Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка3/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37
амостійна робота студента (СРС) - це самостійна діяльнісгь-учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі [24; 87].

Важливу роль у вивченні навчальної дисципліни відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного учіння студента:

- слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт;

- відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);

- підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;

- підготовка до модульного контролю та іспитів;

- робота з літературою та ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Насамперед потрібно, щоб кожен студент у процесі учіння дотримувався гігієни розумової праці. Тому їм треба розкрити механізми розумової праці, причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності, а також режиму харчування, організації відпочинку та ін. Для цього потрібно провести настановне заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Довести до них, що добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних функцій, які постійно змінюються в години активної діяльності та сну [37].

Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента денної і заочної форм навчання відіграє режим дня - його рекомендують науково-педагогічні працівники в перші дні навчальних занять.

Студентам першого курсу потрібно адаптуватися до самостійної навчальної роботи. Тому студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього тут необхідна цілеспрямована педагогічна допомога науково-педагогічних працівників. Це, насамперед, уважне ставлення до студента, який відчуває психологічний дискомфорт, незручність, ніяковість, невпевненість [56].

Треба пам'ятати, що на студента діють три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні. Соціальні труднощі зумовлені зміною місця мешкання, новими умовами життя, особливостями спілкування зі значним колом нових людей (науково-педагогічного працівниками, колегами, обслуговувальним персоналом); необхідність самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше.

Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку науково-педагогічних працівників. Тому науково-педагогічні працівники мають:

- ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації навчання у вищій школі;

- допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;

- дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи структуру і темп;

- навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її змісту, методики підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- чітко дозувати завдання на кожне заняття;

- толерантно здійснювати контроль й оцінювання самостійної роботи та ін.

Професійні труднощі, як правило, виявляються в розчаруванні окремих студентів у своєму професійному виборі. Тому науково-педагогічні працівники повинні роз'яснити процес оволодіння спеціальністю, їх перспективністю і значущістю.

Студентам доцільно рекомендувати певну літературу для оволодіння методикою самостійної роботи як:

1. Гецов Г. Работа с книгой: рациональные приёмы. -М.: Книга, 1984.-340с.

2. Журавська Н.С.Методологія і методика наукової організації праці.-Ніжин: ППЛисенко, 2012.-278 с.

3. Загвязинский В. И. Теория обучения: современная интерпретация: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Изд. Центр "Академия", 2001.-278 с.

4. Кузнецов О. А,, Хромов Л. Н. Техника быстрого чтения. - М.: Книга, 1977.-187 с.

5. Поварин С. И. Как читать книги. - М.: Книга, 1978.- 198 с.

6. Раченко И. П. НОТ учителя. - М.; Просвещение, 1989.-210 с.

7. Смородинская М.Д., Маркова Ю. П. О культуре чтения: Что нужно знать каждому. - М.: Книга, 1984 .-240 с. тощо.

Перехід до модульної побудови змісту навчання передбачає інтеграцію різних видів і форм навчання, які підпорядковуються загальній темі навчального предмета. Для кожного змістового модуля формують набір довідкових та ілюстративних матеріалів, які студент одержує перед початком вивчення. Також додають список рекомендованої літератури. Кожен студент переходить від одного змістового модуля до іншого в міру засвоєння матеріалу і проходить етапи поточного контролю [63].

Щодо студентів заочної форми навчання (ЗФН), то вони здебільшого вивчають матеріал самостійно впродовж семестру, тобто самостійно відпрацьовують теми лекцій, а також семінарських, практичних і лабораторних занять.

Для них на початку кожного семестру проводять настановну сесію, під час якої начитують лекції та проводять деякі семінарські, практичні і лабораторні заняття [72].

Науково-педагогічний працівник зобов'язаний ознайомити студентів ЗФН під час настановної сесії з актуальністю, метою і завданнями вивчення навчальної дисципліни, її місцем, роллю і значенням у професійній підготовці, визначити загальний обсяг навчальної дисципліни та обсяг розділів і тем на поточний семестр; роздати програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму; пояснити зміст і структуру тематичного плану, послідовність вивчення розділів і тем; пояснити методику самостійного відпрацювання семінарських, практичних і лабораторних занять; ознайомити з питаннями, які винесено на іспит чи залік; подати головну і додаткову літературу до кожної теми; уточнити форми і методи контролю знань студентів ЗФН; повідомити графік проведення консультацій під час настановної сесії та в період до заліково-екзаменаційної сесії; розкрити методику самостійного опрацювання розділів і тем навчальної дисципліни на цей семестр та ін [57].

Студент має оволодіти методикою самостійної роботи під час лекційного заняття та відпрацювання лекції. Насамперед у студентів денної і заочної форм навчання необхідно сформувати вміння слухати і конспектувати лекції, оскільки робота над ними безпосередньо на занятті й у позааудиторний час потребує значних зусиль: уміти не лише слухати, а й сприймати, усвідомлювати зміст лекції; систематизувати і групувати одержані знання в конспектах; уміти творчо осмислювати матеріал лекції у процесі самостійної роботи та ін. [48]

Під час лекційного заняття студентам необхідно ознайомитися зі змістом попередньої лекції для встановлення логічного зв'язку з наступною; намагатися осмислювати матеріал у процесі його викладення; уважно слухати науково-педагогічного працівника, виокремлювати головне, суттєве та відсіювати другорядне та ін.

Лекційний матеріал необхідно не лише слухати, а й конспектувати. Тому науково-педагогічні працівники мають формувати вміння правильно вести конспект. Для цього треба навчитися швидко писати, завдяки використанню умовних позначень і скорочень окремих слів і фраз [17].

Студентові важливо вміти здійснювати своєрідну "фільтрацію" навчального матеріалу, виокремлювати основне й витісняти другорядне, крім того, головне ще й узагальнювати та систематизувати. Треба знати, що головні думки, на відміну від другорядних, зазвичай викладачі підкреслюють інтонацією, сповільненим темпом мовлення. Для систематизації студент має вміти виокремлювати вузлові питання, узагальнювати й логічно осмислювати послідовність та взаємозв'язок окремих компонентів лекції.

Конспектуючи лекцію, треба повністю записувати назву теми, план, рекомендовану літературу. Особливу увагу необхідно приділяти записам правил, цитат, формул, схем тощо [39].

Орієнтовна методика відпрацювання теми лекційного заняття:

1) вивчити програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму;

2) визначити місце теми цієї лекції в структурі навчальної дисципліни за тематичним планом;

3) з'ясувати всі питання, які необхідно вивчити;

4) вивчити навчальний матеріал, який є в конспекті, уточнити обсяг відсутнього матеріалу на основі контрольних питань, завдань для контрольної роботи і питань, винесених на іспит (див. програму навчальної дисципліни та робочу навчальну програму);

5) визначити літературу, в якій є необхідний навчальний матеріал, та послідовність його засвоєння;

6) кожен навчальний матеріал опрацювати в такий спосіб:

а) прочитати його в динаміці, щоб зрозуміти загальну сутність;

б) вдруге прочитати навчальний матеріал, осмислюючи кожне слово і речення;

в) за третім разом виокремити основні поняття, сутність явищ і процесів, їх структуру і зміст, а також зв'язки між ними;

г) записати все це в конспект;

д) установити зв'язок із попереднім навчальним матеріалом;

е) самостійно відповісти на всі контрольні питання з цієї теми.

Самостійна робота студентів формує в студентів уміння і навички самостійної пізнавальної діяльності, вона одночасно сприяє розвитку й інших структурних компонентів особистості. Крім того, працюючи самостійно, студенти учаться вирішувати задачі, виконувати вправи, ставити досліди [31].

Самостійність пізнання ціннісна ще й тим, що без неї неможливе формування поглядів, переконань, наукової позиції студентів [89].

Методи самостійної роботи засвоюються і застосовуються студентами не відразу. На 1 курсі більшість з них не володіють ще цими методами, не усвідомлюють роль самоосвіти в професійній підготовці фахівця й у майбутній професійній діяльності. Поступово під керівництвом викладачів вони проходять різні етапи нагромадження досліду самостійної роботи. На старших курсах студенти широко використовують ці методи при написанні рефератів, проведенні складних дослідів і експериментів, підготовці курсових і дипломних робіт [90].

До методів самостійної роботи студентів відноситься читання (робота з підручником і іншими учбово-методичними посібниками), відеострічка, експертиза, слухання, конспектування, вправи, рішення задач і проблемних ситуацій, дослід, експериментування.

Читання. Метод роботи з підручником і іншими навчально-методичними посібниками сприяє розширенню наукових знань студентів, формуванню умінь самостійної пізнавальної діяльності. Метод застосовується для осмислення й закріплення наукової інформації, вже отриманої студентами на лекціях і семінарських заняттях, а також для самостійного первинного придбання, розширення знань без участі викладача. Студенти, що виявляють особливий інтерес до визначених областей знань, можуть звертатися до різних наукових праць, не передбаченим навчальними планами, і самостійно розширювати і поглиблювати наукові знання. Бажано, щоб викладачі, заохочуючи подібне прагнення, пропонували списки наукової літератури для самостійної роботи [56].

Конспектування. Здійснюється студентами в двох різновидах: зі слуху і при читанні. В обох випадках вони використовують наступні способи конспектування: записують докладно без осмислення; записують головне й одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект із більш глибоким осмисленням тексту. При самостійному читанні літератури ступінь персоніфікації інформації більш ґрунтовна [32].

Відеострічка. Ціль методу – допомогти студентам побачити себе, свою навчальну діяльність, свої дії, по можливості не тільки навчального, але і професійного характеру, з боку. Але для цього необхідно зробити запис, фіксацію навчального фрагмента, педагогічної практики і відтворити за допомогою відеокамери або відеомагнітофона. Потім студент самостійно переглядає на телеекрані й аналізує ці фрагменти, вирішуючи, як треба або як не треба діяти. Даний метод привертає увагу тому, що студент як би відокремлює події на телеекрані і суб'єктів цих подій від себе, аналізує них з боку "чужим поглядом". Причому перегляд відеострічки, а потім і аналіз можуть повторитися. У випадку труднощів студент звертається за консультацією до викладача. Метод створює можливість максимальної адаптації до індивідуально-типологічних особливостей студента [33].

Експертиза. Метод простий у застосуванні і дуже ефективний для розвитку аналітичних здібностей, рефлексії. Він широко використовується для експертної оцінки дій студентів під час педагогічних, пізнавальних, ділових ігор; при аналізі рефератів, виконання дослідів, рішення різних задач, подолання конфліктних ситуацій. Студенти, що виступають у ролі експертів, повинні добре володіти навчальним матеріалом, знати проблему обговорення й оцінки [79].

Метод експертизи застосовується в двох формах – письмової й усної, причому друга більш популярна. Він відіграє значну роль у професійній підготовці студентів, для яких дуже важливо розвивати аналітичне мислення.

Виконання вправ, рішення задач. Основна мета – формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. Освітня практика показала, що задачі і вправи доречні по усіх дисциплінах ВНЗ. І незважаючи на їхній різний характер, вони необхідні для розвитку аналітичного мислення студентів, їхньої самостійності. Наприклад, вирішуючи педагогічні задачі, майбутні викладачі учаться діяти в нестандартних ситуаціях, дозволяти психолого-педагогічні конфлікти, моделювати. При виконанні вправ студенти повинні насамперед зрозуміти їх сутність, потім вибрати оптимальні шляхи своїх дій і, нарешті, пояснити і довести їх правильність або правомірність [91].

Проведення дослідів. Вивчення деяких дисциплін передбачає проведення дослідів у лабораторних умовах. Це обов'язкова форма навчальної роботи, передбачена навчальним планом вузу. Проведення дослідів вимагає, щоб студенти були підготовлені теоретично, добре знали лабораторне устаткування, матеріали і технологію організації дослідницької роботи. Цінність її полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоретичні знання, у них розвивається допитливість, відповідальність, самостійність [112].

Навчальні дослідження. До навчальних досліджень відносяться курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідницької роботи студентів жадає від них високого ступеня самостійності і пізнавальної активності. Навчальні дослідження сприяють розвиткові умінь ведення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, а також будять або поглиблюють інтерес до тієї або іншої науки. Нерідко реферат переростає в курсову роботу, а на її базі готується дипломна робота, що згодом може стати основою для більш глибокого дослідження – кандидатської дисертації [43].

Таким чином, методи самостійної роботи студентів можуть бути використані в аудиторії – на лекціях, семінарських і практичних заняттях. У даному випадку ця робота здійснюється за участю викладача. Коли ж методи застосовуються студентами поза аудиторією (більш активно на старших курсах) – студенти цілком самостійні.

Кожний з розглянутих методів самостійної роботи студентів своєрідний, неоднозначний по трудомісткості, вимагає різного ступеня розвитку самостійності, креативності, рефлексії. Але завжди поруч зі студентами повинний знаходитися викладач вузу, готовий проконсультувати, надати їм педагогічну допомогу [36].

Одним з результатів самостійної роботи стає виконання індивідуального завдання. При виконанні індивідуального завдання студент здійснює необхідні розрахункові, графічні та інші роботи, використовує і наводить доказовий та ілюстративний матеріал у викладі таблиць, схем, доречних прикладів тощо.

Спинимося докладніше на найбільш ефективних видах самостійних завдань для студентів:

1. Читання відповідних розділів у підручниках і посібниках, професійно орієнтоване читання методичних статей.

2. Складання списку статей з певної теми і анотування кількох, що найбільше сподобались. При цьому студенти слухають і доповнюють свої списки. Викладач нагадує, що анотація є дуже стислим викладом змісту статті. У структурі анотації такі елементи, як тема статті і перелік питань, порушених у ній, без розкриття їх змісту.

3. Рецензування методичних статей за схемою: Назва статті, автор, де вміщено статтю. - Тема статті, чому вона є актуальною. - Основні положення статті. - Висновки, яких дійшов автор статті. - Де може бути використаний методичний матеріал.

4. Визначення цілей, завдань і змісту певної теми (розділу). При виконанні подібних завдань студенти користуються матеріалом лекції, підручником, дібраною методичною літературою.

5. Підготовка студентами коротких повідомлень методичного характеру. Досвід показує, що студентам бракує вміння стисло, послідовно, логічно викладати власні думки. Саме з цієї причини вони стикаються із значними труднощами під час складання різних іспитів.

6. Підготовка рефератів, доповідей. Надзвичайно важливо організувати їх обговорення в групі, виступити опонентами. Допомогти в цьому може така схема аналізу доповіді (реферату).

а). Як розкрито тему в її теоретичній і практичній частинах:

- чи виявив студент знання науково-методичної літератури з проблеми, чи зумів практично оцінити її;

- чи витримав систему викладу, логічний зв'язок між частинами доповіді?

б). Чи переконав доповідач у важливості розробки цієї теми?

в). Якою мірою в доповіді розкрито зміст?

г). Як ви оцінюєте манеру викладу доповідача (культура мовлення, темп, зв'язок з аудиторією)?

д). Чи відповідають висновки тим завданням, які поставлені в доповіді?

7. Написання курсової роботи. Керуючи самостійною діяльністю студентів, важливо зорієнтувати їх в етапності виконання курсової роботи. Так, підготовчий або теоретичний етап вимагає від студента вивчення літератури, її аналізу, визначення наукових засад розв'язання певної проблеми. Другий етап підготовки курсової роботи пов'язаний із спостереженнями студента за практикою, за реалізацією теоретичних положень у практиці. Саме тому цей етап названо теоретико-практичним. І найскладнішим для майбутніх педагогів є третій етап, який передбачає проведення ними експерименту, формулювання узагальнень і висновків.

При оформленні індивідуального завдання студенти повинні дотримуватися встановлених вимог [32].

Виконане індивідуальне завдання подається викладачу для перевірки у визначений термін. Остаточна його оцінка дається викладачем під час індивідуальної співбесіди зі студентом.

Обсяг індивідуального завдання визначається виходячи із необхідності повного висвітлення поставленої задачі.

В індивідуальному завданні повинні бути розкриті наступні питання:

- постановка задачі;

- визначення актуальності;

- обґрунтування напрямків вирішення даної задачі;

- вказати на практичну значимість;

- використати літературу.

У сучасних умовах зростає частка самостійної роботи студентів, що актуалізує значення методів даної групи. Сформований у студентські роки дослід самостійної роботи й освоєні методи допоможуть студентам у професійній діяльності не зупинятися на досягнутому, постійно поповнювати й обновляти знання [79].

Комп'ютерні навчальні демонстрації поступово стали важливим засобом пред'явлення інформації в добре обладнаних навчальних аудиторіях. При цьому є ефектна можливість по ходу лекції ілюструвати явища й різноманітні процеси за допомогою гнучких і наочних комп'ютерних динамічних моделей, гнучким керуванням параметрами моделей безпосередньо по ходу викладу матеріалу. Зв'язування комп'ютер+телевізійна система приховує для лектора нові найбагатші дидактичні можливості збільшення ефективності лекцій, тим більше що в сьогоденний час число готових програм-моделей постійно зростають, а можливості Інтернету роблять ці моделі усе більше доступними [50].

Майбутні викладачі вищої школи мають знати про самостійне вивчення матеріалу за підручником, яке здійснюється за допомогою різного роду завдань. Ці завдання можуть бути дуже різноманітними за складом виконуваних дій і за ступенем самостійності учнів. Так, вивчення матеріалу за підручником може включати:

1.Постановку запитані за змістом параграфа.

2.Відповіді на запитання, поставлені викладачем.

3.Виписування ключових слів.

4. Підбір засобів граматичного зв'язку для побудови тексту за змістом параграфа.

5.Колективне і самостійне складання плану відповіді.

6.Підбір прикладів, аналогічних прикладам у підручнику.

7.Аналіз таблиці в підручнику за запитаннями, даними вчителем чи в підручнику.

8.Самостійне складання таблиць за матеріалом підручника.


Неважко помітити, що в цьому переліку є завдання репродуктивного і репродуктивно-творчого характеру. До репродуктивно-творчих можуть бути віднесені: складання плану відповіді, підбирання прикладів, які її ілюструють, складання плану параграфа. Робота виконується спочатку колективно, потім самостійно [64].

На ці, як правило, поєднуються декілька способів вивчення матеріалу за підручником. Наприклад, завдання учням формулюється таким чином: прочитайте спочатку весь текст параграфа, поставте до нього запитання, поділіть його на частини, складіть план, виділіть основну думку кожної частини, підберіть приклади, які її ілюструють, складіть план параграфа. Робота виконується спочатку колективно, потім самостійно [89].

Самостійне вивчення матеріалу за підручником розвиває такі важливі якості особистості, як здатність до самостійного набуття знань, вміння працювали з навчальною літературою, планувати свою навчальну діяльність, виконувати різного роду записи, сприймати й відтворювати навчально-науковий текст. Кожен вид роботи з підручником — це важливе самоосвітнє уміння, і використання на заняттях різних видів роботи з підручником в комплексі сприяє розвиткові здатності до самоосвіти [47].

Коли студент читає, осмислює й запам'ятовує параграф підручника, він сприймає інформацію в системі, фіксує її в пам'яті, як і при поясненні вчителя. Відмінність полягає в тому, що цей метод вчить самостійному сприйняттю, осмисленню й запам'ятовуванню прочитаного навчально-наукового тексту [9].

Складаючи відповіді на поставлені вчителем запитання, студент відбирає й осмислює навчальний матеріал у відповідності з запитаннями, при цьому він діє вибірково, особливо якщо запитання спрямовані на з'ясування співвідношень і закономірностей у матеріалі, який вивчається.

Готуючи відповідь за поданим викладачем планом, студент осмислює розподіл навчального матеріалу на завершені відрізки (порції), відбирає необхідні деталі у відповідності з планом. Переказуючи матеріал параграфа близько до тексту, школярі набувають навичок усного переказу, акцентують увагу на найсуттєвішому, оволодівають термінологією, науковим стилем мовлення, тренують пам'ять, засвоюють спосіб наукового опису та міркування [11].

Колективне й самостійне складання учнями плану відповіді вимагає аналітичної діяльності, уміння розподілити текст параграфа підручника на смислові відрізки, осмислити ідею кожного і сприяє розвиткові вказаних умінь.
Підбір прикладів, аналогічних прикладам у підручнику, вимагає актуалізації лексичного та граматичного запасу мовлення школярів, уміння відібрати матеріал у відповідності зі знаннями, які набуваються; при цьому вирішується завдання повторного творчого осмислення навчального матеріалу, його використання на практиці [76].

Аналіз таблиць у підручнику та їх самостійне складання за матеріалом параграфа чи кількох параграфів, об'єднаних однією темою (при блоковій подачі матеріалу), розвивають уміння аналізувати й систематизувати навчальний матеріал, робити висновки, узагальнення, сприяють формуванню чітких уявлень учнів, більш ефективному запам'ятовуванню навчального матеріалу. Спочатку таблиця складається під керівництвом викладача, потім самостійно за аналогією [80].

Безумовно, вказаних видів діяльності студентів потрібно навчати, це вимагає певної послідовності в роботі. Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання грунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток студента.

Нині кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об’єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених ітиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об’єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості [33].

Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. У зв’язку з цим у концепції шкільної хімічної освіти велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності студентів у процесі навчання [42].

Метод самостійної роботи студентів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу. Навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Аналіз психолого-педагогічної літератури [132, c.32] показує, що нині відсутній єдиний погляд на те, що треба розуміти під самостійною роботою.
Так, П.І. Підкасистий [67] розглядає самостійну роботу як “засіб організації та виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності”, а В.А.
Козаков розглядає самостійну роботу учнів як один з видів навчальних занять, специфічною особливістю якого є відсутність вчителя в момент навчальної діяльності студента.

Відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльнісній концепції самостійна робота - це сукупність дій студента з дисциплінами у певних умовах, що передбачають відсутність безпосереднього керівництва та допомоги з боку вчителя, з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того, щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті чого має бути сформована самостійність як риса особистості учня та засвоєна певна сукупність знань, умінь та навичок. А самостійність у трактуванні українського педагогічного словника [8] – це одна з властивостей особистості, що характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язки з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності.

Ще Я.А. Коменський проголошував: “… Альфою та омегою нашої дидактики нехай буде: пошук та відкриття способу, при якому б вчителі менше навчали, а учні більше б вчилися.” [10]. Як вважає А.М. Алексюк [1], самостійна робота виступає чи не єдиним способом формування самостійності в набутті знань. Самостійність у набутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. В цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної роботи у студентів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово міркувати, вдосконалюються розумові операції, виробляється професійне теоретичне мислення [5].

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості.


Тобто, при самостійній діяльності студент сам визначає мету діяльності, предмет діяльності і засоби діяльності. В процесі діяльності студент постійно співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності, завдяки чому відбирає засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і встановлює послідовність їх застосування [8].

Самостійна робота, виступаючи специфічним педагогічним засобом організації та управління самостійною діяльністю студента, має подвійну природу. З одного боку, вона постає як навчальне завдання, тобто об’єкт діяльності студента, запропонований вчителем чи підручником, з іншого – формою прояву певного способу діяльності по виконанню відповідного завдання [6].

Розвиток самостійності студентів– це мета діяльності як викладачів так і студентів, томувикладач повинен створити умови для спонукання студента до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету – розвиток особистості студента, її творчого потенціалу. Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.

Широке застосування самостійної роботи студентів на заняттях, таким чином, дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань студентами; виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно корисній праці, розвивати у студентів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість. Логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати; готувати студентів до того, щоб вони могли ефективно займатися після закінчення навчального закладу [34].

Завдання для самостійних робіт репродуктивного типу містять вимогу виконати ту чи іншу дію за зразком або здійснити, як кажуть, “близьке перенесення знань”. У них здебільшого зазначено, як і в якій послідовності розв’язувати ту чи іншу задачу. Хоч ці завдання в основному вимагають відтворення знань, вони, безперечно, розвивають учнів. Виконуючи роботу, студенти перебудовують і систематизують здобуті знання. Мета самостійної роботи в такому разі – краще осмислення учнями нового і закріплення вивченого матеріалу.

Позитивне значення копіюючих робіт втрачається, якщо вони починають переважати в практиці навчання. В такому разі такі роботи стати гальмом у розвитку студентів, оскільки спонукають їх тільки до відтворення знань і вмінь, до того ж у такій самій послідовності, як це їм було дано. За таких умов, як довели праці психологів, дуже повільно виробляється вміння усвідомлювати своєї діяльності, а отже, не розвивається і згасає пізнавальний інтерес [35].

Самостійні роботи частково-пошукового характеру спонукають студентів до цілком свідомої діяльності. Завдання для такого типу робіт дають студентів можливість самим знайти шлях і спосіб розв’язання певної задачі на основі наявних знань.

Дослідницькі самостійні роботи – один з методів проблемного навчання [89].

Такі роботи – невеликі студентські дослідження, в результаті яких студентів здобувають нові знання або дізнаються про новий спосіб дії. Як відомо, дослідження починається із запитання. Запитання викликає утруднення.
З’являється мета діяльності, накреслюється план, в якому можуть передбачатися варіанти розв’язання. Після аналізу студенти вибирають оптимальний варіант, виконують роботу і роблять висновок. Така загальна схема виконання дослідницьких самостійних робіт. Але вона, звичайно, може змінюватися залежно від змісту питань, джерела знань і т.д. Під час виконання такого типу робіт виявляється творчість студентів. Це відбувається, коли студенти складають задачі, шукають різні способи їх розв’язання [97].

Називаючи три типи самостійних робіт студентів, слід сказати, що на практиці не завжди можна цілком певно визначити, якого саме типу роботу в кожному конкретному випадку було проведено. Різкої межі між типами самостійних робіт немає. Може йтися лише про переважання того чи іншого виду пізнавальної діяльності під час роботи.

Окрім названих ознак, самостійні роботи мають характерну особливість, що стосується організації цього методу. За цією ознакою самостійні роботи поділяються на фронтальні (загальнокласні), групові та індивідуальні (в тому числі, диференційовані). Фронтальна діяльність полягає у виконанні всіма студентами під безпосереднім керівництвом викладача спільних завдань [2, с.37]. Але і в цьому випадку зберігається можливість індивідуалізації навчання.

Групова робота об’єднує студентів у ланки по два або чотири чоловіки, члени якої працюють у тісному контакті один з одним. Обов’язковим елементами такої групової роботи є: постановка і усвідомлення мети; виконання індивідуального завдання кожним учасником роботи відповідно до спільної мети; обов’язкова взаємна перевірка результатів роботи кожного, допомога і пояснення утруднень один одному, що виникають; формування висновку разом на основі узагальнення результатів; співвіднесення висновку з поставленою метою [10].

На відміну від фронтальних індивідуальні самостійні роботи організуються за завданнями, які розраховані не тільки на “середнього” студента , а й на тих, яким важко засвоїти навчальний матеріал, а також на тих, хто виявляє підвищений інтерес до хімії, легко і швидко оволодіває знаннями і набуває вмінь. Такі завдання, розраховані на різні за рівнем підготовки групи студентів , дістали назву диференційованих.

Інша методика організації індивідуальної самостійної роботи грунтується на тому, що вчитель складає завдання, які містять варіанти різної складності. Знаючи можливості кожного студента, вчитель пропонує їм посильні, але досить складні для них завдання: “слабким” – простіші,


“сильним” – ускладнені. Решта ж студентів, які становлять більшість, працюють за завданнями середньої складності. Важливо пам’ятати, що робота учнів за диференційованими завданнями служить насамперед не контролюючій, а навчальній меті. Тому оцінки мають відповідати якості виконання роботи незалежно від її складності [14].

Методи навчання природничо-наукових дисциплін диференціюється на дві взаємозв’язані групи. Перша проявляється в засвоєнні змісту навчальних дисциплін за допомогою слова (бесіда, розповідь, пояснення). Друга група методів – це самостійна робота студентів при сприйнятті, засвоєнні, удосконаленні і використанні знань.

Необхідно відмітити, що саме взаємодія словесних методів навчання з самостійною роботою студентів веде до підвищення результативності навчального процесу в цілому. Специфіка змісту природничо-наукових дисциплін обумовлює необхідність використання різних методів самостійної роботи студентів при будь- якій організаційній формі навчальних занять і при здійсненні будь-якої ланки педагогічного процесу, в якій би послідовності ці ланки не здійснювалися. Причому раціональна організація самостійної роботи учнів значно посилює всі пізнавальні процеси школярів – відчуття, сприйняття, пам’ять, увагу, уявлення, мислення, мову. Кожний з методів в більшій або меншій мірі посилює осмислення запам’ятовування, розвиває увагу [78].

До методів самостійної роботи природничо-наукових дисциплін можна віднести спостереження одиничних об’єктів, порівняльно-аналітичних спостережень, навчальний експеримент, конструювання і моделювання, розв’язування задач, робота з навчальними книгами. Ознайомимося з кожним методом окремо [15].

1. Спостереження. Для правильної організації спостереження в самостійній діяльності студентів необхідно знати психологічні і фізіологічні основи цього виду діяльності.

Психологія розглядає спостереження як планомірне і більш або менш тривале сприйняття, здійснюване з метою з’ясувати відмінні ознаки об’єктів, які сприймаються, або прослідкувати протікання будь-якого явища, виявити ті зміни, які відбуваються в об’єктах спостереження.

Навчальне спостереження – не просте розглядання об’єктів, що вивчаються, процесів, явищ. Спостереження потребує від студентів дослідницького підходу і самостійного знаходження правильних відповідей на поставлені питання.

При відсутності елементу дослідження творча роль спостереження неефективна. Успіх кожного спостереження залежить від чіткого визначення його пізнавальної цілі і від послідовності дій студентів.

Плануючи спостереження як самостійну роботу студентів на занятті, викладач повинен продумати розчленування спостереження на взаємозв’язані частини, а також передбачити ефективні способи самоконтролю для вияснення результатів виконання студентами цих частин і отримання зворотної інформації [2].

Немале значення для ефективності навчальних спостережень має синтез отриманих результатів, який відображає ознаки предмету чи явищ, які вивчаються, для пізнання яких і виконується спостереження.

Здійснювати спостереження в рівній ступені можна на заняттях, практичних і лабораторних заняттях, екскурсіях.

При всій різноманітності навчальних спостережень успіх їх виконання обумовлений визначеними дидактичними умовами. Перша умова – наявність у студентів запасу знань, які дозволяють зрозуміти ціль спостереження, його зміст і послідовність виконання. Друга умова – присутність в змісті спостереження нового для школярів навчального матеріалу, який надає спостереженню дослідницького напрямку, який викликає пізнавальний інтерес учнів і потребує самостійного вирішення. Третя умова – необхідність фіксації проміжних і підсумкових результатів спостереження в малюнках, записах, кресленнях, схемах. Дотримуючись цих умов можна організувати спостереження як самостійну роботу студентів при засвоєнні навчального матеріалу [89].

Порівняно з іншими методами самостійної роботи, які використовуються при вивченні природничих дисциплін, експеримент найбільш ефективний в навчально-виховному відношенні.

Навчальний експеримент значно складніший порівняно з іншими методами самостійної роботи, тому при його використанні студенти витрачають більше часу і сил. Він завжди зв’язаний з спостереженням, але має свої якісні відмінності.

Навчальний експеримент протікає в певній послідовності. По-перше, здійснюється спостереження за об’єктами, які підлягають дослідженню, виясненню їх зовнішніх характерних ознак і властивостей. По-друге, формується гіпотеза або наукове припущення, яке визначає мету експерименту, яку потрібно здійснити і довести. По-третє, проводиться планування експерименту, який забезпечує умови, які дозволяють слідкувати за проходженням експерименту, які намічають практичні дії досягнення мети
(прийоми дослідження, фіксації отриманих результатів тощо). Після цього експеримент виконується у відповідності з планом. Отримані результати підтверджують або заперечують гіпотезу. Остаточна перевірка гіпотези відбувається за допомогою широкої практики [96].

Навчальний експеримент проводиться під керівництвом викладача, найчастіше на лабораторних заняттях. У процесі занять викладач може запропонувати студентам виконати той чи інший короткочасний дослід, не вдаючись до читання інструкції, а тільки керуючись усними вказівками викладача.


Різноманітні навчальні задачі, які використовуються у навчанні, мають дуже велике значення як метод, який сприяє поглибленню, запам’ятовуванню і перевірці засвоєних знань студентами.

За навчальними цілями і змістом задачі природничо-наукового характеру не однорідні. Одні стимулюють більш глибоке засвоєння теоретичних питань, зокрема законів, тому їх слід віднести до групи теоретичних задач; другі допомагають школярам глибше осмислити практичні питання і отже можуть бути віднесені до групи практичних задач; треті об’єднують в собі і теоретичні і практичні запитання і забезпечують одночасне вдосконалення і теоретичних і практичних знань учнів [53].

Спільною ознакою всіх трьох навчальних задач є те, що кожна з них може мати кількісний або якісний характер, в залежності від тих питань, які обов’язково входять в зміст любої задачі і які повинні бути обчислені.
Нерідко ці ознаки об’єднуються [19].

Зміст і навчальні цілі обумовлюють також різноманітність прийомів розв’язування задач. Викладачі широко використовують письмові, графічні та інші прийоми, причому число їх поєднується. Є також і усний прийом, але задачі такого роду мають переважно тренувальний характер і стимулюють в основному процесі пам’яті.

Приведене угрупування відображає лише зовнішні відмінності задач, внутрішня ж сторона процесу вирішення задач як методу самостійної роботи єдина. Подібно до інших самостійної роботи навчальні задачі заключають у собі логічний шлях засвоєння знань, що вивчаються і стимулюють пізнавальні процеси студентів. Особливо вони посилюють процеси відволікаючого мислення, уваги і пам’яті [20].

Для виконання задач як ефективного методу навчання, які розвивають мисленеві здібності студентів, необхідні певні умови. По-перше, наявність запасу опорних знань; по-друге, осмислення кожним школярем мети задачі; по- третє, ясність прийомів розв’язування задач. Виконання вказаних умов забезпечує вчителю підпорядкувати всі процеси психічної діяльності кожного студента наміченому мети у задачі, дозволяє простежити ці процеси і керувати ними, вести студентів до здійснення поставленої мети і тим висновкам, які випливають з цілеспрямованого вирішення задачі [112].

Задачі повинні сприяти значному розширенню і поглибленню пізнавальної діяльності учнів, формуванню відволікаючого мислення, а воно в свою чергу забезпечує осмислення і міцне засвоєння основ наук, які вивчаються.

На протязі багатьох років вивчалися різні аспекти самостійної роботи учнів з підручником з використанням технічних засобів навчання, хімічного експерименту, вправ і т.д.

Необхідність використання в навчальному процесі самостійної роботи студентів з підручником не викликає сумніву. Вона виробляє навики самостійної роботи з книгою, розвиває вміння складати план, вибираючи головне з прочитаного, дозволяє краще зрозуміти і запам’ятати зміст навчального матеріалу [21].

При самостійній роботі з підручником на уроці з’являється можливість тут же вияснити у викладача все незрозуміле, в класі створюється піднесений робочий настрій, який згуртовує всіх учнів на чітке виконання конкретного завдання.

При організації самостійної роботи з підручником найважчим запитанням є відбір навчального матеріалу. Тоді, коли матеріал добре і доступно викладений в підручнику, нескладний і не потребує наочного доведення, зв’язаний з вивченням промислових процесів у вивченні матеріалу відсутні нові теоретичні поняття, він заснований на раніше здобутих знаннях [26].

Важливим є запитання про те, коли матеріал підручника потрібно вивчити вдома, а коли – в аудиторії. Дослідження показують, що для роботи на занятті слід рекомендувати такий матеріал підручника, для зрозуміння якого необхідно використання наочності, а також матеріал, який потребує часткового пояснення викладача [9].

Але незалежно від того, де вивчається матеріал, - на занятті чи вдома – важливо, щоб студенти отримали конкретне завдання. Підручник для студентів – найбільш важливий посібник серед всіх інших навчальних посібників, енциклопедій, він є основним джерелом знань з дисципліни , а також засобом формування навчальних умінь і засобом оволодіння прийомами пізнавальної діяльності. Навчання студентів роботі з книгою потрібно починати саме з організації роботи з підручником. В підручнику розкривається зміст дисципліни в відповідності з метою навчання.

Завдання викладача – якнайширше використовувати дидактичні можливості підручника в спільній роботі з учнями, так як за допомогою підручника можна виконувати інформативну, навчальну, розвиваючу і виховну функцію процесу навчання. Структура і методичний апарат підручника повинні бути добре відомі істудентам, і викладачеві і використовуватися ними в навчальній роботі [27].

Нерідко студенти просять пояснити ті питання, які чітко викладені в підручнику і при використанні ілюстрацій можуть бути вияснені самостійно, без додаткового пояснення викладача. Деяким студентам важко повторити формулювання законів, правил; не завжди продумують приклади для ілюстрування переказу за підручником.

При складанні плану чи конспекту змісту параграфа вони, як правило, переписують фрагменти тексту без виділення в ньому головного. Багато студентів вважають, що читати підручник і зрозуміти його можна лише після пояснення вчителя, тому після пропуску уроків вони нерідко відмовляються відповідати, посилаючись на те, що не чули пояснень викладача [30].

Як правило, у таких студентів не сформована звичка розмірковувати над текстом підручника, самостійно знаходити відповідь на поставлені запитання, вивчаючи зміст параграфу, використовуючи ілюстрації або дані довідкових таблиць.

Студентам, яким важко в роботі з текстом чи методичним апаратом підручника, на різних уроках потрібно мати пам’ятки-інструкції такого змісту [30].

Отже як працювати з текстом підручника

1. Прочитайте назву теми, заголовок параграфу і продумайте його зміст, зв’язок з раніше вивченим матеріалом.

2. Прочитайте весь параграф. Упевніться, що нові терміни вам зрозумілі. Роздивіться запропоновані до тексту ілюстрації і постарайтесь зрозуміти в них головне.

3. Вивчіть визначення понять, формулювання законів і правил, які є в тексті. Підберіть в підручнику чи приведіть свої приклади для їх ілюстрації.

4. Складіть план прочитаного. Обдумайте, в якій послідовності краще переказувати текст і як ілюструвати свою відповідь. Важкий текст прочитайте знову, розбираючи по абзацах.

5. Перекажіть текст у відповідності до наміченої послідовності викладання.

6. Перевірте, чи всі завдання в кінці параграфа чи теми ви можете виконати. Незрозуміле виясніть у товаришів чи викладача.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка