Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка30/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   37


Оцінка пшениці на посухостійкість (ПСС) .Селекція на посухостійкість ведеться шляхом добору найпродуктивніших рослин, сімей, сортів у посушливі роки за зовнішнім виглядом зерна та рівнем урожаю в сортовипробуванні. Що­річно за допомогою окомірного аналізу зерна в спеціальних розетках оцінюють десятки тисяч зразків із усіх без винятку розсадників. Для подальшої роботи відбирають сортозразки з добре виповненим і вирівняним червоним зерном, яке має округлу форму і неглибоку борозенку. Значна увага надається екологіч­ному сортовипробуванню в посушливих умовах. Створення ранньостиглих сортів, що відходять від суховіїв у період дозрівання хлібів, також є серйозним напрямом підвищення посухостійкості нових сортів.

На підставі багаторічних спостережень показано, що облистяність озимої пшениці під час посухи визначається її фізіологічними параметрами – старто­вою енергією проростання зернівок, водоутримуючою здатністю листя на VI і X етапах органогенезу, ксероморфністю листя, вмістом і міцністю хлорофілів. Виявлений зв’язок облистненості з урожайністю в умовах посухи; простий об­лік зеленого листя на головному стеблі під час посухи в період наливання зерна дозволяє робити висновки про рівень ПС генотипів озимої пшениці. Вміст во­дорозчинних цукрів у проростках пшениці виступав як генотипний маркер посухо- і солетолерантності.

Багаторічні дослідження потенційної продуктивності і посухостійкості сортів пшениці показали, що в умовах посухи між ними існує позитивний зв’я­зок, проте в оптимальних умовах сорти, створені в арідних зонах, менш продук­тивні. Висловлюється думка, що справа не стільки в їх високій стійкості до по­сухи, скільки в тому, що в арідних зонах у процесі селекції відбираються фор­ми з генетично закріпленими (через систему розподілу асимілятів і ростових функ­цій) помірним розвитком колоса, що поєднується з добрим наливом і виповне­ністю зерна під час посухи.

При створенні короткостеблових жаро-посухостійких сортів (Ж-ПСС) озимої пшениці С.Ф. Лифенко схрещував ярі сорти з Мексики і США, які володіють Ж-ПСС у фазу молочно-воскової стиглості, з озимими сортами з високою Ж-ПСС на початкових етапах онтогенезу. У результаті був створений короткостебловий сорт Обрій, що володіє високою Ж-ПСС на всіх етапах онтогенезу. Встановлено, що висока ПСС у стадії до колосіння забезпечується особливим співвідношенням між інтенсивністю транспірації і величиною листкової поверхні, за якою сорти озимої пшениці значно розрізняються. Для забезпечення високої відносної ПСС необхідно відбирати форми з відносно ви­сокою інтенсивністю транспірації для охолоджування органів рослини і з від­носно зменшеною листовою поверхнею (сорти Обрій, Красуня, Одеська 117).

Вологооутримуючу здатність (ВЗ) листя у сортів озимої м’якої пшениці херсонської, одеської, донецької, харківської і київської селекцій визначали за методом А.А. Ничипоровича у фази кущення, виходу в трубку і колосіння. Відмінності між сортами виявлялися вже у фазі кущення. ВЗ у фазі колосіння нижче, ніж у більш ранні періоди, але чітко виявляється диференціація сортів за ВЗ (ряд, що знижується): Херсонська 86, Донецька 48, Альбатрос одеський, Щедра Полісся.

Отриманий ряд форм ярої та озимої пшениць, здатних у відповідь на вод­ний дефіцит і високі температури повітря скручувати листову пластинку і змі­ню­вати положення листа в просторі, що забезпечує підтримку тургора і збере­ження високого рівня продукційних процесів. Яскравим прикладом генотипу з скручуваним прапорцевим листком (домінантна ознака) є сорт полтавської се­лекції Левада.

У гібридних ліній F6-F7 озимої м’якої пшениці без добору на ПСС і вро­жай­ністі за 12 років, із яких 6 були вологими, а 6 – посушливими (урожайність обліковували тільки в сприятливі роки), спостерігався негативний кореляцій­ний зв’язок між врожайністю і посухостійкістю – -0,39... -0,46. Отже, якщо добір серед цих ліній проводити за максимальною врожайністю у вологі роки, існує вірогідність вибраковування найбільш ПСС- генотипів.

ПСС детермінується різними фізіологічними механізмами у різних гено­типів озимої пшениці: вологоутримуюча здатність листя; потужність розвитку кореневої системи; збільшення виходу електролітів при 60% обезводнення. Роль окремих систем захисту від посухи в онтогенезі рослини різна: до нали­вання зерна головна роль належить потужності розвитку кореневої системи, в період наливання зерна і дозрівання – системам стійкості до втрати води.

Позитивний зв’язок між забезпеченістю кореня і вологоутримуючою здат­ністю, а також відсутність абсолютних негативних кореляцій між урожайністю і ПСС вказують на можливості створення високопродуктивних генотипів, що поєднують різні фізіологічні механізми ПСС.

Прийнято, що остюки у пшениці сприяють підвищенню стійкості до по­сухи і, завдяки цьому, – збільшенню врожайності остистих сортів в екстремаль­них умовах весняно-літньої вегетації в Степу України. При вивченні F3-F4 між остистими (О) і безостими (БО) формами встановлено у О і БО: однакову масу зерна з рослини; БО мали велику довжину стебла, площу прапорцевого листка, розміри колосу, масу, кількість зерен з колосу і масу 1000 зерен, але меншу продуктивну кущистість. У південному Степу на богарі О були урожайнішими, при зрошуванні різниці між О і БО не відзначено. Переваги БО відзначено у високо- і середньорослих, переваги О – у низькостеблових форм.



Оцінка сортів і селекційного матеріалу озимої пшениці по тривалості періоду яровизації (ТПЯ) та фотоперіодичної чутливості (ФПЧ) . Сорти пше­ниці, які введені у виробництво в світі, достатньо чітко поділяються на дві великі групи – озимі і ярі, що розрізняються між собою за ступенем реакції на дію низьких температур: перші мають високу чутливість, другі – нечутливі або частково чутливі на яровизацію. Існують і проміжні форми, так звані дворучки, які здатні виколошуватися як за осінньої, так і за весняної сівби.

Озимі сорти м’якої пшениці значно розрізняються між собою за триваліс­тю яровизації – від 15 до 60 діб і більше. В процесі досліджень рядом авторів встановлено, що потреба в певній тривалості яровизації (ТПЯ) контролюється трьома неалельними генами Vrd1,Vrd2 і Vrd3 i домінує в усіх випадках менша потреба в яровизації (20...30 діб).

Фотоперіодична чутливість (ФПЧ) і ТПЯ значною мірою визначають рівень адаптації рослини озимої пшениці до конкретних умов вирощування. Відмінності між генотипами виявляються вже на початкових етапах розвитку. Так, наявність високої ФПЧ і ТПЯ затримують розвиток зачатків репродуктив­них органів в осінній період і підвищують рівень стійкості генотипу до стресо­вих чинників середовища в період зимівлі. Слабка ФПЧ і коротка ТПЯ, нав­паки, прискорюють розвиток, посіви при цьому більше гинуть від морозів, але відрізняються швидким відростанням весною, що сприяє відходу від ранньо­весняної посухи. Чим більше ТПЯ і ФПЧ, тим повільніше розвиток на початко­вих стадіях і пізніше спостерігається перехід до формування диференційованої точки росту і зачатків репродуктивних органів, що сприяє кращому протисто­янню дії низьких температур і підвищенню рівня морозостійкості (сорти Одесь­ка 16, Миронівська 808). Проте, зниження рівня ФПЧ сприяє підвищенню темпів ранньовесняного відростання і підвищенню урожаю, але зниження ФПЧ може автоматично відобразитися на частковому скороченні періоду яровизації, що позначиться негативно на параметрах адаптації до вищезгаданих умов. Біль­шість сучасних сортів характеризується слабкою або середньою ФПЧ і нетри­ва­лою яровизацією (ТПЯ = 30-40 днів), що сприяє зниженню їх морозостійкості порівняно із стародавніми сортами. У сучасних сортів не виявлено залежності між ТПЯ і МС, а відмінності за ФПЧ позначалися на МС тільки ранньою весною.

Значна частина сучасних інтенсивних сортів втратила ФПЧ, що сприяло ослабленню їх зимостійкості, хоча за морозостійкістю вони не поступаються екстенсивним сортам, а форми – носії домінантного гена Ppd2 показали найви­щу морозостійкість. Таким разом, підвищення ФПЧ є одним із найперспектив­ніших напрямків селекції на підвищення зимостійкості озимої пшениці разом із збільшенням тривалості періоду яровизації до рівня таких сортів як Миронів­ська 808, Одеська 16 й інші сорти «старої селекції».

У лабораторії селекції озимої пшениці Полтавської державної аграрної академії проводяться дослідження, спрямовані на оцінку сортів, сортозразків селекційного матеріалу озимої пшениці за фотоперіодичною чутливістю (ФПЧ). Для оцінки ФПЧ розроблена і впроваджена в селекційний процес мето­дика оцінки з використанням ранніх, середніх і пізніх строків осінньої сівби. Оцінка селекційного матеріалу, сортів і сортозразків озимої пшениці за фотопе­ріодичною чутливістю (ФПЧ) проводиться на дослідному полі Полтавської державної аграрної академії, в лабораторії селекції озимої пшениці. Протягом ряду років (1999-2007 рр.) закладають спеціальний дослід за строками сівби, в якому висівають щорічно близько 100 селекційних ліній і сортів в два строки: ранній (СП-1) 1-3 вересня і пізній (СП-2) 1-3 жовтня, встановлюючи таким чи­ном відсоток тих рослин, що перезимували, і загиблих.

У процесі проведених досліджень встановлено, що основним критерієм оцінки за ФПЧ селекційних ліній і сортів озимої пшениці є врожайність з ді­лянки за строками сівби в рік оцінки, а що стосується ознак, функціонально пов’язаних із продуктивністю, то, судячи за наслідками статистичного аналізу, вони за різних строків сівби істотно не відрізнялися. За реакцією на строки сів­би селекційні лінії і сорти розподілилися на три групи:



  • перша група – селекційні лінії і сорти, що забезпечують максимальний урожай у двох строках сівби;

  • друга група – селекційні лінії і сорти з високим урожаєм у другому строкові і порівняно низьким першому;

  • третя група – селекційні лінії і сорти з високим урожаєм у першому строкові і порівняно низьким у другому.

Можна вважати, в світлі еколого-генетичного підходу, що різко відмінна реакція різних генотипів на строки сівби швидше за все обумовлена різною чут­ливістю до фотоперіоду. Селекційні лінії і сорти першої групи, що забезпечили високий урожай за обох строків сівби, можна віднести до чутливих до фотопе­ріоду. За ранніх строків сівби вони не переростають.

Лінії і сорти другої групи з низьким врожаєм в першому і високому в дру­гому строкові можна віднести до генотипів із слабкою ФПЧ, тобто з нейтраль­ною реакцією до фотоперіодичної чутливості. За ранніх строків сівби вони пе­ре­ростають, значно втрачають зимостійкість і відповідно знижують врожай­ність.

Лінії і сорти третьої групи з високим урожаєм у першому строкові і низь­ким другому, мабуть, відносяться до генотипів з яскраво вираженою чутли­вістю до фотоперіоду і середнім періодом яровизації. За сівби у пізні строки вони не встигають пройти повністю фази органогенезу в осінньо-весняний період до виходу в трубку і різко знижують урожай. Сорти цієї групи за сівби у ранні строки представляють певний інтерес для кліматичних зон із різко змін­ними умовами середовища.

У весняний період вони відрізняються інтенсивним ростом, що дуже важ­ливо при недостатній забезпеченості вологою фази „початок весняної вегетації – колосіння”, що спостерігалося в кліматичних умовах Лісостепу в 2001, 2002, 2004, 2005 роках. В осінній період такі сорти інтенсивно нарощують кореневу систему, при відносно слабкому нарощуванні надземної частини добре перено­сять умови зимового періоду, а при слабкій забезпеченості вологою весною вони раціонально і продуктивно використовують зимову вологу через добре розвинуту кореневу систему і лише за рахунок використання запасів зимової вологи здатні формувати високі урожаї.

Для встановлення потреби в ТПЯ різних генотипів використовується ме­тод В.Д. Мединця на фоні штучної затримки часу відновлення весняної веге­тації шляхом снігування, суть якого зводиться до того, що по кожному сорту підраховують кількість рослин перед відходом в зиму і кількість живих і загиб­лих рослин на 15-й і 30-й день після відновлення весняної вегетації. В ПДАА дані дослідження із встановлення потреби в ТПЯ проводяться паралельно з оцінкою зимостійкості щорічно на відкритому майданчику тепличного ком­плек­су, де штучно створюється в будь-який рік пізній час відновлення весняної вегетації при збереженні контролю в природних умовах.

Встановлення потреби ТПЯ проводять візуально в балах за такими показ­никами: довгий період яровизації – на 30-й день зрідження непомітне; короткий період яровизації – на 30-й день повна загибель; середній період яровизації – на 15-й день зрідження непомітне. Сорти озимої пшениці, створені в Полтавській державній аграрній академії – Коломак 3, Коломак 5, Українка полтавська, Ле­вада, Диканька, Фора, Манжелія, за наслідками проведених досліджень відне­сені до сортів, які мають подовжений період яровизації та високу і середню ФПЧ.



Селекція пшениці на якість зерна . У країнах СНГ розрізняють три групи м’якої пшениці за технологічними властивостями зерна: сильну, цінну і слабку. Сильна пшениця містить максимальну кількість білка (не менше 14%) і клейко­вини високої якості (28% при ВДК = 45-75), утворює тісто, здатне витримувати інтенсивний заміс і тривале бродіння, що забезпечує високий об’єм хліба і від­мінну цінність змішувача. Під цінністю змішувача розуміють здатність борош­на з сильної пшениці покращувати хлібопекарські властивості слабкої пшениці. Цінні пшениці дають добрий за якістю хліб, але самі покращувачами бути не можуть.

До трьох груп сортів озимої пшениці за якістю – сильна, цінна і кормова – з 2003 р. додалася група надсильної пшениці із специфічними фізико-техноло­гічними показниками якості зерна, першим з яких став сорт Панна, отриманий при схрещуванні високозимостійкого сорту Одом із високоякісним сортом Одеська червоноколоса. Такі високі показники за якістю зерна, як Панна, має тільки канадський сорт ярої пшениці Glen Lea. Панна відрізняється від усіх інших сортів сильної пшениці наявністю чотирьох нових для України алелей запасних білків Gld 1A10, Gld 1B15, Gld 6B4 і Glu 1B5 і досить високою стій­кістю до проростання зерна в колосі на завершальному етапі дозрівання.

За даними випробувань, проведених у СГІ і в різних зонах України в системі державного сортовипробування, сорт Панна трохи поступається за урожаєм сорту Альбатрос одеський (1,3-5,4 ц/га), але скрізь перевищує його за вмістом білка в зерні і силою борошна (W) в од. альвеографа, особливо за умов внесення великих доз азотних добрив.

В умовах Лісостепу Панна формує зерно, сила борошна якого досягає


700 о.а. Автори приходять до висновку, що на всій території України, у тому числі Поліссі й Західній Україні, можна одержувати зерно, яке відповідає по­казникам сильної пшениці за наявності сортів із генетично обумовленим екстра­високим рівнем якості зерна із застосуванням відповідних технологій вирощування. Наближаються за якістю зерна до сорту Панна такі нові сорти, як Селянка, Куяльник, Ніконія.

Поява надсильних генотипів від схрещування цих сортів пояснюється рекомбінацією не тільки 13-ти локусів білків клейковини, а й локусів ще неві­домих генетичних систем якості. Обґрунтовується необхідність селекції над­сильних пшениць.

У Краснодарському НДІСГ створена комп’ютерна база в селекційному процесі даних кожного сорту і лінії, яка включає: формулу гліадину, вміст клейковини, показники ВДК, групу якості клейковини відповідно до ГОСТу, силу борошна, відношення пружності до розтяжності, час утворення і пружнос­ті тіста, показник валометричної оцінки та ін. Проведено ранжирування блоків і їх взаємодію за впливом на різні показники якості зерна. Генотипи з блоком 1В3 несуть гени стійкості до різних стресів. Із цим блоком були зчеплені гени адаптивності та стійкості до деяких хвороб, і при відборі на імунітет зростає частка генотипів з 1В3, хоча наявність цього блоку знижує хлібопекарські якос­ті зерна.

Встановлено, що блоки 1А4 і 1D4 значною мірою усувають негативну дію блоку 1В3. Кращими за впливом на якість клейковини є поєднання блоків компонентів гліадину трьох хромосом першої гомеологічної групи: 5.1.7.,10., 4.1.7., и 4.1.3. Відзначена висока частка впливу компонентів гліадину на техно­логічні якості борошна, особливо на ВДК-1 і валометричну оцінку. В інституті створені сильні за якістю короткостеблові сорти: Спартанка, Скіф’янка, Побєда 50, Жировка, Хазарка, Верна, які несуть ген карликовості Rht11 від Краснодар­сь­кого карлика 1, і сорти Юна, Офелія, Даріца, Ніка Кубані – з геном карлико­вості Rht1.

Погодні умови в період наливання-дозрівання визначають надалі актив­ність амілазного комплексу зерна, яка безпосередньо впливає на якість хліба. Ферментативна активність визначається за методом Хагберга-Пертена на приладі „Falling number” – число падіння (ЧП): ЧП <150 c – активність альфа-амілази висока; ЧП = 150-300 – середня і ЧП >300 – низька. Діючий ДСТУ 3768-98 передбачає: для зерна 3 класу ЧП не нижче 150 с, для 1 і 2-го – понад 200 с. Оптимальним для випічки хліба вважається показник ЧП = 200 с у бо­рошні. Підвищення або зниження активності ферменту призводить до зниження якості хліба. Висока активність амілази пов’язана зі схильністю генотипу до проростання зерна на пні. В результаті оцінки екологічної пластичності вияв­лені сортозразки озимої м’якої пшениці, стійкі до проростання зерна, що мають ЧП у межах 302-476 с.

Вимоги до сорту озимої пшениці . Сорти озимої пшениці інтенсивного типу для умов України повинні мати обов’язкові ознаки і властивості: коротко­стебловість; слаба ФПЧ для Степу та середня і висока для Лісостепу і Полісся, тривалий період яровизації; підвищена стійкість до хвороб, та посухи; висока або задовільна морозозимостійкість, якість зерна – на рівні сильних і цінних сортів пшениць.

Головним наслідком окультурення пшениці з перших кроків її селекції було збільшення біологічного урожаю (УБ), і, відповідно, площі листя (ПЛ), оскільки добір на продуктивність колосу через ростові морфологічні кореляції призвів до адекватного збільшення решти частин рослини. Ця тенденція про­дов­жується до тих пір, поки збільшена маса і ПЛ рослин не приходять у супе­речність із ресурсами вологи, мінерального живлення та світловим режимом посіву.

Усі наступні сорти з однаковим вегетаційним періодом не розрізняються за цими показниками, у зв’язку з чим у наш час немає необхідності надавати увагу селекційному поліпшенню маси вегетативних органів і ПЛ, оскільки цей резерв урожайності вже був реалізований попередньою селекцією через морфо­логічні кореляції при доборах на крупність колосу. Можна сформулювати за­гальне правило: якщо біологічна продуктивність ценозу (посіву) лімітується ресурсами вологи або їжі, то пшениця сформує максимально можливу в цих умовах ПЛ, а сортові відмінності будуть обумовлені тільки реакцією на лім­фак­тор. У посушливі роки в фазі цвітіння збільшується частка колосу і знижується частка соломини, тоді як частка листя залишається стабільною.

Морфологічна структура пагону сортів одного екотипу залишається ста­більною. Короткостеблові сорти (гени Rht1 і/або Rht2) формують крупніший колос, і частка колоса в сухій масі рослини у фазі цвітіння значно більша, ніж у високорослих сортів. Поєднання в генотипі генів Rht і Ppd скорочує на 7-9 діб період від сходів до колосіння і знижує ростову функцію листя. Зниження посу­хостійкості у короткостеблових сортів пов’язане з тим, що укрупнення колосу не супроводжувалось адекватним збільшенням розмірів вегетативних органів, зокрема листя.

Головні компоненти урожаю озимої м’якої пшениці – продуктивність ко­лосу (ПК) і число продуктивних стебел (ЧПС) на 1м² мають між собою негати­вні кореляційні зв’язки, а ЧПС з урожаєм зерна – позитивні. Питомий вміст хлорофілу в листі у фазах цвітіння і наливання позитивно корелює з ПК, у фазу колосіння – з урожаєм зерна. З індексом фотосинтетичного потенціалу (се­редньо­зважене відношення кількості хлорофілу в листках до кількості днів їх функціонування) позитивно корелює урожай зерна, а не ПК.

Початок створення інтенсивних сортів озимої пшениці був започаткова­ний акад. П.П. Лук’яненком, якісь видав виробництву сорт Безоста 1 (1959), що зіграв революційну роль в урожаї і виробництві зерна пшениці. До нинішнього часу значна частина сортів озимої пшениці в Україні і Росії відноситься до інтенсивного типу. Інтенсивні сорти селекції Донського селекцентру (Зерно­градка 8, Донська ювілейна та ін.) в суворих умовах Донського регіону відріз­няються високою врожайністю та якістю зерна в поєднанні з унікальною посу­хостійкістю і МЗС, ранньостиглістю, короткостебловістю (70-80 см) і високою стійкістю до вилягання та найшкідливіших хвороб.

Для обробітку по непарових попередниках у селекцентрі створюються сорти напівінтенсивного типу з більш високим стеблом (90-105 см), досить ви­сокою зимостійкістю і комплексом інших господарсько корисних ознак, але мен­шим потенціалом урожайності, порівняно з інтенсивними сортами.

Нові сорти також відрізняються і поєднують високу врожайність з якістю зерна сильних пшениць, ранньостиглістю, посухостійкістю, стійкістю протягом усієї вегетації до хвороб, високим вмістом білка.



Схема селекційного процесу озимої пшениці (на прикладі селекційної програми ПДАА)

Етап 1. Оцінка зразків розсадника вихідного матеріалу з колекції ВІР, інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН і провідних селекційних цен­трів на морозозимостійкість та за основними господарсько корисними ознака­ми: продуктивність колосу, продуктивна кущистість, якість зерна, стійкість до біотичних і абіотичних факторів середовища тощо. Значна увага приділяється пошуку і використанню в комбінативній селекції як одної із батьківських форм донорів окремих або блоків генів, які кодують такі цінні ознаки як низькостеб­ловість, високі хлібопекарські якості зерна і борошна на основі аналізу блоків генів запасних білків, рівень ФПЧ, ТПЯ, окремі морфологічні ознаки рослини, колосу, зерна.

При підборі батьківських пар для гібридизації в процесі трансгресивної селекції дотримуємося наступних принципів:



  1. Географічно віддалена гібридизація, теоретично обґрунтована М.І.Ва­виловим, заснована на застосуванні в схрещуваннях нових комерційних сортів нашої селекції та високоурожайних сортів інших селекційних закладів, які ма­ють різне походження і несуть різні набори полімерних генів, що пози­тив­но впливають на урожайність, зимостійкість, посухостійкість і мають різні типи адаптивної реакції на умови середовища.

  2. Застосування в гібридизації сортозразків із максимально вираженими, але альтернативними індексами для одержання в потомстві трансгресивних ге­но­типів із максимальним проявом обох індексів, які тісно корелюють з урожай­ністю. Наприклад, з одного боку підбирається батьківська лінія з максималь­ною величиною індексу атракції (АІ), але слабо або середньо вираженим індексом продуктивності колосу (SРІ), з іншого, – лінія з максимальним SРІ і мінімальним або середнім АІ. В поколіннях, які розщеплюються, починаючи з F2, відбирають сім’ї й лінії з позитивною трансгресією за обома індексами.

  3. Відібрані в процесі 1-го і 2-го підходів генотипи застосовуються потім у складних, ступінчастих і конвергентних схрещуваннях між собою та зі зраз­ками із світової колекції з метою насичення нових сортів додатковим числом генів і генних блоків, які кодують корисні ознаки та властивості озимої пше­ниці. Таким методом виведені сорти Левада, Манжелія і цілий ряд перспектив­них селекційних зразків.

Етап II. Створення селекційних ліній озимої пшениці, гомозиготних за основними морфологічними, кількісними і біохімічними ознаками.

Покоління F1 – елімінація із слабкою стійкістю до основних хвороб, стій­кість до яких контролюється домінантними генами.



Покоління F2 – розсадник добору.

  1. Оцінка вегетуючих рослин за зимостійкістю (природний фон і вико­рис­тання експрес-методу В.Д. Мединця), маркування з подальшим добором низькорослих (80-90 см), середньостиглих рослин із циліндричним колосом та вертикальним або горизонтальним розташуванням прапорцевого листа. При цьому враховується забарвлення рослини, наявність воскового нальоту, син­хрон­ність дозрівання підгонів, засихання прапорцевого листа, стійкість до ви­ля­гання, осипання зерна на пні, хвороб і шкідників.

  2. Структурний аналіз і добір у лабораторії серед відібраних у полі еліт­них і маркірованих рослин F2 за продуктивною кущистістю, висотою головного стебла (Н = 80-90 см), кількістю міжвузлів (КМ = 4-5), лінійній щільності ко­лосу (ILDS), масі колосу з насінням (М3), виповненості і склоподібності зерна та масі 1000 зерен. Використання комп’ютерних програм (кластерного аналізу) для добору рослин у F2 за господарсько корисними ознаками. За основу добору беруться ідентифіковані групуючі ознаки – маса стебла та індекс лінійної щіль­ності колосу. Сівба потомства F3 за методом педігрі із стандартним сортом у селекційному розсаднику без повторень.

Селекційний розсадник сімей F3 (педігрі).

  1. Оцінка за вегетуючими рослинами. Маркування вирівняних селек­цій­них ліній і добір серед них за висотою рослини, інтенсивністю забарвлення і воскового нальоту, характеристикою прапорцевого листа і часу його засихання, формі і розміру колосу, часу колосіння і дозрівання, стійкості до засухи, виля­гання, хвороб і шкідників, синхронності дозрівання підгонів.

  2. Повторні індивідуальні добори окремих рослин у сім’ях, що розщеп­люються.

  3. Лабораторний аналіз рослин із вирівняних сімей (25 рослин) та з пов­торного добору за продуктивною кущистістю, висоті, довжини верхнього міжвузля (ДВМ) і наступним селекційним індексам: збирального (HI), атракції (AI), продуктивності колосу (SPI), інтенсивності (SІ), лінійної щільності колосу (ILDS), полтавському індексу (PI).

  4. Аналіз зерна за його виповненістю, формою (подовжена з неглибокою борозенкою) і склоподібністю (80-90%).

  5. Основний аналіз і добір за головними ознаками: число зерен з колосу (ЧЗ); маса 1000 зерен (МТЗ).

  6. Ідентифікація і добір трансгресивних генотипів за основними госпо­дар­сько корисними ознаками (ЧЗ; МТЗ; ДК).

  7. Детальний аналіз, підбір поєднання ознак і селекційних індексів; гру­пування і висівання селекційних ліній:

    1. у контрольному розсаднику – безповторний посів;

    2. у дослідах за строками сівби: I строк (СП 1) – 1 вересня; ІІ строк (СП 2) – 15 вересня і ІІІ строк (СП 3) – 1 жовтня;

    3. у дослідах на зимостійкість (оцінка ФПЧ – фотоперіодичної чутливос­ті і ТПЯ – тривалості періоду яровизації).

Етап ІІI. Покоління F4

  1. Вивчення селекційних ліній у контрольному розсаднику. Облік про­ходження основних фенологічних фаз (за методикою Інституту експертизи сор­тів рослин). Визначення врожайності з одиниці площі й ознаки ККМ (кількість колосів на 1м²).

  2. Вивчення селекційних ліній у досліді за строками сівби; диференціація селекційних ліній за чутливістю до фотоперіоду (ФПЧ) і вимогою тривалості періоду яровизації (ТПЯ) і добір ліній двох генотипів для подальшої селек­цій­ної роботи:

    1. з генотипом vrd vrd ppd ppd. Переваги: непереростання восени, оскіль­ки при скороченні світлового дня припиняється ріст, що сприяє загартуванню рослин і підвищенню їх зимостійкості та, ймовірно, надійне протистояння піз­ньому ЧВВВ. Недоліки: сповільнений ранньовесняний розвиток, дещо нижчий потенціал урожайності, порівняно з Ppd Ppd ;

    2. з генотипом vrd vrd Ppd Ppd. Переваги: швидкі темпи весняного відрос­тання, стійкість до пізнього ЧВВВ, ранньостиглість, високий потенціал урожай­ності. Недоліки: небезпека осіннього переростання, ослаблена зимостійкість.

  3. Вивчення селекційних ліній на зимостійкість. Використання експрес-методу В.Д.Мединця по затримці часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ) і встановлення ТПЯ. Групування селекційних ліній за ФПЧ і ТПЯ та їх наступне випробування за господарсько корисними ознаками в умовах Лівобережного Лісостепу України.

  4. Аналіз селекційних ліній за якістю зерна і добір ліній із вмістом білка (15,5-17,5%); клейковини (32-36%); ВДК – 60-90.

Потомства рослин F3, відібраних на етапі II з сімей, що розщеплюються, висіваються і аналізуються за методом роботи з педігрі, описаному раніше.

Етап IV. Покоління F5-F6. Контрольний розсадник і попереднє сорто­випро­бування.

  1. Основна оцінка на вирівняність. Облік проходження основних фено­логічних фаз, довжини вегетаційного періоду, стійкості до засухи, вилягання, осипання, ферментативно-мікозному стіканню зерна на пні, хвороб і шкідників. Візуальна оцінка на вирівняність стеблостою, визначення щільності стеблостою і врожайності з ділянки (80-100 ц/га).

  2. Лабораторний аналіз (25 рослин по головному колосу) за ознаками: висота стебла (Н), ДВМ, КМ, ДК, маса зерна з колоса (М1), рослини (М2), колоса (М3), полови (М4), стебла (М5), МТЗ, ЧЗ і селекційними індексами: НІ, АI, SPI, ILDS, РІ та добір селекційних ліній із найсприятливішим їх поєднан­ням, наближеним до ідеальної моделі сорту озимої пшениці.

  3. Основна оцінка на однорідність. Оцінка внутрішньолінійної мінливості на встановлення генетичної структури та наявності або відсутності внутрішньо­сортової генетичної мінливості за молекулярними маркерами запасних білків і ДНК.

  4. Повний аналіз зерна на борошномельні і хлібопекарські властивості – білок (15,5-17,5%), клейковина (32-36%); ВДК (60-90); Wоа-450-500 об’єм хліба – 1200-1300 мл.

Напрям використання – сильна пшениця.

Етап V. Покоління F7-F10. Конкурсне, екологічне і виробниче сортови­про­бування.

Основна оцінка на стабільність. Вивчення селекційних ліній у поперед­ньому, конкурсному сортовипробуванні; в малому, великому виробничому ви­пробуванні і на полігонах (географічно віддалених зонах Лісостепу). Визна­чення стабільності урожаю за роками і географічними пунктами випробування. Перевірка реакції матеріалу до стресових ситуацій середовища (недостатня або оптимальна вологозабезпеченість періоду вегетації; ранній і пізній ЧВВВ; реак­ція на родючість ґрунту, попередники, строки сівби; дози мінеральних і орга­нічних добрив).



Етап VI. Державне сортовипробування.

Передача селекційної лінії (з встановленої оригінатором назвою) у Дер­жавне сортовипробування.



Використовуючи презентацію лекції: табличні матеріали, рисунки, викладач звертає увагу студентів і на запитання проблемного характеру, яке було поставлено на початку лекції, відповідь на яке він давав під час викладення матеріалу. Після проведення дискусії щодо варіантів відповідей, викладач дає узагальнену , обґрунтовану відповідь.

На початку викладення п’ятого питання лекції, викладач все ж звер­тає увагу студентів на нинішній стан вивчення культурної сої, а саме ве­ликий відсоток ГМ.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка