Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка29/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   37

3. Організаційно-економічні основи формування ринку насіння ово­чевих культур в Україні, викладач наголошує, що питання можуть бути як простими для того, щоб зосередити увагу студентів на окремих аспек­тах теми, так і проблемні. Студент, обдумуючи відповідь на поставле­не питання, дістає можливість самостійно дійти тих висновків і уза­галь­нення, які викладач повинен був повідомити їх як нові знання, або зрозуміти важливість обговорюваної теми, що підвищує інтерес, і ступінь сприйнят­тя студентами. Викладач задає запитання проблемного характеру: „Чому і досі одним із каналів надходження насіння овочів – є виробництво його в особистих підсобних господарствах населення, хоча з великими затратами праці”.

У господарствах “Укрсортнасіннєовоч” у 2000 р. по більшості культур спостерігалось підвищення собівартості 1 ц насіння овочів. Переважно це зростання. відбувалося за рахунок виробничих витрат, які не зменшились проти 1999 р. ні по жодній з основних культур. Як видно з даних табл. 2, найбільше зростання собівартості спостерігалось по капусті і цибулі за рахунок різних факторів. Якщо проаналізувати динамічний ряд урожайності насіння за 15 ос­танніх років, то виявляється, що вона має значну строкатість майже по всіх культурах.

Рівень урожайності насіння в свою чергу значною мірою визначає і рівень його собівартості. Виявлення впливу таких визначальних факторів, як матері­аль­ні витрати і урожайність, на собівартість 1 ц насіння в господарствах асоціації “Укрсортнасіннєовоч” було проведено шляхом застосуванням методу підстановок.

Слід відмітити, що при вирощуванні насіння огірків позитивний вплив на собівартість має зростання урожайності, а негативний – підвищення мате­ріаль­них витрат.

Майже така тенденція щодо вирощування насіння овочів у 1999-2000 ро­ках склалася і в господарстві Сквирської дослідної станції. Собівартість 1 ц насіння в цілому тут зросла переважно за рахунок виробничих витрат. Рівень урожайності по всіх чотирьох культурах (крім моркви столової) позитивно поз­начився на собівартості продукції.

Крім того було проведено групування господарств асоціації "Укрсортна­сін­нєовоч" за рівнем валового збору насіння.

В міру зростання валового збору насіння та посівних площ у розрахунку на одне господарство зростає й урожайність. Водночас виробничі витрати на
1 ц насіння значно скорочуються. Так, від першої до третьої груп посівна пло­ща на господарство зросла в 4,5 рази, валовий збір – в 19,1 рази, урожай­ність – в 4,2 рази. Виробничі витрати на 1 ц знизилися у 3,6 рази.

Дані також виявляють одночасно вплив рівня концентрації на урожай­ність і валові збори насіння. В насінницьких господарствах, де великі площі окремих культур, слід вести і окремий облік витрат по культурах або їх групах.

Отже, як у господарствах асоціації “Укрсортнасіннєовоч”, так і в госпо­дарстві Сквирської дослідної станції найбільший вплив на зміну собівартості в останні роки мали витрати. Крім того, ціна на насіння формується залежно від того, за яким – однорічним чи дворічним циклом воно вирощується.

Аналіз реалізаційних цін по областях показує, що залежно від асорти­менту і категорії насіння складається і середня ціна.

Наприклад, у 1999 р. найвищий рівень реалізаційних цін був у Криму – 3852,9 грн. за 1 ц, Херсонській області – 2985,7 грн., в Одеській – 2350 грн. за 1 ц. Найнижчий рівень склався у Кіровоградській області – 500 грн. за 1 ц, в Іва­но-Франківській – 655 грн. та Сумській – 777,4 грн. за 1 ц.

У структурі збуту насіння овочевих культур в асоціації “Укрсортна­сін­нєовоч” зростає частка приватного сектора (від 6% у 1995 р. до 34% у 1999 р.), зменшується питома вага державних та колишніх колективних сільсько­госпо­дарських підприємств.

В абсолютному вимірі обсяг використання насіння овочевих культур приват­ним сектором впродовж останніх 5 років (1996-2000 рр.) залишається майже стабільним на рівні 5,6-6,3 тис. ц щорічно. Звичайно, виробництво насіння овочів в особистих підсобних господарствах населення з великими затратами праці як один з каналів надходження насіннєовочевої продукції – це лише тимчасовий вихід.

Основна частка насіння овочів в Україні повинна вироблятися у спе­ціалізо­ваних господарствах асоціації “Укрсортнасіннєовоч”.

У третьому розділі – “Організаційно-економічні основи удосконалення функціонування ринку насіння овочів” розкриті напрями і перспективи роз­вит­ку селекції і насінництва в галузі овочівництва, викладені різні погляди щодо стратегічного розвитку овоченасіннєвої галузі, наведені прогнозні розрахунки виробництва овочевої продукції і насіння овочів на період 2001-2010 років по природно-економічних зонах України та основних овочевих культурах. Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення ціноутворення на насіння овочевих культур, розкриті форми організації праці та удосконалення її оплати в підроз­ділах, що вирощують насіння.

Невід’ємною умовою підвищення ефективності овоченасіннєвої галузі в Україні є удосконалення економічної стратегії підприємств, що становлять ос­нову виробничого потенціалу галузі. З цією метою розроблено схему стратегіч­них напрямів розширеного відтворювального процесу в системі овоченасін­ницьких господарств України .

Поряд з іншими факторами, особливе значення має диверсифікації під­приємницької діяльності та розвитку інфраструктури. Не виключається і можливості конгломератної диверсифікації, у процесі збільшення інвестицій у сільське господарство. Перспективним напрямом є створення агроконсор­ціу­мів, до складу яких увійшли б банківські установи та інші галузі агропромисло­вого комплексу АПК.

Перехід до диферсифікаційного типу зростання економіки зумовлює об’єктивну потребу в удосконаленні структури управління багатогалузевою організацією, технологічне ядро якої становить насіннєве підприємство.

Для кожного господарства можна визначити:


  • організаційно-правові форми підприємства;

  • участь в галузевій організації;

  • пріоритетну форму фінансового забезпечення відтворювального процесу;

  • пріоритетну орієнтацію ринку;

  • вибір призначення вирощуваного насіння;

  • напрямок інтеграції;

  • пріоритет у сфері фасування та стандартизації продукції;

  • організаційно-технічний рівень та здійснення реконструкції;

  • структуру системи розповсюдження продукції;

  • форми інтеграційного зв’язку;

  • рішення щодо диверсифікації господарської діяльності.

Отже, кінцева точка вище запропонованої процедури здійснення вибору варіанта стратегічного розвитку є одночасно вихідною точкою опрацювання нової економічної стратегії.

У сучасних умовах об’єктивною необхідністю є застосування стратегії реструктуризації як на мікроекономічному рівні, так і на галузевому. Лише за рахунок здійснення комплексу заходів стратегічної спрямованості на обох цих рівнях може бути забезпечено стабільне функціонування овоченасіннєвого підкомплексу в цілому. Підвищення ефективності господарської діяльності насіннєвих підприємств як передумова підвищення ефективності економічних систем, складовими яких вони є, дозволить стабілізувати внутрішній галузевий ринок, мобілізувати інвестиційні ресурси для модернізації виробництва, відно­вити експортний потенціал.

Логіка сучасної економічної стратегії обумовлює правомірність розрахо­вувати на позитивні зрушення в ближчі роки саме в тих галузях, які найбільш адаптовані до ринкових умов. Саме до цих галузей відноситься і насінництво, де товарний вихід продукції становить майже 100%.

Виходячи з загальної стратегії, програма розвитку селекційної роботи в овочівництві України спрямовується на створення високоякісних сортів і гібридів нового покоління з комплексною стійкістю до хвороб, адаптованих до різних специфічних природно-кліматичних умов конкретного регіону вирощу­вання.

Аналіз та прогнозні розрахунки вирощування овочів відкритого ґрунту показують, що площі під овочами зростатимуть, а це обумовлює потребу у більшій кількості насіння .

За розрахунками, на кінець періоду обсяги виробництва овочів зростуть на 14,2% проти 2000 р., а потреба в насінні – на 11,5%, тобто передбачається стабілізація ринку і поступове нарощування виробництва овоченасіннєвої про­дукції.

Враховуючи основні фактори стратегічного розвитку насіння овочевої галузі, сформульовані необхідні умови щодо відродження і стабілізації галузі насінництва овочевих культур у період переходу до ринкових відносин на ос­нові прогресивних технологій вирощування овочевих культур з метою підви­щення енергоекономічної ефективності виробництва насіння і маточників ово­чевих культур. Зокрема, це передбачає:


  • вдосконалення галузевої структури насінництва і правових взаємо­від­носин селекціонерів з виробниками та споживачами насіння овочів;

  • обґрунтовану реорганізацію і реконструкцію насінницьких господарств і підприємств, для чого пропонується упорядкувати систему державного фінан­сування та надати достатнє пільгове кредитування без будь-якої застави;

  • зміцнення матеріально-технічного постачання галузі, особливо щодо розвитку овоченасіннєвої інфраструктури (очисна та пакувальна техніка і тара, приміщення для зберігання та ін.);

  • матеріальне стимулювання виведення та вирощування перспективних сортів і гібридів, для чого доцільно значно посилити гібридизацію в селекції та високоефективно використовувати генетичний потенціал продуктивності гібридів;

  • розробка національної програми по насінництву, яка б передбачала проблеми селекції, сортовипробування, насіннєводства, насіннєвого контролю, формування нормативно-правової бази, регламентації насінництва, систему гарантії якості насіння на усіх етапах – від селекції до споживання.

Розглянуті вище проблеми селекції овочевих культур є лише першо­осно­вою всієї насінницької роботи.

Ефективність роботи з впровадження нових сортів і гібридів овочевих культур прямо залежить від рівня організації овочевого насінництва. Воно має забезпечити:



  • виробництво насіння і посадкового матеріалу районованих та перспек­тивних сортів і гібридів овочевих культур в асортименті, необхідному для цілорічного забезпечення населення овочами;

  • своєчасне поповнення державних страхових фондів насінням овочевих культур;

  • цілеспрямоване регулювання асортименту товарних овочів шляхом про­дажу підприємствам і населенню насіння цінних сортів і гібридів овочевих культур, запланованих до впровадження;

  • постійне і планове сортооновлення всіх овочевих культур;

  • сортозаміну, яку проводити на основі виробництва достатньої кількості насіння нових і перспективних сортів та гібридів; високі сортові якості і посівні кондиції всього насіння, що реалізується й заготовлюється.

В овочевому насінництві, де функціонує близько ста спеціалізованих ово­ченасінницьких господарств, відповідно до специфічних умов насінництва механізм реалізації управлінських рішень в цих структурах передбачає систему організації виробництва, наявність певних організаційно-виробничих структур, які не можуть бути статичними, а розвиваються під дією зміни матеріально-технічної бази і виробничих відносин.

Відсутність матеріально-технічних засобів виробництва призупинило процес науково-технічного прогресу в землеробстві взагалі і окремих галузях рослинництва. Тому в останні роки у насінницьких господарствах визначилися такі основні форми організації праці: постійна виробнича бригада, в тому числі по вирощуванню насіння овочів, а внутрішньобригадною формою організації праці в багатьох господарствах є спеціалізовані механізовані ланки. Більшість з них працюють за методом колективного підряду.

В ринкових умовах заслуговують на поширення групові або індивідуальні контракти як одна з форм підряду.

Перехід до ринку означає виникнення нових виробничих відносин, побу­до­ваних на соціальному партнерстві між працею і капіталом, основою є ціна праці, її справедливий рівень. Оплата праці в овочевому насінництві поділя­єть­ся на основну, додаткову і преміальну. У господарствах, де вирощується насін­ня овочевих культур, більш ефективною залишається достатньо випробувана система оплати праці – відрядно-преміальна, а також акордно-преміальна. Важ­ливо, щоб оплата у кожному конкретному випадку відповідала умовам госпо­дарювання, формам власності на майно і землю, їх організаційним основам і сприяла дальшому розвитку виробництва.

В насінницьких овочевих господарствах слід широко використовувати матеріальне заохочення якості роботи у вигляді додаткової оплати, за збережен­ня маточників дворічних овочевих культур, за результатами колективної праці.

Отже: 1. За останні роки значно змінилася ситуація на ринку овочена­сін­нєвої продукції. Зменшення обсягів виробництва овочів та збільшення обсягу імпорту насіння овочів з-за кордону спричинили високі темпи спаду вирощу­вання насіння вітчизняних сортів. Система насінництва овочевих культур в Україні занепала. Лише за шість років (1995-2000 рр.) виробництво насіння в господарствах асоціації "Укрсортнасіннєовоч" скоротилося майже в 3,4 рази.

Вітчизняний ринок насіння овочів не витримує конкуренції на світовому ринку, тому функціонує переважно внутрішній ринок. Це потребує зміцнення позицій асоціації “Укрсортнасіннєовоч”, оскільки насінництво як вузькоспе­ціалізована галузь, зосереджено переважно в цій спеціалізованій системі.

2. Формування і функціонування ринку насіння овочевих культур у гос­подарствах залишається не відрегульованим, не набуло правового статусу, ха­рак­теризується комплексом невирішених організаційно-економічних проблем щодо створення ринкового середовища і вдосконалення структури насіннєвого ринку та забезпечення конкурентоспроможності, рівня цін та прибутковості галузі, удосконалення законодавчої бази розвитку насінництва.

3. Насінництво овочевих культур, яке є вирішальною складовою сиро­вин­ної бази з виробництва товарних овочів, швидко реагує на зміни, що відбу­ва­ють­ся в цій галузі.

Скорочення на деякий час (1996-1998 рр.) посівних площ зумовило змен­шення обсягів виробництва насіння. І хоч кількість насінницьких господарств, що входять до асоціації "Укрсортнасіннєовоч", не зменшилась, площа під на­сінниками овочевих культур у цих господарствах значно скоротилась, що негативно позначилося на обсягах виробництва і реалізації насіння. Протягом 1996-1999 рр. площі насінників зменшились майже у 2 рази, обсяги виробниц­тва – більше ніж у 4 рази.

4. Не можна вважати задовільним стан зовнішньоекономічної діяльності

України у сфері експорту насіння овочевих культур. Її поліпшення, за рахунок підвищення конкурентоспроможності української продукції може бути вагомим джерелом інвестування науково-технічного прогресу в галузі в нап­ря­мі відповідності сучасним вимогам до товарної продукції. Найбільш перспек­тив­ними культурами на зарубіжному ринку насіння слід вважати зелений горошок та цукрову кукурудзу, більшість малопоширених зеленних культур, для вирощування яких в Україні є сприятливі ґрунтово-кліматичні умови.

5. Аналіз впливу урожайності і виробничих витрат на рівень собівартості 1 ц насіння овочевих культур у господарствах "Укрсортнасіннєовоч", прове­дений із застосуванням методу підстановок, показав, що в 1999 р. порівняно з 1998-м собівартість зросла по всіх основних овочевих культурах за рахунок величини виробничих витрат. Отже, ця стаття в структурі собівартості відіграє вирішальну роль і тому повинна стати об’єктом пильної уваги і вивчення.

Аналіз впливу собівартості та ціни реалізації на рівень рентабельності виробництва насіння овочів у господарствах асоціації "Укрсортнасіннєовоч" в 1999 р. показав, що ціни реалізації виявилися основним фактором росту рента­бельності по всіх (крім капусти) культурах.

6. У багатьох спеціалізованих господарствах виробництво насіння овочів стало збитковим, а отже, ризикованим. Постає потреба впровадження держав­ної підтримки щодо страхування насінницьких посівів господарств асоціації “Укрсортнасіннєовоч”, а також елітних господарств Української академії аграр­них наук, що вирощують елітне насіння.

7. Стратегічний напрям розширеного відтворювального процесу в системі овоченасінницьких господарств України має бути спрямований на реконструк­цію організаційно-технічного рівня виробництва, що передбачає: відновлення та упорядкування овоченасіннєвих сівозмін, раціональної внутрішньогоспо­дар­ської спеціалізації та розміщення, застосування спеціалізованої високопро­дук­тивної техніки, створення у кожному господарстві галузевої інфраструктури.

8.Форми організації праці в насіннєвому овочівництві залишаються традиційними, але з’являються й нові. Мова йде про контрактну форму, перш за все, це – індивідуальні контракти. Ця форма виникла на базі сімейного підря­ду. В умовах приватної власності на землю та працю дана форма організації на­сінництва набуде подальшого розвитку.

9. У зв’язку з реальною загрозою проникнення зарубіжних насіннєовоче­вих компаній і фірм на внутрішній національний ринок, витіснення з нього віт­чизняного товаровиробника, руйнації системи насінництва і селекції, доцільно:

а) законодавчо захистити національний насіннєвий ринок, розробивши відповідні ставки державного мита на завезення насіння, та відрегулювати по­даткову систему;

б) запобігти роздержавленню та приватизації спеціалізованих насіннєвих, овочівницьких господарств системи “Укрсортнасіннєовоч”;

в) забезпечити вигідне співробітництво України з країнами, які мають ви­сокорозвинуту систему насінництва, насамперед за рахунок організації спіль­них підприємств.

Завершуючи третє питання плану, викладач нагадує студентам запи­тання проблемного характеру і після евристичної бесіди, дає обґрунтовану відповідь.

Викладач звертає увагу студентів на доцільність подання четвертого питання плану з використанням запитань проблемного характеру, бо куль­тура одна з основних в Україні.

4. Походження сучасних сортів озимої пшениці в Україні .

Викладач наголошує, що С.П. Мартинов та Т.В. Доротворська (1998) на­вели інформацію щодо генетичної різноманітності комерційних сортів пшениці у різних регіонах колишнього СРСР. Об’єктом дослідження слугували 436 сор­тів озимої і 315 ярої м’якої пшениці, районованих у СРСР за весь час його існування, у тому числі 156 озимих і 115 ярих, районованих у 1980-1996 рр. У більшості випадків (80%) до родоводів сортів входили місцеві сорти Росії, Ук­раїни, Закавказзя, Середньої Азії, країн Західної Європи, Азії, Африки і близько 20% – селекційні і генетичні лінії невідомого походження. Сумарні генетичні профілі озимих і ярих сортів перекривалися.

Викладач задає запитання проблемного характеру „Чому селекційні програми різних селекцентрів значно розрізняються за ступенем гене­тич­ного перемішування зародкової плазми і генетичної різноманітності, хоча мають за мету – якнайбільші врожаї”.

Так, частота наявності предків канадського сорту ярої пшениці Маркіз (Marquis) у сортах озимої пшениці склала 11-12 % (ярих – 50%). Для подаль­шого аналізу з 334 елементарних предків озимих сортів відібрали 30 основних предків, частота наявності яких у комерційних сортах не була нижчою 5%. Найбільшу генетичну різноманітність мають сорти трьох селекцентрів – Крас­но­дарського, Ростовського (Зерноградського) і Одеського. Найбільш вико­ристовувані як батьківські форми сорти в 1980-1996 рр.: Безоста 1, Миронівська 808, Миронівська ювілейна, Одеська 51 і Краснодарський карлик 1.



Отримані дані вказують на існування стабільних і специфічних для ре­гіонів наборів основних предків, оскільки місцеві й стародавні сорти є схови­щами блоків коадаптованих генів адаптації до специфічних умов середовища регіону селекції. Селекційні програми різних селекцентрів значно розрізняються за ступенем генетичного перемішування зародкової плазми і генетичної різ­номанітності.

Адаптивні властивості генотипів м’якої пшениці. Адаптація – це здат­ність сортів, гібридів оптимально реагувати на зміну зовнішнього середовища, яке реалізується в генетичному захисті урожаю і якості. Реакція рослин на зміну середовища має прояв в епігенетичній мінливості і успадковуваності кількісних ознак.

Кінцева мета селекції – створення сортів із відповідною функціональною та морфологічною організацією.

Адаптивний потенціал сорту озимої пшениці – здатність володіти стій­кістю до біотичного й абіотичного стресу з широким діапазоном вимог до екологічної пластичності, тобто здатності давати урожай, хоча б середній, у широкому діапазоні коливань кліматичних умов.

В.В. Пильнєв (1995) висловлює результати 15-річного вивчення харак­те­ру зміни адаптивності сортів озимої пшениці в результаті селекції на підви­щен­ня зернової продуктивності та з’ясування механізмів формування гомеостатич­ності різних генотипів в умовах степової зони України. В експеримент були включені сорти, районовані в різний час на півдні України, і об’єднані у 7 груп за періодами сортозміни: 1929, 1938-1955, 1965-1968, 1959-1972, 1969-1983, 1980-1986 і 1987-1991 рр. У процесі селекції підвищувалася відзивчивість сор­тів на сприятливі умови росту та зниження їх адаптивності, але рівень урожай­ності нових сортів у екстремальних умовах був все-таки вищим, ніж у сортів попередніх періодів. Найстабільнішою ознакою є маса 1000 зерен (МТЗ), а маса зерна і число зерен з головного і бокових колосів варіюють у значно більшому ступені.

Запропонований спосіб визначення порівняльної пластичності сортів зернових колосових культур у період сходи-цвітіння і цвітіння-повна стиглість. На типових колосах сорту у фазі цвітіння видаляють всі колоски на одній із сторін колосу – інша сторона служить контролем. Подвоєна маса зерна пінцированого колосу показує потенційну продуктивність, закладену у фазі цвітіння. Визначення коефіцієнта варіації маси зерен у фазі повної стиглості у пінцированого колосу в різні за метеоумовами роки дозволяє порівнювати сорти за пластичністю (П) в період сходи-цвітіння. Значення П в період цві­тіння-воскова стиглість визначають шляхом зіставлення відношення подвоєної маси зерна пін­цированих колосів до маси зерна контрольних у несприятливі роки, і вва­жаючи П тим більшою, чим менше вищезгадане відношення.

Гомеостаз вивчали шляхом вирощування рендомізованими блоками у трьох повтореннях 4 генотипи м’якої і 3 твердої пшениці при трьох строках сівби (ранній, оптимальний і пізній) з подальшим застосуванням одного-трьох зрошувань. Стабільність генотипу м’якої пшениці була обумовлена стабільною кущистістю і кількістю зерен у колосі, твердої – МТЗ, які й робили основний внесок у гомеостаз урожаю.

Вивчали закономірності прояву гомеостатичності сортів і гібридів озимої м’якої пшениці селекції селекційно-генетичного інституту (СГІ) за різних стро­ках сівби – 4 сорти в 2000 і 3 – в 2001 році. Кращий урожай був отриманий за оптимальних строків, – за пізніх він різко знизився. Найбільшу стабільність (тобто менше знижували урожай за умов відхилення від оптимуму) мали сорти Струмок, Одеська 267, Кірія, ер.754/98, ер.712/98. Менш стабільними вияви­ли­ся сорти Ніконія, Обрій, Повага. Гомеостатичні форми мали підвищену загаль­ну й продуктивну кущистість і масу 1000 зерен (МТЗ). За пізніх строків сівби в усіх сортів підвищувалася якість зерна.

Існують об’єктивні можливості створення генотипів із високим потенціа­лом продуктивності та стійкості до несприятливих факторів середовища, ос­кільки ці властивості контролюються різними генетичними системами. Сорти і гібриди розрізнялися між собою за пластичністю і стабільністю, що дало мож­ливість виділити генотипи зі сприятливим поєднанням їх із врожайністю.



Оцінка озимої пшениці на морозозимостійкість (МЗС) . Важливою адап­таційною особливістю рослини пшениці, що забезпечить стабільне отримання високої продуктивності, є стійкість проти несприятливих умов зимівлі. Озима пшениця часто страждає від дії таких абіотичних чинників як низькі негативні температури на початку і в кінці зимового періоду, притерта крижана кірка, відновлення вегетації в зимовий період, повернення до холодів, пізнє віднов­лення весняної вегетації.

Окомірна оцінка в полі в умовах Зернограду (Росія, Ростовська область) після зимівлі є мало інформативною, оскільки істотної загибелі або часткового проріджування рослин у селекційних посівах майже не буває. Тому основну оцін­ку МЗС сортів у конкурсному, попередньому сортовипробуванні і кон­трольному розсаднику проводять шляхом промороження рослин, що вирощені у посівних ящиках за харківсько-одеським способом, а також шляхом при­род­ного проморожування на спеціальних дерев’яних стелажах за краснодарським методом.

У холодильних камерах марки КНТ-1 тепличного комплексу проморо­ження рослин проводиться за температурах -20°С, -22°С або за умов доброго осіннього загартування рослин до -24°С. У цьому випадку виявляється бажане диференціювання сортів за морозостійкістю (МЗС) і визначення критичної t° вимерзання того чи іншого сорту;

МЗС – сорт повинен мати високі оцінки при промороженні в холодильних камерах і на стелажах протягом двох-трьох років.

Для закріплення в гібридному потомстві високої МЗС застосовується мет­од ступеневої гібридизації, тобто повторні схрещування доведених до констант­ності високозимостійких зразків із найкращими сортами, що володіють ком­плек­сом позитивних ознак.

При вивченні в кліматокамері морозостійкості ліній, створених на основі віддаленої гібридизації сорту Одеська червоноколоса з Aegilops суlindrica (геном DDCC), установлений зв’язок морозостійкості з алельним складом локусів генів, що кодують синтез запасних білків, локалізованих у геномі D Ae. суlindrica і відмінних від генів стійкості пшеничного геному. Використання віддалених схрещувань подібного типу є перспективним за збагаченням геному пшениці додатковими генами зимостійкості.

У 2000-2002 рр. вивчали великий набір сортів нашої і зарубіжної селекції за морозозимостійкістю (МЗС, ЗС). Найбільшу МЗС показали зразки: з України – Крижинка, Копиливчанка, Веселоподолянська 2491, Харус, потім Дріада, Венера, Подолянка, більшість яких мала тривалий період яровизації (ТПЯ); з Росії – Воронезька 85, Воронезька 95, Станична, Казанська 237, Орен­бурзька 14 (перші 4 сорти мали тривалий ТПЯ); із США – N95L158, N95L159, KS93W6RC26 витримали t = -18,0...-18,5°С, але ТПЯ у них менше, ніж у вітчиз­няних сортів, що призводить до нестійкості до відлиги і значного послаблення МЗС у другій половині зими. Серед сортів із Центральної Європи найбільшу МЗС показали зразки з Угорщини Mezefeld, Vilma, вище середньої МЗС – бол­гарський сорт Bul.5626.5.2 і німецький Lars.

Для підвищення зимостійкості використовується ряд методів селекції:



  1. Пересівання гібридних популяцій комбінацій схрещування ярих і озимих сортів восени, починаючи з F2, при якому відбувається елімінація сла­бозимостійких рекомбінантів.

  2. Метод бекросів, у якому як рекурентного батька використовують МС-сорт. Доцільніше використовувати перервні бекроси з перевіркою потомства після кожного з них.

  3. Метод використання трансгресивних за морозостійкість (МС) індивідуумів серед гібридів озимих сортів з ярими, які з’являються вкрай рідко з частотою 0,8 – 1,0%. Для цього потрібен значний об’єм роботи. В результаті були отримані короткостеблові сорти Зірка і Ольвія, які не поступаються за МС сорту Одеська 51. Шедевром МС є напівкарликовий сорт Одом, отриманий від схрещування (Ацтека 67×Аврора)×Зірка, у якого при промороженні за тем­ператури мінус 19°С збереглося 95,4 % рослин, а в сорту Одеська 51 – лише 64,3%.

Відомо, що зимоморозостійкість залежить від прояву значного числа оз­нак: ТПЯ, ФПЧ, висота рослин, запасні білки, контрольовані відповідно генами vrd, Ppd, Rht, Gli, Glu. У СГІ була розроблена схема вивчення спеціальної гене­тики ознаки МС для умов південного степу Причорномор’я, що характери­зу­єть­ся відсутністю постійного снігового покриву з тривалою і частою відлигою в грудні-лютому, яка чергується з морозами. За цих умов основний чинник – МЗС. Схема включає: підбір контрастних по МС сортів, створення на їх основі чистих ліній, отримання гібридів F1, ліній подвоєних гаплоїдів і рекомбінантно-інбредних ліній F8-9 методом ОНП (одно насіння на потомство), добір за МС та ідентифікація за вищезазначеними генами.

У Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Ремесла проводиться робота зі створення донорів МС для їх використання в селекції МС-сортів. Вихідним матеріалом слугували МС-сорти Альбідум 114, Миронівська 808, Омська ози­ма, Івановська 60, Ахтирчанка, Безенчугська ювілейна, Кінельська 4. Оцінку проводили шляхом промороження рослин F2 – F3 в клімокамері за t° нижче кри­тичної (-20°С у грудні – січні та -13...-15°С – у кінці лютого – на початку берез­ня). Протягом ряду років проводили рекурентний добір по МС і оцінку донор­ських властивостей. Одинадцять ліній за різних комбінацій схрещування з обов’язковою участю одного з батьків МС-сорту рекомендовані як донори МС.

Сорти озимої пшениці відрізняються один від одного за ступенем стій­кості до біотичних та абіотичних лімфакторів середовища. Ці умови можна від­тво­рити в польовому експерименті протягом одного року і на їх фоні оцінити зимостійкість сортів. Розроблений на цій основі експрес-метод оцінки зимо­стій­кості сортів, названий нами «метод Мединця», використовується в Держсор­то­мережі України і Росії з 1972 р. Його переваги над іншими методами поля­га­ють у тому, що зимостійкість сортів можна оцінити не тільки в роки з суворими, але і з м’якими зимами, тобто щорічно. Суть методу полягає в тому, що зимостій­кість сортів оцінюють на фоні штучної затримки часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ), яка в умовах Лісостепу може варіювати за роками від почат­ку березня (іноді кінця лютого) до 10-20 квітня. По кожному сорту підрахо­вують кількість рослин перед відходом в зиму, кількість живих і загиблих рос­лин на 10-й і 30-й день після відновлення весняної вегетації і проводять візуальну оцінку зимостійкості сортів у балах за такими показниками: 5 балів – зрідження непомітне; 4 бали – збереглося 2/3 рослин; 3 бали – збереглося 1/2 рослин; 2 бали – збереглося 1/3 рослин; 1 бал – збереглося менше 20% рослин; 0 балів – рослини повністю загинули.

Таким чином, в багаторічних дослідженнях В.Д. Мединця показано, що зимостійкість озимої пшениці в Україні і Росії залежить не тільки від рівня морозостійкості окремих сортів, але і від часу відновлення весняної вегетації рослин. Чим пізніше настає ЧВВВ, тим більше виявляється генетична різниця між випробовуваними сортами.

Дослідження за оцінкою сортів і селекційних ліній озимої пшениці (понад 100 сортозразків) за зимостійкістю по методу Мединця проводяться щорічно на відкритому майданчику тепличного комплексу Полтавської державної аграрної академії (ПДАА), де штучно створюється в будь-який рік пізній час віднов­лен­ня весняної вегетації при збереженні контролю в природних умовах. У подаль­шому в селекційному процесі використовується лише той матеріал, який прой­шов випробування в досліді по затримці часу відновлення весняної вегетації (табл. 1.).

У процесі використання способу оцінки зимостійкості за ЧВВВ виділена велика кількість селекційних ліній, а деяка з них (така як № 14 – Альбатрос одеський×(Пліска×Миронівська 808), яка поєднала високу зимостійкість із рядом господарсько корисних ознак) стала родоначальником сорту озимої пшениці Левада, що занесена в реєстр сортів України з 2005 року.


Таблиця №1. Оцінка сортів озимої пшениці

на зимостійкість за методом Мединця

Найменування сорту

Рослин, що збереглися при при затримці ЧВВВ до природного фону, %

Бал ЗС

Українка полтавська

83,6

4,2

Коломак 5

96,7

4,8

Коломак 3

71,8

3,6

Левада

117,5

5,0

Фора

98,9

4,9

Манжелія

101,0

5

Диканька

88,3

4,4

Лінія 45

100,2

5,0

Лінія 148

70,3

3,5

Альбатрос одеський

85,1

4,2
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка