у РВ-2 70-80 % сімей одно іменного розсадника врожаю минулих років і щорічне поновлення решти потомства з кращих сімей РВ-1. Завдяки цьому нагромаджується і багаторазово використовуються кращі потомства врожаю різних років, зменшуються обсяги найбільш трудоємких робіт у первинному насінництві (відбір та аналіз елітних рослин, закладка потомства та ін.) і прискорюється одержання насіння еліти. У лінійних сортів кращі сім'ї РВ-2 збирають комбайном після проведеного за­здалегідь відбору від кожної з них необхідної кількості насіння для контрольо­ваного пересіву.

Схема виробництва еліти методом індивідуально-сімейного добору.

1. Розсадник випробування потомства першого року (РВ-1), не менше 300-350 потомства, які оцінюють за комплексом ознак і властивостей, притама­нних сорту. Бракують не типові, слабкі, уражені хворобами та шкідниками і відбирають кращі потомства. Кількість потомства встановлюють з урахуванням плану-замовлення на виробництво насіння еліти, створення страхових фондів у розмірі 100 %, коефіцієнта розмноження сортів, рівня браковки.

2. Розсадники випробування потомства другого року (РВ-2), не менше 100 потомства: проводять повторну оцінку потомства, відбирають кращі. Стра­ховий фонд насіння – 100 %.

3. Розсадник розмноження першого року (Р-1). Розмноження насіння при пониженій нормі висіву (3-4 млн. га), сівба з доріжками, сортопрополками, збереження сорту в чистоті від засмічення, сортова чистота – 100 %. Страховий фонд насіння – 100 %.

4. Розсадник розмноження другого року (Р-2) – розмноження насіння, збе­реження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чис­тота – 100%. Страховий фонд – 50-70%.

5. Супереліта – розмноження насіння. Збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 99,7 %. Страховий фонд – 50 %.

6. Еліта – розмноження насіння. Збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 99,7%. Страховий фонд – 25-30 %.

Ця схема насінництва по вирощуванню еліти зернових культур методом індивідуально-сімейного відбору затверджена в 1991 р. вченою радою Інститу­ту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва.

Для сівби розсадника випробувань потомства першого року в озимої пшениці використовують насіння типових для сорту і не уражених хворобами рослин або колосків, відібраних на посіві розсадника розмноження, еліти або ж у спеціальному розсаднику відбору.

Щоб мати заплановану кількість вихідних рослин або колосків для закла­дання РВ-1, рекомендується відібрати їх початковою в три – чотири рази біль­ше для вибору кращих, типових, непошкоджених хворобами і шкідниками. Насіння кожної з кращих рослин (колосся) залежно від його кількості висівають на одному рядку довжиною 1-10 м ручною, касетною сівалками або СКС-6/10. Для сівби в РВ-2 використовують сівалки СН-16П, СН-10Ц та ін.

Перші три розсадники (РВ-1, РВ-2, Р-1) належать до первинного на­сін­ниц­тва. Всю роботу в них проводять відділи селекції науково-дослідних уста­нов або відділи насінництва. Решта посівів (Р-2, супереліта, еліта) розміщують у насінницьких господарствах науково-дослідних установ і учгоспах деяких сільськогосподарських вузів.

Розсадник випробування потомства РВ-1 і РВ-2 розміщують після кращих попередників, звичайно, в масиві розсадника Р-1 або супереліти даного сорту. З метою оцінки потомства на стійкість проти хвороб насіння призначене для сівби в РВ-1 і РВ-2, не протруюють. Протягом вегетаційного періоду проводять старанний догляд за посівами, фенологічні спостереження, оцінки за комплек­сом господарських ознак і біологічних властивостей, якими характеризується даний сорт. Рекомендується вибраковувати в розсадниках РВ-1 і РВ-2 потом­ства, серед яких виявляється хоча б одна нетипова рослина. Вибракувані сім'ї видаляють з поля до початку цвітіння, бо в окремі роки в деяких сортів озимої пшениці спостерігається відкрите цвітіння.

Стандарти (контроль) в розсадниках розміщують через 25 потомства. Після обліку врожаю, оцінки типовості й крупності, виповненості зерна про­водять повторну браковку, якщо потомства не перевищують середній стандарт і відхиляються за іншими ознаками. Потомства оцінюють також і за середнім показником їх продуктивності. В розсаднику РВ-2 насіння всіх потомства за винятком резервних, які залишають для контрольного пересіву, старанно змішують і використовують для сівби розсадника розмноження першого року (Р-1). В розсаднику Р-1 норму висіву зменшують для збільшення коефіцієнту розмноження насіння. На всіх етапах первинного насінництва стежать, щоб не допускати засмічення насіння іншим сортом. Апробацію посівів за встановле­ною інструкцією починають з розсадника розмноження першого року (Р-1). Насіння розсадника Р-1 передають насінницьким господарствам науково-дос­лідних установ у супроводі атестату для подальшого розмноження.

Запропоноване викладачем проблемне викладення матеріалу може ма­ти другий рівень, коли студенти самі знайдуть шляхи його вирішення. Вик­ла­дач обов’язково зробить узагальнення і дасть повну правильну відповідь.

Викладач підкреслює, що негативне в лекції – дискусії є те, що студен­ти можуть неправильно визначати для себе галузь вивчення або не уміти успішно обговорювати виникаючі проблеми. Тому в цілому заняття може виявитися заплутаним. Студенти в цьому випадку можуть зміцнитися у власній думці, а не змінити її.

5. Досягнення та проблеми селекції.

Викладач пропонує студентам виробничу ситуацію „Ви – досвідчений агроном-насіннєвод. Яка Ваша думка, як практика: „Чому поряд з досяг­нен­нями є недоліки в селекції сортів озимої пшениці?”

Альбатрос Одеський. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів – маса 1000 насінин 30-49 г., стебло невисоке (90-105 см), стійке проти вилягання.

Ранньостиглий, достигає на 1-2 дні раніше Одеської 51. Морозостійкість висока. Характеризується високими показниками посухостійкості і стійкості проти обсипання. Стійкість проти грибних захворювань: бурої іржі, борошнис­тої роси, сажки, кореневих гнилей – середня. Хлібопекарські якості високі, належить до групи сильних пшениць. Має високий потенціал якості зерна і стабільність його показників. Сорт високо інтенсивного типу. Максимальну врожайність (90,8 ц/га) одержано в 1988 р. на Вознесенській сортодільниці Ми­колаївської області.

Істок. Різновидність лютесценс. Зернівка середня. Маса 1000 насінин – 36 – 42 г. Висота рослин 90-100 см. У посушливих умовах вона може значно зни­жу­ватися. Має високу продуктивну кущистість. Середньоранній. Зимо- і посухо­стійкість – середня. Стійкий проти ураження бурою іржею і борошнистою росою.

Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Належить до сильних пшениць. Урожайність висока, на сортодільницях зони вирощування становить 76,7 ц/га.

Миронівська 808. Різновидність лютесценс. Зернівка велика. Маса 1000 насінин – 45-55 г. Висота рослин – 94-102 см. Стійкий проти вилягання, особли­во у вологі роки і при внесенні великої кількості добрив. Середньостиглий. Зи­мостійкість висока. Сорт може переносити різкі коливання температури взимку. Посухостійкість середня. Стійкість проти ураження бурою іржею середня.

Борошномельні та хлібопекарські якості високі. Належить до сильних пшениць. Урожайний. Пластичний. Максимальний урожай – 81,5 ц/га.

Мрія Херсона. Різновидність еритроспермум. Зернівка велика. Маса 1000 насінин – 38-42 г. Стебло невисоке, рослини заввишки 75-90 см. Стійкий проти вилягання. Середньоранній, достигає одночасно з сортом Одеська напівкарли­кова. Зимостійкість середня. Стійкий проти обсипання, посухостійкість вище середньої, схильний до ураження твердою сажкою і бурою іржею. Борошно­мельні та хлібопекарські якості добрі. Середня врожайність на сортодільницях зони 56, максимальна – 88 ц/га.

Обрій. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів. Маса 1000 насінин – 35-43 г. Стебло укорочене, рослини заввишки
80-90 см, напівкарликового типу; стійкість проти вилягання висока. Середньо­ранній. Посухостійкість середня. Зимостійкість нижче середня, на рівні сорту Безоста 1 або дещо нижча. Бурою іржею уражується нижче середнього, коре­невими гнилями – середньо, борошнистою росою – слабо, твердою сажкою – нижче середнього.

Борошномельні та хлібопекарські якості відмінні. Належить до сильних пшениць. Урожайність висока, на сортодільницях вона становить 71 – 74 ц/га.

Одеська 51. Різновидність еритроспермум. Зернівка середніх розмірів. Маса 1000 насінин до 40 г. Стебло середньо росле, на 5-10 см довше, ніж у Безостої 1, товсте, але тонкостінне. Стійкість проти вилягання недостатня. Середньоранній. Колоситься на 1-2 і достигає на 2-3 дні раніше Безостої 1. Боїться перестоїв, особливо при дощовій погоді. Морозостійкість вища Безостої 1, але дещо поступається Миронівській 808. Посухостійкий. Мало уражується борошнистою росою.

Стійкість проти ураження бурою і стебловою іржею середня. За стійкістю проти летючої та твердої сажки дорівнює Безостій 1.

Борошномельні властивості добрі. За технологічними якостями належить до групи сильних пшениць. Урожайний. Стабільні врожаї дає після непарових попередників – 40-50 ц/га.

Одеська напівкарликова. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів, маса 1000 насінин – 35- 47 г. Стебло невисоке – 70-80 см, міцне, середньої товщини, стійке проти вилягання. Середньоранній, достигає на 1-2 дні раніше Одеської 51 і Безостої 1. Зимостійкість середня. Стій­кий проти грунтово-повітряної посухи та обсипання. Схильний до уражен­ня бурою іржею.

Борошномельні та хлібопекарські якості добрі й відмінні. Урожайність висока: у кращі роки і в умовах зрошення вона становить 70-80 ц/га.

Юнат одеський. Різновидність еритроспермум. Зернівка великих розмірів. Маса 1000 насінин – 40-42 г. Стебло невисоке, рослини заввишки 80-88 см, стійкий проти вилягання і обсипання. Ранньостиглий, зимостійкість вища се­редньої. Посухостійкий. Схильний до ураження твердою сажкою і борошнис­тою росою. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Високопродук­тив­ний. Урожайність на сортодільницях Вінницької області становила 73,5 ц/га.



Дискусія щодо виробничої ситуації закінчується узагальненням ви­кладача. Позитивним в дискусії є, те, що студенти згодяться з точкою зору викладача з великим полюванням, швидше в ході дискусії, ніж під час бесіди, коли викладач лише указує на необхідність прийняти його позицію з обговорюваного питання.

6. Насінництво.

Викладач ставить запитання проблемного характеру: „Чому процес сортозміни в Україні гальмується, хоча широко проводиться виробниче сортовипробування і розмноження нових сортів?”

Насінництво – одна з галузей сільського господарства, яка вирішує два головних завдання: стабільне виробництво насіння на основі високої урожай­ності й одержання максимального його виходу на всіх площах; забезпечення повноцінності насіння за фізичними, посівними і фізіолого-біологічними показ­никами, фіто- і ентомосанітарним станом, високою сортовою чистотою.

Високоврожайне насіння є одним із основних факторів одержання запро­гра­мованих урожаїв. Тільки при його високій якості можуть бути реалізовані потенційні можливості сорту, і, навпаки, самий високопродуктивний сорт дає менший урожай при сівбі насінням низької якості.

У насінництві здійснюється два головних процеси: сортозміна і сорто­онов­лення. Сортозміна – це заміна у виробництві на основі результатів держав­ного сортовипробування старих сортів новими, більш урожайними або більш високоякісними. Сортооновлення – це заміна насіння, яке погіршило свої сор­то­ві й біологічні властивості.

Принцип екологічного обґрунтування насінництва. Агроекологічні осно­ви насінництва озимої пшениці належать до енергозберігаючих технологій, які дають можливість з найбільшою повнотою використовувати природний фактор. Впровадження в насінництві екологічного принципу відкриває широкі можли­вості поліпшення якості насіння, тому нині він набуває все більшого значення.

Численні досліди, проведені в різних ґрунтово-кліматичних зонах, а та­кож здійснені на їх основі економічні розрахунки показують високу ефективність виробництва насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур. Так, дос­лід­женнями, проведеними в Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Ре­месла, встановлено, що різниця в урожаї від насіння різного географічного по­ходження досягала 7 ц/га і більше. У сортів Іллічівка і Миронівська 808 кра­щим було місцеве насіння. Із насіння, яке вирощувалося в західних областях України (Хмельницькій, Львівській, Тернопільській) урожай був менший на 2-7 ц/га. Нижчий потенціал продуктивності мало насіння, завезене із Житомирської і Волинської областей (сорт Миронівська 808), також із поліських районів Ки­ївсь­кої області, а вирощене в Лісостепу – мало більш високу польову схожість (на 6,6-11,3%) і підвищені врожайні властивості (на 2,83,2 ц/га). Тому в Київсь­кій області, у зв'язку з більш сприятливими агрометеорологічними умовами для формування високоякісного насіння, його необхідно вирощувати в лісостепо­вих районах. Тут краще і сконцентрувати господарства для заготівлі насіння в державні ресурси і створення в роки із сприятливими погодними умовами перехідних фондів.



Сучасна структура і принципи функціонування насінництва.

В організаційному плані сучасна структура насінництва озимої пшениці складається з трьох етапів: первинного, яке забезпечує виробництво насіння розсадників розмноження і сконцентроване в науково-дослідних селекційних установах; виробництва елітного насіння, яке вирощують елітно-насінницькі господарства; виробництва насіння і наступних репродукцій, яке забезпечу­ється спеціалізованими насінницькими господарствами районного агропромис­ло­вого об'єднання або на насіннєвих ділянках сільськогосподарських під­приємств.

Поряд з добре відпрацьованою існуючою структурою насінництва, вона не в змозі забезпечити суттєве прискорення впровадження нових сортів у ви­роб­ництво через недостатню мобільність. Так, сільськогосподарські підприєм­ства одержують насіннєвий матеріал нового сорту на заплановану площу посіву лише через 4- 5 років після його впровадження у виробництво.

Проблему суттєвого прискореного впровадження нових сортів можна вирішити встановленням прямих договірних зв'язків між їхніми оригінаторами і виробниками насіння. Організаційною формою цих зв'язків є науково-вироб­нича селекційно-насінницька система. Серед характерних особливостей селек­ційно-насінницької системи потрібно відзначити: головним підприємством системи може бути, як правило, тільки науково-дослідна установа, яка забез­печує впровадження результатів наукових досліджень у виробництво, а також виробництво оригінального насіння і контроль за його якістю.

Розроблена в інституті система прискореного розмноження і впроваджен­ня сортів озимої пшениці селекції інституту така. Інститут розпочинає роз­мно­ження насіння новостворених сортів озимої пшениці одночасно з передачею їх у державне сортовипробування або навіть раніше – у відділах селекції пшениці, насінництва, елітно-насінницькому, в базових господарствах. В результаті цьо­го до початку впровадження сорту утворюється достатня кількість насіння, яке в першу чергу передається для сортозаміни господарствам зони обслуговування або в інші області, де даний сорт пропонується для виробництва. Так, завчасне розмноження нових сортів, тобто паралельно з їх випробуванням в держсорто­мережі, як показав досвід роботи, значно прискорює впровадження сортів на поля сільськогосподарських підприємств, скорочує строки сортозаміни після впровадження нового більш урожайного сорту.

Інститут проводить науково-обґрунтований вибір базових господарств на основі аналізу і наукових досліджень ґрунтово-кліматичних умов у господарс­т­вах по формуванню врожайних якостей насіння.

Широке виробниче сортовипробування і розмноження нових, ще не впро­ваджених у виробництво сортів до їх офіційного визнання, дає можливість вирішити одне із основних завдань насінництва – заміну старих сортів новими високопродуктивними в більш короткий строк і раціонально використовувати досягнення селекції у збільшенні валових зборів зерна.

Викладач дає змогу студентам відповісти на поставлене на початку навчання шостого питання плану запитання проблемного характеру. Після дискусії, викладач робить узагальнення і дає обґрунтовану відповідь.

Викладач робить висновки з теми, що озима пшениця – є однією з найважливіших продовольчих зернових культур. Для вирощування пшениці на території України є сприятливі ґрунтово-кліматичні умови, високоврожайні сорти, сучасна технологія.

Значення сорту озимої пшениці з його комплексом корисних у господар­чому відношенні біологічних ознак є дуже важливим. Селекція на високий потенціал продуктивності має враховувати можливості цього потенціалу в кон­кретних агроекономічних умовах. Введення в нові сорти генів карликовості не тільки змінило архітектоніку рослин, підвищило їх стійкість проти вилягання та господарський коефіцієнт, але й суттєво вплинуло на ряд життєвизначальних фізіологічних функцій рослинного організму: збільшило завантаженість на фотосинтетичний апарат, знизило фізіологічно активну масу коріння, зменшило пристосованість до несприятливих умов середовища, стійкість проти хвороб, білковість зерна тощо. Всі ці фактори призвели до зниження гомеостатичності продукційного процесу у нових сортів озимої пшениці, незважаючи на його збільшений потенціал.

Підвищення пластичності нових сортів, їх стійкості проти несприятливих умов середовища і хвороб, чутливості до удосконалення агрофону, а в кінце­во­му підсумку і стабілізація врожаїв постає як найактуальніша проблема селекції і рослинництва. Вирішення цієї проблеми неможливе без з'ясування біологіч­них особливостей, закономірностей росту та розвитку і, у кінцевому підсумку, фізіологічних механізмів реалізації потенціалу продуктивності сортів озимої пшениці з онтогенічної точки зору. Слід зазначити, що найбільш реальним шля­хом нарощування валових зборів зерна в Україні є створення і впровад­ження нових високопродуктивних і посухостійких сортів. До таких належать Одеська 51, Степняк, Одеська напівкарликова, Одеська 117, Альбатрос одеський, Олім­пія, Спартанка та ін.

Інфекційні хвороби пшениці є одним з основних факторів, що призводить до значного зниження врожаю зерна і погіршення його якості. Вирощування у виробництві стійких проти хвороб сортів пшениці є одним з ефективних і без­печних методів захисту. Створення таких сортів набуває все більшої актуаль­ності і значущості.

Стійкість хвороб генетично зумовлена і є результатом спільної еволюції рослин-господарів і патогенів. Але створення сортів стійких проти хвороб – не самоціль. Сорти повинні мати також зимо-морозостійкість, хорошу якість зерна тощо. В зв'язку з цим великої актуальності набувають різні екологічні випро­бування, які дають змогу виявити відносно стабільні за стійкістю сорти неза­лежно від біотичних і абіотичних факторів.

При селекції на стійкість проти хвороб велику селекційну цінність мають ефективні донори, вихідний матеріал, що має групову стійкість та інші цінні ознаки і властивості.

У селекції на стійкість проти хвороб використовують методи гібридиза­ції, мутагенезу і відбору, прості й складні схрещування, внутрішньовидові й віддалені.

У селекції пшениці на стійкість проти хвороб використовують мутагенез. За його допомогою можна одержати генні ситуації, зміни в структурі хромосом, а також збільшити частоту кроссінговеру.



Викладач ще раз наголошує, що вибір запитань для активізації нав­чаль­но-пізнавальної діяльності студентів і теми для обговорення, склада­ються самим викладачем залежно від конкретних дидактичних завдань, які викладач ставить для даної аудиторії.

Викладач наголошує на списку літератури для самостійного опрацю­ва­ння теми.

Список літератури.

1. Бриггс Ф., Ноулз П. Научные основы селекции растений. – М.: Колос, 2004.-399 с.

2. Вавилов Н.И. Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям. – М.: Наука, 1986. – 519 с.

3. Кривченко В.И., Одинцова И.Г. Каталог мировой коллекции ВИР // Сорта зерновых культур с известными генами устойчивости к грибным болез­ням. – М.– Вып. 53, 1988.-498 с.

4. Каталог нових сортів та гібридів зернових, зернобобових, олійних, кор­мових культур Селекційно-генетичного інституту. – Одеса., 2003. – С. 8-39.

5. Одинцова И.Г., Шеломова Л.Ф. Горизонтальная устойчивость: генетика и возможность преодоления паразитов // Изменчивость фитопатогенных микро­организмов. – М.: Колос, 1983. – С. 15-27.

6. Сигида В.П. Досягнення, основні напрями і завдання селекції окремих польових культур в Україні/ В.П. Сигида. – Умань: Уманське комунальне ви­дав­ничо-поліграфічне підприємство, 2009. – 86 с.

7. Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2009 році. Головний редактор В.А. Хаджиматов. – К.: ТОВ «Алефа». – 2009. – 243 с.



Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: проблемний виклад матеріалу, лекція-дискусія, за­питання проблемного характеру, виробнича ситуація, технічні засоби нав­чання, тестування.

б) тест-задача: „Як ви, як викладач спеціальних дисциплін, випускник педагогічного факультету НУБіПУ, порадите своїм колегам зав’язати ди­скусію на лекції. Відповідь обгрунтуйте.”
3. 2.3. Методика навчання теми

Насінництво цукрових буряків”


Викладач пропонує студентам форму лекції – лекція з розбором кон­кретних ситуацій.
План. Методика навчання питань:

1. Цукрові буряки – важлива технічна культура.

2. Буряки,селекція, насінництво, цукрова промисловість, сорт, гібрид.

3. Період з початку і до середини XIX століття (1792-1850 рр.).

4. Період з середини до кінця XIX століття (1850-1900 рр.).

5. Період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.).

6. Післявоєнний період (1946-1970 рр.).
Викладач акцентує увагу студентів на ключових поняттях, відповідь на які активізують їх знання.

Ключові поняття: виробничі ситуації, конкретні ситуації, рольові ігри, мікроситуації.

Викладач наголошує, що лекція з розбором конкретних ситуацій фор­мою схожа на лекцію-дискусію, проте, на обговорення викладач ставить не запитання, а конкретну ситуацію. Звичайно, така ситуація представ­ляєть­ся усно або в дуже короткому відеозаписі, діафільмі. Тому виклад її повинен бути дуже коротким, але містити достатню інформацію для оцінки характерного явища та обговорення.

Студенти аналізують і обговорюють ці мікроситуації спільно, всією аудиторією. Викладач прагне активізувати діяльність студентів, ставлячи запитання до окремих студентів, представляє різні думки, щоб розвинути дискусію, прагнучи направити її в потрібний напрям. Потім, спираючись на правильні вислови та аналізуючи неправильні, нена­в'язливо, але переконливо підводить студентів до колективного висновку або узагальнення.

Викладач пропонує провести рольову гру, а саме семінар районного масштабу, щодо проблеми насінництва цукрових буряків. Викладач звер­тається до студентів – агрономів-насіннєводів: після прослуховування доповіді про історію насінництва цукрових буряків, із практичного досвіду фахівців, зробити висновки про позитивні і негативні реалії сьогодення, які випливають із розвитку насінництва в Україні.

Викладач звертає увагу на доцільність домашніх заготовок: запитань проблемного характеру та мініситуацій.

1. Цукрові буряки – важлива технічна культура. За півтора століття се­лекційної роботи цукрові буряки з городньої рослини перетворилися у важливу технічну культуру, а врожайність і цукристість їх збільшилась більше, ніж у 3 рази. На зміну багатонасінним сортам прийшли однонасінні сорти та гібриди, створені на основі ЦЧС. У практиці з'явилися диплоїдні, тетраплоїдні форми культури та триплоїдні гібриди цукрових буряків.

2. Буряки,селекція, насінництво, цукрова промисловість, сорт, гібрид

У 1973 р. вийшла з друку робота М.І. Орловського "Етапи розвитку віт­чиз­няної селекції цукрових буряків (К.: ВНЩ, 1973.- 158 с), у якій наводиться 6 етапів становлення вітчизняної селекції цукрових буряків упродовж 1792 – 1973 рр. Притримуючись в основному хронології М.І.Орловського (до 1970 р.), ми пропонуємо наше бачення розвитку вітчизняної селекції та насінництва цук­рових буряків взагалі, і насінництва ЧС гібридів зокрема в контексті роз­витку селекції цієї культури.



3. Період з початку і до середини XIX століття (1792-1850 рр.).

У Росії в 1792 році аптекар – хімік Іван Біндатайм, викладач Петербурзь­кого та Московського університетів, опублікував результати своїх досліджень з отримання цукру із буряків, дині та інших рослин.

Практично отримання цукру із буряків вперше почав у 1800 році Я.С. Оси­пов у селі Нікольське Московської губернії. (Рейсен, 1808, Воблий, 1930). Од­нак перші цукроварні були побудовані в с. Богородицьке (1801 р.) і в с. Аля­дієво (1802 р.) Тульської губернії. На початок 1810 року в Росії було вже біля десяти цукрозаводів, які розміщувались в Орловській, Рязанській, Пензенській губерніях. Загальна площа бурякосіяння становила в той час 400 га із загально­річним отриманням цукру 1000 пудів (Залянський, 1919).

В Україні буряки почали вирощувати в 20-30-ті роки ХIХ cт. Як зазначає М.І. Орловський (1973), перший цукровий завод в Україні був побудований у 1824 році в с. Макошино Чернігівської губернії. За іншими даними перший завод був збудований в тому ж 1824 р., але в с. Таращі Київської губернії (Мін­кевич, 1966), а другий – у 1826 р. в с. Макошино Чернігівської губернії. Збіль­шення площ посіву цукрових буряків і норм висіву насіння сприяло утворенню в Росії внутрішнього ринку для продажу і виробництва насіння цукрових буря­ків. Зростали вимоги до підвищення цукристості коренеплодів, що сприяло посиленню селекційної роботи, організації спеціалізованих насінницьких гос­подарств.

Досить інтенсивний розвиток цукрової промисловості (більше 300 заводів у 1848 р.) вимагав значної кількості насіння. Тому кожний поміщик, що воло­дів цукровим заводом, робив спробу вирощувати фабричне насіння цукрових буряків, закуповуючи маточне насіння в Німеччині або Франції. З посівів маточних буряків проводився примітивний добір насіння місцевої фабричної репродукції. Крім того, окремі власники цукрових заводів завозили і фабричне насіння. Як відмічає М.І. Орловський (1973), внаслідок некваліфікованого про­ведення селекційних прийомів стосовно поліпшення цукрових буряків місцеве насіння в цей період не отримало широкого розповсюдження, тому перевагу було віддано сортам німецького походження як більш продуктивним.

4. Період з середини до кінця XIX століття (1850-1900 рр.).

Друга половина XIX століття характеризувалась значним пожвавленням у насінницькій роботі із цукровими буряками. Перше насінницьке господарство в Україні було організоване в 1850 році Л. Вальковим у с. Калинівка Вінниць­ко­го повіту. Майже водночас насіння вирощували в Смілянському маєтку


А.А. Боб­­ринського. Проте, практично до кінця 80-х років XIX століття насін­ниц­тво цукрових буряків розвивалось недостатньо. Насіннєві господарства, що утворилася в цей час у Подільській, Київській губерніях, не витримували кон­куренції із іноземними фірмами і в кінці 80-х років фактично перестали займа­ти­ся насінницькою діяльністю.

У 1886-1887 рр., як відмічає І.В. Ритель (1908), вирощувалось сортове насіння переважно сортів Вільмарен білий і рожевий, Кляйванцлейен, Кнауер, Український. При цьому добір проводився спочатку за зовнішнім виглядом листків та по формі коренеплоду, а потім – за питомою вагою вирізок із них.

Бракування за зовнішнім виглядом становила 5-8 %, по питомій вазі – до 75 %. Коренеплоди зберігались в надземних кагатах, що вкривалися землею, соломою і ще раз землею. Коренеплоди висаджували за схемою 14x14 вершків, врожайність насіння становила 82 пуди з десятини при загальних витратах на одну десятину – 102 рублі 94 копійки.

Довгий час у Росії не було узагальнених даних стосовно якості насіння цукрових буряків. Лише в 1886 році Київським відділенням Російського тех­нічного товариства, за ініціативою професора С.М. Богданова, було узагаль­нено і систематизовано дані із насінництва цукрових буряків.

У 1886 році загальна площа насінників становила 5804 десятини, врожайність насіння – 77,36 пудів з десятини, а всього зібрано 448,4 тис. пудів
(С.М. Богданов, 1887).

Одним із кращих насінницьких господарств наприкінці XIX ст. було Ула­дівське Вінницької області, яке щорічно вирощувало 2700 пудів (442 ц) по­ліп­шеного насіння. 21000 пудів (350 т насіння) за рік вирощували Шпиківське, Смілянське і Полянське насінницькі господарства. Середня врожайність на­сіння становила близько 13-15 ц/га.

Аналізуючи в цілому стан вітчизняного буряківництва наприкінці XIX сто­ліття, не можна не згадати таких вчених як професор Харківського універси­те­ту О.Є. Зайкевич та кандидат наук Московського університету Н.П.Мар­ке­вич, які багато зробили з організації дослідної сітки полів по вивченню агротехніки і особливостей сортів цукрових буряків та методів їх селекції. В задачу першого дослідного поля, створеного в с. Тростянець Харківської губернії О.Є. Зайке­ви­чем (1881 р) було поставлено: 1) вивчити вплив добрив на цукронакопи­чен­ня, 2) виведення і вивчення сортів з більш високою цукристістю та врожайністю для різних зон бурякосіяння, 3) розроблення прийомів відбору родоначальників – рослин з метою одержання місцевого насіння.

У 1892 р. працювало 14 дослідних полів, розміщених у Харківській, Київ­ській, Тамбовській, Воронезькій, Подільській і Курській губерніях. У 1893 році було створено ще 23 дослідних полів у Подільській, Чернігівській, Самарській та Харківській губерніях.

У звіті за 1893 рік відмічалось, що випробовування насіння цукрових буряків 33 сортів місцевого походження мало чім поступалися сортам інозем­ного походження (Іванов, 1959).

Заданими Є.Ю.Зеленського (1915), із насінницьких господарств згодом (1885-1898 рр.) були створені селекційно-насінницькі фірми, селекційні стан­ції: в Уладовці (1875); Удриєвцях (1885); Баштанькові (1890); Комарівці (1894); Дербчині Подільської губернії (1898) , Немерчі Вінницької губернії (1886), Плискові (1887), Ставинському Київської губернії (1892), Пархомівці Курської губерній (нині Харківська область) (1897).

Значний внесок у розвиток досліджень з питань насінництва цукрових буряків у той період внесла Уладівська станція. Керували дослідженнями спо­чатку Ф. Кудельна, а починаючи з 1898 р. – Л. Семполовський. Перші наукові праці Л. Семполовського "Удобрение свекловичных высадков" і "Новые опы­ты по удобрениям высадков" були опубліковані в Берліні у 1907 і 1911 рр. відпо­відно.

Другу половину XIX століття можна вважати переломним рубежем з розвитку бурякового сортоведення взагалі і практично початком розвитку вітчизняного насінництва зокрема. У 1850 році в Україні було створене перше насінницьке господарство (с. Калинівка Вінницького повіту), де були створені перші більш пристосовані до місцевих умов сорти цукрових буряків: Калинів­ський білий 1, Калинівський білий 2 і Калинівка 3.

У другій половині XIX століття було започатковано дослідну справу в буряківництво та науково-методичне керівництво сортівництвом цукрових бу­ря­ків шляхом створення дослідних полів при Київському відділенні Російсь­кого технічного товариства бурякоцукрової промисловості та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Підвищені вимоги до якості насіння і великий ринок їх збуту призвели до масової організації із насіннєвих господарств селекційно – насінницьких фірм (сучасна організація сортонасінництва цукрових буряків за кордоном).

Період від початку XX століття до революції 1917року (1900-1917рр.).

В цей період завдяки плідній діяльності вчених з буряківництва О.Є. Зай­кевича, Н.П. Маркевича, М.О. Толпигіна і багатьох інших, продовжувалась робота з подальшого розвитку бурякосіяння, удосконаленню сортоведення: бу­ло створено низку нових селекційних станцій: в Юрківцях (1900); Котю­жа­нах (1900); Пилєві, Подільської губернії (1901) ; Бортничах, Люблянської (1900); в Рокитно Курської (1903); Новоселках Волинської (1905); Плоцьку (1906); в Грамидзикськом Курської (1912); Удиче з філіалом у Верхнячці Київської (1912); Мотичі Люблянської (1913); товариство Хорошківського насіннєвого господарства Полтавської губернії (1916). Окрім того, в 1911 році була ство­рена Миронівська дослідно-селекційна станція Київської губернії (Зеленський, 1915).

Створенням Миронівської станції закінчилось існування існуючої в той час вже протягом 10 років сівби дослідних полів колишнього Всеросійського товариства цукрозаводчиків. Наприкінці 1917 року в Росії, враховуючи і те­ри­торію Польщі, було 40 фірм і селекційних станцій (Зеленський, 1919).

За даними Є.Ю. Зеленського (1919), у 1914 році вирощуванням насіння цукрових буряків займалися 450-500 господарств, площа під насінниками цук­рових буряків становила близько 30 тис. десятин, врожайність насіння коли­валась в межах 90-95 пудів з десятини (13,2 – 14,9 ц/га), .

Вінницький насіннєвий завод (побудований у 1900 році) міг за сезон ви­робляти більше 600 тис. пудів насіння. Загальне виробництво насіння у вітчиз­няних насінницьких господарствах становило 450-550 тис. пудів щорічно. Німецькі фірми вирощували 650-750 тис. пудів і біля 100 тис. пудів завозили із-за кордону. Як бачимо, насінництво цукрових буряків все ще знаходилося під впливом іноземних насінницьких фірм. Досить відмітити, що вітчизняні фірми забезпечували своїм насінням тільки 29 % площ посівів маточних буряків, 46 % площі засівалось насінням іноземних фірм і біля 25 % – різного походження (Семеноводство сахарной свеклы, 1960).

В цей період досить інтенсивно працювали Немерчанська, Уладівська, Верхняцька та Іванівська селекційні станції, які повністю покривали потребу в насінні бурякових господарств своєї зони. Значну роботу також проводили Ве­ликоподільська, Удичська, Ялтушківська селекційні станції (Орловський, 1973).

Перший Всеросійський з'їзд по селекції і насінництву цукрових буряків, який відбувся в 1911 році в Харкові, констатував великі досягнення по селекції цукрових буряків, які будуть запорукою успіхів всього вітчизняного буряків­ництва в цілому.

Істотні зміни в насінництві цукрових буряків внесла війна 1914 року. Імпорт елітного насіння німецьких фірм було припинено. Проте, як стверджує Є.Ю.Зеленський (1919), німецька фірма Райбетке – Гізене (Кляйнванцлебен), перевезла в червні 1914 року декілька тисяч пудів елітного насіння (частина з них фактично було фабричне). У 1919 році на Уладівській станції було ви­роб­лено 30 тис. пудів елітного насіння, що дало можливість не тільки забезпечити потреби бурякосіяння зони цукрового заводу, а й експортувати його до Фран­ції.

Вітчизняне насіння цукрових буряків у той час (1908-1914 рр.) успішно конкурувало по якості із закордонними, витіснялись кращі німецькі фірми віт­чизняними. Тому в цей період насінницькі господарства продавали своє насін­ня багатьом іноземним державам: Румунії, Італії, Франції і ін.

Період 1914-1918 рр. характеризувався спадом сортівничої роботи з цук­ровими буряками, а в період громадянської війни приватні фірми припинили існування. Багато колишніх власників селекційних станцій емігрували за кор­дон і вивезли найбільш цінне насіння селекційних матеріалів.

Період від 1917 до 1941 рр.

У 1918 році було проголошено декрет "Про націоналізацію цукрової про­мисловості" і створено Головний комітет, пізніше реорганізований в Голов­цу­кор, а в 1919 році – відділ селекції Київцукру, останньому передали селекційні станції з цукрових буряків, що залишились після революції.

У 1920 році в складі Головцукру в Києві створено Сортонасінницьке уп­рав­ління (СНУ), головне завдання якого полягало у відновленні і подальшому розвитку селекції і насінництва цукрових буряків.

Докорінну реорганізацію вітчизняного насінництва цукрових буряків було покладено декретом "Про насінництво" в 1921 році. Сортонасінницьке управління (СНУ) як окрема господарча одиниця залишилась в Києві. При СНУ було організовано Вчену раду, як керівний орган для вирішення найбільш важ­ливих наукових і організаційних питань.

Другий з'їзд працівників сортонасінницької справи признав необхідним створити відповідний науково – дослідний Інститут, який у 1922 році почав свою роботу в складі лабораторій: селекції, землеробства, анатомії і фізіології рослин, морфології та систематики рослин. (Орловський, 1973).

Одночасно з організацією дослідно-селекційної сітки в 1922-1939 рр. Бу­ло створено близько 200 насінницьких господарств, головним чином, в Украї­ні і Російській Федерації: спочатку "землеугіддя", потім цукрокомбінати і бурякорадгоспи. Завдяки більш досконалій організації насінництва, країна вже в 1929 році повністю звільнилась від імпорту насіння цукрових буряків.

Удосконалена система насінництва цукрових буряків, яка передбачала покращення сортів шляхом сортових схрещувань, методом номерної еліти та ін. Створена сітка сортодільниць (45-50), де крім державних сортовипробувань, проводили також районні (агроекологічні) випробування. Країна повністю звільнилась від імпорту насіння, вся площа посіву цукрових буряків засівалась виключно насінням сортів вітчизняної селекції.

5. Період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.).

На початок війни всі дослідно-селекційні станції України, як і Всесоюз­ний науково-дослідний інститут цукрової промисловості (ВНІЦ), були евакуйо­вані на схід. Були евакуйовані також керівні спеціалісти, частково технічний персонал, найбільш цінні селекційні матеріали станційних еліт і родоначаль­ників, а також основний фонд маточного насіння всіх селекційних станцій Головцукру. За даними М.І. Орловського, льговські і уладівські матеріали були розміщені в Алтайському краї, іванівські – в Канті, рамонські, білоцерківські та верхняцькі – в Новотроїцьку (Киргизія), весело-подільські – в Мерне (Казах­стан). Матеріали цих станцій не тільки розмножувались в місцях евакуації, але й проводився загальноприйнятий селекційний процес, що включав поляриза­ційний добір і висів насіння у відповідних категоріях сортівничо-насіннєвого процесу.

У період 1941-1945 рр. насінництво цукрових буряків було заново орга­нізо­вано в Середній Азії і Казахстані.

Поряд з розширенням насінництва у радгоспах, культура цукрових буря­ків на насіння вперше в ці роки впроваджувалось і в колгоспах. Вже восени 1941 року був закагатований садивний матеріал з тим, щоби в 1942 році забез­печити посадку насінників на площі 2300 га в Казахській та 3000 га – в Кир­гизькій СРСР.

У роки Великої Вітчизняної війни вперше широко був застосований без­висадковий спосіб вирощування насіння цукрових буряків. У 1943 році в кол­гос­пах Узбецької, Киргизької та Казахської РСР було вирощено 16194 ц насін­ня, що дозволило засіяти всі площі вищеназваних республік, які вирощу­вали цукрові буряки (Бузанов, 1944).

Вже весною 1944 року всі евакуйовані селекційно-насінницькі організації відновили свою роботу на попередніх місцях. До початку сівби були реевакуйо­вані спеціалісти та завезена частина насіннєвого матеріалу, на Рамонську, Льговську, Іванівську та Весело-подільську ДСС. Крім того, були збережені деякі селекційні матеріали Первомайської, Іванівської, Білоцерківської, Вер­х­няцької та Уладівської ДСС.

У грудні 1944 року в Москві проведено Всесоюзну нараду селекціонерів, на якій були обговорені питання відновлення та подальшого розвитку робіт по селекції, насінництву, агротехніці та механізації вирощування цукрових буря­ків.

Не дивлячись на значні труднощі (організаційні, матеріальні, людські), в роки війни в насінництві цукрових буряків були отримані певні результати – господарства виростили 1292 тис. ц насіння цукрових буряків (Бузанов, Тон­каль, 1972).

На 1 липня 1944 р. перехідний запас насіння цукрових буряків досяг 290, а в 1945 р. – 3200 тис. ц. Таким чином, з урахуванням врожаю насіння поперед­нього року, на початок 1944 і 1945 рр. країна мала фонд насінних цукрових бу­ряків, що перевищував дворічну потребу в них.

6. Післявоєнний період (1946-1970 рр.).

У 1945 році Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисло­вості з його мережею був переданий із МХП СРСР у новостворене (недовго діюче) Міністерство технічних культур колишнього Союзу і став називатися – Всесоюзний науково – дослідний інститут цукрових буряків (ВНЩ). На той час він об'єднував 10 дослідно-селекційних станцій (ДСС), 52 сортодільниці, 36 дос­лідних та 45 спостережних пунктів.

У післявоєнний період були додатково організовані: Межотнінська ДСС Латвійської РСР (1946), Киргизька ДСС Киргизької РСР (1948). Крім того, робота по селекції і насінництву цукрових буряків була організована на Ру­моксь­кій сільськогосподарській станції Литовської РСР (1956), Казахському НДІЗ (1959), на Ганусівській селекційній станції Білоруського НДІЗ, а в 1960 ро­ці – у Молдавському науково-дослідному інституті селекції, насінництва і аг­ротехніки польових культур. Крім того, були утворені два селекційні пункти – Кореновський (1956 р.) і Гіагінський (1961 р.) у Краснодарському краї. Така селекційно – насінницька мережа ВНЩ проіснувала до 1970 року.

Першим організаційним заходом у післявоєнний період по відновленню селекції і насінництва цукрових буряків була Всесоюзна нарада по селекції і насінництву на Верхняцькій ДСС в 1954 році (за ініціативою ВНЩ). Питання селекційно – насінницької роботи на нараді були розглянуті всебічно і головне з комплексним підходом з точки зору селекційної, насінницької, фізіологічної та агротехнічної. На нараді була розглянута і прийнята нова схема селекції і насінництва цукрових буряків.

Основні положення нової схеми передбачали наступне: – для підтриман­ня високої продуктивності сорту у насінництві необхідно використовувати ме­тод безперервного суперелітного добору з обов'язковим застосуванням поля­риметричного методу добору по цукристості та іншим корисним і біологічними ознакам;

- для більш суттєвого покращення сортів використовувати метод індиві­дуального добору;

- з метою підвищення ефекту гетерозису, підтримуючі і поліпшуючі до­бори проводити не у сортовій популяції, а в межах окремих компонентів сорту з наступним їх схрещуванням у насіннєвій еліті або фабричній репродукції; для маточних посівів використовувати насіння насіннєвої еліти, фабричних – пер­шої репродукції.

У 1956 році Всесоюзним науково – дослідним інститутом цукрових буря­ків були розроблені і схвалені Міністерством промисловості продовольчих товарів СРСР "Заходи по підтриманню і покращенню сортів цукрових буряків при їх розмноженні." Дані заходи були запропоновані до виконання всім керівникам Росголовцукру, Укрголовцукру, керуючим цукробурякотрестом, директорам цукрокомбінатів і бурякотрестів усіх Союзних республік, де в той час вирощували насіння цукрових буряків.

У "Заходах...." було також поставлене завдання: збільшити в найближчі роки коефіцієнти розмноження фабричного насіння до 1:225 – 1:275, маточного – до 1:300 – 1:350 (співвідношення вирощеного насіння до висіяного).

З точки зору селекції, основну увагу у післявоєнний період було приділено створенню і впровадженню однонасінних сортів цукрових буряків. Вже починаючи з перших днів післявоєнного періоду, на Білоцерківській ДСС О.К.Коломієць широко розвернула роботу з однонасінними цукровими буря­ками, а з 1957-1958 року всі селекційні установи мережі ВНЩ приступили до створення і впровадження однонасінних сортів цукрових буряків.

Перший в історії буряківництва сорт Білоцерківський однонасінний був районований у 1956 році, другий – Ялтушківський однонасінний – у 1958 році. Значним кроком вперед на шляху підвищення продуктивності однонасінних цукрових буряків було застосування гібридизації однонасінних цукрових буря­ків з багатонасінними. Перший гібрид був створений на ялтушківському пунк­ті при співвідношенні компонентів схрещування: 83 % Ялтушківського одно­на­сін­ного сорту і 17 % багатонасінного сорту Рамонський 06. Гібрид районований з 1960 року.

Перехід цукрових буряків на тетраплоїдний рівень у ВНЩ і його мережі (Уманський селекційний пункт і Білоцерківська ДСС) у значному масштабі почався в 1956-1957 рр. В результаті вже у 60-ті роки були районовані наступ­ні полігібриди: Білоцерківський полі / (БЦодн. 4х / Роб 2х), Білоцерківський полі 2 (БЦодн 4х / Во312х), Кубанський полі 4 (Во384 / По282х), Первомайсь­кий полі 10 (Я одн 4 / П цер 2х), Киргизький полі 18 (Р0234х / К0582х), Внісов­ський полі 5 (Я одн 4х / Р06 2х), Білоцерківський полі 19 (Я одн 4х / ВОЗІ + Р062х).

З 1999 року Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків входить до складу Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І. Ле­ніна (ВАСГНІЛ) і, крім ДСС, йому підпорядковуються всі елітно – насінницькі радгоспи з цукрових буряків СРСР.

Для керівництва мережею в інституті в той час було утворено сорто­на­сінницьке управління (Сортонасіннєуправління ВНЩ), основним завданням якого було виведення, розмноження сортів цукрових буряків та забезпечення маточних посівів елітним насінням у колишньому Союзі.

Це управління проіснувало до 1965 року, здійснюючи керівництво госпо­дарствами ДСС і елітно – насінницьких радгоспів, їх фінансування і матеріаль­но – технічне забезпечення.

У 1965 році елітно – насінницькі радгоспи були передані сортонасін­ниць­кому об'єднанню при Міністерстві сільського господарства СРСР.

В мережі інституту залишилися лише ДСС з їх дослідними господарства­ми, а сортонасінницьке управління реорганізоване у науково – виробничий відділ, який функціонує і тепер.

Творча робота селекціонерів і насіннєводів дозволила за порівняно ко­роткий період підвищити врожайність та схожість насіння еліти не тільки одно­насінних диплоїдних, але й тетраплоїдних гібридів цукрових буряків.

Сучасний період (1991-2010 рр.) в селекції і насінництві цукрових буряків.

В теперішніх умовах актуальним є застосування в селекційній роботі ге­нетично модифікованих цукрових буряків.

Біологічні особливості цукрового буряку (перехресне запилення та дво­річ­ний цикл розвитку) у поєднанні з високим рівнем гетерозиготності роблять довготривалим процес одержання нових сортів методами класичної селекції. Розробка надійних і відтворюваних методів генетичної трансформації цукро­вого буряку та створення при їх застосуванні нового вихідного матеріалу із господарсько цінними ознаками є актуальними і перспективними завданнями, розв'язання яких відкриває нові можливості для дослідження генетики та роз­витку селекції цієї культури.

Одержання високих та стабільних урожаїв цукрового буряку передбачає багаторазове застосування комплексу гербіцидів для захисту посівів від бур’я­нів. Використання генетично модифікованих рослин цукрового буряку, стійких до широкого спектру дії гербіцидів (наприклад, глюфозинату амонію), дозволяє підвищити врожайність та одночасно зменшити кількість обробок гербіци­да­ми. Це призводить до зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами, а вирощування даної культури стає значно рентабельнішим. Тому створення рослин цукрового буряку ліній О-типу вітчизняної селекції, стійких до гербіцидів, має перспективу використання у селекційній практиці.



Викладач акцентує увагу, що іноді обговорення мікроситуації викорис­товується як пролог до подальшої частини лекції. Для того, щоб зацікави­ти аудиторію, загострити увагу на окремих проблемах, підготувати до творчого сприйняття матеріалу, що вивчається.
Щоб зосередити увагу, ситуація підбирається достатньо характерна і гостра. Проте це потребує багато навчального часу на її обговорення. Так, наприклад, студенти можуть почати наводити приклади подібних ситуа­цій з власного досвіду, і дискусія поступово може піти у бік інших проблем. Хоча це вельми корисно, але основним змістом заняття є лекційний ма­теріал, і викладач вимушений зупиняти дискусію. От чому підбір і виклад таких ситуацій повинен здійснюватися з урахуванням конкретних питань. Крім того, у викладача повинна залишитися можливість перенести диску­сію на спеціально сплановане заняття, вважаючи своє завдання - зацікави­ти студентів – виконаним.

Викладач наголошує на самостійному опрацюванні матеріалу та подає список рекомендованої літератури.

Список літератури.

1. Богданов С. М. Статистический обзор производства свекловичных се­мян в России / С. М. Богданов // Записки Киевского Отделения Императорского Тех. Общества. – 1887. – № 15. – С. 45.

2. Вавилов Н. И. Проблема происхождения культурных растений в совре­менном понимании / Н. И. Вавилов // Труды Всесоюзного съезда по генетике, селекции и семеноводству и племенному животноводству. – Т. 2. Генетика. Л.: Изд. редколлегии съезда, 1930.- С. 5-18.

3. Гизбулин Н. Г. Селекція і насінництво. / Н.Г. Гизбулин– К.: Урожай, 1964. – 99 с.

4. Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. / Ч. Дар­вин. – Сочинения в 3 Т., том 3. – М.-Л. – 1939. – 544 с.

5. Заленский Э. Ю. О селекции сахарной свекловицы. / Э. Ю. Заленский // Труды Первого съезда по селекции сельскохозяйственных растений и семено­водству. Харьков: Типография Ю.М. Беркман, – 1911. – 15 с.

6. Зосимович В. П. Селекция и семеноводство сахарной свеклы / В. П. Зо­симович // Научные записки по сахарной промышленности. – 1939. -№ 2-3. –
С. 17-25.

7. Орловський М. І. Етапи розвитку вітчизняної селекції цукрових буряків / М. І. Орловський. – К.: ВНІЦ, 1973. – 158с.

8. Рудзинский Д. Л. О селекции семенных станций Западной Европы и об организации таковых в России /Д. Л. Рудзинский // Труды Второго съезда деятелей по сельскохозяйственному опытному делу в С.-Петербурге с 14 по 20 декабря 1902 г. Ч. 2. Протоколы заседаний съезда с приложениями некоторых докладов и сообщений. – СПб., 1905. – С. 21-52.

9. Семполовский А. Руководство к разведению семян и улучшению воз­делываемых растений / А. Семполовский. – Издательство Вольного Экономи­чес­кого Общества. СПб, 1897. – 200 с.

10. Семполовский Л. Л. Селекция – это упорный труд / Л. Л. Семполовс­кий // Сахарная свекла. – 1957. – №11. – С. 23-25.

11. Стебут И. А. Основы полевой культуры и меры к еѐ улучшению в России / И. А. Стебут. – М.: Изд. Книгопродавца А.Л. Васильева, 1882. – 483 с.

12. Тарабрін О. Є. Розвиток селекції і насінництва цукрових буряків6 історико-науковий аналіз// Селекція і насінництво.- 2011. Вип. 100. –С.23-33.

13. Цукрові буряки / [За ред. І. Ф. Бузанова]. – Київ, Держсільгоспвидав УРСР, 1956. – 328 с.



Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: виробничі ситуації, конкретні ситуації, рольові ігри, мікроситуації.

б) тест-задача: „Ви, як викладач спеціальних дисциплін, доведіть або спростуйте твердження про доцільність лекції з розбором конкретних ситуацій з теми „Насінництво цукрових буряків” Обґрунтуйте відповідь”.

1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка