Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка31/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   37

5. Вивчення культурної сої в українських науково-дослідних інститу­ціях в 20-30 ті роки ХХ ст.

З 20-х років ХХ ст. в УРСР розпочинаються поглиблені наукові дослід­ження культурної сої. Необхідність дослідження та апробації іноземних сортів цієї культури обґрунтовувалася необхідністю розв’язання білкової проблеми як в харчовій промисловості, так і кормовиробництві.

Одним з перших центрів науково-дослідної роботи з культурою в УРСР став Кам'янець-Подільский сільськогосподарський інститут, на базі якого вив­чалась морфологія культури, вплив способів та строків посіву сої на урожай­ність. Детальний опис цих досліджень міститься у наукових звітах про роботу інституту за 1923-1925 pp., написаних М. Ардатьєвим. Так, за спостереженням дослідника, соя давала урожай до 136 пудів із десятини. За наявності сприятливих ринкових умов та стабільного попиту, культура мала великі перспективи для завоювання відповідного місця у посівах, адже дозрівала, забезпечувала добрі врожаї. В цьому ж інституті С.А. Плюйко (1927) проводив перші в Україні досліди по заміні молока соєю при годівлі поросят.

Планове сортовипробування сої розпочалося на українських дослідних ділянках в 1926-27 рр. Основне завдання селекції – виведення сортів із сталими високими врожаями, з високою товарною якістю зерна.

Одними з піонерів селекційної роботи з соєю стали дослідники Київської крайової сільськогосподарської станції. Саме ця науково-дослідна установа в 1926 р. проводила збір зразків зернобобових по всій Україні. Робота з куль­ту­рою проводилася в лабораторії та дослідних полях у Києві та Білої Церкви (на 12 дослідних полях колгоспів та радгоспів).

В 1928 р. Київська дослідна станція провела експедиційне обслідування сортового складу в Тульчинському, Вінницькому, Могилівському та Бердичів­ському округах (всього в 12 адміністративних районів).

В 1928-29 рр. за завданням Наркомзему УССР, Укрсортспілка провела обслідування сортового складу зернобобових по всій території України. Мате­ріал обслідування (близько 1500 зразків) передано до відділу селекції Київської станції для сортовивчення та використання для практичної селекції. Варто відзначити, що саме на землях станції на 1930 р. було зосереджено 90% всієї площі на Україні під зернобобовими культурами. [6]

В 1926-1929 рр. почалося інтенсивне випробування місцевих і іноземних сортозразків сої на Харківській (тепер Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва), Дніпропетровській, Полтавській, Київській, Драбівській, Уманській, Одеській, Херсонській, Чорторийській, П’ятихатській, Носівській, Аджарський, Возне­сенській, Молдавській, Артемівській дослідних станціях. Вже тоді результати цих досліджень повністю підтвердили висновок про реальні можливості виро­щування сої в Україні.

Полтавська сільськогосподарська дослідна станція розпочала роботу з соєю ще в 1926 р., проте через брак коштів, не змогла розгорнути широку дослідну діяльність. В 1927 р. вивчали 6 сортозразків сої, які забезпечили таку урожайність: Староукраїнська – 14 ц/га, Харбінська 62 – 11, Харбінська 111 – 13, Харбінська 118-11, Харбінська 199 – 15, Харбінська 1996 – 13 ц/га.

У 1927 р. на полях Полтавського сільськогосподарського політехнікуму (тепер Аграрно-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії) П.П. Бордаковим була висіяна колекція сої з 19 номерів, за якими вели фено­логічні спостереження. Були вибрані два напрями селекції: харчовий і олійний. Олійний напрям, в свою чергу, ділився на дві частини: перша – селекція на одержання олії для лакофарбової промисловості; друга – селекція на смакові якості олії. Одночасно був проведений добір на скоростиглість і урожайність. Він надавав велике значення селекції цієї культури. Наявність у сої великої кількості сортів, слугувало за підґрунтя для одержання позитивних результатів у селекційній роботі.

На Красноградській сортодільниці (Полтавська область) селекційну робо­ту з соєю було розпочато в 1934 році. Вже в 1938 р. на державне сортовипро­бу­вання було передано 5 сортів сої гібридного походження: Квітка, Норма, Прав­да, Праця, Киянка, вивчення яких було перерване в 1941 р. Високий врожай продемонстрував сорт Харбінська 111. Так в період між 1938-1940 рр. середній врожай цього сорту становив 10,1 ц/га, з коливаннями від 7 до 18 ц/га. Найвищі врожаї (18 ц/га) вирощено на Красноградській сортодільниці з. 1940 р. по се­ред­ньоранніх і ранніх сортах – Харбінська 111. Правда, Харківська 149 та Праця.

Активну робот з сортовипробування проводили й в Харківській області. Історія лабораторії селекції сої в Харкові розпочалася у 1926 році під керів­ниц­твом П.П. Бордакова. На першому етапі селекція велася методом масового і індивідуального добору із місцевих популяцій і іноземних сортів. У 1928 році був створений та переданий до Державного сортовипробування сорт сої під назвою „Староукраїнська”, який в 1933 році був районований в Україні і зна­ходився у сільськогосподарському виробництві до 1964 року. За період з 1928 до 1936 року до Державного сортовипробування було передано 14 сортів сої української селекції. В період 1928-1930 рр. проводилася активна дослідна робота також з сортами іноземної селекції:, Харбінська 199, Харбінська 111 та Харбінська 231. Внаслідок наполегливої дослідницької роботи в цей період вдалося отримувати середні врожаї в 13-15 ц/га.

На Дніпропетровській сільськогосподарській дослідній станції активну науково-дослідницьку роботу з культурою розпочато 1928 р. До вивчення було залучено 10 сортів сої, які забезпечили таку урожайність: Харбінська 116-17 ц/га, Мандарин – 16, Харбінська 269 – 15, Харбінська 118 – 15, Честнут – 15, Хар­бінська 111 – 15, Харбінська 231а – 15, № 276 – 15, Гунжулінська – 15, Хаба­ров­ська – 14 ц/га. В посушливому 1930 р. сорт сої Ілліні забезпечив уро­жайність 14 ц/га.

На Херсонській сільськогосподарській дослідній станції в 1927-28 рр. було проведено 9 дослідів з чорною соєю (№231, 118, 111). Всі досліди прово­дилися по селянських господарствах.

В 1928 р. досліди з соєю тривали на ділянках Одеської крайової сільсько­господарської станції. Зокрема, в звіті рільничого відділу Одеської Крайової сільськогосподарської дослідної станції за 1927-28 рр. міститься відомості про роботу із соєю. Збирали від 15 до 150 кг насіння з 1 га. [7]

В 1929 р. у Васильківському районі на Дніпропетровщині створили гос­подарство по вирощуванню сої, до якого увійшли села Маньківка, Красна, Зоря, Шевякіне, Точка, маєток Шпренгеля. Вирощуванням сої займалися тоді і в селі Павлівка.

У 1929 р. проводилося сортовипробування сої на дослідному полі Він­ницької сільськогосподарської дослідної станції, серед яких соя Безенчуцька дозріла й забезпечила врожайність 8,3 ц/ га. Інші сорти не дозріли, а їхня врожайність була низькою. Тоді вивчали норми висіву насіння з 29 до 90 кг/г, яке незначно збільшило врожайність з 3,5 до 4,5 ц/га. За однакової норми висіву (90 кг/г) при різній площі живлення рослин одержали подібну врожайність (на 1 ц/га). В 1930 р. досліди по сортовипробуванню сої було продовжено (Лсвиць­кий М.О., Рабинович Я.Л., 1930). Той факт, що окремі сорти сої на Поділлі доз­ріли, свідчить про наявність сортів і можливість вирощування її в цьому регіо­ні, необхідність виведення сортів, адаптованих до місцевих умов.

На Поділлі, на Немерчанскій дослідно-селекційній станції (Вінницька об­ласть), селекційну робота з соєю було продовжено у період з 1929 р. по 1941 р. Тоді завданням селекції було виведення сортів з високою і стійкою урожай­ніс­тю в умовах Придністров'я, з високим вмістом жиру, стійких проти шкідників, скоростиглих, надійно дозріваючих, придатних для зайняття парів, механізова­ного збирання, переробки в олійній промисловості.

Вихідним матеріалом для селекції сої стали зразки насіння з Білоцерків­ської станції – 32 номери, Дніпропетровської сільськогосподарської станції – 80, Всесоюзного інституту прикладної ботаніки – 12, а також сорти, надіслані для посіву в сортовипробуванні, кількістю 24 номерів. Із одержаного набору після попереднього сортовивчення в колекційному розсаднику для насінництва були використані соя Староукраїнська, соя ВТН, Жовта з білим рубчиком, Крушуля 9/3, Мінська, Мандарин, Харбінська 090, Харбінська 111 і Харбінська 199в.

В результаті роботи із сортоматеріалом, дослідники Немерчанської стан­ції підтвердили сприятливі для вирощування сої природно-кліматичні умови подільського регіону. В результаті п'ятирічної роботи виділилися порівняно скоростиглі та врожайні сорти. Деякі з виведених ліній були висіяні в 1932 р. У третьому порівняльному випробуванні вони дозріли до повної стиглості і забез­печили урожай насіння від 17,4 до 21,1 ц/га. В 1933 р. внаслідок несприятливих кліматичних умов дозрівання сої дуже затрималося (повна стиглість відмічена для різних сортів від 6 жовтня до 19 жовтня). Одночасно цього року вивчалися агротехнічні прийоми вирощування її високого урожаю. В 1934 р. селекційних робіт з соєю не проводилося, були висіяні виведені на Немерчанській дослідно-селекційній станції 16 кращих ліній сої, які збереглися з урожаю 1930 і 1933 рр.

З метою популяризації культури, підсумовуючи початковий етап селек­ційної та дослідної роботи з соєю, у 1930 р. у Вінниці П. Бордакова опублікував брошуру „Соя як корм для тварин", тиражем 10 тис. екземплярів, в якій він писав: «За декілька років соя стане звичайнісінькою українською рослиною, як пшениця, овес, ячмінь та інші польові культури. Введення її в господарство дасть велику користь людям. Соя є однією з найкорисніших культурних рослин і її треба сіяти якнайбільше».

У 1935 р. на Немерчанську державну селекційну станцію було передано увесь селекційний матеріал по сої з Харківської дослідної станції. До 1938 р. селекція тут велась аналітичним методом, доборами, з 1938 р. – методом гібри­дизації. В 1941 р. на сортодільницях випробувалися сорти цієї станції Не­мер­чанська 029 і Немерчанська 031. Однак у період війни селекційна робота тут зупинилася.

На Білоцерківській сортодільниці в 1932 р. випробовували 9 сортів, які дали врожаї від 13,1 до 20,4 ц/га, а в 1934 р. – від 9,2 до і 5,0 ц/га. Врожаї сої на Миронівській і Київській сільськогосподарських дослідних станціях ще в 1928-1930 рр. становили 11-12 ц/га.

Проте, незважаючи на серйозні успіхи у роботі із соєю, спостерігався брак сортоматеріалів, адаптованих до місцевих регіонів виробництва, невід­по­відність матеріально-технічної бази до роботи з культурою не дозволяла спішно продовжувати роботи щодо виведення вітчизняних сортів. До гальмівних фак­торів додавалася й відсутність широкої поінформованості місцевого населення щодо можливостей господарського використання та перспектив промислового вирощування перешкоджали її поширенню. Остаточно науково-дослідну діяльність в усіх регіонах УРСР було припинено в зв’язку з початком бойових дій в 1941 р.



Викладач зауважує, що під час проведення лекції-бесіди викладач пови­нен стежити, щоб питання, що ставляться, залишалися без відповідей, оскільки вони тоді носитимуть риторичний характер, не забезпечуючи достатньої активізації мислення студентів.

Викладач подає список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання.

Список літератури

1. Бабич А.О. Селекція і розміщення виробництва сої в Україні. – Вінни­ця. 2008 – 216 с.

2. Білоножко М.А. В.И. Шевченко «Рослинництво. Інтенсивна технологія вирощування сільськогосподарських культур» – К.: Вища школа 1990.- 320 с.


  1. Гальчинська В.А. До питання підвищення ефективності овоче­насін­нєвої галузі // Економіка АПК, – 2001. № 6 – С. 74-78.

  1. Гальчинська В.А. Розвивати зовнішній ринок насіння овочевих куль­тур // Економіка АПК, – 2001. № 12 – С. 115 – 116

  2. Гальчинська В.А. Ринкова конкуренція і конкурентоспроможність продукції // Формування та функціонування ринку агропромислової продукції / За ред. П. Т. Саблука. –К.: ІАЕ, 2000. – 555 с. (автора – С. 295-298).

  1. Гальчинська В.А. На шляху до ринку насіння овочевих культур. – К.:ІАЕ, 2000. – 30 с.

  2. Гальчинська В.А. Формування овоченасіннєвого ринку за умов дріб­ноземельного власника. – К.: ІАЕ, 2001. – 28 с.

8. Журавльова Н.В. Використання сортозразків різного географічного походження в селекції озимої пшениці // Науковий вісник Національного аг­рарного університету. – К., 2001. – Вип. 34. – С. 48-51.

9. Журавльова Н.В., Фоманюк В.А. Диференціація сортів озимої пшениці за ознакою морозостійкості методом прямого проморожування // Вісник Біло­церківського Державного аграрного університету. Зб. наук. праць. – Біла Церква, 2001. – Вип. 20. – С. 43-47.

10. Зінченко О.І. Рослинництво: Підручник – К.: Аграрна освіта, 2003.-453 с.

11. Енкен В.Б. Соя. – М.: Сельхозгиз, 1959 – 298 с.

12. Красовский С.А. Соя и ее сорта (По данным государственного сорто­испытания за 1927-35 гг.). – Л. 1937 – 103 с.

13. Молоцький М.Я., Васильківський С.П., Князюк В.І., Власенко В.А. Селекція і насінництво сільськогосподарський рослин: Підручник. – К.: Вища освіта, 2006.-457 с.


Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: лекція-бесіда, виробничі ситуації, проблемні запи­тання, евристична бесіда.

б) тест-задача: „ Ви – викладач спеціальних дисциплін, визначте домі­нуючі методи навчання на вступній лекції з теми „Основи насінництва”. Відповідь обгрунтуйте.”
3. 2.2. Методика навчання теми „Насінництво озимої пшениці”
Викладач пропонує провести лекцію у формі лекції – дискусії та на­зиває пункти плану. . На відміну від лекції-бесіди викладач при викладі лек­ційного матеріалу не тільки використовує відповіді студентів на свої запи­тання, але й організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами.
План. Методика навчання питань:

1. Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м’якої озимої пшениці. Народногосподарське значення озимої пшениці.

2. Ботаніко-морфологічна характеристика і біологічні особливості куль­тури.

2.1 Ботанічна характеристика

2.2 Морфологічна характеристика

2.3 Біологічні особливості

3. Вихідний матеріал для селекції та методи його створення

3.1 Методи створення вихідного матеріалу (гібридизація, мутагенез, генна інженерія)

4. Задачі, напрями та методи селекції

5. Досягнення та проблеми селекції

6. Насінництво
Викладач звертає увагу студентів на ключові поняття і дає можли­вість їм письмово відповісти.

Ключові поняття: проблемний виклад матеріалу, лекція-дискусія, за­питання проблемного характеру, виробнича ситуація, технічні засоби нав­чання, тестування.

1. Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м’якої ози­мої пшениці. Народногосподарське значення озимої пшениці.

Викладач ставить перед студентами запитання проблемного харак­теру „Чому нині селекціонери виводять тільки ті сорти, які здатні відпо­відати великим прибавкам врожаю, хоча у сучасних сортів досягнутий високий рівень потенціалу врожайності?”

Викладач наголошує, що сорт є біологічною основою технологій вироб­ництва продуктів рослинництва, тому постійне оновлення та вдосконалення сортових ресурсів є необхідною умовою зростання врожаю сільськогоспо­дар­ських культур та підвищення його якості. Селекціонерами науково-дослідних установ виведено багато високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподар­ських культур. Завдяки всебічному вивченню таких сортів і гібридів на дер­жав­них сортовипробувальних дільницях товаровиробник має можливість макси­мально використати їх продуктивний потенціал, цілеспрямовано відбирати лише ті сорти, які у конкретних умовах дають найбільшу віддачу.

На сучасному етапі селекція не обмежується застосуванням класичних методів відбору і гібридизації. В селекційній роботі з багатьма культурами ши­роко використовують мутагенез, ефект гетерозису на основі цитоплазматичної та ядерної чоловічої стерильності. Актуальним стають методи біотехнологій і генної інженерії.

У сучасних сортів досягнутий високий рівень потенціалу врожайності, тому селекціонери виводять сорти, які здатні відповідати великим прибавкам врожаю, здатним зберігати високий рівень урожайності в різних погодних умо­вах. Важливе значення має селекція на визначену тривалість вегетаційного пе­ріоду. Селекція на технологічність вирощування і збирання передбачає ство­рення стійких до осипання сортів.

Важливе місце в селекції саме пшениці займає виведення сортів стійких до хвороб та шкідників. Ведеться селекція на стійкість до різних видів іржі, сажки, борошнистої роси, кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальними і ві­русними хворобами. Велике значення також приділяється до стійкості до гес­сен­ської мухи, хлібним жукам і іншим шкідникам.

Пшениця м'яка озима – одна з найважливіших продовольчих культур сві­тового землеробства. За площею посіву в світі пшениця посідає перше місце, а за виробництвом зерна – друге. У XX ст. посівні площі пшениці зросли майже в два рази – із 109 до 215,9 млн. га, урожайність зросла з 9,4 до 24,5 ц та (в 2.6 ра­зи) і виробництво зерна зросло в 5,1 рази – з 102.9 млн. т до 528 млн. т.

За 2001 -2006 роки виробництво пшениці в світі зросло до 590,3 млн. т.


а в останні маркетингові роки становило: 2005/2006 МР – 624,7 млн. т, 2006-2007 МР – 595.4 і в 2007/2008 МР – 602.1 млн. т.

Значення пшениці в продовольчій безпеці України важко переоцінити, оскільки вона є основною хлібною культурою країни.

Пшеничний хліб та інші хлібобулочні вироби з пшениці мають важливе харчове значення у житті людей. У промисловості зерно пшениці викорис­то­вують для одержання крохмалю, спирту, клейковини тощо. Зерно пшениці ши­роко використовується і для годівлі тварин, як основний компонент комбі­кор­мів.

Важливе і агротехнічне значення пшениці як доброго попередника для інших сільськогосподарських культур. Кількісне і якісне поліпшення вироб­ництва зерна пшениці м'якої озимої в Україні має забезпечуватись передусім за рахунок добору найбільш високопродуктивних сортів і повнішої реалізації їх генетичного потенціалу.

Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м'якої озимої пше­ниці в Україні бере початок з 1910 року на Харківській дослідній станції, де були виведені перші селекційні сорти – Червона остиста і Червона безоста.

В першій третині XX ст. найбільш успішно працювати селекціонери Харківської. Одеської. Миронівської і Верхняцької дослідних станцій [10].

З 1915 р. наукова селекція пшениці розпочалася на Миронівській дослід­ній станції. Одержання селекціонерами Л.1. Ковалевським. В.С Жолткевичем і І.М.Єремеєвим сорту Українка 0246, який вирощувався у виробництві більше 40 років і який по праву вважається матір'ю українських пшениць, є найвищим досягненням в селекції озимої пшениці на початку XX століття.

Починаючи з 1925 року Харківська і Верхняцька дослідні станції присту­пи­ли до створення нових сортів пшениці м’якої озимої методом гібридизації. На Харківській станції були створені сорти Новоюр'ївка. Мільтурум 120 і Фер­рутінеум 1239, а на Верхняцькій з участю сорту Українка 0246 – Лютесценс 9, Лютесценс 17 і Еритроспермум 15[10].

На Одеській дослідній станції були створені сорти Кооператорка, Земка, Новокримка, Одеська 12, а на Білоцерківській селекційній станції Лісостепка 74 і Лісостепка 75.

Сорти пшениці м'якої озимої одержані з участю сорту Українка 0246 були основними в посівах культури в Україні в перші післявоєнні роки.

В 1959 р. у виробничі посіви пшениці м'якої озимої прийшов сорт Крас­но­дарської селекції академіка П.П. Лук'яненка Безоста І., а па початку 60 рр. минулого століття сорт миронівської селекції академіка В.М. Ремесла – Ми­ро­нівська 808. Створення цих сортів також слід вважати одним із найбільш видат­них досягнень в селекції озимої пшениці. Вже через десяток років ці сорти висівалися на площі по 7 – 10 млн. га [10].

Всі селекційні установи України почали широко використовувати в се­лек­ційному процесі при виведенні нових сортів Безосту 1 і Миронівську 808.


З їх участю були створені сорти Веселоподолянська 485, Одеська 51, Харківсь­ка 63, Миронівська ювілейна. Іллічівка та ін. [4].

З 80 рр. XX ст. розпочалося впровадження у виробництво напівкарли­кових сортів пшениці озимої. Виробництву були рекомендовані напівкарликові сорти м'якої озимої пшениці Одеська напівкарликова, Південна зоря, Обрій селекції Селекційно-генетичного інституту; Напівкарлик 3 – Інституту рослин­ництва ім. В.Я. Юр'єва; Донська напівкарликова і Напівкарлик 49 – російської селекції.

У другій половині минулого століття найбільш продуктивно вели селек­цію пшениці м'якої озимої в Україні Селекційно-генетичний інститут (сорти Одеська 5 1, Одеська 66, Чайка, Альбатрос одеський, Одеська 267, Українка одеська, Фантазія одеська тощо). Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ре­месла (Іллічівка, Миронівська25, Миронівська 6І, Миронівська 40, Миронівська остиста, Миронівська 30, Миронівська 33 тощо). Інститут рослинництва
ім. В.Я. Юр'єва (Харківська 63, Харківська 81, Харківська 90) Інститут земле­робства (Поліська 70, Щедра Полісся, Поліська 87) Інститут землеробства пів­денного регіону (Херсонська 86, Мрія Херсона, Херсонська остиста) До­нецький інститут АПВ (Донецька 5, Донецька 46, Донецька 48), Білоцерківська (Біло­церківська 18, Білоцерківська 47, Білоцерківська напівкарликова) та Іванівська (Охтирчанка, Іванівська 12, Іванівська 60) дослідно-селекційні станції Інститу­ту цукрових буряків (6,7). В даний час селекцію пшениці м'якої озимої в Украї­ні ведуть біля 20 селекційних установ. В останні роки найбільш продуктивно в селекції пшениці м'якої озимої продовжують працювати Селекційно-генетич­ний інститут, Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла та Інститут фізіології рослин і генетики НА НУ. Два останні інститути працюють над створенням нових сортів пшениці м'якої озимої як самостійно, так і в творчій співпраці.

З рекомендованих виробництву України у 2009 р. 175 сортів пшениці м'я­кої озимої 76 сортів (43%) селекції трьох вищеназваних селекційних установ.

Селекційно-генетичним інститутом передано виробництву більше 30 сор­тів м'якої пшениці озимої серед яких найбільш урожайними є: Антонівка, Вда­ла, Господиня, Дальницька, Єдність, Запорука, Куяльник, Знахідка одеська, Заможність, Литанівка, Подяка, Отаман, Турунчук, Благодарка одеська, Году­вальниця одеська, Місія одеська, Служниця одеська.

Під керівництвом академіка В.В. Моргуна селекціонери Інституту фізіо­логії рослин пшениці і генетики НАНУ та Миронівського інституту ім. В.М. Ре­месла за останнє десятиріччя, завдяки розробленим оригінальним методам селекції, створили більше 20 сортів пшениці м'якої озимої, які занесені до Дер­жавного реєстру сортів рослин придатних для поширення у всіх зонах України.

Серед них – високо інтенсивні сорти: Смуглянка, Золотоколоса, Воло­дарка, Фаворитка; сорти з високою якістю зерна – Ятрань 60, Київська 8, Пере­яславка, Ласуня; сорти універсального використання – Подолянка, Богдана, Снігурка, Добірна; сорти спеціального використання – Пивна та Зимоярка, які створено вперше в Україні. Принципово новий, озимо-ярий сорт Зимоярка – дворучка, який вирізняється винятковою пластичністю і саме тому його можна висівати як восени, так і навесні.

Створені сорти вперше за всю історію України сформували в держсорто­випробуванні рекордні врожаї зерна: Смуглянка – 115,2 ц/га, Золотоколоса – 117,3 і Фаворитка – 124.1 ц/га.

В 2009 р. у виробництві рекордний врожай пшениці озимої вирощено в СФГ „Ладіс” Монастирищенського району Черкаської області – з площі 805 га по 101 ц з гектара, в т.ч. сорту Фаворитка – по 131,2 ц/га на площі 136 га.

По кілька сортів пшениці м'якої озимої рекомендовано виробництву \ краї­ни селекції Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва – Астет, Василина, Досконала, Харківська 96, Харус і Харківська 105: ННЦ «Інститут землероб­ства» – Артеміда, Бенефіс, Копилівчанка, Столична; Донецького інституту АПВ – Білосніжна, Богиня, Донецька46, Донецька48, Краплина, Олексііївна, Попелюшка: Білоцерківської дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків – Білоцерківська напівкарликова, Елегія, Либідь, Лісова пісня, Олеся, Перлина лісостепу, Царівна. Ясочка; Інституту землеробства південного регіо­ну Находка 4, Херсонська остиста, Херсонська безоста і Херсонська 9.

Сорти пшениці м'якої озимої української селекції складають 74% від за­гальної кількості рекомендованих виробництву України у 2009 році.

З сортів пшениці м'якої озимої іноземного походження виробництву Ук­раїни найбільше рекомендовано сортів Краснодарської селекції 10 (Батько, Віта, Єсаул, Краснодарська 99, Нота, Оградська. Фішт, Красота, Побєда 50, ПАЛПИЧ).

Значно зріс за останні роки рекомендований виробництву асортимент сортів пшениці м'якої озимої. Так, якщо в 2005 році виробництву України було рекомендовано 106 сортів, то з 2007 року 134, а з 2009 р., як підкреслювалося вище, – 175 сортів. За 2007-2009 рр. виробництву рекомендовано 73 нових сор­ти української і зарубіжної .

У 2008р. вперше було рекомендовано сорт пшениці шарозерної Шарада, Краснодарської селекції.

Досягнутий рівень врожаю не є порогом реалізації показників потенціаль­ної продуктивності пшеничної рослини. Про це говорять дані врожаю, отримані на мікроділянках фітотронів, де продуктивність пшениці сягала 1.8 2.2 кг/м2, що в перерахунку на 1 га становить 180-220 ц/га. Не зважаючи на всю умов­ність такого перерахунку, ці дані показують про надзвичайно високі можливості реалізації продуктивності пшениці при оптимізації умов росту та розвитку.

Викладач дискутує із студентами щодо відповіді на поставлене запитання проблемного характеру, а потім робить обґрунтовану відповідь

Викладач зауважує, що . Дискусія – це взаємодія викладача і студен­тів, вільний обмін думками, ідеями і поглядами з досліджуваного питання.

Дискусія пожвавить навчальний процес, активізує пізнавальну діяль­ність аудиторії і, що дуже важливо, дозволяє викладачу управляти колек­тивною думкою групи, використовувати її в цілях переконання, подолання негативних установок і помилкових думок деяких студентів. Ефект до­сягається тільки при правильному підборі питань для дискусії і умілому, цілеспрямованому управлінні нею.

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка