Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка2/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

1.2 Сутність і структура самостійної роботи студентів в умовах особистісно орієнтованого навчання

Розвиток українського суспільства потребує істотних змін у системі національної освіти, оновлення її змісту. У контексті євроінтеграційних процесів наша держава визнає необхідність єдиного освітнього, наукового та суспільно-економічного простору європейського регіону й поступово впроваджує у систему вищої освіти вимоги Болонського процесу [36-38; 57].

Швидка динаміка розвитку науки, техніки, економіки потребує переосмислення ставлення до освіти, професійної підготовки спеціалістів. Очевидною стає необхідність навчання та вдосконалення фахової підготовки протягом усього життя. Реалізація стратегії неперервної освіти тісно пов’язана з посиленням ролі самостійної роботи студентів на всіх рівнях освітньої системи [63].

Учені й педагоги-практики завжди приділяли багато уваги дослідженню різних аспектів, пов’язаних із самостійною роботою. Значущість самостійної роботи в здійсненні процесу навчання знайшла своє відображення як у класичній педагогічній спадщині (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, К.Д. Ушинський), так і у вітчизняній науковій думці (В.К. Буряк, О.А. Дубасенюк, М.Д. Касьяненко, В.А. Козаков, П.І. Підкасистий, О.Я. Савченко, Н.Г. Сидорчук та ін.).

Психологічні аспекти цієї проблеми висвітлювались у дослідженнях С.М. Дмитрієвої, О.І. Кульчицької, В.О. Моляка, В.В. Рибалки, В.А. Семиченка, І.С. Якиманської та інших.

Однак, незважаючи на широкий і різноплановий характер досліджень, присвячених самостійній роботі, дотепер відсутня в повному обсязі наукова база для вирішення проблем організації самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів України І-ІІ рівнів акредитації. Певна специфіка організації навчального процесу, вікові особливості студентської аудиторії зазначених закладів освіти, а також той аргумент, що більшість студентів мають за мету продовження навчання у вищих навчальних закладах ІІІ – ІV рівня акредитації або за межами нашої країни, зумовлюють необхідність розробки спеціальних методик для вдосконалення самостійної роботи студентів. Найбільшої актуальності набуває така її організація, за якої кожен студент коледжу працював би на максимумі своїх можливостей [39;58;61].

Підтримуємо думку дослідників, що в умовах навчальних закладів України І-ІІ рівнів акредитації доцільним є застосування диференційованого підходу до організації самостійної роботи [40; 45;76].

Проблема індивідуалізації та диференціації навчання займає провідне місце в педагогічній науці й практиці. Дидактичний принцип індивідуального підходу передбачає врахування в освітньому процесі індивідуальних особливостей тих, хто навчається, і створення на цій основі умов для їх особистісного розвитку й самореалізації [86].

Під час роботи в академічних групах чисельністю близько 30 осіб надзвичайно важко врахувати індивідуальні якості всіх студентів, тому варто індивідуалізацію навчання поєднувати з його диференціацією. Це дозволить практично зменшити кількість студентів, які потребують особливого індивідуального підходу, і кожен студент зможе працювати на адекватному рівні [1].

Термін диференціація (від лат. differentia – різноманітність, відмінність) означає поділ, розчленування чого-небудь на окремі різнорідні елементи [2;124]. У педагогіці диференційований підхід – це цілеспрямована діяльність учителя з навчання й виховання кожного учня, яка передбачає використання різних рівнів навчального матеріалу, різних навчальних планів і програм, різних прийомів і методів навчання, що відповідають різним рівням інтелектуального розвитку тих, хто навчається [3; 61].

Виділяють два види диференціації: зовнішню (профільну) і внутрішню (рівневу). Під зовнішньою диференціацією розуміють навчання різних груп студентів за програмами, які відрізняються не лише глибиною викладу матеріалу, а й змістом, обсягом вправ, вимог до знань і вмінь студентів. Навчальний процес у навчальних закладах, як уже відзначалось, скерований державними планами й програмами, освітньо-кваліфікаційні вимоги до фахівців чітко визначені відповідними документами. Обравши певнийнавчальний заклад, молоді люди визначились зі спеціалізацією. Актуальним залишається здійснення внутрішньої диференціації, яка передбачає типологічне групування студентів за певними властивостями всередині академічної групи [3; 55].

Контингент студентів навчальних закладів України І-ІІ рівнів акредитації досить неоднорідний. У межах академічної групи, крім особливих індивідуальних якостей, студенти різною мірою володіють уміннями й навичками самостійного виконання навчальних завдань, мають відмінності в спрямованості розумової й пізнавальної діяльності, вольової та емоційної сфер особистості, що створює передумови для здійснення диференціації їх самостійної роботи [43; 57; 87 ].

Під диференціацією самостійної роботи будемо розуміють діяльність викладача, спрямовану на організацію самостійної роботи студентів, що передбачає використання різноманітних форм самостійної роботи, її методів, прийомів, які відповідають різним індивідуально-типологічним особливостям студентів, з метою підвищення продуктивності такої роботи.

Підґрунтям для диференціації самостійної роботи можуть слугувати різні критерії. По-перше, розподіл на підгрупи здійснюється за рівнем навчальних досягнень, що на практиці зустрічається найчастіше. В іншому разі в основі диференціації лежать індивідуальні відмінності навчальної діяльності студентів, окремі їх психологічні особливості тощо [70; 90 ].

Типовим індивідуальним особливостям студентів присвячена велика кількість наукової літератури. У ній представлені глибокі дослідження темпераменту (В.С. Мерлін, В.Д. Небиліцин), індивідуальних відмінностей у психічних процесах (Д.М. Богоявленський, Н.О. Менчинська), мотивів навчання й пізнавальних інтересів (О.С. Гребенюк, Г.І. Щукіна, О.М. Леонтьєв), індивідуального стилю навчання (К.М. Гуревич, Є.О. Клімов, В.С. Мерлін), розвитку вміння самостійно працювати (Є.С. Рабунський, І.Е. Унт) та ін.

Спостереження за самостійною діяльністю студентів переконують, що різноманітне поєднання індивідуальних особливостей по-різному впливає на самостійність у ході виконання поставлених задач. Здійснивши теоретичний аналіз різних типологій студентів із використанням діяльнісного підходу до визначення змісту самостійної роботи [4; 5; 6], дослідники виділили наступні індивідуально-типологічні ознаки, що мають вплив на організацію самостійної роботи: 1) рівень навчальної мотивації; 2) працездатність; 3) успішність. Погоджуємось, що що такий набір ознак є достатнім, оскільки відповідає структурі навчальної діяльності. Ці ознаки доступні й зручні, вони можуть бути легко й оперативно виміряні за існуючими методиками.

Діяльність людини завжди обумовлена мотивацією, її цілями, волею, потребами [5; 7]. Тому від того, якими мотивами керується студент, яких цілей він прагне досягнути, залежить його ставлення до навчання, успішність. Дослідниками виділено три рівні мотивації навчальної діяльності студентів. На І рівні (низькому) до навчання студентів спонукають зовнішні причини (необхідність скласти залік, загроза відрахування, примус з боку батьків). На ІІ рівні можна виділити різноманітні мотиви: й особистісні, і мотиви обов’язку, і відповідальності, і розуміння необхідності набуття професії. Однак усі позитивні мотиви пов’язані лише з результативною стороною процесу навчання, орієнтовані на успіх, досягнення певного результату. Студентів з ІІІ (високим) рівнем мотивації вирізняє глибоке розуміння необхідності освіти, набуття спеціальності, бажання стати фахівцем у своїй майбутній професії [44-46; 59-60].

Працездатність – це потенційна можливість індивіда виконувати певну діяльність на заданому рівні ефективності у відведений час [8, с.294]. Вона характеризує властивості нервової системи, а саме: швидкість просування вперед у засвоєнні матеріалу, концентрацію уваги, що проявляються під час виконання навчальних операцій. Для зручності здійснення типології виділяють високу й низьку працездатність.

Отже, виділено десять типологічних підгруп, із яких можна сформувати три умовні групи студентів із високими, середніми й низькими можливостями в здійсненні самостійної роботи. Такий поділ досить приблизний, підгрупи динамічні. Диференціюючи самостійну роботу, викладач стимулюватиме розвиток студентів, вони поступово долатимуть прогалини в знаннях, зможуть опанувати прийоми й методи самостійної праці, навчання їх стане більш продуктивним. Деякою мірою повинні змінюватись і психологічні властивості студентів, розвиватися самостійність як риса особистості [66-67; 100-101].

Передбачається міграція студентів із однієї типологічної групи до іншої. Взагалі сенс диференціації полягає в тому, щоб самостійна діяльність захопила студента, у нього з’явилася віра у власні можливості, відчуття морального задоволення від досягнення певних результатів, на які раніше цей студент навіть не сподівався.

Диференційований підхід до організації самостійної роботи студентів у вищій школі вимагає особливої методичної підготовки до проведення занять зі спеціальних дисциплін, а саме:

- умовного розподілу студентів на групи відповідно до запропонованої типології;


- визначення головних, базових і опорних понять, умінь і навичок з теми, що вивчається;

- типологічного структурування навчального матеріалу, поглиблення й спрощення його змісту для окремих груп студентів;

- підбору завдань різного рівня складності для самостійної роботи студентів;

- застосування відповідних методів та прийомів самостійної роботи на занятті;


- оптимального поєднання різних форм роботи на занятті (фронтальна, робота в групах, індивідуальні завдання тощо);

- дозування часу для самостійного виконання завдань різними типологічними групами студентів;

- виваженості у визначеності викладачем обсягу його допомоги студентам під час їх самостійної роботи;

- диференціації домашніх завдань і позааудиторної самостійної роботи студентів [49; 50; 88;89].

Диференціація навчання є проявом гуманізації освіти. В її основі лежить ідея поваги до особистості, її нахилів та інтересів, самореалізації особи. Як результат, упровадження диференціації самостійної роботи створює сприятливі умови для розвитку студента, зміцнення його віри в себе, у власні сили й можливості.

Дослідження деяких вчених (В.К. Буряк, О.А. Дубасенюк, М.Д. Касьяненко, ін.) спрямовані на розробку методичних рекомендацій щодо практичного здійснення диференціації самостійної роботи студентів.

Зміни, які відбуваються нині в організації навчальної діяльності студентів, свідчать про посилення ролі самостійної роботи у підготовці майбутніх фахівців [79-80; 110-111].

Питання організації самостійної роботи студентів у системі освіти постійно знаходяться в сфері інтересів дослідників. Протягом багатьох років навкруги цієї проблеми виникають наукові суперечки, в результаті яких народжуються різноманітні погляди і формуються методичні та методологічні позиції. Ці погляди не мають антагоністичного характеру, а відображають просто різні точки зору, які в цілому ряді випадків відрізняються одна від одної непринциповими якісними характеристиками.

Вивчення спеціальних наукових робіт і публікацій свідчить про досить детальний розгляд в педагогічних дослідженнях питання організації самостійної роботи в середній школі, у вищих навчальних закладах. Є чимало підходів до визначення сутності самостійної діяльності, яка спрямована на формування творчої особистості.

Відомі науковці, а саме: Астахова О.В., Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І., Підкасистий П.І., Харламов І.Ф. [1; 3,с. 54;23,с. 53; 67] надають великого значення самостійній роботі в процесі формування особистості, розглядають основні принципи, форми, методи організації, а також облік і контроль цієї діяльності.


Так, І.Ф. Харламов підкреслює, що «…на уроках, як би гарно вони не проводились, має місце концентроване запам’ятовування, і завдання переводиться лише в оперативну пам’ять … а потрібне розосередження запам’ятовування» [69, с. 67]. Для досягнення цієї мети автор пропонує суттєво покращити самостійну роботу учнів за рахунок вдосконалення домашніх завдань. Навіть, якщо самостійна робота обмежується тільки домашнім завданням, вона повинна мати дидактичний зміст у вигляді завдання, яке формує вчитель відповідно навчальної дисципліни.

В роботах сучасних дослідників [9,с.25; 56;57;64; 65; 73; 74] зустрічаємо визначення умов, від яких залежить успіх домашньої навчальної роботи. До них відносяться:

- сформованість у студентів пізнавального інтересу до знань (ця умова забезпечується єдністю домашніх завдань та навчальної роботи на заняттях, зв’язок з життям, з практикою);

- педагогічне керівництво і контроль з боку викладачів, які виховують відповідальне відношення до виконання домашніх завдань;

- дотримання дидактичних принципів, зокрема принципу доступності навчання, а саме посильності пропонованого домашнього завдання.

Особливої уваги заслуговують розміркування дослідників щодо місця і ролі самостійної роботи у навчальному процесі. В літературі зустрічаємо суперечки про те, чим же є самостійна робота: це форма організації навчального процесу, метод чи засіб навчання? За якими показниками слід визначити, відноситься чи інший вид діяльності учня в навчанні до самостійної роботи?

Автор формує своє розуміння на ці питання. Зокрема підкреслюється, що в переважній більшості визначень і підходів до розкриття поняття «самостійна робота» викладачу приділяється відповідне місце в керівництві цією роботою: відмічається, що вона здійснюється, якщо це необхідно, допомагає учням і контролює її результати, в той час підкреслюється, що з його сторони не повинно бути точного, сковуючого ініціативу учнів інструктування [41, с.10].

В іншій роботі [25,с. 5] підкреслюється, «під самостійною роботою ми будемо розуміти кожну організовану викладачем активну діяльність студентів, направленої на виконання поставленої дидактичної мети в спеціально відведений для цього час». Дані автори визначають дидактичні завдання самостійної роботи студентів: пошук знань, їх осмислення і закріплення; формування і розвиток практичних навичок, а також інтелектуальних, і гностичних умінь; систематизацію знань тощо. Звідси самостійна робота визначається як засіб організації навчально-пізнавальної діяльності студента.

Інші автори [7, с.110; 47;48;63;69] в своїх дослідженнях і рекомендаціях вказують на те, що шкільні методи самостійної роботи малопридатні системі навчання вищих навчальних закладів (ВНЗ) і тому студентів, з першого дня їх перебування в інституті, необхідно навчати систематично та самостійно працювати в аудиторії, в бібліотеці, щоб вони якнайшвидше оволоділи навичками самостійної навчальної діяльності.

Але і згодом, після закінчення ВНЗ, фахівець повинен не тільки добре виконувати свої виробничі функції, але він повинен продовжувати своє навчання. І тому саме в вищому навчальному закладі студентам слід оволодіти методикою самонавчання для наступного самостійного опанування знаннями.


Ми звертали увагу (1995 р.) на те, що формування умінь навчатися складаються з формування різноманітних умінь і виявлять в чіткій організації діяльності студентів, направленої на виконання різноманітних задач [30].

Оскільки при вивченні кожної дисципліни студенту важливо не тільки засвоїти навчальний матеріал, а й оволодіти культурою розумової праці, досвідом творчої діяльності, автори [7, с.210; 51-55; 75-78] виділяють уміння, які необхідні для опанування науковими знаннями:

- читання з різною метою (для засвоєння важливих деталей, для відповіді на запитання, для критичної оцінки, для розвитку словникового запасу, тощо);

- працювати з першоджерелами, користування книгою як знаряддям праці;


- шукати необхідну інформацію;

- користуватися довідником;

- конспектувати;

- складати картотеку і користуватися нею;

- будувати схему спостережень;

- вірно описувати процес, за яким здійснюється спостереження;

- виділяти головне;

- слухати, на слух виділяти головне;

- аргументовано висловлювати свою думку;

- коротко і стисло викладати свої і чужі думки;

- логічно мислити;

- систематизувати, класифікувати явища;

- бачити і розуміти причини і наслідки процесу виникнення і розвитку того чи іншого явища;

- аналізувати факти, робити узагальнення і висновки;

- самостійно ставити задачі та інше.

В роботах, в яких аналізується самостійна навчальна і домашня робота студентів як форма самостійної навчальної діяльності, нерідко дослідники виділяють і недоліки. Зокрема до них відносяться: напівмеханічне читання навчального матеріалу, невміння розчленувати його окремі смислові частини, невміння учнів організовувати свій робочий час, перевантаження студентів домашніми завданнями [20, с.98; 62;71]. Ці недоліки мають місце і в системі вищої освіти.

Підводячи підсумок аналізу досліджень у сучасній педагогічній літературі проблемам самостійної навчальної роботи студентів, можна долучитися до висновку:

- самостійна робота є організованою викладачем активною діяльністю студента, направленої на виконання поставленої дидактичної мети, але здійснюється без посередньої участі викладача;

- самостійна робота студентів вимагає від викладача ретельного її планування;
- створення умов ефективної організації навчальної роботи студентів припускає перш за все ґрунтовне науково-методичне їх забезпечення [61;72 ].

Від організації самостійної роботи багато в чому залежать результати навчання студентів та їх майбутня практична діяльність. Самостійна робота студентів є дуже широким поняттям, у тлумаченні якого сформувалися різні підходи, що зумовлено відмінностями в розумінні суті цього явища.

Нерідко самостійну роботу розглядають як окремий вид навчальних занять поряд з лекцією, семінаром, практичним заняттям та інше. При цьому її суттєвими ознаками вважають обов’язковість заняття у відведений розпорядком дня ВНЗ час, роботу без безпосередньої участі викладача, але за обов’язкового його контролю [50; 87;109].

За іншими твердженнями, самостійна робота передбачає всю активну розумову діяльність студентів у навчальному процесі, є внутрішньою основою зв’язку різних видів і форм занять між собою вважаючи самостійну роботу основним методом засвоєння знань, прихильники цього підходу стверджують, що вона охоплює пізнавальну діяльність, яку здійснюють студенти не лише позааудиторно, а й на лекціях, семінарах, індивідуальних співбесідах, заліках, іспитах, під час захисту курсових, дипломних робіт тощо. Тобто, самостійна робота, згідно з таким баченням, охоплює всі види і форми навчального процесу [44;86;108].

За своєю суттю самостійна робота є активною розумовою діяльністю студента, пов’язаною з виконанням навчального завдання. Наявність завдання і цільової установки на його виконання вважають характерними ознаками самостійної роботи. Завдання, які доводиться вирішувати студенту в навчальній діяльності, стосуються таких її сфер:

- засвоєння матеріалу теми, яка розглядається на лекції (робота з конспектом лекції, рекомендованою навчальною літературою);

- конспектування фундаментальних робіт відповідно до програми навчальної дисципліни;

- розв’язування задач, проведених дослідів тощо;

- підготовка рефератів, контрольних робіт, фіксованих виступів (доповідей) на семінарському занятті;

- підготовка курсових, дипломних робіт.

Усі ці елементи навчального процесу є самостійною роботою, оскільки студенти здійснюють їх певною мірою індивідуально, в позааудиторний час. Самостійна робота – навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення й оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.
Самостійна робота з виконанням навчального завдання охоплює три етапи [45;85].

1. Підготовка студента до виконання завдання, теоретичне, психологічне, організаційно-методичне і матеріально-технічне забезпечення самостійної роботи. Теоретична готовність студента виявляється в його інтелектуальній підготовці, тобто у здатності застосовувати свої знання для виконання завдання.

Практична підготовка полягає у здатності оптимально планувати самостійну роботу, вміло використовувати конспект лекцій, підручники, посібники, комп’ютер, розумові операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію та інше).

Психологічна готовність студента передбачає передусім наявність у нього мотивів до виконання конкретного завдання. Для того, щоб поставлене перед студентом завдання стало мотивом його розумової, практичної діяльності, воно повинно бути ним сприйняте. Внутрішнє сприйняття завдання починається з актуалізації мотиву, що спонукає студента до виконання поставленого завдання, а відповідно до організації своєї самостійної роботи.

Успіх підготовчого етапу залежить і від організаційного, методичного, матеріально-технічного забезпечення самостійної роботи студента (забезпеченість літературою, методичними рекомендаціями, наочними посібниками, інформаційно-комп’ютерною базою тощо).

2. Безпосереднє виконання навчального завдання. Це найважливіший і найвідповідальніший етап самостійної роботи студента. Оскільки навчальне завдання найчастіше постає у навчально-пізнавальній формі, то в процесі його виконання беруть участь усі психічні процеси, які забезпечують пізнавальну активність: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, увага та інші. На ефективність виконання завдання впливають такі особисті якості студента, як цілеспрямованість, наполегливість, відповідальність тощо.

3. Аналіз виконаного завдання. Є завершальним етапом виконаної роботи. Під час аналізу студент оцінює (методом самоконтролю, іноді взаємоконтролю) якість і час виконання завдання, ефективність використаних у процесі самостійної роботи методів і засобів.

Багато студентів наштовхуються на труднощі під час виконання письмових домашніх завдань (розв’язання задач з математики, статистики, економіко-математичного моделювання, підготовки рефератів, контрольних і курсових робіт). Письмову роботу виконують перед усім для того, щоб викладач міг оцінити ступінь засвоєння студентом навчального курсу, рівень сформованості у нього вмінь і навичок використання теорії при розв’язанні практичних завдань.

На ефективність самостійної роботи студента значною мірою впливає керівництво нею викладача, яке охоплює:

- планування самостійної роботи студентів;

- формування в них потреб і мотивів до активної, творчої самостійної роботи;
- навчання студентів основам самостійної роботи;

- контроль за виконанням навчальних завдань.

Формування у студентів потреб і мотивів до активної самостійної роботи відбувається внаслідок спонукання (наказ, жорстка вимога) викладача. Цей спосіб не ефективний, будь-яка діяльність, що викликає у людини професійного інтересу, малопродуктивна. Значно ефективнішим способом формування у студентів потреб і мотивів до самостійної роботи є розвиток пізнавального інтересу до предмета, який вивчається, процесу оволодіння ним. Діяльність, що має у своїй основі глибокий інтерес не лише до результату, а й до її процесуальних компонентів, найпродуктивніша, адже саме від неї людина має найбільше задоволення. Студент у цьому разі сам знаходитиме час для предмета, який йому сподобався. Зрозуміло, що викликати інтерес до навчальної дисципліни, її змісту повинен викладач.

Самостійна робота сприяє формуванню у студентів інтелектуальних якостей, необхідних майбутньому спеціалістові. Вона виховує у студентів стійкі навички постійного поповнення своїх знань, самоосвіти, сприяє розвитку працелюбності, організаційності й ініціативи, випробовує його сили, перевіряє волю, дисциплінованість, тощо.

Під час самостійної роботи студенти мають змогу краще використати свої індивідуальні здібності. Вони вивчають, конспектують літературні джерела, за потреби повторно перечитують їх окремі розділи, абзаци, звертаються до відповідних довідників і словників. Все це сприяє глибокому осмисленню навчального матеріалу, виробляє в студентів цілеспрямованість у здобутті знань, самостійність мислення. Самостійна робота здійснює і виховний вплив на студентів, сприяючи формуванню і розвитку необхідних моральних якостей [10-11].

Організація самостійної роботи студентів має бути підпорядкована певним вимогам:

1) розвиток мотиваційної установки у студентів. Умовою будь-якої цілеспрямованої діяльності є установка – готовність до певної активності, виникнення якої безпосередньо залежить від наявності в людині потреби і від об’єктивної ситуації задоволення цієї потреби. Установка відчутно впливає на характер і результати діяльності студентів, сприяє підвищенню ефективності дій, активізує мислення, пам'ять, робить сприйняття точнішим, увагу зосереднішою, спрямованішою на об’єкт пізнання. Тому студент повинен виробити в собі внутрішню потребу в постійній самостійній роботі;

2) систематичність і безперервність. Тривала перерва у роботі з навчальним матеріалом негативно впливає на засвоєння знань, спричиняє втрату логічного зв’язку з раніше вивченим. Несистематичність самостійної роботи унеможливлює досягнення високих результатів у навчанні. Тому студент повинен не випускати з поля зору жодних дисциплін, вміло поєднувати їх вивчання;

3) послідовність у роботі. Послідовність означає чітку упорядкованість, черговість етапів роботи. Не закінчивши вивчення однієї книги, не можна братись за іншу, далі за третю. Розкиданість та безсистемність читання породжують поверховість знань, унеможливлюють тривале запам’ятовування прочитаного.
При читанні конспекту лекцій, монографій, підручника, навчального посібника не повинно лишатися нічого не з’ясованого. Не розібравшись хоча б в одному елементі міркувань автора книги, студент не може далі повноцінно засвоїти навчальний матеріал;

4) правильне планування самостійної роботи. Чіткий план допоможе раціонально структурувати самостійну роботу, зосередитися на найсуттєвіших питаннях;

5) використання відповідних методів, способів і прийомів роботи. Багато студентів працюють із книгою неправильно: читають текст і відразу занотовують, намагаючись запам’ятати прочитане. За такого підходу ігнорується найважливіший елемент самостійної роботи – глибоке осмислення матеріалу. Це призводить до того, що студенти засвоюють його поверхово, їм складно на практиці повною мірою застосувати теорію. У них формується шкідлива звичка не думати, а запам’ятовувати, що також негативно впливає на результати навчання;

6) керівництво з боку викладачів. Основними формами керівництва самостійною роботою студентів є визначення програмних вимог до вивчення навчальних дисциплін; орієнтування студентів у переліку літератури; проведення групових та індивідуальних консультацій; організація спеціальних занять з метою вивчення наукової та навчальної літератури, прийомів конспектування; підготовка навчально-методичної літератури, рекомендацій, пам’яток тощо.

Виховання у студентів навичок самостійної роботи з навчальним матеріалом, науковою та навчально-методичною літературою належить до першочергових завдань вищої школи. Адже разом із цим вони виховуватимуть у собі організаційність, системність, діловитість, зосередженість, без чого не обійтись їм і в майбутній професійній діяльності.
За великого навчального навантаження, дефіциту часу важливе значення має для студента раціональне планування самостійної роботи. План допомагає правильно розподілити, економно використати свій час. Обґрунтування в ньому обсягу, змісту, послідовності роботи протягом певного часу надає роботі цілеспрямованості, творчого характеру.

Раціональне планування студентом свого навчання залежить від дотримання ним таких передумов:

1. Уміння відрізняти головне від другорядного в самостійній роботі. Насамперед необхідно зосередитись на опануванні головним матеріалом, відповідно спланувавши для цього свій час.

2. Зосередженість на навчанні всієї уваги, фізичних і моральних сил, думок, прагнень.

3. Цілеспрямованість і раціональність виконання завдань самостійної роботи.
Складаючи розпорядок дня, передбачаючи свою участь у всіх основних заходах, які здійснюються у вищому навчальному закладі, студент повинен орієнтуватися на навчальні програми, плани і розклад занять.

Використання відповідного на самостійну роботу часу є справою творчою. Добре, коли студент у процесі роботи виробляє власний стиль, взявши в його основу наукову організацію праці. Економії часу сприяють знання основ комп’ютерної грамотності, бібліографії, система забезпечення обов’язковою літературою, вміння працювати з нею.

Самостійна робота студентів, методика її організації на рівні навчальної дисципліни безпосередньо пов’язані з активізацією пізнавальної діяльності тих, кого навчають. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів – це перший крок до творчої роботи особистості.

Формування у студентів умінь організації пізнавальної діяльності треба розглядати як складову одного з компонентів змісту освіти – способів діяльності. Уміти навчати – означає вміти організовувати засвоєння знань, свою розумову діяльність, що забезпечує сприйняття, усвідомлення, готовність до пошуку необхідного рішення не тільки на уроках філології, але і впродовж всього життя. Це справжнє мистецтво та важлива характеристика розвиненої особистості. Завдання викладача в цьому процесі – допомогти студентам вчитися самостійно, створити оптимальні умови для самостійної, творчої роботи та активізувати її.

К.Д. Ушинський визначив добрим те навчання, при якому діти навчаються самі, а вчитель організовує і спрямовує їхню навчальну діяльність [ 5].

Діяльність викладача в організації самостійної роботи студентів в умовах особистісно-орієнтованого підходу має включати такі напрями:


- розробку системи нових завдань з предмета різних рівнів складності;
- індивідуалізацію навчальних завдань для виділення типологічних груп;
- зміну рівнів складності навчальних завдань для студентів різних типологічних груп для того, щоб ступінь самостійності у процесі їх виконання постійно зростав;

- створення позитивного емоційного фону навчального заняття;


- співвіднесеність оптимальних поєднань фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи з урахуванням специфічних відмінностей кожної з типологічних груп;

- надання викладачем консультативної допомоги залежно від індивідуальних особливостей студентів і рівня складності індивідуального завдання;

- регулювання частоти і глибини контролю за продуктивністю виконання самостійної роботи.

У цьому плані доцільним є дотримання алгоритму самостійної роботи: постановка мети – виявлення вихідних даних, їх аналіз – вибір способу досягнення мети, виконання дії проведення самоконтролю – коригування способу досягнення мети – коригування виконання дії. На нашу думку, виконання самостійної роботи за таким алгоритмом сприятиме розвитку розумових здібностей студента – і за таких умов викладачеві можна по-справжньому керувати формуванням спеціаліста. Крім того, систематична самостійна робота необхідна не лише в професійному, а й виховному плані: джерела працьовитості, наполегливості, волі - саме в самостійній роботі [11].

У педагогічній науці немає єдиного підходу до класифікації методів самоосвітньої діяльності через багатогранність цього поняття. Проте в залежності від джерела засвоєння та відтворення інформації можна виділити такі групи методів:

1. Методи самостійної навчальної діяльності: конспектування, складання плану, тез, анотацій до книги, статті, складання узагальненого огляду літератури, рецензування статей, складання рефератів, звітів, доповідей.

2. Методи читання літератури: попередній перегляд літератури, наскрізне читання, змішане те суцільне читання.

3. Методи практичної самоосвітньої діяльності: виконання практичних завдань, розв’язування задач, самостійна робота та проведення дослідів у лабораторіях, кабінетах, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.


Ефективність самостійної роботи зростає завдяки використанню в процесі навчання у вищому навчальному закладі всього комплексу вищеозначених методів та від частоти і глибини корекцій з боку викладачів. Продуктивність самостійної роботи студентів визначається також позитивним емоційним ставленням їх до навчальної діяльності.

Самостійна робота – один із обов’язкових видів навчально-пізнавальної діяльності студентів, що виконує функції, серед яких важливе значення мають:


- навчальна, яка полягає в опрацюванні першоджерел, що сприяє більш глибокому осмисленню вже засвоєної суми знань;

- пізнавальна, призначення якої полягає в опануванні новою сумою знань, розширенні меж світогляду;

- коригуюча, що передбачає осмислення новітніх теорій, концепцій, категорій, підходів до визначення сутності відомих понять, напрямків розвитку науки і т.п.;

- стимулююча, сутність якої полягає у такій організації самостійної роботи, коли студент отримує задоволення від результатів пізнавальної діяльності;

- виховна, що спрямована на формування таких якостей, як воля, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість;

- розвиваюча, що спрямована на розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь особистості.

Самостійна робота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальної діяльності в цілому. Вона планується викладачем, який визначає обсяг, зміст, загальні терміни здійснення; організовується ним, коли він визначає форми звітності за виконану роботу, місце та час звітування, забезпечує умови здійснення звіту. У такому розумінні самостійна робота не може бути самостійною ні на мотиваційному, ні на технологічному, ні на організаційному рівнях. Мотиви виконання кожного конкретного виду самостійної роботи формуються у студента під впливом реалізації стимулюючої функції самостійної роботи і залежать від рівня її реалізації викладачем [15].

Технологія виконання самостійної роботи студентом багато в чому залежить від того, наскільки він володіє методами опрацювання наукових джерел, наскільки опанував уміння конспектувати, складання тез, виписок, підготовки рефератів, що надалі стане основою для написання курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт. Викладач також визначає вид самостійної роботи (план, тези, виписки, конспект чи реферат), що повинен виконати студент, де і яким чином прозвітує він про виконання завдань для самостійної роботи.

Оскільки визначене викладачем завдання студент виконує самостійно, планує свій час, місце і порядок його виконання і займається цією діяльністю самостійно, без контролю за цим процесом з боку викладача, самостійну роботу можна назвати лише частково керованою. При цьому варто наголосити, що ступінь самостійності студентів при виконанні різних видів самостійної роботи буде різним на окремих етапах їх навчання у ВНЗ і залежатиме від дидактичної, методичної, пізнавальної, розвиваючої та виховної мети [20].

Таким чином, ми можемо констатувати, що самостійна робота студентів – спланована, організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюється під керівництвом і контролем викладача за рахунок скорочення обов’язкових аудиторних занять.

У педагогічній літературі існує багато класифікацій типів і видів самостійної роботи студентів. За дидактичною метою можна виділити чотири типи самостійної роботи.

Перший тип спрямований на формування у студентів умінь виявляти у зовнішньому плані те, що від них вимагається, на основі заданого їм алгоритму діяльності та посилань на цю діяльність, які містять умови завдання. Пізнавальна діяльність студентів полягає у тому, щоб пізнати об’єкт певної галузі знань при повторному сприйманні інформації про нього або дій з ним. Як самостійну роботу цього типу найчастіше використовують домашні завдання, що передбачають опрацювання підручника, конспекту лекцій і т.ін. спільним для самостійних робіт першого типу є те, що у всіх завданнях повинен бути представлений спосіб виконання.


Другий тип передбачає формування знань, що дозволяють розв’язувати типові завдання, так звані знання-копії. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає у відтворенні і частковому реконструюванні, зміни структури і змісту засвоєної раніше навчальної інформації. Це передбачає необхідність здійснення аналізу певного об’єкта, різних шляхів виконання завдання, визначення найбільш доцільних з них або послідовного виділення логічно розташованих способів його розв’язання [25].

До самостійних робіт такого характеру можна віднести певні етапи проведення лабораторних і практичних занять, написання курсових робіт, а також спеціально підготовлені домашні завдання з приписом алгоритмічного характеру. Характерна особливість робіт цього типу полягає в тому, що при визначенні завдання для самостійної роботи необхідно обґрунтувати мету, шляхи її розв’язання і методи досягнення [43].

Третій тип спрямований на формування у студентів знань, що є основою для розв’язання нетипових завдань. Пізнавальна діяльність студентів при виконанні таких завдань полягає у накопиченні і прояві у зовнішньому плані нового для них досвіду діяльності на базі раніше засвоєного формалізованого типу шляхом перенесення знань, умінь і навичок в інші умови діяльності.

Виконання завдання цього типу передбачає пошук, формулювання і реалізацію мети та завдань розв’язання визначеної проблеми, що завжди виходять за межі минулого формалізованого досвіду і вимагають від студентів варіювання умов діяльності, розгляду раніше засвоєної навчальної інформації під новим кутом зору, використання її у нетипових ситуаціях. Самостійні роботи третього типу повинні висувати вимоги аналізу незнайомих навчальних ситуацій і генерування об’єктивно нової інформації. Типовими для самостійної роботи третього напрямку є курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи.

Четвертий тип передбачає створення передумов для творчої діяльності студентів. Їх пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає у глибокому проникненні в сутність об’єкта, що визначається, встановленні нових зв’язків і стосунків, необхідних для обґрунтування нових проблем, ідей, генерування нової інформації. Цей тип самостійних робіт реалізується, як правило, при виконанні завдань науково-дослідного характеру, включаючи курсові, кваліфікаційні і дипломні роботи [46].

Найбільш доцільною у зв’язку із завданнями вищої школи є класифікація, запропонована П.І. Підкасистим, у якій розмежуються самостійні роботи за зразками, реконструктивно-варіативні, евристичні (частково-пошукові) і творчо дослідницькі [67]. Самостійні роботи за зразком включають розв’язання типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. Вони дозволяють засвоїти матеріал, але не розвивають творчу активність. У процесі вивчення навчальних дисциплін це роботи, що пов’язані, у першу чергу, з методом спостереження. Це перший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об’єкта, предмета, явища, що визначається. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальної інформації.

Конструктивно-варіативні самостійні роботи передбачають необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й їх структури, залучення відомих знань для розв’язання інших завдань, проблем, ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбувається відтворення й розуміння явищ, що вивчаються.

Евристичні самостійні роботи пов’язані з розв’язанням окремих питань, проблем, окреслених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Це третій тип розумової діяльності, що передбачає функціонування уміння бачити проблему, самостійно її формулювати, розробляти план її розв’язання.

Це рівень розумової діяльності, на якому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинається творча діяльність. При здійсненні дослідницьких самостійних робіт (творчих завдань, курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт). Пізнавальна діяльність цього типу набуває творчого, пошукового характеру, для її здійснення визначається система оптимального поєднання методів розв’язання проблемних ситуацій. Це четвертий рівень розумової діяльності, на якому проявляється інтелектуальний потенціал і творчі здібності студентів, реалізуються їх дослідницькі здібності [67].

Більшість тих, хто вступає до вищого навчального закладу, недостатньо володіє методами і прийомами, не завжди знає всі можливі засоби здійснення самостійної пізнавальної діяльності. Їм доводиться засвоювати нові елементи культури і технології розумової праці. Без навичок самостійної роботи, без стійкого прагнення постійного поповнення, оновлення й удосконалення знань у процесі самостійної роботи навчання у вищому закладі освіти значно уповільнюється або й зовсім унеможливлюється. У процесі самостійної пізнавальної діяльності студент має навчитися виділяти пізнавальне завдання, добирати способи їх розв’язання, здійснювання операції самоконтролю за грамотністю виконання поставлених завдань, удосконалювати методи реалізації творчих знань.

Організація самостійної роботи проходить у два етапи:
а) початкова організація, що передбачає безпосередньо участь викладача у діяльності студентів з виявленням причин появи помилок;

б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі у процесі самостійного формування знань студентів.

В організації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильне визначання обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньої самостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці студентів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості. Створюючи систему самостійної роботи студентів, необхідно, по-перше, навчити їх вчитися і, по-друге, ознайомити з психофізіологічними основами розумової праці, технікою її наукової організації [81].

Отже, самостійна робота – одна з важливих і актуальних проблем сучасної дидактики, яка сприяє розвитку самоорганізації студента, а підготовка студентів до самостійної навчальної роботи – складова програма загальної підготовки викладачів вищої школи.

Отже, при організації самостійної роботи обов’язково враховують:

- підготовленість студентів до оволодіння навчальним матеріалом;

- необхідність чіткої постанови навчальної мети;

- створення досить сильної потреби у конкретній навчально-пізнавальній діяльності;

- формування упевненості у студентів у оволодінні навчальним матеріалом і необхідність постійно її підтримувати протягом роботи.

Розроблена методика складається з двох етапів і на кожному з цих етапів реалізуються свої завдання:

- на першому етапі самостійна робота студентів має репродуктивний характер. Здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи під безпосереднім керівництвом викладача;

- на другому етапі самостійна робота студентів має проблемний характер.


На цьому етапі відбувається реалізація продуктивної діяльності студентів за участю викладача, а також на цьому етапі здійснюється формування умінь, навичок самостійної роботи студентів у співробітництві з викладачем.
Головною метою самостійної роботи є самостійне вивчення і засвоєння матеріалу, тому виконання позааудиторної самостійної роботи дає змогу систематизувати та закріпити теоретичні знання та практичні навички, сформувати вміння застосовувати теоретичні знання у вирішенні практичних питань, розвивати творчу ініціативу, самостійність, відповідальність.
Позааудиторна самостійна робота практичного характеру переконує студента не тільки опрацьовувати теоретичний матеріал, але й набувати практичні навички з даної дисципліни, що може стати в нагоді в майбутній професійній діяльності [45].

Під експериментом розуміють «активне вміщування у предмет для точного вивчення окремих частин та відношень у предметі». Також визначають експеримент Данілова М.А. та Болдирєва М.І. На їх думку, сутність педагогічного експерименту характеризується ціле направленим внесенням принципово важливих змін у педагогічний процес по відношенню з задачею дослідження та його гіпотезою. Організація експерименту дозволяє роздивитись відношення між вивчаючими явищами, провести глибокий якісний аналіз та по можливості чітку кількісну оцінку результатів дослідження [8].

Як правило, ціль експерименту складається в понятті ефективності спеціально організованого педагогічного впливу на розвиток у студентів якостей, здібностей, вмінь та навичок, необхідних у майбутній професійній та керуючій діяльності. Об’єктами педагогічного експерименту можуть бути: зміст навчального матеріалу; методи навчання, засоби навчання, організаційні форми навчання [17].

У відношенні цих об’єктів можуть здійснюватись данні дії, виступаючи іноді як інновації, а саме:

- у відношенні змісту навчального матеріалу: модернізація або розробка нового змісту;

- у відношенні методів навчання: розвиток, розробка нового методу, взаємовикористовування з іншими методами;

- у відношенні засобів навчання: розробка нового засобу, використання засобу у нових педагогічних умовах, спільне використання з іншими засобами;
- у відношенні організаційних форм навчання: розробка нових форм, розвиток певної організаційної форми навчання.

Більшість спеціалістів сходяться до того, що в логічно завершеному експерименті можна виділити три етапи: діагностичний, основний та зрівнювальний.


Діагностичний етап. Мета діагностичного етапу – установити базовий рівень деяких показників, наприклад, сформованості знань, сформованості вмінь, середнього балу та т.д. на цьому етапі: вибираються контрольні та експериментальні групи; проводиться аналіз їх однорідностей [22].

Етап здійснюється або в один період (в одному місяці, в одному семестрі), або у два періоди (у різних семестрах, у різні навчальні роки).


Основний етап. Цей етап відноситься до констатуючого та формуючого експериментам. Саме на цих етапах проводиться те, що вище названо внесенням принципово важливих змін у педагогічний процес у відношенні з задачею дослідження та його гіпотезою.

Порівняльний етап. На цьому етапі аналізуються зміни, здійснюючи під впливом формуючого експерименту з об’єктами експерименту, та створюються виводи про ефективність інновацій. На цьому етапі: зрівнюються рівні сформованості деяких засобів; проводиться аналіз достовірності неоднорідностей в рівнях цих засобів [1, с.65, 66].

Анкетування (додаток В) дозволило виявити: відношення студентів до традиційної самостійної роботи. Студентам запропонували анкету (додаток В). У анкетуванні брали участь студенти з правом на анонімні відповіді. Це дозволило студентам бути більш об’єктивними при відповідях на поставлені питання.
Аналіз анкетних даних виявив, що 80 % студентів готуються до уроків лише перед практичними та семінарськими заняттями, систематично – 14 %, епізодично – 6 %. Дані по першому питанню показують, що далеко не кожний студент регулярно займається, поповнює свої знання щодня, студенти самостійно працювати не привчені, бракує часу та інше.
Аналізуючи ставлення студентів щодо їх позааудиторної роботи, ми бачимо, що лише 50 % студентам необхідно самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, тільки 37 % студентів використовують самостійні роботи, у 58 % студентів труднощі виникають не завжди. Труднощі виникають тому, що завдання не самостійне опрацювання має великий обсяг – 57 % студентів, 25 % студентів зазначили, що не розуміють матеріал на лекційному занятті.

68 % студентів зазначили, що найбільш продуктивно вони працюють вдома, але 49 % студентам потрібна допомога викладача при організації самостійної роботи.

На питання «До яких дисциплін ви готуєтесь в першу чергу і чому?», 90 % студентів відповіли, що виконують у першу чергу ті завдання, які посильні для виконання.

100 % студентів відповіли, що їх самостійна робота включає тільки в конспектуванні прочитаного, підготовці до виступів на семінарах, доповіді, реферати, виконання вправ за зразком.

74 % вказали, що їм потрібно, щоб викладач звертав увагу на своєчасне виконання самостійної роботи та 80 % студентів зазначили, що необхідно, щоб викладач коригував самостійно отримані знання.

Проведене анкетування з питань організації самостійної роботи студентів дало підстави зробити такі висновки:

- у навчальному закладі приділяється увага організації самостійної роботи студентів, але студенти ще не придбали достатніх навиків самостійної роботи, не вміють раціонально розподіляти бюджет свого часу;

- у практичній навчальній роботі недостатньо використовуються різноманітні види самостійної роботи. Широке поширення одержують роботи практичного і репродуктивного характеру.

Основними критеріями при проведенні експериментального дослідження були обрані:

1. Якість засвоєння знань, умінь, навичок.

2. Якості особистості: сформованість інтелектуальних умінь (аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, порівнювати).

Таким чином, при втіленні методики організації самостійної роботи студенти раціонально використовують час, що дозволяє закріпити теоретичний матеріал шляхом практичних завдань, підвищити пізнавальну активність студентів, формувати навички аналізу, розвивати мислення.


Отже, с
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка